Головуючий І інстанції: Зоркіна Ю.В.
08 липня 2019 р. Справа № 820/385/13-а
Другий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:
Головуючого судді Ральченка І.М.,
Суддів: Бершова Г.Є. , Катунова В.В. ,
розглянувши в порядку письмового провадження у приміщенні Другого апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою Комунального підприємство "Лозівська шляхова ремонтно-будівельна дільниця Лозівської міської Ради Харківської області" на постанову Харківського окружного адміністративного суду від 20.02.2013 року, повний текст складено 25.03.2013 року, по справі № 820/385/13-а
за позовом Комунального підприємства "Лозівська шляхова ремонтно-будівельна дільниця Лозівської міської Ради Харківської області"
до Лозівської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління ДФС у Харківській області
про скасування податкових повідомлень-рішень,
Комунальне підприємство "Лозівська шляхова ремонтно-будівельна дільниця" Лозівської міської ради Харківської області (далі - позивач) звернулося до суду з позовом, в якому з урахуванням уточнень просило скасувати податкові повідомлення - рішення Лозівської об'єднаної державної податкової інспекції у Харківській області Державної податкової служби від 05.03.2012 року № 0000022220 та від 26.06.2012 року № 00000132310.
Постановою Харківського окружного адміністративного суду від 20.02.2013 року адміністративний позов Комунального підприємства "Лозівська шляхова ремонтно-будівельна дільниця Лозівської міської Ради Харківської області" залишено без задоволення.
Позивач, не погоджуючись з рішенням суду, подав апеляційну скаргу, в якій просив скасувати рішення суду першої інстанції з підстав порушення судом норм матеріального та процесуального права та прийняти нову постанову, якою задовольнити позовні вимоги.
В обґрунтування вимог апелянт зазначив, що надані ним документи підтверджують реальність господарських операцій з контрагентом, господарські взаємовідносини створені з метою настання правових наслідків.
Позивач надав заперечення на апеляційну скаргу, в якому просив апеляційну скаргу залишити без задоволення, а постанову суду залишити без змін.
Ухвалою Харківського апеляційного адміністративного суду від 21.08.2013 року апеляційну скаргу Комунального підприємства " Лозівська шляхова ремонтно-будівельна дільниця" Лозівської міської ради Харківської області залишено без задоволення, постанову Харківського окружного адміністративного суду від 20.02.2013р. по справі № 820/385/13-а залишено без змін.
Постановою Верховного Суду від 15.01.2019 року касаційну скаргу Комунального підприємства «Лозівська шляхова ремонтно-будівельна дільниця Лозівської ради Харківської області» задоволено частково. Постанову Харківського апеляційного адміністративного суду від 21.08.2013 скасовано, а справу передано на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.
З урахуванням ч. 1ст. 308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає справу в межах доводів апеляційної скарги.
На підставі п.2 ч.1 ст.311 КАС України справа розглянута в порядку письмового провадження, у зв'язку з чим фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.
Колегія суддів, заслухавши суддю-доповідача, перевіривши рішення суду першої інстанції, доводи апеляційної скарги, дослідивши докази по справі, вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, з наступних підстав.
Судом першої інстанції встановлено та підтверджено в суді апеляційної інстанції, що Лозівською об'єднаною державною податковою інспекцією у Харківській області Державної податкової служби в період з 30.01.2012 року по 03.02.2012 року проведено документальну позапланову невиїзну перевірку підприємства позивача з питань дотримання вимог податкового законодавства в частині правомірності нарахування податкового кредиту по податку на додану вартість та правомірності віднесення до складу валових витрат по взаємовідносинам з ТОВ "Байкара" за серпень - вересень 2011 року, за результатами якої складено акт від 10.02.2012 року № 176/23-304/03332731.
Згідно висновків акту перевірки зазначено про порушення позивачем:
- п.44.1 ст.44, п.186.3 ст.186, п.193.1 ст.193, п.198.3, п.198.6 ст.198 ПК України, що призвело до заниження податкових зобов'язань по сплаті до бюджету податку на додану вартість по декларації з ПДВ за вересень 2011 року на суму 53097 грн., а саме: за рахунок завищення від'ємного значення по податку на додану вартість за серпень 2011 року на суму 29029 грн. та за рахунок заниження позитивного значення по податку на додану вартість за вересень 2011 року на 24068,00 грн.;
- п.44.1 ст.44, п.п.138.1.1 п. 138.1, п.138.2 ст.138, п.п.139.1.9 п.139.1 ст.139 ПК України, що призвело до заниження по сплаті до бюджету сум податку на прибуток по декларації за 2-3 квартал 2011 року в сумі 28733 грн. ( т.1 а.с.11-30).
05.03.2012 року відповідачем винесено податкові повідомлення-рішення № 0000022220, яким підприємству збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість у розмірі 66371,25 грн., в тому числі: за основним платежем - 53097 грн. та за штрафними санкціями - 13274,25 грн.; № 0000032220, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з податку на прибуток підприємств у розмірі 35916,25 грн., в тому числі: за основним платежем - 28733,00 грн. та штрафні санкції - 7183,25 грн. ( т.1 а.с. 31-32).
Рішенням ДПС у Харківській області від 05.06.2012 року № 2811/10/10.2-17 «Про результати розгляду скарги» було скасовано податкове повідомлення-рішення № 0000032220 від 05.03.2012 в частині збільшення грошового зобов'язання з податку на прибуток (штрафні санкції) у розмірі 7183,25 грн., та прийняте податкове повідомлення-рішення від 26.06.2012 року № 0000132310.
Позивач, не погоджуючись з рішеннями відповідача, оскаржив їх в судовому порядку.
Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з того, що позивачем не підтверджено реальність здійснення господарських операцій з ТОВ «Байкара» належними первинними документами.
Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції з наступних підстав.
Спірні правовідносини регулюються Конституцією України, Податковим кодексом України.
Згідно з абз.1 та абз. 2 п. 44.1 ст. 44 Податкового кодексу України (далі - ПК України) (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) для цілей оподаткування платники податків зобов'язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов'язаних з визначенням об'єктів оподаткування та/або податкових зобов'язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов'язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством. Платникам податків забороняється формування показників податкової звітності, митних декларацій на підставі даних, не підтверджених документами, що визначені абзацом першим цього пункту.
Абзацом першим пункту 44.2 статті 44 ПК України встановлено, що для обрахунку об'єкта оподаткування платник податку на прибуток використовує дані бухгалтерського обліку щодо доходів та витрат з врахуванням положень цього Кодексу.
За визначенням, наведеним у пп. 14.1.27 п. 14.1 ст. 14 ПК України витрати - це сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних для провадження господарської діяльності платника податку, в результаті яких відбувається зменшення економічних вигод у вигляді вибуття активів або збільшення зобов'язань, внаслідок чого відбувається зменшення власного капіталу (крім змін капіталу за рахунок його вилучення або розподілу власником).
Згідно п. 138.1 ст. 138 ПК України витрати, що враховуються при обчисленні об'єкта оподаткування, складаються із: витрат операційної діяльності, які визначаються згідно з пунктами 138.4, 138.6 - 138.9, підпунктами 138.10.2 - 138.10.4 пункту 138.10, пунктом 138.11 цієї статті: інших витрат, визначених згідно з пунктом 138.5, підпунктами 138.10.5, 138.10.6 пункту 138.10, пунктами 138.11, 138.12 цієї статті, пунктом 140.1 статті 140 і статтею 141 цього Кодексу; крім витрат, визначених у пунктах 138.3 цієї статті та у статті 139 цього Кодексу.
Підпунктом 138.1.1 пункту 138.1 статті 138 ПК України встановлено, що витрати операційної діяльності включають собівартість реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг та інші витрати беруться для визначення об'єкта оподаткування з урахуванням пунктів 138.2, 138.11 цієї статті, пунктів 140.2 - 140.5 статті 140, статей 142 і 143 та інших статей цього Кодексу, які прямо визначають особливості формування витрат платника податку.
Відповідно до абз. 1 п. 138.2 ст. 138 ПК України витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.
За визначенням, наведеним у пп. 14.1.181 п. 14.1 ст. 14 ПК України, податковий кредит - це сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу.
Підпунктами «а», «б» пункту 198.1 статті 198 ПК України визначено, що право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з: придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг; придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України (у тому числі у зв'язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності).
Згідно з п. 198.3 ст. 198 ПК України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку. Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.
Відповідно до абз. 1 п. 198.6 ст. 198 ПК України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201цього Кодексу.
Відповідно до абз. 1 п. 201.10 ст. 201 ПК України податкова накладна видається платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, на вимогу покупця та є підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.
Відповідно до ч. 1 ст. 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні", підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення.
Таким чином, визначальною умовою правомірності формування витрат, що враховуються при обчисленні об'єкта оподаткування, є їх здійснення для провадження господарської діяльності платника податку, та підтвердження відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку.
Водночас, за відсутності факту придбання товарів чи послуг або в разі, якщо придбані товари чи послуги не призначені для використання у господарській діяльності платника податку відповідні суми не можуть включатися до складу податкового кредиту з податку на додану вартість навіть за наявності формально складених, але недостовірних документів або сплати грошових коштів.
Судом першої інстанції встановлено та підтверджено апеляційним судом, що між позивачем (Покупець) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Байкара" (Постачальник) укладено договір поставки від 10.01.2011 року № ДГ-10/01-11, за умовами якого Постачальник зобов'язується поставити у власність Покупця, а покупець - прийняти і оплатити Товар: бітум усіх марок, сировину для виробництва нафтобітумів, мазут (т.1 а.с. 43).
Пунктами 2.1., 3.1. Договору передбачено, що ціна Товару вказується у накладних, попередньо узгоджується обома Сторонами. Покупець проводить попередню оплату за Товар згідно рахунку або договору шляхом перерахування коштів на поточний рахунок Постачальника, або протягом трьох банківських днів після завершення постачання.
Відповідно до п.4.1 вказаного Договору по факту кожного відвантаження оформлюються наступні документи : рахунок - фактура, накладна, податкова накладна, сертифікат якості ( за необхідністю).
Згідно п.6.1 Договору прийняття поставленого Товару по кількості і якості здійснюється відповідно до Інструкції №П-6 "Про порядок приймання продукції виробничо-технічного призначення і товарів народного споживання по кількості" та № П-7 "Про порядок приймання продукції виробничо - технічного призначення і товарів народного споживання по якості".
В підтвердження виконання договору позивачем надано: виписані ТОВ "Байкара" податкові накладні від 19.08.2011 року № 123 на загальну суму 174175,00 грн.; від 23.09.2011 року № 133 на загальну суму 144408,00 грн. платіжні доручення №653 від 23.08.2011 року; № 794 від 06.10.11 року; № 833 від 18.10.2011 року, видаткові накладні № РН-000756 від 19.08.2011 року, № РН-000933 від 23.09.2011 року, рахунки - фактури № СФ-000756 від 18.08.2011 р., №СФ-000933 від 23.09.2011 р., специфікацію, оборотно-сальдову відомість по рахункам 631, 201 Плану рахунків бухгалтерського обліку активів, капіталу, зобов'язань і господарських операцій підприємств і організацій, затвердженого наказом Мінфіну України від 30 листопада 1999 р. № 29. ( т.1 а.с. 41-48,189-190,174).
Довіреність на отримання мазуту у ТОВ "Байкара" позивачем не виписувалась.
Відповідно до п. 3 Інструкції про порядок реєстрації виданих, повернутих і використаних довіреностей на одержання цінностей, затвердженої наказом Мінфіну України від 16.05.96 р. № 99 (далі - Інструкція № 99) сировина, матеріали, паливо, запчастини, інвентар, худоба, насіння, добрива, інструмент, товари, основні засоби та інші товарно-матеріальні цінності, а також нематеріальні активи, грошові документи і цінні папери (далі - цінності) відпускаються покупцям або передаються безплатно тільки за довіреністю одержувачів.
Як вбачається з матеріалів справи, згідно матеріальних звітів та виписок по рахунку 201 ціни на мазут у серпні - вересні 2011 року не відповідають цінам, визначеним у податкових накладних: ціна за мазут у податковій накладній № 123 від 19.08.2011 року становить 4970,94 грн., тоді як відповідно до матеріального звіту цей показник складає 5278,03 грн.; ціна за мазут у податковій накладній № 133 від 23.09.2011 року складає 5041,66 грн., тоді як згідно матеріального звіту цей показник дорівнює 5250,00 грн. Доказів укладання додаткових угод з ТОВ "Байкара" в частині зміни вартості придбаного товару ні суду першої інстанції, ні до апеляційного суду не надано.
На підтвердження факту перевезення товару, позивачем не надано доказів транспортування придбаного товару, ані до перевірки ані до суду.
Відповідно ч. 2 ст. 48 Закону України "Про автомобільний транспорт" документами для юридичної особи, що здійснює вантажні перевезення, є посвідчення водія відповідної категорії, реєстраційні документи на транспортний засіб, ліцензійна картка, дорожній лист, товарно-транспортна накладна або інший визначений законодавством документ на вантаж.
Відповідно до абз. 27 п. 1 Правил перевезень вантажів автомобільним транспортом в Україні, затверджених наказом Міністерства транспорту України №363 від 14.10.1997р. (далі - Правила № 363) товарно-транспортна накладна - єдиний для всіх учасників транспортного процесу юридичний документ, що призначений для списання товарно-матеріальних цінностей, обліку на шляху їх переміщення, оприбуткування, складського, оперативного та бухгалтерського обліку, а також для розрахунків за перевезення вантажу та обліку виконаної роботи.
Підпунктом 11.1 п.11 Правил № 363 визначено, що товарно-транспортні накладні та дорожні листи вантажного автомобіля є основними документами на перевезення вантажів.
Згідно з п.п. 11.5, 11.7 п.11 Правил №363 товарно-транспортну накладну на перевезення вантажів автомобільним транспортом Замовник (вантажовідправник) повинен виписувати в кількості не менше чотирьох екземплярів. Замовник (вантажовідправник) засвідчує всі екземпляри товарно-транспортної накладної підписом і при необхідності печаткою (штампом); перший екземпляр товарно-транспортної накладної залишається у замовника вантажовідправника), другий - передається водієм (експедитором) вантажоодержувачу, третій і четвертий екземпляри, засвідчені підписом вантажоодержувача (у разі потреби й печаткою або штампом), передається перевізнику.
Товарно-транспортна накладна є документом, на підставі якого здійснюється оприбуткування товару, а відтак, має зберігатись разом з видатковими накладними.
Оприбуткування товарів без наявності товарно-транспортної накладної, в разі фізичного переміщення товарів в просторі за допомогою автомобільного транспорту, нормами чинного законодавства не передбачено.
Пунктом 9 наказу Міністерства фінансів України від 20.10.1999 року № 246 "Про затвердження Положення (стандарту) бухгалтерського обліку" первісною вартістю запасів, що придбані за плату, є собівартість запасів, яка складається з таких фактичних витрат: суми, що сплачуються згідно з договором постачальнику (продавцю), за вирахуванням непрямих податків; суми ввізного мита; суми непрямих податків у зв'язку з придбанням запасів, які не відшкодовуються підприємству; транспортно-заготівельні витрати (затрати на заготівлю запасів, оплата тарифів (фрахту) за вантажно-розвантажувальні роботи і транспортування запасів усіма видами транспорту до місця їх використання, включаючи витрати зі страхування ризиків транспортування запасів). Сума транспортно-заготівельних витрат, що узагальнюється на окремому субрахунку рахунків обліку запасів, щомісячно розподіляється між сумою залишку запасів на кінець звітного місяця і сумою запасів, що вибули (використані, реалізовані, безоплатно передані тощо) за звітний місяць.
До суду не подано доказів відображення в бухгалтерському обліку транспортно - заготівельних витрат у зв'язку з придбанням товару у ТОВ "Байкара". Позивач не надав документів, по яких відбувався рух товару від продавця (постачальника) до перевізника, а також документів, що підтверджують прийняття товарів, а отже судом не встановлено факту передачі товарів від продавця до покупця, в зв'язку з відсутністю довіреностей, документів, що засвідчують транспортування.
Водночас колегія зазначає, що наявність первинних документів, які мають обов'язкові реквізити, визначені у законі, не є безумовною підставою для визнання правомірності формування податкового кредиту за умови якщо такі первинні документи складені від імені суб'єкта підприємницької діяльності (юридичної особи), створеного з метою фіктивного підприємництва. Такий висновок зумовлений тим, що статус нелегального підприємства несумісний з легальною підприємницькою діяльністю. Відповідно, вчинені під час здійснення нелегальної діяльності операції не можуть бути легалізовані, а їх відображення у бухгалтерському та податковому обліках надавати передбачені законом податкові вигоди.
Так, у ході апеляційного розгляду відповідачем надано копії вироку Апеляційного суду Харківської області від 17.04.2013 року, яким ОСОБА_1 (начальник Підприємства) засуджений за частиною першою статті 364 Кримінального кодексу України (провадження 11кп/790/7/13), та вироку Автозаводського районного суду міста Кременчука Полтавської області від 15.02.2013 у справі № 1601/11172/2012р., згідно якого ОСОБА_2 (директора ТОВ «Байкара») було визнано винним у вчиненні злочинів, передбачених частиною третьою статті 27, частиною третьою статті 28, частиною першою статті 205, частиною першою статті 366 Кримінального кодексу України (т. 2 а.с. 241-250).
Зокрема, згідно вироку Апеляційного суду Харківської області від 17.04.2013 року по справі № 2025/6898/12 ОСОБА_1 , являючись службовою особою, працюючий на посаді начальника «Лозівської шляхової ремонтно-будівельної дільниці» відповідно до розпорядження Лозівського міського голови № 98-к від 17 липня 2009 року, діючи відповідно до посадової інструкції № 231 від 03 листопада 2009 року, наділений адміністративно-господарськими і організаційно-розпорядчими функціями, маючи умисел на зловживання владою та службовим становищем, умисно, в особистих інтересах, з мотиву отримання немайнової вигоди, обумовленої надуманим кар'єризмом, використав свою владу та службове становище всупереч інтересам служби, чим спричинив істотну шкоду інтересам вказаного підприємства при наступних обставинах.
ОСОБА_1 . без проведення тендеру 05 серпня 2010 року уклав договір поставки бітуму і мазуту № А-05/08-10 з ТОВ «Ангара Приват» на загальну суму 326 565,00 гривень, 23 грудня 2010 року договір на поставку бітуму і мазуту № б/н з ПП «Нафта-Капітал» на загальну суму 100 000 гривень, 10 січня 2011 року договір поставки бітуму і мазуту № ДГ-10/01-11 з ТОВ «БАЙКАРА» на загальну суму 346713,00 гривень, необхідних для виготовлення асфальту за договором, складеним з Управлінням житлово-комунального господарства Лозівської міської ради Харківської області, а всього на загальну суму 773 178,17 гривень.
Внаслідок вказаних дій ОСОБА_1 протиправно розтрачено грошові кошти підприємства з перевищенням вартості предметів закупівлі товарів, а саме, бітуму та паливно-мастильних матеріалів за вказаний період, та в наслідок незаконних дій ОСОБА_1 , працюючого на посаді начальника «Лозівської шляхової ремонтно-будівельної дільниці» Лозівської міської ради Харківської області спричинено матеріальний збиток на загальну суму 70 802,11 гривень.
Згідно вироку Автозаводського районного суду міста Кременчука Полтавської області від 15.02.2013 у справі № 1601/11172/2012 підсудний ОСОБА_2 ,займаючись підприємницькою діяльністю, вирішив незаконно збагатитися. З цією метою ОСОБА_2 розуміючи, що самостійно реалізувати всі свої злочинні наміри не зможе, а саме прикриття незаконної діяльності, на початку літа 2010 року, точної дати слідству встановити не вдалося, запропонував своїй підлеглій - менеджеру ПП «Агроіндустрія ДА» ОСОБА_7 та своєму знайомому громадянину ОСОБА_5 , здійснити операцію з грошовими коштами наявних на банківському рахунку ТОВ «Байкара», з безготівкової форми в готівкову При цьому, для досягнення спільної мети ОСОБА_7 буде оформлена у ТОВ «Байкара» менеджером і згідно розподілу ролей, даної злочинної групи, повинна виконувати дії бухгалтера, перераховуючи грошові кошти, які будуть надходити від різних підприємств на рахунок ПП «Агроіндустрія ДА» за нібито поставлений дорожній бітум, а потім на особистий рахунок ОСОБА_2 ОСОБА_5 , згідно розробленого плану, повинен підшукувати підприємства, які будуть перераховувати грошові кошти на рахунок ТОВ «Байкара» за нібито поставлений бітум. Відповідно до розподілу ролей ОСОБА_2 самостійно документально оформить ТОВ «Байкара», відкриє рахунок підприємства, забезпечить підприємство офісним приміщенням та комп'ютерною технікою для досягнення кінцевої злочинної мети. При цьому ОСОБА_2 пообіцяв ОСОБА_7 та ОСОБА_5 матеріальну винагороду і на вказану пропозицію останні погодилися.
В матеріалах справи містяться подані позивачем первинні документи, які підписані ОСОБА_2 .
Первинні документи, які стали підставою для формування податкового кредиту, та виписані контрагентом, фіктивність господарської діяльності якого встановлена вироком суду, не можуть вважатися належно оформленими та підписаними звітними документами, які посвідчують факт придбання товарів, робіт чи послуг, а тому віднесення відображених сум ПДВ до податкового кредиту є безпідставним.
Таким чином, повідомлені контролюючим органом фактичні обставини, що ставлять під сумнів реальний характер господарських операцій, із посиланням на конкретне джерело інформації щодо цих обставин перевірені колегією суддів та отримали належну правову оцінку.
Подані документи не відповідають вимогам Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» та не можуть, самі по собі, підтверджувати фактичне та належне виконання господарських угод, за наслідками яких Товариством було сформовано податковий кредит.
За таких обставин, податкові повідомлення - рішення Лозівської об'єднаної державної податкової інспекції у Харківській області Державної податкової служби від 05.03.2012 року № 0000022220 та від 26.06.2012 року № 00000132310 є правомірними.
Таким чином, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про відсутність підстав для задоволення позовних вимог.
Відповідно до ч. 3ст. 242 КАС України, обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
Отже, суд першої інстанції вірно встановив фактичні обставини справи, дослідив докази по справі, надав їм належну оцінку та прийняв рішення, з дотриманням норм матеріального і процесуального права, а тому підстав для його скасування не вбачається.
Відповідно дост. 316 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Керуючись ст. ст. 311, 315, 316, 321, 325 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
Апеляційну скаргу Комунального підприємства "Лозівська шляхова ремонтно-будівельна дільниця Лозівської міської Ради Харківської області" - залишити без задоволення.
Постанову Харківського окружного адміністративного суду від 20.02.2013 по справі № 820/385/13-а залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, передбачених п. 2 ч. 5 ст. 328 Кодексу адміністративного судочинства України.
Головуючий суддя І.М. Ральченко
Судді Г.Є. Бершов В.В. Катунов