01 липня 2019 року справа № 580/1128/19
м. Черкаси
Суддя Черкаського окружного адміністративного суду Гаращенко В.В., розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження без виклику сторін за наявними у справі матеріалами адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до відділу реєстрації місця проживання управління з питань державної реєстрації Департаменту організаційного забезпечення Черкаської міської ради, третя особа, що не заявляє самостійних вимог на предмет спору - служба у справах дітей Черкаської міської ради про визнання протиправними дій органу реєстрації місця проживання,-
ОСОБА_1 (далі - позивач) звернулась до суду з позовною заявою до відділу реєстрації місця проживання управління з питань державної реєстрації Департаменту організаційного забезпечення Черкаської міської ради (далі - відповідач), в якій просить:
- скасувати рішення відділу реєстрація місця проживання управління з питань державної реєстрації Департаменту організаційного забезпечення Черкаської міської ради від 31.01.2019 про відмову у реєстрації місця проживання позивача за адресою АДРЕСА_1 ;
- скасувати рішення відділу реєстрації місця проживання управління з питань державної реєстрації Департаменту організаційного забезпечення Черкаської міської ради від 31.01.2019 про відмову у реєстрації місця проживання неповнолітнього ОСОБА_2 за адресою АДРЕСА_1 ;
- зобов'язати відділ реєстрації місця проживання управління з питань державної реєстрації Департаменту організаційного забезпечення Черкаської міської ради зареєструвати місце проживання ОСОБА_1 та ОСОБА_2 за адресою АДРЕСА_1 .
Позовні вимоги мотивовано тим, що позивач разом із її сином ОСОБА_2 має намір проживати у м. Черкасах, у зв'язку із чим звернулась до відповідача із заявою про реєстрацією місця проживання, проте відповідачем їй відмовлено у задоволенні заяви.
На думку позивача відмова відповідача, є незаконною та порушує її права та права дитини.
Відповідачем подано відзив на позов у встановлений ухвалою суду час, в якому відповідач позовні вимоги не визнав, та просив в задоволенні адміністративного позову відмовити повністю, аргументуючи свою позицію тим, що скаржувані позивачем рішення прийнято з огляду на подання неповного пакету документів, необхідних для реєстрації/зняття з реєстрації місця проживання її сина, а саме не надано письмової згоди батька дитини, або ж відповідного рішення суду або рішення органу опіки та піклування, яке б дозволило провести реєстрацію/зняття дитини без згоди батька.
Розглянувши подані документи і матеріали, оцінивши належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності, суд дійшов такого висновку.
Відповідно до свідоцтва про народження серії НОМЕР_1 ОСОБА_2 має за батька ОСОБА_3 та за матір ОСОБА_1 .
31 січня 2019 року позивач від себе та в інтересах свого сина, ОСОБА_2 , подала до відповідача заяви про зняття з реєстрації місця проживання та про реєстрацію місця проживання її та малолітньої дитини в яких вона просила зняти її та ОСОБА_3 з реєстрації за адресою АДРЕСА_2 та зареєструвати її місце проживання за адресою: АДРЕСА_1 .
За результатами розгляду вказаних заяв відповідачем відмовлено у знятті з реєстрації та у реєстрації місця проживання зазначивши, що позивач не подала всіх необхідних документів для реєстрації місця проживання при одночасному знятті з місця проживання та з приводу реєстрації ОСОБА_2 вказано на відсутність згоди батька на зняття із реєстрації місця проживання.
Не погоджуючись із такою відмовою позивач звернулась з даним позовом до суду.
Вирішуючи спір по суті, суд зазначає наступне.
Питання реєстрації/зняття з реєстрації місця проживання/перебування осіб в Україні регулюються Законом України «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні», постановою Кабінету Міністрів України № 207 «Про затвердження Правил реєстрації місця проживання та Порядку передачі органами реєстрації інформації до Єдиного державного демографічного реєстру» від 02.03.2016, а також Житловим кодексом Української РЄР, Цивільним і Сімейним кодексами України.
Відповідно до ст. 10 Закону України «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні», правила здійснення реєстрації місця проживання, форми необхідних для цього документів, порядок передачі органами реєстрації інформації до Єдиного державного демографічного реєстру встановлюються Кабінетом Міністрів України.
Пунктом 1 Правил реєстрації місця проживання, затверджених постановою Кабінету Міністрів України №207 «Про затвердження Правил реєстрації місця проживання та Порядку передачі органами реєстрації інформації до Єдиного державного демографічного реєстру» від 02.03.2016 (далі - Правила №207) встановлено, що ці Правила визначають механізм здійснення реєстрації/зняття з реєстрації місця проживання/перебування осіб в Україні, а також встановлюють форми необхідних для цього документів.
Статтею 13 Закону України «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні» вільний вибір місця проживання обмежується щодо осіб, які не досягли 14-річного віку.
Відповідно до ст. 160, 161 Сімейного кодексу України місце проживання дитини, яка не досягла десяти років, визначається за згодою батьків. Якщо мати та батько, які проживають окремо, не дійшли згоди щодо того, з ким із них буде проживати малолітня дитина, спір між ними може вирішуватися органом опіки та піклування або судом.
Пункт 18 Правил №207 встановлює, що у разі реєстрації місця проживання батьків за різними адресами місце проживання дитини, яка не досягла 14 років, реєструється разом з одним із батьків за письмовою згодою другого з батьків у присутності особи, яка приймає заяву, або на підставі засвідченої в установленому порядку письмової згоди другого з батьків (крім випадків, коли місце проживання дитини визначено відповідним рішенням суду або рішенням органу опіки та піклування).
Отже законодавством передбачено, що у разі реєстрації місця проживання батьків за різними адресами місце проживання дитини, яка не досягла 14 років, реєструється разом з одним із батьків за письмовою згодою другого з батьків у присутності особи, яка приймає заяву, або на підставі засвідченої в установленому порядку письмової згоди другого з батьків (крім випадків, коли місце проживання дитини визначено відповідним рішенням суду або рішенням органу опіки та піклування).
Зокрема, при поданні заяви про реєстрацію місця проживання малолітньої дитини одним із батьків, письмова згода другого з батьків надається шляхом зазначення про це у відповідному полі заяви у присутності особи, яка приймає заяву.
Оскільки такої згоди не було надано, у проведенні реєстрації правомірно відмовлено.
Відповідно до п. п. 11, 26 Правил №207 реєстрації місця проживання без надання такої згоди одним із батьків, зміна реєстрації місця проживання малолітньої дитини не допускається. Орган реєстрації відмовляє в реєстрації/знятті з реєстрації місця проживання, якщо, зокрема, особа не подала необхідних документів або інформації.
Як встановлено судом із матеріалів справи при поданні відповідної заяви, не було подано відповідачу ані письмової згоди другого з батьків, ні відповідного рішення органу опіки та піклування чи суду.
За таких обставин, відповідач, відмовляючи позивачу в реєстрації дитини разом з нею, діяв відповідно до вимог чинного законодавства України в межах наданих йому повноважень та у спосіб, передбачений вимогами діючого законодавства з питань реєстрації місця проживання.
Крім того, відповідно до п. 72 постанови Кабінету Міністрів України № 866 «Питання діяльності органів опіки та піклування, пов'язаної із захистом прав дитини», для розв'язання спору між батьками щодо визначення місця проживання дитини один із батьків подає службі у справах дітей за місцем проживання (перебування) дитини заяву, копію паспорта, довідку з місця реєстрації (проживання), копію свідоцтва про укладення або розірвання шлюбу (у разі наявності), копію свідоцтва про народження дитини, довідку з місця навчання, виховання дитини, довідку про сплату аліментів (у разі наявності).
Однак до матеріалів адміністративної справи позивачем не було надано відповідних доказів.
Щодо відмови у реєстрації місця проживання ОСОБА_1 , то суд зазначає, що за відсутності доказів того, що батько її сина проживає за адресою: АДРЕСА_2 , та письмової згоди батька її сина чи відповідного рішення органу опіки та піклування або ж суду, відповідач позбавлений здійснити реєстрацію її місця проживання, оскільки як зазначалось вище при реєстрації місця проживання батьків за різними адресами місце проживання дитини, яка не досягла 14 років здійснюється разом з одним із батьків за письмовою згодою другого з батьків (крім випадків, коли місце проживання дитини визначено відповідним рішенням суду або рішенням органу опіки та піклування).
Отже, оскільки позивач не надала відповідачу доказів проживання батька за адресою: АДРЕСА_2 , при цьому відсутня письмова згода батька чи відповідного рішення органу опіки та піклування або ж суду на реєстрацію ОСОБА_3 за адресою: АДРЕСА_1 , в силу пункту 18 Правил №207 відповідач правомірно відмовив у реєстрації місця проживання ОСОБА_1 .
Суд зазначає, що позивач ОСОБА_1 не може бути зареєстрована за іншою адресою, оскільки за відсутності згоди батька місце реєстрації дитини не може бути змінено, тому в такому випадку дитина залишиться зареєстрованою без батьків, що суперечить вимогам закону.
За вказаних обставин, суд дійшов висновку, що викладені в позовній заяві доводи позивача є необґрунтованими.
Відповідно до ч. 1 ст. 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Згідно зі ст. 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні. Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
З урахуванням зазначеного, суд, на підставі наданих доказів в їх сукупності, системного аналізу положень законодавства України приходить до висновку, що у адміністративному позові слід відмовити повністю.
Відповідно до ст. 139 КАС України підстави для розподілу судових витрат відсутні.
Керуючись ст.ст. 6, 9, 12, 14, 72, 76, 90, 139, 241-246, 255, 295 КАС України, суд -
В задоволенні адміністративного позову відмовити повністю.
Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, яка може бути подана з врахуванням особливостей закріплених п. 15.5 Перехідних положень КАС України протягом тридцяти днів з дня ухвалення рішення суду.
Суддя В.В. Гаращенко