про залишення позовної заяви без руху
08 липня 2019 року справа № 711/3274/19
м. Черкаси
Суддя Черкаського окружного адміністративного суду Паламар П.Г., розглянувши матеріали адміністративної справи за позовом ОСОБА_1 до начальника Головного управління Держпродспоживслужби в м. Київ Рубана Олега Миколайовича, директора департаменту захисту прав споживачів Державної служби України з питань безпечності харчових продуктів та захисту споживачів Квасніцького Олексія Олексійовича, голови Національного Банку України Смолія Якова Васильовича , Апарату виконавчого органу Київської міської ради, Київської міської державної адміністрації, керівника апарату Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сфері ринків фінансових послуг (Нацкомфінпослуг) Галабудської Тетяни Миколаївни про визнання неправомірними дій та зобов'язання вчинити дії,
01.07.2019 від Придніпровського районного суду м. Черкаси до Черкаського окружного адміністративного суду надійшли матеріали адміністративного позову ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ) до начальника Головного управління Держпродспоживслужби в м. Київ Рубана Олега Миколайовича (03151, м. Київ, вул. Волинська, 12), директора департаменту захисту прав споживачів Державної служби України з питань безпечності харчових продуктів та захисту споживачів Квасніцького Олексія Олексійовича (), голови Національного Банку України Смолія Якова Васильовича ( 01601, м. Київ, вул. Інститутська, 9 ), Апарату виконавчого органу Київської міської ради, Київської міської державної адміністрації (01044, м. Київ, вул. Хрещатик, 36), керівника апарату Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сфері ринків фінансових послуг (Нацкомфінпослуг) Галабудської Тетяни Миколаївни ( 01001, м. Київ, вул. Б.Грінченка, 3 ), в якій позивач просить:
-визнати дії та бездіяльність суб'єктів владних повноважень - начальника Головного управління Держпродспоживслужби в м. Київ Рубана Олега Миколайовича, директора департаменту захисту прав споживачів Державної служби України з питань безпечності харчових продуктів та захисту споживачів Квасніцького Олексія Олексійовича, голови Національного Банку України Смолія Якова Васильовича , Апарату виконавчого органу Київської міської ради, Київської міської державної адміністрації, Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сфері ринків фінансових послуг (Нацкомфінпослуг) - протиправними, їх припинити, що виявилися у відмові здійснити перевірку кредитної справи № 3739811066273 за кредитним договором №11066273000 від " 27" жовтня 2006 року, укладеного ОСОБА_1 з ПАТ "УкрСиббанк", на відповідність Закону України "Про захист прав споживачів";
-зобов'язати начальника Головного управління Держпродспоживслужби в м. Київ Рубана Олега Миколайовича , директора департаменту захисту прав споживачів Державної служби України з питань безпечності харчових продуктів та захисту споживачів Квасніцького Олексія Олексійовича , голову Національного Банку України Смолія Якова Васильовича , Київську міську державну адміністрацію, Національну комісію, що здійснює державне регулювання у сфері ринків фінансових послуг (Нацкомфінпослуг) здійснити перевірку кредитної справи №3739811066273 за кредитним договором №11066273000 від 27 жовтня 2006 року, укладеного ОСОБА_1 з ПАТ "УкрСиббанк", на відповідність Закону України "Про захист прав споживачів".
Автоматизованою системою документообігу Черкаського окружного адміністративного суду 01.07.2019 справа № 711/3274/19 - передана судді Паламарю П.Г.
Вивчивши матеріали адміністративного позову, суддя вважає, що вона не відповідає вимогам ст. 160, 161 КАС України, а тому повинна бути залишена без руху для усунення недоліків, виходячи з наступного.
Частиною 2 статті 160 КАС України унормовано, що позовна заява подається в письмовій формі позивачем або особою, якій законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб.
Відповідно до ч. 3 ст. 9 КАС України, кожна особа, яка звернулася за судовим захистом, розпоряджається своїми вимогами на свій розсуд, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Таким правом користуються й особи, в інтересах яких подано позовну заяву, за винятком тих, які не мають адміністративної процесуальної дієздатності.
За приписами ч. 1 ст. 43 КАС України, здатність мати процесуальні права та обов'язки в адміністративному судочинстві (адміністративна процесуальна правоздатність) визнається за громадянами України, іноземцями, особами без громадянства, органами державної влади, іншими державними органами, органами влади Автономної Республіки Крим, органами місцевого самоврядування, їх посадовими і службовими особами, підприємствами, установами, організаціями (юридичними особами).
Позовна заява подана від імені ОСОБА_1 , однак до суду не надано належним чином завірених доказів адміністративно-процесуальної правоздатності (копія паспорта та ідентифікаційного номеру).
Згідно п. 2 ч. 5 ст. 160 КАС України, в позовній заяві зокрема зазначається, повне найменування (для юридичних осіб) або ім'я (прізвище, ім'я та по батькові - для фізичних осіб) сторін та інших учасників справи, їх місцезнаходження (для юридичних осіб) або місце проживання чи перебування (для фізичних осіб); поштовий індекс; ідентифікаційний код юридичної особи в Єдиному державному реєстрі підприємств і організацій України (для юридичних осіб, зареєстрованих за законодавством України); реєстраційний номер облікової картки платника податків (для фізичних осіб) за його наявності або номер і серія паспорта для фізичних осіб - громадян України (якщо такі відомості відомі позивачу), відомі номери засобів зв'язку, офіційна електронна адреса або адреса електронної пошти.
Згідно матеріалів адміністративного позову, позивачем визначено відповідача - департамент захисту прав споживачів Державної служби України з питань безпечності харчових продуктів та захисту споживачів (код ЄДРПОУ 3992477, адреса: 01001, м. Київ, вул. Б.Грінченка, 1.
Однак, згідно інформації з ЄДРПОУ, за даним кодом не міститься жодної реєстрації.
Таким чином, позивачем зазначено невірний код ЄДРПОУ відповідача, а тому необхідно вказати дійсний код ЄДРПОУ Державної служби України з питань безпечності харчових продуктів та захисту споживачів.
Згідно пункту 9 частини 5 статті 160 Кодексу адміністративного судочинства України у справах щодо оскарження рішень, дій та бездіяльності суб'єкта владних повноважень зазначається обґрунтування порушення оскаржуваними рішеннями, діями чи бездіяльністю прав, свобод, інтересів позивача. Відповідно до офіційного тлумачення частини 1 статті 55 Конституції України, наданого у рішенні Конституційного Суду України від 25.12.1997 № 9-зп: частину 1 статті 55 Конституції України треба розуміти так, що кожному гарантується захист прав і свобод у судовому порядку. Суд не може відмовити у правосудді, якщо особа вважає, що права і свободи порушені або порушуються, створено або створюються перешкоди для їх реалізації або мають місце інші ущемлення прав та свобод. Позивачем у позовній заяві не зазначено обґрунтування порушення кожним із відповідачів прав, свобод, інтересів позивача. У позові не йдеться про захист якого порушеного права позивач просить та який позивач вбачає спосіб відновлення порушеного права з боку кожного відповідача.
Право на доступ до суду не є абсолютним, держави можуть встановлювати обмеження.
Відповідно до положень частини 2 статті 122 Кодексу адміністративного судочинства України для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, що обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
Позивачем у тексті позовної заяви зазначено, що листом від 16.11.2017 Головного Управління Держпродспоживслужби в м. Київ відмовлено у проведенні перевірки ПАТ АК "Укрсиббанк", листом від 15.12.2017 Державної служби України з питань безпечності харчових продуктів та захисту споживачів позивача повідомлено, що її звернення направлено до Національного банку України, листом Національного банку України від 11.01.2018 позивачу відмовлено у проведенні перевірки банку. Листами від 16.03.2018 виконавчим органом Київської міської ради повідомлено про направлення звернення до Харківської обласної адміністрації та до НБУ і ПАТ "УкрСиббанк".
Згідно відомостей, викладених у позовній заяві, позивач дізналася про протиправну (на думку позивача) бездіяльність визначених відповідачів ще у 2017 році. Разом з тим, позовну заяву подано до суду 16.04.2019, тобто з пропуском строку встановленого для звернення до суду. У матеріалах позовної заяви відсутня заява про поновлення строку звернення до адміністративного суду та не зазначено підстави для поновлення строку, причин поважності його пропуску.
Відповідно до частини 1 статті 123 Кодексу адміністративного судочинства України у разі подання особою позову після закінчення строків, установлених законом, без заяви про поновлення пропущеного строку звернення до адміністративного суду, або якщо підстави, вказані нею у заяві, визнані судом неповажними, позов залишається без руху. При цьому протягом десяти днів з дня вручення ухвали особа має право звернутися до суду з заявою про поновлення строку звернення до адміністративного суду або вказати інші підстави для поновлення строку.
Кодексом адміністративного судочинства України (частина 1 статті 2) визначено, що завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень. Кодексом адміністративного судочинства України (частина 1, частина 2 статті 4) встановлено, що адміністративна справа - переданий на вирішення адміністративного суду публічно-правовий спір у якому: хоча б одна сторона здійснює публічно-владні управлінські функції, в тому числі на виконання делегованих повноважень, і спір виник у зв'язку із виконанням або невиконанням такою стороною зазначених функцій. Згідно пункт 2 частини 1 статті 4 Кодексу адміністративного судочинства України публічно-правовий спір - спір, зокрема у якому хоча б одна сторона здійснює публічно-владні управлінські функції, в тому числі на виконання делегованих повноважень, і спір виник у зв'язку із виконанням або невиконанням такою стороною зазначених функцій. Адміністративне судочинство - діяльність адміністративних судів щодо розгляду і вирішення адміністративних справ у порядку, встановленому Кодексом (пункт 5 частина 1 статті 4 Кодексу адміністративного судочинства України).
Відповідно до частини 1 статті 5 Кодексу адміністративного судочинства України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист шляхом: 1) визнання протиправним та нечинним нормативно-правового акта чи окремих його положень; 2) визнання протиправним та скасування індивідуального акта чи окремих його положень; 3) визнання дій суб'єкта владних повноважень протиправними та зобов'язання утриматися від вчинення певних дій; 4) визнання бездіяльності суб'єкта владних повноважень протиправною та зобов'язання вчинити певні дії; 5) встановлення наявності чи відсутності компетенції (повноважень) суб'єкта владних повноважень; 6) прийняття судом одного з рішень, зазначених у пунктах 1 - 4 цієї частини та стягнення з відповідача - суб'єкта владних повноважень коштів на відшкодування шкоди, заподіяної його протиправними рішеннями, дією або бездіяльністю.
Суд зазначає, що визнати протиправними "дії" та з цих самих міркувань одночасно визнати протиправною "бездіяльність" є різними вимогами, що мають різні наслідки, відповідальність. Проте позивачем не визначено, яку конкретно дію, яку конкретно бездіяльність кожного із відповідачів у контексті невиконання якого повноваження та/або нормативно-правового акта потрібно визнати протиправними з огляду на дискреційність повноважень відповідачів - вимоги варто уточнити згідно вимог процесуального законодавства.
Щодо позовних вимог у частині "припинити їх", необхідно зазначити, що зі змісту Рекомендації Комітету Ради Європи № R(80)2 стосовно здійснення адміністративними органами влади дискреційних повноважень, прийнятої Комітетом 11.03.1980, перевіряючи рішення, дію чи бездіяльність суб'єкта владних повноважень адміністративний суд не втручається у дискрецію (вільний розсуд) суб'єкта владних повноважень поза межами перевірки за критеріями, передбаченими частиною 2 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України .
Згідно пункту 1 частини 1 статті 19 Кодексу адміністративного судочинства України юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи у публічно-правових спорах фізичних чи юридичних осіб із суб'єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи індивідуальних актів), дій чи бездіяльності, крім випадків, коли для розгляду таких спорів законом встановлено інший порядок судового провадження.
Частиною 1 статті 21 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що позивач може заявити кілька вимог в одній позовній заяві, якщо вони пов'язані між собою. Якщо справа щодо однієї з вимог підсудна апеляційному адміністративному суду, а щодо іншої вимоги (вимог) - місцевому адміністративному суду, таку справу розглядає апеляційний адміністративний суд (частина 4 статті 21).
Відповідно до частини 5 статті 21 Кодексу адміністративного судочинства України вимоги про відшкодування шкоди, заподіяної протиправними рішеннями, діями чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень або іншим порушенням прав, свобод та інтересів суб'єктів публічно-правових відносин, або вимоги про витребування майна, вилученого на підставі рішення суб'єкта владних повноважень, розглядаються адміністративним судом, якщо вони заявлені в одному провадженні з вимогою вирішити публічно-правовий спір. Інакше такі вимоги вирішуються судами в порядку цивільного або господарського судочинства.
Суд зазначає, що на договірні відносини споживчого кредитування не поширюється юрисдикція адміністративних судів.
Згідно частини 2 статті 11 Цивільного кодексу України підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини. Стаття 190 Цивільного кодексу України встановлює, що майном як особливим об'єктом вважаються окрема річ, сукупність речей, а також майнові права та обов'язки. Майнові права є неспоживною річчю. Майнові права визнаються речовими правами. Частини 1, 2, 5 статті 203 Цивільного кодексу України встановлюють, що зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним. Згідно з частиною 2 пункту 5 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 06.11.2009 №9 "Про судову практику з розгляду цивільних справ з визнання правочинів недійсними": "вимога про встановлення нікчемності правочину підлягає розгляду в разі наявності відповідного спору. Такий позов може пред'являтися окремо, без застосування наслідків недійсності нікчемного правочину. У цьому разі в резолютивній частині судового рішення суд вказує про нікчемність правочину або відмову у ньому".
Згідно частини 1 статті 4 Цивільного процесуального кодексу України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
Відповідно до статті 5 Цивільного процесуального кодексу України здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону.
Варто зазначити, що позивачеві необхідно визначити характер спірних правовідносин, врахувати розмежування приватно - правового та публічно - правового спору.
У листі Головного Управління Держпродспоживслужби в м. Київ від 05.01.2018 зазначено, що згідно статті 3 Цивільного процесуального кодексу України, кожна особа, у разі порушення її невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів має право звернутися до суду.
Господарський кодекс України (частина 2 статті 20) визначає, що кожний суб'єкт господарювання та споживач має право на захист своїх прав і законних інтересів. Права та законні інтереси зазначених суб'єктів захищаються шляхом: визнання наявності або відсутності прав; визнання повністю або частково недійсними актів органів державної влади та органів місцевого самоврядування, актів інших суб'єктів, що суперечать законодавству, ущемлюють права та законні інтереси суб'єкта господарювання або споживачів; визнання недійсними господарських угод з підстав, передбачених законом; відновлення становища, яке існувало до порушення прав та законних інтересів суб'єктів господарювання; припинення дій, що порушують право або створюють загрозу його порушення; присудження до виконання обов'язку в натурі; відшкодування збитків; застосування штрафних санкцій; установлення, зміни і припинення господарських правовідносин; іншими способами, передбаченими законом.
Статтею 1 Протоколу 1 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод гарантовано кожному право мирно володіти своїм майном та визначає обов'язок держави дотримуватися балансу суспільного та приватного інтересу в здійсненні контролю за його використанням. Частиною 1 статті 1 Першого протоколу Конвенції передбачено, що держава наділена правом "забезпечувати виконання таких законів, які їй представляються необхідними для здійснення контролю над використанням власності відповідно до спільних інтересів або для забезпечення сплати податків або інших зборів або штрафів". ЄСПЛ досліджує питання: по-перше, чи переслідує держава, яка встановлює контроль, законну мету забезпечення "суспільних інтересів" і, по друге, чи є функціонування цього законодавства і здійснюваний за його допомогою контроль пропорційним переслідуваній меті. Наявність "суспільних інтересів", їх цілі та необхідний для їх забезпечення масштаб втручання (контролю) у здійснення прав приватних власників визначаються кожною державою - учасницею Конвенції самостійно, оскільки національна влада знає специфіку місцевих відносин. Судам належить досліджувати мету "спільного інтересу", що захищається державою на предмет його відповідності досягнутим результатам і розумності (пропорційності, домірності) втручання у майнові права заявників. Вимога встановлення пропорційності втручання в майнові права особи в порівнянні з необхідністю захисту "суспільного інтересу" покликана враховувати всі фактичні обставини справи для того, щоб реалізувати ідею соціальної справедливості в демократичному суспільстві (рішення ЄСПЛ 21.02.1986 у справі James and others проти Об'єднаного Королівства).
Закон України "Про захист прав споживачів" відповідно до Рішення Конституційного Суду України після укладення кредитного договору розповсюджується на правовідносини, що виникли з кредитних договорів лише у межах пунктів 22, 23 статті 1, статті 11 Закону.
Згідно частини 5 статті 242 Кодексу адміністративного судочинства України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені у постановах Верховного Суду.
Верховний Суд у постанові від 04.07.2018 у справі № 755/16902/16-ц (ЄДРСР 75370776) зазначив: оспорювання правочину відбувається тільки за ініціативою його сторони або іншої заінтересованої особи шляхом пред'явлення вимог про визнання правочину недійсним (позов про оспорювання правочину, рецисорний позов). У разі визнання окремого положення договору несправедливим, таке положення може бути визнано недійсним або змінено, а не сам договір. У разі коли зміна окремих положень або визнання їх недійсними зумовлює зміну інших положень договору, на вимогу споживача такі положення підлягають зміні або договір може бути визнаний недійсним у цілому.
Визначальною ознакою справи адміністративної юрисдикції є наявність публічно-правового спору. При цьому участь суб'єкта владних повноважень є обов'язковою ознакою для того, щоб класифікувати спір як публічно-правовий. Однак сама по собі участь у спорі суб'єкта владних повноважень не дає підстав ототожнювати спір з публічно-правовим та відносити його до справ адміністративної юрисдикції. Ознакою справи адміністративної юрисдикції є суть (зміст, характер) спору. Публічно-правовий спір, на який поширюється юрисдикція адміністративних судів, є спором між учасниками публічно-правових відносин і стосується саме цих відносин. У свою чергу, приватноправові відносини вирізняються наявністю майнового чи немайнового, особистого інтересу учасника. Спір має приватноправовий характер, якщо він, головним чином, обумовлений порушенням або загрозою порушення приватного права чи інтересу конкретного суб'єкта, що підлягає захисту у спосіб, передбачений законодавством для сфери приватноправових відносин, навіть якщо позивач намагається захистити своє порушене суб'єктивне право шляхом оскарження управлінських дій суб'єктів владних повноважень. Аналогічна правова позиція міститься, зокрема, у постановах Великої Палати Верховного Суду від 05.06.2018 у справі № 805/4506/16-а та від 27.06.2018 у справі № 815/6945/16.
Відповідно до ч. 1 ст. 169 КАС України, суддя, встановивши, що позовну заяву подано без додержання вимог, встановлених статтями 160, 161 цього Кодексу, протягом п'яти днів з дня подання позовної заяви постановляє ухвалу про залишення позовної заяви без руху.
Керуючись статтями 160, 161, 169 КАС України, суддя,
Позовну заяву ОСОБА_1 до начальника Головного управління Держпродспоживслужби в м. Київ Рубана Олега Миколайовича, директора департаменту захисту прав споживачів Державної служби України з питань безпечності харчових продуктів та захисту споживачів Квасніцького Олексія Олексійовича, голови Національного Банку України Смолія Якова Васильовича , Апарату виконавчого органу Київської міської ради, Київської міської державної адміністрації, керівника апарату Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сфері ринків фінансових послуг (Нацкомфінпослуг) Галабудської Тетяни Миколаївни про визнання неправомірними дій та зобов'язання вчинити дії - залишити без руху.
Надати позивачу строк тривалістю десять днів з моменту отримання копії даної ухвали, протягом якого останній має усунути недоліки позовної заяви.
У разі невиконання вимог, зазначених в ухвалі, позовна заява буде повернута позивачеві.
Копію ухвали надіслати позивачу.
Ухвала оскарженню не підлягає.
Суддя П.Г. Паламар