ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1
м. Київ
08 липня 2019 року № 826/9377/16
Окружний адміністративний суд міста Києва у складі судді Чудак О.М., розглянувши у письмовому провадженні в порядку спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію Публічного акціонерного товариства «Дельта банк» Кадирова Владислава Володимировича, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача - Фонд гарантування вкладів фізичних осіб, про зобов'язання вчинити певні дії,
встановив:
17.06.2016 ОСОБА_1 ( ОСОБА_1 ) звернулася до Окружного адміністративного суду міста Києва з адміністративним позовом до уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію Публічного акціонерного товариства «Дельта банк» Кадирова Владислава Володимировича (Уповноважена особа), третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача - Фонд гарантування вкладів фізичних осіб (Фонд), у якому просила суд:
- визнати протиправним та скасувати рішення Уповноваженої особи про нікчемність договору №004-09511-270215 банківського вкладу (депозиту) «Найкращий» у доларах США від 27.02.2015, укладеного між ОСОБА_1 та Публічним акціонерним товариством «Дельта банк» (ПАТ «Дельта Банк») і застосування наслідків недійсності правочину, оформленого наказом №813 від 16.09.2015;
- зобов'язати Уповноважену особу подати до Фонду додаткову інформацію про ОСОБА_1 , як вкладника, якому необхідно здійснити виплату відшкодування за договором №004-09511-270215 банківського вкладу (депозиту) «Найкращий» у доларах США від 27.02.2015 за рахунок Фонду.
Підставою для звернення з позовом стало протиправне рішення (наказ) Уповноваженої особи про визнання нікчемним договору банківського вкладу (депозиту) позивача, а також невиплата, належних їй коштів, що були розміщені у ПАТ «Дельта Банк».
Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 24.06.2016 відкрито провадження у справі.
На підставі розпорядження керівника апарату Окружного адміністративного суду міста Києва від 10.10.2017, справу передано на автоматичний розподіл справ між суддями. Відповідно до протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 11.10.2017, для її подальшого розгляду і вирішення визначено суддю Чудак О.М.
15.12.2017 набрав чинності Закон України «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів» від 03.10.2017 №2147-VIII, яким внесено зміни до Кодексу адміністративного судочинства України (КАС України), шляхом його викладення в новій редакції.
Відповідно до підпункту 10 пункту 1 розділу VII «Перехідні положення» КАС України в новій редакції передбачено, що справи у судах першої та апеляційної інстанцій, провадження у яких відкрито до набрання чинності цією редакцією Кодексу, розглядаються за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.
Тобто, розгляд даної справи після 15.12.2017 здійснено відповідно до приписів нової редакції КАС України.
Так, ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 19.01.2018 справу прийнято до провадження та призначено до розгляду за правилами спрощеного позовного провадження.
Відповідач звернувся до суду з відзивом на адміністративний позов, у якому зазначено, що позивач є особою, яка не набула права на гарантоване відшкодування коштів за вкладом за рахунок Фонду, оскільки кошти на депозитний рахунок, відкритий на ім'я позивача відповідно до договору банківського вкладу (депозиту) «Найкращий» у доларах США від 27.02.2015 №004-09511-270215 надійшли шляхом безготівково перерахування від третьої особи, яка не є стороною депозитного договору.
Вказана операція, на думку відповідача, суперечить пункту 5.11 Правил банківського обслуговування фізичних осіб у АТ «Дельта Банк» та пункту 1.8 Інструкції про порядок відкриття, використання і закриття рахунків у національній та іноземній валютах, затвердженої постановою Правління Національного Банку України від 12.11.2003 №492, що є обов'язковим до застосування сторонами (умов договору). На переконання відповідача, зарахування на вкладний (депозитний) рахунок грошових сум для вкладника від третьої особи не допускається. Фактично ж кошти на рахунок позивача внесено третьою особою, шляхом безготівкового перерахування, що є порушенням умов договору.
В судовому засіданні представник позивача заявлені вимоги підтримала та просила їх задовольнити в повному обсязі, посилаючись на обставини, викладені у позовній заяві та надані у справу докази.
Представник відповідача проти задоволення позову заперечував, посилаючись на письмово викладену позицію.
Представники третьої особи в засідання не з'являлися, причини неявки не повідомляли, хоча про дату, час та місце їх проведення Фонд повідомлявся належним чином.
Зважаючи на відсутність перешкод для розгляду справи у судовому засіданні та потреби заслухати свідка чи експерта, суд за клопотанням представника позивача на підставі частини третьої статті 194 КАС України та частини дев'ятої статті 205 цього ж Кодексу ухвалив розглянути справу в порядку письмового провадження.
Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 08.07.2019 закрито провадження у справі в частині позовних вимог ОСОБА_1 про визнання протиправним та скасування рішення Уповноваженої особи про нікчемність договору №004-09511-270215 банківського вкладу (депозиту) «Найкращий» у доларах США від 27.02.2015, укладеного між ОСОБА_1 та ПАТ «Дельта Банк» і застосування наслідків недійсності правочину, оформленого наказом №813 від 16.09.2015.
Розглянувши в решті подані документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив наступне.
27.02.2015 між ПАТ «Дельта Банк» та ОСОБА_1 (вкладник) укладено договір №004-09511-270215 банківського вкладу (депозиту) «Найкращий» у доларах США, за умовами якого сума вкладу складає 50000 (п'ятдесят тисяч) доларів США (Договір).
Вклад залучається на строк із моменту зарахування вкладу на рахунок, вказаний в пункті 1.6 Договору, та по 03.03.2016 включно (п. 1.3 Договору).
Пунктом 1.6 Договору передбачено, що Банк відкриває вкладнику рахунок № НОМЕР_1 (Рахунок).
При цьому, пунктом 1.8 Договору встановлено, що зарахування вкладу на Рахунок здійснюється з власного поточного або вкладного (депозитного) рахунку Вкладника, відкритого в Банку, або готівкою через касу Банку в день укладання Сторонами цього Договору. У разі, якщо в день укладання Сторонами цього Договору, Вкладник не здійснить перерахування коштів, що становлять суму Вкладу на Рахунок, Договір вважається таким, що не був укладений.
27.02.2015 між цими ж сторонами укладено Додаткову угоду №1 до Договору, за умовами якої Сторони домовилися викласти пункт 1.8 Договору у наступній редакцій, а саме: «Зарахування вкладу на Рахунок здійснюється з власного поточного або вкладного (депозитного) рахунку Вкладника, відкритого в Банку, або шляхом перерахування з відкритого в Банку поточного рахунку іншої фізичної особи - резидента, або готівкою через касу Банку в день укладання Сторонами цього Договору. Виключно для цілей цього Договору Сторони домовилися, що умови пункту 5.11 Правил до відносин, що виникають на підставі цього Договору, не застосовуються. У разі, якщо в день укладання Сторонами цього Договору не буде здійснено зарахування/перерахування коштів, що становлять суму Вкладу на Рахунок, цей Договір вважається таким, що не укладений».
Згідно платіжного доручення в іноземній валюті для фізичної особи, яка не здійснює підприємницької діяльності від 27.02.2015 №1, суму у розмірі 50000 доларів США на рахунок позивача (НОМЕР_1) перераховано з рахунку № НОМЕР_2 , що належить ОСОБА_2 .
Разом з тим, на підставі постанови Правління Національного банку України від 02.03.2015 №150 «Про віднесення ПАТ «Дельта Банк» до категорії неплатоспроможних», виконавчою дирекцією Фонду гарантування вкладів фізичних осіб 02.03.2015 прийнято рішення №51 про запровадження з 03.03.2015 тимчасової адміністрації та призначення уповноваженої особи Фонду. Уповноваженою особою Фонду на тимчасову адміністрацію в ПАТ «Дельта Банк» призначено провідного професіонала з питань врегулювання неплатоспроможності банків відділу запровадження процедури тимчасової адміністрації та ліквідації департаменту врегулювання неплатоспроможності банків Кадирова В.В. Тимчасову адміністрацію запроваджено строком на 3 місяці з 03.03.2015 по 02.06.2015.
В подальшому, виконавча дирекція Фонду прийняла рішення №71 від 08.04.2015 про внесення змін до рішення виконавчої дирекції Фонду від 02.03.2015 №51 «Про запровадження тимчасової адміністрації у ПАТ «Дельта Банк», згідно якого тимчасову адміністрацію запроваджено строком на шість місяців з 03.03.2015 до 02.09.2015 включно.
Рішенням виконавчої дирекції Фонду гарантування вкладів фізичних осіб «Про продовження строків здійснення тимчасової адміністрації у АТ «Дельта Банк» від 03.08.2015 №147 строки здійснення тимчасової адміністрації у АТ «Дельта Банк» продовжено по 02.10.2015 включно.
Окрім того, відповідно до постанови Правління Національного банку України від 02.10.2015 №664 «Про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію ПАТ «Дельта Банк» виконавчою дирекцією Фонду прийнято рішення від 02.10.2015 №181 «Про початок процедури ліквідації ПАТ «Дельта Банк» та делегування повноважень ліквідатора банку».
Згідно з зазначеним рішенням розпочато процедуру ліквідації ПАТ «Дельта Банк», призначено Уповноважену особу та делеговано всі повноваження ліквідатора АТ «Дельта Банк», визначені статтями 37, 38, 51, частинами першою, другою статті 48 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» від 23.02.2012 №4452-VI (Закон №4452-VI), провідному професіоналу з питань врегулювання неплатоспроможності банків відділу запровадження процедури тимчасової адміністрації та ліквідації департаменту врегулювання неплатоспроможності банків Кадирову В.В. на два роки з 05.10.2015 по 04.10.2017 включно.
На офіційному веб-сайті Фонду (http://www.fg.gov.ua) розміщено оголошення, що Фонд розпочне виплати вкладникам АТ «Дельта Банк» за Загальним реєстром (незалежно від часу закінчення строку депозитного договору) з 08.10.2015.
Суд з'ясував, що наказом Уповноваженої особи від 16.09.2015 №813 застосовано наслідки нікчемності до договорів банківських вкладів (депозитів) згідно переліку, в тому числі й до договору банківського вкладу (депозиту) «Найкращий» у доларах США від 27.02.2015 №004-09511-270215, укладеного між позивачем та ПАТ «Дельта Банк».
Отже, невключення позивача до переліку вкладників Банку, які мають право на відшкодування суми вкладу за рахунок коштів Фонду, обумовлене тим, що договір банківського вкладу (депозиту) від 27.02.2015 №004-09511-270215 визнано Уповноваженою особою нікчемним на підставі пункту 7 частини третьої статті 38 Закону №4452-VI, а саме через те, що кошти на рахунок позивача надійшли внаслідок перерахування коштів на вкладний рахунок іншою фізичною особою з метою створення штучного зобов'язання Фонду на відшкодування коштів за рахунок держави.
Відповідач вважає, що, укладаючи такий договір банківського вкладу банк надав кредитору переваги (пільги), прямо не встановлені для нього законодавством чи внутрішніми документами банку.
Незгода позивача з вказаним рішенням та діями відповідача обумовила його на звернення до суду за захистом свого порушеного права.
Суд, визначаючись щодо заявлених вимог по суті, виходить з того, що спірні правовідносини врегульовано нормами Конституції України, Закону №4452-VI, Положення про порядок відшкодування Фондом гарантування вкладів фізичних осіб коштів за вкладами, затвердженого рішенням виконавчої дирекції Фонду гарантування вкладів фізичних осіб від 09.08.2012 №14, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 07.09.2012 за №1548/21860 (Положення №14).
Відповідно до статті 19 Конституції України, правовий порядок в Україні ґрунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством. Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Згідно з положеннями частини другої статті 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Правові, фінансові та організаційні засади функціонування системи гарантування вкладів фізичних осіб, повноваження Фонду, порядок виплати Фондом відшкодування за вкладами встановлені, зокрема, Законом №4452-VI у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин.
Частиною першою статті 3 Закону №4452-VI визначено, що Фонд є установою, що виконує спеціальні функції у сфері гарантування вкладів фізичних осіб та виведення неплатоспроможних банків з ринку.
Згідно із положеннями пунктів третього, четвертого частини першої статті 2 Закону №4452-VI, вклад - це кошти в готівковій або безготівковій формі у валюті України або в іноземній валюті, які залучені банком від вкладника (або які надійшли для вкладника) на умовах договору банківського вкладу (депозиту), банківського рахунку або шляхом видачі іменного депозитного сертифіката, включаючи нараховані відсотки на такі кошти. Вкладником є фізична особа (крім фізичних осіб - суб'єктів підприємницької діяльності), яка уклала або на користь якої укладено договір банківського вкладу (депозиту), банківського рахунку або яка є власником іменного депозитного сертифіката.
Відповідно до частини першої статті 26 Закону №4452-VI Фонд гарантує кожному вкладнику банку відшкодування коштів за його вкладом. Фонд відшкодовує кошти в розмірі вкладу, включаючи відсотки, нараховані на день початку процедури виведення Фондом банку з ринку, але не більше суми граничного розміру відшкодування коштів за вкладами, встановленого на дату прийняття такого рішення, незалежно від кількості вкладів в одному банку. Сума граничного розміру відшкодування коштів за вкладами не може бути меншою 200000 гривень. Адміністративна рада Фонду не має права приймати рішення про зменшення граничної суми відшкодування коштів за вкладами.
При цьому, порядок визначення вкладників, які мають право на відшкодування коштів за вкладами, визначений статтею 27 Закону №4452-VI, а саме: Уповноважена особа складає перелік вкладників та визначає розрахункові суми відшкодування коштів за вкладами за рахунок Фонду відповідно до вимог цього Закону та нормативно-правових актів Фонду станом на день отримання рішення про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію банку. Уповноважена особа протягом трьох днів з дня отримання Фондом рішення про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію банку формує повний перелік вкладників, які мають право на відшкодування коштів за вкладами за рахунок Фонду, із визначенням сум, що підлягають відшкодуванню. Уповноважена особа зазначає у переліку вкладників суму відшкодування для кожного вкладника, яка розраховується виходячи із сукупного обсягу всіх його вкладів у банку та нарахованих процентів. Нарахування процентів за вкладами припиняється з дня прийняття рішення про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію банку.
Окрім цього, відповідно до пункту 3 розділу ІІІ Положення №14 Уповноважена особа Фонду протягом трьох днів з дня отримання Фондом рішення про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію банку, крім іншого, формує та подає до Фонду повний перелік вкладників, які мають право на відшкодування коштів за вкладами за рахунок Фонду (додаток 8), із визначенням сум, що підлягають відшкодуванню (далі - Перелік).
Абзацом першим пункту четвертого розділу ІІІ Положення №14 визначено, що перелік складається станом на день отримання рішення про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію банку і включає суму відшкодування для кожного вкладника, яка розраховується, виходячи із сукупного обсягу всіх його вкладів у банку та нарахованих процентів (зменшених на суму податку), але не більше суми граничного розміру відшкодування коштів за вкладами, встановленого на дату прийняття такого рішення, незалежно від кількості вкладів в одному банку.
Пунктом другим розділу IV Положення №14 передбачено, що Фонд складає на підставі Переліку загальний Реєстр вкладників, які мають право на відшкодування коштів за вкладами за рахунок Фонду, за формою, наведеною у додатку 11 до цього Положення (далі - Загальний Реєстр).
Пунктом четвертим розділу IV Положення №14 передбачено, що виконавча дирекція Фонду приймає рішення про відшкодування коштів за вкладами та затверджує загальний Реєстр протягом шести днів з дня отримання рішення про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію банку.
Пунктом шостим розділу IV Положення №14 встановлено, що на підставі рішення виконавчої дирекції за розпорядженням директора-розпорядника Фонд розпочинає виплату відшкодування коштів (здійснює перерахування гарантованої суми за Загальним Реєстром, передачу Загального Реєстру банку-агенту) не пізніше семи днів з дня прийняття Національним банком України рішення про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію банку.
Системний аналіз наведених правових норм дає підстави дійти висновку про те, що держава через відповідні фінансові та організаційні механізми бере активну участь та створює належні умови для функціонування відповідно до цього Закону системи гарантування вкладів фізичних осіб шляхом забезпечення фізичній особі, яка на момент прийняття рішення Національним банком України про віднесення банку до категорії неплатоспроможних, мала у такому банку вклад, відшкодування суми коштів, розміщених на цьому вкладі, включаючи нараховані відсотки, за рахунок коштів Фонду у межах суми, встановленої адміністративною радою Фонду, яка становить 200000 грн.
Суд дійшов висновку, що позивач має право на відшкодування суми коштів, розміщених за договором банківського вкладу в ПАТ «Дельта Банк», за рахунок коштів Фонду у межах суми, встановленої адміністративною радою Фонду, яка становить 200000 грн, а решту суми після перерахування суми вкладу за офіційним курсом гривні до іноземних валют, позивач вправі заявляти як кредиторські вимоги, у порядку та строки, визначені законодавством.
Закон №4452-VI пов'язує виникнення права на відшкодування суми коштів за вкладом разом з нарахованими на дату віднесення банку до категорії неплатоспроможних відсотками з настанням таких обставин: 1) прийняття Національним банком України рішення про віднесення відповідного банку до категорії неплатоспроможних (у разі, якщо на дату прийняття такого рішення дія договору банківського вкладу закінчилась) або рішення про відкликання банківської ліцензії; 2) наявність на дату віднесення банку до категорії неплатоспроможних у фізичної особи банківського вкладу за договором, укладеним до вказаної дати; 3) наявність на зазначеному банківському вкладі фізичної особи коштів разом з нарахованими відсотками на суму не менше 10 грн.; 4) включення Уповноваженою особою фізичної особи до переліку вкладників банку, які мають право на відшкодування суми коштів за вкладами, з визначенням конкретної суми відшкодування; 5) затвердження виконавчою дирекцією Фонду реєстрів вкладників, які мають право на відшкодування сум коштів за банківськими вкладами, відповідно до складеного уповноваженою особою Фонду переліку вкладників; 6) опублікування Фондом оголошення про відшкодування коштів вкладникам у газетах «Урядовий кур'єр», «Голос України» та на своїй офіційній сторінці в мережі Інтернет, що здійснюється не пізніше ніж через сім днів з дня прийняття рішення про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію банку.
Судом встановлено та наявними у матеріалах справи доказами підтверджено, що на дату прийняття постанови Правління Національного банку України «Про віднесення ПАТ «Дельта Банк» до категорії неплатоспроможних» від 02.03.2015 №150, на банківському рахунку позивача, відкритому відповідно до договору банківського вкладу від 27.02.2015 №004-09511-270215 знаходилась сума 50000 доларів США.
Разом з тим, уповноваженою особою Фонду позивача не включено до переліку вкладників банку, які мають право на відшкодування суми вкладу за рахунок коштів Фонду.
Закон №4452-VI визначає порядок складання уповноваженою особою Фонду переліку вкладників, які мають право на відшкодування сум коштів за банківськими вкладами, а також підстави та умови, за наявності яких відшкодування суми коштів за банківським вкладом фізичним особам за рахунок коштів Фонду не здійснюється.
Так, згідно з положеннями статей 37, 38 Закону №4452-VI Фонд або його уповноважена особа наділені повноваженнями щодо виявлення факту нікчемності правочинів, тобто мають право здійснити перевірку таких правочинів стосовно їх нікчемності, прийняти відповідне рішення про виявлення факту нікчемності правочину і повідомити про це сторін правочину, а також вчиняти дії щодо застосування наслідків нікчемності правочинів.
Правочини (у тому числі договори) неплатоспроможного банку є нікчемними, зокрема, з підстав укладення банком правочинів (у тому числі договорів), умови яких передбачають платіж чи передачу іншого майна з метою надання окремим кредиторам переваг (пільг), прямо не встановлених для них законодавством чи внутрішніми документами банку (пункт 7 частини третьої статті 38 Закону №4452-VI).
Зі змісту даної норми вбачається, що вона поширює свою дію на випадки, коли саме банк уклав з одним із кредиторів договір; на підставі такого договору у останнього виникають переваги (пільги) стосовно інших кредиторів банку; умови цього договору передбачають перерахування банком коштів або передачу майна банком такому кредитору.
Відтак, метою пункту 7 частини третьої статті 38 Закону №4452-VI є недопущення зменшення активів банку або якості (ліквідності) таких активів на шкоду інших кредиторів, а також захист прав і законних інтересів вкладників банків, зміцнення довіри до банківської системи України, стимулювання залучення коштів у банківську систему України, забезпечення ефективної процедури виведення неплатоспроможних банків з ринку та ліквідації банків.
Такий висновок узгоджується з правовою позицією щодо застосування пункту 7 частини третьої статті 38 Закону №4452-VI, викладеною, зокрема, у постановах Верховного Суду від 10.05.2018 у справі №910/14681/17, від 30.05.2018 у справі №910/23036/16, від 23.10.2018 у справі №804/6992/15.
Разом з тим, відповідачем не зазначено, які саме умови правочину передбачають надання позивачу переваг (пільг), прямо не встановлених для нього законодавством чи внутрішніми документами банку.
Суд зазначає, що застосовуючи частину третю статті 38 Закону №4452-VI Фонд або його уповноважена особа, зобов'язані дотримуватися положень частини другої статті 19 Конституції України відповідно до якої, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до частини четвертої статті 38 Закону №4452-VI Фонд, зокрема, протягом дії тимчасової адміністрації, а також протягом ліквідації повідомляє сторони за договорами, зазначеними у частині другій статті 38 цього Закону, про нікчемність цих договорів та вчиняє дії щодо застосування наслідків нікчемності договорів.
Таким чином, системний аналіз норм права дає підстави дійти до висновку про те, що при виявленні нікчемних правочинів Фонд, його уповноважена особа чи банк не наділені повноваженнями визнавати правочини нікчемними. Правочин є нікчемним відповідно до закону, а не на підставі рішення уповноваженої особи Фонду. Такий правочин є нікчемним з моменту укладення в силу закону (частини другої статті 215 ЦК України та частини третьої статті 38 Закону №4452-VI) незалежно від того, чи була проведена передбачена частиною другою статті 38 цього ж Закону перевірка правочинів банку і прийняте відповідне рішення. Наслідки нікчемності правочину також настають для сторін у силу вимог закону.
При цьому, перелік передбачених частиною третьою статті 38 Закону №4452-VI підстав, за яких правочини (у тому числі договори) неплатоспроможного банку є нікчемними, є вичерпним. Положення статті 228 ЦК України не можуть бути застосовані уповноваженою особою Фонду при вирішення питання щодо віднесення правочинів до нікчемних для розширення переліку підстав нікчемності, визначених у частині третій статті 38 Закону №4452-VI.
Аналогічна правова позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 04.07.2018 у справі №826/1476/15.
Суд також враховує, що право громадянина на власність закріплено в Конституції України, у якій установлено основні положення щодо власності (статті 13, 41, 142 та 143 Конституції України), закріплено рівність усіх суб'єктів права власності (статті 1 та 13 Конституції України), гарантії права власності та обов'язки власників (статті 13 і 41 Конституції України). Крім того, стаття 41 Конституції України передбачає, що кожен має право володіти, користуватися, розпоряджатися своєю власністю, ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності, право приватної власності є непорушним.
Поширення на грошові кошти, які перебувають на рахунку у банку (вкладному, поточному), режиму права власності підтверджується положеннями статей 1058, 1066 ЦК України та статей 8, 22 Закону України «Про платіжні системи та переказ грошей в Україні», відповідно до яких, зокрема, власник рахунку має право у будь-який час розпоряджатися коштами, які перебувають на такому рахунку на умовах та у порядку, встановленому Законом та договором.
Важливою гарантією права приватної власності є конституційне положення, що примусове відчуження об'єктів приватної власності може бути застосоване лише як виняток з мотивів суспільної необхідності, на підставі і в порядку, встановлених законом, та за умови попереднього повного відшкодування їхньої вартості (частина п'ята статті 41 Конституції України). Конституційний принцип непорушності права власності проявляється як засада впевненості власника у стабільному становищі у якому він перебуває і яке гарантовано йому державою з усім комплексом відповідних засобів, які остання для цього застосовує.
У пункті 2.1 рішення від 01.06.2016 №2-рп/2016 Конституційний Суд України зазначив, що обмеження стосовно реалізації конституційних прав не можуть бути свавільними та несправедливими, мають установлюватися виключно Конституцією й законами, переслідувати легітимну мету, бути зумовленими суспільною необхідністю її досягнення, пропорційними й обґрунтованими.
Враховуючи вищенаведене, зміст статті 41 Конституції України поширюється на право вкладника - фізичної особи вимагати отримання відшкодування коштів, розміщених на поточному рахунку в Банку, за рахунок Фонду.
Отже, спір у даній справі виник у зв'язку з тим, що Уповноваженою особою визнано нікчемним правочин, а саме, договір банківського вкладу, укладений між позивачем та Банком 27.02.2015, а відтак, позивача не включено до переліку вкладників, які отримують кошти у межах гарантованої суми за рахунок Фонду.
Суд врахував, що умовою застосування пункту 7 частини третьої статті 38 Закону №4452-VI при встановленні нікчемності правочину є мета надання окремим кредиторам переваг, прямо не встановлених для них законодавством. Однак, одержання гарантованої суми відшкодування коштів за вкладами за рахунок коштів Фонду в межах 200000 грн. прямо встановлено законодавством України, а тому посилання відповідача на пункт 7 частини третьої статті 38 вказаного Закону не є належною підставою для визнання нікчемним правочину, укладеного між позивачем та ПАТ «Дельта банк».
Посилання Уповноваженої особи на постанову правління Національного банку України від 30.10.2014 №692/БТ «Про віднесення ПАТ «Дельта банк» до категорії проблемних», якою встановлено обмеження в діяльності Банку і яка була чинна на момент укладання договору банківського вкладу (депозиту) від 27.02.2015 №004-09511-270215 та, на переконання відповідача, перешкоджала укладенню договору, судом оцінюється критично, оскільки зазначена постанова становить банківську таємницю і позивач не міг знати про її зміст та встановлені обмеження.
Крім того, наполягаючи на відмові у задоволенні позову, відповідач посилається на пункт 5.11 Правил банківського обслуговування фізичних осіб у ПАТ «Дельта банк», затверджених рішенням Ради директорів АТ «Дельта Банк» (протокол №14 від 20.03.2013), відповідно до якого зарахування на вкладний (депозитний) рахунок грошових сум для вкладника від третьої особи не допускається.
Разом з тим, як було встановлено раніше, додатковою угодою №1 від 27.02.2015 до Договору внесено зміни та пункт 1.8 викладено у в наступній редакції: « 1.8 Зарахування вкладу на рахунок здійснюється з власного поточного або вкладного (депозитного) рахунку вкладника, відкритого в банку, або шляхом перерахування з відкритого в банку поточного рахунку іншої фізичної особи - резидента, або готівкою через касу банку в день укладення сторонами цього Договору. Виключно для цілей цього Договору сторони домовились, що умови пункту 5.11 Правил до відносин, що виникають на підставі до цього Договору, не застосовуються. У разі, якщо в день укладення сторонами цього Договору не буде здійснено зарахування/перерахування коштів, що становлять суму вкладу на рахунок, цей Договір вважається таким, що не був укладений.».
За вказаних обставин, суд зазначає, що відповідно до частини першої статті 1062 ЦК України на рахунок за банківським вкладом зараховуються грошові кошти, які надійшли до банку на ім'я вкладника від іншої особи, якщо договором банківського вкладу не передбачено інше. При цьому, вважається, що вкладник погодився на одержання грошових коштів від іншої особи, надавши їй необхідні дані про рахунок за вкладом.
Таким чином, на переконання суду, вказаною додатковою угодою знято обмеження щодо надходження коштів на рахунок позивача шляхом перерахування з відкритого в банку поточного рахунку іншої фізичної особи - резидента.
Доказів на підтвердження наявності підстав, передбачених частиною четвертою статті 26 Закону, для відмови у відшкодуванні коштів позивачу, відповідачем надано не було, а судом не встановлено.
За таких обставин, висновок Уповноваженої особи про нікчемність укладеного між позивачем та Банком правочину є таким, що ґрунтується на припущеннях, є необґрунтованим і безпідставним.
Враховуючи, що вищенаведеними обставинами спростовується твердження відповідача - Уповноваженої особи про нікчемність укладеного між позивачем та ПАТ «Дельта Банк» правочину, суд дійшов висновку, про обґрунтованість позовної вимоги щодо зобов'язання Уповноважену особу подати до Фонду додаткову інформацію про позивача як вкладника, якій необхідно здійснити виплату відшкодування на підставі договору банківського вкладу від 27.02.2015 №004-09511-270215, за рахунок Фонду, у межах гарантованої суми.
Суд вважає за необхідне зазначити, що згідно висновку Великої Палати Верховного Суду, викладеного у постанові від 04.07.2018 у справі №826/1476/15, якщо внаслідок проведених операцій Фонду гарантування вкладів фізичних осіб, а не банку, завдані збитки (штучно збільшена сума гарантованих державою виплат), то стаття 38 Закону №4452-VI не може бути застосована, а Фонд має звертатися до суду з вимогою про застосування наслідків недійсності нікчемного правочину на підставі статті 228 ЦК України. Лише за наявності рішення суду можна застосовувати до позивача будь-які наслідки недійсності нікчемного правочину за цією статтею.
Водночас, у згаданій вище постанові Великої Палати Верховного Суду зазначено, що при виявленні нікчемних правочинів Фонд гарантування вкладів фізичних осіб, його уповноважена особа чи банк не наділені повноваженнями визнавати правочини нікчемними. Правочин є нікчемним відповідно до закону, а не наказу банку, підписаного уповноваженою особою Фонду. Такий правочин є нікчемним з моменту укладення в силу закону незалежно від того, чи була проведена передбачена частиною другою статті 38 Закону №4452-VI перевірка правочинів банку і виданий згаданий наказ. Наслідки нікчемності правочину також настають для сторін у силу вимог закону. Наказ банку не є підставою для застосування таких наслідків. Такий наказ є внутрішнім розпорядчим документом банку, який підписано уповноваженою особою Фонду - особою, що здійснює повноваження органу управління банку, не є актом індивідуальної дії у розумінні КАС України, оскільки не створює жодних обов'язків для позивача та безпосередньо не порушує його прав.
Крім того, частиною другою статті 6 КАС України передбачено, що суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ).
Відповідно до статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують як джерело права при розгляді справ положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та протоколів до неї, а також практику ЄСПЛ та Європейської комісії з прав людини.
Зокрема, відповідно до статті 1 Протоколу №1 до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.
Як зазначив ЄСПЛ в справі «Золотас проти Греції» стаття 1 Протоколу №1, яка має за головну мету захистити особу від будь-якого посягання держави на повагу до її майна, може також вимагати позитивних зобов'язань, відповідно до яких держава має вжити певних заходів, необхідних для захисту права власності, зокрема, якщо існує прямий зв'язок між заходом, якого заявник може правомірно очікувати від влади, і ефективним користуванням ним своїм майном (Zolotas v. Greece, № 66610/09). Подібний висновок викладений у рішенні Європейського суду з прав людини в справі «Капітал Банк АД проти Болгарії» (Capital Bank AD v. Bulgaria, № 49429/99).
У справі «Суханов та Ільченко проти України» ЄСПЛ зазначив, що за певних обставин «законне сподівання» на отримання «активу» також може захищатися статтею 1 Першого протоколу. Якщо суть вимоги особи пов'язана з майновим правом, особа, якій воно надане, може вважатися такою, що має «законне сподівання», якщо для такого права у національному законодавстві існує достатнє підґрунтя (пункт 35, №68385/10 та №71378/10).
Отже, виходячи з меж заявлених позовних вимог, системного аналізу положень чинного законодавства України, оцінки поданих сторонами доказів за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, суд доходить висновку про те, що вимоги позивача є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню з урахуванням частини першої статті 26 Закону №4452-VI у сумі 200000 грн.
Вирішуючи питання щодо розподілу судових витрат, суд виходить з наступного.
Частиною першою статті 139 КАС України визначено, що при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Як вбачається із матеріалів справи, позивачем при зверненні до суду з даним позовом сплачено 1102,40 грн судового збору та заявлено дві вимоги немайнового характеру. Враховуючи, що в частині визнання протиправним та скасування рішення Уповноваженої особи Фонду ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 08.07.2019 провадження в адміністративній справі закрито (судовий збір у такому випадку повертається за заявою позивача), а інша вимога позивача, яка не є суб'єктам владних повноважень, підлягає задоволенню повністю, то сплачений нею на підставі наявних у матеріалах справи платіжних документів судовий збір підлягає поверненню в сумі 551,20 грн.
В силу положень пункту 6.8 глави 6 розділу V Положення про виведення неплатоспроможного банку з ринку, затвердженого Рішенням виконавчої дирекції Фонду гарантування вкладів фізичних осіб від 05.07.2012 №2 та зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 14.09.2012 за №1581/12/21893 визначено, що оплата витрат, пов'язаних зі здійсненням ліквідації, здійснюється позачергово протягом усієї процедури ліквідації банку в межах кошторису витрат банку, затвердженого виконавчою дирекцією Фонду. До цих витрат, зокрема, належать витрати на сплату судового збору.
Таким чином, витрати по сплаті судового збору підлягають стягненню з Уповноваженої особи за рахунок ПАТ «Дельта Банк».
На підставі викладеного, керуючись статтями 2, 72-77, 139, 241-246 КАС України,
вирішив:
Адміністративний позов ОСОБА_1 задовольнити повністю.
Зобов'язати Уповноважену особу Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію Акціонерного товариства «Дельта банк» Кадирова Владислава Володимировича подати до Фонду гарантування вкладів фізичних осіб додаткову інформацію про ОСОБА_1 , як вкладника, який має право на відшкодування коштів за вкладом у Публічному акціонерному товаристві «Дельта Банк» на підставі договору банківського вкладу (депозиту) від 27.02.2015 №004-09511-270215, за рахунок коштів Фонду гарантування вкладів фізичних осіб, із визначенням суми, що підлягає відшкодуванню, а саме у розмірі 200000 (двісті тисяч) гривень.
Стягнути з Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію Публічного акціонерного товариства «Дельта банк» Кадирова Владислава Володимировича за рахунок Публічного акціонерного товариства «Дельта Банк» на користь ОСОБА_1 витрати по сплаті судового збору у розмірі 551 (п'ятсот п'ятдесят одну) гривню 20 коп.
Рішення набирає законної сили відповідно до статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене до суду апеляційної інстанції за правилами, встановленими статтями 293, 295-297 Кодексу адміністративного судочинства України.
Відповідно до підпункту 15.5 пункту 15 розділу VII «Перехідні положення» Кодексу адміністративного судочинства України до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні та касаційні скарги подаються учасниками справи до або через відповідні суди за правилами, що діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу.
Позивач - ОСОБА_1 (місце проживання фізичної особи: АДРЕСА_1 ; реєстраційний номер облікової картки платника податків: НОМЕР_3 ).
Відповідач - Уповноважена особа Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію Публічного акціонерного товариства «Дельта банк» Кадиров Владислав Володимирович (місцезнаходження юридичної особи: 01133, місто Київ, вулиця Щорса, будинок 36-Б; ідентифікаційний код юридичної особи в Єдиному державному реєстрі підприємств і організацій України: 34047020).
Третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача - Фонд гарантування вкладів фізичних осіб (місцезнаходження юридичної особи: 04050, місто Київ, вулиця Січових Стрільців, будинок 17; ідентифікаційний код юридичної особи в Єдиному державному реєстрі підприємств і організацій України: 21708016).
Суддя О.М. Чудак