вул. Герасима Кондратьєва, 159, м. Суми, 40021, E-mail: inbox@adm.su.court.gov.ua
про відмову у відкритті провадження в адміністративній справі
02 липня 2019 р. Справа № 480/2336/19
Суддя Сумського окружного адміністративного суду Павлічек В.О., розглянувши матеріали адміністративного позову ОСОБА_1 до Державної казначейської служби України про визнання бездіяльності протиправною та стягнення моральної шкоди,-
До Сумського окружного адміністративного суду звернулася ОСОБА_1 з адміністративним позовом до Державна казначейська служба України в якому просить:
- визнати протиправної бездіяльність Державної казначейської служби України, щодо невиконання постанови Сумського окружного адміністративного суду від 11.06.2017 року по справі № 818/674/17 про зобов'язання Державної казначейської служби України виплатити ОСОБА_1 компенсацію за несвоєчасне виконання виконавчого листа, виданого Конотопським міськрайонним судом Сумської області 13.11.2013 по справі № 6а-577/145/13, нараховану рішенням Державної казначейської служби України від 25.05.2017 року № 61;
- визнати протиправною бездіяльність Державної казначейської служби України щодо невиконання постанови Харківського апеляційного адміністративного суду в справі № 818/674/17 від 11.10.2017 року про зобов'язання Державної казначейської служби України нарахувати і виплатити ОСОБА_1 компенсацію за несвоєчасне виконання виконавчого листа, виданого Сумським окружним адміністративним судом від 19.06.2017 року по справі N9 818/674/17 (дата видачі 18 березня 2019 року) по виплаті 1600 грн.
- стягнути з Державної казначейської служби України моральну шкоду на користь ОСОБА_1 в розмірі 5000 (п'яти тисяч) грн.
Розглянувши матеріали позовної заяви, дослідивши зміст позовних вимог, суд вважає за необхідне відмовити у відкритті провадження, виходячи із наступного.
Згідно з пунктами 1-2 частини 1 статті 4 Кодексу адміністративного судочинства України адміністративна справа - переданий на вирішення адміністративного суду публічно-правовий спір; публічно-правовий спір - спір, у якому, зокрема, хоча б одна сторона здійснює публічно-владні управлінські функції, в тому числі на виконання делегованих повноважень, і спір виник у зв'язку із виконанням або невиконанням такою стороною зазначених функцій.
В силу положень ст. 5 Кодексу адміністративного судочинства України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист шляхом: 1) визнання протиправним та нечинним нормативно-правового акта чи окремих його положень; 2) визнання протиправним та скасування індивідуального акта чи окремих його положень; 3) визнання дій суб'єкта владних повноважень протиправними та зобов'язання утриматися від вчинення певних дій; 4) визнання бездіяльності суб'єкта владних повноважень протиправною та зобов'язання вчинити певні дії; 5) встановлення наявності чи відсутності компетенції (повноважень) суб'єкта владних повноважень; 6) прийняття судом одного з рішень, зазначених у пунктах 1-4 цієї частини та стягнення з відповідача - суб'єкта владних повноважень коштів на відшкодування шкоди, заподіяної його протиправними рішеннями, дією або бездіяльністю.
Згідно п. 1 ч. 1 ст. 19 Кодексу адміністративного судочинства України юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи у публічно-правових спорах, зокрема спорах фізичних чи юридичних осіб із суб'єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи індивідуальних актів), дій чи бездіяльності, крім випадків, коли для розгляду таких спорів законом встановлено інший порядок судового провадження.
Отже, до компетенції адміністративних судів належать спори фізичних чи юридичних осіб з органом державної влади, органом місцевого самоврядування, їхньою посадовою або службовою особою, предметом яких є перевірка законності рішень, дій чи бездіяльності цих органів (осіб), прийнятих або вчинених ними при здійсненні владних управлінських функцій.
З позовної заяви суд вбачає, що позивач просить зокрема визнати протиправною бездіяльність Державної казначейської служби України щодо невиконання постанови Сумського окружного адміністративного суду від 11.06.2017 року по справі № 818/674/17 та постанови Харківського апеляційного адміністративного суду в справі № 818/674/17 від 11.10.2017 року, тобто фактично підставою для звернення позивача з даним позовом є невиконання відповідачем рішення суду, яке набрало законної сили та відновлення порушеного права позивача, дані вимоги стосуються порядку виконання вже вирішеного публічного спору по справі № 818/674/17.
Таким чином, суд зазначає, що позивач, звертаючись до суду з позовною заявою фактично порушив питання, що стосуються здійснення судового контролю за виконанням судових рішень в адміністративних справах, що в розумінні Кодексу адміністративного судочинства України не є окремими позовними вимогами, а отже в даному випадку відсутній публічно-правових спір, оскільки такий спір був вирішений судом при прийнятті рішень по справі № 818/674/17 і вимоги заявлені позивачем стосуються виконання рішень судів по вже вирішеному публічно-правовому спору.
Частинами 2 та 3 ст. 14 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що судові рішення, що набрали законної сили, є обов'язковими до виконання всіма органами державної влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими та службовими особами, фізичними і юридичними особами та їх об'єднаннями на всій території України.
Невиконання судового рішення тягне за собою відповідальність, встановлену законом.
Порядок вирішення процесуальних питань, пов'язаних з виконанням судових рішень в адміністративних справах передбачено розділом IV Кодексу адміністративного судочинства України.
Відповідно до ч.ч. 2, 4, 5 ст. 372 Кодексу адміністративного судочинства України судове рішення, яке набрало законної сили або яке належить виконати негайно, є підставою для його виконання.
Примусове виконання судових рішень в адміністративних справах здійснюється в порядку, встановленому законом.
Процесуальні питання, пов'язані з виконанням судових рішень в адміністративних справах, вирішує суддя адміністративного суду одноособово, якщо інше не встановлено цим Кодексом.
З огляду на це, примусове виконання рішення суду як завершальна стадія судового процесу є складовою та невід'ємною частиною гарантованого державою права на захист.
Статтею 383 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено порядок визнання протиправними рішень, дій чи бездіяльності, вчинених суб'єктом владних повноважень - відповідачем на виконання рішення суду.
Частиною 1 ст. 383 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що особа-позивач, на користь якої ухвалено рішення суду, має право подати до суду першої інстанції заяву про визнання протиправними рішень, дій чи бездіяльності, вчинених суб'єктом владних повноважень - відповідачем на виконання такого рішення суду, або порушення прав позивача, підтверджених таким рішенням суду.
За приписами ч. 4 ст. 383 Кодексу адміністративного судочинства України заяву, зазначену у частині першій цієї статті, може бути подано протягом десяти днів з дня, коли позивач дізнався або повинен був дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів, але не пізніше дня завершення строку пред'явлення до виконання виконавчого листа, виданого за відповідним рішенням суду.
Суд зазначає, що позивач звертаючись до суду з даними вимогами фактично просить зобов'язати відповідача виконати рішення суду, яке вже набрало законної сили і в силу приписів статей 14 та 372 Кодексу адміністративного судочинства України повинно виконуватися відповідачем без ухвалення будь-яких додаткових судових рішень. Суд не в праві зобов'язувати відповідача виконувати чи не виконувати рішення суду, яке і так є обов'язковим до виконання для осіб, які беруть участь у справі.
А відтак суд вважає необхідним зазначити, що належним способом захисту прав позивача у спірних правовідносинах є подання заяви в порядку ст. 383 Кодексу адміністративного судочинства України, а не звернення до суду з даним позовом. Питання невиконання рішень суду, ухвалених на користь позивача не можуть вирішуватись шляхом подання нового позову в порядку адміністративного судочинства, а повинні розглядатись в порядку ст. 383 Кодексу адміністративного судочинства України. Така заява (клопотання) передається судді, який розглядав справу, і розглядається в межах того самого провадження. Нова адміністративна справа не оформлюється.
Щодо вимоги про стягнення з Державної казначейської служби України моральної шкоди на користь ОСОБА_1 в розмірі 5000 (п'яти тисяч) грн.. суд зазначає наступне.
Згідно ч. 5 ст. 21 Кодексу адміністративного судочинства України вимоги про відшкодування шкоди, заподіяної протиправними рішеннями, діями чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень або іншим порушенням прав, свобод та інтересів суб'єктів публічно-правових відносин, або вимоги про витребування майна, вилученого на підставі рішення суб'єкта владних повноважень, розглядаються адміністративним судом, якщо вони заявлені в одному провадженні з вимогою вирішити публічно-правовий спір. Інакше такі вимоги вирішуються судами в порядку цивільного або господарського судочинства.
З позову суд вбачає, що позивачем заявлено вимогу про стягнення моральної шкоди в сумі 5000,00грн. При цьому вимог щодо вирішення публічно-правового спору позивачем не заявлено.
Відповідно до ст. 2 Цивільного процесуального кодексу України, завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.
Згідно ч. 1 ст. 19 Цивільного процесуального кодексу України, суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають з цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства.
Відтак суд зазначає, що відсутність вимоги вирішити публічно-правовий спір унеможливлює розгляд вимоги про стягнення моральної шкоди в порядку адміністративного судочинства, у зв'язку з чим позовна вимога про стягнення моральної шкоди не підлягає розгляду в порядку адміністративного судочинства, а має вирішуватись відповідним місцевим загальним судом в порядку цивільного судочинства.
Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 170 Кодексу адміністративного судочинства України суддя відмовляє у відкритті провадження в адміністративній справі, якщо позов не належить розглядати за правилами адміністративного судочинства.
Керуючись статтями 170, 256, 383 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
Відмовити у відкритті провадження в адміністративній справі за позовом ОСОБА_1 до Державної казначейської служби України про визнання бездіяльності протиправною та стягнення моральної шкоди.
Роз'яснити позивачу, що повторне звернення тієї самої особи до адміністративного суду з адміністративним позовом з тих самих предмета і підстав та до того самого відповідача, як той, щодо якого постановлено ухвалу про відмову у відкритті провадження, не допускається, та самостійна вимога про стягнення моральної шкоди має розглядатись у порядку цивільного судочинства.
Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання та може бути оскаржена до Другого апеляційного адміністративного суду шляхом подачі апеляційної скарги протягом п'ятнадцяти днів з дня складення повного тексту ухвали. Апеляційні скарги до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи подаються через Сумський окружний адміністративний суд.
Суддя В.О. Павлічек