08 липня 2019 року Р і в н е №460/1601/19
Рівненський окружний адміністративний суд в складі головуючого судді Нор У.М., розглянувши матеріали позовної заяви
ОСОБА_1
доНаціонального агенства з питань запобігання корупції
про визнання протиправними та скасування пунктів рішень,
05.07.2019 до Рівненського окружного адміністративного суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 до Національного агентства з питань запобігання корупції (вх. № 11725/19), у якій позивач просить суд:
визнати протиправним та скасувати абзац 1 пункту 1 та пункт 5 рішення Національного агентства з питань запобігання корупції від 26.04.2019 № 1247 про результати здійснення повної перевірки декларації особи, уповноваженої на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, за 2015 рік (виправленої), поданої ОСОБА_1 , суддею, Головою Рівненського окружного адміністративного суду;
визнати протиправним та скасувати абзац 1 пункту 1 та пункт 5 рішення Національного агентства з питань запобігання корупції від 26.04.2019 № 1248 про результати здійснення повної перевірки декларації особи, уповноваженої на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, за 2016 рік (після звільнення), поданої ОСОБА_1 , суддею, Головою Рівненського окружного адміністративного суду;
визнати протиправним та скасувати абзац 1 пункту 1 та пункт 5 рішення Національного агентства з питань запобігання корупції від 26.04.2019 № 1249 про результати здійснення повної перевірки декларації особи, уповноваженої на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, за 2017 рік, поданої ОСОБА_1 , суддею Верховного Суду.
До позовної заяви позивачем додано заяву про забезпечення позову (вх. № 11726/19), у якій ОСОБА_1 просить суд вжити заходи забезпечення адміністративного позову шляхом зупинення дії пункту 5 рішень Національного агентства з питань запобігання корупції від 26.04.2019 № 1247, від 26.04.2019 № 1248, від 26.04.2019 № 1249.
Дослідивши матеріали адміністративного позову головуючий суддя вважає за необхідне заявити самовідвід у справі та зазначає таке.
Пунктом 4 частини першої статті 36 КАС України передбачено, що суддя не може брати участь у розгляді адміністративної справи і підлягає відводу (самовідводу): за наявності інших обставин, які викликають сумнів у неупередженості або об'єктивності судді.
Слід зазначити, що підстави для відводу (самовідводу) судді є за своєю суттю певними юридичними фактами, які надають підстави для сумнівів щодо об'єктивності, неупередженості та безсторонності судді під час розгляду конкретної справи.
Таким чином, інститут відводу (самовідводу) судді є однією з процесуальних гарантій реалізації завдань адміністративного судочинства і ухвалення законних та обґрунтованих рішень у адміністративних справах, що має на меті відсторонення від участі у справі суддів, щодо неупередженості яких є сумніви. Виходячи з цього цілком очевидно, що ефективність даного інституту пов'язана із застосуванням як національного законодавства, так і практики Європейського суду з прав людини (надалі - ЄСПЛ).
Практика ЄСПЛ відіграє важливу роль у розробці критеріїв неупередженості (тобто безсторонності), як складової права на справедливий судовий розгляд, у контексті якої повинна формуватися національна судова практика.
Ключовими положеннями статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод є право кожного при визначенні його цивільних прав та обов'язків на справедливий публічний розгляд справи протягом розумного строку незалежним та безстороннім судом, створеним на підставі закону. Виходячи з наявної практики ЄСПЛ, можна констатувати, що він в цілому визначив концептуальні підходи до тлумачення статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, представивши не лише змістовні характеристики неупередженості, але й її суб'єктивні та об'єктивні компоненти.
Так, у справі «П'єрсак проти Бельгії» ЄСПЛ висловив позицію, згідно з якою, незважаючи на той факт, що безсторонність зазвичай означає відсутність упередженості, її відсутність або, навпаки, наявність може бути перевірено різноманітними способами ЄСПЛ.
У даному контексті, на думку ЄСПЛ, можна провести розмежування між суб'єктивним підходом, який відображає особисте переконання даного судді у конкретній справі, та об'єктивним підходом, який визначає, чи були достатні гарантії, щоб виключити будь-які сумніви з цього приводу. Таким чином, на основі вищезазначеного, слід зробити висновок, що при оцінці безсторонності суду слід розмежовувати суб'єктивний та об'єктивний аспект.
Щодо суб'єктивної складової даного поняття, то у справі «Хаушильд проти Данії» зазначається, що ЄСПЛ потрібні докази фактичної наявності упередженості судді для відсторонення його від справи. Причому суддя вважається безстороннім, якщо тільки не з'являються докази протилежного. Таким чином, існує презумпція неупередженості судді, а якщо з'являються сумніви щодо цього, то для його відводу в ході об'єктивної перевірки має бути встановлена наявність певної особистої заінтересованості судді, певних його прихильностей, уподобань стосовно однієї зі сторін у справі.
Стосовно об'єктивної неупередженості у справі «Фей проти Австрії» ЄСПЛ вказав, що вона полягає у відсутності будь-яких законних сумнівів в тому, що її забезпечено та гарантовано судом, а для перевірки на об'єктивну неупередженість слід визначити, чи є факти, які не залежать від поведінки судді, що можуть бути встановлені та можуть змусити сумніватися у його неупередженості. Мова йде про ту довіру, яку суди у демократичному суспільстві повинні апріорно викликати в учасників цивільного процесу.
Як зазначається у пункті 11 Рекомендацій CM/Rec (2010) 12 Комітету Міністрів Ради Європи, зовнішня незалежність судді не є прерогативою чи привілеєм, наданим для задоволення власних інтересів суддів. Вона надається в інтересах верховенства права та осіб, які домагаються та очікують неупередженого правосуддя. Незалежність суддів слід розуміти як гарантію свободи, поваги до прав людини та неупередженого застосування права. Неупередженість та незалежність суддів є необхідними для гарантування рівності сторін перед судом. Крім того, Консультативна рада європейських суддів у пункті 12 Висновку №1 (2001) наголошує: «Судовій владі повинні довіряти не лише сторони окремої судової справи, а й суспільство в цілому. Таким чином, суддя не просто повинен насправді бути вільним від будь-яких прихильностей чи упередженості, він чи вона також повинні вважатися вільними від цього з точки зору розсудливого спостерігача. У протилежному випадку довіру до судової влади може бути підірвано». Отже є тісний зв'язок між незалежністю і об'єктивною неупередженістю. З цієї причини Європейський суд з прав людини зазвичай розглядає ці дві вимоги разом («Фіндлі проти Сполученого Королівства»).
Сумніви в незалежності відсутні, коли, на думку ЄСПЛ у «об'єктивного спостерігача» не виникне підстав для занепокоєння з цього питання в обставинах справи, що розглядається («Кларк проти Сполученого Королівства»). Визначаючи, чи є суд незалежним, ЄСПЛ звертає увагу й на ті зовнішні ознаки незалежності, що можуть стосуватися навіть гіпотетичної можливості впливу на суд. Існування самої лише можливості зовнішнього впливу на суд ЄСПЛ іноді визнає достатнім, щоб поставити під сумнів незалежність суду («Бєлілос проти Швейцарії», «Очалан проти Туреччини»). ЄСПЛ застерігає, що навіть самі лише сумніви «розсудливого спостерігача» в тому, що суд незалежний та неупереджений, можуть мати певне значення в розумінні забезпечення громадянам права на справедливий суд («Ферантелі та Сантанджело проти Італії», «Хаусчілдт проти Данії», «Веттстейн проти Швейцарії»). Суддя, у відношенні якого є обґрунтовані побоювання недостатньої неупередженості, повинен негайно взяти відвід («Веттстейн проти Швейцарії», «Кастілло Альгар проти Іспанії», «П'єрсак проти Бельгії»).
Згідно з частиною першою статті 39 КАС України, за наявності підстав, зазначених у статтях 36-38 цього Кодексу, суддя, секретар судового засідання, експерт, спеціаліст, перекладач зобов'язані заявити самовідвід.
Частиною третьою статті 39 КАС України визначено, що відвід (самовідвід) повинен бути вмотивованим і заявленим протягом десяти днів з дня отримання учасником справи ухвали про відкриття провадження у справі, але не пізніше початку підготовчого засідання або першого судового засідання, якщо справа розглядається за правилами спрощеного позовного провадження. Заявляти відвід (самовідвід) після цього дозволяється лише у виняткових випадках, коли про підставу відводу (самовідводу) заявнику не могло бути відомо до спливу вказаного строку, але не пізніше двох днів з дня, коли заявник дізнався про таку підставу.
Отже, законодавець надає учасникам судового процесу можливість коректного розв'язання ситуації, що створилася, шляхом заяви відводу (самовідводу), що і є етичним моментом законодавства, яке регулює ці питання.
Відповідно до статті 15 Кодексу суддівської етики, затвердженого рішенням XI (чергового) з'їзду суддів України від 22.02.2013, неупереджений розгляд справ є основним обов'язком судді. Суддя має право заявити самовідвід у випадках, передбачених процесуальним законодавством, у разі наявності упередженості щодо одного з учасників процесу, а також у випадку, якщо судді з його власних джерел стали відомі докази чи факти, які можуть вплинути на результат розгляду справи. Суддя не повинен зловживати правом на самовідвід. Суддя заявляє самовідвід від участі в розгляді справи у разі неможливості ухвалення ним об'єктивного рішення у справі.
Відповідно до пункту 2.5 Бангалорських принципів поведінки суддів від 19.05.2006, які враховані при прийнятті Кодексу суддівської етики, суддя заявляє самовідвід в розгляді справи в тому випадку, якщо для нього не уявляється за можливе винесення об'єктивного рішення у справі, або в тому випадку, коли у стороннього спостерігача могли б виникнути сумніви в неупередженості судді.
Аналізуючи обставини, визначені як підстави, що виключають можливість участі у справі судді, вважаю, що кінцевою метою законодавця було досягнення максимальної впевненості у тому, що в учасників процесу не повинно виникати сумнівів у неупередженості судді.
Позивач у даній справі - ОСОБА_1 , до вересня 2016 року був суддею Рівненського окружного адміністративного суду та обіймав посаду голови цього суду, а суддя Нор У .М . була призначена на посаду та займала посаду судді Рівненського окружного адміністративного суду протягом часу перебування ОСОБА_1 на посаді голови цього суду, що наразі вказує на наявність обставин, які можуть викликати сумнів у правосудності постановленого рішення у справі, та можуть викликати певні занепокоєння в учасників процесу щодо неупередженості та об'єктивності судді, що є неприпустимим.
З огляду на викладене головуючий суддя підлягає самовідводу.
Керуючись статтями 36, 39, 40, 41, 241, 248 КАС України, суд,-
Заяву про самовідвід головуючого судді у справі № 460/1601/19 - задовольнити.
Відвести головуючого суддю Нор Уляну Миколаївну від розгляду справи № 460/1601/19.
Адміністративну справу № 460/1601/19 передати до Відділу документального забезпечення Рівненського окружного адміністративного суду для визначення складу суду згідно з частиною першою статті 31 КАС України.
Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання.
Ухвала окремо не оскаржується. Заперечення на ухвалу можуть бути включені до апеляційної скарги на рішення суду.
Повну ухвалу складено 08.07.2019
Суддя Нор У.М.