ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1
м. Київ
05 липня 2019 року № 754/16667/17
Окружний адміністративний суд міста Києва у складі головуючого судді Григоровича П.О., розглянув в порядку спрощеного провадження адміністративну справу
за позовом ОСОБА_1
доГоловного управління Пенсійного фонду України в м. Києві
про визнання протиправними дій, зобов'язати вчинити дії ,
На розгляді в Окружному адміністративному суді міста Києва перебуває позов ОСОБА_1 (надалі - Позивач) до Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві (надалі - відповідач), в якому позивач просить суд:
- визнати дії Лівобережного об'єднаного управління Пенсійного фонду України в м. Києві противоправними щодо призначення пенсії ОСОБА_1 , відповідно до вимог Закону України «Про державну службу» № 889-УІІІ від 10.12.2015 року;
- зобов'язати Лівобережне об'єднане управління Пенсійного фонду України в м. Києві з 28.09.2017 року призначити ОСОБА_1 пенсію за віком як державному службовцю відповідно до Закону України «Про Державну службу» від 16.12.1993 та обчислення пенсії провести згідно довідок Управління освіти Деснянської районної в місті Києві державної адміністрації № 34-3106 та № 34-3104 від 28.09.2017 року у розмірі 60%.
Ухвалою Деснянського районного суду міста Києва від 19.12.2017 адміністративний позов ОСОБА_1 передано за предметною підсудністю до Окружного адміністративного суду міста Києва.
Ухвалою Окружного адміністративного суду м. Києва від 19.02.2018 відкрито спрощене провадження в адміністративній справі без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні) та запропоновано відповідачу надати відзив протягом п'ятнадцяти днів з дня вручення ухвали про відкриття провадження у справі.
Ухвалою від 04.07.2019 здійснено процесуальне правонаступництво за замінено первинного відповідача - Лівобережне об'єднане управління Пенсійного фонду України в м. Києві на Головне управління Пенсійного фонду України в м. Києві.
В наданому відповідачем до матеріалів справи письмовому відзиві суб'єкт владних повноважень проти позову заперечує, посилаючись при цьому на те, що станом на дату подання позивачем заяви про переведення з пенсії по інвалідності на пенсію державного службовця, чинний Закон України «Про державну службу» такої можливості не передбачає, а отже, відсутні підстави для задоволення позовних вимог.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що відповідно до п.10 Перехідних положень Закону України «Про державну службу» № 889-УІІІ від 10.12.2015 року, позивач має право на переведення пенсії з пенсії по інвалідності на пенсію державного службовця.
Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Окружний адміністративний суд міста Києва, -
ОСОБА_1 перебуває на пенсійному обліку в Головному управлінні Пенсійного фонду України в м. Києві, як одержувач (по Деснянському району) пенсиї по інвалідності III групи внаслідок Чорнобильської катастрофи, призначеної в розмірі фактичних збитків, відповідно до Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи».
28 вересня 2017 позивач звернулась до Лівобережного об'єднаного управління Пенсійного фонду України в м. Києві з заявою про переведення з пенсії по інвалідності в розмірі фактичних збитків, на пенсію за віком згідно Закону України «Про державну службу» із розрахунку 60% середнього заробітку державного службовця відповідно до довідок Управління освіти Деснянської районної в місті Києві державної адміністрації №34-3106 та 34-3104 від 28.09.2017 року.
Листом від 12.10.2017р. № 1544/09 Лівобережне об'єднане УПФУ відмовило позивачу в переведенні з одного виду пенсії на інший.
Як вбачається зі змісту вказаного листа, підставою для відмови позивачу у переведенні з одного виду пенсії на інший, стали наступні обставини.
Так, пенсійним органом зазначено, що 01.06.2015 скасовано норми щодо пенсійного забезпечення осіб, яким пенсії призначаються відповідно до Закону України «Про державну службу» від 16.12.1993 (надалі також - Закон №3723) (розділ ІІІ «Прикінцеві положення» Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення» від 02.03.2015 №213).
У зв'язку з набранням чинності Законом України «Про державну службу» від 10.12.2015 (надалі також - Закон №889), скасовано, зокрема, статтю. 37-1 Закону України «Про державну службу» від 16.12.1993
Не погоджуючись з правомірністю і обґрунтованістю зазначених доводів УПФУ, позивач звернулась до суду та просить його задовольнити.
Оцінивши за правилами ст. 90 Кодексу адміністративного судочинства України надані сторонами докази та пояснення, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні, Окружний адміністративний суд міста Києва зазначає наступне.
Відповідно до статті 46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.
Це право гарантується загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення; створенням мережі державних, комунальних, приватних закладів для догляду за непрацездатними.
Пенсії, інші види соціальних виплат та допомоги, що є основним джерелом існування, мають забезпечувати рівень життя, не нижчий від прожиткового мінімуму, встановленого законом.
Згідно з статтею 22 Конституції України, права і свободи людини і громадянина, закріплені цією Конституцією, не є вичерпними. Конституційні права і свободи гарантуються і не можуть бути скасовані. При прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів не допускається звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод.
Відповідно до статті 19 Конституції України, правовий порядок в Україні ґрунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством. Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
У рішенні Європейського суду з прав людини від 7 липня 1989 року у справі «Сорінг проти Сполученого Королівства» Судом зазначено, що Конвенція про захист прав людини та основоположних свобод 1950 року (далі - Конвенція) «спрямована на пошук справедливого співвідношення між потребами, пов'язаними з інтересами суспільства в цілому, і вимогами захисту основних прав людини». У рішенні від 17 жовтня 1986 року у справі «Ріс проти Сполученого Королівства» Суд зазначив, що, з'ясовуючи, чи існує позитивне зобов'язання стосовно людини, «належить врахувати справедливий баланс, який має бути встановлений між інтересами всього суспільства й інтересами окремої людини».
У рішенні Європейського суду з прав людини від 9 жовтня 1979 року у справі «Ейрі проти Ірландії» Суд констатував, що здійснення соціально-економічних прав людини значною мірою залежить від становища в державах, особливо фінансового.
У рішенні Європейського суду з прав людини від 3 червня 2014 року у справі за заявою Валентини Ніканорівни Великоди проти України N 43331/12, Суд, розглянувши скаргу, зокрема, за статтею 1 Першого протоколу до Конвенції на припинення виплати заявниці державними органами пенсії у розмірах, встановлених рішенням національного суду від 19 січня 2010 року після внесення у 2011 році змін до законодавчих актів, вказав на відсутність втручання у право заявниці на мирне володіння майном внаслідок внесення змін до законодавства щодо зменшення розміру соціальних виплат. Такого висновку Суд дійшов за відсутності доказів того, що ці зміни внесені не у відповідності до законної процедури та за відсутності будь-яких доказів того, що вони не були доступними та передбачуваними.
Також вказав на відсутність підстав для висновку про те, що, передавши Кабінету Міністрів України право на встановлення розміру соціальних пільг, Парламент України діяв на порушення якихось положень Конвенції, та зазначив, що зменшення пенсії заявниці очевидно було обумовлено міркуваннями економічної політики та фінансових труднощів, з якими зіткнулася держава. За відсутності будь-яких доказів щодо протилежного та визнаючи, що держава-відповідач має широке поле свободи розсуду щодо досягнення балансу між правами, що є предметом спору, та економічною політикою, Суд не вважав, що таке зменшення було непропорційним переслідуваній легітимній меті або що воно поклало надмірний тягар на заявницю.
Відповідно до статті 37 Закону України «Про державну службу» від 16.12.1993, на одержання пенсії державних службовців мають право чоловіки, які досягли віку 62 роки, та жінки, які досягли пенсійного віку, встановленого статтею 26 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», за наявності страхового стажу, необхідного для призначення пенсії за віком у мінімальному розмірі, передбаченого абзацом першим частини першої статті 28 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», у тому числі стажу державної служби не менш як 10 років, та які на час досягнення зазначеного віку працювали на посадах державних службовців, а також особи, які мають не менш як 20 років стажу роботи на посадах, віднесених до категорій посад державних службовців, незалежно від місця роботи на час досягнення зазначеного віку. Пенсія державним службовцям призначається в розмірі 60 відсотків суми їх заробітної плати, з якої було сплачено єдиний внесок на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, а до 1 січня 2011 року - страхові внески на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування, а особам, які на час звернення за призначенням пенсії не є державними службовцями, - у розмірі 60 відсотків заробітної плати працюючого державного службовця відповідної посади та рангу за останнім місцем роботи на державній службі, з якої було сплачено єдиний внесок на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, а до 1 січня 2011 року - страхові внески на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування.
10 грудня 2015 року Верховною Радою України прийнято (новий) Закону України «Про державну службу» №889, який набрав чинності 01.05.2016 року.
Відповідно до п. 2 розд. XI «Прикінцеві та перехідні положення» Закону N 889-VIII з 01 травня 2016 року втратив чинність Закон № 3723-XII, крім ст. 37, що застосовується до осіб, зазначених у п. 10 і 12 цього розділу.
Зокрема, п. 10, 12 розд. XI «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 889-VIII передбачено, що державні службовці, які на день набрання чинності цим Законом займають посади державної служби та мають не менш як 10 років стажу на посадах, віднесених до відповідних категорій посад державних службовців, визначених ст. 25 Закону № 3723-XII та актами Кабінету Міністрів України, мають право на призначення пенсії відповідно до ст. 37 Закону N 3723-XII у порядку, визначеному для осіб, які мають не менш як 20 років стажу роботи на посадах, віднесених до категорій посад державних службовців. Для осіб, які на день набрання чинності цим Законом мають не менш як 20 років стажу на посадах, віднесених до відповідних категорій посад державної служби, визначених ст. 25 Закону № 3723-XII та актами Кабінету Міністрів України, зберігається право на призначення пенсії відповідно до ст. 37 Закону N 3723-XII у порядку, визначеному для осіб, які мають не менш як 20 років стажу роботи на посадах, віднесених до категорій посад державних службовців.
Тобто, за наявності в особи станом на 01 травня 2016 року певного стажу державної служби (10 років для осіб, що на зазначену дату займали посади державної служби, або 20 років незалежно від того, чи працювала особа станом на 01 травня 2016 року на державній службі), така особа зберігає право на призначення пенсії відповідно до ст. 37 Закону № 3723-XII, але за такої умови: у порядку, визначеному для осіб, які мають не менш як 20 років стажу роботи на посадах, віднесених до категорій посад державних службовців.
Як зазначає позивач в позовній заяві та не заперечувалось відповідачем у наданому відзиві, відповідно до даних, що знаходяться в матеріалах пенсійної справи ОСОБА_1 , працює на посаді головного спеціаліста Управління освіти Деснянської районної в місті Києві державної адміністрації, яка відноситься до посад держаної служби. Станом на 28.09.2017 стаж позивача складає 22 років 4 місяці 11 днів на посадах, віднесених до відповідних категорій посад державних службовців, визначених статтею 25 Закону України «Про державну службу».
Послідовий аналіз наведених вище норм в сукупності дає змогу дійти висновку про помилковість доводів УПФУ в частині того, що Закон №889 не передбачає проведення перерахунку пенсії згідно з Законом №3723.
Разом з цим, оскільки матеріали справи не містять в собі доказів вчинення УПФУ дій по призначенню позивачу пенсії відповідно до вимог Закону України «Про державну службу» від 10.12.2015, як буквально сформульовано позивачем в прохальній частині позову, враховуючи той факт, що порушене право позивача нерозривно пов'язано з відмовою УПФУ провести перерахунок пенсії відповідно до вимог Закону України «Про державну службу» від 16.12.1993, Окружний адміністративний суд міста Києва вважає за правильне задовольнити позовні вимоги в цій частині шляхом визнання протиправним та скасування рішення Лівобережного об'єднаного управління Пенсійного фонду України в м. Києві про відмову в проведенні перерахунку пенсії, оформлене листом від 12.10.2017 №15404/09.
Позовні вимоги в частині зобов'язання відповідача призначити позивачу пенсію за віком як державному службовцю відповідно до Закону України «Про Державну службу» від 16.12.1993 та обчислення пенсії провести згідно довідок Управління освіти Деснянської районної в місті Києві державної адміністрації № 34-3106 та № 34-3104 від 28.09.2017 року у розмірі 60%, задоволенню не підлягають, як такі, що є передчасними та, як наслідок, являють собою невиправдане втручання в дискреційні повноваження відповідача, адже позивачем не наведено жодного доводу, за яким відповідач може ухилятись від проведення такого перерахунку з урахуванням наведених вище доводів, за наслідками набрання рішенням суду законної сили.
В той же час, оскільки судом встановлено протиправність рішення відповідача про відмову в перерахунку пенсії, оформленого листом від 12.10.2017 №15404/09, Окружний адміністративний суд міста Києва з метою належного захисту порушеного права позивача, вважає за доцільне вийти за межі позовних вимог та зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в м. Києві повторно розглянути заяву ОСОБА_1 від 28.09.2017 про перерахунок пенсії, з урахуванням висновків суду, наведених в мотивувальній частині рішення.
Частиною другою статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Згідно з частиною першою статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України Кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
Відповідно до частини другої статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
У таких справах суб'єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.
Оцінивши докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні, та враховуючи всі наведені обставини, Окружний адміністративний суд міста Києва, з урахуванням вимог встановлених частиною другою статті 19 Конституції України та частиною другою статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України, виходячи з системного аналізу положень законодавства України та доказів, наявних у матеріалах справи, вважає, що адміністративний позов підлягає задоволенню частково.
Враховуючи викладене та керуючись статтями 2, 6, 72-77, 90, 139, 241-246 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
1. Адміністративний позов задовольнити частково.
2. Визнання протиправним та скасування рішення Лівобережного об'єднаного управління Пенсійного фонду України в м. Києві про відмову в проведенні перерахунку пенсії ОСОБА_1 , оформлене листом від 12.10.2017 №15404/09.
3. В решті позову - відмовити.
4. Вийти за межі позовних вимог. Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в м. Києві, як правонаступника Лівобережного об'єднаного управління Пенсійного фонду України в м. Києві, повторно розглянути заяву ОСОБА_1 від 28.09.2017 про перерахунок пенсії.
ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 , адреса: АДРЕСА_1 ).
ГОЛОВНЕ УПРАВЛІННЯ ПЕНСІЙНОГО ФОНДУ УКРАЇНИ В М.КИЄВІ (ідентифікаційний код ЄДРПОУ 42098368, адреса: 04053, м.Київ, ВУЛИУЯ БУЛЬВАРНО-КУДРЯВСЬКА, будинок 16).
Рішення набирає законної сили відповідно до статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене до суду апеляційної інстанції за правилами, встановленими статтями 293, 295-297 Кодексу адміністративного судочинства України.
Відповідно до підпункту 15.5 пункту 15 розділу VII "Перехідні положення" Кодексу адміністративного судочинства України до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні та касаційні скарги подаються учасниками справи до або через відповідні суди за правилами, що діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу.
Суддя П.О. Григорович