1/260
ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1
м. Київ
04 липня 2019 року № 640/5004/19
Окружний адміністративний суд міста Києва у складі головуючої судді Клочкової Н.В., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження (в письмовому провадженні) адміністративну справу за позовом
ОСОБА_1
до Головного управління Пенсійного фонду України в місті Києві
про зобов'язання вчинити дії
До Окружного адміністративного суду міста Києва надійшла позовна заява ОСОБА_1 (надалі - позивач), адреса: АДРЕСА_1 з позовом до Головного управління Пенсійного фонду України (надалі - відповідач), адреса: 04053, м. Київ, вул. Бульварно - Кудрявська, буд. 16, в якій позивач просить зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в місті Києві з 21 листопада 2018 року призначити та провести виплату пенсії позивачу за віком відповідно до Закону України «Про державну службу» в розмірі 60% суми заробітної плати, до якої включаються всі види оплати праці, з якої сплачено єдиний внесок на загальнообов'язкове державне соціальне страхування згідно зі статтею 37 Закону України «Про державну службу» №3723-ХХІІ.
В обґрунтування позовних вимог позивач послалась на те, що вона перебуває на обліку в Головному управлінні Пенсійного фонду України в місті Києві та з 26 грудня 2014 року отримує пенсію за віком, призначену відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування».
21 листопада 2018 року позивач звернулась до Головного управління Пенсійного фонду України в місті Києві з заявою про призначення їй пенсії за віком відповідно до Закону України «Про державну службу».
Листом від 05 грудня 2018 року №126510/03 відповідач відмовив у призначенні пенсії державного службовця, посилаючись на те, що пенсія вже була призначена за віком відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», а тому подана позивачем заява не може бути розглянута, як заява про первинне призначення пенсії за віком відповідно до Закону України «Про державну службу».
З такими діями відповідача позивач не погоджується, що стало підставою для звернення до адміністративного суду з вказаною позовною заявою.
Заперечуючи проти задоволення позовних вимог у письмовому відзиві на позов представник відповідача послався на те, що позивач перебуває на обліку в Головному управлінні Пенсійного фонду України в місті Києві з 26 грудня 2014 року та отримує пенсію за віком згідно Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування».
З 01 червня 2015 року скасовані норми щодо пенсійного забезпечення осіб, яким пенсії призначаються, зокрема, відповідно до Закону України «Про державну службу».
За доводами представника відповідача, оскільки позивачу вже була призначена пенсія з 26 грудня 2014 року за віком відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», то заява від 21 листопада 2018 року не може розглядатись як заява про первинне призначення пенсії за віком відповідно до Закону України «Про державну службу».
Крім того, у відзиві на позовну заяву зазначено, що на момент набрання чинності Закону України «Про державну службу» від 10 грудня 2015 року №889-VIII позивач не працювала на посаді державного службовця, згідно записів трудової книжки до стажу роботу на посадах державного службовця, визначених статтею 25 Закону України «Про державну службу» від 16 грудня 1993 року, враховані періоди роботи з 07 серпня 1995 року по 20 лютого 1997 року та з 28 травня 2013 року по 25 грудня 2014 року, що складає 3 роки 1 місяць 11 днів.
В період з 05 березня 2003 року по 25 грудня 2014 року, як зазначено у відзиві на позовну заяву, позивач працювала на посадах в органах податкової служби, в органах Міндоходів та Державної фіскальної служби України, які не було віднесено до відповідних категорій посад державної служби.
У зв'язку з вищевикладеним, за доводами представника відповідача, позивач не має права на призначення пенсії відповідно до Закону України «Про державну службу» від 10 грудня 2015 року №889-VIII.
Крім того, представник відповідача послався й на те, що чинним законодавством не передбачено включення до заробітної плати державного службовця при обчисленні пенсії відповідно до статті 37 Закону України «Про державну службу» від 16 грудня 1993 року таких виплат, як матеріальна допомога для вирішення соціально-побутових питань, допомога на оздоровлення та індексація заробітної плати, у зв'язку з чим просив у задоволенні позовних вимог відмовити.
Не погоджуючись з доводами представника відповідача, викладеними у відзиві на позовну заяву, позивач у письмових запереченнях послалась на те, що вона має право на призначення пенсії за віком державного службовця в розмірі 60% суми заробітної плати, до якої включаються всі види оплат праці, з якої сплачено єдиний внесок на загальнообов'язкове державне соціальне страхування згідно зі статтею 37 Закону України «Про державну службу», пославшись, при цьому, на положення законодавства України, а також зазначивши, що періоди її роботи на різних посадах відносяться до категорій посад державної служби.
Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 29 березня 2019 року відкрито провадження в адміністративній справі та вирішено здійснити розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження (у письмовому провадженні) без повідомлення учасників справи.
Розглянувши подані сторонами документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Окружний адміністративний суд міста Києва встановив наступне.
Судом встановлено та не заперечувалось сторонами у справі, що позивач з 26 грудня 2014 року перебуває на обліку в Головному управління Пенсійного фонду України в місті Києві та отримує пенсію за віком відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування».
21 листопада 2018 року позивач звернулась до Головного управління Пенсійного фонду України в місті Києві з заявою про призначення пенсії за віком відповідно до Закону України «Про державну службу». До вказаної заяви позивачем додано, у тому числі, довідки про заробітну плату від 02 листопада 2018 року №560/14/28-10-05-02-55 та від 02 листопада 2018 року №561/14/28-10-05-02-55 (Т.1, арк. 43).
Відповідно до довідки про складові заробітної плати для призначення пенсії державного службовця (посадовий оклад, надбавка за ранг, надбавка за вислугу років), виданої Офісом великих платників податків Державної фіскальної служби від 02 листопада 2018 року №560/14/28-10-05-02-55, ОСОБА_1 працює в Офісі великих платників податків Державної фіскальної служби на посаді головного державного ревізора-інспектора, заробітна плата станом на 01 листопада 2018 року становить: посадовий оклад 4800,00 грн, надбавка за ранг (радник податкової та митної справи ІІІ рангу) 500,00 грн, надбавка за вислугу років (50%) (за стаж державної служби 21 років) 2400,00 грн, а всього 7700,00 грн (Т.1, арк. 46).
Відповідно до довідки про складові заробітної плати для призначення пенсії особі, яка має не менш як 20 років стажу роботи на посадах, віднесених до категорій посад державної служби, і яка на момент виходу на пенсію не займає посади державної служби, виданої Офісом великих платників податків Державної фіскальної служби від 02 листопада 2018 року №561/14/28-10-05-02-55 для призначення ОСОБА_1 згідно з пунктами 10,12 розділу ХІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про державну службу» пенсії відповідно до статті 37 Закону України від 16 грудня 1993 року №3723-ХІІ «Про державну службу» середні розміри надбавок, премій та інших виплат за жовтень 2018 року, що передує місяцю звернення за призначенням пенсії становили: премія щомісячна 6424,04 грн, інші виплати (матеріальна допомога, премії, нараховані за період, що перевищує календарний місяць) в частині, що відповідає календарному місяцю - 26321,34 грн, а разом 32745,38 грн (Т.1, арк. 45).
Також, позивачем до заяви про призначення пенсії від 21 листопада 2018 року додано роз'яснення Головного управління Державної служби України від 08 грудня 2010 року №9919/13-10 від 08 грудня 2010 року, в якому зазначено, що до стажу державної служби зараховується період роботи в у партійних, профспілкових, комсомольських, кооперативних та інших громадських організаціях лише на виборних посадах до припинення дії статті 6 Конституції УРСР і внесення змін до статті 7 Конституції УРСР (до 24 жовтня 1990 року) (Т.1, арк. 48).
У відповідності до копії довідки Офісу великих платників податків Державної фіскальної служби №973/В/28-10-04-01-24 від 29 листопада 2018 року станом на 25 грудня 2014 року стаж державної служби ОСОБА_1 становить 21 рік 0 місяців 19 днів (Т.1, арк. 47).
Листом від 05 грудня 2018 року №126510/03 Головне управління Пенсійного фонду України в місті Києві повідомило позивача про те, що оскільки з 26 грудня 2014 року останній вже була призначена пенсія за віком відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», заява від 21 листопада 2018 року не може розглядатись як заява на первинне призначення пенсії за віком відповідно до Закону України «Про державну службу», а також роз'яснено порядок переведення з одного виду пенсії на інший та зазначено про обов'язковість наявності необхідного стажу державного для призначення пенсії за віком відповідно до Закону України «Про державну службу» (Т.1, арк. 44).
Не погоджуючись з відмовою відповідача у призначенні пенсії за віком відповідно до Закону України «Про державну службу», позивач звернулась до адміністративного суду з відповідною позовною заявою.
Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, Окружний адміністративний суд міста Києва виходить з наступного.
Принципи, засади і механізми функціонування системи загальнообов'язкового державного пенсійного страхування, призначення, перерахунку і виплати пенсій, надання соціальних послуг з коштів Пенсійного фонду, що формуються за рахунок страхових внесків роботодавців, бюджетних та інших джерел, передбачених цим Законом, а також регулює порядок формування Накопичувального пенсійного фонду та фінансування за рахунок його коштів видатків на оплату договорів страхування довічних пенсій або одноразових виплат застрахованим особам, членам їхніх сімей та іншим особам, передбачені Законом України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» від 09 липня 2003 року № 1058-IV.
Так, у відповідності до частини 1 статті 9 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» від 09 липня 2003 року №1058-IV відповідно до цього Закону в солідарній системі призначаються такі пенсійні виплати: 1) пенсія за віком; 2) пенсія по інвалідності; 3) пенсія у зв'язку з втратою годувальника.
Згідно зі статтею 10 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» від 09 липня 2003 року №1058-IV особі, яка має одночасно право на різні види пенсії (за віком, по інвалідності, у зв'язку з втратою годувальника), призначається один із цих видів пенсії за її вибором. Особі, яка має право на довічну пенсію, призначається один з видів довічної пенсії за її вибором.
Частиною 3 статті 45 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» від 09 липня 2003 року №1058-IV передбачено, що переведення з одного виду пенсії на інший здійснюється з дня подання заяви на підставі документів про страховий стаж, заробітну плату (дохід) та інших документів, що знаходяться на час переведення з одного виду пенсії на інший в пенсійній справі, а також додаткових документів, одержаних органами Пенсійного фонду.
Наведене в сукупності свідчить про те, що частиною 3 статті 45 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» від 09 липня 2003 року №1058-IV регламентовано порядок переведення з одного виду пенсії, призначеного саме за цим Законом, на інший.
В той же час, суд зазначає, що наявними в матеріалах справи доказами підтверджується той факт, що позивач, починаючи з 26 грудня 2014 року отримує пенсію за віком, призначену відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» від 09 липня 2003 року №1058-IV, який передбачає інші підстави та порядок призначення пенсії, тобто, у даному випадку при зверненні позивача до відповідача з заявою від 21 листопада 2018 року про призначення пенсії за віком відповідно до Закону України «Про державну службу» мало місце призначення іншої пенсії за іншим законом, а не переходу з одного виду пенсії на інший на підставі Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» від 09 липня 2003 року №1058-IV.
Отже, для призначення пенсії за віком відповідно до Закону України «Про державну службу» позивач звернулася вперше 21 листопада 2018 року.
Суд вважає за доцільне зазначити у тому числі й те, що Верховний Суд України у постанові від 29 листопада 2016 року у справі № 133/476/15-а (№ 21-6331а15) висловив свою правову позицію стосовно того, що у випадку призначення особі пенсії за вислугу років відповідно до Закону України «Про пенсійне забезпечення» від 05 листопада 1991 року № 1788-ХІІ, який передбачає інші підстави та порядок призначення пенсії, а в подальшому при виявленні такою особою бажання отримувати пенсію за віком відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» від 09 липня 2003 року №1058-IV, має місце саме призначення пенсії за віком, а не переведення згідно частиною 3 статті 45 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» від 09 липня 2003 року №1058-IV.
Таким чином, суд приходить до висновку, що відповідач протиправно відмовив позивачу у призначенні пенсії за віком відповідно до Закону України «Про державну службу» від 16 грудня 1993 року №3723-ХХІІ з тих підстав, що заява останньої не може розглядатися як заява на первинне призначення пенсії, оскільки, як вже зазначалось судом, з відповідною заявою про призначення пенсії за віком відповідно до Закону України «Про державну службу» позивач вперше звернулась лише 21 листопада 2018 року, у зв'язку з чим, з метою найбільш ефективного захисту прав позивача, керуючись частиною 2 статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України, суд вважає за необхідне вийти за межі позовних вимог та визнати протиправними дії відповідача в цій частині.
В той же час, суд зазначає, що 01 травня 2016 року набрав чинності Закон України «Про державну службу» від 10 грудня 2015 року №889-VIII.
У відповідності до пункту 10 Прикінцевих та перехідних положень Закону України «Про державну службу» від 10 грудня 2015 року №889 державні службовці, які на день набрання чинності цим Законом займають посади державної служби та мають не менш як 10 років стажу на посадах, віднесених до відповідних категорій посад державних службовців, визначених статтею 25 Закону України «Про державну службу» (Відомості Верховної Ради України, 1993 р., № 52, ст. 490 із наступними змінами) та актами Кабінету Міністрів України, мають право на призначення пенсії відповідно до статті 37 Закону України «Про державну службу» (Відомості Верховної Ради України, 1993 р., № 52, ст. 490 із наступними змінами) у порядку, визначеному для осіб, які мають не менш як 20 років стажу роботи на посадах, віднесених до категорій посад державних службовців.
Пунктом 12 Прикінцевих та перехідних положень Закону України «Про державну службу» від 10 грудня 2015 року №889-VIII передбачено, що для осіб, які на день набрання чинності цим Законом мають не менш як 20 років стажу на посадах, віднесених до відповідних категорій посад державної служби, визначених статтею 25 Закону України «Про державну службу» та актами Кабінету Міністрів України, зберігається право на призначення пенсії відповідно до статті 37 Закону України «Про державну службу» у порядку, визначеному для осіб, які мають не менш як 20 років стажу роботи на посадах, віднесених до категорій посад державних службовців.
Так, зі змісту листа від 05 грудня 2018 року №126510/03 Головного управління Пенсійного фонду України в місті Києві не вбачається, що відповідачем після отримання заяви позивача від 21 листопада 2018 року про призначення пенсії за віком відповідно до Закону України «Про державну службу» були повно та всебічно розглянуті усі додані до цієї заяви документи та їм була надана відповідна правова оцінка, оскільки у листі містяться лише посилання на норми законодавства, що регулюють порядок та умови, за яких призначається пенсія за віком відповідно до Закону України «Про державну службу».
Між тим, вже у відзиві на позовну заяву представник відповідача посилається на відсутність у позивача необхідного стажу державної служби для призначення пенсії за віком відповідно до Закону України «Про державну службу», проте, суд, з урахуванням положень абзацу 2 частини 2 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України, критично ставиться до вказаних тверджень, оскільки відсутність необхідного стажу державної служби у позивача не була підставою для відмови у призначенні останній пенсії за віком відповідно до Закону України «Про державну службу».
За таких підстав, суд вважає передчасними позовні вимоги ОСОБА_1 про зобов'язання Головного управління Пенсійного фонду України в місті Києві з 21 листопада 2018 року призначити та провести виплату пенсії позивачу за віком відповідно до Закону України «Про державну службу» в розмірі 60% суми заробітної плати, до якої включаються всі види оплати праці, з якої сплачено єдиний внесок на загальнообов'язкове державне соціальне страхування згідно зі статтею 37 Закону України «Про державну службу» №3723-ХХІІ, оскільки судом встановлено, що Головне управління Пенсійного фонду України в місті Києві відмовило позивачу у призначенні пенсії за віком, не розглянувши та не надавши оцінку усім документам, які необхідні для такого призначення, а тому, з урахуванням частини 2 статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України та з метою захисту прав позивача, вважає за необхідне зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в місті Києві повторно розглянути заяву ОСОБА_1 від 21 листопада 2018 року про призначення пенсії за віком згідно Закону України «Про державну службу» від 16 грудня 1993 року № 3723-ХХІІ з урахуванням висновків суду у даній адміністративній справі.
Інші доводи та аргументи учасників не спростовують висновків суду.
Згідно з ч. 1 ст. 9, ст. 72, ч.ч. 1, 2, 5 ст. 77 КАС України, розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків.
Кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
У таких справах суб'єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.
Якщо учасник справи без поважних причин не надасть докази на пропозицію суду для підтвердження обставин, на які він посилається, суд вирішує справу на підставі наявних доказів.
Згідно ч. 2 ст. 9 Кодексу адміністративного судочинства України суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог. Суд може вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб'єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Беручи до уваги вищенаведене в сукупності, повно та всебічно проаналізувавши матеріали справи та надані позивачем докази суд дійшов до висновку про необхідність часткового задоволення позовних вимог, зокрема,
- про вихід за межі позовних вимог та визнання протиправними дій Головного управління Пенсійного фонду України в місті Києві щодо відмови ОСОБА_1 у призначенні пенсії за віком відповідно до Закону України «Про державну службу» від 16 грудня 1993 року №3723-ХХІІ на підставі заяви від 21 листопада 2018 року;
- про вихід за межі позовних вимог та зобов'язання відповідача повторно розглянути заяву ОСОБА_1 від 21 листопада 2018 року про призначення пенсії за віком згідно Закону України «Про державну службу» від 16 грудня 1993 року № 3723-ХХІІ з урахуванням висновків суду у даній адміністративній справі.
- про відмову у задоволенні інших позовних вимог.
Беручи до уваги вищенаведене в сукупності, проаналізувавши матеріали справи та надані сторонами докази, суд дійшов висновку, що позовні вимоги є обґрунтованими, та такими, що підлягають частковому задоволенню.
Відповідно до частини 3 статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України при частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог. При цьому суд не включає до складу судових витрат, які підлягають розподілу між сторонами, витрати суб'єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката та сплату судового збору.
Як вбачається з наявної у матеріалах справи квитанції, позивачем під час звернення з даним позовом до суду сплачено судовий збір у розмірі 768,40 грн. Відтак, враховуючи розмір задоволених позовних вимог, суд присуджує на користь позивача судові витрати у розмірі 384,20 грн.
На підставі вище викладеного, керуючись ст. ст. 72-77, 90, 139, 263, 241-246, 250, 255 КАС України, суд
1. Адміністративний позов ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в місті Києві про зобов'язання вчинити дії - задовольнити частково.
2. Визнати протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України в місті Києві щодо відмови ОСОБА_1 у призначенні пенсії за віком відповідно до Закону України «Про державну службу» від 16 грудня 1993 року №3723-ХХІІ на підставі заяви від 21 листопада 2018 року.
3. Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в місті Києві (04053, місто Київ, вулиця Бульварно-Кудрявська, будинок 16, код ЄДРПОУ 42098368) повторно розглянути заяву ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) від 21 листопада 2018 року про призначення пенсії за віком згідно Закону України «Про державну службу» від 16 грудня 1993 року № 3723-ХХІІ з урахуванням висновків суду у даній адміністративній справі.
4. У задоволенні інших позовних вимог відмовити.
5. Стягнути на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) понесені нею витрати по сплаті судового збору в розмірі 384,20 грн (триста вісімдесят чотири гривні 20 копійок) за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в місті Києві (04053, місто Київ, вулиця Бульварно - Кудрявська, будинок 16, код ЄДРПОУ 42098368).
Рішення набирає законної сили в порядку, визначеному статтею 255 Кодексу адміністративного судочинства України, після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Рішення може бути оскаржене до суду апеляційної інстанції за правилами, встановленими статтями 295-297 Кодексу адміністративного судочинства України, протягом тридцяти днів, з дня складання повного тексту рішення.
Суддя Н.В. Клочкова