1/145
ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1
м. Київ
04 липня 2019 року № 640/380/19
Окружний адміністративний суд міста Києва у складі головуючої судді Клочкової Н.В., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження в письмовому провадженні адміністративну справу
за позовом адвоката ОСОБА_1
до Головного управління Державної фіскальної служби у місті Києві
про визнання протиправною та скасування індивідуальної податкової консультації,
зобов'язання вчинити дії
До Окружного адміністративного суду міста Києва надійшла позовна заява ОСОБА_1 (надалі - позивач), адреса: АДРЕСА_1 до Головного управління Державної фіскальної служби у місті Києві (надалі - відповідач), адреса: 04116, місто Київ, вулиця Шолуденка, будинок 33/19, в якій позивач, з урахуванням заяви про уточнення позовних вимог, просила суд:
- визнати протиправною та скасувати індивідуальну податкову консультацію Головного управління Державної фіскальної служби у місті Києві від 04 липня 2018 року №32007/М/26-15-13-03-10;
- зобов'язати Головне управління Державної фіскальної служби у місті Києві повернути сплачений позивачем єдиний соціальний внесок за 2017 рік, 2018 рік, перший квартал 2019 року.
В обґрунтування позовних вимог позивач послалась на те, що вона є адвокатом на підставі свідоцтва про право на заняття адвокатською діяльністю НОМЕР_1 від 20 червня 2012 року.
З 01 жовтня 2012 року позивач взята на облік у Державній податковій інспекції у Деснянському районі міста Києва як самозайнята особа.
Позивачем було сплачено єдиний внесок за 2017 рік, 2018 рік та за перший квартал 2019 року, при цьому, починаючи з квітня 2004 року позивач працювала на посаді юрисконсульта в Управлінні Державної служби охорони при Головному управлінні Міністерства внутрішніх справ України в місті Києві, правонаступником якого є Управління поліції охорони в місті Києві, де працює і по теперішній час.
03 травня 2018 року позивачем зупинено адвокатську діяльність у встановленому законом порядку.
Листом від 30 травня 2018 року позивач стверджує, що звернулась до Головного управління Державної фіскальної служби у місті Києві з метою отримати індивідуальну податкову консультацію щодо можливості припинення проведення оплати єдиного внеску.
Листом від 04 липня 2018 року №32007/М/26-15-13-03-10 Головне управління Державної фіскальної служби у місті Києві надало позивачу, на її твердженням, індивідуальну податкову консультацію, в якій зазначено, що про необхідність сплати останньою єдиного внеску.
З вказаною відповіддю позивач не погоджується, вважає її протиправною та такою, що підлягає скасуванню, що і стало підставою для звернення до адміністративного суду з відповідною позовною заявою.
Заперечуючи проти задоволення позовних вимог представник відповідача у відзиві на позовну заяву послався на те, що позивач звернулась до відповідача з заявою в порядку звернення громадян, а не за індивідуальною податковою консультацією, в якій повідомила про зупинення адвокатської діяльності з 03 травня 2018 року на підставі пункту 1 частини 1 статті 31 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність», сплатила єдиний внесок на загальнообов'язкове державне соціальне страхування за 2017 рік та просила надати роз'яснення з якого часу вона повинна припинити сплату єдиного внеску.
Листом від 04 липня 2018 року №320007/М/26-15-13-03-10 відповідач надав змістовну та обґрунтовану відповідь на постановлені позивачем питання, зокрема, зазначив, що фізичні особи, які провадять незалежну професійну діяльність, знімаються з обліку, як платники єдиного внеску, за заявою про зняття з обліку платника єдиного внеску за формою №7-ЄСВ, також зазначено, що необхідно подати звіт з позначкою «ліквідаційний», відповідно останнім періодом, за який необхідно сплатити єдиний внесок буде період з дня закінчення попереднього звітного періоду до дня надходження до контролюючого органу заяви про зняття з обліку платника єдиного внеску.
Стосовно повернення сплаченого позивачем єдиного внеску представник відповідача послався на те, що чинним законодавством передбачено обов'язок позивача, як особи, яка провадить незалежну професійну діяльність, відповідно, як платника єдиного внеску, щодо визначення бази нарахування єдиного внеску та його сплати незалежно від того, чи отримує така особа дохід від провадження незалежної професійної діяльності, чи не отримує.
Крім того, представник відповідача у відзиві на позовну заяву зазначив, що позивач взята на облік у Державній податковій інспекції у Деснянському районі Головного управління Державної фіскальної служби у місті Києві з 01 жовтня 2012 року як самозайнята особа. При цьому, представник відповідача наголосив й на тому, що згідно із класифікатором ДК 003:2010, затвердженого наказом Держспоживстандарту України від 28 липня 2010 року №327, адвокат є окремою професією з відповідним кодом 2421.2.
Згідно інформаційно-аналітичної системи ІС «Податковий блок», як вказано у відзиві на позовну заяву, позивачем самостійно сплачено єдиний внесок як самозайнятою особою за 2017, 2018 роки та подано звіт про суми нарахованого доходу застрахованих осіб та суми нарахованого єдиного внеску за 2017 рік, а у заяві від 30 травня 2018 року позивачем не було поставлено питання щодо повернення сплаченого єдиного внеску, що, за доводами представника відповідача, свідчить про безпідставність позовних вимог в цій частині.
З урахуванням вищевикладеного, представник відповідача просив у задоволенні позовних вимог відмовити у повному обсязі.
Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 14 січня 2019 року відкрито провадження в адміністративній справі та вирішено здійснити розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження (у письмовому провадженні) без повідомлення учасників справи.
Розглянувши подані сторонами документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Окружний адміністративний суд міста Києва встановив наступне.
З наданої суду копії свідоцтва про право на заняття адвокатською діяльністю НОМЕР_1 вбачається, що на підставі рішення Київської міської кваліфікаційно-дисциплінарної комісії адвокатури від 20 червня 2012 року №25-18-26 ОСОБА_1 має право на заняття адвокатською діяльністю (Т.1, арк. 10).
Як вбачається з наданої суду копії довідки про взяття на облік платника податків від 01 жовтня 2012 року №239, позивач з 01 жовтня 2012 року взята на облік у Державній податковій інспекції у Деснянському районі міста Києва,, як платник податків (Т.1, арк. 11).
Відповідно до наданої суду копії довідки Управління поліції охорони в місті Києві від 17 грудня 2018 року за № 347-43/29/4-2018, ОСОБА_1 з 19 квітня 2004 року по 06 листопада 2015 року працювала в Управлінні Державної служби охорони при Головному управлінні Міністерства внутрішніх справ України в місті Києві, та з 07 листопада 2015 року по теперішній час працює юрисконсультом відділу правового забезпечення Управління поліції охорони в місті Києві (Т.1, арк. 12).
Крім того, з матеріалів справи вбачається, що позивач є застрахованою особою та отримує заробітну плату за місцем роботи (Т.1, арк. 13,14,15,66).
У відповідності до наданої суду копії витягу з Єдиного реєстру адвокатів України серії АА №020147 від 03 травня 2018 року право на заняття адвокатською діяльністю ОСОБА_1 припинено на підставі заяви останньої від 03 травня 2018 року (Т.1, арк. 16).
30 травня 2018 року ОСОБА_1 звернулась до Головного управління Державної фіскальної служби у місті Києві з заявою, в якій просила надати роз'яснення щодо часу, з якого вона повинна припинити проводити оплату єдиного внеску, у зв'язку з зупиненням адвокатської діяльності на підставі заяви від 03 травня 2018 року. Також, у вказаній заяві позивач зазначила про сплату нею єдиного внеску за 2017 рік та за перший квартал 2018 року (Т.1, арк. 17).
Листом від 04 липня 2018 року №32007/М/26-15-13-03-10 «Про розгляд звернення» Головне управління Державної фіскальної служби у місті Києві повідомило ОСОБА_1 про порядок подання до контролюючого органу заяви про зняття з обліку платника єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, а також про необхідність сплати єдиного внеску за останній період, за який його необхідно сплатити та подання звіту з позначкою «ліквідаційний». Також, у вказаному листі зазначено, що адвокатом ОСОБА_1 подано звіт подано звіт за 2017 рік від 28 березня 2018 року з порушенням вимог Порядку формування та подання страхувальниками звіту щодо сум нарахованого єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 14 квітня 2015 року №435, у зв'язку з чим відомості зі звітності страхувальника не завантажено до Реєстру застрахованих осіб, таким чином звіт не вважається актуальним та роз'яснено про можливість подати звіт за 2017 рік з дотриманням вимог Порядку №435 (Т.1, арк. 18-20).
Згідно з наданими суду копіями фіскальних чеків позивачем на рахунок Державної податкової інспекції у Деснянському районі Головного управління Державної фіскальної служби у місті Києві 05 квітня 2018 року, 10 квітня 2018 року, 16 квітня 2018 року, 18 квітня 2018 року, 06 липня 2018 року, 05 жовтня 2018 року, 16 січня 2019 року сплачено єдиний внесок за 2017-2018 роки та за І квартал 2019 року (Т.1, арк. 21-26, 67).
Не погоджуючись з відповіддю відповідача та вважаючи таку відповідь індивідуальною податковою консультацією, яка є протиправною та такою, що підлягає скасуванню, позивач звернулась до адміністративного суду з вказаною позовною заявою.
Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, Окружний адміністративний суд міста Києва виходить з наступного.
Відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів, вичерпний перелік податків та зборів, що справляються в Україні, порядок їх адміністрування, платників податків та зборів, їх права та обов'язки, компетенцію контролюючих органів, повноваження і обов'язки їх посадових осіб під час здійснення податкового контролю, а також відповідальність за порушення податкового законодавства, регламентовано Податковим кодексом України.
Згідно із підпунктом 14.1.172 пункту 14.1. статті 14 Податкового кодексу України, визначено, що податкова консультація - індивідуальна податкова консультація та узагальнююча податкова консультація, що надаються в порядку, передбаченому цим Кодексом.
У відповідності до підпункту 14.1.172-1 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України індивідуальна податкова консультація - роз'яснення контролюючого органу, надане платнику податків щодо практичного використання окремих норм податкового та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючий орган, та зареєстроване в єдиному реєстрі індивідуальних податкових консультацій.
Порядок звернення платників податків за податковими консультаціями, а також розгляду таких звернень контролюючими органами та надання відповідей на них врегульовано статтями 52 і 53 Податкового кодексу України.
Відповідно до пункту 52.1 статті 52 Податкового кодексу України за зверненням платників податків контролюючі органи надають їм безоплатно індивідуальні податкові консультації з питань практичного застосування окремих норм податкового та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи, протягом 25 календарних днів, що настають за днем отримання такого звернення даним контролюючим органом.
За зверненням платників податків контролюючі органи надають їм безоплатно індивідуальні податкові консультації з питань практичного застосування окремих норм податкового та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи, протягом 25 календарних днів, що настають за днем отримання такого звернення даним контролюючим органом.
Звернення платників податків на отримання індивідуальної податкової консультації в письмовій формі повинно містити:
найменування для юридичної особи або прізвище, ім'я, по батькові для фізичної особи, податкову адресу, а також номер засобу зв'язку та адресу електронної пошти, якщо такі наявні;
код згідно з ЄДРПОУ (для юридичних осіб) або реєстраційний номер облікової картки платника податків (для фізичних осіб) або серію та номер паспорта (для фізичних осіб, які через свої релігійні переконання відмовляються від прийняття реєстраційного номера облікової картки платника податків та офіційно повідомили про це відповідному контролюючому органу і мають відмітку у паспорті);
зазначення, в чому полягає практична необхідність отримання податкової консультації;
підпис платника податків;
дату підписання звернення.
На звернення платника податків, що не відповідає вимогам, зазначеним у цьому пункті, податкова консультація не надається, а надсилається відповідь у порядку та строки, передбачені Законом України «Про звернення громадян».
Згідно з пунктом 52.2. статті 52 Податкового кодексу України індивідуальна податкова консультація має індивідуальний характер і може використовуватися виключно платником податків, якому надано таку консультацію.
Відповідно до пункту 52.3 статті 52 Податкового кодексу України за вибором платника податків індивідуальна податкова консультація надається в усній або письмовій формі. Індивідуальна податкова консультація, надана в письмовій формі, обов'язково повинна містити назву - податкова консультація, реєстраційний номер в єдиній базі індивідуальних податкових консультацій, опис питань, що порушуються платником податків, з урахуванням фактичних обставин, зазначених у зверненні платника податків, обґрунтування застосування норм законодавства та висновок з питань практичного використання таких норм законодавства.
При цьому, приписами пункту 52.4 статті 52 Податкового кодексу України передбачено, що індивідуальні податкові консультації надаються: в усній формі - контролюючими органами та державними податковими інспекціями; у письмовій формі - контролюючими органами в Автономній Республіці Крим, містах Києві та Севастополі, областях, міжрегіональними територіальними органами, центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну податкову і митну політику.
Індивідуальна податкова консультація, надана в письмовій формі, підлягає реєстрації в єдиній базі індивідуальних податкових консультацій та розміщенню на офіційному веб-сайті центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну податкову та митну політику, без зазначення найменування (прізвища, ім'я, по батькові) платника податків, коду згідно з ЄДРПОУ (реєстраційного номера облікової картки) та його податкової адреси.
Доступ до зазначених даних єдиної бази та офіційного веб-сайту є безоплатним та вільним. Порядок ведення та форма єдиної бази індивідуальних податкових консультацій визначаються центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну фінансову політику.
Пунктом 53.2 статті 52 Податкового кодексу України платник податків може оскаржити до суду наказ про затвердження узагальнюючої податкової консультації або надану йому індивідуальну податкову консультацію як правовий акт індивідуальної дії, викладені в письмовій формі, які, на думку такого платника податків, суперечать нормам або змісту відповідного податку чи збору.
Скасування судом наказу про затвердження узагальнюючої податкової консультації або індивідуальної податкової консультації є підставою для надання нової податкової консультації з урахуванням висновків суду.
Протягом 30 календарних днів з дня набрання законної сили рішенням суду про скасування наказу про затвердження узагальнюючої податкової консультації або індивідуальної податкової консультації центральний орган виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну фінансову політику, або контролюючий орган з урахуванням висновків суду зобов'язані опублікувати узагальнюючу податкову консультацію або надати платнику податків індивідуальну податкову консультацію.
Аналіз наведених норм діючого законодавства дозволяє суд дійти висновку про те, що функція податкової консультації полягає у допомозі платнику податків стосовно практичного використання конкретної норми закону або іншого нормативно-правового акта, який стосується оподаткування, і є фактично відповіддю контролюючого органу платнику податків на його питання, яка повинна містити конкретні роз'яснення такому платнику щодо практичної форми та/або моделі його поведінки у визначеному колі податкових правовідносин.
Ненадання такої консультації або надання неякісної та/або незаконної податкової консультації, податковий орган тим самим порушує право платника податків на отримання інформації про практичне застосування норм законодавства, передбаченого пунктом 53.1 статті 53 Податкового кодексу України, у вигляді отримання консультації, яка могла б дозволити платнику податків застосовувати норму законодавства певним чином без ризику притягнення до відповідальності.
Так, судом встановлено, що звертаючись до Головного управління Державної фіскальної служби у місті Києві позивач просила надати роз'яснення щодо часу, з якого вона повинна припинити проводити оплату єдиного внеску, при цьому, позивач посилалась на положення пункту 5 частини 1 статті 4 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування» №2464-VI від 08 липня 2010 року та на положення Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» №5076-VI від 05 липня 2012 року.
Проте, суд зазначає, що у вказаній заяві позивача, в порушення вимог пункту 52.1 статті 52 Податкового кодексу України не зазначено, в чому саме полягає практична необхідність отримання податкової консультації, у зв'язку з чим, як вбачається з матеріалів справи, Головним управлінням Державної фіскальної служби у місті Києві на вказану заяву позивача, як платника податків, податкова консультація не надавалась, а була надіслана відповідь у порядку, передбаченому Законом України «Про звернення громадян».
Крім цього, зі змісту заяви позивача неможливо встановити, що відповідне звернення було саме за податковою консультацією, оскільки у заяві відсутнє посилання на відповідну норму Податкового кодексу України та необхідність розглянути його саме в цьому порядку. Також по тексту позивач не просила надати податкову консультацію, а зазначила лише про необхідність роз'яснення.
Більш того, суд звертає увагу, що відповідачем відповідь від 04 липня 2018 року за вих. №32007/М/26-15-13-03-10 не зареєстрована у Єдиному реєстрі індивідуальних податкових консультація та її не розміщено на офіційному веб-сайті Державної фіскальної служби України, як того вимагає пункт 52.4 статті 52 Податкового кодексу України, що також свідчить про те, що вказана відповідь не є індивідуальною податковою консультацією за зверненням позивача, як платника податків у розумінні Податкового кодексу України, а є відповіддю Головного управління Державної фіскальної служби у місті Києві, яка надана відповідно до Закону України «Про звернення громадян».
Враховуючи той факт, що позивач звернулась до адміністративного суду з позовом про визнання протиправною та скасування саме індивідуальної податкової консультації, яку відповідач не надавав позивачу на її звернення від 30 травня 2018 року, будь-яких належних та допустимих доказів того, що позивачу була надана індивідуальна податкова консультація матеріали справи не містять, суд приходить до висновку про необгрунтованість позовних вимог в цій частині.
Крім того, суд вважає за необхідне зазначити, що позивачем не оскаржуються дії щодо визнання звернення позивача таким, що не відповідає вимогам пункту 52.1 статті 52 Податкового кодексу України та надання відповіді на таке звернення саме в порядку Закону України «Про звернення громадян», що позбавляє суд можливості надати відповідну правову оцінку змісту такої відповіді по суті.
Стосовно позовних вимог позивача в частині зобов'язання Головного управління Державної фіскальної служби у місті Києві повернути сплачений позивачем єдиний соціальний внесок за 2017 рік, 2018 рік, перший квартал 2019 року, суд зазначає наступне.
У відповідності до пункту 41.1 статті 41 Податкового кодексу України контролюючими органами є центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну податкову, державну митну політику, державну політику з адміністрування єдиного внеску, державну політику у сфері боротьби з правопорушеннями під час застосування податкового та митного законодавства, законодавства з питань сплати єдиного внеску та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючий орган (далі - центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну податкову та митну політику), його територіальні органи.
У відповідності до частини 1 статті 12 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування» №2464-VI від 08 липня 2010 року (надалі - Закон України №2464-VI від 08.07.2010 ) завданнями центрального органу виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну податкову і митну політику, є забезпечення адміністрування єдиного внеску шляхом його збору, ведення обліку надходжень від його сплати та здійснення контролю за сплатою єдиного внеску.
Пунктом 3 частини 2 статті 12 Закону України №2464-VI від 08.07.2010 передбачено, що центральний орган виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну податкову і митну політику, відповідно до покладених на нього завдань здійснює контроль за додержанням законодавства про збір та ведення обліку єдиного внеску, правильністю нарахування, обчислення, повнотою і своєчасністю сплати єдиного внеску.
Частиною 13 статті 9 Закону України від 2464-VI від 08.07.2010 передбачено, що суми помилково сплаченого єдиного внеску зараховуються в рахунок майбутніх платежів єдиного внеску або повертаються платникам у порядку і строки, визначені центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну податкову і митну політику, за погодженням з центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної бюджетної політики, центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів, Пенсійним фондом та фондами загальнообов'язкового державного соціального страхування.
Процедуру зарахування у рахунок майбутніх платежів єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування (далі - єдиний внесок) або повернення платникам, на яких згідно із Законом покладено обов'язок нараховувати, обчислювати і сплачувати єдиний внесок (далі - Платник), надміру та/або помилково сплачених коштів єдиного внеску визначає Порядок зарахування у рахунок майбутніх платежів єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування або повернення надміру та/або помилково сплачених коштів, затверджений наказом Міністерства фінансів України від 16 січня 2016 року №6, зареєстрований Міністерством юстиції України 05 лютого 2016 року за № 193/28323 (надалі - Порядок №6).
Абзацом 1 пункту 6 Порядку №6 передбачено, що повернення Коштів здійснюється на підставі заяви Платника про таке повернення (далі - Заява).
Крім того, суд зазначає, що порядок повернення єдиного внеску залежить від підстав, з яких платник просить його повернути та які зазначені у підпунктах 1-4 пункту 5 Порядку №6.
Враховуючи, що матеріали справи не містять будь-яких належних та допустимих доказів того, що позивач зверталась до відповідача з відповідною заявою про повернення сплаченого нею єдиного внеску за 2017-2018 роки та за І квартал 2019 року та у задоволенні такої заяви відповідачем було відмовлено, суд не вбачає підстав для задоволення позовних вимог в цій частині та приходить до висновку про їх передчасність з огляду на вищевикладене.
Враховуючи вищевикладене, суд дійшов висновку про необгрунтованість позовних вимог в повному обсязі та відсутність правових підстав для їх задоволення.
Інші доводи та аргументи учасників не спростовують висновків суду.
Частиною 2 статті 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Згідно з ч. 1 ст. 9, ст. 72, ч.ч. 1, 2, 5 ст. 77 КАС України, розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків.
Кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
У таких справах суб'єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.
Якщо учасник справи без поважних причин не надасть докази на пропозицію суду для підтвердження обставин, на які він посилається, суд вирішує справу на підставі наявних доказів.
Беручи до уваги вищенаведене в сукупності, повно та всебічно проаналізувавши матеріали справи та надані позивачем докази суд дійшов до висновку про необхідність відмовити позовних вимог в повному обсязі.
Беручи до уваги вищенаведене в сукупності, проаналізувавши матеріали справи та надані сторонами докази, суд дійшов висновку, що позовні вимоги є необґрунтованими, та такими, що не підлягають задоволенню.
Зважаючи, що у задоволенні позову позивача відмовлено, а іншими учасниками справи судові витрати не понесені, судові витрати не підлягають розподілу відповідно до статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України.
На підставі вище викладеного, керуючись ст. ст. 72-77, 90, 139, 241-246, 250, 255 КАС України, суд, -
У задоволенні адміністративного позову адвоката ОСОБА_1 відмовити.
Судові витрати стягненню не підлягають.
Рішення набирає законної сили в порядку, визначеному статтею 255 Кодексу адміністративного судочинства України, після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Рішення може бути оскаржене до суду апеляційної інстанції за правилами, встановленими статтями 295-297 Кодексу адміністративного судочинства України, протягом тридцяти днів, з дня складання повного тексту рішення.
Суддя Н.В. Клочкова