ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1
про відмову в роз'ясненні судового рішення
13 червня 2019 року м. Київ № 826/6371/17
Окружний адміністративний суд міста Києва у складі головуючого судді Григоровича П.О., розглянувши заяву про роз'яснення судового рішення в адміністративній справі
за позовомТовариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Вікторія»
до третя особа1. Державної податкової інспекції у Дніпровському районі Головного управління ДФС у м. Києві 2. Головного управління ДФС у м. Києві Управління державної казначейської служби України у Дніпровському районі м. Києва
провизнання протиправною бездіяльності та зобов'язання вчинити дії,
Рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 25.09.2018 у справі № 826/6371/17 адміністративний позов Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Вікторія» задоволено повністю.
Визнано протиправною бездіяльність Державної податкової інспекції у Дніпровському районі ГУ ДФС у м. Києві, яка полягає у не підготовці та не поданні до органу Державного казначейства України висновку про повернення з Державного бюджету України Товариству з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Вікторія» сум надмірно сплачених платежів до бюджету, а саме - податку на прибуток підприємств у розмірі 14 049 703 гривні 40 копійок.
Зобов'язано Державну податкову інспекцію у Дніпровському районі Головного управління ДФС у м. Києві (ідентифікаційний код ЄДРПОУ 39469994, адреса: 02094, м.Київ, БУЛЬВАР ВЕРХОВНОЇ РАДИ, будинок 24-Б) та Головне управління ДФС у м. Києві (ідентифікаційний код ЄДРПОУ 39439980, адреса: 04655, м.Київ, ВУЛИЦЯ ШОЛУДЕНКА, будинок 33/19) здійснити дії по підготовці та поданню для виконання відповідному органу Державної казначейської служби України висновку про повернення з Державного бюджету України Товариству з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Вікторія» суми надмірно сплаченого платежу до бюджету, а саме, податку на прибуток підприємств у розмірі 14 049 703, 40 (чотирнадцять мільйонів сорок дев'ять тисяч сімсот три грн 40 коп.).
Стягнуто на користь ТОВАРИСТВА З ОБМЕЖЕНОЮ ВІДПОВІДАЛЬНІСТЮ «ФІНАНСОВА КОМПАНІЯ «ВІКТОРІЯ» (ідентифікаційний код ЄДРПОУ 34727227, адреса: 02100, м.Київ, ВУЛ. КРАКІВСЬКА, будинок 7, БОКС 27Б) понесені витрати по сплаті судового збору в сумі 3200,00 (три тисячі двісті грн 00 коп.) за рахунок бюджетних асигнувань ДЕРЖАВНОЇ ПОДАТКОВОЇ ІНСПЕКЦІЇ У ДНІПРОВСЬКОМУ РАЙОНІ ГОЛОВНОГО УПРАВЛІННЯ ДФС У М. КИЄВІ (ідентифікаційний код ЄДРПОУ 39469994, адреса: 02094, м.Київ, БУЛЬВАР ВЕРХОВНОЇ РАДИ, будинок 24-Б).
На виконання вказаного рішення 09.01.2019 Окружним адміністративним судом міста Києва видано виконавчі листи.
Через відділ документального обігу, контролю та забезпечення розгляду звернень громадян (канцелярія) представником ГУ ДФС у м. Києві подано клопотання про роз'яснення судового рішення щодо того, яким чином та у відповідності до яких норм законодавства визначено механізм повернення надміру сплачених грошових зобов'язань в разі наявності постанови слідчого, прокурора.
В судовому засіданні представник відповідачів подане клопотання підтримав та просили суд його задовольнити, посилаючись при цьому на те, що 14 грудня 2018 року старшим слідчим з ОВС слідчого відділу розслідувань кримінальних проваджень транзитно-конвертаційних груп СУ ФР ГУ ДФС у м. Києві капітаном податкової міліції О. Сачовською повідомлено про внесення до ЄРДР постанови про арешт коштів в сумі 13 712 250,60 грн в рамках кримінального провадження №42015100000000068 від 20.09.2015.
Представники позивача проти задоволення клопотання заперечив.
Представник третьої особи у вирішенні клопотання покладався на розсуд суду.
Вирішуючи питання щодо роз'яснення судового рішення, Окружний адміністративний суд міста Києва зазначає наступне.
Відповідно до положень ч.1 ст.254 Кодексу адміністративного судочинства України за заявою учасника справи, державного виконавця суд роз'яснює ухвалене ним судове рішення, яке набрало законної сили, не змінюючи змісту судового рішення, шляхом постановлення ухвали.
Як вказано в абз.6 п. 19 постанови Пленуму Вищого адміністративного суду України «Про рішення в адміністративній справі» від 20 травня 2013 року №7, в ухвалі про роз'яснення судового рішення суд викладає більш повно та зрозуміло ті частини рішення, розуміння яких викликає труднощі, не змінюючи при цьому суть рішення і не торкаючись питань, які не були предметом судового розгляду.
Як вбачається зі змісту судового рішення, в ньому повно відображені обставини, що мають значення для даної справи, висновки суду про встановлені обставини і правові наслідки, які є вичерпними, відповідають дійсності і підтверджуються достовірними доказами, дослідженими під час вирішення спору по суті заявлених позовних вимог.
Резолютивна частина рішення не містить в собі незрозумілостей, не викликає двозначного тлумачення та нерозуміння.
За таких обставин підстави для роз'яснення судового рішення відсутні.
Підсумовуючи вищевикладене, суд зазначає наступне.
Стаття 129 Конституції України передбачає, що судові рішення ухвалюються судами іменем України і є обов'язковими до виконання на всій території України.
Принцип обов'язковості судових рішень, як один з визначальних принципів здійснення правосуддя в Україні, полягає в обов'язковому виконанні на всій території України судових рішень, що набрали законної сили, а також у встановлені відповідальності за невиконання таких рішень.
Вказаний принцип обов'язковості судових рішень поряд із Конституцією України знайшов своє відображення і в Кодексі адміністративного судочинства України, а саме в статті 370 КАС України - судове рішення, яке набрало законної сили, є обов'язковим для учасників справи, для їхніх правонаступників, а також для всіх органів, підприємств, установ та організацій, посадових чи службових осіб, інших фізичних осіб і підлягає виконанню на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, або за принципом взаємності, - за її межами.
Невиконання судового рішення тягне за собою відповідальність, встановлену законом.
Крім того, згідно з практикою Європейського Суду з прав людини (п. 40 Рішення від 19.03.1997 року у справі «Горнсбі проти Греції») право на суд було б ілюзорним, якби національна правова система Договірної держави допускала невиконання остаточного та обов'язкового судового рішення на шкоду одній із сторін. Важко собі навіть уявити, щоб стаття 6 Конвенції детально описувала процесуальні гарантії, які надаються сторонам у спорі, а саме: справедливий, публічний і швидкий розгляд, і водночас не передбачала виконання судових рішень. Якщо вбачати у статті 6 тільки проголошення доступу до судового органу та права на судове провадження, то це могло б породжувати ситуації, що суперечать принципу верховенства права, який Договірні держави зобов'язалися поважати, ратифікуючи Конвенцію (рішення у справі «Голдер проти Сполученого Королівства» (Golder v. the United Kingdom) від 21 лютого 1975 року). Отже, для цілей статті 6 виконання рішення, ухваленого будь-яким судом, має розцінюватися як складова частина "судового розгляду".
Як зазначив Європейський Суд з прав людини у Рішенні від 15.03.2001 року у справі «Піалопулос та інші проти Греції», якщо адміністративний (виконавчий) орган відмовляється виконувати, не виконує чи затягує виконання судового рішення, то передбачені статтею 6 Конвенції гарантії, які забезпечуються стороні на етапі судового розгляду справи, фактично втрачають свій сенс.
Згідно з п. 66 Рішення Європейського Суду у справі «Іммобільяре Саффі» проти Італії» (Immobiliare Saffi v. Italy) ефективний доступ до суду включає право на виконання судового рішення без невиправданих затримок.
Також в Рішенні від 29.06.2004 року у справі «Войтенко проти України» Європейський суд з прав людини констатував, що саме на державу покладено обов'язок дбати про те, щоб остаточні рішення, винесені проти її органів, установ чи підприємств, які перебувають у державній власності або контролюються державою, виконувалися.
Отже суд приходить до висновку, що невиконання боржником судового рішення, що набрало законної сили, може свідчити про порушення права особи, гарантованих пунктом 1 статті 6, статті 13 Конвенції про захист прав і основоположних свобод.
В даному випадку, як на підставу для роз'яснення судового рішення, заявник посилається на постанову слідчого від 14.12.2018, якою заборонено будь-які дії відносно грошових коштів в сумі 13 712 250,60 грн.
Окружний адміністративний суд міста Києва відхиляє зазначені доводи контролюючого органу, адже виконання судового рішення в адміністративній справі, яке набрало законної сили, не може ставитись в залежність від прийняття посадовими особами слідчих органів процесуальних документів, окрім як у випадку прийняття судом рішення у кримінальному провадженні, яким накладено арешт на відповідні речі та/або цінності, що входили до предмету розгляду адміністративної справи.
При цьому, Окружний адміністративний суд міста Києва вважає за необхідне відзначити, що ухвалою слідчого судді Дніпровського районного суду м. Києва Бірса О.В. від 16.01.2019 № 755/359/19, за результатами клопотання слідчого з ОВС четвертого слідчого відділу РКП СУ ФР ГУ ДФС у м. Києві Кучер А.М. про арешт майна у рамках кримінального провадження внесеного до Єдиного реєстру досудових розслідувань за №42015100000000068 від 20.09.2015, у задоволенні вказаного клопотання відмовлено.
Відповідно до інформації ЄДРСР, ухвала від 16.01.2019 №755/359/19 набрала законної сили 22.01.2019.
Оскільки слідчим суддею не встановлено підстав для накладення арешту на майно в рамках кримінального провадження №42015100000000068 від 20.09.2015, згадувана вище постанова слідчого від 14.12.2018 не є доказом, що підтверджує необхідність роз'яснення судового рішення.
Враховуючи викладене, керуючись ст.ст. 241-243, 248, 256, 378 КАС України, суд, -
У задоволенні заяви про роз'яснення судового рішення відмовити.
Ухвала набирає законної сили відповідно до статті 256 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржена до суду апеляційної інстанції за правилами, встановленими статтями 293, 295-297 Кодексу адміністративного судочинства України.
Відповідно до підпункту 15.5 пункту 15 розділу VII "Перехідні положення" Кодексу адміністративного судочинства України до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні та касаційні скарги подаються учасниками справи до або через відповідні суди за правилами, що діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу.
Суддя П.О. Григорович