ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1
м. Київ
03 липня 2019 року № 640/4930/19
Окружний адміністративний суд міста Києва у складі судді Маруліної Л.О., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні) адміністративну справу
за позовом ОСОБА_1
доГоловного управління Пенсійного фонду України в місті Києві
про визнання протиправними дій, зобов'язати вчинити дії,
ОСОБА_1 (далі також - позивач) звернувся до Окружного адміністративного суду міста Києва з позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві (далі також - відповідач), в якому просить:
- визнати протиправними дії та рішення Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві від 06.09.2018 року № 72724/03 щодо відмови ОСОБА_1 у проведенні перерахунку пенсії за вислугу років відповідно до статті 50-1 Закону України «Про прокуратуру» від 05.11.1991 року №1789-XII в редакції, яка діяла на момент призначення пенсії (у редакції, що діяла на час призначення пенсії, тобто на день виникнення правовідносин);
- зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в м. Києві провести ОСОБА_1 перерахунок та виплату пенсії за вислугу років із 01.11.2018 року відповідно до статті 50-1 Закону України «Про прокуратуру» від 05.11.1991 року №1789-ХІІ в редакції, яка діяла на момент призначення пенсії згідно з листів - довідок Генеральної прокуратури України від 04.05.2018 року № 18-668 вих-18; від 15.08.2018 року № 19/4-1137 вих-18; 21.09.2018 року № 19/4-1354 вих-18 без обмеження граничного розміру пенсії та виплатити різницю в розмірі пенсії між фактично отриманою та належною сплати сумою пенсії.
В обґрунтування позовної заяви позивачем зазначено, що позивач звернувся до Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві із заявою про перерахунок пенсії відповідно до статті 50-1 Закону України від 05.11.1991 року № 1789-ХІІ «Про прокуратуру» (в редакції, чинній на момент призначення пенсії) з урахуванням виплат працюючим працівникам органів прокуратури, зазначених у листі Генеральної прокуратури України від 04.05.2018 року №18-668 вих-18, від 15.08.2018 року № 19/4-1137 вих-18; 21.09.2018 року № 19/4-1354 вих-18.
На думку позивача, вислуга років в розумінні Закону України «Про прокуратуру» складає понад 20 років, у тому числі, на посаді прокурора - понад 17 років 7 місяців, а з урахуванням половини строку навчання в Національній юридичній академії України імені Ярослава Мудрого з відривом від виробництва - 20 років і 29 днів. Загальний трудовий стаж складає 22 роки 5 місяців 21 день.
Проте, письмовою відповіддю Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві позивачу відмовлено у перерахунку пенсії позивачу, що обґрунтовано тим, що відповідно до статті 86 Закону України «Про прокуратуру» умови та порядок перерахунку визначених пенсій працівникам прокуратури визначається Кабінетом Міністрів України. Оскільки таку постанову не прийнято, підстави для перерахунку пенсії позивачу відсутні.
Позивач вважає відмову Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві протиправною та такою, що порушує право на пенсійне забезпечення.
Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 28.03.2019 року провадження у справі відкрито за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні).
Через канцелярію суду 25.04.2019 року відповідачем подано відзив на позовну заяву.
Відповідач проти позовних вимог заперечує та вважає такими, що не підлягають задоволенню з огляду на наступне.
Відповідач вважає, що посилання позивача на положення Закону України від 05.11.1991 року № 1789-ХІІ «Про прокуратуру» є безпідставними, оскільки вказаними нормами втрачено чинності.
Крім іншого, відповідач вважає, що позивач не має права на перерахунок пенсії без обмеження її максимальним розміром, оскільки такого права позивача чинним законодавством не визначено, оскільки на момент проведення перерахунку пенсії позивачу законодавством встановлено тимчасові обмеження розміру виплачуваної пенсії, які мають імперативний характер та є чинними.
З огляду на викладене, відповідач просить відмовити у задоволенні позову в повному обсязі.
Через канцелярію суду 28.05.2019 року позивачем подано пояснення.
Дослідивши матеріали справи, оцінивши докази, проаналізувавши положення чинного законодавства, судом встановлено наступне.
З матеріалів справи встановлено, що ОСОБА_1 працював в органах прокуратури України з 07.09.1994 року, з 14.07.2005 року працював у Генеральній прокуратурі України на прокурорсько-слідчих посадах та посаді прокурора другого наглядового відділу управління нагляду за розслідуванням кримінальних справ слідчими органів прокуратури Головного слідчого управління Генеральної прокуратури України.
З грудня 2007 року позивач перебуває на обліку в управлінні Пенсійного фонду України в Шевченківському районі м. Києва, отримує пенсію без обмежень, призначену на підставі статті 50-1 Закону України від 05.11.1991 року № 1789-ХІІ «Про прокуратуру» за вислугу років, довічно.
Наказом Генерального прокурора України державним радником юстиції від 24.09.2009 року №254/ц звільнено радника юстиції ОСОБА_1 з посади прокурора другого наглядового відділу управління нагляду за розслідуванням кримінальних справ слідчими органів прокуратури Головного слідчого управління Генеральної прокуратури України за власним бажанням у зв'язку з виходом на пенсію відповідно до статті 50-1 Закону України «Про прокуратуру» (стаття 38 Кодексу законів про працю України) з 25.09.2009 року.
Постановою Кабінету Міністрів України від 30.08.2017 року №657 «Про внесення змін до деяких постанов Кабінету Міністрів України щодо оплати праці працівників прокуратури» внесено зміни до постанови Кабінету Міністрів України від 31.05.2012 року №505 та встановлено нові розміри посадових окладів працівникам прокуратури, відповідно до яких відбулося підвищення заробітної плати відповідних категорій прокурорсько-слідчих працівників.
Згідно з частини сімнадцятої статті 50-1 Закону України від 05.11.1991 року № 1789-ХІІ «Про прокуратуру», в редакції, що діяла на момент призначення позивачу пенсії, призначені працівникам прокуратури пенсії перераховуються у зв'язку з підвищенням заробітної плати відповідних категорій прокурорсько-слідчих працівників.
З огляду на викладені обставини, ОСОБА_1 звернувся 08.08.2018 року до Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві із проханням про перерахунок пенсії на підставі статті 50-1 Закону України від 05.11.1991 року № 1789-ХІІ «Про прокуратуру».
Листом від 06.09.2018 року №72724/03 Головним управлінням Пенсійного фонду України в м. Києві повідомлено позивача, що згідно з пунктом 20 статті 86 Закону України «Про прокуратуру» в редакції Закону від 28.12.2014 року №76-VIII умови та порядок перерахунку призначених пенсій працівникам прокуратури визначаються Кабінетом Міністрів України. З огляду на те, що такого порядку Кабінетом Міністрів
України не прийнято, підстави для перерахунку пенсії позивачу відсутні.
Вважаючи відмову у перерахунку пенсії протиправною та такою, що порушує права в частині пенсійного забезпечення, позивач звернувся до суду.
Всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд приходить до висновку, що позовні вимоги є обґрунтованими та підлягають задоволенню з наступних підстав.
Відповідно до частин першої та сімнадцятої статті 50-1 Закону України від 05.11.1991 року № 1789-ХІІ «Про прокуратуру» (в редакції, що діяла на момент призначення пенсії ОСОБА_1 ) (далі також - Закон №1789) прокурори і слідчі зі стажем роботи не менше 20 років, у тому числі зі стажем роботи на посадах прокурорів і слідчих прокуратури не менше 10 років, мають право на пенсійне забезпечення за вислугу років незалежно від віку. Пенсія призначається в розмірі 80 відсотків від суми їхньої місячної (чинної) заробітної плати, до котрої включаються всі види оплати праці, на які нараховуються страхові внески, одержуваної перед місяцем звернення за призначенням пенсії. За кожен повний рік роботи понад 10 років на цих посадах пенсія збільшується на 2 відсотки, але не більше 90 відсотків від суми місячного (чинного) заробітку.
Призначені працівникам прокуратури пенсії перераховуються у зв'язку з підвищенням заробітної плати відповідних категорій прокурорсько-слідчих працівників. Перерахунок призначених пенсій провадиться з першого числа місяця, що йде за місяцем, в якому настали обставини, що тягнуть за собою зміну розміру пенсії. Якщо при цьому пенсіонер набув права на підвищення пенсії, різницю в пенсії за минулий час може бути виплачено йому не більш як за 12 місяців. Перерахунок пенсій провадиться з урахуванням фактично отримуваних працівником виплат і умов оплати праці, що існували на день його звільнення з роботи.
Таким чином, при перерахунку пенсії працівникам прокуратури має застосовуватись норма, що визначає розмір пенсії у відсотках, яка діяла на момент призначення пенсії.
Законом України від 08.07.2011 року № 3668-VI «Про заходи щодо законодавчого забезпечення реформування пенсійної системи» (в редакції від 08.07.2011 року) до статті 50-1 Закону внесено зміни (друге речення частини п'ятнадцятої), згідно з якою максимальний розмір пенсії (з урахуванням надбавок, підвищень, додаткової пенсії, цільової грошової допомоги, пенсії за особливі заслуги перед Україною, індексації та інших доплат до пенсії, встановлених законодавством, крім доплати до надбавок окремим категоріям осіб, які мають особливі заслуги перед Батьківщиною) не може перевищувати десяти прожиткових мінімумів, установлених для осіб, які втратили працездатність.
Однак, вказана норма набрала чинності після призначення позивачу пенсії за вислугу років.
Частиною другою розділу II Прикінцевих та перехідних положень цього Закону передбачено, що обмеження пенсії (щомісячного довічного грошового утримання) максимальним розміром, встановленим цим Законом, не поширюється на пенсіонерів, яким пенсія (щомісячне довічне грошове утримання) призначена до набрання чинності цим Законом.
При вирішенні питання про застосування закону в часі (статті 50-1 Закону № 1789) суд виходить з того, що закріплені статтею 22 Конституції України права і свободи не є вичерпними, гарантуються і не можуть бути скасовані. При прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законодавчих актів не допускається звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод.
Відповідно до частин першої та третьої статті 46 Конституції України, громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також: у старості та в інших випадках, передбачених законом. Це право гарантується загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також: бюджетних та інших джерел соціального забезпечення. Пенсії, інші види соціальних виплат та допомоги, що є основним джерелом існування, мають забезпечувати рівень життя, не нижчий, від прожиткового мінімуму, встановленого законом.
Крім того відповідно до частини першої статті 8 Основного Закону, в Україні визнається й діє принцип верховенства права. Складовою верховенства права є принцип очікування суб'єктом відносин визначених правових наслідків (правового результату) своєї поведінки, яка відповідає наявним у суспільстві нормативним приписам.
Конституційним Судом України у своїх рішеннях неодноразово наголошувалося на тому, що принцип правової визначеності вимагає ясності й однозначності правової норми й забезпечення того, щоб ситуації та правовідносини залишалися передбачуваними (правові позиції Конституційного Суду України в рішеннях від 22.09.2005 року № 5-рп/2005, від 29.06.2010 року № 17-рп/2010, від 22.12.2010 року № 23-рп/2010, від 11.10.2011 року № 10-рп/2011).
Вказаний підхід узгоджується з практикою Європейського суду з прав людини. Зокрема, в рішенні Європейського суду з прав людини (далі також - ЄСПЛ) від 28.11.1999 року у справі «Брумареску проти Румунії» зазначено, що принцип правової визначеності є складовою верховенства права (пункт 61). Також у рішенні від 13.12.2001 року у справі «Церква Бессарабської Митрополії проти Молдови» ЄСПЛ зазначив, що закон має бути доступним та передбачуваним, тобто вираженим з достатньою точністю, щоб дати змогу особі, в разі необхідності, регулювати його положеннями свою поведінку (пункт 109).
Відповідно до пункту 3.2 рішення Конституційного Суду України від 09.07.2007 року, утверджуючи і забезпечуючи права і свободи громадян, держава окремими законами України встановила певні соціальні пільги, компенсації і гарантії, що є складовою конституційного права на соціальний захист і юридичними засобами здійснення цього права, а тому відповідно до частини другої статті 6, частини другої статті 19, частини першої статті 68 Конституції України вони є загальнообов'язковими, однаковою мірою мають додержуватися органами державної влади, місцевого самоврядування, їх посадовими особами. Невиконання державою своїх соціальних зобов'язань щодо окремих осіб ставить громадян у нерівні умови, підриває принцип довіри особи до держави, що закономірно призводить до порушення принципів соціальної, правової держави.
Згідно з вимогами пункту 4 рішення від 11.10.2005 року у справі № 1-21/2005 Конституційний Суд України вказав, що в Україні як соціальній, правовій державі політика спрямовується на створення умов, які забезпечують достатній життєвий рівень, вільний і всебічний розвиток людини як найвищої соціальної цінності, її життя і здоров'я, честь і гідність. Утвердження та дотримання закріплених у нормативно-правових актах соціальних стандартів є конституційним обов'язком держави. Діяльність її правотворчих і правозастосовних органів має здійснюватися за принципами справедливості, гуманізму, верховенства прямої дії норм Конституції України, а повноваження - у встановлених Основним Законом України межах і відповідно до законів. Зазначені конституційні принципи, на яких базується здійснення прав і свобод людини і громадянина в Україні, включаючи і право на пенсійне забезпечення, передбачають за змістом статей 1, 3, 6 (частина друга), 8, 19 (частина друга), 22, 23, 24 (частина перша) Основного Закону України правові гарантії, правову визначеність і пов'язану з ними передбачуваність законодавчої політики у сфері пенсійного забезпечення, необхідні для того, щоб учасники відповідних правовідносин мали можливість завбачати наслідки своїх дій і бути впевненими у своїх законних очікуваннях, що набуте ними на підставі чинного законодавства право, його зміст та обсяг буде ними реалізовано, тобто набуте право не може бути скасоване, звужене.
Звуження змісту прав і свобод означає зменшення ознак, змістовних характеристик можливостей людини, які відображаються відповідними правами та свободами, тобто якісних характеристик права. Звуження обсягу прав і свобод - це зменшення кола суб'єктів, розміру території, часу, розміру або кількості благ чи будь-яких інших кількісно вимірюваних показників використання прав і свобод, тобто їх кількісної характеристики.
Крім того, у абзаці 14 пункту 5 рішення Конституційного Суду України від 11.10.2005 року у справі № 1-21/2005 також вказано, що Конституційний Суд України неодноразово розглядав проблему, пов'язану з реалізацією права на соціальний захист, неприпустимістю обмеження конституційного права громадян на достатній життєвий рівень, і сформулював правову позицію, згідно з якою Конституція та закони України виокремлюють певні категорії громадян України, що потребують додаткових гарантій соціального захисту з боку держави. До них, зокрема, належать громадяни, яким пенсія призначається за спеціальними законами. У рішеннях Конституційного Суду України зазначалося, що пільги, компенсації, гарантії є видом соціальної допомоги і необхідною складовою конституційного права на достатній життєвий рівень, тому звуження змісту та обсягу цього права шляхом прийняття нових законів або внесення змін до чинних законів за статтею 22 Конституції України не допускається (рішення Конституційного Суду України від 06.07.1999 року № 8-pn/99, від 20.03.2002 року № 5-рп/2002, від 17.03.2004 року № 7-рп/2004, від 01.12.2004 року № 20-рп/2004).
Конституційним Судом України неодноразово розглядалося питання, пов'язані з реалізацією права на соціальний захист, і сформульовано правову позицію, згідно з якою, Конституція України виокремлює певні категорії громадян України, що потребують додаткових гарантій соціального захисту з боку держави. До них, зокрема, належать громадяни, які відповідно до статті 17 Конституції України перебувають на службі у військових формуваннях та правоохоронних органах держави, забезпечуючи суверенітет і територіальну цілісність України, її економічну та інформаційну безпеку, а саме: у Збройних Силах України, органах Служби безпеки України, міліції, прокуратури, охорони державного кордону України, податкової міліції, Управління державної охорони України, державної пожежної охорони, Державного департаменту України з питань виконання покарань тощо (рішення Конституційного Суду України від 06.07.1999 року № 8-рп/99 у справі щодо права на пільги та від 20.03.2002 року № 5-рп/2002 у справі щодо пільг, компенсацій і гарантій).
У зазначених рішеннях Конституційним Судом України вказано, що необхідність додаткових гарантій соціальної захищеності цієї категорії громадян як під час проходження служби, так і після її закінчення зумовлена насамперед тим, що служба у Збройних Силах України, інших військових формуваннях та правоохоронних органах держави пов'язана з ризиком для життя і здоров'я, підвищеними вимогами до дисципліни, професійної придатності, фахових, фізичних, вольових та інших якостей. Це повинно компенсуватися наявністю підвищених гарантій соціальної захищеності, тобто комплексу організаційно-правових економічних заходів, спрямованих на забезпечення добробуту саме цієї категорії громадян як під час проходження служби, так і після її закінчення.
Виходячи із висловленого у рішеннях Конституційного Суду України розуміння сутності соціальних гарантій працівників правоохоронних органів, зміст та обсяг досягнутих ними соціальних гарантій не може бути звужено шляхом внесення змін до законодавства.
Випадки обмеження та звуження змісту і обсягу прав і свобод людини неодноразово були предметом розгляду Конституційним Судом України. Так, у рішенні від 22.09.2005 року № 5-рп/2005 Конституційним Судом України зазначено: «Звуження змісту і обсягу прав і свобод є їх обмеженням. У традиційному розумінні діяльності визначальними поняття змісту прав людини є умови і засоби, які становлять можливості людини, необхідні для задоволення потреб її існування та розвитку. Обсяг прав людини - це їх сутнісна властивість, виражена кількісними показниками можливостей людини, які відображені відповідними правами, що не є однорідними і загальними. Загальновизнаним є правило, згідно з яким сутність змісту основного права в жодному разі не може бути порушена».
Наведені висновки Конституційного Суду України в повній мірі узгоджуються з положеннями пунктів 1, 2 постанови Пленуму Верховного Суду України від 01.11.1996 року «Про застосування Конституції України при здійсненні правосуддя», згідно з якими в Україні визнається і діє принцип верховенства права. Конституційні права та свободи людини і громадянина є безпосередньо діючими. Вони визначають цілі і зміст законів та інших нормативно-правових актів, зміст і спрямованість діяльності органів законодавчої та виконавчої влади, органів місцевого самоврядування і забезпечуються захистом правосуддя (стаття 8 Конституції України).
Оскільки Конституція України має найвищу юридичну силу, а її норми є нормами прямої дії, суди при розгляді конкретних справ мають оцінювати зміст будь-якого закону чи іншого нормативно-правового акту з точки зору його відповідності Конституції України і в усіх необхідних випадках застосовувати Конституцію, як акт прямої дії. Судові рішення мають ґрунтуватись на Конституції України, а також на чинному законодавстві, яке не суперечить їй.
У відповідності до частини другої статті 6 Конституції України органи виконавчої влади здійснюють свої повноваження у встановлених цією Конституції межах і відповідно до законів України.
Стаття 24 Конституції України гарантує рівність конституційних прав і свобод та рівність всіх громадян перед законом.
Враховуючи наведене, у спірних правовідносинах не можуть бути застосовані положення Закону, які призводять до звуження існуючих прав і свобод.
Суд зазначає, що внесенням змін до Закону України «Про прокуратуру» від 05 листопада 1991 року Законом України від 08.07.2011 року «Про заходи щодо законодавчого забезпечення реформування пенсійної системи» та прийняттям Закону України «Про прокуратуру» (в редакції 14.10.2014 року) допущено звуження соціальних гарантій, а саме: гарантоване позивачу право на пенсійне забезпечення при наявності 20 років вислуги, а також зменшено відсотковий розмір пенсії від розміру заробітної плати та порядку її розрахунку.
Також, вказане суперечить вимогам Конституції України, пункт 5 Прикінцевих положень Закону України від 02.03.2015 року № 213-VIII «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення», яким передбачено, що у разі неприйняття до 01.06.2015 року закону щодо призначення всіх пенсій, у тому числі спеціальних, на загальних підставах з 01.06.2015 року скасовуються норми щодо пенсійного забезпечення осіб, яким пенсії/щомісячне довічне грошове утримання призначаються відповідно до законів України, в тому числі Закону України «Про прокуратуру».
Відповідно до частини першої статті 58 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», Пенсійний фонд України і його територіальні підрозділи здійснюють керівництво та управління солідарною системою, проводять збір, акумуляцію та облік страхових внесків, призначають пенсії, підготовляють документи для їх виплат та виконують інші управлінські функції. Вони по суті є органами державної виконавчої влади і суб'єктами владних повноважень, а тому відповідно до вимог статті 19 Конституції України зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
При перерахунку пенсії працівникам прокуратури має застосовуватися норма, що визначає розмір пенсії у відсотках, яка діяла на момент призначення пенсії, а тому внесені Законом України від 02.03.2015 року № 213-VIII «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення» зміни до статті 50-1 Закону України «Про прокуратуру» щодо розміру пенсії у відсотках стосуються порядку призначення пенсії прокурорам і слідчим у разі реалізації ними права на пенсійне забезпечення, а не перерахунку вже призначеної пенсії. Нормами, які визначають механізм проведення перерахунку пенсії за вислугу років прокурорам, є частини дванадцята та сімнадцята статті 50-1 Закону України «Про прокуратуру», які у зв'язку із прийняттям Закону від 02.03.2015 року № 213-VIII «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення» змін не зазнали.
Таким чином, відмовляючи у перерахунку пенсії позивачу за вислугою років відповідно до Закону № 1789 (в редакції, що діяла на момент призначення пенсії), відповідачем порушено соціальні права і свободи позивача, тобто його право на перерахунок пенсії, в зв'язку з чим, дії та рішення Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві від 06.09.2018 року №72724/03 є протиправними.
Згідно із статтею 22 Конституції України, права і свободи людини і громадянина, закріплені цією Конституцією, не є вичерпними. Конституційні права та свободи гарантуються і не можуть бути скасовані. При прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів не допускається звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод.
Пенсійне забезпечення громадян України, в тому числі порядок призначення та виплати пенсій, визначення розміру пенсії, регулюються Законом України «Про пенсійне забезпечення», Законом України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» та іншими нормативно-правовими актами.
Умови та порядок пенсійного забезпечення прокурорів і слідчих визначено статтею 50-1 Закону 1789.
Приписи частин дванадцятої та сімнадцятої статті 50-1 Закону № 1789, які були чинними на момент призначення позивачу пенсії, передбачали, що обчислення (перерахунок) пенсій провадиться за документами пенсійної справи та документами, додатково поданими пенсіонерами, виходячи з розміру місячного заробітку за відповідною посадою, з якої особа вийшла на пенсію, станом на час звернення за призначенням або перерахунком. Призначені працівникам прокуратури пенсії перераховуються у зв'язку з підвищенням заробітної плати відповідних категорій прокурорсько-слідчих працівників. Перерахунок пенсій провадиться з урахуванням фактично отримуваних працівником виплат і умов оплати праці, що існували на день його звільнення з роботи.
Таким чином, станом на момент призначення позивачу пенсії законодавством встановлено право осіб, яким призначена пенсія згідно Закону України «Про прокуратуру», на її перерахунок у разі підвищення заробітної плати відповідних категорій прокурорсько-слідчих працівників.
Положеннями частин тринадцятої, двадцятої статті 86 Закону України від 14.10.2014 року № 1697-VII «Про прокуратуру», що набрав чинності 15.07.2015 року, які діяли на час звернення позивача за перерахунком пенсії, передбачено, що пенсії за вислугу років відповідно до цієї статті призначаються, перераховуються і виплачуються уповноваженими на це державними органами. Умови та порядок перерахунку призначених пенсій працівникам прокуратури визначаються Кабінетом Міністрів України.
На час спірних правовідносин зазначені умови і порядок перерахунку призначених пенсій працівникам прокуратури не визначено.
Отже, чинним на момент звернення позивача до територіального органу Пенсійного фонду України законодавством передбачено можливість перерахунку раніше призначених пенсій, а відтак встановлене право особи, яка отримує відповідно до законодавства про прокуратуру пенсію за вислугу років, на її перерахунок за певних умов та в порядку, які на даний час Урядом України не визначено.
Суд зазначає, що норми статті 50-1 Закону № 1789-XII, які безпосередньо визначали умови перерахунку пенсії, були виключені із цього Закону, а питання визначення умов та порядку перерахунку таких пенсій віднесено до компетенції Кабінету Міністрів України - з набранням чинності Законом України від 28.12.2014 року № 76-VIII «Про внесення змін та визнання такими, що втратили чинність, деяких законодавчих актів України» (набрав чинності 01.01.2015 року).
Пунктом 16 розділу III «Прикінцеві положення» цього Закону зобов'язано Кабінет Міністрів України у місячний строк з дня набрання чинності цим Законом, тобто до кінця січня 2015 року, забезпечити прийняття нормативно-правових актів, необхідних для реалізації цього Закону.
За таких обставин на час спірних правовідносин позивач мав право на перерахунок пенсії відповідно до умов та в порядку, які повинні були бути визначені Кабінетом Міністрів України з січня 2015 року, однак не прийняті ані до моменту його звернення за перерахунком пенсії, ані дотепер, що стало наслідком для прийняття відповідачем спірного рішення.
Відтак, маючи відповідне право на перерахунок пенсії та перебуваючи в стані невизначеності внаслідок тривалої бездіяльності компетентного органу, позивач не може його реалізувати.
Враховуючи висновки, викладені у рішенні Європейського суду з прав людини у справі «Суханов та Ільченко проти України» від 26.09.2014 року, наведені вище обставини розцінюються судом як невиправдане втручання у право позивача.
Оскільки Кабінетом Міністрів України не вжито заходів на реалізацію вищенаведеної норми, виходячи із приписів частини першої статті 58 Конституції України, відповідно до якої закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом'якшують або скасовують відповідальність особи, та статті 22, згідно з якою закріплені Конституцією України права і свободи не є вичерпними, гарантуються і не можуть бути скасовані, судом встановлено, що позивач має право на перерахунок пенсії на підставі статті 50-1 Закону №1789 без обмеження її максимальним розміром і що при такому перерахунку мають застосовуватися норми, які визначали умови та порядок перерахунку пенсії, що діяли на момент її призначення позивачу. При цьому має застосовуватися норма, що визначає розмір пенсії у відсотках, яка діяла на момент призначення пенсії.
Щодо позовних вимог в частині проведення позивачу перерахунку пенсії з урахуванням листів - довідок Генеральної прокуратури України від 04.05.2018 року № 18-668 вих-18; від 15.08.2018 року № 19/4-1137 вих-18; 21.09.2018 року № 19/4-1354 вих-18, суд зазначає наступне.
Статтею 2 Закону України від 24.03.1995 року №108/95-ВР «Про оплату праці» (із змінами і доповненнями) визначено структуру заробітної плати, до якої входить: основна та додаткова заробітна плата, а також заохочувальні та компенсаційні виплати.
Відповідно до частини першої статті 66 Закону України від 05.11.1991 року №1788-ХІІ "Про пенсійне забезпечення" визначено, що до заробітку для обчислення пенсії включаються всі види оплати праці (виплат, доходу), на які відповідно до Закону України "Про збір на обов'язкове державне пенсійне страхування" нараховується збір на обов'язкове державне пенсійне страхування, в межах максимальної величини фактичних витрат на оплату праці найманих працівників, оподатковуваного доходу (прибутку), сукупного оподатковуваного доходу (граничної суми заробітної плати (доходу), з яких справляються страхові внески (збори) до соціальних фондів, що діяла на день одержання зазначеного заробітку (виплат, доходу).
Згідно із статтею 41 Закону України від 09.07.2003 року № 1058-ІV "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" до виплат (доходів), що враховуються в заробітну плату (дохід) застрахованої особи для обчислення пенсії, належать, зокрема: суми виплат, отримуваних застрахованою особою після набрання чинності цим Законом, з яких згідно з цим самим Законом були фактично нараховані (обчислені) та сплачені страхові внески; суми виплат, отримуваних застрахованою особою до набрання чинності цим Законом, у межах сум, на які відповідно до законодавства, що діяло раніше, нараховувалися внески на державне соціальне страхування або збір на обов'язкове державне пенсійне страхування.
Абзацом 37 статті першої Закону України від 24.03.1995 року №108/95-ВР «Про оплату праці» (із змінами і доповненнями) визначено, що страхові внески - кошти відрахувань на соціальне страхування, збір на обов'язкове державне пенсійне страхування та страхові внески на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування, сплачені (які підлягають сплаті) згідно із законодавством, що діяло раніше; надходження від сплати єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, що спрямовуються на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування.
За змістом наведених норм отримувані застрахованою особою суми виплат, з яких були фактично нараховані та сплачені страхові внески, враховуються в заробіток (дохід) застрахованої особи для обчислення пенсії незалежно від того, чи входять вони до структури заробітної плати.
Із змісту листа - довідки Генеральної прокуратури України від 15.08.2018 року №1848-1137 вих-18 про складові заробітної плати для призначення пенсії працівника органів прокуратури (посадовий оклад, надбавка за класний чин. надбавка за вислугу років, інші види надбавок, премії), яку позивачем долучено до матеріалів справи, судом встановлено, що на день призначення пенсії, тобто станом на 30.11.2007 року, нараховувалась заробітна плата за листопад 2007 року, розраховувалась та виплачувалась з урахуванням: посадового окладу; надбавка за класний чин «молодший радник юстиції»; надбавка за вислугу років у розмірі 30 відсотків посадового окладу з урахуванням надбавки за класний чин; надбавка за службу на посадах слідчих і прокурорів криміналістів згідно із Постановою Кабінету Міністрів України від 21.02.1996 року № 232 «Про надбавки до грошового забезпечення працівників слідчих підрозділів органів внутрішніх справ. Служби безпеки і прокуратури» в розмірі 25 відсотків посадового окладу з урахуванням надбавки за класний чин: надбавка за високі досягнення у праці або за виконання особливо важливої роботи згідно із Постановою Кабінету Міністрів України від 09.03.2006 року № 268 у розмірі 85 відсотків посадового окладу з урахуванням надбавки за класний чин; доплати за вислугу 20 і більше років на посадах начальницького складу в слідчих підрозділах органів внутрішніх справ, слідчих співробітників Служби безпеки, начальників слідчих підрозділів, їх заступників, прокурорів криміналістів і слідчих органів прокуратури та військових прокуратур згідно із Постановою Кабінету Міністрів України від 21.02.1996 року № 232 «Про надбавки до грошового забезпечення працівників слідчих підрозділів органів внутрішніх справ. Служби безпеки і прокуратури» у розмірі 100 відсотків суми пенсії, яка може бути їм нарахована у разі виходу на пенсію; премія згідно із Постановою Кабінету Міністрів України віл 09.03.2006 року № 268 «Про упорядкування структури та умов оплати праці працівників апарату органів виконавчої влади, органів прокуратури, судів та інших органів» у розмірі 100 відсотків місячної заробітної плати, премія з нагоди професійного свята - Дня працівників прокуратури у розмірі 50 відсотків посадового окладу. Аналогічно складові, порядок нарахування, розрахунок заробітної плати та її виплата зазначено у листі Генеральної прокуратури України від 21.09.2018 року № 19/4-1354 вих.18.
Також, Генеральною прокуратурою України у листі від 04.05.2018 року №18-668 вих-18 про складові заробітної плати працівника органів прокуратури зазначено, що заробітна плата працівників органів прокуратури станом на листопад - грудень 2017 року за аналогічною посадою слідчого в особливо важливих справах Генеральної прокуратури України складається із посадового окладу згідно із постановою Кабінету Міністрів України від 30.08.2017 року № 657 «Про внесення змін до деяких постанов Кабінету Міністрів України щодо оплати праці працівників прокуратури»; надбавки за класний чин «молодший радник юстиції)» згідно вказаної постанови; надбавка за вислугу років згідно з постановою Кабінету Міністрів України від 09.12.2015 року №1090; надбавка за службу на посадах слідчих і прокурорів криміналістів згідно із постановою Кабінету Міністрів України від 21.02.1996 року № 232 «Про надбавки до грошового забезпечення працівників слідчих підрозділів органів внутрішніх справ. Служби безпеки і прокуратури» від 10 до 25 відсотків; надбавка за високі досягнення у праці або за виконання особливо важливої роботи згідно із постановою Кабінету Міністрів України від 31.05.2012 року № 505; премія згідно з постановою Кабінету Міністрів України від 31.05.2012 року № 505, премія з нагоди професійного свята - Дня працівників прокуратури. Тобто, станом на листопад - грудень 2017 року працівникам органів прокуратури аналогічно виплачувалась заробітна плата з урахуванням встановлених аналогічно надбавок в порівнянні з періодом за листопад 2007 року за аналогічною посадою.
Згідно розрахункового листа за 2007 рік вбачається, що на всі виплати, включені в довідку, нараховано страхові внески на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування, (копія міститься у матеріалах справи).
Відповідно до статті 87 Закону № 1788 суми пенсії не одержані своєчасно з вини органу, що призначає або виплачує пенсію, виплачуються за минулий час без обмеження будь-яким строком.
Крім іншого, постановою Кабінету Міністрів України від 30.08.2017 року №657 "Про внесення змін до деяких постанов Кабінету Міністрів України щодо оплати праці працівників прокуратури'", яка набрала чинності 06.09.2017 року, підвищено посадові оклади та надбавки за класний чин прокурорсько - слідчим працівникам.
З урахуванням зазначених обставин, аналізу наведених законодавчих положень вбачається, що станом на листопад 2007 року, тобто станом на день призначення позивачу пенсії, законодавством встановлено право осіб, яким призначена пенсія, згідно із Законом України "Про прокуратуру", на її перерахунок у разі підвищення заробітної плати відповідних категорій прокурорсько - слідчих працівників.
Статтею 77 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Відповідач в поданому ним відзиві на позов не спростував правомірності вимог позивача, а також тверджень останнього про протиправність його дій в питаннях, що стосуються обов'язку проведення перерахунку пенсії.
Зокрема, заперечуючи проти задоволення позову відповідачем наголошено, що на час звернення позивача до органу Пенсійного фонду із заявою про перерахунок пенсії Законом № 1789 втрачено чинність.
Згідно з частиною двадцятої статті 86 Закону України «Про прокуратуру» (чинної на час виникнення спірних правовідносин), умови та порядок перерахунку призначених пенсій працівникам прокуратури визначаються Кабінетом Міністрів України, а тому вказані зміни до законодавства не позбавляють позивача права на перерахунок пенсії, який був йому гарантований статтею 50-1 Закону України «Про прокуратуру» № 1789-ХІІ при призначенні пенсії, проте визначення умов та порядку перерахунку призначених пенсій працівникам прокуратури покладено на Кабінет Міністрів України. На час звернення позивача за перерахунком пенсії Кабінетом Міністрів України відповідний нормативно-правовий акт не прийнято, що на думку відповідача, ставить під сумнів правомірність його звернення до Управління із заявою про перерахунок пенсії.
Констатуючи факт надуманості такого твердження, суд наголошує, що призначення органами Пенсійного фонду України особі пенсії та проведення її перерахунку є різними формами реалізації права громадянина на пенсійне забезпечення, а тому при проведенні перерахунку пенсії особи (у зв'язку з переведенням її на інший вид пенсії або за інших обставин) застосуванню підлягає редакція Закону, якою визначався порядок та розмір відповідного пенсійного забезпечення такої особи саме на момент призначення їй пенсії.
За таких обставин відповідачем при прийнятті рішення про відмову в проведенні перерахунку пенсії позивачу не дотримано вимог законодавства, які були чинними на час призначення йому пенсії, а саме статті 50-1 Закону № 1789, у зв'язку з чим порушено його конституційні права.
Враховуючи вищевикладене, суд, дослідивши матеріали справи, вважає, що позовні вимоги в частині визнання протиправними дій та рішення про відмову у перерахунку пенсії та зобов'язання здійснити відповідний перерахунок підлягають задоволенню в повному обсязі у зв'язку з їх обґрунтованістю.
Загальною декларацією прав людини 1948 року передбачено, що кожна людина має право на ефективне поновлення в правах компетентними національними судами у випадках порушення її основних прав, наданих їй конституцією або законом (стаття 8). Право на ефективний судовий захист закріплено також у Міжнародному пакті про громадянські та політичні права 1966 року (стаття 2) та в Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року (стаття 13), відповідно до якої кожен, чиї права та свободи, було порушено, має право на ефективний засіб правового захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.
Водночас, суд зазначає наступне.
Відповідно до частини другої статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог. Суд може вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб'єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
З огляду на те, що судом встановлено протиправність рішення відповідача щодо відмови у перерахунку пенсії, суд дійшов висновку про вихід за межі позовних вимог та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві, оформлене листом від 06.09.2018 року №72724/03, що є належним способом захисту прав позивача.
Відповідно до частини першої статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
З огляду на те, що позивача звільнено від сплати судового збору на підставі пункту 13 статті 5 Закону України «Про судовий збір», судовий збір не підлягає стягненню з відповідача.
Керуючись положеннями статей 2, 7, 9, 11, 44, 72-78, 79, 139, 194, 241-246, 250, 260, 261, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, Окружний адміністративний суд міста Києва
1. Адміністративний позов ОСОБА_1 задовольнити в повному обсязі.
2. Визнати протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві щодо відмови ОСОБА_1 у проведенні перерахунку пенсії за вислугу років відповідно до статті 50-1 Закону України «Про прокуратуру» від 05.11.1991 року №1789-XII в редакції, яка діяла на момент призначення пенсії (у редакції, що діяла на час призначення пенсії, тобто на день виникнення правовідносин).
3. Визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві, оформлене листом від 06.09.2018 року №72724/03 щодо відмови ОСОБА_1 у проведенні перерахунку пенсії за вислугу років відповідно до статті 50-1 Закону України «Про прокуратуру» від 05.11.1991 року №1789-XII в редакції, яка діяла на момент призначення пенсії (у редакції, що діяла на час призначення пенсії, тобто на день виникнення правовідносин).
4. Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в м. Києві провести ОСОБА_1 перерахунок та виплату пенсії за вислугу років із 01.11.2018 року відповідно до статті 50-1 Закону України від 05.11.1991 року №1789-ХІІ «Про прокуратуру» в редакції, яка діяла на момент призначення пенсії згідно з листів - довідок Генеральної прокуратури України від 04.05.2018 року № 18-668 вих-18; від 15.08.2018 року № 19/4-1137 вих-18; 21.09.2018 року № 19/4-1354 вих-18 без обмеження граничного розміру пенсії та виплатити різницю в розмірі пенсії між фактично отриманою та належною сплати сумою пенсії.
Відповідно до статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Згідно ч. 1 ст. 295 Кодексу адміністративного судочинства України. апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів, а на ухвалу суду - протягом п'ятнадцяти днів з дня його (її) проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення (ухвали) суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
У відповідно до пп. 15.5 п. 15 розділу VII "Перехідні положення" Кодексу адміністративного судочинства України до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні та касаційні скарги подаються учасниками справи до або через відповідні суди за правилами, що діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу.
Відповідно до пункту 4 частини п'ятої статті 246 Кодексу адміністративного судочинства України:
Позивач: ОСОБА_1 (адреса: АДРЕСА_1 , іпн. НОМЕР_1 ).
Відповідач: Головне управління Пенсійного фонду України в м. Києві (адреса: 04053, м. Київ, вул. Бульварно-Кудрявська, 16, код ЄДРПОУ 42098368).
Повне рішення складено 03.07.2019 року.
Суддя Л.О. Маруліна