ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1
м. Київ
02 липня 2019 року № 640/1007/19
Окружний адміністративний суд міста Києва у складі судді Григоровича П.О., розглянув в порядку письмового провадження адміністративну справу
за позовом ОСОБА_1
доНаціонального агентства з питань запобігання корупції
про визнання протиправним та скасування рішення
До Окружного адміністративного суду міста Києва звернулась ОСОБА_1 (далі також - Позивач або ОСОБА_1 ) з адміністративним позовом до Національного агентства з питань запобігання корупції (далі також - Відповідач або НАЗК) про визнання протиправним та скасування пунктів 1 та 5 рішення Національного агентства з питань запобігання корупції від 16 листопада 2018 року № 2623 «Про результати здійснення повної перевірки декларації особи, уповноваженої на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, за 2015 рік, поданої ОСОБА_1 , суддею Васильківського міськрайонного суду Київської області».
Позовні вимоги мотивовано тим, що спірні пункти рішення Відповідача є протиправними, оскільки перевірка поданої Позивачем декларації, недостовірні висновки якої стали підставою для прийняття відповідного рішення (спірних пунктів 1 та 5), проведена Відповідачем з порушенням вимог антикорупційного законодавства, принципів рівності та гарантування прав і законних інтересів суб'єктів декларування, об'єктивності, неупередженості та безсторонності, отже такі пункти рішення підлягають скасуванню.
Представник Відповідача, у відзиві на позов, зазначив про безпідставність заявлених Позивачем вимог та просив суд відмовити в їх задоволенні, вважаючи спірні пункти рішення та рішення в цілому законними, прийнятими Відповідачем на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України, за результатами перевірки декларації Позивача, якою виявлено порушення антикорупційного законодавства України.
Керуючись частиною третьою статті 194 Кодексу адміністративного судочинства України, розглянувши у порядку письмового провадження подані сторонами документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд, -
Як вбачається з матеріалів справи, Позивач станом на 01.09.2016 обіймала посаду судді Васильківського міськрайонного суду Київської області, отже була суб'єктом декларування у розумінні положень Закону України «Про запобігання корупції» від 14.10.2014 № 1700-VII, у зв'язку з чим 26.10.2016 подала щорічну декларацію особи, уповноваженої на виконання функцій держави або місцевого самоврядування за 2015 рік (далі також - декларація), шляхом заповнення електронної форми на офіційному веб-сайті НАЗК.
Рішенням НАЗК від 16.06.2017 № 230 «Про проведення повної перевірки декларацій осіб, уповноважених на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, за 2015 та 2016 роки» (том 1, а.с. 69-78) (з урахування рішення НАЗК від 21.08.2017 № 560 «Про продовження строку повної перевірки декларації особи, уповноваженої на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, за 2015 рік, поданої ОСОБА_1 », яким продовжено строк проведення перевірки з 16.08.2017 на 30 календарних днів (том 1, а.с.79-80)), окрім іншого, члену НАЗК ОСОБА_2 було доручено провести повну перевірку декларацій за 2015 та 2016 роки щодо, зокрема, ОСОБА_1 , судді Васильківського міськрайонного суду Київської області, з підстав отримання з джерела інформації фактичних даних, що можуть бути перевірені (стосовно подання у декларації недостовірної інформації).
За результатами вказаної перевірки, рішенням НАЗК від 16.11.2018 № 2623 «Про результати здійснення повної перевірки декларації особи, уповноваженої на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, за 2015 рік, поданої ОСОБА_1 , суддею Васильківського міськрайонного суду Київської області» (том 1 а.с. 14-19), зокрема спірним пунктом 1 встановлено, що суб'єкт декларування при складанні та поданні декларації особи, уповноваженої на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, за 2015 рік зазначив недостовірні відомості про об'єкт нерухомого майна, який на будь-якому праві використовується членом сім'ї (дочкою) для проживання станом на кінець звітного періоду, об'єкт нерухомого майна, що перебуває у нього на праві користування (оренди), загальну площу та реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна, що належить йому на праві власності, розмір отриманого/нарахованого ним доходу, чим не дотримав вимоги пунктів 2 та 7 частини першої статті 46 Закону України «Про запобігання корупції». Суб'єкт декларування подав недостовірні відомості, що відрізняються від достовірних на суму меншу 100 прожиткових мінімумів для працездатних осіб. Ознак правопорушень, передбачених частиною четвертою статті 1726 Кодексу України про адміністративні правопорушення та статтею 3661 Кримінального кодексу України, не встановлено.
Також, спірним пунктом 5 рішення доручено уповноваженій особі - головному спеціалісту відділу проведення повних перевірок Департаменту перевірки декларацій та моніторингу способу життя ОСОБА_3 повідомити суб'єкта декларування ОСОБА_1 про прийняте рішення та вжити заходів для створення в Єдиному державному реєстрі декларацій осіб, уповноважених на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, можливості подання нею декларації особи, уповноваженої на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, за 2015 рік з достовірними відомостями.
Як вбачається зі змісту вказаного рішення від 16.11.2018 № 2623, підставами для його прийняття (зокрема, спірних пунктів 1 та 5) стали наступні обставини.
Так, у розділі 3 «Об'єкти нерухомості» декларації, суб'єкт декларування не зазначив відомості про об'єкт нерухомого майна, який на будь-якому праві використовується членом сім'ї (дочкою) для проживання станом на кінець звітного періоду.
Суб'єкт декларування зазначив відомості про земельну ділянку загальною площею 0,12 м2, розташовану за адресою: с. Трипілля, Обухівський р-н, Київська область, кадастровий номер НОМЕР_1 , дата набуття права 21.09.2012, що належить йому на праві власності. Відповідно до інформації з Державного земельного кадастру та копії державного акта на право власності на земельну ділянку від 21.09.2012 серія НОМЕР_2 , наданої суб'єктом декларування, кадастровий номер земельної ділянки за адресою: с. Трипілля, Обухівський р - н, Київська область НОМЕР_3 , загальна площа 1 200 м2.
Суб'єкт декларування не зазначив відомості про земельну ділянку, що перебуває у нього на праві користування (оренди). Відповідно до інформації з Державного земельного кадастру земельна ділянка загальною площею 7 м2, розташована за адресою: АДРЕСА_2 , кадастровий номер НОМЕР_4 , перебуває в суб'єкта декларування на праві користування (оренди). Вартість земельної ділянки під час перевірки не встановлена.
Таким чином, у розділі 3 «Об'єкти нерухомості» декларації суб'єкт декларування зазначив недостовірні відомості про об'єкт нерухомого майна, який на будь-якому праві використовується членом сім'ї (дочкою) для проживання станом на кінець звітного періоду, об'єкт нерухомого майна, що перебуває у нього на праві користування (оренди), загальну площу та реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна, що належить йому на праві власності, чим не дотримав вимоги пункту 2 частини першої статті 46 Закону.
Також, у розділі 11 «Доходи, у тому числі подарунки» декларації суб'єкт декларування зазначив відомості про отриманий ним дохід у вигляді заробітної плати за основним місцем роботи у розмірі 173 581,00 гривень.
Відповідно до відомостей, отриманих з Державного реєстру фізичних осіб - платників податків про суми доходів, нарахованих фізичній особі податковим агентом, та/або суми доходів, отриманих самозайнятими особами, а також розмір утриманого податку з доходів фізичних осіб, суб'єкт декларування отримав заробітну плату за основним місцем роботи (ознака доходу 101) у розмірі 171 098,94 гривень.
Таким чином, у розділі 11 «Доходи, у тому числі подарунки» декларації суб'єкт декларування зазначив недостовірні відомості про розмір отриманого/нарахованого ним доходу, що відрізняються від достовірних на загальну суму 2 482,06 грн, чим не дотримав вимоги пункту 7 частини першої статті 46 Закону.
Вважаючи наведені обставини, які стали підставою (покладені в основу) для прийняття Відповідачем спірних пунктів 1 та 5 рішення від 16.11.2018 № 2623 такими, що не відповідають дійсності, Позивач звернулась до суду з даним адміністративним позовом.
Дослідивши та надавши оцінку наявним у матеріалах справи письмовим доказам та поясненням сторін за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на безпосередньому, всебічному, повному і об'єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, суд дійшов висновку про наступне.
Відповідно до частини першої статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Частиною другою статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України закріплено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуваннях усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Таким чином, адміністративний суд, здійснюючи судовий розгляд справи, перевіряє рішення, дію чи бездіяльність суб'єкта владних повноважень на відповідність вищенаведеним закріпленим процесуальним законом критеріям.
Відповідно до частини другої статті 6 та частини другої статті 19 Конституції України, органи законодавчої, виконавчої та судової влади здійснюють свої повноваження у встановлених цією Конституцією межах і відповідно до законів України.
Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Для вирішенні спірних правовідносин судом застосовано, окрім іншого, норми Закону України «Про запобігання корупції» від 14.10.2014 № 1700-VII (далі також - Закон № 1700-VII) та Порядку проведення контролю та повної перевірки декларації особи, уповноваженої на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, затвердженого рішенням НАЗК ВІД 10.02.2017 № 56 (далі також - Порядок № 56), у відповідних редакціях, що діяли на момент прийняття Відповідачем рішення (спірних пунктів).
Так, Закон № 1700-VII визначає правові та організаційні засади функціонування системи запобігання корупції в Україні, зміст та порядок застосування превентивних антикорупційних механізмів, правила щодо усунення наслідків корупційних правопорушень.
Згідно зі статтею 1 Закону № 1700-VII у ньому наведені нижче терміни вживаються в такому значенні, зокрема: спеціально уповноважені суб'єкти у сфері протидії корупції - органи прокуратури, Національної поліції, Національне антикорупційне бюро України, Національне агентство з питань запобігання корупції; суб'єкти декларування - особи, зазначені у пункті 1, підпунктах "а" і "в" пункту 2, пунктах 4 і 5 частини першої статті 3 цього Закону, інші особи, які зобов'язані подавати декларацію відповідно до цього Закону; члени сім'ї - особи, які перебувають у шлюбі, а також їхні діти, у тому числі повнолітні, батьки, особи, які перебувають під опікою і піклуванням, інші особи, які спільно проживають, пов'язані спільним побутом, мають взаємні права та обов'язки (крім осіб, взаємні права та обов'язки яких не мають характеру сімейних), у тому числі особи, які спільно проживають, але не перебувають у шлюбі.
Відповідно до підпункту ґ) пункту 1) частини першої статті 3 Закону № 1700-VII суб'єктами, на яких поширюються дія цього Закону, є, окрім іншого, судді, судді Конституційного Суду України, Голова, заступник Голови, члени, інспектори Вищої ради правосуддя, посадові особи секретаріату Вищої ради правосуддя, Голова, заступник Голови, члени, інспектори Вищої кваліфікаційної комісії суддів України, посадові особи секретаріату цієї Комісії, посадові особи Державної судової адміністрації України, присяжні (під час виконання ними обов'язків у суді).
За приписами частини першої статті 4, пункту 8 частини першої статті 11 Закону № 1700-VII, Національне агентство з питань запобігання корупції є центральним органом виконавчої влади зі спеціальним статусом, який забезпечує формування та реалізує державну антикорупційну політику.
До повноважень Національного агентства належать здійснення в порядку, визначеному цим Законом, контролю та перевірки декларацій осіб, уповноважених на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, зберігання та оприлюднення таких декларацій, проведення моніторингу способу життя осіб, уповноважених на виконання функцій держави або місцевого самоврядування.
Відповідно до частини першої, четвертої статті 45 Закону № 1700-VII, особи, зазначені у пункті 1, підпунктах "а" і "в" пункту 2, пункті 5 частини першої статті 3 цього Закону, зобов'язані щорічно до 1 квітня подавати шляхом заповнення на офіційному веб-сайті Національного агентства декларацію особи, уповноваженої на виконання функцій держави або місцевого самоврядування (далі - декларація), за минулий рік за формою, що визначається Національним агентством.
Упродовж семи днів після подання декларації суб'єкт декларування має право подати виправлену декларацію.
У разі притягнення суб'єкта декларування до відповідальності за неподання, несвоєчасне подання декларації або в разі виявлення у ній недостовірних відомостей суб'єкт декларування зобов'язаний подати відповідну декларацію з достовірними відомостями.
Згідно зі статтею 48 Закону № 1700-VII Національне агентство проводить щодо декларацій, поданих суб'єктами декларування, такі види контролю: 1) щодо своєчасності подання; 2) щодо правильності та повноти заповнення; 3) логічний та арифметичний контроль.
Національне агентство проводить повну перевірку декларацій відповідно до цього Закону.
Порядок проведення передбачених цієї статтею видів контролю, а також повної перевірки декларації визначається Національним агентством.
Відповідно до статті 50 Закону № 1700-VII, повна перевірка декларації полягає у з'ясуванні достовірності задекларованих відомостей, точності оцінки задекларованих активів, перевірці на наявність конфлікту інтересів та ознак незаконного збагачення і може здійснюватися у період здійснення суб'єктом декларування діяльності, пов'язаної з виконанням функцій держави або місцевого самоврядування, а також протягом трьох років після припинення такої діяльності.
Обов'язковій повній перевірці підлягають декларації службових осіб, які займають відповідальне та особливо відповідальне становище, суб'єктів декларування, які займають посади, пов'язані з високим рівнем корупційних ризиків, перелік яких затверджується Національним агентством.
Обов'язковій повній перевірці також підлягають декларації, подані іншими суб'єктами декларування, у разі виявлення у них невідповідностей за результатами логічного та арифметичного контролю.
Національне агентство проводить повну перевірку декларації, а також самостійно проводить повну перевірку інформації, яка підлягає відображенню в декларації, щодо членів сім'ї суб'єкта декларування у випадках, передбачених частиною сьомою статті 46 цього Закону.
Національне агентство проводить перевірку декларації на підставі інформації, отриманої від фізичних та юридичних осіб, із засобів масової інформації та інших джерел, про можливе відображення у декларації недостовірних відомостей.
У разі встановлення за результатами повної перевірки декларації відображення у декларації недостовірних відомостей Національне агентство письмово повідомляє про це керівника відповідного державного органу, органу влади Автономної Республіки Крим, органу місцевого самоврядування, їх апарату, юридичної особи публічного права, в якому працює відповідний суб'єкт декларування, та спеціально уповноважені суб'єкти у сфері протидії корупції.
Механізм проведення Національним агентством з питань запобігання корупції (далі - Національне агентство) контролю та повної перевірки декларацій осіб, уповноважених на виконання функцій держави або місцевого самоврядування (далі - декларація), відповідно до статей 48 та 50 Закону України "Про запобігання корупції" визначає Порядок № 56.
У Порядку № 56 терміни вживаються у таких значеннях: достовірність задекларованих відомостей - відповідність дійсності відомостей, зазначених у декларації суб'єкта декларування, у разі не встановлення Національним агентством недостовірності задекларованих відомостей у встановленому Законом порядку шляхом здійснення контролю та повної перевірки декларації; недостовірність задекларованих відомостей - невідповідність дійсності відомостей, зазначених у декларації суб'єкта декларування, що встановлюється на підставі відомостей, отриманих Національним агентством у встановленому Законом порядку шляхом здійснення контролю та повної перевірки декларації; точність оцінки задекларованих активів - правильність відображення суб'єктом декларування оцінки задекларованих ним активів, що встановлюється шляхом з'ясування Національним агентством підстави чи обґрунтування задекларованої оцінки активів та зіставлення їх з відомостями, які зазначені у декларації суб'єкта декларування (пункт 2 розділу І Порядку № 56).
Пунктом 3 розділу І Порядку № 56 закріплено, що контроль та повна перевірка декларації здійснюються за принципами: 1) верховенства права; 2) рівності та гарантування прав і законних інтересів усіх суб'єктів декларування; 3) об'єктивності, неупередженості та безсторонності рішень і дій Національного агентства, уповноважених ним осіб; 4) достовірності і повноти інформації, що використовується Національним агентством, правомірності одержання та використання такої інформації; 5) неприпустимості свавільного втручання у сферу особистого життя суб'єкта декларування, окрім як у межах та у спосіб, що передбачені Законом; 6) гарантування права на судовий захист суб'єктів декларування.
Згідно з пунктом 1 розділу ІІІ Порядку № 56, повна перевірка декларації може проводитися у період здійснення суб'єктом декларування діяльності, пов'язаної з виконанням функцій держави або місцевого самоврядування, а також протягом трьох років після припинення такої діяльності і полягає у: 1) з'ясуванні достовірності задекларованих відомостей; 2) з'ясуванні точності оцінки задекларованих активів; 3) перевірці на наявність конфлікту інтересів; 4) перевірці на наявність ознак незаконного збагачення.
Повна перевірка декларацій (декларації) проводиться за рішенням Національного агентства, в якому надається доручення його члену провести повну перевірку декларацій (декларації) (далі - Рішення про проведення перевірки) через працівників структурного підрозділу його апарату, діяльність яких пов'язана зі здійсненням такої функції Національного агентства. Рішення про проведення перевірки повинно містити інформацію, яка дає змогу ідентифікувати декларацію (декларації), щодо якої (яких) проводиться повна перевірка, та суб'єкта (суб'єктів) декларування, який (які) подав (подали) таку (такі) декларацію (декларації), якщо інше не передбачено цим Порядком.
Рішення про проведення перевірки декларацій, що приймається Національним агентством на підставі абзацу другого частини першої статті 50 Закону, може бути прийнято стосовно поданих станом на дату прийняття такого рішення декларацій, які підлягають повній перевірці на цій підставі, без наведення інформації, що дає змогу ідентифікувати декларацію (декларації), щодо якої (яких) проводиться повна перевірка, та суб'єкта (суб'єктів) декларування, який (які) подав (подали) таку (такі) декларацію (декларації).
Рішення про проведення перевірки повинно бути належним чином обґрунтоване посиланням на визначену Законом підставу повної перевірки декларації або декларацій - у разі прийняття Рішення про проведення перевірки щодо більш як одної декларації на одній визначеній Законом підставі. Рішення про проведення повної перевірки на підставі абзацу п'ятого частини першої статті 50 Закону також повинно містити обґрунтування, передбачене пунктом 3 цього розділу.
Відповідно до пункту 3 та пункту 4 розділу ІІІ Порядку № 56, рішення про проведення перевірки приймається на визначених Законом підставах у випадку, якщо: 1) декларація подана службовою особою, яка займає відповідальне та особливо відповідальне становище, суб'єктом декларування, який займає посаду, пов'язану з високим рівнем корупційних ризиків, перелік яких затверджено рішенням Національного агентства від 17.06.2016 № 2; 2) у поданій декларації виявлено невідповідності за результатами логічного та арифметичного контролю; 3) подана суб'єктом декларування декларація містить поле (поля), у якому (яких) суб'єкт декларування обрав ознаку "Член сім'ї не надав інформацію" (у випадку, передбаченому частиною сьомою статті 46 Закону); 4) Національне агентство отримало від фізичних чи юридичних осіб, із засобів масової інформації та інших джерел інформацію про можливе відображення у декларації недостовірних відомостей. Така інформація повинна стосуватися конкретного суб'єкта декларування та містити фактичні дані, що можуть бути перевірені; 5) встановлення Національним агентством невідповідності рівня життя суб'єкта декларування задекларованим ним майну і доходам за результатами моніторингу способу життя.
У разі прийняття на підставі підпункту 4 пункту 3 цього розділу Рішення про проведення перевірки декларації таке рішення повинно містити обґрунтування того, що: 1) отримана інформація стосується конкретного суб'єкта декларування та містить фактичні дані, що можуть бути перевірені; 2) необхідно провести повну перевірку конкретної декларації суб'єкта декларування; 3) відповідність дійсності відомостей, щодо недостовірності яких одержано інформацію, не встановлено раніше у передбаченому Законом порядку.
З матеріалів справи судом встановлено, що рішення № 230 від 16.06.2017 про проведення повної перевірки декларації Позивача було прийнято Відповідачем на підставі абзацу п'ятого частини першої статті 50 Закону № 1700-VII та підпункту 4 пункту 3 розділу ІІІ Порядку № 56. Вказане рішення відповідає вищезазначеній формі. Також Відповідачем було прийняте рішення від 21.08.2017 № 560 про продовження строку повної перевірки декларації з 16.08.2017 на 30 календарних днів. Доказів оскарження таких рішень Відповідача Позивачем суду не надано.
За приписами пункту 6 та пункту 8 розділу ІІІ Порядку № 56, повна перевірка декларації передбачає такі дії: 1) прийняття Рішення про проведення перевірки; 2) аналіз відомостей про об'єкти декларування (об'єкти нерухомості; об'єкти незавершеного будівництва (в тому числі інформація щодо власника або користувача земельної ділянки); цінне рухоме майно (крім транспортних засобів); цінне рухоме майно - транспортні засоби; цінні папери; інші корпоративні права; юридичні особи, кінцевим бенефіціарним власником (контролером) яких є суб'єкт декларування або члени його сім'ї; нематеріальні активи; доходи, у тому числі подарунки; грошові активи; фінансові зобов'язання; видатки та правочини суб'єкта декларування; посади чи роботи за сумісництвом суб'єкта декларування; членство суб'єкта декларування в об'єднаннях (організаціях) та входження до їх органів), зазначені в деклараціях суб'єкта декларування, та їх порівняння з відомостями з реєстрів, баз даних, інших інформаційно-телекомунікаційних систем державних органів, органів влади Автономної Республіки Крим, органів місцевого самоврядування, що можуть містити інформацію про об'єкти декларування, які мають відображатися в декларації; 3) створення, збирання, одержання, використання інформації, яка є необхідною для повної перевірки декларації, з використанням джерел інформації, визначених пунктами 8 - 11 цього розділу; 4) направлення Національним агентством відповідному суб'єкту декларування листа з пропозиціями надати письмові пояснення та/або копії підтвердних документів та розгляд і врахування наданих ним пояснень та/або копій підтвердних документів під час проведення повної перевірки декларації у порядку та на умовах, визначених пунктом 12 цього розділу; 5) прийняття Національним агентством Рішення про результати здійснення повної перевірки декларації.
Під час повної перевірки декларацій Національне агентство використовує такі джерела інформації: 1) відомості, отримані з реєстрів, баз даних, інших інформаційно-телекомунікаційних систем державних органів, органів влади Автономної Республіки Крим, органів місцевого самоврядування, а також відомості з реєстрів, баз даних іноземних держав, що можуть містити інформацію, яка має відображатись у декларації; 2) відомості, надані суб'єктом декларування, стосовно якого проводиться перевірка, з власної ініціативи чи за запитом Національного агентства щодо документального підтвердження або пояснення зазначених у декларації відомостей; 3) відомості, що надходять (отримані) від державних органів, органів влади Автономної Республіки Крим, органів місцевого самоврядування, суб'єктів господарювання незалежно від форми власності та їх посадових осіб, громадян та їх об'єднань, а також від державних та інших компетентних органів влади іноземних держав; 4) відомості із засобів масової інформації, мережі Інтернет, які стосуються конкретного суб'єкта декларування та містять фактичні дані, що можуть бути перевірені.
Згідно з пунктом 9 та пунктом 12 розділу ІІІ Порядку № 56 у разі необхідності з метою здійснення повної перевірки декларації Національне агентство має право направляти запити про надання документів чи інформації до державних органів, органів влади Автономної Республіки Крим, органів місцевого самоврядування, суб'єктів господарювання незалежно від форми власності та їх посадових осіб, громадян та їх об'єднань. Зазначені суб'єкти зобов'язані надавати запитувані Національним агентством документи чи інформацію упродовж десяти робочих днів з дня одержання запиту.
Запит оформлюється на офіційному бланку Національного агентства.
Під час здійснення повної перевірки Національне агентство має право вимагати та одержувати лише документи (копії документів) та інформацію щодо відомостей, які відображені суб'єктом декларування у відповідних розділах декларації відповідно до Закону та необхідні для проведення повної перевірки декларації.
У разі виявлення Національним агентством протягом повної перевірки декларації ознак недостовірності задекларованих відомостей, неточності оцінки задекларованих активів, конфлікту інтересів, незаконного збагачення Національне агентство направляє відповідному суб'єкту декларування відповідний лист з пропозиціями надати письмові пояснення та/або копії підтвердних документів.
Такий лист повинен містити посилання на конкретні відомості у декларації, щодо яких пропонується надати письмові пояснення та/або копії підтвердних документів, а також відомості про підстави проведення перевірки декларації та таких конкретних відомостей. Такий лист може містити конкретні запитання Національного агентства щодо відомостей, зазначених у декларації.
Зазначений лист може направлятися за допомогою програмних засобів Реєстру або засобами поштового зв'язку з повідомленням про вручення. Суб'єкт декларування має право надати (надіслати) пояснення (копії документів) не пізніше ніж на десятий робочий день з дня отримання відповідного листа Національного агентства за допомогою програмних засобів Реєстру або засобами поштового зв'язку.
З матеріалів справи вбачається, що Відповідачем, під час проведення повної перевірки декларації Позивача, дотримувались вищенаведені вимоги Порядку № 56 (зокрема, направлялися запити про надання інформації та пояснень суб'єкту декларування та іншим державним органам (ГУ ДФС у м. Києві, Держгеокадастр)).
За приписами пункту 14 розділу ІІІ Порядку № 56 повна перевірка декларації за цим Порядком здійснюється упродовж 60 календарних днів з дня прийняття Рішення про проведення перевірки.
У разі необхідності строки проведення повної перевірки декларації можуть бути продовжені, але не більше ніж на сукупний строк у 30 календарних днів. Рішення про продовження повної перевірки декларації приймається Національним агентством у випадку неотримання відповідей та/або інформації по суті, необхідних для проведення повної перевірки декларації, у відповідь на запити (листи) Національного агентства до: 1) державних органів, органів влади Автономної Республіки Крим, органів місцевого самоврядування, суб'єктів господарювання незалежно від форми власності та їх посадових осіб, громадян та їх об'єднань; 2) суб'єкта декларування з проханням надати пояснення щодо відомостей, зазначених у декларації.
Відповідно до пункту 1, пункту 2 розділу IV Порядку № 56 за результатами проведення повної перевірки декларації Національним агентством приймається рішення про результати здійснення повної перевірки декларації (далі - Рішення про результати здійснення повної перевірки декларації).
Рішення про результати здійснення повної перевірки декларації складається з таких частин: 1) вступна частина із зазначенням дати, номера та місця складання, назви Рішення про результати здійснення повної перевірки декларації; 2) описова частина із зазначенням прізвища, імені, по батькові суб'єкта декларування,назви посади та органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим, органу місцевого самоврядування або юридичної особи публічного права, правових підстав проведення повної перевірки декларації, переліку інформації, яка використовувалася під час здійснення повної перевірки декларації, складових предмета перевірки; 3) мотивувальна частина із зазначенням встановлених Національним агентством обставин із посиланням на докази, а також мотивів неврахування окремих доказів; мотивів, якими Національне агентство керувалося при прийнятті Рішення про результати здійснення повної перевірки декларації, і положення закону, яким воно керувалося; 4) резолютивна частина із зазначенням висновку, якого Національне агентство дійшло за результатами здійснення повної перевірки декларації, можливості оскарження цього рішення в судовому порядку.
Якщо в результаті повної перевірки декларації було встановлено відображення у декларації недостовірних відомостей, неточну оцінку задекларованих активів, наявність конфлікту інтересів або ознак незаконного збагачення, в Рішенні про результати здійснення повної перевірки декларації додатково наводяться обґрунтування відповідних висновків, у тому числі посилання на матеріали, які стали підставою для висновку, та враховуються пояснення суб'єкта декларування. При цьому, разом з Рішенням про результати здійснення повної перевірки декларації Національне агентство приймає рішення щодо направлення Рішення про результати здійснення повної перевірки декларації до спеціально уповноважених суб'єктів у сфері протидії корупції з урахуванням положень статті 216 Кримінального процесуального кодексу України.
Про закінчення проведення повної перевірки декларації Національне агентство письмово повідомляє суб'єкта декларування та надсилає Рішення про результати здійснення повної перевірки декларації для ознайомлення. Зазначені дії можуть вчинятися за допомогою програмних засобів Реєстру або засобів поштового зв'язку рекомендованим листом з повідомленням про вручення. Якщо в результаті повної перевірки декларації було встановлено відображення у декларації недостовірних відомостей, або неточну оцінку задекларованих активів, або наявність конфлікту інтересів, або ознаки незаконного збагачення, Рішення про результати здійснення повної перевірки декларації надсилається суб'єкту декларування за допомогою засобів поштового зв'язку рекомендованим листом з повідомленням про вручення та програмних засобів Реєстру.
З матеріалів справи вбачається, що Відповідачем за результатами повної перевірки декларації Позивача прийняте відповідне рішення від 16.11.2018 № 2623, яке містить передбачені Порядком № 56 реквізити, частини, а також висновки з наведеним документальним їх обґрунтуванням.
Зазначене спірне рішення направлялося Позивачу супровідним листом Відповідача від 17.12.2018 № 41-01/628220/18 (том 1, а.с. 20-21).
Разом з тим, згідно з доводами Позивача, Відповідачем порушені строки проведення повної перевірки декларації Позивача, визначені пунктом 14 розділу ІІІ Порядку № 56, у тому числі щодо прийняття рішення за результатами проведеної повної перевірки декларації Позивача.
Відповідач відносно таких доводів Позивача заперечив наголошуючи на тому, що Законом № 1700-VII та Порядком № 56 не встановлені граничні строки для опрацювання отриманих в рамках здійснення повної перевірки матеріалів та підготовки проекту рішення про результати проведеної повної перевірки декларації і прийняття його на засіданні НАЗК.
Враховуючи вищезазначені в сукупності норми Закону № 1700-VII та Порядку № 56, зважаючи на наведені твердження сторін, суд дійшов висновку, що визначені пунктом 14 розділу ІІІ Порядку № 56 строки проведення повної перевірки декларації у взаємозв'язку з положеннями пункту 6 розділу ІІІ Порядку № 56, мають бути реалізовані шляхом проведення в їх межах усіх передбачених повною перевіркою декларації дій, у тому числі, прийняттям остаточного рішення за результатами здійснення такої повної перевірки декларації.
Тож, суд погоджується з доводами Позивача про те, що Відповідачем порушено строки проведення повної перевірки декларації, оскільки рішення за її результатами прийнято лише 16.11.2018, тобто більше ніж через рік після прийняття рішення про проведення повної перевірки декларації Позивача, що значно перевищує встановлений Порядком строк, проте це не може бути єдиною підставою для скасування такого спірного рішення.
Окрім того, виходячи з наведених законодавчих норм у взаємозв'язку з документально підтвердженими обставинами справи суд вважає, що при прийняті спірного рішення Відповідачем здебільшого дотримано вимоги Закону № 1700-VII та Порядку № 56, тож відсутні правові підстави для його скасування за формальними ознаками.
Разом з тим, з метою повного та об'єктивного розгляду і вирішення спірних правовідносин, суд вважає за необхідне надати правову оцінку висновкам Відповідача, покладним в основу прийняття спірного рішення.
Так, статтею 46 Закону № 1700-VII закріплено, яка саме інформація (відомості) зазначається в декларації.
Так, пунктами 1, 2, 7 частини першої статті 46 Закону № 1700-VII визначено, що у декларації зазначаються відомості про, зокрема: прізвище, ім'я, по батькові, реєстраційний номер облікової картки платника податків (серія та номер паспорта громадянина України, якщо особа через свої релігійні переконання відмовилася від прийняття реєстраційного номера облікової картки платника податків та повідомила про це відповідний орган центрального органу виконавчої влади, відповідальний за формування державної податкової політики, і має про це відмітку у паспорті громадянина України) суб'єкта декларування та членів його сім'ї, зареєстроване місце проживання, а також місце фактичного проживання або поштову адресу, на яку суб'єкту декларування Національним агентством може бути надіслано кореспонденцію, місце роботи (проходження служби) або місце майбутньої роботи (проходження служби), займану посаду, або посаду, на яку претендує, та категорію посади (якщо така є) суб'єкта декларування (пункт 1); об'єкти нерухомості, що належать суб'єкту декларування та членам його сім'ї на праві приватної власності, включаючи спільну власність, або знаходяться у них в оренді чи на іншому праві користування, незалежно від форми укладення правочину, внаслідок якого набуте таке право. Такі відомості включають: а) дані щодо виду, характеристики майна, місцезнаходження, дату набуття майна у власність, оренду або інше право користування, вартість майна на дату набуття його у власність, володіння або користування; б) у разі якщо нерухоме майно перебуває у спільній власності, про усіх співвласників такого майна вказуються відомості, зазначені у пункті 1 частини першої цієї статті, або найменування відповідної юридичної особи із зазначенням коду Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців. У разі якщо нерухоме майно перебуває в оренді або на іншому праві користування, про власника такого майна також вказуються відомості, зазначені у пункті 1 частини першої цієї статті, або найменування відповідної юридичної особи із зазначенням коду Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців (пункт 2); отримані (нараховані) доходи, у тому числі доходи у вигляді заробітної плати (грошового забезпечення), отримані як за основним місцем роботи, так і за сумісництвом, гонорари, дивіденди, проценти, роялті, страхові виплати, благодійна допомога, пенсія, доходи від відчуження цінних паперів та корпоративних прав, подарунки та інші доходи. Такі відомості включають дані про вид доходу, джерело доходу та його розмір. Відомості щодо подарунка зазначаються лише у разі, якщо його вартість перевищує п'ять прожиткових мінімумів, встановлених для працездатних осіб на 1 січня звітного року, а для подарунків у вигляді грошових коштів - якщо розмір таких подарунків, отриманих від однієї особи (групи осіб) протягом року, перевищує п'ять прожиткових мінімумів, встановлених для працездатних осіб на 1 січня звітного року (пункт 7).
Відповідно до частини другої статті 46 Закону № 1700-VII відомості, зазначені у частині першій цієї статті, подаються незалежно від того, знаходиться об'єкт декларування на території України чи за її межами.
Як вбачається з декларації за 2015 рік (том 1, а.с.50-53), у розділі 2 «Інформація про членів сім'ї суб'єкта декларування» Позивач зазначила відомості про дочку - ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 . При цьому, у розділі 3 «Об'єкти нерухомості» декларації, відомостей про будь-які об'єкти нерухомості, що належать вказаному члену сім'ї (дочці) на праві власності, оренді чи іншому праві користування (зокрема, для проживання станом на кінець звітного періоду) Позивач не зазначила, що стало підставою для висновку Відповідача про недотримання Позивачем положень пункту 2 частини першої статті 46 Закону № 1700-VII.
Щодо зазначеного, окрім вищенаведених положень пункту 2 частини першої статті 46 Закону № 1700-VII, судом встановлено, що відповідно до пункту 271 Роз'яснень щодо застосування окремих положень Закону України "Про запобігання корупції" стосовно заходів фінансового контролю, затверджених рішенням НАЗК від 11.08.2016 № 3 (далі також - Роз'яснення) на питання: яким чином зазначати об'єкт нерухомості, який належить суб'єкту декларування (або члену його сім'ї) на праві власності, а членам його сім'ї на праві користування, чи потрібно створювати нове поле по об'єкту для кожного члена сім'ї чи зазначити інформацію про користування в одному полі та яким чином?, - роз'яснено: у декларації у графі "Права на цей об'єкт" вказати інформацію про суб'єкта декларування (члена сім'ї) у власності якого перебуває такий об'єкт нерухомості, заповнивши поля "Тип права", "Інформація про власника", "Частка власності", та натиснути кнопку "Додати". Після цього в полі "Тип права" вибрати "Інше право користування", в полі "Зазначте яке саме" в ручному режимі зазначити інформацію, в полі "Інформація про власника" вказати члена сім'ї (суб'єкта декларування), якому належить такий об'єкт на праві користування, в полі "Частка власності" зазначити "Не застосовується", далі натиснути кнопку "Додати". Дану дію провести аналогічно для кожного члена сім'ї. В кінці натиснути кнопку "Зберегти об'єкт". Створювати нові поля для кожного члена сім'ї не потрібно. Аналогічно, якщо об'єкт нерухомості перебуває на іншому праві користування у суб'єкта декларування та членів його сім'ї, то відомості про такий об'єкт зазначаються в одному полі.
Відповідно до частини четвертої статті 29 Цивільного кодексу України, місцем проживання фізичної особи, яка не досягла десяти років, є місце проживання її батьків (усиновлювачів) або одного з них, з ким вона проживає, опікуна або місцезнаходження навчального закладу чи закладу охорони здоров'я, в якому вона проживає.
Згідно зі статтею 3 Закону України «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні» від 11.12.2003 № 1382-IV місце проживання - житло, розташоване на території адміністративно-територіальної одиниці, в якому особа проживає постійно або тимчасово. Тож проживання передбачає фактичне користування певним житлом.
Дійсно, з матеріалів справи вбачається, що дочці Позивача на момент подання декларації за 2015 рік виповнилося лише 8 років (том 1 а.с. 34), тож враховуючи пояснення Позивача логічно припустити, що вона проживає з Позивачем як її матір'ю, якщо інше не встановлено рішенням суду чи рішенням органів опіки і піклування у порядку, визначеному положеннями Сімейного кодексу України, проте, це не може бути взаємовиключною підставою для незаповнення Позивачем відповідних відомостей щодо дочки, як члена її сім'ї, у розділі 3 «Об'єкти нерухомості» декларації (інше право користування - проживання станом на кінець звітного періоду). Виходячи з наведеного, в цій частині суд не приймає доводи Позивача про зворотне та погоджується з висновками Відповідача.
Також, як вбачається з декларації за 2015 рік (том 1, а.с.50-53), у розділі 3 «Об'єкти нерухомості», Позивачем зазначено відомості про земельну ділянку, що належить їй на праві власності, розташовану за адресою: Трипілля, Обухівський р -н, Київська область, кадастровий номер НОМЕР_1 , дата набуття права 21.09.2012, загальна площа (м2) 0,12.
Разом з тим, відповідно до інформації з Державного земельного кадастру (том 1, а.с. 61) та копії державного акта на право власності на земельну ділянку від 28.09.2012 (том 1, а.с. 83-84), кадастровий номер земельної ділянки за адресою: с. Трипілля, Обухівський р -н, Київська область НОМЕР_3 , загальна площа 0,1200 га. (тобто 1200 м2).
Таким чином, виходячи з наведених даних вбачається, що Позивачем під час заповнення у розділі 3 «Об'єкти нерухомості» декларації відомостей про земельну ділянку, що належить їй на праві власності, розташовану за адресою: Трипілля, Обухівський р -н, Київська область, допущено помилки (описки) у кадастровому номері земельної ділянки (замість НОМЕР_3 зазначено НОМЕР_1 ) та загальній площі земельної ділянки (зазначено площу (м2) 0,12 замість 1200 м2 (тобто 0,12 га)). При цьому, допущення помилки у зазначені кадастрового номеру Позивач не заперечує, а навпаки визнає, що підтверджується її поясненнями від 30.08.2017 (том 1, а.с. 30).
Виходячи з наведеного, в цій частині суд погоджується з висновками Відповідача.
Окрім зазначеного, як вбачається з декларації за 2015 рік (том 1, а.с.50-53), у розділі 11 «Доходи, у тому числі подарунки», Позивачем зазначено відомості про доходи - заробітну плату, отриману за основним місцем роботи, у розмірі 173 581,00 грн.
Згідно з доводами Позивача, відомості про суму заробітної плати (у розмірі 173 581,00 грн.), яка вказане нею у декларації, вона отримала з розрахунку ТУ ДСА у Київській області (том 1, а.с. 27).
Разом з тим, оглянувши вищезазначений розрахунок судом встановлено, що в ньому зазначено суму нарахованого доходу в розмірі 171 098,94 грн. (разом). При цьому, сума 173 580,86 грн., яка зазначена Позивачем у декларації як дохід, - зазначається у розрахунку як загальна сума відрахувань.
Розмір доходу Позивача за 2015 рік саме в сумі 171 098,94 грн. також підтверджується довідкою ТУ ДСА у Київській області від 18.03.2019 № 99 (том 1, а.с. 130) та відомостями з Державного реєстру фізичних осіб-платників податків про суми доходів, нарахованих фізичній особі податковим агентом, та/або суми доходів, отриманих самозайнятими особами, а також розмір утриманого податку з доходів фізичних осіб (том 1, а.с. 57).
Таким чином, виходячи з наведеного вбачається, що під час заповнення у розділі 11 «Доходи, у тому числі подарунки», відомостей про заробітну плату, отриману за основним місцем роботи, Позивачем допущено помилку у визначенні розміру суми доходів (замість суми 171 098,94 грн. зазначено 173 581,00 грн.).
Виходячи з наведеного, в цій частині суд не приймає доводи Позивача про зворотне та погоджується з висновками Відповідача.
При цьому, зі змісту спірного рішення від 16.11.2018 № 2623 також вбачається, що, на думку Відповідача, Позивач не дотримав вимоги пункту 2 частини першої статті 46 Закону, оскільки при заповненні декларації не зазначив відомості про земельну ділянку загальною площею 7 м2, розташовану за адресою: АДРЕСА_2 , кадастровий номер НОМЕР_4 , що перебуває у суб'єкта декларування на праві користування (оренди).
Разом з тим, з матеріалів справи судом встановлено, що рішенням Донецької міської ради від 21.11.2008 № 25/58 «Про розірвання договору оренди земельної ділянки від 04.07.2003, укладеного між виконавчим комітетом Донецької міської ради та ОСОБА_1 , по АДРЕСА_2» (том 1, а.с. 24), вказаний договір розірвано та доручено управлінню Держкомзему у м. Донецьку Донецької області внести відповідні зміни в земельно-кадастрову документацію.
Згідно з договором про розірвання договору оренди земельної ділянки від 26.05.2011 (ВРК № 844920), посвідченим приватним нотаріусом Донецького міського нотаріального округу Устіменко М.С. 26.05.2011 за № 748, перереєстрованим у Донецькій міській раді 27.05.2011 за № 4/3263 (том 1, а.с. 22-23), між Позивачем та Донецькою міською радою було розірвано договір оренди земельної ділянки, посвідчений приватним нотаріусом Донецького міського нотаріального округу Устіменко М.С. 04.07.2003 за реєстровим № 402 та зареєстрований у книзі записів державної реєстрації договорів оренди в Донецькому міському управлінні земельних ресурсів за № А/2-60к від 12.08.2003. Факт повернення Позивачем земельної ділянки (кадастровий номер НОМЕР_4 ) загальною площею 7 м2, розташованої за адресою: АДРЕСА_2 та її прийняття останньою підтверджується актом про передачу та прийом земельної ділянки від 26.05.2011, копія якого міститься в матеріалах справи (том 1, а.с. 25).
Таким чином, Позивач документально підтвердив факт припинення права користування вказаною земельною ділянкою. При цьому, Позивач не може нести відповідальності та негативних наслідків за бездіяльність державних органів щодо внесення/невнесення відповідних змін в земельно-кадастрову документацію.
Виходячи з наведеного, в цій частині, суд погоджується з доводами Позивача про відсутність у неї обов'язку зазначати у декларації відомості про відповідну земельну ділянку та, відповідно, про помилковість висновків Відповідача про зворотне.
Тож, у спірному рішенні НАЗК від 16.11.2018 № 2623 помилковими є лише висновки Відповідача щодо необхідності зазначення Позивачем у декларації за 2015 рік відомостей про земельну ділянку площею 7 м2, розташовану за адресою: АДРЕСА_2 , кадастровий номер НОМЕР_4 , що перебуває у суб'єкта декларування на праві користування (оренди). Інші висновки Відповідача, наведені у спірному рішенні, оцінені судом в ході судового розгляду, знайшли підтвердження, тож є правомірними.
Разом з тим, Окружний адміністративний суд м. Києва вважає за необхідна звернути увагу на таке.
Так, відповідно до статті 55 Конституції України, кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб.
Відповідно до пункту 1 частини першої статті 5 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист шляхом, зокрема, визнання протиправним та нечинним нормативно-правового акта чи окремих його положень.
Згідно з пунктом 1 частини першої статті 19 Кодексу адміністративного судочинства України, юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи у публічно-правових спорах, зокрема, спорах фізичних чи юридичних осіб із суб'єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи індивідуальних актів), дій чи бездіяльності, крім випадків, коли для розгляду таких спорів законом встановлено інший порядок судового провадження.
За змістом наведених норм Конституції України та Кодексу адміністративного судочинства України, судова юрисдикція поширюється не загалом на всі суспільні відносини, а лише на такі, що врегульовані нормами права, тобто на правовідносини. У свою чергу, неодмінним елементом правовідносин є їх зміст, тобто суб'єктивне право особи та її юридичний обов'язок. Відтак, судовому захисту підлягає суб'єктивне право особи, яке порушується у конкретних правовідносинах.
При цьому, порушенням суб'єктивного права особи є створення будь-яких перепон у реалізації нею свого суб'єктивного права, що унеможливлюють одержання особою того, на що вона вправі розраховувати в разі належної поведінки зобов'язаної особи. Так само протиправним є покладення на особу додаткового обов'язку, який не випливає зі змісту конкретних правовідносин за участі цієї особи.
Отже, неодмінною ознакою порушення права особи є зміна стану суб'єктивних прав та обов'язків особи, тобто припинення чи неможливість реалізації її права та/або виникнення додаткового обов'язку.
Таким чином, здійснюючи передбачене статтею 55 Конституції України право на судовий захист, звертаючись до суду, особа вказує в позові власне уявлення про порушене право чи охоронюваний інтерес та спосіб його захисту. Натомість, вирішуючи спір, суд зобов'язаний надати об'єктивну оцінку наявності порушеного права чи інтересу на момент звернення до суду, а також визначити, чи відповідає обраний позивачем спосіб захисту порушеного права тим, що передбачені законодавством, та чи забезпечить такий спосіб захисту відновлення порушеного права позивача.
У розумінні статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод під ефективним засобом (способом) слід розуміти такий, що призведе до потрібних результатів, наслідків, що дає найбільший ефект.
При цьому, оскаржувані правові акти (рішення, дії або бездіяльність) повинні бути юридично значимими, тобто мати безпосередній вплив на суб'єктивні права та обов'язки шляхом або позбавлення можливості повністю чи в частині реалізувати належне вказаній особі право, або шляхом безпідставного покладення на особу будь-якого обов'язку.
Таким чином, в порядку адміністративного судочинства можуть розглядатися спори щодо будь-яких рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень без обмежень, але відповідні вимоги можуть бути задоволені за умови, що такі рішення, дії (бездіяльність) є юридично значимими для позивача, тобто порушують його права та інтереси шляхом обмежень у реалізації суб'єктивних прав чи покладення на нього необґрунтованих обов'язків.
Тож, у розумінні статті 19 Кодексу адміністративного судочинства України, предметом розгляду по суті в порядку адміністративного судочинства є не будь-які рішення, дії або бездіяльність суб'єкта владних повноважень, а лише ті, що породжують права та обов'язки учасників спірних відносин.
Отже, під час розгляду справи суд повинен надати об'єктивну оцінку наявності порушеного права чи інтересу на момент звернення до адміністративного суду чи на момент прийняття судом рішення, а також визначити, чи відповідає обраний позивачем спосіб захисту порушеного права тим, що передбачені законодавством, та чи забезпечить такий спосіб захисту відновлення порушеного права позивача. Відсутність порушеного права встановлюється при розгляді справи по суті, та є підставою для прийняття судом рішення про відмову в позові.
Так, Позивач просить суд захистити та відновити порушене на його думку право шляхом визнання протиправними та скасування пунктів 1 та 5 рішення Національного агентства з питань запобігання корупції від 16 листопада 2018 року № 2623 «Про результати здійснення повної перевірки декларації особи, уповноваженої на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, за 2015 рік, поданої ОСОБА_1 , суддею Васильківського міськрайонного суду Київської області».
Разом з тим, проаналізувавши зміст наведених законодавчих норм та документально підтверджених обставин справи, враховуючи доводи та пояснення сторін, суд дійшов висновку, що, фактично, спірне рішення Відповідача від 16.11.2018 № 2623 не порушує прав та інтересів Позивача шляхом обмежень у реалізації суб'єктивних прав чи покладення необґрунтованих обов'язків, а також не породжує для Позивача будь-яких негативних наслідків, у тому числі у вигляді притягнення до відповідальності (адміністративної чи кримінальної), а навпаки створює для Позивача можливість подати декларацію за 2015 рік з достовірними відомостями, зважаючи на допущенні Позивачем помилки при її заповнені (покладені в основу прийняття спірного рішення), факт яких підтверджено під час судового розгляду, окрім єдиного висновку Відповідача щодо необхідності зазначення Позивачем у декларації за 2015 рік відомостей про земельну ділянку площею 7 м2, розташовану за адресою: АДРЕСА_2 , кадастровий номер НОМЕР_4 , що перебуває у суб'єкта декларування на праві користування (оренди).
Беручи до уваги вищенаведене в сукупності, за правилами, встановленими статтею 90 Кодексу адміністративного судочинства України, проаналізувавши матеріали справи, надані сторонами докази і пояснення, суд дійшов висновку, що заявлені позовні вимоги є такими, що задоволенню не підлягають.
Згідно частини першої статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
Відповідно до частини другої статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
У свою чергу, Відповідач належним чином виконав обов'язок щодо доказування з урахуванням вимог, встановлених частиною другою статті 19 Конституції України та частиною другою статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України.
Враховуючи викладене та керуючись статтями 2, 5, 6, 72-77, 90, 241-246, 250, 255, Кодексу адміністративного судочинства України, Окружний адміністративний суд міста Києва, -
У задоволенні адміністративного позову ОСОБА_1 відмовити повністю.
Рішення набирає законної сили в порядку, визначеному статтею 255 Кодексу адміністративного судочинства України, та може бути оскаржено до суду апеляційної інстанції за правилами, встановленими статтями 293-297 Кодексу адміністративного судочинства України з урахуванням положень підпункту 15.5 пункту 15 розділу VII "Перехідні положення" Кодексу адміністративного судочинства України.
Суддя П.О. Григорович