ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1
м. Київ
01 липня 2019 року № 756/8873/18
Окружний адміністративний суд міста Києва у складі головуючого судді Федорчука А.Б., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження без виклику сторін адміністративну справу
за позовом ОСОБА_1 (
АДРЕСА_1 )
до Управління праці та соціального захисту населення Оболонської районної в
місті Києві державної адміністрації (04209, м. Київ, вулиця Озерна, 18 А)
про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинити дії
Позивачка, в особі ОСОБА_1 (надалі - Позивачка), звернулася до Окружного адміністративного суду м. Києва з адміністративним позовом до Управління праці та соціального захисту населення Оболонської районної в місті Києві державної адміністрації (надалі - Відповідач), в якому просить суд: скасувати рішення Управління праці та соціального захисту населення Оболонської районної в місті Києві державної адміністрації про відміну пільг ОСОБА_1; зобов'язати Київенерго, ЖЕК 505, Київгаз зробити перерахунок з урахуванням 50% пільг.
Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 04.12.2019 р. відкрито спрощене позовне провадження у справі та запропоновано Відповідачу протягом 15 календарних днів з дня одержання цієї ухвали надати суду відзив на позовну заяву.
Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 26.06.2019 р., закрито провадження у справі в частині позовних вимог щодо зобов'язати Київенерго, ЖЕК 505, Київгаз зробити перерахунок з урахуванням 50% пільг.
В обґрунтування позовних вимог Позивачка зазначає, що до лютого 2018 вона, як учасник війни, користувалася 50% знижкою з оплати комунальних послуг в межах соціальних норм, визначених та затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 06.08.2014 №409 "Про встановлення державних соціальних стандартів у сфері житлово-комунального обслуговування". Проте, з січня 2018 року стала отримувати платіжні документи на оплату комунальних послуг у повному обсязі. Відповідач Листом від 27.02.2018 р. повідомив ОСОБА_1 що середньомісячний сукупний дохід її сім'ї в розрахунку на одну особу за попередніх шість місяців перевищує розмір податкової соціальної пільги, а тому ОСОБА_1 не має права на отримання пільги з оплати житлово-комунальних послуг.
Позивачка вважає, що дії Відповідача щодо припинення пільг є протиправними, оскільки дана пільга встановлена Законом України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту".
Відповідачем не надано суду письмового відзиву на позовну заяву.
Частиною 5 статті 262 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої зі сторін про інше. За клопотанням однієї із сторін або з власної ініціативи суду розгляд справи проводиться в судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін.
Розглянувши подані сторонами документи і матеріали справи, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Окружний адміністративний суд м. Києва зазначає наступне.
Як вбачається з матеріалів справи, що ОСОБА_1 має статус учасника війни, що підтверджується наявною у матеріалах справи копією дубліката посвідчення серії НОМЕР_1 , виданого 04 серпня 2008 року Виконавчим органом Оболонської районної у м. Києві ради (Оболонської районної у м. Києві державної адміністрації.
Вказане посвідчення є чинним, не анульовано, не визнано недійсним та не скасовано у встановленому законом та/або судовому порядку.
З 01 січня 2018 року, як зазначає Позивачка, її було позбавлено 50-відсоткової знижки по оплаті житлово-комунальних послуг.
Листом від 27 лютого 2018 року №01-23-3710 Управління праці та соціального захисту населення Оболонської районної в місті Києві державної адміністрації повідомило, що з 01.01.2018 року середньомісячний сукупний дохід сім'ї Позивачки в розрахунку на одну особу за попередніх шість місяців перевищує розмір податкової соціальної пільги (2470,00 грн), а тому Позивачка не має права на отримання пільг з оплати житлово-комунальних послуг.
Позивачка, вважає, дії Відповідача щодо припинення пільг є протиправними, оскільки дана пільга встановлена Законом України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту", а тому звернулася до суду з даним позовом.
Повно та всебічно дослідивши наявні матеріали справи, а також норми чинного законодавства, Суд прийшов до висновку про часткове обґрунтування позовних вимог, виходячи з наступного.
Частиною 2 статті 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Статтею 1 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" від 22 жовтня 1993 року №3551-ХІІ (надалі - Закон №3551) передбачено, що цей закон спрямований на захист ветеранів війни шляхом: створення належних умов для підтримання здоров'я й активного довголіття; організації соціального та інших видів обслуговування, зміцнення матеріально-технічної бази створених для цієї мети закладів і служб та підготовки відповідних спеціалістів; виконання цільових програм соціального і правового захисту ветеранів війни; надання пільг, переваг та соціальних гарантій у процесі трудової діяльності відповідно до професійної підготовки і з урахуванням стану здоров'я.
Відповідно до ст.14 Закону №3551 учасникам війни (статті 8, 9) надаються, зокрема, такі пільги: 50-процентна знижка плати за користування житлом (квартирна плата) в межах норм, передбачених чинним законодавством (21 кв. метр загальної площі житла на кожну особу, яка постійно проживає у житловому приміщенні (будинку) і має право на знижку плати, та додатково 10,5 кв. метра на сім'ю); 50-процентна знижка плати за користування комунальними послугами (газом, електроенергією та іншими послугами) та скрапленим балонним газом для побутових потреб в межах середніх норм споживання. Площа житла, на яку надається знижка, при розрахунках плати за опалення становить 21 кв. метр опалювальної площі на кожну особу, яка постійно проживає у житловому приміщенні (будинку) і має право на знижку плати, та додатково 10,5 кв. метра на сім'ю; 50-процентна знижка вартості палива, в тому числі рідкого, в межах норм, встановлених для продажу населенню, для осіб, які проживають у будинках, що не мають центрального опалення.
Для сімей, що складаються лише з непрацездатних осіб, надається 50-процентна знижка за користування газом для опалювання житла на подвійний розмір нормативної опалювальної площі (42 кв. метри на кожну особу, яка має право на знижку плати, та 21 кв. метр на сім'ю).
Постановою Кабінету Міністрів України від 04 червня 2015 року №389 затверджено Порядок надання пільг окремим категоріям громадян з урахуванням середньомісячного сукупного доходу сім'ї (далі - Порядок №389).
Цей Порядок визначає механізм реалізації права на отримання пільг з оплати послуг за користування житлом (квартирна плата, плата за послуги з утримання будинків і споруд та прибудинкових територій), управління багатоквартирним будинком, комунальних послуг (централізоване постачання холодної води, централізоване постачання гарячої води, водовідведення, тепло - та електропостачання, природний газ (в тому числі послуги з транспортування, розподілу та постачання, централізоване опалення, вивезення побутових відходів), паливом, скрапленим газом, телефоном, послуг із встановлення квартирних телефонів (далі - пільги) залежно від середньомісячного сукупного доходу сім'ї осіб, які мають право на пільги згідно із законодавчими актами, а також підтвердження права на інші види пільг, які надаються з урахуванням доходу (безоплатне одержання ліків, лікарських засобів, імунобіологічних препаратів, виробів медичного призначення, зубопротезування тощо) відповідно до законодавства.
Пунктом 2 Порядку №389, зокрема, передбачено, що дія цього Порядку поширюється на осіб, які мають право на пільги за соціальною ознакою згідно із Законом України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" (учасники війни; особи, які мають особливі заслуги перед Батьківщиною; вдови (вдівці) та батьки померлих осіб, які мають особливі заслуги перед Батьківщиною).
Пільги, зазначені у пункті 1 цього Порядку, надаються за рахунок субвенції з державного бюджету місцевим бюджетам за умови, що середньомісячний сукупний дохід сім'ї пільговика в розрахунку на одну особу за попередні шість місяців не перевищує величини доходу, який дає право на податкову соціальну пільгу (п.3 Порядку №389).
Згідно із п. 11 Порядку №389 підприємства надають у встановленому порядку протягом дванадцяти місяців пільги пільговикам, зазначеним у списках. Після закінчення дванадцяти місяців структурний підрозділ з питань соціального захисту населення визначає право пільговика на отримання пільг на наступний період відповідно до пункту 9 цього Порядку.
Відповідно до п. 12 Порядку №389 у разі коли середньомісячний дохід сім'ї пільговика в розрахунку на одну особу перевищує величину доходу, який дає право на податкову соціальну пільгу, структурний підрозділ з питань соціального захисту населення письмово інформує пільговиків про те, що вони не мають права на отримання пільг і можуть звернутися за житловою субсидією. У разі зменшення доходу сім'ї пільговик має право звернутися до структурного підрозділу з питань соціального захисту населення для визначення права на отримання пільг з місяця звернення. У разі зміни величини доходу, який дає право на податкову соціальну пільгу, структурний підрозділ з питань соціального захисту населення самостійно визначає право пільговика, до сукупного доходу сім'ї якого входять лише пенсії та соціальна допомога і сім'я якого складається лише з непрацездатних осіб, на отримання пільг відповідно до пункту 9 цього Порядку без звернення пільговика.
З аналізу норм права Суд дійшов висновку, що Позивачка має право на отримання вищевказаних пільг як учасник війни протягом дванадцяти місяців з дня визначення такого права.
Як встановлено Судом та не спростовано сторонами, що Листом від 27 лютого 2018 року №01-23-3710 Управління праці та соціального захисту населення Оболонської районної в місті Києві державної адміністрації повідомило Позивачку, припинено надання пільг з оплати житлово-комунальних послуг, у зв'язку із тим, що з 01.01.2018 року середньомісячний сукупний дохід сім'ї Позивачки в розрахунку на одну особу за попередніх шість місяців перевищує розмір податкової соціальної пільги (2470,00 грн).
Суд не бере до уваги аргументи Відповідача, викладені у вищезазначеному листі про те, що з 01.01.2018 дохід Позивачки змінився, тому відповідно до абз. 3 п. 12 Порядку управління може самостійно визначити відсутність у останньої права на пільги, виходячи з наступного.
Так, абзац 3 пункту 12 Порядку №389 наділяє структурний підрозділ з питань соціального захисту населення повноваженнями самостійно визначати право на отримання пільг особою, яка до зміни величини доходу не мала права на пільги.
Суд звертає увагу, що вищезазначена норма законодавства не дає управлінню соціального захисту населення права скасовувати раніше призначені пільги та скорочувати термін, на який вони були призначені.
Відповідно до пункту 14 Порядку №389 надання пільг припиняється: якщо пільговиком приховано або навмисно подано недостовірні дані про доходи будь-кого із членів сім'ї пільговика, що вплинуло на визначення права на пільги, - з місяця, в якому виявлено порушення; за заявою пільговика - з місяця, що настає за місяцем її подання, якщо інше не обумовлено заявою.
Враховуючи вищевикладене, Суд приходить до висновку, що жодна з вищевказаних підстав не мала місця у даному випадку, а тому Управлінням праці та соціального захисту населення Оболонської районної в місті Києві державної адміністрації протиправно встановлено відсутність у Позивачки права на отримання пільг з оплати комунальних послуг.
Крім того, Суд звертає увагу, що врахування середньомісячного сукупного доходу сім'ї при наданні пільг учасникам війни було передбачено частиною 6 статті 14 Закону №3551, зокрема встановлено, що пільги, передбачені пунктами 1, 2, 4, 5, 6 та 18 частини першої цієї статті, надаються за умови, якщо розмір середньомісячного сукупного доходу сім'ї в розрахунку на одну особу за попередні шість місяців не перевищує величини доходу, який дає право на податкову соціальну пільгу у порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України.
Водночас, Рішенням Конституційного Суду №12-р/2018 від 18.12.2018 р. визнано такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними), зокрема, частину шосту статті 14, частину другу статті 16 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" від 22 жовтня 1993 року № 3551-XII, зі змінами.
Серед іншого, Суд звертає увагу, що якщо середньомісячний сукупний дохід сім'ї в розрахунку на одну особу за попередні шість місяців перевищує величину доходу, який дає право на податкову соціальну пільгу, низка пільг учасникам війни, особам, які мають особливі заслуги перед Батьківщиною, не надається. Тобто наслідком запровадження умови для надання окремих пільг стало їх скасування для певного кола осіб.
Крім того, встановивши у частині шостій статті 14, частині другій статті 16 Закону №3551 умову для отримання окремих пільг, держава переклала обов'язок щодо соціального захисту учасників війни, осіб, які мають особливі заслуги перед Батьківщиною, на членів їхніх сімей, що не відповідає суті конституційних гарантій щодо забезпечення соціального захисту цих осіб. Такий підхід нівелює позитивний обов'язок держави щодо соціального захисту вказаних осіб та членів їхніх сімей у розумінні частини п'ятої статті 17 Конституції України.
Конституційний Суд України вважає, що забезпечення державою соціального захисту осіб, які відповідно до обов'язку, покладеного на них частиною першою статті 65 Конституції України, захищали Вітчизну, суверенітет, територіальну цілісність і недоторканність України, та членів їхніх сімей згідно з частиною п'ятою статті 17 Конституції України в поєднанні з частиною першою цієї статті означає, що надання пільг, інших гарантій соціального захисту ветеранам війни, особам, на яких поширюється чинність Закону № 3551, не має залежати від матеріального становища їхніх сімей та не повинне обумовлюватися відсутністю фінансових можливостей держави.
Дослідивши матеріали справи та законодавство України у сфері соціального захисту громадян, Конституційний Суд України дійшов висновку, що рівноцінної заміни або компенсації скасованих пільг для учасників війни, осіб, на яких поширюється чинність Закону №3551, осіб, які мають особливі заслуги перед Батьківщиною, законодавець не передбачив.
Обмеження або скасування положеннями Закону №76, які є предметом конституційного контролю, пільг, установлених Законом №3551, фактично є відмовою держави від її зобов'язань, передбачених частиною п'ятою статті 17 Конституції України, щодо соціального захисту осіб, які захищали Вітчизну, та членів їхніх сімей.
Таким чином, підпунктами 1, 3, абзацом другим підпункту 2 пункту 9 розділу I Закону №76 знижено досягнутий рівень соціального захисту учасників війни, осіб, на яких поширюється чинність Закону №3551, осіб, які мають особливі заслуги перед Батьківщиною. У зв'язку з цим абзац другий підпункту 1, абзац другий підпункту 2, абзаци другий, третій, четвертий підпункту 3 пункту 9 розділу I Закону № 76, якими виключено положення Закону № 3551 щодо пільг на проїзд для учасників війни, осіб, на яких поширюється чинність Закону № 3551, осіб, які мають особливі заслуги перед Батьківщиною, та частина шоста статті 14, частина друга статті 16 Закону № 3551, якими встановлено умову для отримання окремих пільг, суперечать частинам першій, п'ятій статті 17 Основного Закону України.
Рішення Конституційного Суду України є обов'язковим, остаточним та таким, що не може бути оскаржено.
Відповідно до ч. 2 ст. 152 Конституції України закони, інші акти або їх окремі положення, що визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України рішення про їх неконституційність, якщо інше не встановлено самим рішенням, але не раніше дня його ухвалення.
Відповідно до ч. 2 ст. 9 КАС України суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог. Суд може вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб'єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Пунктом 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод встановлено, що кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.
Статтею 19 Конвенції передбачено, що для забезпечення дотримання Високими Договірними Сторонами, однією з яких є Україна, їхніх зобов'язань за Конвенцією та протоколами до неї, створюється Європейський суд з прав людини. Він функціонує на постійній основі. Статтею 46 Конвенції передбачено, що Високі Договірні Сторони зобов'язуються виконувати остаточні рішення Суду в будь-яких справах, у яких вони є сторонами.
У пункті 145 рішення від 15 листопада 1996 року у справі "Чахал проти Об'єднаного Королівства" (Chahal v. the United Kingdom, (22414/93) [1996] ECHR 54) Європейський суд з прав людини зазначив, що стаття 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) гарантує на національному рівні ефективні правові засоби для здійснення прав і свобод, що передбачаються Конвенцією, незалежно від того, яким чином вони виражені в правовій системі тієї чи іншої країни.
Таким чином, суть цієї статті зводиться до вимоги надати заявникові такі міри правового захисту на національному рівні, що дозволили б компетентному державному органові розглядати по суті скарги на порушення положень Конвенції й надавати відповідний судовий захист, хоча держави - учасники Конвенції мають деяку свободу розсуду щодо того, яким чином вони забезпечують при цьому виконання своїх зобов'язань. Крім того, Суд указав на те, що за деяких обставин вимоги статті 13 Конвенції можуть забезпечуватися всією сукупністю засобів, що передбачаються національним правом.
Стаття 13 Конвенції вимагає, щоб норми національного правового засобу стосувалися сутності "небезпідставної заяви" за Конвенцією та надавали відповідне відшкодування. Зміст зобов'язань за статтею 13 також залежить від характеру скарги заявника за Конвенцією. Тим не менше, засіб захисту, що вимагається згаданою статтею повинен бути "ефективним" як у законі, так і на практиці, зокрема, у тому сенсі, щоб його використання не було ускладнене діями або недоглядом органів влади відповідної держави (п. 75 рішення Європейського суду з прав людини у справі "Афанасьєв проти України" від 5 квітня 2005 року (заява № 38722/02)).
Отже, "ефективний засіб правого захисту" у розумінні статті 13 Конвенції повинен забезпечити поновлення порушеного права і одержання особою бажаного результату; винесення рішень, які не призводять безпосередньо до змін в обсязі прав та забезпечення їх примусової реалізації, не відповідає розглядуваній міжнародній нормі.
Розкриваючи критерій ефективності способу захисту порушеного права платника, Верховний Суд України у постанові від 16.09.2015 року у справі за позовом товариства з обмеженою відповідальністю "Аскоп-Україна" до Південної митниці Міністерства доходів і зборів України, Головного управління Державної казначейської служби України в Одеській області про визнання бездіяльності протиправною та стягнення коштів зазначив, що "спосіб відновлення порушеного права має бути ефективним та таким, який виключає подальші протиправні рішення, дії чи бездіяльність суб'єкта владних повноважень, а у випадку невиконання, або неналежного виконання рішення не виникала б необхідність повторного звернення до суду, а здійснювалося примусове виконання рішення".
З метою захисту прав Позивачки, Суд вважає за необхідне вийти за межі позовних вимог та визнати протиправним та скасувати рішення Управління праці та соціального захисту населення Оболонської районної в місті Києві державної адміністрації про припинення ОСОБА_1 в праві отримання пільг учаснику війни відповідно до ст. 14 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" , викладене у повідомлені про відсутність права на отримання пільг від 27.02.2018 року № 01-23-3710.
Суд звертає увагу, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. Неподання суб'єктом владних повноважень відзиву на позов без поважних причин може бути кваліфіковано судом як визнання позову ( ч. 2 ст. 77, ч. 4 ст. 159 КАС України).
Як вбачається з матеріалів справи, Відповідачем не надано суду заперечення (відзив) на позовні вимоги, що в свою чергу свідчить про визнання Відповідачем позовних вимог.
Частиною другою статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Згідно з частиною першою статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
Відповідно до частини другої статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. Відповідно до частини першої статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Згідно з частиною третьою статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України при частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог.
З урахуванням викладеного, Суд приходить до висновків про задоволення позовних вимог частково.
Керуючись положеннями статей 2, 7, 9, 11, 44, 72-78, 79, 139, 194, 241-246, 250, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, Окружний адміністративний суд міста Києва, -
1. Адміністративний позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ) задовольнити частково.
2. Визнати протиправним та скасувати рішення Управління праці та соціального захисту населення Оболонської районної в місті Києві державної адміністрації про припинення ОСОБА_1 в праві отримання пільг учаснику війни відповідно до ст. 14 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту", викладене у повідомлені про відсутність права на отримання пільг від 27.02.2018 року № 01-23-3710.
3. В іншій частині позовних вимог відмовити.
Відповідно до статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Згідно ч. 1 ст. 295 Кодексу адміністративного судочинства України. апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів, а на ухвалу суду - протягом п'ятнадцяти днів з дня його (її) проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення (ухвали) суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
У відповідно до пп. 15.5 п. 15 розділу VII "Перехідні положення" Кодексу адміністративного судочинства України до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні та касаційні скарги подаються учасниками справи до або через відповідні суди за правилами, що діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу.
Суддя А.Б. Федорчук