ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1
м. Київ
02 липня 2019 року № 640/22008/18
Окружний адміністративний суд міста Києва у складі головуючої судді Кузьменко А.І., розглянувши в порядку спрощеного провадження адміністративну справу
за позовом ОСОБА_1
до Міністерства оборони України
третя особа Київській міській військовий комісаріат
про зобов'язання вчинити дії
ОСОБА_1 (далі по тексту - позивач, ОСОБА_1 ) звернувся до Окружного адміністративного суду міста Києва з позовом до Міністерства оборони України (далі - відповідач), в якому просить зобов'язати Міністерство оборони України призначити та здійснити виплату одноразової грошової допомоги ОСОБА_1 відповідно до Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» та постанови Кабінету Міністрів України №975 від 25 грудня 2013 року у розмірі 90-кратного прожиткового мінімуму, встановленого законом для працездатних осіб на 1 січня календарного року, - у разі встановлення інвалідності ІІ групи.
В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що він як інвалід ІІ групи з причин захворюванням, яке пов'язане з проходженням військової служби має право на отримання одноразової грошової допомоги відповідно до Закону України «Про соціальний та правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей». Проте, всупереч вимогам Закону України «Про соціальний та правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» та Порядку призначення та виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності військовослужбовців, військовозобов'язаних та резервістів, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори чи для проходження служби у військовому резерві, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 25 грудня 2013 року № 975 йому не було призначено та виплачено одноразову грошовому допомогу у зв'язку із встановленням інвалідності ІІ групи, яка настала внаслідок поранення (контузії, травми або каліцтва), отриманого ним під час виконання обов'язків військової служби або внаслідок захворювання, пов'язаного з виконанням ним обов'язків військової служби.
Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 26 грудня 2018 року відкрито провадження у справі, вирішено здійснити її розгляд за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи, а також залучено до участі у справі у якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору на стороні відповідача Київській міський військовий комісаріат (далі - третя особа).
Копії ухвали Окружного адміністративного суду міста Києва від 26 грудня 2018 року отримано представником відповідача 02 січня 2019 року та представником третьої особи 02 січня 2019 року, про що свідчать наявні в матеріалах справи рекомендовані повідомлення про вручення поштового відправлення.
Своїм правом на надання відзиву на позов відповідач не скористався, заяв/клопотань суду не направляв.
Згідно з частиною 4 статті 159 Кодексу адміністративного судочинства України неподання суб'єктом владних повноважень відзиву на позов без поважних причин може бути кваліфіковано судом як визнання позову.
Третя особа пояснень по суті спору до Окружного адміністративного суду міста Києва не надала.
Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Окружний адміністративний суд міста Києва встановив наступне.
ОСОБА_1 проходив військову службу, в тому числі, приймав участь у бойових діях на території Республіки Афганістан в складі військової частини НОМЕР_1 в період з 17 березня 1982 року по 27 липня 1982 року та у період з 03 серпня 1982 року по 15 січня 1983 року.
Відповідно до виписки з акту огляду МСЕК до довідки серії 10 ААА №129620 (первинно) від 08 листопада 2010 року позивачу встановлено другу групу інвалідності, причиною якої є поранення (контузія) пов'язана з виконанням обов'язку військової служби при виконанні інтернаціонального обов'язку. Дата чергового переогляду - 08 листопада 2011 року.
Згідно з витягом з протоколу засідання Центральної військово-лікарської комісії по встановленню причинного зв'язку захворювань, поранень, контузій, травм, каліцтв №915 від 30 вересня 2010 року множинні вогнепальні і осколкові поранення голови и (контузія головного мозку у 1982 p.), єфрейтора ОСОБА_1 , 1962 року народження, наслідками яких стали шкіряні рубці в лівій надбрівній ділянці у голівки брови та в лобній ділянці справа - розмірами від 0,2Х 0,7 см до 0,2X1 см., які у подальшому призвели до розвитку: «Органічного ушкодження головного мозку травматичного генезу з вираженими змінами особистості за емоційно лабільним типом, помірним інтелектуально-мнестичним зниженням. Стійкого вираженого психоорганічного синдрому», що підтверджується військово - обліковими та медичними документами, актом судово-медичного дослідження Київського міського бюро судово-медичної експертизи № 90/В від 24 квітня 2010 року поранення (контузія) та захворювання, так, пов'язані виконанням обов'язків військової служби при перебуванні в країнах, де велись бойові дії.
Згідно довідки огляду МСЕК Серії 10ААА №770101785 від 03 листопада 2011 року встановлено (повторно) другу групу інвалідності, причиною якої є поранення (контузія) пов'язана з виконанням обов'язку військової служби при виконанні інтернаціонального обов'язку. Дата чергового переогляду - 12 листопада 2012 року.
Згідно довідки огляду МСЕК Серії 10ААА №789389865 від 19 листопада 2012 року позивачу встановлено (повторно) другу групу інвалідності, причиною якої є поранення (контузія) пов'язана з виконанням обов'язку військової служби при виконанні інтернаціонального обов'язку. Дата чергового переогляду - 11 листопада 2014 року.
Відповідно до виписки з акта огляду медико-соціальною експертною комісією серії АВ №0418014 від 13 листопада 2014 року позивачу встановлено (повторно) другу групу інвалідності, причиною якої є поранення (контузія) пов'язана з виконанням обов'язку військової служби при виконанні інтернаціонального обов'язку. Дата чергового переогляду - 09 листопада 2016 року.
Відповідно до виписки з акта огляду медико-соціальною експертною комісією серії АВ №0450973 від 10 листопада 2016 року позивачу встановлено (повторно) другу групу інвалідності, причиною якої є поранення (контузія) пов'язана з виконанням обов'язку військової служби при виконанні інтернаціонального обов'язку. Дата чергового переогляду - 09 листопада 2018 року.
Відповідно до виписки з акта огляду медико-соціальною експертною комісією серії АВ №0975976 від 15 листопада 2018 року позивачу встановлено (повторно) другу групу інвалідності, причиною якої є поранення (контузія) пов'язана з виконанням обов'язку військової служби при виконанні інтернаціонального обов'язку. Інвалідність встановлено довічно.
Листом від 15 червня 2018 року №248/3/6/1549 Міністерство оборони України за результатом розгляду надісланих Київським міським військовим комісаріатом документів позивача повідомило, що позивач звільнений з військової служби з Прикордонних військ Комітету державної безпеки СРСР. Згідно наказу Адміністрації Державної прикордонної служби України від 20 травня 2014 року №51 «Про організацію в Державній прикордонній службі України роботи з призначення та виплати грошової допомоги» виплата одноразової грошової допомоги здійснюється особам звільненим з прикордонних військ. У зв'язку з викладеним документи позивача повернуто як надіслані не за належністю.
Листом від 26 червня 2018 року №ВСЗ/1469 Київський міський військовий комісаріат повідомив позивача про повернення його документів для опрацювання.
Відповідно до положень статті 19 Конституції України органи державної влади, органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до постанови Верховної Ради України від 24 серпня 1991 року № 1431-XII «Про військові формування» підпорядковано всі військові формування, дислоковані на території республіки, Верховній Раді України. Утворено Міністерство оборони України. Уряд України приступив до створення Збройних сил України, республіканської гвардії та підрозділу охорони Верховної ради, Кабінету Міністрів України і Національного банку України.
Статтею 4 Закону України «Про правонаступництво України» від 12 вересня 1991 року № 1543-XII встановлено, що органи державної влади і управління, органи прокуратури, суди та арбітражні суди, сформовані на підставі Конституції (основного Закону) Української РСР, діють в Україні до створення органів державної влади і управління, органів прокуратури, арбітражних судів на підставі нової Конституції України.
Згідно з пунктом 2 постанови Кабінету Міністрів України від 02 січня 1992 року «Питання Державного комітету у справах охорони державного кордону», Державний комітет у справах охорони державного кордону України є правонаступником колишнього Управління військ західного прикордонного округу КДБ СРСР. Відповідно до пункту 1 Положення про Міністерство оборони України, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 26 листопада 2014 року № 671, Міністерство оборони України є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом міністрів України. Міноборони є головним органом у системі центральних органів виконавчої влади, який забезпечує формування та реалізує державну політику з питань національної безпеки у воєнній сфері, сфері оборони і військового будівництва у мирний час та особливий період. Міноборони є органом військового управління, у підпорядкування якого перебувають Збройні Сили.
Оскільки позивач проходив службу у Збройних силах СРСР, які на той час були підпорядковані та знаходились на фінансовому утриманні Міністерства оборони СРСР, правонаступником якого є Міністерство оборони України, отже й питання виплати грошової допомоги військовослужбовцям, які отримали інвалідність внаслідок поранення (контузії, травми або каліцтва) під час виконання обов'язків військової служби при перебуванні в країнах, де велися бойові дії в розмірі встановленому статтею 16 Закону України "Про соціальний і правовий військовослужбовців та членів їх сімей".
Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного суду від 06 лютого 2018 року у справі №825/551/16.
Правове регулювання відносин між державою і громадянами України у зв'язку із виконанням ними конституційного обов'язку щодо захисту Вітчизни здійснюється відповідно до Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» від 25 березня 1992 року № 2232-ХІІ (далі - Закон України від 25 березня 1992 року № 2232-ХІІ).
Основні засади державної політики у сфері соціального захисту військовослужбовців та членів їх сімей визначені Законом України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» від 20 грудня 1991 року № 2011-ХІІ (далі - Закон України від 20 грудня 1991 року № 2011-ХІІ).
Відповідно до статті 41 Закону України від 25 березня 1992 року № 2232-ХІІ України виплата одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності військовослужбовців, військовозобов'язаних, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори, та резервістів під час виконання ними обов'язків служби у військовому резерві здійснюється в порядку і на умовах, встановлених Законом України від 20 грудня 1991 року № 2011-ХІІ.
Відповідно до пункту 4 частини 2 статті 16 Закону України від 20 грудня 1991 року № 2011-ХІІ одноразова грошова допомога призначається і виплачується у разі встановлення військовослужбовцю інвалідності, що настала внаслідок поранення (контузії, травми або каліцтва), отриманого ним під час виконання обов'язків військової служби або внаслідок захворювання, пов'язаного з виконанням ним обов'язків військової служби, чи встановлення інвалідності особі після її звільнення з військової служби внаслідок причин, зазначених у цьому підпункті.
Порядок призначення і виплати одноразової грошової допомоги, за приписами частини 9 статті 16-3 Закону України від 20 грудня 1991 року № 2011-XII визначається Кабінетом Міністрів України.
На виконання статті 16-3 Закону України від 20 грудня 1991 року № 2011-XII Кабінет Міністрів України постановою від 25 грудня 2013 року № 975 затвердив «Порядок призначення і виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності військовослужбовців, військовозобов'язаних та резервістів, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори чи для проходження служби у військовому резерві» (далі - Порядок № 975).
Пунктом 3 Порядку № 975 визначено, що у разі встановлення інвалідності або ступеня втрати працездатності без встановлення інвалідності, днем виникнення права на отримання одноразової грошової допомоги є дата, що зазначена у довідці медико-соціальної експертної комісії.
Згідно з пунктом 11 Порядку № 975 військовослужбовець, військовозобов'язаний та резервіст, якому виплачується одноразова грошова допомога у разі настання інвалідності чи втрати працездатності без встановлення йому інвалідності, подає уповноваженому органу такі документи: заяву про виплату одноразової грошової допомоги у зв'язку з встановленням інвалідності чи часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності; довідку медико-соціальної експертної комісії про встановлення групи інвалідності або відсотка втрати працездатності із зазначенням причинного зв'язку інвалідності чи втрати працездатності.
До заяви додаються копії: постанови відповідної військово-лікарської комісії щодо встановлення причинного зв'язку поранення (контузії, травми або каліцтва), захворювання; документа, що свідчить про причини та обставини поранення (контузії, травми або каліцтва), зокрема про те, що воно не пов'язане із вчиненням особою кримінального чи адміністративного правопорушення або не є наслідком вчинення нею дій у стані алкогольного, наркотичного чи токсичного сп'яніння, або навмисного спричинення собі тілесного ушкодження; сторінок паспорта з даними про прізвище, ім'я та по батькові і місце реєстрації; документа, що засвідчує реєстрацію фізичної особи у Державному реєстрі фізичних осіб - платників податків, виданого органом доходів і зборів (для фізичної особи, яка через свої релігійні переконання відмовляється від прийняття реєстраційного номера облікової картки платника податків, офіційно повідомила про це відповідний орган доходів і зборів та має відмітку в паспорті громадянина України, - копію сторінки паспорта з такою відміткою).
Відповідно до пункту 12 Порядку № 975 призначення і виплата одноразової грошової допомоги військовослужбовцям, військовозобов'язаним та резервістам, яких призвано на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори чи для проходження служби у військовому резерві, здійснюється Міноборони, іншими центральними органами виконавчої влади, що здійснюють керівництво військовими формуваннями та правоохоронними органами, та іншими органами державної влади, військовими формуваннями та правоохоронними органами, в яких передбачено проходження військової служби військовослужбовцями, навчальних (або перевірочних) та спеціальних зборів - військовозобов'язаними, проходження служби у військовому резерві - резервістами (далі - розпорядник бюджетних коштів).
Керівник уповноваженого органу подає у 15-денний строк з дня реєстрації всіх документів розпорядникові бюджетних коштів висновок щодо виплати одноразової грошової допомоги, до якого додаються документи, зазначені в пунктах 10 і 11 цього Порядку.
Пунктом 13 Порядку № 975 встановлено, що розпорядник бюджетних коштів приймає у місячний строк після надходження зазначених документів рішення про призначення або відмову у призначенні одноразової грошової допомоги і надсилає його разом з документами уповноваженому органові для видання наказу про виплату такої допомоги особам, які звернулися за нею, або у разі відмови для письмового повідомлення заявника із зазначенням мотивів відмови.
Суд зауважує, що пунктом 3 Порядку № 975 передбачено, що днем виникнення права на отримання одноразової грошової допомоги є у разі встановлення інвалідності - дата, що зазначена у довідці медико-соціальної експертної комісії.
До моменту набрання чинності Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України» від 06 грудня 2016 року № 1774-VIII (далі - Закон України від 06 грудня 2016 року № 1774-VIII) право на одноразову грошову допомогу мали всі військовослужбовці, незалежно від виду проходження військової служби.
Так, статтею 16 Закону України від 20 грудня 1991 року № 2011-ХІІ, яка діяла на час настання інвалідності позивача, не передбачалось можливості отримання одноразової допомоги військовослужбовцю строкової військової служби у разі настання інвалідності після спливу трьох місяців від дати звільнення зі служби.
Аналогічна правова позиція викладена Верховним Судом, зокрема, у постановах від 20 листопада 2018 року у справі № 750/5074/17 та у справі № 820/1835/18.
Право на отримання одноразової грошової допомоги безпосередньо пов'язане з датою встановлення інвалідності та, відповідно, визначається положенням законодавства, яке було чинним саме на той момент, та встановлювало, зокрема, порядок отримання та розмір такої допомоги. Наступна зміна законодавства не впливає на порядок отримання, розмір допомоги тощо, і це відповідає принципу правової визначеності як складової принципу верховенства права, та, відповідно, не призводить до ситуації, за якої особа, якій встановлена інвалідність, у подальшому внаслідок внесення змін до законодавства не втратить таке право взагалі або їй буде зменшено розмір відповідної допомоги.
Аналогічна правова позиція викладена Верховним Судом, зокрема, у постановах від 26 червня 2018 року у справі 750/5074/17, від 14 серпня 2018 року у справі № 807/15426/18, від 26 жовтня у справі № 820/2504/18.
Таким чином, ІІ група інвалідності встановлена позивачу з 08 листопада 2010 року, в період, коли законодавством не передбачалось можливості отримання одноразової допомоги військовослужбовцю строкової військової служби у разі настання інвалідності після спливу трьох місяців від дати звільнення зі служби, а тому суд не вбачає підстав для зобов'язання Міністерства оборони України призначити та здійснити виплату одноразової грошової допомоги ОСОБА_1 відповідно до Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» та постанови Кабінету Міністрів України №975 від 25 грудня 2013 року у розмірі 90-кратного прожиткового мінімуму, встановленого законом для працездатних осіб на 1 січня календарного року, - у разі встановлення інвалідності ІІ групи.
Частиною 2 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Згідно з частиною 1 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
Відповідно до статті 72 Кодексу адміністративного судочинства України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.
Частиною 2 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
У таких справах суб'єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.
На думку Окружного адміністративного суду міста Києва, позивачем не надано належних та допустимих доказів порушення його прав оскаржуваними діями відповідача, а тому, виходячи з меж заявлених позовних вимог та системного аналізу положень законодавства України, суд приходить до висновку про відсутність правових підстав для задоволення позову.
Відповідно до частини 1 статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Оскільки позивач звільнений від сплати судового збору відповідно до статті 5 Закону України «Про судовий збір», отже судові витрати розподілу не підлягають.
Враховуючи викладене, керуючись статтями 72-77, 139, 143, 241-246, 255, 257-263 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
У задоволенні адміністративного позову ОСОБА_1 відмовити.
Рішення набирає законної сили відповідно до статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене до суду апеляційної інстанції за правилами, встановленими статтями 293, 295-297 Кодексу адміністративного судочинства України.
Відповідно до підпункту 15.5 пункту 15 розділу VII “Перехідні положення” Кодексу адміністративного судочинства України до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні та касаційні скарги подаються учасниками справи до або через відповідні суди за правилами, що діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу.
Суддя А.І. Кузьменко