05 липня 2019 р. м. Чернівці Справа № 824/527/19-а
Чернівецький окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Кушнір В.О., розглянувши в порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Державної фіскальної служби України у Чернівецькій області про визнання протиправною та скасування вимоги про сплату боргу, -
У поданому до суду адміністративному позові ОСОБА_1 (далі - позивач) просить суд визнати протиправною та скасувати вимогу Головного управління Державної фіскальної служби у Чернівецькій області (далі - відповідач) про сплату боргу (недоїмки) від 03 травня 2019 року №Ф-76-54 про сплату заборгованості на суму 18276,72 грн.
В обґрунтування позовних вимог позивач зазначає, що був зареєстрований як фізична особа-підприємець в ГУ ДФС у Чернівецькій області, проте починаючи з 2005 року не здійснює підприємницьку діяльність, про що направив відповідну заяву до Сокирянської ОДПІ про припинення підприємницької діяльності та зупинення нарахування обов'язкових податків і зборів. Вказує, що такі обставини підтверджуються довідкою Сокирянської ОДПІ від 08.09.2010р. №9899/10/10-017, де зазначено що приватний підприємець ОСОБА_1 діяльністю не займається та звіти не подає та рішенням суду у справі №10/46/6 за позовом Сокирянської ОДПІ до приватного підприємця ОСОБА_1 про визнання відсутнього боржника банкрутом.
Позивач вказує, що згідно вимоги від 03.05.2019р. №Ф-76-54, виданої відповідачем, за ним обліковується борг (недоїмка) зі сплати єдиного соціального внеску (далі - ЄСВ) в розмірі 18276,72грн. Вважає, що така вимога є неправомірною, оскільки відповідачем її прийнято з порушенням терміну, визначеного в Інструкції про порядок формування та подання страхувальниками звіту щодо сум нарахованого єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, затвердженої наказом Міністерства фінансів України від 20.04.2015р. №449 (далі - Інструкція №449). Неправомірність вимоги обґрунтовує тим, що дві попередні вимоги №Ф-76-54 від 10.01.2019р. та №Ф-76-54 від 26.02.2019р. були частково скасовані ДФС України саме з цих підстав.
Крім того, позивач зазначає, що виходячи з положень Закону України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування" від 08.07.2010р. №2464-VI (далі - Закон №2464-VI) та Інструкції №449 основними підставами для нарахування ЄСВ є отримання доходу та донарахування єдиного соціального внеску органом ДФС на підставі акту перевірки. Проте, в оскаржуваній вимозі відсутнє посилання на акт перевірки, що вказує на порушення норм чинного законодавства, зокрема по формуванню вимоги, яка б відповідала вимогам Податкового кодексу та Інструкції №449. Окрім того, із оскаржуваної вимоги немає можливості встановити за який період здійснено донарахування зобов'язань зі сплати єдиного соціального внеску та на підставі яких документів.
З таких підстав позивач вказує на протиправність вимоги про сплату недоїмки з єдиного внеску та на підстави для її скасування.
Ухвалою суду від 20.05.2019р. відкрито провадження у справі та призначено до розгляду за правилами спрощеного позовного провадження без повідомленням учасників справи (у письмовому провадженні).
Відповідач подав до суду відзив, відповідно до якого вважає позовні вимоги необґрунтованими та безпідставними. Вказує на те, що відповідно до чинних положень Закону №2464-VI у позивача з 01.01.2017р. виник обов'язок сплачувати єдиний внесок у сумі не меншій, ніж 704,0 грн. на місяць протягом 2017 року, а згідно змін, які набули чинності з 01.01.2018р. у сумі не меншій ніж 819,06грн. на місяць протягом 2018 року, в тому числі і при відсутності будь-яких доходів (прибутків) у вказаний період.
Відповідач зазначає, що згідно положень Інструкції №449 розрахунок суми недоїмки по єдиному внеску здійснюється також на підставі даних інформаційної системи фіскального органу. Жодних документальних перевірок при цьому не проводиться та акт перевірки не складається. Таким чином, підставою для формування вимоги, що оскаржується стали дані інформаційної системи органу доходів і зборів, про що зазначено безпосередньо у вимозі, надісланій позивачу.
Крім того, відповідач вказує, що фізична особа-підприємець позбавляється статусу платника єдиного внеску саме з дати внесення до Єдиного державного реєстру запису про державну реєстрацію припинення підприємницької діяльності. Таким чином, останній період, за який підлягає оплаті єдиний внесок - це період з дня закінчення попереднього звітного періоду до дня державної реєстрації припинення підприємницької діяльності такої фізичної особи. При цьому, припинення підприємницької діяльності ФОП ОСОБА_1 за його рішенням відбулось лише 15.01.2019р.
Щодо рішень ДФС України за наслідками розгляду скарг позивача на попередні дві вимоги податковий орган зазначає, що оскаржувана вимога сформована та направлена у відповідності до рішення ДФС України та вимог чинного законодавства.
Також відповідач зазначає, що посилання позивача на постанову Господарського суду Чернівецької області від 30.09.2010р. у справі №10/46/6 є безпідставними та необґрунтованими, оскільки ухвалою Господарського суду Чернівецької області від 14.07.2011р. по тій же справі приватного підприємця ОСОБА_1 визнано таким, що є вільним від боргів і може продовжувати здійснювати підприємницьку діяльність, провадження у справі про банкрутство припинено.
З указаних підстав, відповідач вважає, що вимога про сплату боргу (недоїмки) від 03.05.2019р. №Ф-76-54 прийнята із дотриманням норм законодавства.
Позивач подав також відповідь на відзив, в якому наполягає на тому, що заборгованість з повідомлених у відзиві обставин, виникла у 2017 році за наслідками облікових даних інформаційної системи за 1 квартал 2017 року. В даному випадку, на думку позивача, відповідач повинен був винести вимогу протягом 15 робочих днів після здійснення нарахування єдиного соціального внеску за І квартал 2017 року, що не було зроблено відповідачем та свідчить про порушення строків винесення та направлення такої вимоги, передбачені Інструкцією №449.
Відповідач у поданих запереченнях зазначає, що оскаржувана вимога сформована та направлена у відповідності до рішення ДФС України та вимог чинного законодавства. Крім того, вказує, що строк давності в даному випадку не застосовується і сума недоїмки не підлягає списанню.
Дослідивши докази і письмові пояснення, викладені учасниками справи у заявах по суті справи, судом встановлені наступні обставини та відповідні їм правовідносини.
ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) з 30.05.2003р. зареєстрований як фізична особа-підприємець та з 02.06.2003р. перебуває на податковому обліку. З 15.01.2019р. державну реєстрацію позивача припинено та цього ж дня знято з податкового обліку. Згідно ідентифікаційних даних основна діяльність позивача - роздрібна торгівля з лотків та на ринках (а.с.14-19, 66).
Позивачем отримано вимогу про сплату боргу (недоїмки) від 10.01.2019р. №Ф-76-54 на суму 15819,54 грн., не погоджуючись з якою останній направив скаргу до Державної фіскальної служби України (далі - ДФС України) (а.с. 20-28).
Рішенням про результати розгляду скарги ДФС України від 20.02.2019р. №8299/6/99-99-11-05-02-25 вирішено скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково, вимогу про сплату боргу від 10.01.2019р. №Ф-76-54 скасувати та вважати відкликаною з дня прийняття. Зобов'язано ГУ ДФС у Чернівецькій області сформувати та направити нову вимогу у відповідності до вимог чинного законодавства. Підставою скасування вимоги згідно рішення ДФС України є порушення пунктів 3, 4 Розділу VI Інструкції №449 (порушення терміну формування вимоги) при формуванні та направленні вимоги (а.с.29-31).
В подальшому позивачу надійшла вимога про сплату боргу (недоїмки) за №Ф-76-54 від 26.02.2019р. на суму 18276,72грн., не погоджуючись з якою позивач направив скаргу до ДФС України (а.с. 33-41).
Рішенням про результати розгляду скарги ДФС України від 15.04.2019р. №17780/6/99-99-11-05-02-25 вирішено скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково, вимогу про сплату боргу від 26.02.2019р. №Ф-76-54 скасувати та вважати відкликаною з дня прийняття. Зобов'язано ГУ ДФС у Чернівецькій області сформувати та направити нову вимогу у відповідності до вимог чинного законодавства. Підставою скасування вимоги стало порушення пунктів 3, 4 Розділу VI Інструкції №449 (порушення терміну формування вимоги) (а.с.42-44).
Згідно з даними інтегрованої картки платника податку за позивачем станом на 31.01.2019р. обліковується заборгованість (недоїмка) зі сплати єдиного внеску в розмірі 18276,72грн. (а.с.67-68).
Вказана заборгованість утворилась на підставі того, що в інтегрованій картці платника (далі - ІКП) по ФОП були автоматично розраховані щоквартальні нарахування, а саме:
- 09.02.2018р. - за 2017 рік в розмірі 8448,00грн.; (704,00грн. мінімальний внесок щомісячно);
- 19.04.2018р. - за перший квартал 2018 року в розмірі 2457,18грн.;
- 19.07.2018р. - за другий квартал 2018 року в розмірі 2457,18грн.;
- 19.10.2018р. - за третій квартал 2018 року в розмірі 2457,18грн.;
- 21.01.2019р. - за третій квартал 2018 року в розмірі 2457,18грн. (а.с.67-68).
На підставі даних ІКП податковим органом на виконання рішення ДФС України від 15.04.2019р. №17780/6/99-99-11-05-02-25, прийнятого за наслідками розгляду скарги ОСОБА_1 , сформовано та направлено нову вимогу про сплату боргу (недоїмки) за №Ф-76-54 від 03.05.2019р., відповідно до якої позивачу визначено до сплати суму 18276,72грн. єдиного соціального внеску (а.с.69).
Не погоджуючись із прийнятою вимогою про сплату боргу, позивач звернувся з даним позовом до суду.
До вказаних правовідносин суд застосовує наступні положення чинного законодавства та робить висновки по суті спору.
Правові та організаційні засади забезпечення збору та обліку єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, умови та порядок його нарахування і сплати і повноваження органу, що здійснює його збір та ведення обліку, визначає Закон України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування" від 08.07.2010р. №2464-VI (далі - Закон №2464-VI).
Відповідно до статті 1 Закону №2464-VI (тут і надалі положення Закону наведені в редакції чинній на момент виникнення спірних правовідносин) єдиний внесок на загальнообов'язкове державне соціальне страхування (далі - єдиний внесок) це консолідований страховий внесок, збір якого здійснюється до системи загальнообов'язкового державного соціального страхування в обов'язковому порядку та на регулярній основі з метою забезпечення захисту у випадках, передбачених законодавством, прав застрахованих осіб та членів їхніх сімей на отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов'язкового державного соціального страхування.
Згідно з п.4 ч.1 ст.4 Закону №2464-VI платниками єдиного внеску є, зокрема, фізичні особи - підприємці, в тому числі ті, які обрали спрощену систему оподаткування.
Законом України від 06.12.2016р. №1774 "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України" внесено зміни до Закону №2464-VI, що діють з 01.01.2017р., зокрема щодо обов'язковості визначення бази нарахування єдиного соціального внеску в разі неотримання доходу (прибутку) у звітному році або окремому місяці звітного року.
Фізичні особи-підприємці, які перебувають на загальній системі оподаткування, нараховують єдиний внесок на суму доходу (прибутку), отриманого від їх діяльності, що підлягає обкладенню податком на доходи фізичних осіб. При цьому, сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску на місяць. У разі якщо таким платником не отримано дохід (прибуток) звітному році або окремому місяці звітного року, такий платник зобов'язаний визначити базу нарахування, але не більше максимальної величини бази нарахування єдиного внеску, встановленої цим Законом. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску (п.2 ч.1 ст.7 Закону №2464-VI).
В силу п.5 ч.1 ст.1 Закону №2464-VI мінімальний страховий внесок - сума єдиного внеску, що визначається розрахунково як добуток мінімального розміру заробітної плати на розмір внеску, встановлений законом на місяць, за який нараховується заробітна плата (дохід), та підлягає сплаті щомісяця.
Законом України "Про Державний бюджет України на 2017 рік" від 21.12.2016р. №1801-VIII, установлено щомісячний розмір мінімальної заробітної плати з 1 січня 2017 року - 3200грн., з 1 січня 2018 року - 3723 грн.
Згідно з ч.5 ст.8 Закону №2464-VI для зазначеної категорії платників встановлена обов'язкова ставка єдиного внеску, що дорівнює 22% бази нарахування.
Право на звільнення від сплати єдиного внеску у 2017-2018 роках за себе мали фізичні особи-підприємці, за умови, що вони отримують пенсію за віком або є особами з інвалідністю та отримують відповідно до закону пенсію або соціальну допомогу. Такі особи можуть бути платниками єдиного внеску виключно за умови їх добровільної участі у системі загальнообов'язкового державного соціального страхування (ч.4 ст.4 Закону №2464).
Інших підстав звільнення від сплати єдиного внеску фізичними особами-підприємцями не передбачено. При цьому, фактичне не здійснення підприємницької діяльності та відповідно відсутність доходів згідно вимог законодавства, що чинне з 01.01.2017р. не звільняє платника від сплати єдиного внеску.
Нарахування платнику єдиного внеску здійснюється автоматично на рівні ДФС України поквартально в розмірі мінімального страхового внеску, що відображається в інтегрованій картці платника.
Враховуючи обов'язок нарахування єдиного внеску до сплати, навіть у разі відсутності доходу, фізичні особи-підприємці, які перебувають на загальній системі оподаткування, зобов'язані сплатити до 09.02.2018р. за звітний 2017 рік, щонайменше 8448грн. (3200.00*12*22%).
Крім того, з прийняттям Закону України від 03 жовтня 2017 року №2148-VIII "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо підвищення пенсій" внесені зміни до Закону №2464-VI, що діють з 01.01.2018р., зокрема щодо строків сплати зобов'язань фізичними особами-підприємцями, які перебувають на загальній системі оподаткування.
Так, з 01.01.2018р. всі фізичні особи-підприємці (незалежно від обраної системи оподаткування), крім звільненої статтею 4 Закону №2464-VI категорії страхувальників, зобов'язані сплачувати за себе єдиний внесок, нарахований за календарний квартал, до 20 числа місяця, що настає за кварталом, за який сплачується єдиний внесок (абз.3 ч.8 ст.9 Закону №2464-VI).
Законом України "Про Державний бюджет України на 2018 рік" від 07.12.2017р. №2246-VIII, установлено щомісячний розмір мінімальної заробітної плати з 01 січня 2018 року - 3723,00грн. Таким чином, щоквартальний платіж складає 2457,18грн. (3723,00*3*22%).
Статтею 6 Закону №2464-VI, визначено обов'язок платника єдиного внеску своєчасно та в повному обсязі нараховувати, обчислювати і сплачувати єдиний внесок.
В силу ст.13 Закону №2464-VI та розділу VI Інструкції №449 органи доходів і зборів мають право стягувати з платників несплачені суми єдиного внеску.
В ч.3 ст.25 Закону №2464-VI визначено, що суми недоїмки стягуються з нарахуванням пені та застосуванням штрафів.
Орган доходів і зборів у порядку, за формою та у строки, встановлені центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну податкову і митну політику, надсилає платникам єдиного внеску, які мають недоїмку, вимогу про її сплату (ч.4 ст.25 Закону №2464-VI).
Згідно з ч.16 ст.25 Закону №2464-VI строк давності щодо нарахування, застосування та стягнення сум недоїмки, штрафів та нарахованої пені не застосовується.
Зважаючи на викладені обставини, суд доходить висновку про те, що відповідачем у відповідності з указаними положеннями чинного законодавства нараховано позивачу єдиний внесок у розмірі 18276,72грн. за 2017-2018 роки та правомірно виставлено вимогу про сплату такого боргу в цій сумі.
Не погоджуючись з вимогою податкового органу позивач зазначає, що фактично не здійснював підприємницьку діяльність ще з моменту реєстрації. Проте, відповідно до ч.8 ст.4 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців" від 15.05.2003р. №755-IV фізична особа-підприємець позбавляється статусу підприємця з дати внесення до Єдиного державного реєстру запису про державну реєстрацію припинення підприємницької діяльності цією фізичною особою.
Таким чином, з огляду на зазначені норми Закону, припинення підприємницької діяльності пов'язано з позбавленням статусу підприємця внаслідок внесення до Єдиного державного реєстру запису про державну реєстрацію припинення підприємницької діяльності фізичної особи-підприємця. З цих підстав не може свідчити про припинення підприємницької діяльності позивача рішення Господарського суду Чернівецької області від 30.09.2010р. у справі №10/46/6 про визнання його банкрутом. У зв'язку з цим, такі посилання позивача не можуть обґрунтовувати неправомірність вимоги, що оскаржується.
Згідно ідентифікаційних даних, що містяться в матеріалах справи, державна реєстрація припинення підприємницької діяльності фізичною особою-підприємцем ОСОБА_1 була проведена 15.01.2019р. за його власним рішенням (а.с.). Вказана обставина не заперечується і самим позивачем.
Таким чином, посилання позивача щодо не здійснення ним підприємницької діяльності не є підставою для звільнення його від сплати єдиного внеску з 01.01.2017р. Також, матеріали справи не містять доказів того, що позивач відноситься до категорії осіб, звільнених від сплати єдиного соціального внеску відповідно до закону.
Щодо посилання позивача на те, що в оскаржуваній вимозі не зазначено обставин наявності акту перевірки правильності нарахування та сплати єдиного внеску, не відображено обставин з приводу проведення такої перевірки, суд зазначає наступне.
Інструкція №449 визначає процедуру нарахування і сплати єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування (далі - єдиний внесок) страхувальниками, визначеними Законом України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування" (далі - Закон), нарахування і сплати фінансових санкцій, стягнення заборгованості зі сплати страхових коштів органами доходів і зборів.
Відповідно до п.3 розділу VI Інструкції №449 органи доходів і зборів надсилають (вручають) платникам вимогу про сплату боргу (недоїмки), якщо:
дані документальних перевірок свідчать про донарахування сум єдиного внеску органами доходів і зборів;
платник має на кінець календарного місяця недоїмку зі сплати єдиного внеску;
платник має на кінець календарного місяця борги зі сплати фінансових санкцій.
У випадку, передбаченому абзацом 2 цього пункту, вимога про сплату боргу (недоїмки) приймається відповідним органом доходів і зборів протягом 10 робочих днів з дня, що настає за днем вручення платнику акта перевірки, а за наявності заперечень платника єдиного внеску до акта перевірки приймається з урахуванням висновку про результати розгляду заперечень до акта перевірки.
Орган доходів і зборів надсилає (вручає) вимогу про сплату боргу (недоїмки) платнику єдиного внеску протягом трьох робочих днів з дня її винесення.
У випадках, передбачених абзацами 3 та/або 4 цього пункту, вимога про сплату боргу (недоїмки) надсилається (вручається):
платникам, зазначеним у підпунктах 1, 2 пункту 1 розділу II цієї Інструкції, протягом 10 робочих днів, що настають за календарним місяцем, у якому виникла, зросла або частково зменшилась сума недоїмки зі сплати єдиного внеску (заборгованість зі сплати фінансових санкцій);
платникам, зазначеним у підпунктах 3, 4, 6 пункту 1 розділу II цієї Інструкції, протягом 15 робочих днів, що настають за календарним місяцем, у якому виникла, зросла або частково зменшилась сума недоїмки зі сплати єдиного внеску (заборгованість зі сплати фінансових санкцій).
В даному випадку позивачу надіслано вимогу у випадку, передбаченому абзацом 3 пункту 3 розділу VI Інструкції №449 (платник має на кінець календарного місяця недоїмку зі сплати єдиного внеску), а не за результатами документальних перевірок.
За приписами пункту 4 розділу VI Інструкції №449 вимога про сплату боргу (недоїмки) формується на підставі актів документальних перевірок, звітів платника про нарахування єдиного внеску та облікових даних з інформаційної системи фіскального органу.
Аналіз змісту вищенаведених норм свідчить про те, що вимога про сплату боргу (недоїмки) формується на підставі даних інформаційної системи фіскального органу платника у випадку, зокрема, якщо такий платник має на кінець календарного місяця недоїмку зі сплати єдиного внеску. Недоїмкою ж є сума єдиного внеску, своєчасно не нарахована та/або не сплачена у строки, встановлені цим Законом, обчислена органом доходів і зборів у випадках, передбачених цим Законом.
За таких обставин, суд доходить висновку, що оскаржувана вимога прийнята у відповідності до приписів Інструкції №449.
Позивач обґрунтовуючи неправомірність оскаржуваної вимоги, посилається на порушення терміну її формування та направлення, визначеного пунктами 3, 4 розділу VI Інструкції №449. Свою позицію в цій частині підтверджує рішеннями ДФС України №8299/6/99-99-11-05-02-25 від 20.02.2019р. та №17780/6/99-99-11-05-02-25 від 15.04.2019р., прийнятими за наслідком розгляду скарг на вимоги податкового органу про сплату боргу (недоїмки) від 10.01.2019р. та від 26.02.2019р.
Однак, указаними рішеннями ДФС України скасовано частково попередні вимоги та вирішено вважати відкликаними, а також зобов'язано територіальний податковий орган сформувати та направити нову вже з дотриманням строку, визначеного Інструкцією №449.
Іншими словами такі рішення не визначають неправомірність нарахування боргу та не свідчать про відсутність недоїмки зі сплати ЄСВ у позивача.
Нагадаємо, що за змістом пункту 3 Інструкції №449, зокрема, платникам, які мають на кінець календарного місяця недоїмку зі сплати єдиного внеску вимога про сплату боргу (недоїмки) надсилається (вручається) протягом 15 робочих днів, що настають за календарним місяцем, у якому виникла, зросла або частково зменшилась сума недоїмки зі сплати єдиного внеску (заборгованість зі сплати фінансових санкцій).
У зв'язку з тим, що ГУ ДФС у Чернівецькій області порушило визначений строк при направленні позивачу вимоги про сплату боргу (недоїмки) від 26.02.2019р. №Ф-76-54, рішенням ДФС України №17780/6/99-99-11-05-02-25 від 15.04.2019р. таку вимогу відкликано.
Згідно з абз.2 п.1 Розділу VI Інструкції №449 податкова вимога вважається відкликаною, зокрема, з дня прийняття контролюючим органом рішення про скасування податкової вимоги.
Виходячи з наведених вище приписів Інструкції №449, на виконання рішення ДФС України №17780/6/99-99-11-05-02-25 від 15.04.2019р., встановивши за обліковими даними інформаційної системи на кінець календарного місяця наявність недоїмки зі сплати єдиного внеску у позивача в розмірі 18276,72грн. ГУ ДФС у Чернівецькій області 03.05.2019р. (протягом 15 робочих днів, що настають за календарним місяцем, у якому відкликано попередню вимогу), прийняв нову вимогу та направив її позивачу.
За таких обставин, суд не вбачає підстав для скасування оскаржуваної вимоги з наведених вище причин.
Підсумовуючи викладені вище висновки, суд зазначає, що право на звільнення від сплати єдиного внеску за себе мали у 2017 - 2018 роках фізичні особи-підприємці, за умови, що вони отримують пенсію за віком або є особами з інвалідністю та отримують відповідно до закону пенсію або соціальну допомогу. Такі особи можуть бути платниками єдиного внеску виключно за умови їх добровільної участі у системі загальнообов'язкового державного соціального страхування (ч. 4 ст. 4 Закону № 2464).
Інших підстав звільнення від сплати єдиного внеску фізичними особами - підприємцями, чинним законодавством не передбачено.
Суд наголошує, що позивачем не надано доказів того, що він має право на звільнення від сплати єдиного внеску.
Згідно зі ст.19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах та у спосіб передбачені Конституцією та законами України.
Частиною 2 статті 2 КАС України визначено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Відповідно до ч.1 ст.9 КАС України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
За змістом ч.1 та ч.2 ст.77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
З наведених вище обставин, проаналізувавши зазначені положення нормативно-правових актів, суд доходить висновку, що відповідач, як суб'єкт владних повноважень, довів правомірність свого рішення. Натомість, позивачем не надано суду доказів, які підтверджували б відсутність обов'язку сплачувати недоїмку, що виникла на підставі оскаржуваної ним вимоги.
За таких обставин, суд доходить висновку, що в задоволенні позову слід відмовити повністю.
Суд не вирішує питання щодо судових витрат, зважаючи на те, що позивачу відмовлено у задоволенні адміністративного позову, при цьому, докази понесення судових витрат відповідачем у матеріалах справи відсутні, що не суперечить статті 139 КАС України.
У зв'язку з наведеним, суд також не вбачає підстав для вирішення клопотання позивача про стягнення витрат на правову допомогу та клопотання відповідача про зменшення розміру таких витрат.
Керуючись статтями 2, 9, 77, 241 - 246, 250 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -
В задоволенні адміністративного позову відмовити повністю
Згідно статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У відповідності до статей 293, 295 Кодексу адміністративного судочинства України рішення суду першої інстанції можуть бути оскаржені в апеляційному порядку повністю або частково. Апеляційна скарга на рішення до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи подається до Сьомого апеляційного адміністративного суду через Чернівецький окружний адміністративний суд протягом тридцяти днів з дня його проголошення (складання).
Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення (ухвали) суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Повне найменування учасників процесу:
Позивач - ОСОБА_1 (ідентифікаційний код НОМЕР_1 , АДРЕСА_2 ).
Відповідач - Головне управління Державної фіскальної служби України у Чернівецькій області (код ЄДРПОУ 39392513, вул.Героїв Майдану, 200-А, м.Чернівці, 58013).
Суддя Кушнір В.О.