Постанова
Іменем України
20 червня 2019 року
м. Київ
справа № 189/62/16
провадження № 61-23068 св 18
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого - Синельникова Є. В.,
суддів: Осіяна О. М. (суддя-доповідач), Сакари Н. Ю., Хопти С. Ф., Шиповича В. В.,
учасники справи:
позивач - публічне акціонерне товариство комерційний банк «ПриватБанк»;
відповідач - ОСОБА_1 ;
розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу публічного акціонерного товариства комерційного банку «ПриватБанк» на рішення Покровського районного суду Дніпропетровської області від 01 листопада 2016 року у складі судді Пустовар О. С. та ухвалу апеляційного суду Дніпропетровської від 23 лютого 2017 року у складі колегії суддів: Посунсі Н. Є., Баранніка О. П., Пономарь З. М.,
1. Описова частина
Короткий зміст позовних вимог
У січні 2016 року публічне акціонерне товариство комерційний банк «ПриватБанк» (далі - ПАТ КБ «ПриватБанк») звернулося до суду з позовом до ОСОБА_1 про стягнення суми кредитної заборгованості.
Позовна заява мотивована тим, що 02 серпня 2010 року між банком та ОСОБА_1 було укладено договір про надання банківських послуг у вигляді встановленого кредитного ліміту на платіжну картку, відповідно до умов якого відповідач отримала кредит у розмірі 1 500 грнзі сплатою 36 % річних, з кінцевим терміном повернення, що відповідає строку дії картки.
Відповідач взяті на себе зобов'язання не виконала, на вимоги банку не реагувала, унаслідок чого станом на 31 жовтня 2015 року виникла заборгованість у розмірі 17 089 грн 77 коп., з яких: заборгованість за кредитом у розмірі 2 598 грн 09 коп.; заборгованість по процентам за користування кредитом у розмірі 10 326 грн 88 коп.; заборгованість за пенею та комісією у розмірі 2 874 грн 81 коп.; штраф (фіксована частина) у розмірі 500 грн, штраф (процентна складова) у розмірі 789 грн 99 коп.
Ураховуючи викладене, ПАТ КБ «ПриватБанк» просило суд стягнути з ОСОБА_1 на його користь суму заборгованості за вказаним кредитним договором у розмірі 17 089 грн 77 коп., а також понесені судові витрати.
Короткий зміст рішення суду першої інстанції
Рішенням Покровського районного суду Дніпропетровської області від 01 листопада 2016 року у задоволенні позову ПАТ КБ «ПриватБанк» відмовлено.
Відмовляючи у задоволенні позову ПАТ КБ«ПриватБанк», суд першої інстанції виходив із того, що позичальник належним чином зобов?язання за кредитним договором не виконувала, унаслідок чого утворилась заборгованість. Останнє відрахування коштів за користування кредитним лімітом проводилося 27 жовтня 2012 року, а так як умовами договору (графіком погашення кредиту) встановлені окремі самостійні зобов?язання, які деталізують обов?язок боржника повернути весь борг частинами та встановлюють самостійну відповідальність за невиконання цього обов?язку, то право кредитора вважається порушеним з моменту недотримання боржником строку погашення кожного чергового траншу, відтак, початок перебігу позовної давності за кожний черговий платіж починається з моменту порушення строку його погашення. Права банка в частині повернення кредиту, відсотків за користування кредитом та штрафів були порушенні 31 листопада 2012 року (наступний місяць після несплати позичальником обов?язкового щомісячного платежу) і з цього моменту у нього виникло право на звернення до суду, проте банк пред?явив позов до позичальника у січні 2016 року, тобто з пропуском строку позовної давності, про застосування якої заявила відповідач. При цьому суд послався на відповідні правові позиції Верховного Суду України.
Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції
Ухвалою апеляційного суду Дніпропетровської області від 23 лютого 2017 року апеляційну скаргу ПАТ КБ «ПриватБанк» відхилено, рішення суду першої інстанції залишено без змін.
Апеляційний суд погодився з висновком районного суду про порушення відповідачем своїх кредитних зобов'язань, зазначивши, що права банка в частині повернення кредиту, відсотків за користування кредитом та штрафів були порушенні 26 листопада 2012 року (наступний місяць після несплати позичальником обов?язкового щомісячного платежу). Отже, з 26 листопада 2012 року (а не 31 як зазначив районний суд) банк мав можливість звернутися до суду з позовом до відповідача про стягнення кредитної заборгованості, проте звернувся до суду 04 січня 2016 року, тобто зі спливом строку позовної давності, про застосування якої заявила відповідач.
Аргументи учасників справи
Доводи особи, яка подала касаційну скаргу
У квітні 2018 року ПАТ КБ «ПриватБанк» подало до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ касаційну скаргу, в якій просило оскаржувані судові рішення скасувати, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, й передати справу на новий розгляд до суду першої інстанції.
Касаційна скарга мотивована тим, що кошти за кредитним договором відповідачем повернуто не було, правовідносини сторін є дійсними, тому заборгованість за кредитом (тіло, проценти за користування кредитом та пеня) підлягає стягненню з відповідача у межах строку позовної давності. Згідно з інформацією з програмного комплексу щодо карти/рахунку стан рахунку є відкритим, вказано строк дії картки - 04/14, тобто строк дії картки визначено до 30 квітня 2014 року. Вважало, що перебіг позовної давності щодо повернення кредиту у повному обсязі починається зі спливом останнього дня місяця дії картки (стаття 261 ЦК України), тобто з 01 травня 2014 року, тому банком подано позовну заяву до суду у січні 2016 року в межах строку позовної давності.
Відзив на касаційну скаргу не надійшов.
Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції
Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 07 червня 2017 року касаційне провадження у вказаній справі відкрито та витребувано цивільну справу № 189/62/16 з Покровського районного суду Дніпропетровської області.
Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 12 жовтня 2017 року справу призначено до судового розгляду.
Відповідно до пункту 4 розділу XIII Перехідні положення ЦПК України у редакції Закону України від 3 жовтня 2017 року № 2147-VIII «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів» касаційні скарги (подання) на судові рішення у цивільних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного цивільного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.
Відповідно до статті 388 ЦПК України судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.
У червні 2019 року справу передано судді-доповідачеві Осіяну О. М.
Фактичні обставини справи, встановлені судами
03 серпня 2010 року між ПАТ КБ «ПриватБанк» та ОСОБА_1 було укладено договір про надання банківських послугшляхом підписання заяви (анкети), в якій зазначено, що ОСОБА_1 ознайомилася з Пам?яткою клієнта, Умовами надання банківських послуг і Тарифами банку, які разом з заявою складають між сторонами договір про надання банківських послуг, відповідно до умов якого встановлено кредитний ліміт на платіжну картку у розмірі 1 500 грн зі сплатою 36 % річних з кінцевим терміном повернення, що відповідає строку дії картки.
ОСОБА_1 взяті на себе зобов'язання не виконала, на вимоги банку не реагувала, унаслідок чого станом на 31 жовтня 2015 року виникла заборгованість, яка за розрахунком банку становила 17 089 грн 77 коп., з яких: заборгованість за кредитом у розмірі 2 598 грн 09 коп.; заборгованість по процентам за користування кредитом у розмірі 10 326 грн 88 коп.; заборгованість за пенею та комісією у розмірі 2 874 грн 81 коп.; штраф (фіксована частина) у розмірі 500 грн, штраф (процентна складова) у розмірі 789 грн 99 коп.
1. Мотивувальна частина
Позиція Верховного Суду
Згідно із положенням частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Касаційна скарга ПАТ КБ «ПриватБанк» задоволенню не підлягає.
Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
У частині першій статті 1054 ЦК України передбачено, що за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.
Якщо договором встановлений обов'язок позичальника повернути позику частинами (з розстроченням), то в разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів, належних йому відповідно до статті 1048 цього Кодексу (частина друга статті 1050 ЦК України).
Відповідно до статті 256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.
Згідно зі статтею 257 ЦК України загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.
Для окремих видів вимог законом встановлена спеціальна позовна давність.
Зокрема, частина друга статті 258 ЦК України передбачає, що позовна давність в один рік застосовується до вимог про стягнення неустойки (штрафу, пені).
Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові (частина четверта статті 267 ЦК України).
ОСОБА_1 в суді першої інстанції заявила клопотання про застосування позовної давності (а.с. 88).
Статтею 253 ЦК України визначено, що перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов'язано його початок.
При цьому початок перебігу позовної давності пов'язується не стільки зі строком дії (припинення дії) договору, як з певними подіями (фактами), які свідчать про порушення прав особи (стаття 261 ЦК України).
За змістом цієї норми початок перебігу позовної давності збігається з моментом виникнення у зацікавленої сторони права на позов, тобто можливості реалізувати своє право в примусовому порядку через суд.
Якщо умовами договору встановлено окремі самостійні зобов'язання, які деталізують обов'язок боржника повернути весь борг частинами та встановлюють самостійну відповідальність за невиконання цього обов'язку, то право кредитора вважається порушеним з моменту недотримання боржником строку погашення кожного чергового траншу, а тому й початок перебігу позовної давності за кожний черговий платіж починається з моменту порушення строку його погашення.
У разі неналежного виконання позичальником зобов'язань за кредитним договором, позовна давність за вимогами кредитора про повернення кредиту, погашення якого відповідно до умов договору визначено періодичними щомісячними платежами, повинна обчислюватися з моменту настання строку погашення чергового платежу.
Зазначена правова позиція висловлена Верховним Судом України у постанові від 30 вересня 2015 року № 6-154цс15.
Судами встановлено, що останнє відрахування коштів за користування кредитним лімітом ПАТ КБ «ПриватБанк» проводилося 27 жовтня 2012 року.
Вирішуючи спір, апеляційний суд дійшов правильного висновку про пропуск банком строку позовної давності, оскільки права банка щодо повернення кредиту, відсотків за користування кредитом та штрафів були порушенні 26 листопада 2012 року (наступний місяць після несплати позичальником обов?язкового щомісячного платежу). Отже, з 26 листопада 2012 року банк мав можливість звернутися до суду з позовом до відповідача про стягнення кредитної заборгованості, проте звернувся до суду 04 січня 2016 року, тобто зі спливом строку позовної давності, про застосування якої заявила відповідач.
Посилання касаційної скарги на правову позицію Верховного Суду України, висловлену у постанові від 19 березня 2014 року № 6-14цс14, про те, що перебіг позовної давності щодо місячних платежів починається після несплати чергового платежу, а щодо повернення кредиту в повному обсязі зі спливом останнього дня місяця дії картки, а не закінченням строку дії договору, безпідставні, оскільки Верховний Суд України відступив від вказаної правової позиції у постанові від 30 вересня 2015 року № 6-154цс15.
Інші доводи касаційної скарги висновків суду не спростовують, на законність оскаржуваних судових рішень не впливають.
Відповідно до статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права. Не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань.
Керуючись статтями 400, 409, 410, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду
Касаційну скаргу публічного акціонерного товариства комерційного банку «ПриватБанк» залишити без задоволення.
Рішення Покровського районного суду Дніпропетровської області від 01 листопада 2016 року та ухвалу апеляційного суду Дніпропетровської від 23 лютого 2017 року залишити без змін.
Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
Головуючий Є. В. Синельников
Судді: О. М. Осіян
Н. Ю. Сакара
С. Ф. Хопта
В. В. Шипович