Справа № 759/1039/17 Головуючий у суді І інстанції Ул'яновська О.В.
Провадження № 22-ц/824/6766/2019 Доповідач у суді ІІ інстанції Ігнатченко Н.В.
26 червня 2019 року м. Київ
Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючого - Ігнатченко Н.В.,
суддів : Олійника В.І., Журби С.О.,
за участю секретаря судового засідання - Черниш С.В.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні Київського апеляційного суду у порядку спрощеного позовного провадження цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Святошинського районного суду міста Києва від 27 лютого 2019 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Київської міської клінічної лікарні № 7, третя особа - головний лікар Київської міської клінічної лікарні № 7 Гуленко Оксана Іванівна, про визнання незаконним та скасування наказу про звільнення,
У січні 2017 року ОСОБА_1 звернувся до суду з указаним вище позовом, в якому просив визнати незаконним та скасувати наказ № 525-к, виданий 20 грудня 2016 року головним лікарем Київської міської клінічної лікарні № 7 Гуленко О.І., про його звільнення з роботи.
На обґрунтування вимог позову зазначено, що з лютого 2006 року позивач працював лікарем у відділенні травматології Київської міської клінічної лікарні № 7. За період роботи його праця високо оцінювалась керівництвом закладу, проте через його принципову безкомпромісну позицію та активні дії, спрямовані на покращення умов праці та боротьбу з будь-якими проявами корупції у Київській міській клінічній лікарні № 7, стосунки з керівництвом лікувального закладу погіршились. Головний лікар ОСОБА_2 пропонувала добровільно написати заяву про звільнення, втім позивач відмовився. Ще наприкінці 2015 року головний лікар та завідувач травматологічним відділенням схвалювали професіоналізм позивача, клопотали про дотермінове присвоєння вищої кваліфікаційної категорії, а вже у 2016 році відношення керівництва змінилося на протилежне, почалися звинувачення у непрофесіоналізмі, недбалості, гоніння, цькування, фабрикування документів. Зокрема, 8 липня 2016 року позивач подав на затвердження головному лікарю ОСОБА_2 звіт про його роботу за 2013-2015 роки з метою подальшого проходження атестації, однак головний лікар, з порушенням усіх розумних термінів, не затвердила звіт, чим позбавила позивача можливості проходження атестації. Також 3 серпня 2015 року вона видала наказ «Про вжиття заходів дисциплінарного впливу» № 298-к, яким позивачу оголошувалась догана за неправильне ведення медичної документації. На даний час наказ оскаржується в судовому порядку. 11 серпня 2016 року позивач розмістив у соціальних мережах викривальне відео про корупцію у Київській міській клінічній лікарні № 7, внаслідок чого було проведено перевірку в лікувальному закладі та вжито заходів дисциплінарного впливу до головного лікаря, направлено матеріали перевірки до правоохоронних органів. Після цього, 20 грудня 2016 позивачу вручили трудову книжку, з якої він дізнався, що відповідно до наказу № 525-к від 20 грудня 2016 року його звільнено за систематичне невиконання без поважних причин обов'язків, покладених трудовим договором. При цьому наказу про звільнення позивачу вручено не було.
Рішенням Святошинського районного суду м. Києва від 27 лютого 2019 року у задоволенні позову відмовлено.
Не погоджуючись із судовим рішенням, представник позивача - адвокат Ковальчук Т.В., подав апеляційну скаргу, в якій просить його скасувати, з мотивів неправильного застосування судом першої інстанції норм матеріального та порушення норм процесуального права, та ухвалити рішення, яким: визнати незаконним та скасування наказ «Про звільнення з роботи лікаря ортопеда-травматолога травматологічного пункту травматологічного відділення з палатою інтенсивної терапії КМКЛ № 7 ОСОБА_1 » № 525-к від 20 грудня 2016 року; поновити ОСОБА_1 на роботі на посаді лікаря ортопеда-травматолога травматологічного відділення з палатою інтенсивної терапії КМКЛ № 7 (без травматологічного пункту) та стягнути з відповідача середній заробіток за час вимушеного прогулу з 20 грудня 2016 року по день поновлення на роботі.
Апеляційна скарга мотивована тим, що підставою для винесення оскаржуваного наказу та звільнення позивача відповідно до пункту 3 статті 40 КЗпП України стало те, що до ОСОБА_3 раніше неодноразово застосовувалися заходи дисциплінарного стягнення у вигляді доган згідно з наказами № 298-К від 3 серпня 2016 року, № 438-К від 4 листопада 2016 року, № 522К від 15 грудня 2016 року. Позивач дізнався про існування наказів № 438-К та № 522К лише після того, як ознайомився з матеріалами справи, відповідач йому не оголошував їх та не надавав для ознайомлення, що в свою чергу є порушенням порядку застосування дисциплінарних стягнень, передбаченого статтею 149 КЗпП України. Крім того, відповідачем не отримано від позивача до застосування дисциплінарного стягнення жодних пояснень. Із незрозумілих причин позивача як лікаря-ортопеда травматолога травматологічного відділення з палатою інтенсивної терапії КМКЛ № 7 згідно з наказом № 525-К від 20 грудня 2016 року звільнено з посади лікаря-ортопеда-травматолога травматологічного пункту травматологічного відділення КМКЛ № 7, на яку його не призначали, що вказує на порушення вимог трудового законодавства України. Представник вважає указані вище накази про застосування дисциплінарних стягнень до позивача незаконними, необґрунтованими та такими, що винесені без з'ясування усіх обставин проступків позивача, проведення службового розслідування, відібрання пояснень, встановлення завданої шкоди та без урахування встановленого статтею 148 КЗпП України строку. Крім того, наказ № 298-К від 3 серпня 2016 року оскаржується позивачем в судовому порядку. Накази видано без наявності факту порушення трудової дисципліни, дотримання порядку та правил застосування дисциплінарних стягнень, водночас не деталізовано, яке саме порушення трудової дисципліни допустив позивач, не вказано норму закону, яку порушив останній, а саме статтю КЗпП України, не зазначено норми, що регламентує такий вид стягнення, одночасно документ не містить посилання на норму КЗпП України, згідно з якою на позивача накладено дисциплінарне стягнення у вигляді оголошення догани. У всіх наказах, що стосуються притягнення до дисциплінарної відповідальності лише зазначено, що виявлено ряд недоліків у роботі лікаря, які згідно з нормами законодавства про працю не відносяться до порушення трудової дисципліни та не є підставами для притягнення до дисциплінарної відповідальності у вигляді оголошення догани. Крім того, як зазначено Верховним Судом у постанові від 18 липня 2018 року у справі № 826/7/16, підставою для звільнення може бути лише безпосереднє порушення трудової дисципліни чи невиконання працівником без поважних причин обов'язків, покладених на нього трудовим договором або правилами внутрішнього трудового розпорядку, за наявності застосованого та такого, що не втратив юридичної сили за давністю або не знятого заходу дисциплінарного чи громадського стягнення, а не фактична наявність сукупності застосованих заходів дисциплінарного стягнення. Натомість у даній справі склалася ідентична ситуація, а саме відповідач звільнив позивача на підставі пункту 3 статті 40 КЗпП України, пославшись на порушення позивачем трудової дисципліни, за яке його вже було притягнуто до дисциплінарної відповідальності шляхом видачі відповідних наказів, не встановивши нових порушень.
Відзиви інших учасників справи на апеляційну скаргу до суду не надходили.
Заслухавши доповідь судді апеляційного суду, пояснення учасників справи, що з'явилися, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції, колегія суддів вважає, що апеляційну скаргу слід задовольнити частково з таких підстав.
За правилом частини першої статті 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Відповідно до вимог статті 263 ЦПК Українисудове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Ухвалюючи рішення про відмову у задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з того, що позивач систематично без поважних причин не виконував свої службові обов'язки та до нього раніше застосовувалися заходи дисциплінарного стягнення у вигляді догани. При застосуванні крайнього заходу, відповідач правомірно звільнив позивача на підставі пункту 3 частини першої статті 40 КЗпП України, вказавши на систематичне невиконання ним без поважних причин посадових обов'язків та врахував положення частини третьої статті 149 КЗпП України. Відповідачем дотримано процедуру звільнення позивача з роботи, адже воно було погоджено профспілковим комітетом, на засідання якого позивач повідомлявся в установленому порядку. Звільнення позивача проведено у відповідності до діючого законодавства, правомірно та з дотриманням визначеним законом строку й порядку, порушень трудових прав позивача не встановлено.
Колегія суддів не повністю погоджується з таким висновком суду з огляду на наступне.
Судом встановлено, що наказом Київської міської клінічної лікарні № 7 від 2 лютого 2006 року № 26-к ОСОБА_1 після закінчення інтернатури переведено на посаду лікаря ортопеда-травматолога з надання ургентної допомоги травматологічне відділення стаціонар (а.с. 109).
У наказі Київської міської клінічної лікарні № 7 від 22 жовтня 2009 року № 282-к установлено, що 15 жовтня 2009 року сталося побиття лікарем ОСОБА_1 лікаря ОСОБА_4 , внаслідок чого останній був госпіталізований. Цим наказом вирішено звільнити позивача за власним бажанням на підставі поданої ним заяви (а.с. 110-111).
Наказом відповідача від 2 листопада 2009 № 297-к позивача поновлено на займаній посаді з 22 жовтня 2009 згідно поданої ним заяви, втім за порушення трудової дисципліни та хуліганські дії винесено догану (а.с. 112-113).
Згідно наказу від 30 березня 2012 року № 76-к ОСОБА_1 за його згодою переведено на посаду лікаря ортопеда-травматолога міського центру малоінвазивної травматології та ортопедії (а.с. 114).
Відповідно до посадової інструкції лікаря ортопеда-травматолога травматологічного пункту Київського міського центру малоінвазивної травматології та ортопедії ОСОБА_1 , до завдань та обов'язків позивача, у тому числі, відноситься: проведення обстеження та лікування хворих, якісно і своєчасно вести медичну документацію, згідно затвердженого графіку нести чергування по відділенню лікарні, щоденно проводити обхід хворих, вести лікарську документацію, виконувати правила внутрішнього трудового розпорядку закладу та інші обов'язки і права (а.с. 123-126).
3 серпня 2016 року наказом відповідача № 298-к ОСОБА_1 оголошено догану через наявність недоліків стосовно якості ведення медичної документації, а саме, відсутності реєстрації пацієнта ОСОБА_5 у журналі під час проведення прийому, порушення інструкції про порядок ведення документів, що засвідчують тимчасову непрацездатність, виявлено розбіжності в діагнозі, зазначеному в журналі реєстрації пацієнтів та довідці, виданій пацієнту, наявні порушення ведення первинної медичної документації (а.с. 80).
4 листопада 2016 року Київською міською клінічною лікарнею № 7 видано наказ № 438-к, яким позивачу оголошено догану на підставі висновку та пропозиції комісії з питань перевірки фінансово-господарської діяльності лікарні за період з 1 січня 2016 року по 1 вересня 2016 року згідно наказів Департаменту охорони здоров'я виконавчого органу Київської міської ради (КМДА) від 12 серпня 2016 року № 392 та змін до нього, внесених наказом від 31 серпня 2016 року № 441 за неналежне виконання лікарських обов'язків та недотримання норм наказу МОЗ України від 14 лютого 2012 року № 110 щодо облікової документації та інструкції щодо заповнення (а.с. 81).
У період з 8 листопада 2016 року по 14 грудня 2016 року включно позивач перебував на амбулаторному лікуванні (а.с. 76-78).
Витягом з протоколу медичної ради Київської міської клінічної лікарні № 7 від 15 листопада 2016 року № 10 встановлено, що на адресу закладу надійшла заява пацієнта ОСОБА_6 щодо неналежного виконання професійних обов'язків лікаря ОСОБА_1 за наслідками лікування якого він став інвалідом - втратив ногу. Медичною радою прийнято наступні висновки: надання медичної допомоги пацієнту позивачем не відповідало протоколу надання вторинної стаціонарної (спеціалізованої) медичної допомоги пацієнту, затвердженому в Департаменті МОЗ м. Києва від 24 жовтня 2014 року та вимогам МОЗ України від 15 червня 2007 року № 329; лікарем-травматологом ОСОБА_1 допущено лікарську помилку, а саме вчасно не виявлено симптомів хвороби; медична картка хворого велася лікарем з порушенням нормативно-правових вимог до ведення первинної медичної документації. Позивач не відповідає займаній посаді та кваліфікаційній категорії. Адміністрації лікарні рекомендовано вжити до ОСОБА_1 один із заходів дисциплінарного впливу (а.с. 50-52).
Вказані висновки відповідача прийнято на підставі висновку Департаменту охорони здоров'я виконавчого органу Київської міської ради (КМДА) за результатами клініко-експертної оцінки якості та обсягів надання медичної допомоги ОСОБА_6 в умовах травматологічного відділення Київської міської клінічної лікарні № 7 від 27 жовтня 2016 року (а.с. 53-55).
15 грудня 2016 року наказом відповідача № 522-к відносно позивача застосовано дисциплінарне стягнення у вигляді догани через залишення без попередження робочого місця та території лікарні до закінчення чергування та неявку на здачу чергування, що призвело до порушень правил внутрішнього трудового розпорядку (а.с. 82-83).
Наказом Київської міської клінічної лікарні № 7 від 20 грудня 2016 року № 525-к ОСОБА_1 звільнено відповідно до пункту 3 статті 40 КЗпП України (систематичне невиконання працівником без поважних причин обов'язків, покладених на нього трудовим договором або правилами внутрішнього трудового розпорядку, якщо до працівника раніше застосувались заходи дисциплінарного чи громадського стягнення). Наказом встановлено, що за порушення трудової дисципліни ОСОБА_1 , до нього неодноразово застосувалися заходи дисциплінарного стягнення у вигляді догани (наказ № 298-к від 3 серпня 2016 року, № 438 від 4 листопада 2016 року, № 522 від 15 грудня 2016 року). Зважаючи на систематичне невиконання та неналежне виконання без поважних причин лікарських обов'язків, покладених на нього трудовим договором відповідно до його посади та правил внутрішнього трудового розпорядку, вирішено звільнити позивача (а.с. 68-71).
Первинна профспілкова організація Київської міської клінічної лікарні № 7 надала згоду на звільнення ОСОБА_1 , що підтверджується витягом з протоколу № 13 від 20 грудня 2016 року (а.с. 89).
При цьому позивач повторно на засідання профкому не з'явився, про час та місце його проведення повідомлявся належним чином (а.с. 85-87).
Також позивач, отримавши копію наказу про звільнення, відмовився від підпису в оригіналі наказу про ознайомлення з ним, трудову книжку отримав, однак від підпису в книзі обліку руху трудових книжок і вкладишів до них Київської міської клінічної лікарні № 7 відмовився, що підтверджується актами від 20 грудня 2016 року (а.с. 72, 73).
4 січня 2017 позивач звернувся до головного лікаря лікувального закладу із заявою про видачу наказу про звільнення (а.с. 33).
Статтею 43 Конституції України визначено, що кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується.
Відповідно до положень статті 139 КЗпП України працівники зобов'язані працювати чесно і сумлінно, своєчасно і точно виконувати розпорядження власника або уповноваженого ним органу, додержуватися трудової і технологічної дисципліни, вимог нормативних актів про охорону праці, дбайливо ставитися до майна власника, з яким укладено трудовий договір.
Статтею 147 КЗпП України передбачено, що за порушення трудової дисципліни до працівника може бути застосовано тільки один з таких заходів стягнення: догана, звільнення. Законодавством, статутами і положеннями про дисципліну можуть бути передбачені для окремих категорій працівників й інші дисциплінарні стягнення.
Згідно пункту 3 частини першої статті 40 КЗпП України трудовий договір, укладений на невизначений строк, а також строковий договір до закінчення строку його чинності, можуть бути розірвані власником або уповноваженим ним органом лише у випадку систематичного невиконання працівником без поважних причин обов'язків, покладених на нього трудовим договором або правилами внутрішнього трудового розпорядку, якщо до працівника раніше застосовувалися заходи дисциплінарного та громадського стягнення.
Виходячи зі змісту даної норми, для звільнення працівника за систематичне порушення трудової дисципліни необхідно, щоб він вчинив конкретний дисциплінарний проступок, тобто допустив невиконання або неналежне виконання трудових обов'язків, щоб це невиконання або неналежне виконання трудових обов'язків було протиправним та винним і носило систематичний характер, а попередньо за порушення трудової дисципліни до працівника застосовувалося декілька заходів дисциплінарного чи громадського стягнення з додержанням порядку їх застосування, але вони не дали позитивних наслідків і працівник знову вчинив дисциплінарний проступок.
Систематичним порушенням трудової дисципліни вважається порушення, вчинене працівником, який і раніше порушував трудову дисципліну, за що притягувався до дисциплінарної відповідальності та порушив її знову.
Відповідно до роз'яснень, викладених у пункті 23 постанови Пленуму Верховного Суду України від 06 листопада 1992 року № 9 «Про практику розгляду судами трудових спорів» (зі змінами та доповненнями), за передбаченими пунктом 3 статті 40 КЗпП України підставами, працівник може бути звільнений лише за проступок на роботі, вчинений після застосування до нього дисциплінарного або громадського стягнення за невиконання без поважних причин обов'язків, покладених на нього трудовим договором або правилами внутрішнього трудового розпорядку. У таких випадках враховуються ті заходи дисциплінарного стягнення, які встановлені чинним законодавством і не втратили юридичної сили за давністю або не зняті достроково (стаття 151 КЗпП України).
Для правомірного розірвання роботодавцем трудового договору на підставі пункту 3 статті 40 КЗпП України необхідна наявність сукупності таких умов: порушення має стосуватися лише тих обов'язків, які є складовими трудової функції працівника чи випливають з правил внутрішнього трудового розпорядку; невиконання чи неналежне виконання працівником трудових обов'язків має бути винним, скоєним без поважних причин умисно або з необережності; невиконання або неналежне виконання трудових обов'язків повинно бути систематичним; враховуються тільки дисциплінарні й громадські стягнення, які накладаються трудовими колективами і громадськими організаціями відповідно до їх статутів; з моменту виявлення порушення до звільнення може минути не більше місяця.
Надаючи оцінку підставам звільнення позивача за пунктом 3 статті 40 КЗпП України, в тому числі щодо систематичності невиконанням працівником без поважних причин обов'язків, покладених на нього трудовим договором або правилами внутрішнього трудового розпорядку, суд першої інстанції встановив, що позивач тричі протягом півріччя 2016 року притягувався до дисциплінарної відповідальності у вигляді доган, а саме: наказ № 298-к від 3 серпня 2016 року «Про вжиття заходів дисциплінарного впливу», наказ № 438-к від 4 листопада 2016 року «Про застосування дисциплінарного стягнення до лікаря ортопеда-травматолога ОСОБА_1 », наказ № 522-к від 15 грудня 2016 року «Про застосування дисциплінарного стягнення до лікаря ортопеда-травматолога ОСОБА_1 », і так як зазначені накази не втратили юридичної сили за давністю та не скасовані, вони не зняті достроково, а із дня накладення дисциплінарних стягнень до видання наказу про звільнення не минуло більше одного року, вони є чинними. Таким чином, суд вбачав систематичне невиконання працівником без поважних причин посадових обов'язків, допущених впродовж із серпня 2016 по грудень 2016 року, тому вважав, що наказ № 525-К від 20 грудня 2016 року про звільнення з роботи ОСОБА_1 відповідно до пункту 3 статті 40 КЗпП України («систематичне невиконання працівником ОСОБА_7 ) без поважних причин обов'язків, покладених на нього трудовим договором або правилами внутрішнього трудового розпорядку, якщо до працівника раніше застосовувалися заходи дисциплінарного чи громадського стягнення») є законним.
Колегія суддів не зовсім погоджується з таким висновком.
З тексту наказу № 525-К від 20 грудня 2016 року про звільнення з роботи ОСОБА_1 відповідно до пункту 3 статті 40 КЗпП України («систематичне невиконання працівником ОСОБА_7 ), та наданих на його обґрунтування підстав вбачається, що дисциплінарним проступком, який призвів до звільнення позивача, стало те що медична допомога громадянину К. в умовах травматологічного відділення КМКЛ № 7 була надана лікуючим лікарем ( ОСОБА_1 ) з порушенням (невиконанням) локального клінічного протоколу КМКЛ № 7 «Надання медичної допомоги пацієнтам з переломом проксимального відділу стегнової кістки» та вимог наказів МОЗ України № 329 від 16 червня 2007 року «Про затвердження клінічних протоколів надання медичної допомоги з профілактики тромботичних ускладнень в хірургії, ортопедії і травматології, акушерстві та гінекології» та № 502 від 29 серпня 2008 року «Про затвердження клінічного протоколу з антибактеріальної профілактики в хірургії, травматології, акушерстві та гінекології. Ведення медичної документації проводилось з численними порушеннями.
В той же час вказане лікування позивач здійснював у вересні 2016 року, що встановлено з даних матеріалів справи, зокрема у витягу з протоколу № 10 медичної ради КМКЛ № 7 від 15 листопада 2016 року (а.с. 50-52) вказано, що при лікуванні пацієнта К . , який знаходився на лікуванні з 18 вересня 2016 року, тобто в період, коли до нього ще не було застосовано два чи більше дисциплінарних стягнення. За таких умов передбачена положеннями пункту 3 частини 1 статті 40 КЗпП України правова конструкція була відсутня.
Зважаючи на той факт, що оцінка дій працівника має здійснюватися на час вчинення ним таких дій, то порушення трудової дисципліни позивачем при здійсненні лікування пацієнта К. ще не носили систематичного характеру, відтак звільнення його саме за систематичне порушення трудової дисципліни не може вважатися законним. При цьому той факт, що вже після вчинення позивачем вищевказаних дій, а саме лікарські недоліки та помилки, що призвели до тяжких наслідків для здоров'я пацієнта К. , а саме ампутації лівої нижньої кінцівки на рівні верхньої третини стегна, йому в листопаді-грудні 2016 року було оголошено дві догани, не змінює того факту, що на час вчинення проступку, який було покладено в основу звільнення, дії позивача ще не характеризувалися системою.
За таких обставин, відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції, дослідивши всі наявні у справі докази в їх сукупності та надавши їм оцінку, не правильно застосував норми матеріального права та безпідставно вважав, що звільнення ОСОБА_1 було здійснено з дотриманням вимог трудового законодавства, а тому рішення Святошинського районного суду м. Києва від 27 лютого 2019 року необхідно скасувати та ухвалити нове рішення про задоволення позовних вимог ОСОБА_1 , при цьому визнати незаконним та скасувати наказ головного лікаря КМКЛ № 7 ОСОБА_2 № 525-к від 20 грудня 2016 року про звільнення ОСОБА_1 з роботи.
Інші доводи апеляційної скарги фактично зводяться до незгоди представника позивача із наказами про притягнення останнього до дисциплінарної відповідальності у вигляді догани, проте ці розпорядчі документи, які видавалися керівником відповідача, не є предметом даного судового розгляду.
В апеляційній скарзі представник позивача також просив апеляційний суд поновити ОСОБА_1 на роботі на посаді лікаря ортопеда-травматолога травматологічного відділення з палатою інтенсивної терапії КМКЛ № 7 (без травматологічного пункту) та стягнути з відповідача середній заробіток за час вимушеного прогулу з 20 грудня 2016 року по день поновлення на роботі, однак в суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції (частина шоста статті 367 ЦПК України).
Пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року).
Керуючись статтями 367 - 369, 374, 375, 381 - 384 ЦПК України, суд
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.
Рішення Святошинського районного суду міста Києва від 27 лютого 2019 року скасувати та ухвалити нове рішення.
Позовні вимоги ОСОБА_1 задовольнити.
Визнати незаконним та скасувати наказ головного лікаря КМКЛ №7 ОСОБА_2 № 525-к від 20 грудня 2016 року про звільнення ОСОБА_1 з роботи.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку протягом тридцяти днів до Верховного Суду.
Головуючий Н.В. Ігнатченко
Судді: В.І. Олійник
С.О. Журба