Справа № 755/18257/18
№ апеляційного провадження: 22-ц/824/6734/2019
03 липня 2019 року м. Київ
Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
судді - доповідача Слюсар Т.А.,
суддів: Волошиної В.М., Панченка М.М.,
за участю секретаря судового засідання Макаренко О.О.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою адвоката Санченка Романа Григоровича в інтересах ОСОБА_1 на заочне рішення Дніпровського районного суду м. Києва від 06 лютого 2019 року у складі судді Марфіної Н.В.,
у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про зменшення розміру аліментів,-
У листопаді 2018 року ОСОБА_1 звернувся у суд із позовом до ОСОБА_2 про зменшення розміру аліментів на утримання неповнолітніх дітей, ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , та встановити їх у розмірі ј від всіх доходів, але не менше ніж 50 % прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку.
Зазначав, що рішенням Дніпровського районного суду м. Києва від 14 червня 2018 року було задоволено вимоги ОСОБА_2 до ОСОБА_1 щодо стягнення аліментів на утримання малолітніх дітей, ОСОБА_3 та ОСОБА_4 у розмірі 1/3 частини від усіх видів заробітку (доходу) щомісячно, але не менше 50 % прожиткового мінімуму для дитини та не більше десяти прожиткових мінімумів для дитини відповідного віку і видано судовий наказ від 14 червня 2018 року.
ОСОБА_1 вказував, що судовий розгляд по справі проводився в поряду спрощеного провадження та без повідомлення ОСОБА_1 , а ознайомившись з даним судовим наказом від 14 червня 2018 року, позивач вважає, що при розгляді справи суду не було надано для з'ясування обставини справи, не було взято до уваги докази, що мають значення для справи та постановлено рішення не на підставі повного та всебічного вивчення обставив, які мають вирішальне значення для встановлення розміру стягуваних аліментів. Так, судом не було враховано, що відповідно до Пенсійного посвідчення № НОМЕР_1 від 07 жовтня 2011 року ОСОБА_1 отримує пенсію по інвалідності та має 3 групу інвалідності з дитинства.
Також зазначав, що на момент розгляду справи ОСОБА_2 не було повідомлено суду суттєві обставини, які впивають на встановлення розміру аліментів на дітей позивача.
Посилаючись на положення ст.ст. 182, 192 СК України та те, що відповідно до довідки МСЕК Серія КИЕ-1 №017892 ОСОБА_1 є інвалідом 3 групи довічно, за станом здоров'я знаходиться під постійним наглядом лікаря ендокринолога та потребує інсулінотерапії за інтенсивною схемою - введення чотири рази на добу, а також те, що два рази у рік він перебуває в стаціонарі/денному стаціонарі, а отже, суд, видаючи судовий наказ виходив лише з тих документів, які надавались позивачем і на момент винесення судового наказу суду не було відомо про тяжку хворобу та про інвалідність відповідача, просив позов задовольнити.
Заочним рішенням Дніпровського районного суду м. Києва від 06 лютого 2019 року у задоволенні позову відмовлено.
В апеляційній скарзі представник ОСОБА_1 , посилаючись на неповне з'ясування обставин справи, порушення норм процесуального права, неправильне застосування матеріального права, просить скасувати рішення районного суду та ухвалити нове рішення, яким позов задовольнити.
В обґрунтування апеляційної скарги зазначено, що відповідно цукровий діабет є невиліковною хворобою, яка супроводжується ускладненнями та потребує постійного лікування, а відповідно до результатів наданих обстежень позивач на даний час знаходиться на стадії інтенсивного введення інсуліну, що потребує більших матеріальних витрат на лікування та обстеження.
Посилаючись на інвалідність, тяжке фізичне самопочуття, необхідність постійного медичного забезпечення, що вимагає великих затрат, а також постановлення заочного рішення у порушення вимог п. 4 ч. 1 ст. 280 ЦПК України, скаржник просить апеляційну скаргу задовольнити.
Колегія суддів, вислухавши ОСОБА_1 та його представника, які підтримали апеляційну скаргу, вивчивши матеріали справи, обговоривши доводи апеляційної скарги, вважає апеляційну скаргу такою, що не підлягає задоволенню.
Як убачається з матеріалів справи, 14 червня 2018 року Дніпровським районним судом м. Києва був виданий судовий наказ про стягнення з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 аліменти на утримання дітей ОСОБА_3 та ОСОБА_4 у розмірі 1/3 частки від всіх видів заробітку (доходу) щомісячно, але не менше 50% прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку та не більше десяти прожиткових мінімумів на дитину відповідного віку починаючи з 08 червня 2018 року і до досягнення найстаршою дитиною повноліття (а.с.5).
Стан здоров'я ОСОБА_2 підтверджено наступними доказами копія пенсійного посвідчення ОСОБА_2 , виданого Пенсійним фондом України 07 жовтня 2011 року (а.с.6); довідка Дніпровської МСЕК серії КИЕ-1 №017892 від 22 квітня 2002 року (а.с.7); довідка лікарсько-консультативної комісії від 07 травня 2018 року (а.с.8); направлення на лікування в денний стаціонар від 02 серпня 2018 року (а.с.9); виписка з амбулаторної картки від 12 листопада 2018 року (а.с.10).
Відмовляючи у задоволенні позову районний суд виходив з того, що позивач хоча і є інвалідом 3 групи та страждає на цукровий діабет, однак такий стан здоров'я позивача існував на час винесення судового наказу про стягнення з нього аліментів, тож відсутні правові підстави, передбачені положеннями ст. 192 СК України для зменшення розміру щомісячних платежів.
Районний суд, розглядаючи спір, з достатньою повнотою з'ясував обставини справи, зібраним доказам дав належну оцінку й ухвалив законне й обґрунтоване рішення.
Твердження апеляційної скарги про те, що відповідно цукровий діабет є невиліковною хворобою, яка супроводжується ускладненнями та потребує постійного лікування, а відповідно до результатів наданих обстежень позивач на даний час знаходиться на стадії інтенсивного введення інсуліну, що потребує більших матеріальних витрат на лікування та обстеження, колегія суддів визнає такими, що не спростовують висновків районного суду про відсутність правових підстав до зменшення розміру аліментів, встановлених судовим наказом.
При цьому, колегія суддів враховує й зміст дослідженої судом апеляційної інстанції цивільної справи № 755/8728/18 за заявою ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про стягнення аліментів у наказному провадженні (а.с.109-111), з яких встановлено, що ухвалою Дніпровського районного суду м. Києва від 08 серпня 2018 року, залишеною без змін постановою Київського апеляційного суду від 06 листопада 2018 року, у справі за заявою ОСОБА_1 про перегляд судового наказу Дніпровського районного суду м. Києва від 14 червня 2018 року по справі № 755/8728/18 у зв'язку з нововиявленими обставинами, у задоволенні заяви відмовлено (а.с.114-118).
Ухвалою суду визнано доведеним, що неврахування судом стану здоровя ОСОБА_1 під час визначення аліментів на утримання двох дітей у розмірі 1/3 частини усіх його доходів, не могло б привести до іншого результату судового розгляду.
Отже, предметом судового розгляду вже були доводи позивача щодо його матеріального становища та стану здоров'я після винесення судового наказу від 14 червня 2018 року, підстав погіршення якого встановлено не було.
Відповідно до ч. ч. 1, 2 ст. 27 Конвенції ООН про права дитини від 20 листопада 1989 року, яка ратифікована Постановою Верховної Ради України № 789ХІІ (78912) від 27 лютого 1991 року та набула чинності для України 27 вересня 1991 року, держава визнає право кожної дитини на рівень життя, необхідний для фізичного, розумового, духовного, морального і соціального розвитку дитини. Батьки або інші особи, які виховують дитину, несуть основну відповідальність за забезпечення в межах своїх здібностей і фінансових можливостей умов життя, необхідних для розвитку дитини.
У ст. 51 Конституції України встановлено, що кожен із подружжя має рівні права та обов'язки у шлюбі та сім'ї; що державою однаково охороняється як батьківство, так і материнство.
Сімейне законодавство також містить норми, що імплементують вказані принципи.
Так, відповідно до ч. 1 ст. 141 СК України та ст. 11 Закону України «Про охорону дитинства», мати й батько мають рівні права та обов'язки щодо дитини, незалежно від того, чи перебували вони у шлюбі між собою.
Статтею 180 СК України встановлено, що батьки зобов'язані утримувати дитину до досягнення нею повноліття.
Згідно ч. 5 ст. 183 СК України, той із батьків або інших законних представників дитини, разом з яким проживає дитина, має право звернутися до суду із заявою про видачу судового наказу про стягнення аліментів у розмірі на одну дитину - однієї чверті, на двох дітей - однієї третини, на трьох і більше дітей - половини заробітку (доходу) платника аліментів, але не більше десяти прожиткових мінімумів на дитину відповідного віку на кожну дитину.
Відповідно до ч. 1 ст. 192 СК України, розмір аліментів, визначений за рішенням суду або домовленістю між батьками, може бути згодом зменшено або збільшено за рішенням суду за позовом платника або одержувача аліментів у разі зміни матеріального або сімейного стану, погіршення або поліпшення здоров'я когось з них.
Пунктом 17 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 03 липня 2006 року № 3 «Про застосування судами окремих норм Сімейного кодексу України при розгляді справ щодо батьківства, материнства та стягнення аліментів» та ч. 1 ст. 182 СК України встановлено, що вирішуючи питання щодо розміру аліментів, суд повинен ураховувати: стан здоров'я, матеріальне становище дитини і платника аліментів; наявність в останнього інших неповнолітніх дітей, непрацездатних чоловіка, дружини, батьків, повнолітніх дочки, сина; інші обставини, що мають істотне значення.
Чинним законодавством забезпечено право кожної дитини на рівень життя, необхідний для фізичного, розумового, духовного, морального і соціального розвитку дитини, шляхом визначення порядку стягнення аліментів з того з батьків, з яким дитина не проживає.
Матеріалами справи доведено, що визначений судовим наказом розмір аліментів районним судом було встановлено без урахування стану здоров'я позивача, проте в розумінні вимог ст.192 СК України підстав до його зменшення, не має.
Згідно ст. 12 ЦПК України, цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Відповідно до положень ст. 76 ЦПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються, зокрема, письмовими, речовими і електронними доказами.
З пояснень у суді апеляційної інстанції ОСОБА_1 убачається, що позивач хворіє на цукровий діабет з 13 років та безкоштовно отримує інсулін, при цьому працює в банку на посаді системного адміністратора, отримуючи заробіток близько 24 000 грн. та пенсію, у розмірі 1600 грн.
Крім того, ОСОБА_1 також вказував, що добровільно щомісячно сплачує на дітей аліменти, у сумі 10 000 грн.
Отже, позивачем не надано належних та допустимих доказів неможливості сплати встановленого судом розміру аліментів, які підлягають стягненню з позивача за судовим наказом, або погіршення його майнового стану.
З урахуванням викладеного, обставин справи, колегія суддів визнає такими, що не заслуговують на увагу доводи апеляційної скарги про визначення судом непомірного розміру аліментів на утримання дітей та наявність підстав до його зменшення.
Відповідно до ч. 1 ст. 375 ЦПК України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Викладені у рішенні висновки відповідають обставинам справи та долученим до справи доказам. Норми матеріального права районним судом застосовано правильно.
Посилання апеляційної скарги на процесуальні порушення, допущені районним судом не є істотними, остільки вони не призвели до неправильного вирішення справи.
За таких обставин, колегія суддів дійшла висновку про відхилення апеляційної скарги та залишення рішення суду першої інстанції без змін.
Керуючись ст. ст. 367, 374, 375, 382 ЦПК України, суд,-
Апеляційну скаргу адвоката Санченка Романа Григоровича в інтересах ОСОБА_1 відхилити.
Заочне рішення Дніпровського районного суду м. Києва від 06 лютого 2019 року залишити без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття, проте може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом 30 днів з моменту складання повного судового рішення.
Повне судове рішення складено 04 липня 2019 року.
Суддя-доповідач:
Судді: