Постанова від 03.07.2019 по справі 759/20708/18

Постанова

Іменем України

03 липня 2019 року

провадження №22-ц/824/8717/2019

Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого судді - Мазурик О.Ф. (суддя-доповідач),

суддів: Кравець В.А., Махлай Л.Д.,

розглянув в порядку письмового провадження апеляційну скаргу ОСОБА_1 , в інтересах якого діє ОСОБА_2 ,

на рішення Святошинського районного суду м. Києва

в складі судді Коваль О.А.

від 21 березня 2019 року

у справі №759/20708/18 Святошинського районного суду м. Києва

за позовом ОСОБА_3

до ОСОБА_1

про стягнення аліментів та додаткових витрат на дитину,

ВСТАНОВИВ:

В грудні 2018 року ОСОБА_3 звернулася до Святошинського районного суду м. Києва з позовом до ОСОБА_1 про стягнення аліментів та додаткових витрат на дитину.

Посилаючись на те, що ІНФОРМАЦІЯ_1 від шлюбу з ОСОБА_1 народився син ОСОБА_5 , однак відповідач останніх шість років з ними не проживає, не бере участі у вихованні дитини, добровільно не виконує свого батьківського обов'язку щодо надання матеріальної допомоги на утримання сина, просила стягнути з відповідача аліменти на утримання сина ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , у розмірі ј від заробітку (доходу) щомісячно.

Вказувала, що ОСОБА_5 також потребує додаткових витрат, зокрема на медичне лікування, у зв'язку з встановленим йому діагнозом цукровий діабет І тип тяжка форма (інсулінозалежний) і присвоєнням інвалідності, та для розвитку музичних здібностей дитини. Зазначала, що такі витрати щомісячно складають суму 5 287,50 грн, які позивачка і просила стягувати з відповідача щомісячно.

Крім того, позивачка посилаючись на те, що нею фактично понесено витрати на лікування дитини у розмірі 9267,14 грн, з урахуванням того, що витрати розподіляються між батьками у рівних частинах, просила стягнути з відповідача половину фактично понесених витрат у розмірі 4 633,57 грн.

Рішенням Святошинського районного суду м. Києва від 21 березня 2019 року позов задоволено у повному обсязі. Вирішено питання про судові витрати.

Не погоджуючись з вказаним рішенням суду, відповідач звернувся до суду з апеляційною скаргою, в якій посилався на порушення судом першої інстанції норм процесуального права та неправильне застосування норм матеріального права, незаконність та необґрунтованість рішення суду, ухваленого без повного та всебічного з'ясування обставин справи, що мають значення для правильного вирішення справи.

В обґрунтування апеляційної скарги вказував, що суд першої інстанції ухвалюючи рішення в частині стягнення аліментів в частці від суми доходу фактично унеможливив виконання такого рішення, оскільки не врахував, що відповідач є іноземцем, який не зареєстрований на території України, не має офіційного працевлаштування, нерухомого майна та доходів.

Судом неправомірно стягнуто фактично понесені додаткові витрати на утримання дитини в сумі 4633,57 грн, оскільки на підтвердження таких витрат позивачем не надано належних доказів.

Судом не взято до уваги, що відповідач заперечував проти стягнення додаткових витрат щомісячно у сумі 5287,50 грн та вважав за доцільне покривати такі витрати на дитину тільки після їх фактичного понесення та підтвердження належними доказами. При вирішенні позовної вимоги про стягнення додаткових витрат наперед судом також не взято до уваги, що на відміну від занять в музичній школі під час концертів чи інших виступів жодного навчання чи розвитку творчих здібностей не відбувається, у зв'язку з чим купівля абонементів не може включатися до додаткових витрат на дитину.

Крім того, як на підставу скасування рішення суду посилався на те, що судом стягнуто судовий збір у більшому розмірі ніж визначено Законом України «Про судовий збір».

За наведених обставин просив скасувати рішення Святошинського районного суду м. Києва від 21.03.2019 та ухвалити нове рішення, яким в задоволенні позовних вимог відмовити.

Позивачка, заперечуючи проти апеляційної скарги, подала відзив, в якому посилаючись на те, що рішення суду є законним та обґрунтованим, ухвалене судом з дотриманням норм матеріального та процесуального права, а доводи апеляційної скарги є безпідставними, просила відмовити в задоволення апеляційної скарги, а рішення залишити без змін.

За приписами ч. 1 ст. 369 ЦПК України апеляційні скарги на рішення суду у справах з ціною позову менше ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи.

Колегія суддів, заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши доводи апеляційної скарги, законність та обґрунтованість рішення суду в межах апеляційного оскарження, та вимог, що заявлялися в суді першої інстанції, дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню виходячи з наступного.

Судом встановлено та вбачається з матеріалів справи, що ОСОБА_3 та ОСОБА_1 з 09 вересня 2009 року перебували у шлюбі та є батьками малолітнього ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Судом також встановлено, що дитина проживає разом з матір'ю та перебуває на її утриманні, відповідач з ними не проживає, участі у вихованні сина не приймає та матеріально не утримує дитину.

Відповідно до статті 180 Сімейного кодексу України (далі - СК України), батьки зобов'язані утримувати дитину до досягнення нею повноліття.

Встановивши відповідні правовідносини та застосувавши відповідні норми матеріального права, суд першої інстанції, дійшов правильного висновку щодо обв'язку обох батьків утримувати дитину.

Колегія суддів погоджується з висновком суду щодо наявності правових підстав для задоволення позову та стягнення аліментів, виходячи з наступного.

Згідно з ч. 3 ст. 181 СК України, за рішенням суду кошти на утримання дитини (аліменти) присуджуються у частці від доходу її матері, батька і (або) у твердій грошовій сумі.

Частиною 1 статті 182 СК України передбачено, що при визначенні розміру аліментів суд враховує: стан здоров'я та матеріальне становище дитини; стан здоров'я та матеріальне становище платника аліментів; наявність у платника аліментів інших дітей, непрацездатних чоловіка, дружини, батьків, дочки, сина; наявність на праві власності, володіння та/або користування у платника аліментів майна та майнових прав, у тому числі рухомого та нерухомого майна, грошових коштів, виключних прав на результати інтелектуальної діяльності, корпоративних прав; доведеність стягувачем аліментів витрати платника аліментів, у тому числі на придбання нерухомого або рухомого майна, сума яких перевищує десятикратний розмір прожиткового мінімуму для працездатної особи, якщо платником аліментів не доведено джерело походження коштів; інші обставини, що мають істотне значення.

Розмір аліментів має бути необхідним та достатнім для забезпечення гармонійного розвитку дитини. Мінімальний гарантований розмір аліментів на одну дитину не може бути меншим, ніж 50 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку (ч. 2 ст. 182 СК України).

Відповідно до ч. 1 ст. 183 СК України частка заробітку (доходу) матері, батька, яка буде стягуватися як аліменти на дитину, визначається судом.

Суд першої інстанції, встановивши, що батько дитини ОСОБА_1 є працездатним, не має на утриманні інших осіб, та врахувавши потреби для дитини відповідного віку, дійшов висновку про визначення розміру аліментів, що підлягають стягненню із відповідача у розмірі ј частки заробітку (доходу) щомісячно, але не менше 50% прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, починаючи з 20.12.2018 і до досягнення дитиною повноліття.

При визначенні розміру аліментів судом враховано незадовільний стан здоров'я та матеріальне становище відповідача, при цьому також враховано стан здоров'я дитини, а саме наявність діагнозу «цукровий діабет І типу тяжка форма» (інсулінозалежний).

Судом також враховано матеріальні можливості матері, яка працює в школі №83 м. Києва, де навчається ОСОБА_5 , та займає посаду секретаря-друкарки, що підтверджується наказом від 31.08.2018 №91-к, із заробітною платою спеціаліста 3052,00 грн.

З огляду на вказані обставини, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції дійшов правильного висновку, що розмір аліментів - ј від заробітку (доходу) не є завищеним чи неадекватним, натомість прийнятним для можливості його реалізувати для забезпечення малолітньої дитини працездатними батьками.

Доводи апеляційної скарги, що відповідач є іноземцем, який не зареєстрований на території України, не має офіційного працевлаштування, нерухомого майна та доходів, у зв'язку з чим стягнення аліментів у частці від заробітку буде порушувати права дитини, не заслуговують на увагу колегії суддів, оскільки порядок виконання рішення суду іноземцями врегульовано в Законі України «Про виконавче провадження».

Так, розділ ХІІ Закону України «Про виконавче провадження» регулює питання виконання рішень щодо іноземців.

Відповідно до ч. 1 ст. 77 закону України «Про виконавче провадження» під час виконання рішень стосовно іноземців, осіб без громадянства та іноземних юридичних осіб, які відповідно проживають (перебувають) чи зареєстровані на території України або мають на території України власне майно, яким володіють самостійно або разом з іншими особами, застосовуються положення цього Закону.

Крім того, з огляду на те, що відповідач є громадянином США, виконання рішення можливе не лише на території України, а й на території США, відповідно до Конвенції про стягнення аліментів за кордоном та Інструкції про виконання в Україні Конвенції про стягнення аліментів за кордоном, затвердженої наказом міністерства юстиції України від 29.12.2006 №121/5 та зареєстрованої в Міністерстві юстиції України 29.12.2006 за №1390/13264.

Також не заслуговують на увагу колегії суддів посилання в апеляційній скарзі щодо можливості надання відповідачу добросовісно виконувати свій обов'язок по утриманню дитини, у зв'язку з чим варто стягнути аліменти у твердій грошовій сумі в розмірі мінімального рекомендованого розміру аліментів для дитини відповідного віку, оскільки відповідач не позбавлений права брати участь в утриманні дитини в грошовій і (або) натуральній формі, в тому числі за домовленістю з матір'ю дитини.

За приписами статті 51 Конституції України та статті 181 СК України батьки зобов'язані утримувати своїх дітей.

Ураховуючи наведені обставини та положення закону, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції, визначаючи розмір аліментів, взявши до уваги вказані вище обставини та наведені положення закону, дійшов обґрунтованого висновку, з урахуванням стану здоров'я дитини, що аліменти на утримання сина ОСОБА_9 необхідно встановити у розмірі ј частини з усіх видів заробітку (доходу) щомісячно, але не менше 50% прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, починаючи з 20.12.2018 до досягнення дитиною повноліття.

Колегія суддів також погоджується з висновком суду щодо наявності правових підстав для стягнення з відповідача фактично понесених додаткових витрат у розмірі 4 633,57 грн, враховуючи наступне.

За приписами статті 185 ЦПК України той з батьків, з кого присуджено стягнення аліментів на дитину, а також той з батьків, до кого вимога про стягнення аліментів не була подана, зобов'язані брати участь у додаткових витратах на дитину, що викликані особливими обставинами (розвитком здібностей дитини, її хворобою, каліцтвом тощо).

Розмір участі одного з батьків у додаткових витратах на дитину в разі спору визначається за рішенням суду, з урахуванням обставин, що мають істотне значення. Додаткові витрати на дитину можуть фінансуватися наперед або покриватися після їх фактичного понесення разово, періодично або постійно.

В пункті 18 постанови Пленуму Верховного Суду України від 15 травня 2006 року №3 «Про застосування судами окремих норм Сімейного кодексу України при розгляді справ щодо батьківства, материнства та стягнення аліментів» роз'яснено, що до передбаченої статтею 185 СК України участі в додаткових витратах на утримання дитини, викликаних особливими обставинами (розвитком її здібностей, хворобою, каліцтвом тощо), можна притягати лише батьків. У цих випадках ідеться про фактично зазнані або передбачувані витрати, тому їх необхідно визначати у твердій грошовій сумі.

Додаткові витрати на утримання дитини мають бути викликані особливими обставинами. У даному випадку мова йде про додаткові витрати, а не про додаткове стягнення коштів на утримання дитини. Проте, в окремих випадках, через особливі обставини (розвиток здібностей дитини, тяжка хвороба, каліцтво дитини, тощо) потрібні значні додаткові витрати. Визначення таких особливих обставин відноситься до компетенції суду, і вони є індивідуальними в кожному конкретному випадку. Додаткові витрати не є додатковим стягненням коштів на утримання дитини. Тому, розмір додаткових витрат, що стягуються, повинен визначатися залежно від дійсно понесених або передбачуваних витрат.

Участь у додаткових витратах на дитину є не правом, а обов'язком батьків незалежно від сплати аліментів і закон не передбачає можливості повного звільнення особи від участі в таких витратах, а обставини, що мають істотне значення, враховуються лише при визначенні судом розміру участі одного з батьків у додаткових витратах на дитину в разі спору.

Наявність таких додаткових витрат має довести особа, що заявляє позовні вимоги про їх стягнення.

Розмір додаткових витрат на дитину повинен обґрунтовуватися відповідними документами (витрати на спеціальний медичний огляд - довідка медичного закладу про вартість медичних послуг; витрати на лікування, на санаторно-курортне лікування; виписка з історії хвороби дитини; рецепти лікарів; довідки; чеки; рахунки; проїзні документи тощо).

Як встановлено судом першої інстанції, ОСОБА_5 діагностовано цукровий діабет I типу тяжка форма (інсулінозалежний), що підтверджується Витягом із медичної картки №4038 від 25.01.2017.

Згідно рішення СКВК від 20.03.2017 у березні 2017 року ОСОБА_5 присвоєно інвалідність до 18 років та видано посвідчення серія НОМЕР_1 .

Судом також встановлено, що відповідно до видаткової накладної №13890 від 29.10.2018 позивачем: придбано тест-смужки для глюкометра Performa на суму 2 325,01 грн; чек №14017 із аптеки №33 від 22.10.2018 підтверджує придбання позивачем тест-смужок на загальну вартість 614 грн 20 коп; товарним чеком від 15.11.2018 підтверджується придбання голок інсулінових для шприц-ручок, ланцети на загальну суму 785,00 грн; придбано Мазь-Солкосерил (для загоєння проколів) - 142,90 грн, що підтверджується чеком №13704 від 16.10.2018; придбано Тест-смужки для вимірювання рівня кетонів у сечі, як побічного продукту гіперглікемії на суму 166,73 грн, що підтверджується чеком від 15.11.2018; придбано препарат Смарт-Омега на суму 211,30 грн, що підтверджується чеком від 15.11.2018; оплачено аналіз крові на глікований гемоглобін, що підтверджується чеком від 22.11.2018 на загальну суму 340 грн; придбано антибактеріальний крем для діабетичної стопи та спеціальний бальзам Букавиця карпатська на загальну суму 282,00 грн, що підтверджується заказом №63991742; придбано Глюкометр FreeStyle Libre, вартістю 2200 грн та сенсор до глюкометра, вартістю 2200,00, що підтверджується товарним чеком №16 від 30.12.2018.

З огляду на вищевикладене, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції дійшов обгрунтованого та мотивованого висновку про те, що позивачкою самостійно понесено витрати на лікування дитини на загальну суму 9267,14 грн, і такі витрати відповідають медичним показанням діагностованій дитині хвороби.

До того ж судом враховано, що додаткові витрати на утримання дитини розподіляються у рівних частках на батьків, а тому з відповідача підлягає стягненню половина фактично понесених позивачкою витрат у розмірі 4 633,57 грн.

Доводи апеляційної скарги, що позивачкою не доведено належними доказами розмір фактично понесених витрат відхиляються колегією суддів, оскільки як правильно встановлено судом та вбачається з матеріалів справи позовні вимоги про стягнення фактично понесених додаткових витрат підтверджуються належними, допустимими, достатніми та достовірними доказами, тоді як відповідач, заперечуючи проти таких вимог, згідно вимог ст. 12, 81 ЦПК України, на спростування доводів позивача не надав будь-яких доказів.

Більш того, як вірно зазначено судом в мотивувальній частині рішення, що заперечення відповідача не спростовують факт наявності у дитини тяжкої хвороби, нобхідність у зв'язку з цим постійного, стабільного та вчасного лікування, медичного супроводу та відповідно понесення затрат.

Щодо задоволення судом позовних вимог про стягнення передбачуваних додаткових витрат, пов'язаних з хворобою дитини та музичними здібностями, у розмірі 5287,20 грн, колегія суддів зазначає наступне.

Як встановлено судом, у зв'язку з тяжким захворюванням ОСОБА_5 потребує постійного лікування, обстеження та не менше одного разу на рік перебування у санаторно-курортному закладі.

Так, згідно Витягу із медичної картки №4038 та медичної карти №3301 ОСОБА_5 потребує: постійної інсулінотерапії; періодичного вживання препаратів підтримання печінки (Гепабене, Карсил) та препаратів для поліпшення травлення (Креон або Мезім-форте); постійної наявності глікемічного (Моніторинг Freestyle Libre) та глюкозурочного профілю; періодичного проведення лабораторних аналізів (гліко-HB - 1 раз на 3 місяці та аналіз сечі на МАУ 1 раз на 6 місяців); санаторно-курортного лікування на курортах Миргорода та Cхідниці (ендокринологічного спрямування).

Вартість передбачуваних медичних витрат на одного з батьків щомісячно, у зв'язку з хворобою дитини, складається з: 3529,50 грн - витрати на медичні засоби та препарати щомісячно; 1288,00 грн - обов'язкові платні медичні обстеження та препарати, які необхідні 1 раз на 3 та на 6 місяців, тобто 215,00 грн щомісячно, а також обов'язкові медичні препарати та обов'язкові медичні аналізи у розмірі 381,33 грн щомісячно.

Судом також встановлено, що ОСОБА_5 відвідує Дитячу музичну школу №23, де навчається по класу скрипки, вартість навчання у музичній школі коштує 200,00 грн на місяць.

Крім того, з метою розвитку музичного слуху, поглиблення розуміння і відчуття музики, дитина відвідує Національну Філармонію України.

Звертаючись до суду з позовом, позивачка вказувала, що на відвідування Національної Філармонії України вона купує сину відповідні абонементи, як то Абонемент №6 «Музика для струнних», загальною вартістю 800,00 грн, та Абонемент №1 «Велика музика для маленьких слухачів», вартістю 180,00 грн, а тому вважала за необхідне стягнути з відповідача 200,00 грн додаткових витрат на купівлю абонементів сину для відвідування філармонії.

Беручи до уваги положення ст. 185 СК України та враховуючи вищевикладені обставини, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції дійшов обгрнутованого та мотивованого висновку щодо необхідності стягнення з відповідача щомісячно додаткових передбачуваних витрат, пов'язаних з хворобою дитини, а також особливими здібностями до музики, врахувавши при цьому обов'язок обох батьків нести додаткові витрати на утримання дитини.

Апеляційна скарга не містить доводів щодо незгоди з рішенням суду в частині стягнення додаткових передбачуваних витрат на медичні витрати у розмірі 3744,50 грн, а також на витрати в розмірі 200,00 грн за навчання дитини у музичній школі. Скаржник лише вказує на те, що на його думку додаткові витрати доцільно покривати після їх фактичного понесення. Однак, такі посилання не можуть бути підставою для скасування рішення суду, оскільки за приписами ч. 2 ст. 185 СК України додаткові витрати на дитину можуть фінансуватися як наперед, так і після їх фактичного понесення.

Разом з тим, колегія суддів частково погоджується з доводами апеляційної скарги, що судом неповно встановлено обставини справи щодо розміру заявлених позивачкою до стягнення додаткових витрат на санаторно-курортне лікування та витрат на придбання абонементів до Національної філармонії України.

Судом першої інстанції вірно встановлено, що згідно Витягу із медичної картки №4038 та медичної картки №3301 ОСОБА_5 потребуєсанаторно-курортного лікування один раз на рік.

Проте, у відповідності до вимог ст. 12, 81 ЦПК України, позивачка звертаючись до суду з позовом про стягнення додаткових витрат на утримання дитини, зокрема на санаторно-курортне лікування, та посилаючись на те, що вартість такого санаторно-курортного лікування становить 22 080,00 грн (861,67 грн щомісячно на кожного з батьків), повинна довести розмір таких витрат.

Як вбачається з матеріалів справи на підтвердження вартості санаторно-курортного лікування позивачка надала Договір №80001/30070/18 про відшкодування Фондом санаторно-курортному закладу витрат за надані послуги із реабілітаційного лікування за вибором застрахованої особи від 16.11.2018 (далі - Договір), укладений між ОСОБА_3 (замовник) та Управлінням виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України у м. Києві (Орган Фонду).

З наданого позивачкою Договору вбачається, а саме згідно пункту 3.3. вартість одно дня реабілітаційного лікування дитини у супроводі замовника становить 500,00 грн. Вартість послуг із реабілітаційного лікування дитини у супроводі замовника, що надаються за цим Договором, становить 12000,00 грн.

Згідно п. 3.4. Договору вартість одного дня перебування замовника в санаторно-курортному закладі становить 420,00 грн. Вартість супроводжуючої особи в санаторно-курортному закладі становить 10800,00 грн.

Загальна вартість послуг становить 20 080,00 грн (п. 4.1. Договору).

Отже, згідно умов Договору вартість послуг з реабілітаційного лікування дитині у супроводі замовника послуг становить 920,00 грн на день, тобто 20 080,00 грн за 24 дні лікування.

Тобто, з вищевказаного Договору вбачається, що під час проходження дитиною санаторно-курортного лікування витрати здійснюються не тільки на дитину, а й на особу, яка супроводжує дитину, тоді як ст. 185 СК України передбачено стягнення додаткових витрат лише на дитину.

Крім того, за умовами Договору (пункт 5.2. Договору) Орган Фонду проводить відшкодування за фактично використані ліжко-дні замовником, дитиною у супроводі замовника (за наявності), супроводжуючого (за наявності) в межах суми, зазначеної в розділі 3 цього Договору.

З огляду на викладене, колегія суддів приходить до висновку, що позивачка не довела належними доказами розмір передбачуваних додаткових витрат на санаторно-курортне лікування, у зв'язку з чим суд першої інстанції дійшов передчасного висновку про стягнення таких додаткових витрат.

Також, слід зазначити, що додаткові витрати на санаторно-курортне лікування разом з вартістю проїзних документів до місця санаторно-курортного лікування не є щомісячними додатковими витратами, як то передбачувані медичні витрати та витрати на щомісячну оплату занять у музичній школі, а здійснюються один раз на рік, тобто є разовими витратами.

Оскільки колегія суддів дійшла висновку про відсутність правових підстав для стягнення цих передбачуваних витрат, а тому відсутні підстави для задоволення позовної вимоги про стягнення вартості квитків (проїзних документів) до місця санаторно-курортного лікування у розмірі 600,00 грн, так як такі вимоги є похідними.

Однак, у разі понесення позивачкою фактичних додаткових витрат на дитину, зокрема на санаторно-курортне лікування, вона не позбавлена права звернутися до суду з позовом про стягнення таких витрат як фактично понесених.

Колегія суддів також погоджується з доводами апеляційної скарги про відсутність правових підстав для стягнення вартості абонементу на відвідування Національної філармонії України у розмірі 100,00 грн, оскільки надані позивачем до позовної заяви копії абонементів в силу ст. 77 ЦПК України не є належними доказами, так як не містять інформацію щодо предмета доказування, а саме з даних абонементів не вбачається, що вони придбані на ім'я ОСОБА_5 . Так, в квитках до філармонії не зазначено прізвище та ім'я особи, яка має відвідати філармонію.

Крім того, позивачкою не доведено належними доказами потребу дитини у відвідуванні Національної філармонії України.

Проте, ухвалюючи рішення, суд першої інстанції вищевказаного не врахував, неповно встановив обставини справи, внаслідок чого дійшов помилкового висновку про стягнення щомісячно з відповідача додаткових витрат на санаторно-курортне лікування з урахуванням вартості проїзних документів до місця санаторно-курортного лікування у розмірі 861,67 грн та 100,00 грн на купівлю абонементів у Національну філармонію України.

Колегія суддів також вважає обґрунтованими доводи апеляційної скарги, що судом першої інстанції неправильно визначено розмір судового збору, який стягнуто з відповідача.

Як вбачається з резолютивної частини рішення судом вирішено питання про судові витрати та стягнуто з ОСОБА_1 на користь держави судовий збір у розмірі 2 305,20 грн.

Проте, стягуючи з відповідача судовий збір у вищевказаному розмірі суд першої інстанції не навів в мотивувальній частині рішення жодних обгрунтувань, визначаючи такий розмір судового збору.

Звертаючись до суду з апеляційною скаргою відповідач зазначив, що сума судового збору, яка підлягала сплаті за подання позивачкою даного позову становить 768,40 грн.

Перевіряючи такі доводи скаржника, колегія суддів виходить з наступного.

Згідно з ч. 1 ст. 4 Закону України «Про судовий збір» судовий збір справляється у відповідному розмірі від прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року, в якому відповідна заява або скарга подається до суду, - у відсотковому співвідношенні до ціни позову та у фіксованому розмірі.

Порядок визначення ціни позову закріплено в статті 176 ЦПК України. Зокрема згідно пункту 3 частини цієї статті ціна позову визначається у позовах про стягнення аліментів - сукупністю всіх виплат, але не більше ніж за шість місяців.

Зі змісту позовної заяви вбачається, що позивачка звернулася до суду з позовом про стягнення аліментів у розмірі ј від всіх видів доходів, фактично понесених додаткових витрат у розмірі 4 633,57 грн та передбачуваних додаткових витрат у розмірі 5 287,50 грн.

При цьому, як вбачається з матеріалів справи та зазначав сам відповідач в апеляційній скарзі він є іноземцем, громадянином Америки, не має в Україні зареєстрованого місця проживання, офіційного працевлаштування. Зазначив, що проживає у м. Львові і згідно інформації, розміщеної на офіційному сайті Головного управління статистики у Львівській області середня заробітна плата в даній місцевості становить 8321,32 грн (1/4 від частки заробітку становить 2057,83 грн; за шість місяців складає суму 12 346,98 грн).

У разі якщо платник аліментів є безробітним, розмір аліментів, стягнутий судом, обчислюється державним виконавцем, виходячи із середньої заробітної плати для даної місцевості, де проживає платник.

З наведеного слідує, що ціна позову становить 22 268,05 грн (2057,83х6+5287,50+4633,57).

Таким чином, виходячи з ціни позову (22 268,05 грн), встановлених Законом України «Про судовий збір» ставок судового збору за подання позову майнового характеру фізичною особою та розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом у 2018 році (подання позову), сума судового збору за подання ОСОБА_3 позову становить 704,80 грн.

Дана сума судового збору підлягає стягненню з відповідача в дохід держави, оскільки на підставі п. 3 ч. 1 ст. 5 Закону України «Про судовий збір» позивачка звільняється від сплати судового збору.

За приписами ч. 1 ст. 376 ЦПК України підставою для зміни судового рішення є неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи.

Ураховуючи викладене, колегія суддів приходить до висновку, що ухвалене в справі рішення в частині стягнення передбачуваних додаткових витрат на утримання дитини щомісячно у розмірі 5 287,50 грн та стягненні судових витрат необхідно змінити, зменшивши суму передбачуваних додаткових витрат з 5 287,50 грн до 4 325,83 грн (5287,50-861,67-100) та суму судового збору з 2 305,20 до 704,80 грн, а в іншій частині рішення суду залишити без змін.

Відповідно до ч. 13 ст. 141 ЦПК України якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

Частиною шостою статті 19 ЦПК України визначено, що справи, у яких ціна позову не перевищує ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб (192 100,00 грн); справи незначної складності є малозначними справами.

Оскільки ціна позову у даній справі не перевищує ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, справа незначної складності, то вона відноситься до малозначних справ.

За приписами п. 2 ч. 3 ст. 389 ЦПК України не підлягають касаційному оскарженню судові рішення у малозначних справах.

На підставі викладеного та керуючись ст. 374, 375, 383, 384, 389 ЦПК України,

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 , в інтересах якого діє ОСОБА_2 , - задовольнити частково.

Рішення Святошинського районного суду м. Києва від 21 березня 2019 року в частині стягнення передбачуваних додаткових витрат на утримання дитини та судових витрат - змінити, зменшивши розмір додаткових витрат на утримання дитини з 5287 (п'ять тисяч двісті вісімдесят сім) грн 50 коп. до 4 325 (чотири тисячі триста двадцять п'ять) грн 83 коп. щомісячно, починаючи з 20.12.2018 і до досягнення дитиною повноліття, та зменшивши суму судового збору, яка підлягає стягненню з ОСОБА_1 в дохід держави з 2 305 (дві тисячі триста п'ять) грн 20 коп. до 704 (сімсот чотири) грн 80 коп.

В іншій частині рішення суду залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, оскарженню в касаційному порядку не підлягає.

Повний текст постанови складено 03 липня 2019 року.

Головуючий О.Ф. Мазурик

Судді В.А. Кравець

Л.Д. Махлай

Попередній документ
82825202
Наступний документ
82825206
Інформація про рішення:
№ рішення: 82825204
№ справи: 759/20708/18
Дата рішення: 03.07.2019
Дата публікації: 08.07.2019
Форма документу: Постанова
Форма судочинства: Цивільне
Суд: Київський апеляційний суд
Категорія справи: Цивільні справи (з 01.01.2019); Справи позовного провадження; Справи у спорах, що виникають із сімейних відносин, з них; про стягнення аліментів
Стан розгляду справи:
Стадія розгляду: Розглянуто у апеляційній інстанції (03.07.2019)
Результат розгляду: скасовано частково
Дата надходження: 20.12.2018
Предмет позову: про стягнення аліментів
Учасники справи:
головуючий суддя:
КОВАЛЬ ОКСАНА АНДРІЇВНА
суддя-доповідач:
КОВАЛЬ ОКСАНА АНДРІЇВНА
відповідач:
Хуан Джеймс
позивач:
Хуан Валерія Олегівна