справа № 755/2541/17 Головуючий у 1-й інстанції суддя: Коробенко С.В.
02 липня 2019 року м. Київ
Київський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ :
судді-доповідача - Саліхова В.В.
суддів: Шахової О.В., Вербової І.М.,
секретаря судового засідання: Дячук І.М.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Києві апеляційну скаргу Приватного акціонерного товариства «Страхова компанія «Альфа Страхування» на рішення Дніпровського районного суду м. Києва від 16 квітня 2019 року в справі за позовом ОСОБА_1 до Приватного акціонерного товариства «Страхова компанія «Альфа Страхування» про стягнення страхового відшкодування, пені, інфляційних втрат, трьох процентів річних та моральної шкоди,
№ апеляційного провадження: 22-ц/824/9217/2019
У лютому 2017 року ОСОБА_1 звернувся до суду із позовом до ПрАТ «СК «Альфа Страхування», в якому просив стягнути з ПрАТ «СК «Альфа Страхування» на свою користь страхову виплату в сумі 61 273, 59 за договором страхування ризиків, пов'язаних з експлуатацією наземного транспортного засобу №046.0789634.403 від 30.10.2015; пеню за прострочення виплати страхового відшкодування в сумі 1 354, 01 грн.; інфляційне збільшення суми боргу в розмірі 4 166, 60 грн.; 3% річних від простроченої суми в розмірі 1 113, 00 грн.; моральну шкоду в розмір 5 000, 00 грн., а всього стягнути 72 907, 20 грн.
Рішенням Дніпровського районного суду м. Києва від 16 квітня 2019 року позов задоволено частково. Стягнуто з ПрАТ «СК «Альфа Страхування» на користь ОСОБА_1 страхове відшкодування у розмірі 61 273 грн. 59 коп. Стягнуто з ПрАТ «СК «Альфа Страхування» на користь ОСОБА_1 пеню за період з 15 червня 2016 року по 13 лютого 2017 року у розмірі 1 495 грн. 08 коп., три проценти річних за період з 15 червня 2016 року по 07 листопада 2017 року у розмірі 2 568 грн. 45 коп. та інфляційні втрати за період з 15 червня 2016 року по 07 листопада 2017 рок в розмірі 7 169 грн. 01 коп. В іншій частині позовних вимог відмовлено. Стягнуто з ПрАТ «СК «Альфа Страхування» на користь держави судовий збір у розмірі 725 грн. 06 коп.
Не погоджуючись із вказаним рішенням 16.05.2019 ПрАТ «СК «Альфа Страхування» звернулося до суду із апеляційною скаргою.
В апеляційній скарзі ПрАТ «СК «Альфа Страхування»просить змінити рішення суду першої інстанції в частині стягнення з ПрАТ «СК «Альфа Страхування» на користь ОСОБА_1 розміру страхового відшкодування з 61 273, 59 грн. до 27 495, 86 грн., пені з 1 495, 08 грн. до 670, 90 грн., інфляційних витрат з 7 169, 01 грн. до 5 273, 42 грн., трьох відсотків річних з 2 568, 45 грн. до 1 153, 59 грн.
Посилається на порушення судом норм процесуального та матеріального права, неповне з'ясування обставини, що мають значення для справи.
В обґрунтування своїх доводів вказує, що страхування наземного транспорту є видом добровільного страхування, саме тому ПрАТ «СК «Альфа Страхування» здійснює його у відповідності до Правил страхування, тому будь-яке рішення, що відповідач виносить стосовно виплати або відмови у виплаті страхового відшкодування або зменшення його суми, ґрунтується виключно на умовах Договору страхування. Зазначає, що суд першої інстанції безпідставно посилається на норми та положення Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів».
Наголошує, що при вирішенні питання щодо розміру страхового відшкодування судом було проігноровано висновок експерта, оскільки стягнуто страхове відшкодування за пошкодження, які не відносяться до дорожньо-транспортної пригоди від 14.04.2016.
У відзиві на апеляційну скаргу ОСОБА_1 просить апеляційну скаргу залишити без задоволення. Зазначає, що доводи апеляційної скарги не відповідають фактичним обставинам справи. Вказує, що висновок експерта не може бути прийнятим до уваги.
У судовому засіданні представник ПрАТ «СК «Альфа Страхування» - Лукянчук А.В. підтримав апеляційну скаргу в повному обсязі з підстав наведених в ній та просив останню задовольнити.
Представник ОСОБА_1 - ОСОБА_2 заперечував проти апеляційної скарги, просив останню залишити без задоволення, рішення суду першої інстанції без змін.
Заслухавши суддю-доповідача, пояснення представників сторін, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів прийшла до висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню.
Рішення суду в частині відмови у стягненні моральної шкоди не оскаржується, у зв'язку з чим судом апеляційної інстанції не переглядається.
Ухвалюючи рішення про часткове задоволення позову, суд першої інстанції виходив з того, що страхове відшкодування позивачу до цього часу не виплачено, тому підлягає стягненню із відповідача. Пеня за несвоєчасне виконання зобов'язань підлягає стягненню за період з 15 червня 2016 року по 13 лютого 2017 року, враховуючи строки позовної давності. З урахуванням положень п. 15.1 договору страхування інфляційні втрати та три проценти річних за прострочення виконання грошового зобов'язання підлягають стягненню з 15 червня 2016 року. Позовні вимоги в частині стягнення моральної шкоди у розмірі 5 000,00 грн. не підлягають задоволенню, оскільки зазначені вимоги не ґрунтуються на законі.
З такими висновками суду погоджується колегія суддів, враховуючи наступне.
Судом першої та апеляційної інстанцій встановлено та вбачається з матеріалів справи, що ОСОБА_1 є власником автомобіля «Honda Civic» НОМЕР_1 (а. с. 128 зв., том 1).
30 жовтня 2015 року між ОСОБА_1 та Приватним акціонерним товариством «Страхова компанія «Альфа-Страхування» укладено Договір добровільного страхування ризиків, пов'язаних з експлуатацією наземного транспортного засобу № 046.0789634.402, яким застраховано автомобіль марки «Honda Civic» НОМЕР_1 (а. с. 8-17, том 1).
14 квітня 2016 року сталася дорожньо-транспортна пригода за участю автомобіля марки «Honda Civic» НОМЕР_1, під керуванням позивача, цивільно-правова відповідальність якого застрахована в Приватному акціонерному товаристві «Страхова компанія «Альфа-Страхування».
Згідно акту огляду транспортного засобу «Honda Civic» НОМЕР_1 від 14 квітня 2016 року, складеного аварійним комісаром Клоком Валерієм Корниловичем , в результаті дорожньо-транспортної пригоди пошкоджено та не підлягають відновленню наступні деталі: бампер передній, крило переднє ліве, фара передня ліва, лівий підкрильник, протитуманна ліва (а. с. 18, том 1).
14 квітня 2016 року позивачем подано заяву щодо напрямку виплати та/або доплати страхового відшкодування (а. с. 82, том 1).
31 травня 2016 року ОСОБА_1 подано до Приватного акціонерного товариства «Страхова компанія «Альфа-Страхування» заяву щодо напрямку виплати та/або доплати страхового відшкодування із зазначенням рахунків, на які необхідно перерахувати кошти (а. с. 20, том 1).
Згідно бланку угоди про виплату страхового відшкодування № 0449.206.16.01 від 12 липня 2016 року Приватне акціонерне товариство «Страхова компанія «Альфа Страхування» запропонувало позивачу страхове відшкодування в розмірі 13 500,00 грн. (а. с. 21, том 1).
27 жовтня 2016 року ОСОБА_1 направлено на адресу Приватного акціонерного товариства «Страхова компанія «Альфа Страхування» претензію про виплату страхового відшкодування в розмірі 61 273,59 грн., яка до теперішнього часу не виконана (а. с. 22-23, 24, том 1).
Позивачем зазначено, що відповідачем не здійснено страхової виплати у строк передбачений Договором страхування, тому ОСОБА_1 здійснено ремонт автомобіля за власні кошти та кошти так і не були перераховані.
Враховуючи вищевикладене, позивач звернувся із відповідним позовом до суду про стягнення страхового відшкодування, пені, інфляційних втрат, трьох процентів річних та моральної шкоди.
Відповідно до ст. 979 ЦК України за договором страхування одна сторона (страховик) зобов'язується у разі настання певної події (страхового випадку) виплатити другій стороні або іншій особі визначену у договорі грошову суму, а страхувальник зобов'язується сплачувати страхові платежі та виконувати інші умови договору.
За правилами ст. 9 Закону України «Про страхування» страхове відшкодування - страхова виплата, яка здійснюється страховиком у межах страхової суми за договорами майнового страхування і страхування відповідальності при настанні страхового випадку.
Відповідно до п. 3 ч. 1статті 988 ЦК України страхова виплата за договором майнового страхування і страхування відповідальності (страхове відшкодування) не може перевищувати розміру реальних збитків. Інші збитки вважаються застрахованими, якщо це встановлено договором.
Відповідно до ч. 1 ст. 16 Закону України «Про страхування» договір страхування - це письмова угода між страхувальником і страховиком, згідно з якою страховик бере на себе зобов'язання у разі настання страхового випадку здійснити страхову виплату страхувальнику або іншій особі, визначеній у договорі страхування страхувальником, на користь якої укладено договір страхування (подати допомогу, виконати послугу тощо), а страхувальник зобов'язується сплачувати страхові платежі у визначені строки та виконувати інші умови договору.
Відповідно до ст. 980 ЦК України предметом договору страхування можуть бути майнові інтереси, які не суперечать закону і пов'язані з: життям, здоров'ям, працездатністю та пенсійним забезпеченням (особисте страхування); володінням, користуванням і розпоряджанням майном (майнове страхування); відшкодуванням шкоди, завданої страхувальником (страхування відповідальності).
Згідно із ст. 981 ЦК України договір страхування укладається в письмовій формі. Договір страхування може укладатись шляхом видачі страховиком страхувальникові страхового свідоцтва (поліса, сертифіката). У разі недодержання письмової форми договору страхування такий договір є нікчемним.
Згідно з п. 3 ч. 1 ст. 20 Закону України «Про страхування» страховик зобов'язаний при настанні страхового випадку здійснити страхову виплату або виплату страхового відшкодування у передбачений договором строк.
Статтею 9 вказаного Закону передбачено, що страховою виплатою є грошова сума, яка виплачується страховиком відповідно до умов договору страхування при настанні страхового випадку. Розмір страхової суми та (або) розміри страхових виплат визначаються за домовленістю між страховиком та страхувальником під час укладання договору страхування або внесення змін до договору страхування, або у випадках, передбачених чинним законодавством. Страхове відшкодування - страхова виплата, яка здійснюється страховиком у межах страхової суми за договорами майнового страхування і страхування відповідальності при настанні страхового випадку. Страхове відшкодування не може перевищувати розміру прямого збитку, якого зазнав страхувальник.
У ч. 1 ст. 25 Закону України «Про страхування» визначено, що здійснення страхових виплат і виплата страхового відшкодування проводиться страховиком згідно з договором страхування на підставі заяви страхувальника (його правонаступника або третіх осіб, визначених умовами страхування) і страхового акта (аварійного сертифіката), який складається страховиком або уповноваженою ним особою (аварійним комісаром) у формі, що визначається страховиком.
Відповідно до п. 35.1 ст. 35 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» (надалі Закону), для отримання страхового відшкодування потерпілий чи інша особа, яка має право на отримання відшкодування, протягом 30 днів з дня подання повідомлення про дорожньо-транспортну пригоду подає страховику (у випадках, передбачених статтею 41 цього Закону, - МТСБУ) заяву про страхове відшкодування. Пунктом 35.2. зазначеної статті передбачено, що до заяви додаються: документ, що посвідчує право заявника на отримання страхового відшкодування (довіреність, договір оренди, свідоцтво про право на спадщину), у разі якщо заявник не є потерпілим або його законним представником.
Відповідно до вимог п. 36.2 Закону страховик протягом трьох робочих днів з дня прийняття відповідного рішення (МТСБУ) зобов'язаний направити заявнику письмове повідомлення про прийняте рішення.
Відповідно до вимог ч. 1 п. 36.2 ст. 36 Закону страховик не пізніше 90 днів з моменту отримання заяви про виплату страхового відшкодування, у випадку прийнятого позитивного рішення, повинен сплатити таке відшкодування.
Відповідно до вимог п. 36.4. ст. 36 Закону виплата страхового відшкодування (регламентна виплата) здійснюється безпосередньо потерпілому (іншій особі, яка має право на отримання відшкодування).
Згідно п. 15.1 договору страхування визначено, що після отримання всіх необхідних документів рішення про виплату страхового відшкодування або відмову у виплаті страхового відшкодування приймається страховиком у термін до 10-ти (десяти) робочих днів з дати отримання останнього документа.
Аналіз наведених норм права дає можливість зробити висновок про те, що Страхова компанія сплачує потерпілій особі суму страхового відшкодування заподіяної шкоди у разі належного повідомлення про дорожньо-транспортну пригоду.
Встановлено, що ОСОБА_1 належним чином повідомив ПрАТ «СК «Альфа Страхування»про настання страхового випадку.
Страховою компанією не здійснено страхової виплати у строк передбачений Договором страхування, тому ОСОБА_1 здійснено ремонт автомобіля за власні кошти та кошти в розмірі 61 273,59 грн. Відповідно до рахунку-фактура №ЧПС-001085 від 17 травня 2016 року (т. 1, а. с. 19).
27 жовтня 2016 року ОСОБА_1 направлено на адресу Приватного акціонерного товариства «Страхова компанія «Альфа Страхування» претензію про виплату страхового відшкодування в розмірі 61 273,59 грн. (т. 1, а. с. 22-23, 24).
Зазначена претензія залишилась без виконання страховою компанією.
Враховуючи вищевикладене, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про необхідність стягнення із відповідача на користь ОСОБА_1 страхове відшкодування у розмірі 61 273 грн. 59 коп.
Доводи апеляційної скарги про необхідність зменшення суми страхового відшкодування не знайшли свого підтвердження під час розгляду справи в суді апеляційної інстанції, зважаючи на фактично сплачений розмір позивачем за ремонт автомобіля.
Відповідно до ч. ч. 1, 5, 6, 7 ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов'язків щодо доказів, а також інших випадків, передбачених цим Кодексом.
Разом із тим, Приватним акціонерним товариством «Страхова компанія «Альфа Страхування» не надано суду належних та допустимих доказів на підтвердження того, що стягнуте страхове відшкодування не відноситься до дорожньо-транспортної пригоди від 14.04.2016.
Більш того, при розгляді справи в суді апеляційної інстанції представник страхової компанії підтвердив факт того , що автомобіль позивача декілька разів до вказаного випадку потрапляв у ДТП, після яких Страхова компанія особисто перераховувала кошти на ремонт автомобіля позивача на СТО, яке особисто визначав відповідач по справі.
Представник позивача підтвердив вказані обставина та вказав , що позивач жодного разу не отримував від відповідача страхове відшкодування у вигляді готівки. В зв'язку з чим ремонт автомобіля відбувався на СТО, яку визначала Страхова компанія.
За наведених обставин колегія суддів вважає доводи апеляційної скарги про те, що позивач тривалий час не ремонтував вказаний автомобіль, внаслідок чого на останньому мали місця ушкодження не пов'язані з подіями, що сталися 14.04.2016, вважає безпідставними.
Посилання відповідача на те, що при розгляді справи в суді першої інстанції суд безпідставно не врахував експертизу від 20.06.2018, яка була надана відповідачем по справі, колегія суддів вважає таким, що мале місце. Разом з тим , вказана обставина не потягнула за собою неправильного вирішення справи по суті. В зв'язку з чим не може бути підставою для скасування або зміни рішення суду першої інстанції.
Приймаючи таке рішення колегія суддів виходить з того, що висновки експерта фактично ґрунтуються на версії відповідача про те, що позивач не ремонтував свій автомобіль після чисельних ДТП, але зазначені обставини не знайшли свого підтвердження під час розгляду справи.
Щодо позовних вимог в частині стягнення пені, інфляційних втрат та 3% річних, колегія суддів вважає наступне.
Відповідно до ч. 1 ст. 509 ЦК України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
Відповідно до ст. 526 ЦК України зобов'язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
За змістом ст. 611 ЦК України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом.
За правилами статті 549 ЦК України пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.
Відповідно до п. 20.1 договору страхування за невиконання або неналежне виконання грошових зобов'язань за договором сторони несуть відповідальність шляхом сплати пені у розмірі 0,01 % від суми простроченого платежу за кожен день прострочення, але не більше подвійної облікової ставки НБУ, що діяла на момент прострочення платежу.
Представник відповідача подав до суду заяву про застосування строку позовної давності в частині стягнення пені.
Відповідно до частини другої статті 258 ЦК України до вимог про стягнення неустойки (штрафу, пені) застосовується позовна давність в один рік.
Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови в позові (частина четверта статті 267 ЦК України).
Враховуючи звернення позивача до суду із позовною заявою 13 лютого 2017 року, з урахуванням положень п. 15.1 договору страхування та застосування спеціально позовної давності, колегія суддів погоджується із висновками суду про необхідність стягнення пені за несвоєчасне виконання зобов'язання за період з 15 червня 2016 року по 13 лютого 2017 року у розмірі 1 495,08 грн.
Частиною 2 ст. 625 ЦК України передбачено обов'язок боржника, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Таким чином, враховуючи, що між сторонами виникли грошові зобов'язання до даних правовідносин підлягають застосуванню положення ч. 2 ст. 625 ЦК України.
Розрахунок 3 % річних проводиться по формулі:
Сума санкції = С х 3 х Д : 365 : 100, де
С- сума заборгованості(21 481,08 грн.), Д - кількість днів прострочення
Розрахунок суми боргу з врахуванням індексу інфляції проводиться шляхом множення суми заборгованості на момент її виникнення на сукупний індекс інфляції за період прострочення виплати заборгованості.
Сукупний індекс інфляції розраховується по формулі:
ІІс = (ІІ1:100) х (ІІ2:100) х (ІІ3:100) х ... (ІІZ:100), де
ІІ1- індекс інфляції за перший місяць прострочення, ІІ2- індекс інфляції за другий місяць прострочення, ІІZ- індекс інфляції за останній місяць прострочення.
Судом першої інстанції проведено розрахунок 3 % річних та інфляційних втрат, який перевірений колегією суддів та є вірним.
За наведеного, колегія суддів також погоджується із висновками районного суду про стягнення із відповідача на користь позивача три проценти річних за період з 15 червня 2016 року по 07 листопада 2017 року у розмірі 2 568 грн. 45 коп. та інфляційні втрати за період з 15 червня 2016 року по 07 листопада 2017 рок в розмірі 7 169 грн. 01 коп.
Доводи апеляційної скарги про невірне нарахування судом штрафних санкцій за невиконання відповідачем умов договору добровільного страхування, колегія суддів вважає такими, що також не спростовують висновків суду першої інстанції, оскільки представник відповідача фактично погодився з необхідністю їх нарахування, а його незгода з розміром останніх фактично зводиться до незгоди суми основного страхового відшкодування, яку визначив суд першої інстанції, з якою погодився і апеляційний суд..
За таких обставин судом першої інстанції в повному обсязі досліджені обставини, матеріали справи та надані відповідні висновки з дотриманням норм матеріального та процесуального права, з якими погоджується і колегія суддів.
Інші доводи апеляційної скарги фактично збігаються із запереченнями на позовні вимоги, по яким суд першої інстанції надав відповіді, з якими погоджується і колегія суддів.
Таким чином, доводи апеляційної скарги не знайшли свого підтвердження при розгляді справи в суді апеляційної інстанції.
Обґрунтовуючи своє рішення, колегія суддів приймає до уваги вимоги ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини», відповідно до якої суди застосовують при розгляді справи Конвенцію та практику Суду як джерело права та висновки Європейського суду з прав людини, зазначені в рішенні у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain) від 9 грудня 1994 року, серія А, № 303А, п. 2958. Суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення.
Враховуючи наведені обставини та вимоги ст. 375 ЦПК України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Керуючись ст.ст. 367-368, 371, 374-375, 381-384, 389-390 ЦПК України, суд -
Апеляційну скаргу Приватного акціонерного товариства «Страхова компанія «Альфа Страхування» залишити без задоволення.
Рішення Дніпровського районного суду м. Києва від 16 квітня 2019 року залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та оскарженню в касаційному порядку не підлягає.
Повний текст постанови складено 04.07.2019.
Головуючий: В.В. Саліхов
Судді: І.М. Вербова
О.В. Шахова