Справа № 618/1029/18 Головуючий суддя І інстанції ОСОБА_1
Провадження № 11-кп/818/1432/18 Суддя доповідач ОСОБА_2
Категорія: Порушення правил безпеки
дорожнього руху або експлуатації транспорту
особами, які керують транспортними засобами
25 червня 2019 року колегія суддів судової палати з розгляду кримінальних справ Харківського апеляційного суду в складі:
головуючого - судді - ОСОБА_2
суддів - ОСОБА_3 , ОСОБА_4
при секретарі - ОСОБА_5
за участю прокурора - ОСОБА_6
обвинуваченого - ОСОБА_7
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в місті Харкові матеріали кримінального провадження за апеляційною скаргою потерпілої ОСОБА_8 на вирок Дворічанського районного суду Харківської області від 18 жовтня 2018 року у відношенні ОСОБА_7 ,-
Цим вироком ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця сел. Тополі Дворічанського району Харківської області, громадянина України, з базовою середньою освітою, неодруженого, військовослужбовця, водія лазні (пересувної) господарчого взводу роти бойового та матеріального забезпечення військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України, зареєстрованого та проживаючого за адресою: АДРЕСА_1 , не судимого,
Визнано винним у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 286 КК України та призначено покарання у виді 4 (чотирьох) років та 6 (шести) місяців позбавлення волі з позбавленням права керувати транспортними засобами на строк 3 (три) роки.
Строк відбування покарання ОСОБА_7 відраховано з 19 серпня 2018 року.
Згідно вироку ОСОБА_7 18.08.2018 близько 19-00 год., перебуваючи в стані алкогольного сп'яніння, керуючи, відповідно до висновку судової автотехнічної експертизи № 21257 від 28.09.2018, технічно справним автомобілем марки «ВАЗ-21011», реєстраційний номер « НОМЕР_2 », на якому він рухався по вул. Зеленій в с. Піски Дворічанського району Харківської області зі сторони с. Тополі в бік державного кордону, чим порушив вимоги п. 2.9 (а) Правил дорожнього руху України, відповідно до якого «Водієві забороняється керувати транспортним засобом у стані алкогольного, наркотичного чи іншого сп'яніння або перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції».
В процесі руху по вказаній вулиці поблизу будинку № 14 водій ОСОБА_7 , діючи необережно, проявив необачність, не врахував дорожню обстановку, не вибрав безпечну швидкість руху, втратив керування вказаним автомобілем, в результаті чого при виникненні небезпеки у вигляді перешкоди, яку він міг об'єктивно виявити, а саме припаркованого мотоблоку «KENTAVR», на водійському місці якого сидів ОСОБА_9 , ОСОБА_7 несвоєчасно застосував гальмування, внаслідок чого допустив наїзд на вказаний мотоблок, чим відповідно до висновку судової авто-технічної експертизи № 977/978/18 від 25.09.2018, порушив вимоги п. 12.3 Правил дорожнього руху України, згідно якого «У разі виникнення небезпеки для руху або перешкоди, яку водій об'єктивно спроможний виявити, він повинен негайно вжити заходів для зменшення швидкості аж до зупинки транспортного засобу або безпечного для інших учасників руху об'їзду перешкоди».
Внаслідок дорожньо-транспортної пригоди водій мотоблоку «KENTAVR» ОСОБА_9 загинув на місці події.
В апеляційній скарзі потерпіла ОСОБА_10 просить вирок суду скасувати та ухвалити свій вирок.
Призначити ОСОБА_7 покарання у виді 7 років позбавлення волі.
При цьому зазначає, що у ОСОБА_7 було відсутнє щире каяття, що виразилось у відсутності з його боку компенсації, зокрема на поховання сина, відшкодування матеріальної та моральної шкоди.
Крім того, судом, хоча і встановлено, проте належним чином не враховано, що ОСОБА_7 вчинив злочин у стані алкогольного сп'яніння.
Потерпіла ОСОБА_10 в судове засідання не з'явилась, надавши заяву про розгляд апеляційної скарги за її відсутності.
Заслухавши доповідь судді, думку прокурора, який підтримав апеляційну скаргу, обвинуваченого, який заперечував проти її задоволення, дослідивши матеріали провадження, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з наступного.
Поняття судової дискреції (судового розсуду) у кримінальному судочинстві охоплює повноваження суду (права та обов'язки), надані йому державою, обирати між альтернативами, кожна з яких є законною, та інтелектуально-вольову владну діяльність суду з вирішення у визначених законом випадках спірних правових питань, виходячи із цілей та принципів права, загальних засад судочинства, конкретних обставин справи, даних про особу винного, справедливості й достатності обраного покарання тощо.
Підставами для судового розсуду при призначенні покарання виступають: кримінально-правові, відносно-визначені (де встановлюються межі покарання) та альтернативні (де передбачено декілька видів покарань) санкції; принципи права; уповноважуючі норми, в яких використовуються щодо повноважень суду формулювання «може», «вправі»; юридичні терміни та поняття, які є багатозначними або не мають нормативного закріплення, зокрема «особа винного», «щире каяття» тощо; оціночні поняття, зміст яких визначається не законом або нормативним актом, а правосвідомістю суб'єкта правозастосування, наприклад, при врахуванні пом'якшуючих та обтяжуючих покарання обставин (статті 66, 67 КК), визначенні «інших обставин справи», можливості виправлення засудженого без відбування покарання, що має значення для застосування ст. 75 КК тощо; індивідуалізація покарання - конкретизація виду і розміру міри державного примусу, який суд призначає особі, що вчинила злочин, залежно від особливостей цього злочину і його суб'єкта.
Дискреційні повноваження суду визнаються і Європейським судом з прав людини (зокрема справа «Довженко проти України»), який у своїх рішеннях зазначає лише про необхідність визначення законності, обсягу, способів і меж застосування свободи оцінювання представниками судових органів, виходячи із відповідності таких повноважень суду принципу верховенства права.
Це забезпечується, зокрема, відповідним обґрунтуванням обраного рішення в процесуальному документі суду тощо.
Загальні засади призначення покарання, визначені в ст.65 КК України, наділяють суд правом вибору однієї із форм реалізації кримінальної відповідальності - призначити покарання або звільнити від покарання чи від його відбування, завданням якої є виправлення та попередження нових злочинів.
Виходячи з принципів співмірності й індивідуалізації це покарання за своїм видом та розміром повинно бути адекватним (відповідним) характеру вчинених дій, їх небезпечності та даним про особу винного.
Призначаючи обвинуваченому покарання, судом зазначені вимоги дотримано.
Зокрема, судом враховано у якості обставини, що пом'якшує покарання щире каяття, активне сприяння розкриттю злочину.
Обставиною, що обтяжує покарання винного визнано вчинення злочину особою, що перебуває у стані алкогольного сп'яніння.
Протягом досудового розслідування і під час судового розгляду даного кримінального провадження, як встановив суд ОСОБА_7 давав послідовні, правдиві показання, не намагався уникнути відповідальності за вчинений злочин чи ухилитися від суду.
Вказані обставини в силу ч. 2 ст. 66 КК України судом також визнано такими, що також пом'якшують покарання.
Також, судом враховано, що ОСОБА_7 до часу ухвалення вироку не відшкодував потерпілій заподіяні збитки, позитивно характеризується за місцем проходження служби, задовільно - за місцем проживання, на обліку у лікаря - нарколога та психіатра не перебуває, має на утриманні матір - пенсіонерку, є учасником бойових дій на сході України, вчинив злочин вперше, в судовому засіданні приніс публічні вибачення потерпілій.
В той же час суд дійшов висновку що призначене покарання ОСОБА_7 належить відбувати реально.
Отже, обставини на які потерпіла посилається в апеляційній скарзі обґрунтовуючи необхідність призначення ОСОБА_7 більш суворого покарання судом першої інстанції враховано.
Крім того, колегія суддів констатує, що ОСОБА_7 за ч.2 ст. 286 КК України призначено основне покарання не у мінімальних розмірах, визначених санкцією статті за якою його було засуджено та призначено додаткове покарання у максимальних розмірах.
Таким чином, покарання призначене ОСОБА_7 за своїм видом, розміром за умови, що його належить відбувати реально є адекватним (відповідним) характеру вчинених дій, їх небезпечності та даним про особу винного.
За таких обставин вирок суду є законним та обґрунтованим, та підстав для його скасування колегія суддів не вбачає.
Керуючись ст. ст. 404, 405, 407, 409, 418, 419 КПК України, , колегія суддів,-
Апеляційну скаргу потерпілої ОСОБА_8 залишити без задоволення, а вирок Дворічанського районного суду Харківської області від 18 жовтня 2018 року у відношенні ОСОБА_7 - без змін.
Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення та може бути оскаржена в касаційному порядку до Касаційного кримінального суду у складі Верховного Суду протягом трьох місяців з моменту її проголошення, а обвинуваченим, який перебуває під вартою, - у той же строк з дня вручення йому копії ухвали.
Головуючий Судді