№ 2-а-724/10/0527
05 березня 2010 року. Костянтинівський міськрайонний суд Донецької області у складі:
головуючого судді Міросєді А.І.,
при секретарі Ульянцевій С.А.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Костянтинівка адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Управління Пенсійного фонду України в м. Костянтинівці Донецької області (третя особа Головне управління Державного Казначейства України в Донецькій області) «про стягнення недоплаченої суми», -
18 лютого 2010 року позивачка звернулася до суду з позовом до Управління пенсійного фонду України в м. Костянтинівці Донецької області, третя особа - Головне управління державного казначейства України в Донецькій області, про визнання дій неправомірними та зобов'язання здійснити нарахування та виплату недоотриманого щомісячного підвищення до пенсії особі, що має статус дитини війни, обґрунтовуючи свої вимоги тим, що вона є дитиною війни та згідно Закону України «Про соціальний захист дітей війни» має право на отримання щомісячної державної соціальної допомоги у розмірі 30 відсотків мінімальної пенсії за віком. Відповідач таку допомогу їй не виплачував. Просила визнати дії відповідача неправомірними та зобов'язати відповідача нарахувати та сплатити їй недоотримане підвищення до пенсії за період часу з 01 січня 2009 року по 31 грудня 2009 року включно.
Позивачка у судове засідання надала заяву з проханням розглянути справу у її відсутність, позовні вимоги підтримала у повному обсязі.
Представник відповідача у судове засідання не з'явився, надав заяву, в якій просив розглянути справу за його відсутності. В запереченнях проти позову представник відповідача позовні вимоги не визнав, посилаючись на те, що управління Пенсійного фонду України в м. Костянтинівка діяло в межах повноважень, наданих йому законами України та підзаконними нормативно-правовими актами. Посилався на відсутність бюджетного фінансування витрат на виплату дітям війни надбавок до пенсії.
Представник третьої особи - Головного управління Державного казначейства України в Донецькій області, у судове засідання не з'явився, надав заяву, в якій просив розглянути справу за його відсутності та відмовити позивачу у задоволенні позовних вимог.
Суд, дослідивши подані документи і матеріали, вважає, що позов підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.
Позивачка ОСОБА_1 знаходиться на обліку в управлінні Пенсійного фонду України в м. Костянтинівці Донецької області та отримує пенсію за віком.
Згідно із статтею 1 Закону України «Про соціальний захист дітей війни» від 18.11.2004 року № 2195-IV (далі ОСОБА_2 № 2195- IV) дитиною війни є особа, яка є громадянином України та якій на час закінчення (2 вересня 1945 року) Другої світової війни було менше 18 років.
Позивачка ОСОБА_1 народилася 30 травня 1936 року. Відповідно, вона є дитиною війни в розумінні Закону України «Про соціальний захист дітей війни», що підтверджується копією паспорту, відміткою в пенсійному посвідченні (а.с. 3-5, 7).
Виходячи із того, що позивачка є дитиною війни в розумінні Закону України «Про соціальний захист дітей війни», суд вважає, що на нього повністю розповсюджуються всі пільги та соціальні гарантії, передбачені Законом України «Про соціальний захист дітей війни», зокрема, право на підвищення пенсії на 30 відсотків мінімальної пенсії за віком, як передбачено статтею 6 зазначеного Закону.
Базою для розрахунку підвищень за Законом України «Про соціальний захист дітей війни» встановлено мінімальну пенсію за віком.
Статтею 28 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» передбачено, що мінімальний розмір пенсії за віком, встановлений абзацом першим частини першої цієї статті, застосовується виключно для визначення розмірів пенсій, призначених згідно з цим Законом. При цьому, у частині 2 статті 5 Закону «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» встановлено, що виключно цим Законом визначається мінімальний розмір пенсії за віком.
Діючими законами України на даний час не визначено спеціального розміру мінімальної пенсії за віком, який повинен застосовуватись щодо положень саме Закону України «Про соціальний захист дітей війни».
Частиною третьою статті 46 Конституції України встановлено, що пенсії, інші види соціальних виплат та допомоги, що є основним джерелом існування, мають забезпечувати рівень життя, не нижчий від прожиткового мінімуму, встановленого законом. Іншими словами, пенсії та інші види соціальних виплат, що є єдиним джерелом існування, не можуть бути нижче від прожиткового мінімуму, який встановлюється законом.
У відповідності до положень статті 46 Конституції України прийнято ОСОБА_2 України «Про прожитковий мінімум» (№ 966-ХІУ від 15.07.1999 року). ОСОБА_2 дає визначення прожитковому мінімуму, закладає правову основу для його встановлення, затвердження та врахування при реалізації державою конституційної гарантії громадян на достатній життєвий рівень.
Частиною другою статті 1 Закону України «Про прожитковий мінімум» встановлено, що прожитковий мінімум визначається нормативним методом у розрахунку на місяць на одну особу, а також окремо для тих, хто відноситься до основних соціальних і демографічних груп населення: дітей віком до 6 років; дітей віком від 6 до 18 років; працездатних осіб; осіб, які втратили працездатність.
Статтею 2 Закону України «Про прожитковий мінімум» визначено, що прожитковий мінімум застосовується, зокрема, для: встановлення розмірів мінімальної заробітної плати та мінімальної пенсії за віком, визначення розмірів соціальної допомоги, допомоги сім'ям з дітьми, допомоги по безробіттю, а також стипендій та інших соціальних виплат виходячи з вимог Конституції України та законів України; формування Державного бюджету України та місцевих бюджетів.
Тобто, з вищезазначеного випливає, що прожитковий мінімум є базою для розрахунку мінімальної заробітної плати, мінімальної пенсії за віком, інших соціальних виплат виходячи з вимог Конституції України та законів України, та ґрунтується, зокрема, на частині 3 статті 46 Конституції, у відповідності до якої пенсії, інші види соціальних виплат та допомоги не можуть бути нижчими ніж прожитковий мінімум, встановлений законом. Крім того державний бюджет України при його формуванні ґрунтується на прожитковому мінімумі, з огляду на те, що витратна частина Бюджету України не може не базуватися на прожитковому мінімумі як соціальній гарантії, встановленій Конституцією України - Основним законом України, який має найвищу юридичну силу, норми якого є нормами прямої дії; закони та інші нормативно-правові акти приймаються на основі Конституції України і повинні відповідати їй.
У відповідності до статті 22 Конституції України конституційні права і свободи гарантуються і не можуть бути скасовані. При прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів не допускається звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод.
Таким чином, встановлена частиною третьою статті 46 Конституції України мінімальна соціальна гарантія для визначення пенсії та інших видів соціальних виплат, що є єдиним джерелом існування, - прожитковий мінімум, який встановлюється законом, не може бути зменшений ані законом, ані підзаконним нормативно-правовим актом.
Відповідно до статті 46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом. Таким чином, щомісячна доплата до пенсії для дітей війни є формою соціального забезпечення громадян, які відповідно до спеціального закону, є дітьми війни. Тобто, фактично ця щомісячна надбавка є формою реалізації конституційного права громадян, які є дітьми війни, на соціальний захист.
В той же час, відповідно до статті 7 Закону України «Про соціальний захист дітей війни» фінансове забезпечення державних соціальних гарантій здійснюється за рахунок Державного бюджету України, а не за рахунок бюджету Пенсійного фонду України. За умови відсутності у державному бюджеті коштів на виплату щомісячних надбавок дітям війни це створює ситуацію правової невизначеності стосовно джерела коштів, з яких має виплачуватися зазначена надбавка. Однак, в той же час, на думку суду, це не може бути підставою для порушення прав громадян на соціальний захист, в тому числі й на отримання надбавки до пенсії, яка прямо передбачена законом.
Суд звертає увагу сторін на те, що реалізація особою права, що пов'язане з отриманням бюджетних коштів, яке базується на спеціальних та чинних на час виникнення спірних правовідносин нормативно-правових актів національного законодавства, не може бути поставлена у залежність від бюджетних асигнувань, тобто посилання органами державної влади на відсутність коштів, як на причину невиконання своїх зобов'язань, судом не приймається до уваги.
Правовідносини, що виникають в процесі реалізації права на отримання надбавки до пенсії основані на принципі юридичної визначеності. Зазначений принцип не дозволяє державі посилатися на відсутність певного нормативного акта, який визначає механізм реалізації прав та свобод громадян, закріплених у конституційних та інших актах. Як свідчить позиція Суду ЄС у справі Yvonne van Duyn v. Home Office (Case 41/74 van Duyn v. Home Office), принцип юридичної визначеності означає, що зацікавлені особи повинні мати змогу покладатися на зобов'язання, взяті державою, навіть якщо такі зобов'язання містяться у законодавчому акті, який загалом не має автоматичної прямої дії. Така дія зазначеного принципу пов'язана з іншим принципом - відповідальності держави, який полягає у тому, що держава не може посилатися на власне порушення зобов'язань для запобігання відповідальності. При цьому, якщо держава чи орган публічної влади схвалили певну концепцію, в даному випадку це надання дітям війни надбавок до пенсії у розмірі 30 % саме від мінімальної пенсії за віком, а не будь-якому іншому розмірі, така держава чи орган вважатимуться такими, що діють протиправно, якщо вони відступлять від такої політики чи поведінки, зокрема, щодо фізичних осіб без завчасного повідомлення про зміни в такій політиці чи поведінці, оскільки схвалення такої політики чи поведінки дало підстави для виникнення обґрунтованих сподівань у фізичних осіб стосовно додержання державою чи органом публічної влади такої політики чи поведінки.
Згідно зі ст.8 Конституції України, Конституція має найвищу юридичну силу, закони та інші нормативно-правові акти приймаються на основі Конституції України і повинні відповідати їй.
Відповідно до ст.22 Конституції України конституційні права і свободи гарантуються і не можуть бути скасовані. При прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів не допускається звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод.
Враховуючи те, що позивач є дитиною війни, він наділений державою певним правовим статусом, який включає в себе й право на додаткові елементи соціального захисту, зокрема, право на отримання надбавки до пенсії.
Наділивши дітей війни зазначеною соціальною гарантією, держава таким чином взяла на себе публічне зобов'язання забезпечити належний матеріальний рівень осіб, які є дітьми війни.
Згідно з ч.2 ст. 3 Закону України «Про соціальний захист дітей війни» державні соціальні гарантії дітям війни, встановлені цим Законом, не можуть бути обмежені або скасовані іншими нормативно-правовими актами.
З огляду на зазначене суд дійшов висновку про неприпустимість при встановленні розміру державної соціальної підтримки дітей війни виходити з положень Законів України про Державний бюджет України на 2009 рік, якими виплата державної соціальної підтримки передбачена у значно менших розмірах, оскільки Конституція України має вищу юридичну силу порівняно з іншими Законами України.
Відповідно до ст.6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни», дітям війни пенсії або щомісячне довічне грошове утримання чи державна соціальна допомога, що виплачується замість пенсії, підвищуються на 30 відсотків мінімальної пенсії за віком.
Статтею 71 Закону України «Про державний бюджет України на 2009 рік» Кабінету Міністрів України надано право у 2009 році встановлювати розміри соціальних виплат, які відповідно до законодавства визначаються залежно від розміру мінімальної заробітної плати, в абсолютних сумах в межах асигнувань, передбачених за відповідними бюджетними програмами. Відповідно, дія цієї норми не поширюється на спірні відносини, оскільки розмір соціальних виплат згідно до Закону України «Про соціальний захист дітей війни» залежить від розміру мінімальної пенсії за віком. Отже, нарахування та виплата у 2009 році дітям війни підвищення до пенсії або щомісячного грошового довічного утримання чи державної соціальної допомоги, що виплачується замість пенсії, повинні здійснюватися відповідно до норм Закону України «Про соціальний захист дітей війни».
Таким чином, суд вважає, що позивачка має право на виплату підвищення до пенсії за віком як дитина війни у розмірі 30 % мінімальної пенсії за віком з 01 січня 2009 року по 31 грудня 2009 року.
На момент звернення позивача до суду, нарахування доплати до пенсії в розмірі 30 відсотків від мінімальної пенсії за віком за період з 01.01.2009 року по 31.12.2009 року відповідачем не здійснено.
Відносини, що склалися між позивачем та відповідачем є публічно-правовими, виходячи із змісту статті 3 та пункту 2 частини 1 статті 17 Кодексу адміністративного судочинства України.
Відповідно до частини 1 та 2 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України, завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень.
До адміністративних судів можуть бути оскаржені будь-які рішення, дії чи бездіяльність суб'єктів владних повноважень, крім випадків, коли щодо таких рішень, дій чи бездіяльності Конституцією чи законами України встановлено інший порядок судового провадження.
Відповідно до ст.8 Кодексу адміністративного судочинства України суд, при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого зокрема людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави.
Відповідно до частини 1 статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу.
Відповідно до частини 2 статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.
Відповідачем не надано суду доказів, які б підтвердили його посилання на те, що видатки з Державного бюджету України у 2009 році, в перерахунку на одну дитину війни, були меншими, ніж 30% мінімальної пенсії за віком в зазначений період.
Оскільки дії відповідача щодо відмови здійснити перерахунок та виплату позивачу доплати до пенсії за період часу з 01 січня 2009 року по 31 грудня 2009 року включно є неправомірними, слід зобов'язати Управління пенсійного фонду України в м. Костянтинівка Донецької області нарахувати та виплатити позивачу недоотриману доплату до пенсії за зазначений період у розмірі 30 відсотків мінімальної пенсії за віком, як передбачено статтею 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни» з урахуванням фактично отриманих сум.
Позивачем заявлено позовні вимоги щодо перерахунку та виплати підвищень пенсії. По суті спір відбувається навколо порядку нарахувань, а не безпосередньо виплати пенсії, хоча ця вимога є похідною від першої. З урахуванням зазначеного суд вважає, що виплата сум заборгованості за пенсією повинна бути здійснена в силу закону саме після перерахування пенсії.
Відповідно до ч.3 ст. 94 КАС України, якщо адміністративний позов задоволено часткової судові витрати, понесені позивачем, присуджуються йому відповідно до задоволених вимог з Державного бюджету України (або відповідного місцевого бюджету, якщо іншою стороною був орган місцевого самоврядування, його посадова чи службова особа), про що йдеться в ч.1 ст.94 КАС України.
На підставі вищевикладеного, керуючись ст.ст. 71, 94, 99,102, 160-163, 167, 254 КАС України, -
Позов ОСОБА_1 до Управління Пенсійного фонду України в м. Костянтинівці Донецької області (третя особа Головне управління Державного Казначейства України в Донецькій області) «про зобов'язання нарахувати недоплачені суми» задовольнити.
Визнати неправомірними дії Управління Пенсійного фонду України в м. Костянтинівці Донецької області щодо виплати не в повному обсязі ОСОБА_1, як дитині війни, відповідно до ст.6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни», підвищення до пенсії у розмірі 30 відсотків мінімальної пенсії за віком за період з 01 січня 2009 року по 31 грудня 2009 року.
Зобов'язати Управління Пенсійного фонду України в м. Костянтинівці Донецької області здійснити нарахування та виплату підвищення до пенсії ОСОБА_1, як дитині війни, відповідно до вимог статті 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни», у розмірі 30% мінімальної пенсії за віком, з урахуванням фактично отриманих сум, за період з 01 січня 2009 року по 31 грудня 2009 року включно.
Стягнути з Державного бюджету України на користь ОСОБА_1 у відшкодування витрат по сплаті судового збору 3 (три) грн. 40 коп.
Текст постанови виготовлений 05 березня 2010 року.
Постанова набирає законної сили після закінчення строку подання заяви про апеляційне оскарження.
Заяву про апеляційне оскарження постанови суду може бути подано протягом десяти днів з дня складання постанови в повному обсязі до Донецького апеляційного адміністративного суду через Костянтинівський міськрайонний суд Донецької області.
Апеляційна скарга на постанову суду подається до Донецького апеляційного адміністративного суду через Костянтинівський міськрайонний суд Донецької області протягом двадцяти днів після подання заяви про апеляційне оскарження.
Апеляційна скарга може бути подана без попереднього подання заяви про апеляційне оскарження, якщо скарга подається у строк, встановлений для подання заяви про апеляційне оскарження.
Суддя