Справа № 369/8244/19
Провадження №2-а/369/303/19
про відмову у відкритті провадження
27.06.2019 м. Київ
Суддя Києво-Святошинського районного суду Київської області Дубас Т.В., розглянувши позовну заяву Товариства з обмеженою відповідальністю «ТЕРРАВІТА КЕМІКАЛ» до Чернівецької митниці ДФС про визнання протиправними дій, щодо складання протоколу про порушення митних правил та зобов'язання повернути тимчасово вилучений товар, -
Позивач Товариства з обмеженою відповідальністю «ТЕРРАВІТА КЕМІКАЛ» звернувся до суду з вказаним адміністративним позовом до Чернівецької митниці ДФС, в якому просить: визнати протиправними дії Чернівецької митниці ДФС щодо складення протоколу про порушення митних правил № 1097/40800/19 від 14.06.2019 року за відсутності складу адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 483 Митного кодексу України, та щодо тимчасового вилучення товару, який є власністю Товариства з обмеженою відповідальністю «ТЕРРАВІТА КЕМІКАЛ». Зобов'язати Чернівецьку митницю ДФС повернути тимчасово вилучений на підставі протоколу про порушення митних правил № 1097/40800/19 від 14.06.2019 року товар «Бромакем, ПР» у кількості 12 800 літрів власнику - Товариству з обмеженою відповідальністю «ТЕРРАВІТА КЕМІКАЛ» (08130, Україна, Київська область, Києво-Святошинський район, с. Петропавлівська Борщагівка, вул. Велика Кільцева,7 для завершення митного оформлення.
Дослідивши матеріали справи, судом встановлено наступне.
Відповідно до вимог частини 1 статті 171 Кодексу адміністративного судочинства України суддя після одержання позовної заяви з'ясовує, зокрема, чи немає інших підстав для залишення позовної заяви без руху, повернення позовної заяви або відмови у відкритті провадження в адміністративній справі, встановлених цим Кодексом.
Згідно з пунктом 1 частини першої статті 19 Кодексу адміністративного судочинства України юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи у публічно-правових спорах, зокрема, спорах фізичних чи юридичних осіб із суб'єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи індивідуальних актів), дій чи бездіяльності, крім випадків, коли для розгляду таких спорів законом встановлено інший порядок судового провадження.
Пунктом 2 частини 1 статті 5 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист шляхом визнання протиправним та скасування індивідуального акта чи окремих його положень.
В свою чергу, пунктом 19 частини 1 статті 4 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що індивідуальний акт - акт (рішення) суб'єкта владних повноважень, виданий (прийняте) на виконання владних управлінських функцій або в порядку надання адміністративних послуг, який стосується прав або інтересів визначеної в акті особи або осіб, та дія якого вичерпується його виконанням або має визначений строк.
Відповідно до статті 487 Митного кодексу України провадження у справах про порушення митних правил здійснюється відповідно до цього Кодексу, а в частині, що не регулюється ним, - відповідно до законодавства України про адміністративні правопорушення.
Згідно зі статтею 488 Митного кодексу України провадження у справі про порушення митних правил вважається розпочатим з моменту складення протоколу про порушення митних правил.
У відповідності до вимог частини 1 статті 494 Митного кодексу України про кожний випадок виявлення порушення митних правил уповноважена посадова особа органу доходів і зборів, яка виявила таке порушення, невідкладно складає протокол за формою, установленою центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну фінансову політику.
Так, суд зазначає, що зі змісту позовної заяви та доданих до неї матеріалів вбачається, що зазначений у позові спір виник у зв'язку зі складанням уповноваженою особою відповідача протоколу про порушення митних правил № 1097/40800/19 від 14.06.2019 року щодо притягнення позивача до адміністративної відповідальності за ст.480 Митного кодексу України.
Частиною 1 статті 522 Митного кодексу України встановлено, що справи про порушення митних правил, передбачені статтями 468, 469, частинами першою - п'ятою статті 470, статтями 474, 475, 477 - 480, частинами першою - п'ятою статті 481, статтею 485 цього Кодексу, розглядаються органами доходів і зборів.
Справи про порушення митних правил, передбачені частиною шостою статті 470, статтями 471 - 473, 476, частиною шостою статті 481, статтями 482 - 484 цього Кодексу, а також усі справи про порушення митних правил, вчинені особами, які не досягли 18-річного віку, розглядаються районними, районними у місті, міськими чи міськрайонними судами (суддями) (частина 2 статті 522 Митного кодексу України).
Згідно з частиною 1 статті 527 Митного кодексу України у справі про порушення митних правил орган доходів і зборів або суд (суддя), що розглядає справу, виносить одну з таких постанов: 1) про проведення додаткової перевірки; 2) про накладення адміністративного стягнення; 3) про закриття провадження у справі.
З аналізу вищевикладених норм вбачається, що після складання протоколу про порушення митних правил, зокрема, передбачених ст. 480 Митного кодексу України, відповідні матеріали розглядаються органами доходів і зборів при вирішенні питання про притягнення особи до адміністративної відповідальності, за наслідками розгляду яких приймається одне з рішень, передбачених Законом, а саме статтею 527 Митного кодексу України.
При цьому, відповідно до пункту 1 частини 1 статті 495 Митного кодексу України доказами у справі про порушення митних правил є будь-які фактичні дані, на основі яких у визначеному законом порядку встановлюються наявність або відсутність порушення митних правил, винність особи у його вчиненні та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Такі дані встановлюються, зокрема, протоколом про порушення митних правил, протоколами процесуальних дій, додатками до зазначених протоколів.
Частиною 1 статті 529 Митного кодексу України встановлено, що постанова митниці у справі про порушення митних правил може бути оскаржена до центрального органу виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну податкову і митну політику, або до місцевого загального суду як адміністративного суду в порядку, передбаченому Кодексом адміністративного судочинства України.
Враховуючи вищевикладене, суд дійшов до висновку, що оскаржуваний протокол про порушення митних правил не є індивідуальним актом (рішенням) суб'єкта владних повноважень в розумінні статті 4 Кодексу адміністративного судочинства України, оскільки останній, сам по собі, не несе для позивача негативних наслідків, а відтак і не порушує його прав.
Натомість, сам по собі протокол про адміністративне правопорушення, в розумінні статті 495 Митного кодексу України, є доказом по справі про порушення митних правил. Питання щодо правильності складання протоколу про порушення митних правил, встановлення наявності чи відсутності в діяннях особи складу адміністративного правопорушення, тощо, належить розглядати в порядку, визначеному Митним кодексом України та Кодексом України про адміністративні правопорушення. Тобто питання розгляду та надання оцінки всім доказам, в тому числі і самому протоколу про порушення митних правил здійснюється під час розгляду питання про притягнення особи до адміністративної відповідальності на загальних підставах.
Отже, протокол про порушення митних правил підлягає розгляду уповноваженим на це органом та за наслідками його розгляду, уповноваженим органом приймається одне з рішень (постанов) передбачених статтею 527 Митного кодексу України.
Тобто, протокол про порушення митних правил лише фіксує таке порушення, але безпосередньо не несе для особи негативних наслідків, а відтак, не порушує її прав. Саме постанова у справі про порушення митних правил є рішенням суб'єкта владних повноважень, яке безпосередньо впливає на права та обов'язки винної особи.
Таким чином, зазначені обставини свідчать про те, що даний спір не є публічно-правовим, оскільки головним державним інспектором ВІАР та М УПМП та МВ Чернівецької митниці ДФС Ткачук О.І при складанні протоколу здійснювалися не владні повноваження, а процесуальні, які підлягають оцінці та врахуванню, як одного з доказів при розгляді справ про адміністративне правопорушення органом доходів і зборів.
Аналогічну правову позицію наведено Верховним Судом в постанові від 11 вересня 2018 року в справі №814/701/18.
Відповідно до вимог ч. 5 ст. 242 Кодексу адміністративного судочинства України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Згідно з вимогами ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 4 листопада 1950 року (далі - Конвенція) кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.
У п. 24 рішення в справі «Сокуренко і Стригун проти України» від 20 липня 2006 року Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) вказав, що фраза «встановленого законом» поширюється не лише на правову основу самого існування «суду», але й дотримання таким судом певних норм, які регулюють його діяльність. Крім того, ЄСПЛ у справі «Занд проти Австрії» від 12 жовтня 1978 року вказав, що словосполучення «встановлений законом» поширюється не лише на правову основу самого існування «суду», але й на дотримання таким судом певних норм, які регулюють його діяльність. Поняття «суд, встановлений законом» у ч. 1 ст. 6 Конвенції передбачає «усю організаційну структуру судів, включно з (…) питаннями, що належать до юрисдикції певних категорій судів (…)». З огляду на це не вважається «судом, встановленим законом» орган, котрий, не маючи юрисдикції, здійснює судовий розгляд на підставі практики, яка не передбачена законом.
Відповідно до п.1 ч.1 ст.170 Кодексу адміністративного судочинства України суддя відмовляє у відкритті провадження в адміністративній справі, якщо позов не належить розглядати за правилами адміністративного судочинства.
На підставі викладеного, суд вважає за необхідне відмовити позивачу у відкритті провадження у справі за його позовною заявою з підстав, визначених п. 1 ч. 1ст. 170 Кодексу адміністративного судочинства України, так як позов не належить розглядати за правилами адміністративного судочинства.
Керуючись статтями 170, 243, 248 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
Відмовити Товариству з обмеженою відповідальністю «ТЕРРАВІТА КЕМІКАЛ» до Чернівецької митниці ДФС про визнання протиправними дій, щодо складання протоколу про порушення митних правил та зобов'язання повернути тимчасово вилучений товар у відкритті провадження.
Апеляційна скарга на ухвалу суду може бути подана протягом п'ятнадцати днів з дня її винесення до Шостого апеляційного адміністративного суду.
Учасник справи, якому ухвала суду не була вручена в день її проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження: на ухвалу суду-якщо апеляційна скарга подана протягом п'ятнадцяти днів з дня вручення йому відповідної ухвали суду.
Суддя Т.В. Дубас