Справа № 357/462/19
2/357/2421/19
Категорія 25
24 червня 2019 року Білоцерківський міськрайонний суд Київської області у складі:
головуючого судді - Ярмола О. Я. ,
при секретарі - Сінчук О. С.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні, в місті Біла Церква, в залі суду №5 цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості, -
Позивач ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за договором позики мотивуючи тим, що 08.09.2010 року між ним та ОСОБА_2 було укладено договір позики, який посвідчено державним нотаріусом Другої Білоцерківської міської державної міської нотаріальної контори Київської області Білик О.Г. та зареєстровано в реєстрі під номером 2-4242. За умовами цього договору позивач передав у власність відповідачу грошові кошти в сумі 40000 грн. без нарахування відсотків. В той же час, за умовами цього договору відповідач зобов'язана була повернути позивачу кошти в сумі 40000 грн. до 08 вересня 2020 року. Повернення мало відбуватися в м. Біла Церква. На даний час у позивача виникла потреба у грошових коштах, та поверненні всієї суми позики, в звя'язку з чим він надіслав позичальнику заяву -вимогу повернення коштів, але вимоги позивача не були задоволені, а тому позивач просить суд стягнути з ОСОБА_2 на його користь грошові кошти в розмірі 40000грн.
Позивач та його представник в судовому засіданні позов підтримали.
Представник відповідача в судовому засіданні позовні вимоги не визнала, надала відзив на позов.
Заслухавши пояснення сторін по даній справі, покази свідка, дослідивши матеріали позовної заяви, суд вважає, що позов не підлягає до задоволення з наступних підстав.
Встановлено, що 08.09.2010 року ОСОБА_2 уклала з ОСОБА_1 безпроцентний Договір позики, який був посвідчено державним нотаріусом Другої Білоцерківської міської державної міської нотаріальної контори Київської області Білик О.Г. та зареєстровано в реєстрі під номером 2-4242 (а.с.5).
Згідно вказаного договору позики, відповідач ОСОБА_2 отримала позику в 40 000 грн., які зобов'язалася повернути позивачу до 08.09.2022 року.
Встановлено, що позивач направив відповідачу в жовтні 2018 року вимогу про повернення коштів (а.с.6). А також, встановленим є те, що відповідач не повернула суму позики, не визнає вказані кошти позикою, називає їх орендною платою, заперечує позовні вимоги.
Встановлено, що 08.09.2010 року, тобто в день укладення Договору позики, відповідач ОСОБА_2 склала заповіт, яким заповіла свою земельну ділянку площею 3,1192 га, що знаходиться на території Великополовецької сільської ради Сквирського району ОСОБА_1 , тобто позивачу по справі (а.с.56)
Факт належності земельної ділянки площею 3,1192 га, що знаходиться на території Великополовецької сільської ради Сквирського району Київської області ОСОБА_2 підтверджується копією державного акту на дану земельну ділянку, серія НОМЕР_1 , виданого 19 липня 2005 року (а.с.57).
Допитаний в судовому засіданні ОСОБА_3 , який приходиться батьком позивачу, суду показав, що, в 2010 році, порадившись з сином, вирішили передати в користування ОСОБА_2 кошти в сумі 40 000 грн., натомість вона передала в користування позивача і його батька власну земельну ділянку та в якості забезпечення виконання своїх зобов'язань склала ще й заповіт, яким заповіла цю земельну ділянку позивачу. До літа 2014 року свідок використовував земельну ділянку відповідача, вирощував тварин, потім сталися проблеми з бізнесом і ОСОБА_4 в 2014 році передав цю земельну ділянку в користування іншої особи, за що декілька років отримував 6, 8 та 12 тисяч гривень платні. Позивач та свідок користувалися земельною ділянкою відповідача, а відповідач користувалася коштами позивача, а тепер ОСОБА_2 забрала свою земельну ділянку, передала її комусь в оренду, а отже, на думку свідка, справедливим буде забрати у відповідача кошти.
Відмовляючи в позові суд виходив з наступного.
Згідно ч.1 ст.509 ЦК України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона /боржник/ зобов'язана вчинити на користь другої сторони /кредитора/ певну дію /передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо/ або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
За ст.526 ЦК України зобов'язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу.
Статтею 627 ЦК України передбачено, що сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
В ст.610 ЦК України передбачено, що порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання /неналежне виконання/.
Згідно ст.1046 ЦКУкраїни за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов'язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості.
Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.
Отже, судом встановлено, що ОСОБА_2 08.09.2010 року підписала Договір позики, в цей же день склала на ім'я позивача заповіт щодо своєї земельної ділянки та передала в користування родині позивача земельну ділянку площею 3,1192 га, що знаходиться на території Великополовецької сільської ради Сквирського району.
Суд критично оцінює пояснення представника відповідача з приводу отримання відповідачем меншої суми, ніж зазначено в Договорі позики, оскільки таким запереченням не надано жодного належного та допустимого доказу.
Також, стороною позивача визнано факт складання ОСОБА_2 заповіту, факт використання земельної ділянки, належної відповідачу. Згідно показів свідка ОСОБА_3 , використання земельної ділянки відбувалося в період з 2010 року по 2014 рік, а потім родина позивача передала цю земельну ділянку в період з 2014 по 2017 рік в користування іншої особи, за що отримували плату.
Згідно ст. 82 ЦПК України обставини, які визнаються учасниками справи, не підлягають доказуванню, якщо суд не має обґрунтованого сумніву щодо достовірності цих обставин або добровільності їх визнання. Обставини, які визнаються учасниками справи, зазначаються в заявах по суті справи, поясненнях учасників справи, їхніх представників.
Таким чином, в даному випадку, аналізуючи виниклі правовідносини сторін та встановлені судом обставини по справі, неможливо безперечно стверджувати, що відповідач взяла на себе зобов'язання щодо повернення позивачу коштів в сумі 40 000 грн. Вбачається, що даний договір позики, а також, наявний заповіт відповідача, фактичне використання родиною позивача земельної ділянки площею 3,1192 га, що належить відповідачу, протягом тривалого часу та інші дії сторін договору позики від 08.09.2010 року, - не підпадають під регулювання положень законодавства про позику коштів.
Статтею 204 ЦК України закріплена презумпція правомірності правочину. Ця презумпція означає, що вчинений правочин вважається правомірним, тобто таким, що породжує, змінює або припиняє цивільні права й обов'язки, доки ця презумпція не буде спростована.
Згідно ч. 1 ст. 203 ЦК України, зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам.
Статтею 235 Цивільного кодексу України передбачено що, удаваним є правочин, який вчинено сторонами для приховання іншого правочину, який вони насправді вчинили. Якщо буде встановлено, що правочин був вчинений сторонами для приховання іншого правочину, який вони насправді вчинили, відносини сторін регулюються правилами щодо правочину, який сторони насправді вчинили.
Як роз'яснено в п. 25 Постанови Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними» від 06.11.2009 № 9, за удаваним правочином (стаття 235 ЦК) сторони умисно оформляють один правочин, але між ними насправді встановлюються інші правовідносини. На відміну від фіктивного правочину, за удаваним правочином права та обов'язки сторін виникають, але не ті, що випливають зі змісту правочину. Встановивши під час розгляду справи, що правочин вчинено з метою приховати інший правочин, суд на підставі статті 235 ЦК має визнати, що сторонами вчинено саме цей правочин, та вирішити спір із застосуванням норм, що регулюють цей правочин. Якщо правочин, який насправді вчинено, суперечить закону, суд ухвалює рішення про встановлення його нікчемності або про визнання його недійсним. До удаваних правочинів наслідки недійсності, передбачені статтею 216 ЦК, можуть застосовуватися тільки у випадку, коли правочин, який сторони насправді вчинили, є нікчемним або суд визнає його недійсним як оспорюваний.
Якщо буде встановлено, що правочин вчинений сторонами для приховання іншого правочину, який вони насправді вчинили, відносини сторін регулюються правилами щодо правочину, який сторони насправді вчинили.
Таким чином, оскільки відповідно до ч. 1 ст. 202, ч. 3 ст. 203 ЦК України головним елементом угоди (правочину) є вільне волевиявлення та його відповідність внутрішній волі сторін, які спрямовані на настання певних наслідків, то основним юридичним фактом, який підлягає встановленню судом є дійсна спрямованість волі сторін при укладенні договору позики та з'ясування питання про те, чи не укладена ця угода з метою приховати іншу угоду та яку саме.
Отже, згідно встановлених судом обставин даної справи вбачається, що між сторонами фактично склалися правовідносини оренди земельної ділянки. Так, позивач передав в користування ОСОБА_2 кошти, а остання передала родині позивача в користування свою земельну ділянку площею 3,1192 га, що знаходиться на території Великополовецької сільської ради Сквирського району Київської області.
Згідно ст. ст.1,2 ЗУ «Про оренду землі» оренда землі - це засноване на договорі строкове платне володіння і користування земельною ділянкою, необхідною орендареві для проведення підприємницької та інших видів діяльності. Відносини, пов'язані з орендою землі, регулюються Земельним кодексом України, Цивільним кодексом України, цим Законом, законами України, іншими нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до них, а також договором оренди землі.
Таким чином, з встановлених судом обставин вбачається, що сторони, укладаючи Договір позики та вчиняючи інші дії (складання заповіту, фактичне використання земельної ділянки ОСОБА_2 , надання цієї земельної ділянки в користування іншої особи /суборенда/ і отримання ОСОБА_3 за це плати ), - не мали на меті виконання договору позики, а мали намір орендувати земельну ділянку, та передані відповідачу кошти є орендною платою за використання її земельної ділянки.
Враховуючи, що при укладенні удаваного правочину волевиявлення учасників правочину (як зовнішній прояв волі) не відповідає їх внутрішній волі, суд бере до уваги юридичні факти, з якими закон пов'язує певні правові наслідки, а саме: передачу відповідачу коштів, та натомість отримання в довготривале користування родиною позивача земельної ділянки, належної відповідачу.
Оскільки встановленим є те, що обидві сторони оформили один правочин (Договір позики), але між ними, насправді, виникли інші правовідносини, а тому на підставі наведених вище норм та встановлених обставин, суд відмовляє в задоволенні позову про стягнення заборгованості .
Керуючись ст.ст. 15,202,203,235,509,521, 526, 610,655,1047 ЦК України, Постановою Пленуму ВСУ «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними» від 06.11.2009 № 9, ст.ст. 10,19,81, 258,263,264,354 ЦПК України, суд -
В задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості - відмовити.
Рішення суду може бути оскаржене до Київського апеляційного суду шляхом подачі апеляційної скарги в 30-денний строк з дня складання повного тексту судового рішення.
Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
Повний текст рішення суду виготовлено 01.07.2019 року.
СуддяО. Я. Ярмола