Справа № 500/1019/19
04 липня 2019 рокум.Тернопіль
Тернопільський окружний адміністративний суд у складі судді Чепенюк О.В., розглянувши у письмовому провадженні за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління ДФС у Тернопільській області про визнання протиправною та скасування вимоги про сплату боргу,
ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до Головного управління ДФС у Тернопільській області, в якому просить визнати протиправною та скасувати вимогу Головного управління ДФС у Тернопільській області від 08.11.2018 № Ф-992-53 про сплату боргу (недоїмки) по єдиному внеску в сумі 15819,54 грн.
Позов обґрунтовано тим, що позивачка з 11.07.2007 зареєстрована як фізична особа-підприємець, вид діяльності за КВЕД 52.12 торгівля в магазинах. У 2017 році декларації про доходи як фізична особа-підприємець не здавала, так як підприємницькою діяльністю не займалася. У цей період працювала у відділі освіти Бучацької РДА медсестрою ЗОШ №2 І-ІІІ ступенів, отримувала заробітну плату, з якої роботодавцем у повному обсязі сплачено єдиний соціальний внесок на загальнообов'язкове державне соціальне страхування (далі - єдиний внесок). Водночас відповідач здійснив нарахування позивачці єдиного внеску як фізичній особі-підприємцю за аналогічний період, протягом якого її роботодавець вже сплатив внесок. Таке нарахування єдиного внеску ОСОБА_1 вважає неправомірним, надмірним та несвоєчасним. Вказує, що прийняттю вимоги про сплату боргу мала передувати перевірка зі складанням відповідного акта.
Також ОСОБА_1 у позові зазначає, що оскаржувала вимогу про сплату боргу до Державної фіскальної служби України, рішення за скаргою прийняте на 31 день, а тому скарга вважається задоволеною на користь платника внеску.
Ухвалою суду від 07.05.2019 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі, постановлено судовий розгляд справи проводити за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні).
Ухвалою суду від 15.05.2019 у задоволенні клопотання представника відповідача про розгляд у судовому засіданні з повідомленням сторін справи за позовом ОСОБА_1 до Головного управління ДФС у Тернопільській області про визнання протиправною та скасування вимоги про сплату боргу відмовлено.
У встановлений судом строк до суду від відповідача надійшов відзив на позовну заяву (а.с.36-38), у якому зазначено, що на момент винесення податковим органом оскаржуваної вимоги про сплату боргу позивачка була зареєстрована фізичною особою-підприємцем, факт неотримання нею доходів у звітному періоді не є підставою для звільнення від сплати єдиного внеску. ОСОБА_1 зобов'язана була визначити базу нарахування єдиного внеску у відповідності до вимог Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування» №2464-VI від 08.07.2010 (далі - Закон №2464-VІ) у розмірі не меншому за розмір мінімального страхового внеску та сплатити його у строки, визначені Законом. Крім того, скарга платника внеску розглянута Державною фіскальною службою України у строк, визначений Законом, та протягом 30 днів надіслане вмотивоване рішення позивачці.
Представник відповідача у поданому до суду відзиві на позовну заяву просила відмовити у задоволенні позовних вимог в повному обсязі.
Інших заяв по суті справи до суду не надходило.
На підставі пункту 1 частини першої статті 263 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) судовий розгляд справи проведено за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні).
Дослідивши письмові докази та письмові пояснення, викладені у заявах по суті справи, суд встановив наступні обставини та відповідні до них правовідносини.
Судом встановлено, що ОСОБА_1 з 11.07.2007 зареєстрована як фізична особа-підприємець, на податковому обліку перебувала з 13.07.2007 року як фізична особа-підприємець, з 11.07.2007 взята на облік як платник єдиного внеску, 27.11.2018 проведено державну реєстрацію припинення підприємницької діяльності позивача (номер запису 26410060002001931), що підтверджується копією витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань станом на 13.05.2019 (а.с.49).
Відповідно до даних інформаційної системи «Податковий блок. Облік платників податків» у розділі «Реєстраційні дані» щодо ОСОБА_1 містяться відомості про такі види діяльності підприємця: «Роздрібна торгівля в неспеціалізованих магазинах без переваги продовольчого асортименту» (а.с.42-46).
За даними зворотного боку інтегрованої картки платника податків ОСОБА_1 станом на 31.10.2018 загальна заборгованість зі сплати єдиного внеску становить 15819,54 грн (а.с.48).
08.11.2018 Головним управлінням ДФС у Тернопільській області сформовано та направлено позивачці вимогу № Ф-992-53 про сплату боргу (недоїмки) по єдиному внеску в сумі 15819,54 грн (а.с.10, 50).
20.12.2018 ОСОБА_1 , не погодившись із винесенням щодо неї вимоги № Ф-992-53 про сплату боргу (недоїмки) по єдиному внеску, надіслала до Державної фіскальної служби України скаргу (а.с.15,16).
Відповідно до долученого позивачкою повідомлення про вручення поштового відправлення кореспонденція (скарга позивачки на вимогу про сплату боргу зі штриховим ідентифікатором « 4840200474786») надійшла до Державної фіскальної служби України та вручена уповноваженій особі 24.12.2018 (а. с.16).
У Державній фіскальній службі України скарга ОСОБА_1 зареєстрована 26.12.2018, що підтверджується штрих кодом вхідної кореспонденції, що міститься на скарзі (а.с.40) та даними із інформаційної системи «Податковий блок. АІС Скарга» (а.с.41).
За результатами розгляду скарги позивачки податковим органом прийнято рішення №3864/6/99-99-11-05-02-25 від 25.01.2019, яким вимогу про сплату боргу (недоїмки) від 08.11.2018 № Ф-992-53 залишено без змін, а скаргу фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 від 20.12.2018 - без задоволення (а.с.18-19). Вказане рішення було надіслано позивачці 25.01.2019, що підтверджується копією рекомендованого повідомлення про вручення поштового відправлення (а.с.53).
Не погоджуючись із вимогою про сплату боргу (недоїмки) від 08.11.2018 № Ф-992-53, позивачка звернулась до суду із цим позовом.
Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд зазначає наступне.
Правові і організаційні засади забезпечення збору та обліку єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, умови та порядок його нарахування і сплати та повноваження органу, що здійснює його збір та ведення обліку визначено Законом України від 08.07.2010 №2464-VI «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування».
Єдиний внесок на загальнообов'язкове державне соціальне страхування (далі - єдиний внесок) - консолідований страховий внесок, збір якого здійснюється до системи загальнообов'язкового державного соціального страхування в обов'язковому порядку та на регулярній основі з метою забезпечення захисту у випадках, передбачених законодавством, прав застрахованих осіб на отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов'язкового державного соціального страхування (пункт 2 частини першої статті 1 Закону №2464-VI).
У розумінні пункту 3 частини першої статті 1 Закону №2464-VI застрахована особа - це фізична особа, яка відповідно до законодавства підлягає загальнообов'язковому державному соціальному страхуванню і сплачує (сплачувала) та/або за яку сплачується чи сплачувався у встановленому законом порядку єдиний внесок на загальнообов'язкове державне соціальне страхування.
Як визначено частиною першою статті 3 вказаного Закону, збір та ведення обліку єдиного внеску здійснюються за принципами, зокрема, обов'язковості сплати; відповідальності платників єдиного внеску та органу, що здійснює збір та веде облік єдиного внеску, за порушення норм цього Закону, а також за невиконання або неналежне виконання покладених на них обов'язків.
Фізичні особи-підприємці, в тому числі ті, які обрали спрощену систему оподаткування, відповідно до пункту 4 частини першої статті 4 Закону №2464-VI є платниками єдиного внеску.
Відповідно до частини другої статті 6 Закону №2464-VI платник єдиного внеску зобов'язаний, зокрема, своєчасно та в повному обсязі нараховувати, обчислювати і сплачувати єдиний внесок.
Пунктом 2 частини першої статті 7 Закону №2464-VI визначено, що єдиний внесок нараховується для платників, зазначених у пунктах 4 (крім фізичних осіб - підприємців, які обрали спрощену систему оподаткування), 5 та 5-1 частини першої статті 4 цього Закону, - на суму доходу (прибутку), отриманого від їх діяльності, що підлягає обкладенню податком на доходи фізичних осіб. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску на місяць.
З 01.01.2017 діяло правило, відповідно до якого у разі якщо таким платником не отримано дохід (прибуток) у звітному році або окремому місяці звітного року, такий платник зобов'язаний визначити базу нарахування, але не більше максимальної величини бази нарахування єдиного внеску, встановленої цим Законом. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску. Відповідно до Закону України від 03.10.2017 №2148-VIII «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо підвищення пенсій» це положення має таку редакцію: «У разі якщо таким платником не отримано дохід (прибуток) у звітному кварталі або окремому місяці звітного кварталу, такий платник зобов'язаний визначити базу нарахування, але не більше максимальної величини бази нарахування єдиного внеску, встановленої цим Законом. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску».
Системний аналіз наведених вище норм свідчить про те, що зареєстровані в установленому чинним законодавством порядку фізичні особи-підприємці є платниками єдиного внеску незалежно від того, на якій системі оподаткування перебувають. Розмір єдиного внеску залежить від розміру отриманого підприємцем доходу (прибутку) у звітному кварталі або окремому місяці звітного кварталу. Разом з тим, законодавцем передбачено обов'язок платника єдиного внеску сплатити єдиний внесок навіть при умові неотримання ним доходу (прибутку) у звітному кварталі або окремому місяці звітного кварталу. І в будь-якому разі сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску.
Відтак, наведені вище положення спростовують посилання позивачки на те, що необхідною умовою для сплати єдиного внеску є отримання доходу від підприємницької діяльності та здійснення підприємницької діяльності, адже статтею 7 Закону № 2464-VI передбачено випадки, за яких сплачується єдиний внесок навіть у разі неотримання підприємцем доходу (прибутку).
За визначеннями, наведеними у пунктах 4, 5 частини першої статті 1 Закону №2464-VI, мінімальний страховий внесок - сума єдиного внеску, що визначається розрахунково як добуток мінімального розміру заробітної плати на розмір внеску, встановлений законом на місяць, за який нараховується заробітна плата (дохід), та підлягає сплаті щомісяця; тоді як, максимальна величина бази нарахування єдиного внеску - максимальна сума доходу застрахованої особи на місяць, що дорівнює п'ятнадцяти розмірам мінімальної заробітної плати, встановленої законом, на яку нараховується єдиний внесок.
Відповідно до пункту 5 статті 8 Закону №2464-VI єдиний внесок для платників, зазначених у статті 4 цього Закону, встановлюється у розмірі 22 відсотки до визначеної статтею 7 цього Закону бази нарахування єдиного внеску. У разі якщо база нарахування єдиного внеску не перевищує розміру мінімальної заробітної плати, встановленої законом на місяць, за який отримано дохід, сума єдиного внеску розраховується як добуток розміру мінімальної заробітної плати, встановленої законом на місяць, за який отримано дохід (прибуток), та ставки єдиного внеску.
Мінімальна заробітна плата у 2017 році відповідно до Закону України від 21.12.2016 №1801 -VIII «Про Державний бюджет України на 2017 рік» з 01.01.2017 - 3200 гривень.
У 2018 році установлено мінімальну заробітну плату у місячному розмірі з 1 січня - 3723 гривні згідно Закону України від 07.12.2017 №2246-VIII «Про Державний бюджет України на 2018 рік».
Із врахуванням зазначеного мінімальний страховий внесок у 2017 році становив 704,00 грн. на місяць (3200,00 грн. х 22%, де 3200,00 грн. розмір мінімальної заробітної плати станом на 01.01.2017); мінімальний страховий внесок у 2018 році становив 819,06 грн. на місяць (3723,00 грн. х 22%, де 3723,00 грн. - розмір мінімальної заробітної плати станом на 01.01.2018).
Як слідує з матеріалів справи, Головним управлінням ДФС у Тернопільській області було нараховано позивачці як фізичній особі-підприємцю єдиний соціальний внесок за 2017-2018 роки на загальну суму 15819,54 грн., про що зазначено у спірній вимозі про сплату боргу (недоїмки) (а.с.10); з розрахунку, наведеному у відзиві на позов видно, що за 2017 рік сума боргу становить 8448,00 грн. (704,00 грн. х 12 місяців); за перший-третій квартали 2018 року - 7371,54 грн. (819,06 грн. х 9 місяців) (а.с.37 зворот). Єдиний внесок розрахований, виходячи з його мінімального розміру, що відповідає вимогам Закону №2464-VI.
Відповідно до абзацу третього частини восьмої статті 9 Закону №2464-VI платники єдиного внеску, зазначені у пунктах 4, 5 та 5-1 частини першої статті 4 цього Закону, зобов'язані сплачувати єдиний внесок, нарахований за календарний квартал, до 20 числа місяця, що настає за кварталом, за який сплачується єдиний внесок.
Згідно з пунктом 3 частини першої статті 14 Закону №2464-VI на органи доходів і зборів покладено обов'язок здійснювати контроль за дотриманням платниками єдиного внеску вимог цього Закону.
У разі виявлення своєчасно не сплачених сум страхових внесків платники єдиного внеску зобов'язані самостійно обчислити ці внески і сплатити їх з нарахуванням пені в порядку і розмірах, визначених цією статтею. Абзацом першим частини четвертої цієї статті визначено, що орган доходів і зборів у порядку, за формою та у строки, встановлені центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну податкову і митну політику, надсилає платникам єдиного внеску, які мають недоїмку, вимогу про її сплату (частина друга статті 25 цього Закону).
Процедуру нарахування і сплати єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування страхувальниками, визначеними Законом № 2464-VI нарахування і сплати фінансових санкцій, стягнення заборгованості зі сплати страхових коштів органами доходів і зборів, визначено Інструкцією Про порядок нарахування і сплати єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, затвердженою наказом Міністерства фінансів України від 20.04.2015 № 449 (далі - Інструкція № 449).
Розділом VI даної Інструкції врегульований порядок стягнення заборгованості з платників.
Відповідно до пункту 1 вказаного розділу до платників, які не виконали визначені Законом обов'язки щодо нарахування, обчислення та сплати єдиного внеску, застосовуються заходи впливу та стягнення.
Згідно з пунктом 2 розділу VI Інструкції №449 у разі виявлення платником своєчасно не нарахованих сум єдиного внеску такі платники зобов'язані самостійно обчислити ці внески, відобразити у звітності, що подається платником до органів доходів і зборів, та сплатити їх. До такого платника застосовуються штрафні санкції в порядку і розмірах, визначених розділом VII цієї Інструкції.
У разі виявлення органом доходів і зборів своєчасно не нарахованих та/або не сплачених платником сум єдиного внеску такий орган доходів і зборів обчислює суми єдиного внеску, що зазначаються у вимозі про сплату боргу (недоїмки), та застосовує до такого платника штрафні санкції в порядку і розмірах, визначених розділом VІІ цієї Інструкції (абзац 2 пункту 2 Розділу VI Інструкції №449).
Відповідно до пункту 3 Розділу VI Інструкції №449 органи доходів і зборів надсилають (вручають) платникам вимогу про сплату боргу (недоїмки), якщо:
дані документальних перевірок свідчать про донарахування сум єдиного внеску органами доходів і зборів;
платник має на кінець календарного місяця недоїмку зі сплати єдиного внеску;
платник має на кінець календарного місяця борги зі сплати фінансових санкцій.
Кожна з цих умов є окремою самостійною підставою для направлення платнику вимоги про сплату боргу, а не їх сукупність, як помилково трактує позивачка.
У випадках, передбачених абзацами третім та/або четвертим цього пункту, вимога про сплату боргу (недоїмки) надсилається (вручається) платникам, зазначеним у підпунктах 3, 4, 6 пункту 1 розділу II цієї Інструкції, протягом 15 робочих днів, що настають за календарним місяцем, у якому виникла, зросла або частково зменшилась сума недоїмки зі сплати єдиного внеску (заборгованість зі сплати фінансових санкцій).
Відтак, згаданою вище Інструкцією №449 передбачено можливість формування вимоги про сплату боргу якщо платник має на кінець календарного місяця недоїмку зі сплати єдиного внеску, в тому числі й на підставі облікових даних з інформаційної системи органу доходів і зборів.
В даному випадку оскаржувана вимога № Ф-992-53 від 08.11.2018 сформована та направлена ОСОБА_1 оскільки на кінець календарного періоду у неї була наявна недоїмка зі сплати єдиного соціального внеску.
Отож, суд критично оцінює посилання позивачки на те, що прийняттю вимоги має передувати обов'язково проведення перевірки та складання акта перевірки, адже необхідність направлення платнику єдиного внеску акта перевірки виникає у податкового органу лише у разі коли вимога надсилається за наслідками документальної перевірки, дані якої свідчать про донарахування сум єдиного внеску органами доходів і зборів.
Так, згідно даних зворотного боку інтегрованої картки платника позивачем станом на 31.10.2018 не сплачено єдиний внесок у сумі 15819,54 грн:
- станом на 09.02.2018 нараховано розрахункову суму єдиного соціального внеску за 2017 рік у розмірі 8448 грн,
- станом на 31.10.2018 нараховано розрахункову суму єдиного соціального внеску за три квартали 2018 року у розмірі 7371,54 грн.
В той же час, суд погоджується із доводами позивачки, що оскаржувана вимога № Ф-992-53 від 08.11.2018 направлена відповідачем із порушенням строків, адже мала б бути надіслана протягом 15 робочих днів, що настають за календарним місяцем, у якому виникла, зросла або частково зменшилась сума недоїмки зі сплати єдиного внеску.
Разом із тим, суд звертає увагу на те, що несвоєчасне направлення контролюючим органом податкової вимоги на адресу платника внеску не свідчить про його звільнення від обов'язку сплачувати відповідні зобов'язання.
Крім того, положеннями частини шістнадцятої статті 25 Закону № 2464-VI визначено, що строк давності щодо нарахування, застосування та стягнення сум недоїмки, штрафів та нарахованої пені не застосовується.
Враховуючи викладене вище, суд приходить до висновку, що несвоєчасне направлення відповідачем вимоги про сплату недоїмки не може бути самостійною підставою для її скасування за умови, якщо позивачкою вчинено порушення вимог законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючий орган.
Такий висновок щодо застосування норм права узгоджуються з висновками Верховного Суду, викладеними в постанові від 28.12.2018 у справі №804/1687/15, який підлягає застосуванню в силу частини п'ятої статті 242 КАС України.
Суд також критично ставиться до доводів позивачки про те, що вона не мала обов'язку сплачувати єдиний соціальний внесок, оскільки працювала як найманий працівник і внесок за неї сплачував роботодавець. Такі аргументи не ґрунтуються на нормах чинного законодавства, оскільки нормативними актами, які встановлюють організаційні засади забезпечення збору та обліку єдиного внеску, умови та порядок його нарахування і сплати, не передбачено такої підстави для звільнення від сплати єдиного внеску фізичною особою-підприємцем.
Відповідно до положень частини четвертої статті 4 Закону № 2464-VI та пункту 4 Розділу ІІ Інструкції №449 фізичні особи - підприємці, в тому числі ті, які обрали спрощену систему оподаткування звільняються від сплати за себе єдиного внеску, якщо вони отримують пенсію за віком або є особами з інвалідністю, або досягли віку, встановленого статтею 26 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», та отримують відповідно до закону пенсію або соціальну допомогу.
Разом із тим, жодних доказів існування обставин, визначених частиною четвертою статті 4 Закону № 2464-VI та пунктом 4 Розділу ІІ Інструкції №449, позивачкою суду не надано. Інших підстав, у тому числі фактичне нездійснення підприємницької діяльності та не отримання доходу (прибутку) в якості звільнення від сплати єдиного внеску фізичними особами-підприємцями чинним законодавством не передбачено.
Фізичні особи-підприємці, в тому числі ті з них, які одночасно працюють за трудовим договором і є найманими працівниками, не звільняються від обов'язків платника єдиного внеску, зокрема, обов'язку своєчасно та в повному обсязі нараховувати, обчислювати і сплачувати єдиний внесок за себе як фізичну особу-підприємця.
Водночас сплата єдиного внеску у цьому разі не здійснюється повторно, адже за фізичну особу-підприємця, яка працює найманим працівником, внесок сплачує страхувальник (роботодавець) за рахунок власних коштів.
До того ж, єдиний внесок в такому випадку сплачується різними платниками, в різних розмірах та з інших правових підстав, що додатково свідчить про відсутність факту подвійного стягнення до бюджету єдиного внеску.
Крім того, як вже зазначалося, застрахованою особою в розумінні положень Закону №2464-VI є фізична особа, яка відповідно до законодавства підлягає загальнообов'язковому державному соціальному страхуванню і сплачує (сплачувала) та/або за яку сплачується чи сплачувався у встановленому законом порядку єдиний внесок. Отже, закон допускає одночасну сплату єдиного внеску як самим застрахованим, так і страхувальником.
Відтак, та обставина, що позивачка протягом 2017, трьох кварталів 2018 років була зареєстрована як фізична особа-підприємець та одночасно працювала у відділі освіти Бучацької РДА медсестрою не впливає на правомірність нарахування їй єдиного внеску як фізичній особі-підприємцю та не звільняє від обов'язку зі сплати такого внеску у встановлених законом порядку та розмірі. Оскаржуваною вимогою ОСОБА_1 нараховано єдиний внесок, який вона зобов'язана сплачувати як фізична особа-підприємець відповідно до пункту 4 частини першої статті 4 Закону № 2464-VI.
Водночас суд наголошує на тому, що у спірний період позивачка мала статус платника єдиного внеску як фізична особа-підприємець та офіційно припинила підприємницьку діяльність лише 28.11.2018 (а.с.49 зворот).
Відповідно до частини дванадцятої статті 9 Закону № 2464-VI єдиний внесок підлягає сплаті незалежно від фінансового стану платника. Відтак, при вирішенні справи суд не може взяти до уваги посилання ОСОБА_1 на те, що несвоєчасне направлення оскаржуваної вимоги привело до суттєвого збільшення боргу та введення її скрутне фінансове становище. До того ж, згідно з частиною першою статті 67 Конституції України кожен зобов'язаний сплачувати податки і збори в порядку і розмірах, встановлених законом.
Що стосується доводів позивачки про недотримання контролюючим органом вищого рівня строків розгляду скарги на вимогу про сплату боргу (недоїмки) від 20.12.2018 в порядку адміністративного оскарження, то суд зазначає наступне.
Відповідно до абзацу шостого частини четвертої статті 25 Закону № 2464-VI орган доходів і зборів, який розглядає скаргу платника єдиного внеску, зобов'язаний прийняти вмотивоване рішення та надіслати його платнику єдиного внеску протягом 30 календарних днів, наступних за днем отримання скарги, на адресу платника єдиного внеску поштою з повідомленням про вручення або надати йому під розписку. Якщо протягом цього строку вмотивоване рішення органом доходів і зборів не надсилається платнику єдиного внеску, така скарга вважається повністю задоволеною на користь платника єдиного внеску.
Наявними у матеріалах справи та дослідженими судом доказами встановлено, що ОСОБА_1 надіслала скаргу до Державної фіскальної служби України 20.12.2018 (а.с.16), яка згідно з повідомленням про вручення (наданим позивачкою) з штрихкодовим ідентифікатором « 4840200474786» отримана уповноваженою особою 24.12.2018. Разом з тим, відповідно до відомостей пошуку поштових відправлень на офіційному сайті ПАТ «Укрпошта» інформація про відправлення за номером « 4840200474786» станом на 03.07.2019 відсутня.
Згідно з додатковими поясненнями відповідача від 03.07.2019 робочий день Державної фіскальної служби України 24.12.2018 (понеділок) був перенесений на 22.12.2018 (суботу) відповідно до розпорядження Державної фіскальної служби України від 02.02.2018 № 12-р «Про перенесення робочих днів у 2018 році» (а.с.57-58), а тому скарга позивачки не могла бути отриманою і зареєстрованою 24.12.2018.
Скарга ОСОБА_1 на вимогу про сплату боргу від 20.12.2018 отримана Державною фіскальною службою України та зареєстрована в перший робочий день після святкового (вихідного) дня 25.12.2018 - 26.12.2018 (а.с.40, 41). Прийняте податковим органом за результатами розгляду скарги позивачки рішення № 3864/6/99-99-11-05-02-25 надіслано їй 25.01.2019 (а.с.53).
Відтак, Державною фіскальною службою України дотримано строки розгляду скарги, передбачені абзацом шостим частини четвертої статті 25 Закону № 2464-VI, скарга розглянута по суті та своєчасно направлено платнику єдиного внеску рішення за результатами її розгляду. Наведене спростовує мотивацію позивачки про те, що рішення про результати розгляду скарги направлено несвоєчасно, внаслідок чого скарга вважається повність задоволеною на користь платника єдиного внеску.
Позивачка в позові також зазначає, що Законом № 2464-VI не врегульовано відносин щодо адміністрування єдиного внеску при одночасному перебуванні фізичної особи в трудових відносинах та здійснення діяльності як фізична особа-підприємець. Відтак, просить суд застосувати при вирішенні справи принцип презумпції правомірності рішень платника податків, згідно з яким в разі, якщо норма закону чи іншого нормативно-правового акта, виданого на підставі закону, або якщо норми різних законів чи різних нормативно-правових актів припускають неоднозначне (множинне) трактування прав та обов'язків платників податків або контролюючих органів, внаслідок чого є можливість прийняти рішення на користь як платника податків, так і контролюючого органу (підпункт 4.1.4 пункту 4.1 статті 4 Податкового кодексу України).
На думку суду, чинне законодавство, що регулює спірні правовідносини, є чітким, передбачуваним та не містить правових норм, які б давали позивачці достатні підстави не виконувати свого обов'язку зі сплати єдиного внеску. Окрім того, правовідносини, пов'язані із збором та веденням обліку єдиного внеску, регулюються Законом № 2464-VI, норми якого не є колізійними та не допускають можливості їх різного тлумачення у тих питаннях, що мають значення для вирішення спору.
Зауваження позивачки про те, що спірна вимога складена відносно неї не як щодо фізичної особи-підприємця, а фізичної особи також визнаються судом необґрунтованим, оскільки вказане не впливає на обов'язок ОСОБА_1 сплачувати єдиний внесок, так як фактичними обставинами справи та відповідними доказами підтверджується факт її реєстрації фізичною особою-підприємцем, у тому числі у періодах, за які нараховано єдиний внесок.
Отже, оскільки ОСОБА_1 не виконала свого обов'язку щодо нарахування та сплати єдиного внеску, суд приходить до висновку, що Головним управлінням ДФС у Тернопільській області правомірно, у відповідності до вимог Закону № 2464-VI обчислено суми єдиного внеску, не сплачені позивачкою за 2017 рік (8448,00 грн.) та три квартали 2018 року (7371,54 грн.) в загальному розмірі 15819,54 грн, про що зазначено у спірній вимозі.
Згідно частини другої статті 19 Конституції України, органи державної влади, місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та Законами України.
Частиною першою статті 9 КАС України передбачено, що розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Відповідно до положень частин першої та другої статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. У цій справі, заперечуючи проти позову, відповідачем доведено правомірність прийняття оскаржуваного рішення.
Відповідач діяв на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України, оскаржуване рішення прийняте з дотриманням інших вимог частини другої статті 2 КАС України, у зв'язку із чим у задоволенні позовних вимог про визнання протиправною та скасування вимоги про сплату боргу належить відмовити.
З урахуванням вимог статті 139 КАС України сплачений при зверненні до суду судовий збір позивачці не присуджується.
Керуючись статтями 72-77, 242-246, 255, 262, 295, 297 КАС України, суд
У задоволенні адміністративного позову ОСОБА_1 до Головного управління ДФС у Тернопільській області про визнання протиправною та скасування вимоги про сплату боргу відмовити повністю.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку повністю або частково шляхом подання апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення. До дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційна скарга подається учасниками справи до Восьмого апеляційного адміністративного суду через Тернопільський окружний адміністративний суд.
Позивач: ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 ).
Відповідач: Головне управління ДФС у Тернопільській області (вулиця Білецька, 1, місто Тернопіль, 46003, ідентифікаційний код юридичної особи в ЄДРПОУ 39403535).
Повний текст рішення складено та підписано 04.07.2019.
Суддя Чепенюк О.В.
З оригіналом згідно:
Суддя Чепенюк О.В.