"21" квітня 2009 р. м. Київ К-18640/07
Колегія суддів Вищого адміністративного суду України у складі:
Головуючого, судді - Смоковича М.І.,
Суддів - Весельської Т.Ф.,
Горбатюка С.А.,
Мироненка О. В.,
Чумаченко Т.А.,
провівши у порядку письмового провадження касаційний розгляд адміністративної справи
за позовом громадянина Афганістану ОСОБА_1 до Державного комітету України у справах національностей та міграції про визнання рішення протиправним, зобов'язання надати статус біженця,
провадження в якій відкрито за касаційною скаргою громадянина Афганістану ОСОБА_1 на постанову Апеляційного суду Одеської області від 15 листопада 2006 року, -
У березні 2006 року громадянин Афганістану ОСОБА_1 пред'явив в суді позов до Державного комітету України у справах національностей та міграції про визнання нечинним рішення про відмову в наданні статусу біженця в Україні, посилаючись на те, що цим рішенням порушені його права, а підстави, за яких йому відмовлено в наданні такого статусу, незаконні. Вважає цілком обґрунтованими власні побоювання стати жертвою переслідувань за ознаками належності до певної соціальної групи та політичних переконань на батьківщині.
Просив також зобов'язати Державний комітет України у справах національностей та міграції надати йому статус біженця.
Відповідач позовні вимоги не визнав, посилаючись на те, що єдиною метою звернення позивача з даним позовом є легалізація його перебування на території України.
Постановою Малиновського районного суду міста Одеси від 22 травня 2006 року позовні вимоги ОСОБА_1 задоволено. Визнано протиправним рішення Державного комітету України у справах національностей та міграції від 24 січня 2006 року № 85 про відмову надати ОСОБА_1 статусу біженця та зобов'язано Державний комітет України у справах національностей та міграції надати йому такий статус.
Постановою Апеляційного суду Одеської області від 15 листопада 2006 року постанову Малиновського районного суду міста Одеси від 22 травня 2006 року скасовано та відмовлено в задоволенні позову.
В обґрунтування касаційної скарги позивач посилається на неправильне застосування апеляційним судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, у зв'язку з чим ставить питання про скасування ухваленої ним постанови та залишення в силі постанови суду першої інстанції.
Заслухавши доповідь судді, обговоривши доводи касаційної скарги, перевіривши матеріали справи та рішення, що приймалися судами в процесі її розгляду, колегія суддів вважає, що касаційна скарга задоволенню не підлягає з огляду на наступне.
Правовий статус біженця в Україні, порядок його надання, втрати та позбавлення цього статусу, а також питання державних гарантій захисту біженців регулюються Законом України “Про біженців” 21 червня 2001 року № 2557-III (далі -Законом України № 2557-III).
Біженець, відповідно до абзацу 2 статті 1 Закону України № 2557-III, -це особа, яка не є громадянином України і внаслідок цілком обґрунтованих побоювань стати жертвою переслідувань за ознаками раси, віросповідання, національності, громадянства (підданства), належності до певної соціальної групи або політичних переконань, перебуває за межами країни своєї громадянської належності та не може користуватися захистом цієї країни або не бажає користуватися цим захистом внаслідок таких побоювань, або, не маючи громадянства (підданства) і перебуваючи за межами країни свого попереднього постійного проживання, не може чи не бажає повернутися до неї внаслідок зазначених побоювань.
Оформлення документів для вирішення питання щодо надання статусу біженця проводиться на підставі особистої заяви іноземця чи особи без громадянства або її законного представника, поданої до органу міграційної служби в Автономній Республіці Крим, областях, містах Києві та Севастополі за місцем тимчасового перебування заявника.
До заяви про надання статусу біженця додаються документи, які посвідчують особу заявника, а також документи та матеріали, що можуть бути доказом наявності умов для набуття ним статусу біженця.
Рішення про надання статусу біженця або про відмову у наданні такого статусу, відповідно до частини 5 статті 14 Закону України № 2557-III, приймає спеціально уповноважений центральний орган виконавчої влади у справах міграції, на основі всебічного вивчення і оцінки всіх документів та матеріалів, що можуть бути доказом наявності умов для набуття статусу біженця.
Умови, за наявності яких правовий статус біженця не надається, визначені статтею 10 Закону України № 2557-III. Зокрема, статус біженця не надається особі, в якої відсутні підстави побоюватися стати жертвою переслідувань за ознаками раси, віросповідання, національності, належності до певної політичної партії або соціальної групи.
З огляду на наведені правові норми та встановлені судами обставини справи, висновок судів про обґрунтованість рішення Державного комітету України у справах національностей та міграції про відмову громадянину Афганістану ОСОБА_1 у наданні статусу біженця є правильним, оскільки заява позивача була вирішена з дотриманням вимог національного законодавства, актів міжнародного права у справах захисту прав та свобод людини, а позивач не довів обґрунтованості побоювань особистої небезпеки та переслідувань на батьківщині.
Доводи касаційної скарги не дають підстав для висновку, що при розгляді справи судами допущено неправильне застосування норм матеріального чи порушено норми процесуального права, а тому за правилом частини 1 статті 224 КАС України, суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а оскаржені судові рішення - без змін.
З огляду на викладене, керуючись статтями 223, 224, 230, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів, -
Касаційну скаргу громадянина Афганістану ОСОБА_1 залишити без задоволення, а постанову Апеляційного суду Одеської області від 15 листопада 2006 року - без змін.
Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення і оскарженню не підлягає, крім як з підстав, передбачених статтею 237 Кодексу адміністративного судочинства України.
Головуючий
Судді Т.Ф. Весельська