П'ЯТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
02 липня 2019 р. Категорія: 12.3м.ОдесаСправа № 420/5797/18
Головуючий в 1 інстанції: Єфіменко К. С.
час і місце ухвалення: 11:56:47, м. Одеса
П'ятий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:
судді-доповідача: Семенюка Г.В.
суддів: Потапчука В.О. , Шляхтицького О.І.
розглянувши у письмовому провадженні у приміщенні П'ятого апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою Ліквідаційної комісії Головного управління МВС України в Одеській області на Рішення Одеського окружного адміністративного суду від 15 квітня 2019 року по справі за позовом ОСОБА_1 до Головного управління МВС України в Одеській області про стягнення з Головного управління МВС України в Одеській області на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки виплати одноразової грошової допомоги у розмірі 124 661, 25 грн., -
встановиВ:
Позивач, звернувся до суду з позовом до Головного управління МВС України в Одеській області про стягнення з Головного управління МВС України в Одеській області на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки виплати одноразової грошової допомоги у розмірі 124 661, 25 грн., мотивуючи його тим, що в день звільнення позивача зі служби в органах внутрішніх справ (02.06.2008 року) належна йому сума одноразової грошової допомоги при звільненні у розмірі 50% місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби виплачена не була та відповідач не своєчасно виплатив одноразову грошову допомогу, а тому вказані обставини стали підставою для звернення позивача до суду за захистом порушеного права.
Рішенням Одеського окружного адміністративного суду від 15 квітня 2019 року позов задоволено. Стягнуто з Головного управління МВС України в Одеській області на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки виплати одноразової грошової допомоги у розмірі 124661,25 грн.
Не погодившись з Рішенням суду першої інстанції, Ліквідаційна комісія Головного управління МВС України в Одеській області подала апеляційну скаргу, в якій просить суд апеляційної інстанції скасувати Рішення суду та залишити позов без розгляду.
В обґрунтування вимог апеляційної скарги апелянт посилається на неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи, невідповідність висновків суду обставинам справи, порушення норм матеріального та процесуального права. Зазначає, що задовольняючи позов, суд першої інстанції не врахував, що звернення за стягненням середнього заробітку за весь період затримки розрахунку при звільненні обмежується трьома місяцями. Дана позиція викладена у рішенні Конституційного Суду України по справі № 1-5/2012 від 22.02.2012 року.
Представником апелянта надано клопотання про розгляд справи за їх відсутності.
Учасники справи сповіщались належним чином про час, дату та місце проведення судового засідання, однак своїм правом на участь в розгляді апеляційної скарги не скористались та у судове засідання не з'явилися, тому судовий розгляд справи здійснено в порядку письмового провадження згідно ст. 311 КАС України.
Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши повноту встановлення судом першої інстанції фактичних обставин справи та правильність застосування ним норм матеріального і процесуального права, колегія суддів вважає, що скарга підлягає задоволенню, а позов слід залишити без розгляду з огляду на наступне:
Як вбачається з матеріалів справи, ухвалою Одеського окружного адміністративного суду від 01 березня 2019 року у задоволенні клопотання відповідача про залишення позову без розгляду у зв'язку з пропуском строку звернення до суду - відмовлено.
Колегія суддів з цього приводу зазначає наступне:
Згідно до вимог ст. 116 КЗпП України, при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум.
В разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен в зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану ним суму.
Відповідно до ч. 1 ст. 117 КЗпП України, в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.
Так, Конституційним Судом України розглянуто справу № 1-5/2012 за зверненням ОСОБА_2 з клопотанням дати офіційне тлумачення положень статті 233 КЗпП України у взаємозв'язку з положеннями статей 117, 237-1 Кодексу щодо визначення строку для звернення працівника до суду з позовом про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні та відшкодування власником або уповноваженим ним органом моральної шкоди, завданої несвоєчасною виплатою працівникові належних йому при звільненні сум, та початку його перебігу.
За результатом розгляду вказаної справи, Конституційним Судом України 22 лютого 2012 року прийнято рішення № 4-рп/2012, відповідно до якого положення частини першої статті 233 КЗпП України у взаємозв'язку з положеннями статей 116, 117, 237-1 цього Кодексу слід розуміти так, що для звернення працівника до суду з заявою про вирішення трудового спору щодо стягнення середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку при звільненні та про відшкодування завданої при цьому моральної шкоди встановлено тримісячний строк, перебіг якого розпочинається з дня, коли звільнений працівник дізнався або повинен був дізнатися про те, що власник або уповноважений ним орган, з вини якого сталася затримка виплати всіх належних при звільненні сум, фактично з ним розрахувався.
У рішення також зазначено, що невиплата звільненому працівникові всіх сум, що належать йому від власника або уповноваженого ним органу, є триваючим правопорушенням, а отже, працівник може визначити остаточний обсяг своїх вимог лише на момент припинення такого правопорушення, яким є день фактичного розрахунку.
Відповідно до ст. ст. 1,2 Закону України “Про Конституційний Суд України”, Конституційний Суд України є органом конституційної юрисдикції, який забезпечує верховенство Конституції України, вирішує питання про відповідність Конституції України законів України та у передбачених Конституцією України випадках інших актів, здійснює офіційне тлумачення Конституції України, а також інші повноваження відповідно до Конституції України.
Конституційний Суд здійснює свою діяльність на засадах верховенства права, незалежності, колегіальності, гласності, відкритості, повного і всебічного розгляду справ, обґрунтованості та обов'язковості ухвалених ним рішень і висновків.
Рішення Конституційного Суду України від 22.02.2012 року № 4-рп/2012 належить до застосування при вирішенні даного спору, оскільки у вказаному рішенні, Конституційний Суд України визначив строки звернення до суду фізичними особами із позовами про стягнення середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку у відповідності до ст. 117 КЗпП, з урахуванням положень ст. 233 КЗпП, на які посилається позивач.
Враховуючи наявні в матеріалах справи докази, а саме лист від 21.06.2018 року № 14/В-430, позивач був повідомлений що одноразова грошова допомога при звільненні нарахована відповідно до ст. 9 Закону України "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких осіб" у сумі 93 778 грн. 75 коп. та була перерахована на особовий рахунок позивача, відкритий в Ощадбанку 14.04.2009 року.
Проте, з позовом до суду ОСОБА_3 звернувся лише 08.11.2018 року, тобто із порушенням тримісячного строку на звернення до суду із вказаним позовом.
Посилання позивача на рішення Конституційного Суду України від 15.10.2013 року № 9-рп/2013 та від 15.10.2013 року № 8-рп/2013 колегія суддів вважає помилковим з огляду на наступне.
Рішенням КСУ від 15.10.2013 року № 9-рп/2013 надано офіційне тлумачення положення ч. 2 ст. 233 Кодексу з приводу того, чи поширюється необмежений строк звернення працівника до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати на вимоги про стягнення не нарахованих роботодавцем сум індексації заробітної плати та компенсації працівникам втрати частини заробітної плати у зв'язку з порушенням строків її виплати.
Разом з тим, вимоги про стягнення індексації заробітної плати та компенсації працівникам втрати частини заробітної плати у зв'язку із порушенням строків її виплати не є тотожними вимозі про стягнення середнього заробітку за час затримки фактичного розрахунку з працівником при звільненні. Вказані виплати (індексація та компенсація) мають іншу правову природу та порядок їх нарахування та виплати визначається спеціальними нормативно-правовими актами: Законом України “Про індексацію грошових доходів населення”, Законом України “Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати”, Порядком проведення компенсації громадянам втрати частини грошових доходів у зв'язку з порушенням термінів їх виплати, Порядком проведення індексації грошових доходів населення.
Стосовно рішення КСУ від 15.10.2013 року № 8-рп/2013, на яке також посилається позивач у відповіді на відзив (а.с.62-65), колегія суддів зазначає, що це рішення взагалі стосуються строків звернення до суду із вимогою про стягнення заробітної плати, у тому числі і за час вимушеного прогулу, тобто за час, коли працівника незаконно звільнено, а потім поновлено на роботі. Проте, у даному спорі позивач не оспорює нараховані йому суми грошового забезпечення, а не погоджується зі строком виплати вказаного грошового забезпечення після звільнення.
Таким чином, висновки, які наведені у рішеннях Конституційного Суду України від 15.10.2013 року № 8-рп/2013 та № 9-рп/2013, не застосовуються до спірних правовідносин.
Враховуючи викладене, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції при вирішенні справи порушив норми процесуального права, а тому відповідно до п.8 ч.1 ст.240, ч.1 ст.319 КАС України рішення суду першої інстанції підлягає скасуванню, а позовну заяву слід залишити без розгляду.
Керуючись ст.ст. 240, 243, 250, 319, 321, 322, 325, 328, 329 КАС України, суд, -
Апеляційну скаргу Ліквідаційної комісії Головного управління МВС України в Одеській області, - задовольнити.
Ухвалу Одеського окружного адміністративного суду від 01 березня 2019 року та рішення Одеського окружного адміністративного суду від 15 квітня 2019 року по справі № 420/5797/18, - скасувати, а позов ОСОБА_1 , - залишити без розгляду.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена у касаційному порядку протягом тридцяти днів шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду.
Суддя-доповідач Семенюк Г.В.
Судді Потапчук В.О. Шляхтицький О.І.