справа №1340/6197/18
24 червня 2019 року
Львівський окружний адміністративний суд у складі:
Головуючого-судді Сподарик Н.І.,
за участю секретаря судового засідання Карпи А.В.,
представника позивача Ошеровича В.Г. ,
розглянувши у судовому засіданні за правилами загального позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Львівської міської ради про визнання протиправною бездіяльності, зобов'язання до вчинення дій,-
На розгляд Львівського окружного адміністративного суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ) до Львівської міської ради (79006, м.Львів, пл.Ринок, 1), із вимогами:
-визнати протиправною бездіяльність Львівської міської ради у розгляді заяв ОСОБА_1 про надання у власність земельної ділянки площею 0,0036 га для обслуговування індивідуального гаражу на АДРЕСА_2 та надання дозволу на розроблення проекту землеустрою зазначеної земельної ділянки;
-зобов'язати Львівську міську раду розглянути на найближчому пленарному засіданні та прийняти рішення з питань надання у власність земельної ділянки площею 0,0036 га для обслуговування індивідуального гаражу на АДРЕСА_2 та надання дозволу на розроблення проекту землеустрою зазначеної земельної ділянки, у відповідності до ч.7 ст.118 Земельного кодексу України.
Ухвалою суду від 28.12.2018 року вказану позовну заяву було залишено без руху. Позивач виконав вимоги ухвали та усунув недоліки позовної заяви.
Ухвалою суду від 17.01.2019 року відкрито загальне позовне провадження та призначено підготовче засідання на 28.02.2019 року.
13.05.2019 року суд ухвалив закрити підготовче провадження в адміністративній справі та призначити судовий розгляд адміністративної справи по суті.
10.04.2019 року за вх. № 12283 від відповідача на адресу суду надійшов відзив на позовну заяву.
03.06.2019 року представником позивача подано уточнення позовних вимог, у яких другий абзац позовних вимог позовної заяви просить викласти в такій редакції: зобов'язати Львівську міську раду на протязі одного місяця з дня проголошення рішення суду надати ОСОБА_1 дозвіл на виготовлення проекту землеустрою щодо відведення його земельної ділянки для обслуговування індивідуального гаражу на АДРЕСА_2
04.06.2019 року від позивача надійшла до суду відповідь на відзив.
Позовні вимоги обґрунтовано тим, що 08.06.2016 року позивач звернувся до Львівської міської ради із заявою, в якій просив надати дозвіл на виготовлення проекту із землеустрою щодо відведення земельної ділянки для обслуговування гаражу на АДРЕСА_2 . Однак, Львівською міською радою не було прийнято жодного позитивного рішення або вмотивованої відмови, лише через півроку, 28.12.2016 року, після подання запиту була надіслана інформація директора Департаменту містобудування Львівської міської ради про те, що проект ухвали про надання дозволу на виготовлення проекту землеустрою даної ділянки розглядався на пленарному засіданні сесії Львівської міської ради 22.12.2016-26.12.2016 року та не набрав необхідної кількості голосів. Даним листом позивача було поінформовано про можливість повторного розгляду відхилених проектів рішень Львівської міської ради. ОСОБА_1 повторно звертався із заявою, щодо прийняття рішення про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою даної ділянки, проте таке було залишено відповідачем без реагування. Позивач зазначає, що відповідно до ч. 7 ст. 118 Земельного кодексу України відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, розглядає клопотання у місячний строк і дає дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або надає мотивовану відмову у його наданні. Проте, відповідач всупереч ст.118 Земельного кодексу України чинив протиправну бездіяльність. Позивач наголошує про повторність порушеного права, оскільки неодноразово звертався з заявою, щодо прийняття рішення по наданню дозволу на розроблення проекту землеустрою даної ділянки, а також подавав звернення та скарги на бездіяльність відповідача.
Представник позивача позовні вимоги підтримав повністю з підстав викладених у позовній заяві та наданих поясненнях в судовому засіданні.
Представник відповідача в судове засідання, призначене на 24.06.2019 року не забезпечив явку уповноважного представника, проте про дату, час та місце повідомлений належним чином. Відповідач, 10.04.2019 року подав суду відзив за вх. № 12283, в якому зазначив, що проти заявленого позову заперечує, просить суд відмовити у задоволенні позову. Вважає, що позовна вимога щодо бездіяльності Львівської міської ради у розгляді заяви ОСОБА_1 про надання у власність земельної ділянки площею 0,0036 га для обслуговування індивідуального гаражу на АДРЕСА_2 є необгрунтованою, оскільки департаментом містобудування листом від 28.12.2016 року було повідомлено позивача, що проект ухвали розглядався на пленарному засіданні сесії Львівської міської ради 22.12.2016-26.12.2016 року та не набрав необхідної кількості голосів. Згідно з ст. 62 Регламенту Львівської міської ради від 17.03.2016 року № 260 проект ухвали, який неотримав необхідну більшість голосів на підтримку, вважається відхиленим. Стосовно позовних вимог - зобов'язати Львівську міську раду розглянути та прийняти рішення по питаннях надання у власність земельної ділянки площею 0,0036 га по АДРЕСА_2 , згідно Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні», який визначає компетенцію органів місцевого самоврядування в різних сферах суспільного життя, можна зробити висновок про наявність у цих органів цілої низки дискреційних повноважень.
Дослідивши доводи позову, зібрані у справі докази в їх сукупності, заслухавши пояснення представника позивача, проаналізувавши зміст норм матеріального і процесуального права, які врегульовують спірні правовідносини, суд зазначає наступне.
08.06.2016 року позивач - ОСОБА_1 разом із ОСОБА_2 звернувся із заявою до Львівської міської ради, в якій просив надати дозвіл на виготовлення технічної документації із землеустрою щодо встановлення меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) на АДРЕСА_2 для обслуговування гаража.
До заяви позивачем подані наступні документи: технічний паспорт, реєстраційне посвідчення ОСОБА_1 , реєстраційне посвідчення ОСОБА_2 , копії паспортів ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , копії довідок про присвоєння ідентифікаційного номера ОСОБА_1 і ОСОБА_2 , свідоцтво про право на спадщину за заповітом № АЕЕ 167536, акт прийомки- передачі межових знаків від 29.09.2015 року, акт обстеження та показу меж земельної ділянки від 29.09.2015 року, експлікація земельних угідь, експлікація ЛКП «Центр земельного кадастру та земельного паю, довідка управління архітектури, довідка відділу Держземагенства у м. Львові Львівської області від 13.08.2015 року П-2456/0-2547/6-15 видана ОСОБА_1 , довідка відділу Держземагенства у м. Львові Львівської області від 05.05.2016 року 31-1323-0.2-3717/9-16АП видана ОСОБА_2 .
Директор Департаменту містобудування Львівської міської ради 28.12.2016 року за вих. № 2403-8257, надав лист-відповідь позивачу про те, що проект ухвали про надання дозволу на виготовлення проекту землеустрою даної ділянки розглядався на пленарному засіданні сесії Львівської міської ради 22.12.2016-26.12.2016 року та не набрав необхідної кількості голосів депутатського корпусу на підтримку.
З матеріалів справи вбачається, що позивачем та його представником повторно подавались заяви аналогічного змісту щодо надання дозволу на виготовлення технічної документації із землеустрою по встановленню меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) на АДРЕСА_2 для обслуговування гаража.
Позивач, не погодившись із бездіяльністю відповідача звернувся із даним позовом до суду.
При прийнятті рішення, суд керується такими правовими нормами:
Завданням адміністративного судочинства відповідно до ч.1 ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України (КАС України) є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Однією із основних засад (принципів) адміністративного судочинства відповідно до п.4 ч.3 ст. 2 КАС України є змагальність сторін, диспозитивність та офіційне зясування всіх обставин у справі.
У відповідності до вимог статті 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Згідно з п. б ст. 12 Земельного кодексу України до повноважень сільських, селищних, міських рад у галузі земельних відносин на території сіл, селищ, міст належить: передача земельних ділянок комунальної власності у власність громадян та юридичних осіб відповідно до цього Кодексу.
У відповідності до частини 1 статті 116 Земельного кодексу України громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом або за результатами аукціону.
Відповідно до ч. 6 ст. 118 Земельного кодексу України громадяни, зацікавлені в одержанні безоплатно у власність земельної ділянки із земель державної або комунальної власності для ведення фермерського господарства, ведення особистого селянського господарства, ведення садівництва, будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибної ділянки), індивідуального дачного будівництва, будівництва індивідуальних гаражів у межах норм безоплатної приватизації, подають клопотання до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу.
У клопотанні зазначаються цільове призначення земельної ділянки та її орієнтовні розміри. До клопотання додаються графічні матеріали, на яких зазначено бажане місце розташування земельної ділянки, погодження землекористувача (у разі вилучення земельної ділянки, що перебуває у користуванні інших осіб) та документи, що підтверджують досвід роботи у сільському господарстві або наявність освіти, здобутої в аграрному навчальному закладі (у разі надання земельної ділянки для ведення фермерського господарства). У разі якщо земельна ділянка державної власності розташована за межами населених пунктів і не входить до складу певного району, заява подається до Ради міністрів Автономної Республіки Крим. Верховній Раді Автономної Республіки Крим, Раді міністрів Автономної Республіки Крим, органам виконавчої влади або органам місцевого самоврядування, які передають земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, забороняється вимагати додаткові матеріали та документи, не передбачені цією статтею.
Частина 2 статті 3 Конституції України передбачає, що права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Держава відповідає перед людиною за свою діяльність. Утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов'язком держави.
Стаття 140 Конституції України встановлює, що місцеве самоврядування є правом територіальної громади - жителів села чи добровільного об'єднання у сільську громаду жителів кількох сіл, селища та міста - самостійно вирішувати питання місцевого значення в межах Конституції і законів України. Місцеве самоврядування здійснюється територіальною громадою в порядку, встановленому законом, як безпосередньо, так і через органи місцевого самоврядування: сільські, селищні, міські ради та їх виконавчі органи.
Згідно ч.1 ст.144 Конституції України, органи місцевого самоврядування в межах повноважень, визначених законом, приймають рішення, які є обов'язковими до виконання на відповідній території. Інші питання організації місцевого самоврядування, формування, діяльності та відповідальності органів місцевого самоврядування визначаються законом на підставі ст.146 Конституції України.
Відповідно до ст.25 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні", сільські, селищні, міські ради правомочні розглядати і вирішувати питання, віднесені Конституцією України, цим та іншими законами до їх відання.
Згідно з п.34 ч.1 ст. 26 вищезгаданого Закону, виключно на пленарних засіданнях сільської, селищної, міської ради вирішуються відповідно до закону питання регулювання земельних відносин.
Відповідно до ч. 7 ст. 118 Земельного кодексу України відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, розглядає клопотання у місячний строк і дає дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або надає мотивовану відмову у його наданні. Підставою відмови у наданні такого дозволу може бути лише невідповідність місця розташування об'єкта вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку.
Так, за результатами розгляду відповідної заяви громадянина, зацікавленого в одержанні безоплатно у власність земельної ділянки із земель державної власності, відповідач у місячний строк повинен або надати дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення такої земельної ділянки або надати відмову у наданні такого дозволу.
Разом з цим, така відмова повинна бути вмотивована, оформлена належним чином та прийнята виключно з підстав, встановлених ч.7 ст. 118 Земельного кодексу України, а саме: невідповідність місця розташування об'єкта вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку.
Таким чином, виключний перелік підстав для відмови у наданні дозволу на розробку проекту землеустрою щодо надання земельної ділянки у власність визначений частиною сьомою статті 118 Земельного кодексу України.
Так, судом встановлено, що 08.06.2016 року позивач та ОСОБА_2 звернулись із заявою до Львівської міської ради, в якій просили надати дозвіл на виготовлення технічної документації із землеустрою щодо встановлення меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) на АДРЕСА_2 для обслуговування гаража.
Постійною комісією з питань землекористування Львівської міської ради від 20.12.2016 року було прийнято рішення про затвердження проекту ухвали «Про надання громадянці ОСОБА_2 та громадянину ОСОБА_1 дозволу на виготовлення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки на АДРЕСА_2 (а.с.200 том І).
На пленарному засіданні 5-ї сесії Львівської міської ради 7-го скликання 22.12.2016 року - 22.12.2016 року даний проект ухвали про надання дозволу на виготовлення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки на АДРЕСА_2 відхилено, як вбачається з протоколу пленарного засідання 5-ї сесії Львівської міської ради проект ухвали не набрав необхідної кількості голосів (а.с. 227 том І).
На пленарному засіданні 12-ї сесії Львівської міської ради 7-го скликання від 15.02.2018 року проект ухвали про надання дозволу на виготовлення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки на АДРЕСА_2 повторно відхилено, як вбачається з протоколу пленарного засідання 12-ї сесії Львівської міської ради проект ухвали не набрав необхідної кількості голосів (а.с. 237 том І).
Втретє на пленарному засіданні 18-ї сесії Львівської міської ради 7-го скликання від 04.04.2019 року проект ухвали про надання дозволу на виготовлення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки на АДРЕСА_2 відхилено, ) проект ухвали не набрав необхідної кількості голосів (протокол пленарного засідання 18-ї сесії Львівської міської ради (а.с.6 том ІІ).
Суд звертає увагу на те, що вищезазначені положення норм Земельного кодексу України та Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" надають відповідачу повноваження на вирішення питання про надання або відмову у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки та зобов'язують прийняти рішення, а також визначають підстави, з яких може бути прийняте рішення про відмову.
Однак, в даному випадку вимоги Земельного кодексу України та Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" Львівською міською радою дотримано не було.
Оцінивши зміст листа від 28.12.2016 року за підписом директора Департаменту містобудування Львівської міської ради С. Коровайника, який був наданий позивачу після шести місяців з дня подачі заяви від 08.06.2016 року про надання дозволу на виготовлення технічної документації із землеустрою щодо встановлення меж земельної ділянки для обслуговування гаража, суд приходить до висновку, що вказане питання станом на день надання відповіді, на думку автора листа не може бути розглянуто по суті з тієї підстави, що проект ухвали не набрав необхідної кількості голосів, а отже, такий відхилено.
З матеріалів справи вбачається, що позивачем та його представником повторно подавались заяви аналогічного змісту щодо надання дозволу на виготовлення технічної документації із землеустрою по встановленню меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) на АДРЕСА_2 для обслуговування гаража.
Як вбачається із долучених до матеріалів справи доказів, бездіяльність відповідача носить системний характер, що і порушує право позивача на отримання результату за поданою заявою, як передбачено ст. 118 Земельного кодексу України. За результатами заяви суб'єкт владних повноважень зобов'язаний розглянути клопотання у місячний строк і надати дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення такої земельної ділянки або надати відмову у наданні такого дозволу. Такого результату розгляду заяви відповідач не отримав.
Аналіз наведених норм права дає підстави вважати, що відповідачем не було прийнято рішення чи надано вмотивовану відмову у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки, як того вимагає п.7 ст.118 Земельного кодексу України.
За таких обставин, суд дійшов висновку, що відповідачем допущено протиправну бездіяльність, наслідком чого є недотримання вимог Конституції та законів України.
Відтак, суд вважає, що позовну вимогу про визнання протиправною бездіяльність Львівської міської ради щодо неприйняття рішення з приводу розгляду заяви ОСОБА_1 ( ОСОБА_2 ) про надання дозволу на виготовлення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки для обслуговування гаражу за адресою: АДРЕСА_2 належить задовольнити.
Суд звертає увагу на особливу важливість принципу "належного урядування", який виокремлює Європейський суд з прав людини. Він передбачає, що у разі, коли йдеться про питання загального інтересу, зокрема, якщо справа впливає на такі основоположні права людини, як майнові права, державні органи повинні діяти вчасно та в належний і якомога послідовніший спосіб (рішення у справах "Беєлер проти Італії", п. 120, "Онер'їлдіз проти Туреччини", п. 128, "Megadat.com S.r.l. проти Молдови", п. 72, від 8 квітня 2008 року, і "Москаль проти Польщі", п. 51, від 15.09.2009). Зокрема, на державні органи покладено обов'язок запровадити внутрішні процедури, які посилять прозорість і ясність їхніх дій, мінімізують ризик помилок (наприклад, рішення у справах "Лелас проти Хорватії", п. 74, від 20.05.2010, і "Тошкуце та інші проти Румунії", п. 37, від 25.11.2008) і сприятимуть юридичній визначеності у цивільних правовідносинах, які зачіпають майнові інтереси (рішення у справах "Онер'їлдіз проти Туреччини", п. 128, та "Беєлер проти Італії", п. 119).
При цьому, суд також зазначає, що зобов'язання відповідача надати дозвіл на виготовлення проекту землеустрою щодо відведення його земельної ділянки для обслуговування індивідуального гаражу, як про це просить позивач, не відповідає компетенції адміністративного суду, оскільки це вказує, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративний суд, виконуючи завдання адміністративного судочинства щодо перевірки відповідності їх прийняття (вчинення), передбаченим ст.2 Кодексу адміністративного судочинства України критеріям, не втручається та не може втручатися у дискрецію (вільний розсуд) суб'єкта владних повноважень поза межами перевірки за названими критеріями.
Принцип розподілу влади заперечує надання адміністративному суду адміністративно-дискреційних повноважень, ключовим завданням якого, є здійснення правосуддя. Тому, завданням адміністративного суду є контроль за легітимністю прийняття рішення.
Отже, вказана позовна вимога є формою втручання в дискреційні повноваження відповідача та виходить за межі завдань адміністративного судочинства, а тому у її задоволенні суд відмовляє.
Дискреційні повноваження - це сукупність прав та обов'язків органів державної влади та місцевого самоврядування, осіб, уповноважених на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, що надають можливість на власний розсуд визначити повністю або частково вид і зміст управлінського рішення, яке приймається, або можливість вибору на власний розсуд одного з декількох варіантів управлінських рішень. Суб'єкти владних повноважень застосовують надані їм в межах закону повноваження на власний розсуд, без необхідності узгодження у будь-якій формі своїх дій з іншими суб'єктами (дискреційні повноваження). Втручання в дискреційні повноваження суб'єкта влади виходить за межі завдань адміністративного судочинства.
Отже, дискреційне право органу виконавчої влади та місцевого самоврядування, осіб, уповноважених на виконання функцій держави або місцевого самоврядування обумовлене певною свободою (тобто вільним, або адміністративним, розсудом) в оцінюванні та діях, у виборі одного з варіантів рішень та правових наслідків. Наділивши державні органи та осіб, уповноважених на виконання функцій держави дискреційними повноваженнями, законодавець надав відповідному органу держави та особам уповноважених на виконання функцій держави певну свободу розсуду при прийнятті управлінського рішення.
У разі наявності у суб'єкта владних повноважень законодавчо закріпленого права адміністративного розсуду при вчиненні дій/прийнятті рішення, та встановлення у судовому порядку факту протиправної поведінки відповідача, зобов'язання судом суб'єкта прийняти рішення конкретного змісту є втручанням у дискреційні повноваження.
Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 06.03.2019 року № 1640/2594/18.
В Рекомендаціях Комітету Міністрів Ради Європи № R(80)2 стосовно здійснення адміністративними органами влади дискреційних повноважень, прийнятої Комітетом Міністрів 11.03.1980 на 316-й нараді, зазначено, що під дискреційними повноваженнями слід розуміти повноваження, які адміністративний орган, приймаючи рішення, може здійснювати з певною свободою розсуду, тобто, коли такий орган може обирати з кількох юридично допустимих рішень те, яке він вважає найкращим за даних обставин.
Отже, суд зазначає, що така вимога належить до виключної компетенції відповідача та не належить до компетенції адміністративного суду, а відтак суд не повноважний перебирати на себе функції іншого суб'єкта владних повноважень в реалізації відповідних управлінських функцій і вирішенні питань, віднесених до виключної компетенції такого суб'єкта та зобов'язувати його невідкладно приймати рішення, які входять до його компетенції чи до компетенції іншого органу.
Враховуючи зазначене, позовна вимога шляхом зобов'язання Львівську міську раду на протязі одного місяця з дня проголошення рішення суду надати ОСОБА_1 дозвіл на виготовлення проекту землеустрою щодо відведення його земельної ділянки для обслуговування індивідуального гаражу на АДРЕСА_2 задоволенню не підлягають.
Відповідно до положень статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Згідно з нормами частин першої, другої статті 77 Кодексу адміністративного судочинства встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановленим статтею 78 цього Кодексу.
В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. У таких справах суб'єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.
З огляду на вищевикладене суд приходить до висновку, що адміністративний позов підлягає частковому задоволенню.
Згідно із ч.1 ст.139 Кодексу адміністративного судочинства України, при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Відповідно до частини третьої статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України, при частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог.
Керуючись ст.ст.14, 72-77, 139, 241-247, 250-251, 255, 295, 297 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -
Адміністративний позов ОСОБА_1 до Львівської міської ради про визнання протиправною бездіяльності, зобов'язання до вчинення дій - задоволити частково.
Визнати протиправною бездіяльність Львівської міської ради щодо неприйняття рішення з приводу розгляду заяви ОСОБА_1 ( ОСОБА_2 ) про надання дозволу на виготовлення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки для обслуговування гаражу за адресою: АДРЕСА_2.
Зобов'язати Львівську міську раду прийняти рішення по заяві ОСОБА_1 ( ОСОБА_2 ) про надання дозволу на виготовлення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки для обслуговування гаражу за адресою: АДРЕСА_2 з врахування висновків суду.
В іншій частині позовних вимог - відмовити.
Стягнути на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ; ідентифікаційний номер НОМЕР_1 ) за рахунок бюджетних асигнувань Львівської міської ради (79006, пл. Ринок,1 м. Львів; код ЄДРПОУ 04055896 ) судовий збір в сумі 352,40 грн.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку апеляційного оскарження, а у разі його апеляційного оскарження - з моменту проголошення судового рішення суду апеляційної інстанції. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Рішення суду може бути оскаржено до Восьмого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення за правилами, встановленими ст.ст.293, 295 - 297 КАС України.
Суддя Сподарик Н.І.
Повний текст рішення складено та підписано 03 липня 2019 року.