03 липня 2019 року м. Житомир справа № 240/3250/19
категорія 106030000
Житомирський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Попової О. Г., розглянувши у порядку письмового провадження клопотання представника ОСОБА_1 про закриття провадження в адміністративній справі за позовом Національної академії сухопутних військ імені гетьмана Петра Сагайдачного до ОСОБА_1 про стягнення коштів,
встановив:
Національна академія сухопутних військ імені гетьмана Петра Сагайдачного звернулась до Житомирського окружного адміністративного суду із позовом, в якому просить стягнути з ОСОБА_1 на користь Національної академії сухопутних військ імені гетьмана Петра Сагайдачного витрати, пов'язані з його утриманням у зазначеному закладі вищої освіти у розмірі 19 864 грн.
Ухвалою судді Житомирського окружного адміністративного суду від 09 квітня 2019 року відкрито провадження у справі за правилами загального позовного провадження із проведенням підготовчого засідання та виклику (повідомлення) учасників справи.
Ухвалою Житомирського окружного адміністративного суду від 03 липня 2019 року закрито підготовче провадження у справі та призначено справу до судового розгляду по суті у порядку письмового провадження без виклику (повідомлення) учасників справи.
До відділу документального забезпечення суду надійшло клопотання представника ОСОБА_1 про закриття провадження у справі у зв'язку з тим, що вказаний спір належить розглядати у порядку цивільного судочинства.
Згідно з частиною четвертою статті 243 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) судове рішення, постановлене у письмовому провадженні, повинно бути складено у повному обсязі не пізніше закінчення встановлених цим Кодексом строків розгляду відповідної справи, заяви або клопотання.
Частиною п'ятою статті 250 КАС України встановлено, що датою ухвалення судового рішення в порядку письмового провадження є дата складення повного судового рішення.
Дослідивши клопотання представника ОСОБА_1 про закриття провадження та матеріали справи, суд дійшов висновку про відмову у його задоволенні з наступних підстав.
Згідно з частиною першою статті 2 КАС України завданням адміністративного судочинства визначено справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Положеннями статті 6 КАС України встановлено, що суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого, зокрема, людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.
Статтею 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" від 23 лютого 2006 року №3477-IV закріплено, що рішення Європейського суду з прав людини підлягають застосуванню судами як джерела права.
Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року (далі - Конвенція) кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи впродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, установленим законом.
У пункті 24 рішення в справі "Сокуренко і Стригун проти України" від 20 липня 2006 року Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) вказав, що фраза "встановленого законом" поширюється не лише на правову основу самого існування "суду", але й дотримання таким судом певних норм, які регулюють його діяльність. Крім того, ЄСПЛ у справі "Занд проти Австрії" від 12 жовтня 1978 року вказав, що словосполучення "встановлений законом" поширюється не лише на правову основу самого існування "суду", але й на дотримання судом певних норм, які регулюють його діяльність. Поняття "суд, встановлений законом" у частині першій статті 6 Конвенції передбачає "усю організаційну структуру судів, включно з (…) питаннями, що належать до юрисдикції певних категорій судів (…)". З огляду на це не вважається "судом, встановленим законом" орган, котрий, не маючи юрисдикції, здійснює судовий розгляд на підставі практики, яка не передбачена законом.
Під час визначення предметної юрисдикції справ суди повинні виходити із суті права та/або інтересу, за захистом якого звернулася особа, заявлених вимог, характеру спірних правовідносин, змісту та юридичної природи обставин у справі. Визначальною ознакою справи адміністративної юрисдикції є суть (зміст, характер) спору. Публічно-правовий спір, на який поширюється юрисдикція адміністративних судів, є спором між учасниками публічно-правових відносин і стосується саме цих відносин.
Разом з тим, приватноправові відносини вирізняються наявністю майнового чи немайнового, особистого інтересу учасника. Спір має приватноправовий характер, якщо він обумовлений порушенням або загрозою порушення приватного права чи інтересу, зазвичай майнового, конкретного суб'єкта, що підлягає захисту в спосіб, передбачений законодавством для сфери приватноправових відносин, навіть якщо до порушення приватного права чи інтересу призвели управлінські дії суб'єктів владних повноважень
За правилами частини першої статті 19 Цивільного процесуального кодексу України суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають з цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства.
Суд критично ставиться до доводів представника позивача щодо необхідності розгляду спору в порядку цивільного судочинства та зазначає наступне.
Так, за правилами частини першої статті 19 Цивільного процесуального кодексу України суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають з цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства.
При цьому, приватноправові відносини вирізняються наявністю майнового чи немайнового, особистого інтересу учасника. Спір має приватноправовий характер, якщо він обумовлений порушенням або загрозою порушення приватного права чи інтересу, зазвичай майнового, конкретного суб'єкта, що підлягає захисту в спосіб, передбачений
Разом з тим, під час визначення предметної юрисдикції справ суди повинні виходити із суті права та/або інтересу, за захистом якого звернулася особа, заявлених вимог, характеру спірних правовідносин, змісту та юридичної природи обставин у справі. Визначальною ознакою справи адміністративної юрисдикції є суть (зміст, характер) спору. Публічно-правовий спір, на який поширюється юрисдикція адміністративних судів, є спором між учасниками публічно-правових відносин і стосується саме цих відносин.
законодавством для сфери приватноправових відносин, навіть якщо до порушення приватного права чи інтересу призвели управлінські дії суб'єктів владних повноважень.
Згідно з пунктом 15 частини першої статті 3 КАС України публічна служба - це діяльність на державних політичних посадах, професійна діяльність суддів, прокурорів, військова служба, альтернативна (невійськова) служба, дипломатична служба, інша державна служба, служба в органах влади Автономної Республіки Крим, органах місцевого самоврядування.
При цьому, у рамках цивільного процесу суд не може досліджувати та встановлювати правомірність дій, рішень чи бездіяльності службовця або посадовця, оскільки така можливість передбачена лише в адміністративному процесі в силу приписів статті 19 КАС України у редакції Закону №2147-VIII, якою охоплюється питання прийняття на публічну службу, її проходження та звільнення.
На підтвердження викладеного висновку слід зауважити, що 05 грудня 2018 року у справі №818/1688/16 Велика Палата Верховного Суду відступила від висновків, викладених у постановах від 10 квітня 2018 року у справі №533/934/15-ц, від 20 червня 2018 року у справі № 815/5027/15, 03 жовтня 2018 року у справі №755/2258/17 та вказала, що спори пов'язані з питаннями реалізації правового статусу особи, яка перебуває на посаді публічної служби, від моменту її прийняття на посаду і до звільнення з публічної служби, зокрема, й питаннями відповідальності за рішення, дії чи бездіяльність на відповідній посаді, що призвели до завдання шкоди/збитків, навіть якщо притягнення її до відповідальності шляхом подання відповідного позову про стягнення такої шкоди/збитків відбувається після її звільнення з державної служби - підлягають вирішенню в порядку адміністративного судочинства.
Позиція суду також узгоджуються із правовими висновками Верховного Суду, викладеними у постанові від 12 грудня 2018 року у справі №804/285/16 (провадження №11-669апп18), від 13 березня 2019 року у справі №723/18/17 (провадження №14-563цс18) та від 10 квітня 2019 року у справі №705/1664/17 (провадження №14-31цс19), які відповідно до частини п'ятої статті 242 КАС України, статті 13 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" від 02 червня 2016 року №1402-VIII правові висновки Верховного Суду є обов'язковими для всіх суб'єктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що містить відповідну норму права та враховуються іншими судами при застосуванні таких норм права.
Враховуючи вищевикладене, клопотання представника ОСОБА_1 про закриття провадження є необґрунтованим та не підлягає задоволенню.
Керуючись статтями 194, 205, 229, 240, 243, 248, 250 256, 293, 294 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,
ухвалив:
У задоволенні клопотання представника ОСОБА_1 про закриття провадження у адміністративній справі №240/3250/19 - відмовити у повному обсязі.
Ухвала суду набирає законної сили в порядку, визначеному статтею 256 Кодексу адміністративного судочинства України та у відповідності до положень статей 293, 294 Кодексу адміністративного судочинства України, окремому оскарженню не підлягає.
Ухвалу суду складено у повному обсязі: 03 липня 2019 року.
Суддя О.Г. Попова
інше відмова у задоволенні клопотання про закриття провадження