м. Вінниця
02 липня 2019 р. Справа № 120/1407/19-а
Вінницький окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Бошкової Юлії Миколаївни, розглянувши у письмовому провадженні в порядку спрощеного позовного провадження справу за позовом ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , ідент. код НОМЕР_1 ) до Донецько-Луганського регіонального управління Державної прикордонної служби України (вул. Олекси Тихого, 10, м. Краматорськ, 84303, код ЄДРПОУ 41777533), третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача - ІНФОРМАЦІЯ_1 (в/ч НОМЕР_2 ) ( АДРЕСА_2 ) про визнання протиправною бездіяльністі та зобов'язання вчинити дії
До Вінницького окружного адміністративного суду надійшли матеріали позовної заяви ОСОБА_1 ( АДРЕСА_3 ) до Донецько-Луганського регіонального управління Державної прикордонної служби України (84303, м. Краматорськ, вул. Олекси Тихого, 10) про визнання протиправною бездіяльність та зобов'язання вчинити дії.
Обґрунтовуючи позовні вимоги представник позивача зазначив, що відповідач протиправно проявив бездіяльність щодо не проведення 21.06.2018 року остаточного розрахунку при звільненні із військової служби ОСОБА_1 . Відтак, оскільки розрахунок здійснено несвоєчасно, позивач звернувся до суду з вимогою щодо виплати середнього розміру грошового забезпечення за час затримки розрахунку при звільненні із військової служби за період з 01.07.2015 року по 21.06.2018 року, а також нарахувати та виплатити індексацію грошового забезпечення за даний період.
Ухвалою суду від 02.05.2019 року відкрито провадження у даній справі та вирішено розгляд здійснювати в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи. Даною ухвалою також встановлено відповідачу 15 - денний строк для подачі відзиву на позовну заяву.
27.05.2019 року за вх. № 28039 на адресу суду через канцелярію надійшла заява позивача про зменшення розміру позовних вимог. Вказана заява мотивована тим, що після отримання від відповідача відзиву виникла необхідність у зменшенні заявленого у позовній заяві періоду нарахування та виплати індексації грошового забезпечення та періоду стягнення середнього розміру грошового забезпечення за час затримки розрахунку при звільненні. Зокрема, згідно поданої заяви позивач уточнив свої вимоги та виклав їх у наступній редакції, за якою просить суд:
- визнати протиправною бездіяльність Донецько-Луганського регіонального управління Державної прикордонної служби України щодо не проведення нарахування та виплати у період з 01 липня 2015 року по 21 червня 2018 року індексації грошового забезпечення ОСОБА_1 ;
- зобов'язати Донецько-Луганське регіональне управління державної прикордонної служби України нарахувати та виплатити ОСОБА_1 індексацію грошового забезпечення за період з 01 липня 2015 року по 21 червня 2018 року;
- визнати протиправною бездіяльність Донецько-Луганського регіонального управління Державної прикордонної служби України (в/ч НОМЕР_3 ) щодо не проведення з 21 червня 2018 року остаточного розрахунку при звільнені із військової служби ОСОБА_1 ;
- зобов'язати Донецько-Луганське регіональне управління Державної прикордонної служби України (в/ч НОМЕР_3 ) нарахувати та виплатити ОСОБА_1 середній розмір грошового забезпечення за час затримки розрахунку при звільненні із військової служби за період з 16 січня 2019 року по день фактичної виплати індексації грошового забезпечення за період з 01 липня 2015 року по 21 червня 2018 року.
Ухвалою суду від 05.06.2019 року заяву позивача від 27.05.2019 року про зменшення розміру позовних вимог (зміни предмету позову) прийнято до розгляду.
03.06.2019 року за вх. № 29568 на адресу суду від відповідача надійшов відзив на позовну заяву, в якому останній просив суд відмовити у задоволенні позовних вимог в повному обсязі. Як підставу для відмови в задоволенні позовних вимог представник відповідача зазначив, що кошторисні призначення Державної прикордонної служби України на 2015-2018 року не передбачали здійснення видатків на виплату індексації грошових доходів військовослужбовців, тому нарахування індексації грошового забезпечення за період з 2015-2018 роки не проводилась. Що ж стосується позовних вимог щодо нарахування та виплати середнього заробітку за весь час затримки виплати індексації, то відповідач звертає увагу на те, що до спірних правовідносин не можуть застосовуватись положення статтей 116 та 117 Кодексу законів про працю України. З огляду на викладене, відповідач просить відмовити у задоволенні позовних вимог.
Також, 03.06.2019 року на адресу суду від відповідача супровідним листом надійшла заява за № 4, у якій представник Донецько-Луганського регіонального управління Державної прикордонної служби України просить суд залучити у якості належного відповідача ІНФОРМАЦІЯ_2 (в/ч НОМЕР_2 ) замість Донецько-Луганського регіонального управління (в/ч НОМЕР_3 ), або залучити в/ч НОМЕР_2 у якості співвідповідача, або залучити в/ч НОМЕР_2 у якості третьої особи на стороні відповідача.
Ухвалою суду від 10.06.2019 року заяву відповідача задоволено частково та залучено до участі у справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача ІНФОРМАЦІЯ_1 (в/ч НОМЕР_2 ) ( АДРЕСА_2 ).
Дослідивши подані сторонами документи, з'ясувавши фактичні обставини справи, суд встановив наступне.
На підставі наказу начальника Донецько-Луганського регіонального управління Державної прикордонної служби України № 123-ос від 21.05.2018 року "По особовому складу" старшого лейтенанта ОСОБА_1 офіцера (оперуповноваженого з оперативно-технічного забезпечення оперативно-розшукової діяльності) міжрайонного оперативно-розшукового відділу (з місцем дислокації н.п. Маріуполь) оперативно-розшукового управління звільнено з військової служби у запас за пунктом "а" частиною 6 статтею 26 Закону України "Про військовий обов'язок і військову службу" від 25.03.1992.
Згідно наказу т.в.о. начальника Донецько-Луганського регіонального управління Державної прикордонної служби України № 155-ос "По особовому складу" від 19.06.2018 даний військовослужбовець був виключений зі списків особового складу військової частини НОМЕР_3 , знятий зі всіх видів забезпечення та зарахований до військового оперативного резерву першої черги з 21.06.2018 року.
Після звільнення в запас представник ОСОБА_1 - ОСОБА_2 , звернувся 19.11.2018 року до Донецько-Луганського регіонального управління Державної прикордонної служби України із адвокатським запитом №453, у якому просив повідомити чи нараховувалась та виплачувалась індексація грошового забезпечення його довірителю у період з 01.07.2015 року по 19.06.2018 року.
Листом від 04.12.2018 року №11-10828 Донецько-Луганське регіональне управління Державної прикордонної служби України повідомило адвоката, що кошторисні призначення Державної прикордонної служби України на 2015-2018 року не передбачали здійснення видатків на виплату індексації грошових доходів військовослужбовців, тому нарахування індексації грошового забезпечення за період з 2015-2018 роки не проводилась.
Вважаючи, що відповідач проявив протиправну бездіяльність, позивач звернувся з даним позовом до суду.
Надаючи оцінку спірним правовідносинам, суд керується наступним.
Відповідно до статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Згідно з статтею 18 Закону України «Про державні соціальні стандарти та державні соціальні гарантії» від 05.10.2000 року № 2017-III законами України з метою надання соціальної підтримки населенню України в цілому та окремим категоріям громадян встановлюються державні гарантії, зокрема, щодо індексації доходів населення з метою підтримання достатнього життєвого рівня громадян та купівельної спроможності їх грошових доходів в умовах зростання цін.
Статтею 19 Закону № 2017-III передбачено, що державні соціальні гарантії є обов'язковими для всіх державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ і організацій незалежно від форми власності.
Спеціальним законом, який визначає основні засади державної політики у сфері соціального захисту військовослужбовців та членів їх сімей, встановлює єдину систему їх соціального та правового захисту, гарантує військовослужбовцям та членам їх сімей в економічній, соціальній, політичній сферах сприятливі умови для реалізації їх конституційного обов'язку щодо захисту Вітчизни та регулює відносини у цій галузі є Закон України від 20.12.1991 року № 2011-XII «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» (далі - Закон № 2011-XII).
Відповідно до статті 1 Закону № 2011-XII соціальний захист військовослужбовців - діяльність (функція) держави, спрямована на встановлення системи правових і соціальних гарантій, що забезпечують реалізацію конституційних прав і свобод, задоволення матеріальних і духовних потреб військовослужбовців відповідно до особливого виду їх службової діяльності, статусу в суспільстві, підтримання соціальної стабільності у військовому середовищі. Це право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, у старості, а також в інших випадках, передбачених законом.
Частиною першою статті 9 Закону № 2011-XII передбачено, що держава гарантує військовослужбовцям достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення в обсязі, що відповідає умовам військової служби, стимулює закріплення кваліфікованих військових кадрів. Центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері праці та соціальної політики, інші центральні органи виконавчої влади відповідно до їх компетенції розробляють та вносять у встановленому порядку пропозиції щодо грошового забезпечення військовослужбовців.
До складу грошового забезпечення входять: посадовий оклад, оклад за військовим званням; щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія); одноразові додаткові види грошового забезпечення. Грошове забезпечення визначається залежно від посади, військового звання, тривалості, інтенсивності та умов військової служби, кваліфікації, наукового ступеня і вченого звання військовослужбовця. Грошове забезпечення підлягає індексації відповідно до закону (частини друга і третя статті 9 Закону № 2011-XII).
Закон України «Про індексацію грошових доходів населення» від 03.07.2001 року № 1282-ХІІ (далі - Закон № 1282-ХІІ) визначає правові, економічні та організаційні основи підтримання купівельної спроможності населення України в умовах зростання цін з метою дотримання встановлених Конституцією України гарантій щодо забезпечення достатнього життєвого рівня населення України.
Як визначено статтею 1 Закону № 1282-XII, індексація грошових доходів населення - встановлений законами та іншими нормативно-правовими актами України механізм підвищення грошових доходів населення, що дає можливість частково або повністю відшкодовувати подорожчання споживчих товарів і послуг.
За приписами статті 2 Закону № 1282-XII індексації підлягають грошові доходи громадян, одержані ними в гривнях на території України і які не мають разового характеру, зокрема, оплата праці (грошове забезпечення).
Статтею 4 Закону № 1282-XII встановлено підстави для проведення індексації, зокрема, індексація грошових доходів населення проводиться в разі, коли величина індексу споживчих цін перевищила поріг індексації, який установлюється в розмірі 101 відсотка. Законом України від 24.12.2015 року № 911-VIII «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України» у частині першій статті 4 Закону № 1282-XII цифри «101» замінено цифрами «103».
Обчислення індексу споживчих цін для індексації грошових доходів населення провадиться наростаючим підсумком, починаючи з місяця введення в дію цього Закону.
Для проведення подальшої індексації грошових доходів населення обчислення індексу споживчих цін починається за місяцем, у якому індекс споживчих цін перевищив поріг індексації, зазначений у частині першій цієї статті.
Підвищення грошових доходів населення у зв'язку з індексацією здійснюється з першого числа місяця, що настає за місяцем, у якому опубліковано індекс споживчих цін.
У разі якщо грошові доходи населення підвищено з урахуванням прогнозного рівня інфляції випереджаючим шляхом, при визначенні обсягу підвищення грошових доходів у зв'язку із індексацією враховується рівень такого підвищення у порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України.
Приписами частини другої статті 5 Закону № 1282-XII передбачено, що підприємства, установи та організації, що фінансуються чи дотуються з Державного бюджету України, підвищують розміри оплати праці (грошового забезпечення) у зв'язку з індексацією за рахунок власних коштів і коштів Державного бюджету України.
Відповідно до статті 6 Закону № 1282-XII у разі виникнення обставин, передбачених статтею 4 цього Закону, грошові доходи населення визначаються як результат добутку розміру доходу, що підлягає індексації в межах прожиткового мінімуму для відповідних соціальних і демографічних груп населення, та величини індексу споживчих цін. Порядок проведення індексації грошових доходів населення визначається Кабінетом Міністрів України.
Згідно зі статтею 9 Закону №1282-XII індексація грошових доходів населення здійснюється за місцем їх отримання за рахунок відповідних коштів.
Таким чином, основною метою індексації грошових доходів населення є забезпечення достатнього життєвого рівня населення України за рахунок відшкодування подорожчання споживчих товарів і послуг.
Правила обчислення індексу споживчих цін для проведення індексації та сум індексації грошових доходів населення, що поширюються на підприємства, установи та організації незалежно від форми власності і господарювання, а також на фізичних осіб, що використовують працю найманих працівників, визначаються Порядком проведення індексації грошових доходів населення, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 17.07.2003 року № 1078 (далі Порядок № 1078).
Як встановлено пунктом 1-1 Порядку № 1078, підвищення грошових доходів громадян у зв'язку з індексацією здійснюється з першого числа місяця, що настає за місяцем, в якому офіційно опубліковано індекс споживчих цін.
Відповідно до пункту 4 Порядку № 1078 індексації підлягають грошові доходи населення у межах прожиткового мінімуму, встановленого для відповідних соціальних і демографічних груп населення.
Сума індексації грошових доходів громадян визначається як результат множення грошового доходу, що підлягає індексації, на величину приросту індексу споживчих цін, поділений на 100 відсотків.
Виплата сум індексації грошових доходів здійснюється за рахунок джерел, з яких проводяться відповідні грошові виплати населенню, а саме: підприємства, установи та організації, що фінансуються чи дотуються з державного бюджету, підвищують розміри оплати праці (грошового забезпечення) у зв'язку з індексацією за рахунок власних коштів і коштів державного бюджету (пункт 6 Порядку № 1078).
Отже, на підприємства, установи, організації, незалежно від форм власності, покладається обов'язок проводити індексацію заробітної плати (грошового забезпечення) у разі перевищення величини індексу споживчих цін встановленого порогу індексації.
Суд не погоджується з посиланнями відповідача на пункт 6 Порядку № 1078 та статтю 5 Закону № 1282-XII, якими визначено, що проведення індексації грошових доходів населення здійснюється у межах фінансових ресурсів бюджетів усіх рівнів, як на підтвердження правомірності своїх дій по не виплаті позивачу індексації грошового забезпечення, оскільки невиплата індексації є обмеженням права позивача на оплату праці та не може залежати від наявності або відсутності фінансових ресурсів бюджету.
Положеннями Закону № 1282-XII та Порядку № 1078 визначено джерело коштів на проведення індексації. Разом з тим, виплата індексації не ставиться, вищевказаними нормативно-правовими актами, у залежність від надходження коштів до власника підприємства, установи, організації.
Як вбачається з матеріалів справи, єдиною підставою для невиплати позивачу індексації грошового забезпечення, за період з 01.07.2015 року по 21.06.2018 року стала відсутність коштів для виплати індексації грошового забезпечення. Однак, відповідачем не надано суду жодних належних та допустимих доказів того, що у бюджеті відповідного рівня, з якого фінансується Донецько-Луганське регіональне управління ДПС України, кошти на індексацію грошового забезпечення за вказаний період були відсутні.
Отже, реалізація особою права, що пов'язане з отриманням бюджетних коштів, яке базується на спеціальних, чинних на час виникнення спірних правовідносин, нормативно-правових актах національного законодавства, не може бути поставлена у залежність від бюджетних асигнувань.
Аналогічна правова позиція висловлена Верховним Судом у постанові від 12.12.2018 року у справі №825/874/17.
Крім того, відповідно до статті 1 Протоколу № 1 до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути, позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.
При цьому, суд при розгляді даної справи враховує практику Європейського суду з прав людини, яка відповідно до статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» є джерелом права.
У справі «Кечко проти України» Європейський суд з прав людини встановив, що мало місце порушення статті 1 Протоколу № 1 до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та зауважив, що в межах свободи дій держави визначати, які надбавки виплачувати своїм робітникам з державного бюджету. Держава може вводити, призупиняти чи закінчити виплату таких надбавок, вносячи відповідні зміни в законодавство. Однак, якщо чинне правове положення передбачає виплату певних надбавок, і дотримано всі вимоги, необхідні для цього, органи державної влади не можуть свідомо відмовляти у цих виплатах доки відповідні положення є чинними (пункт 23 Рішення).
Так, реалізація особою права, яке пов'язане з отриманням коштів і базується на спеціальних та чинних на час виникнення спірних правовідносин нормативно-правових актах національного законодавства, не залежить від бюджетних асигнувань, відсутність яких не може бути підставою для порушення прав громадян.
У зв'язку з цим, Європейський суд з прав людини не прийняв аргумент Уряду України щодо бюджетних асигнувань, оскільки органи державної влади не можуть посилатися на відсутність коштів як на причину невиконання своїх зобов'язань.
Крім того, Конституційний Суд України неодноразово розглядав питання, пов'язані з реалізацією права на соціальний захист, і сформулював правову позицію, згідно з якою Конституція України відокремлює певні категорії громадян України, що потребують додаткових гарантій соціального захисту з боку держави. До них, зокрема, належать громадяни, які відповідно до статті 17 Конституції України перебувають на службі у військових формуваннях та правоохоронних органах держави, забезпечуючи суверенітет і територіальну цілісність України, її економічну та інформаційну безпеку, а саме: у Збройних Силах України, органах Служби безпеки України, міліції, прокуратури, охорони державного кордону України, податкової міліції, Управління державної охорони України, державної пожежної охорони, Державного департаменту України з питань виконання покарань тощо (рішення Конституційного Суду України від 06.07.1999 № 8-рп/99 у справі щодо права на пільги та від 20.03.2002 № 5- рп/2002 у справі щодо пільг, компенсацій і гарантій).
У зазначених рішеннях Конституційний Суд України вказав, що необхідність додаткових гарантій соціальної захищеності цієї категорії громадян як під час проходження служби, так і після її закінчення зумовлена насамперед тим, що служба у Збройних Силах України, інших військових формуваннях та правоохоронних органах держави пов'язана з ризиком для життя і здоров'я, підвищеними вимогами до дисципліни, професійної придатності, фахових, фізичних, вольових та інших якостей. Це повинно компенсуватися наявністю підвищених гарантій соціальної захищеності, тобто комплексу організаційно-правових економічних заходів, спрямованих на забезпечення добробуту саме цієї категорії громадян як під час проходження служби, так і після її закінчення.
Таким чином, вказані відповідачем обставини не позбавляють його обов'язку провести індексацію грошового забезпечення позивача у встановленому законом порядку.
Разом з тим, вирішуючи спір, суд враховує, що згідно із загальними засадами права, дії суб'єкта владних повноважень - це активна поведінка суб'єкта владних повноважень, а бездіяльність - це пасивна поведінка суб'єкта владних повноважень. Як дії, так і бездіяльність можуть мати вплив на реалізацію прав, свобод, інтересів фізичної чи юридичної особи.
При цьому в матеріалах справи відсутні докази, які б підтверджували виплату позивачу індексації грошового забезпечення за період з 01.07.2015 року по 21.06.2018 року, що свідчить саме про протиправну бездіяльність відповідача щодо нарахування та виплати ОСОБА_1 індексації грошового забезпечення за вказаний період.
У зв'язку з чим, суд з урахуванням вимог статті 9 КАС України з метою належного захисту прав позивача вважає за необхідне визнати таку бездіяльність відповідача протиправною та зобов'язати Донецько-Луганське регіональне управління ДПС України нарахувати та виплатити ОСОБА_1 індексацію грошового забезпечення за період з 01.07.2015 року по 21.06.2018 року.
Стосовно вимог про визнання протиправною бездіяльності Донецько-Луганського регіонального управління Державної прикордонної служби України (в/ч НОМЕР_3 ) щодо не проведення з 21 червня 2018 року остаточного розрахунку при звільнені із військової служби ОСОБА_1 та зобов'язання нарахувати та виплатити ОСОБА_1 середній розмір грошового забезпечення за час затримки розрахунку при звільненні із військової служби за період з 16.01.2019 року по день фактичної виплати індексації грошового забезпечення за період з 01.07.2015 року по 21.06.2018 року, суд зазначає наступне.
Статтею 43 Конституції України проголошено, що право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом.
Указом Президента України від 10.12.2008 року № 1153/2008 затверджене Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України (далі - Положення № 1153/2008), яке визначає порядок проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України та регулює питання, пов'язані з проходженням такої служби під час виконання громадянами військового обов'язку в запасі.
Відповідно до п. 242 Положення №1153/2008 після надходження до військової частини письмового повідомлення про звільнення військовослужбовця з військової служби або після видання наказу командира (начальника) військової частини про звільнення військовослужбовець повинен здати в установлені строки посаду та підлягає розрахунку, виключенню зі списків особового складу військової частини і направленню на військовий облік до районного (міського) військового комісаріату за вибраним місцем проживання.
Особа, звільнена з військової служби, на день виключення зі списків особового складу військової частини має бути повністю забезпечена грошовим, продовольчим і речовим забезпеченням. Військовослужбовець до проведення з ним усіх необхідних розрахунків не виключається без його згоди зі списків особового складу військової частини.
У даному випадку мало місце виключення позивача зі списку особового складу без проведення остаточного розрахунку, а саме не виплачено індексацію грошового забезпечення.
При розгляді даної справи суд враховує правову позицію Верховного Суду України, викладену у постанові від 24.10.2011 року у справі № 6-39цс11, а тому для визначення розміру середнього заробітку при звільненні мають враховуватись такі обставини, як розмір недоплаченої суми, істотність цієї частки порівняно із середнім заробітком працівника, обставини за яких було встановлено наявність заборгованості, дії відповідача щодо її виплати.
Як встановлено судом, при звільненні з військової служби позивачу не було виплачено індексацію грошового забезпечення за період з 01.07.2015 року по 21.06.2018 року.
Для проведення розрахунків належної до стягнення суми суд має встановити розмір недоплаченої суми та визначити істотність цієї частки порівняно із середнім заробітком працівника. Водночас, у матеріалах справи відсутні розрахунки суми недоплаченої індексації грошового забезпечення.
Нарахування індексації грошового забезпечення належить до дискреційних повноважень відповідача, а тому після набрання даним рішенням законної сили та його виконання відповідачем, позивач не позбавлений права звернутись з позовом про виплату компенсації втрати частини доходів та стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні.
За таких обставин, суд приходить до висновку, що позовні вимоги у цій частині наразі є передчасними, а тому не підлягають задоволенню.
Згідно з частинами першою та другою статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Враховуючи вищевикладене, суд приходить до висновку, що відповідач не довів правомірність своєї бездіяльності в частині не проведення нарахування та виплати у період з 01 липня 2015 року по 21 червня 2018 року індексації грошового забезпечення ОСОБА_1 , а відтак позовні вимоги підлягають частковому задоволенню.
Вирішуючи питання щодо судових витрат у справі, суд зазначає, що відповідно до частини першої статті 5 Закону України "Про судовий збір" позивач звільнений від сплати судового збору. Відтак позивачем при подачі позову до суду судовий збір не сплачувався, а тому, керуючись положеннями статті 139 КАС України судові витрати не підлягають стягненню на користь позивача.
Керуючись ст.ст. 73, 74, 75, 76, 77, 90, 94, 139, 241, 245, 246, 250, 255, 295 КАС України, суд -
Адміністративний позов ОСОБА_1 - задовольнити частково.
Визнати протиправною бездіяльність Донецько-Луганського регіонального управління Державної прикордонної служби України щодо не проведення нарахування та виплати у період з 01 липня 2015 року по 21 червня 2018 року індексації грошового забезпечення ОСОБА_1 .
Зобов'язати Донецько-Луганське регіональне управління Державної прикордонної служби України нарахувати та виплатити ОСОБА_1 індексацію грошового забезпечення за період з 01 липня 2015 року по 21 червня 2018 року.
У задоволенні решти позовних вимог - відмовити.
Рішення суду першої інстанції набирає законної сили в порядку, визначеному ст. 255 КАС України.
Відповідно до ст. 295 КАС України, апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Повний текст рішення виготовлений 02.07.2019 року.
Позивач - ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , ідент. код НОМЕР_1 )
Відповідач - Донецько-Луганське регіональне управління Державної прикордонної служби України (вул. Олекси Тихого, 10, м. Краматорськ, 84303, код ЄДРПОУ 41777533)
Третя особа - Донецький прикордонний загін Донецько-Луганського регіонального управління Державної прикордонної служби України (в/ч НОМЕР_2 ) ( АДРЕСА_2 )
Суддя Бошкова Юлія Миколаївна