Справа № 201/9862/18
Провадження № 2/201/939/2019
(заочне)
01 липня 2019 року Жовтневий районний суд
м. Дніпропетровська
у складі: головуючого судді - Федоріщева С.С.,
при секретарі - Разумняк К.П.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду у м. Дніпрі цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання особи такою, що втратила право користування житловим приміщенням,-
До Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська 12 вересня 2018 року надійшла позовна заява ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 про визнання осіб такими, що втратили право користування житловим приміщенням.
У поданому позові з урахуванням уточнення позовних вимог ОСОБА_1 просить визнати ОСОБА_2 такою, що втратила право користування житловим приміщенням, а саме квартирою АДРЕСА_1 .
Позивач у позовній заяві в обґрунтування своїх позовних вимог посилався на те, що вона є власником квартири, що розташована за адресою: АДРЕСА_2 , на підставі договору дарування квартири від 30 серпня 1994 року. У зазначеній квартирі зареєстрована племінниця позивача ОСОБА_2 , яка там не проживає з 2008 року та не несе витрати на утримання майна, в той час як у її власності наявне житло. Реєстрація відповідача у цій квартирі порушує права позивача у здійсненні права користуванні і розпорядженні майном.
Представник позивача через канцелярію суду подала заяву про розгляд справи без її участі, уточнені позовні вимоги підтримала у повному обсязі.
Відповідач в судове засідання не з'явилася, про день, час та місце розгляду справи повідомлялася належним чином за адресою місця реєстрації, причини неявки не повідомила.
Зважаючи на ці обставини, суд керується ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (РИМ, 4.XI.1950), яка згідно з частиною першою статті 9 Конституції України є частиною національного законодавства України, та яка визначає, що кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.
Відповідно до постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 17.10.2014 № 11 «Про деякі питання дотримання розумних строків розгляду судами цивільних, кримінальних і справ про адміністративні правопорушення» строки, встановлені Цивільним процесуальним кодексом України, є обов'язковими для судів та учасників судових процесів, оскільки визначають тривалість кожної стадії процесу або час, протягом якого має бути вчинено процесуальну дію (наприклад, строк оскарження судового рішення, строк подачі зауважень щодо журналу судового засідання). Зазначене є завданням цивільного судочинства та кримінального провадження (стаття 1 ЦПК, стаття 2 КПК). Розумним, зокрема, вважається строк, що є об'єктивно необхідним для виконання процесуальних дій, прийняття процесуальних рішень та розгляду і вирішення справи з метою забезпечення своєчасного (без невиправданих зволікань) судового захисту.
Європейський суд з прав людини, вирішуючи питання про дотримання права на справедливий суд, передбаченого пунктом 1 статті 6 Конвенції про захист прав і основних свобод людини 1950 року, ратифікованої Законом України від 17.07.1997 № 475/97-ВР, у контексті оцінки дій сторони в справі, спрямованих на захист свого права, або її бездіяльності, дійшов з урахуванням принципів, що випливають з прецедентної практики Суду, висновків про те, що: одним із фундаментальних аспектів верховенства права є принцип юридичної визначеності; «право на суд» не є абсолютним, воно може бути піддане обмеженням, дозволеним за змістом, тому що право на доступ до суду за самою своєю природою потребує регулювання з боку держави; сторона в розумні інтервали часу має вживати заходів, щоб дізнатись про стан відомого їй судового провадження; право на вчинення процесуальних дій стороною або щодо певної сторони не є необмеженим, позаяк обмежується, зокрема, необхідністю дотримання прав іншої сторони в процесі та власне необхідністю забезпечити дотримання права на справедливий суд у розумінні п. 1 ст. 6 Конвенції (рішення від 19.06.2001 у справі «Креуз проти Польщі» (п.п. 52, 53, 57 та ін.); рішення від 03.04.2008 у справі «Пономарьов проти України» (п.п. 40, 41, 42 та ін.).У рішенні Європейського Суду з прав людини від 3 квітня 2008 року у справі «Пономарьова проти України» зазначено, що сторони мають вживати заходів, щоб дізнатися про стан відомого їм судового провадження.
Верховний Суд України у постанові від 01 лютого 2017 року у справі № 6-1957цс16, яка є обов'язковою для усіх суб'єктів правозастосування та судів, вказав на те, що розумність тривалості судового розгляду має визначатися з огляду на обставини справи та наступні критерії: складність справи, поведінка заявника та компетентних органів, а також важливість предмета позову для заявника у справі (рішення Європейського суду з прав людини у справі «Фрідлендер проти Франції»).
Ураховуючи, що відповідачі належним чином повідомлявся про призначені у справі судові засідання, судом визнано за можливе розглянути справу за їх відсутності і ухвалити заочне рішення суду за правилами ст. 223, ст. 280 ЦПК України.
Згідно з приписами ч. 2 ст. 247 ЦПК України у разі неявки в судове засідання всіх учасників справи чи в разі якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється судом за відсутності учасників справи, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.
Суд, дослідивши матеріали справи, оцінивши докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому їх дослідженні, дійшов до таких висновків.
Як встановлено у ході розгляду справи, ОСОБА_1 на підставі договору дарування квартири, посвідченого державним нотаріусом Першої дніпропетровської державної нотаріальної контори Заносієнко Н.М. 30 серпня 1994 року та зареєстрованого в реєстрі за № 1-6308, належить квартира АДРЕСА_1 (а.с. 9-10).
Судом встановлено, що 02 квітня 2008 року було зареєстровано місце проживання ОСОБА_2 за адресою: АДРЕСА_2 , яка чинна станом на день розгляду справи (а.с. 30).
Проте відповідач за указаною адресою не проживає. Факт відсутності відповідача за адресою реєстрації місця проживання підтверджується актами про не проживання відповідача за указаною адресою, складеними сусідами позивача і комісією ОЖБК «Наука» 12 лютого 2016 року, 13 червня 2018 року (а.с. 12, 13).
При цьому, наявність реєстрації у квартирі відповідача безумовно створює перешкоди позивачу у користуванні та розпорядженні її власністю, оскільки зазначена обставина позбавляє її можливості на власний розсуд користуватися і розпоряджатися власною квартирою, як це передбачено ч. 1 ст. 319 ЦК України та ст. 150 Житлового кодексу України.
Приписами ст. 321 ЦК України встановлено, що право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.
Згідно з ч. 1 ст. 317 ЦК України власникові належать права володіння, користування та розпорядження своїм майном.
Відповідно до ст. 47 Конституції України кожен має право на житло. Ніхто не може бути примусово позбавлений житла інакше як на підставі закону за рішенням суду.
Згідно вимог ст. 319 ЦК України визначено здійснення права власності, а саме власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд. Власник має право вчиняти щодо свого майна будь-які дії, які не суперечать закону.
Крім того, за нормами міжнародного права, зокрема ст. 1 Протоколу 1 Конвенції про захист прав і основних свобод людини: «Кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном, ніхто не може бути позбавлений свого майна, інакше як у громадських інтересах і на умовах, передбачених законом або загальними принципами міжнародного права».
Частиною першою статті 383 ЦК України та статтею 150 ЖК УРСР закріплені положення, відповідно до яких громадяни, які мають у приватній власності будинок (частину будинку), квартиру, користуються ним (нею) для особистого проживання і проживання членів їх сімей та інших осіб, мають право розпоряджатися цією власністю на свій розсуд.
Частиною першою статті 156 ЖК УРСР передбачено, що члени сім'ї власника жилого будинку, які проживають разом із ним у будинку, що йому належить, користуються жилим приміщенням нарівні з власником будинку, якщо при їх вселенні не було іншої угоди про порядок користування цим приміщенням.
Аналогічну норму містить також стаття 405 ЦК України.
Відповідно до частини четвертої статті 156 ЖК України до членів сім'ї власника відносяться особи, зазначені в частині другій статті 64 цього Кодексу, а саме подружжя, їх діти і батьки. Членами сім'ї власника може бути визнано й інших осіб, якщо вони постійно проживають разом з ним і ведуть з ним спільне господарство.
За змістом зазначених норм матеріального права правом користування житлом, який знаходиться у власності особи, мають члени сім'ї власника нарівні з власником будинку, якщо при їх вселенні не було іншої угоди про порядок користування цим приміщенням, а також інші особи, якщо вони постійно проживають разом з ним і ведуть з ним спільне господарство.
Згідно з положеннями статті 391 ЦК України власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпорядження своїм майном.
Аналіз зазначеної норми дає підстави для висновку про те, що власник має право вимагати від осіб, які не є членами його сім'ї, а також не відносяться до кола осіб, які постійно проживають разом з ним і ведуть з ним спільне господарство, усунення порушень свого права власності у будь-який час.
До такого висновку дійшов Верховний суд України у постанові від 16 листопада 2016 року у справі №6-709цс16.
З урахуванням викладеного суд дійшов до висновку, що позовні вимоги позивача про усунення для нього перешкод у користуванні та розпорядженні квартирою, що належить їй на праві власності з боку відповідача ОСОБА_2 , яка у спірній квартири не проживає, є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.
На підставі викладеного, керуючись ст. 4, 12, 13, 76-81, 89, 141, 263-265, 280 ЦПК України, суд, -
Позовні вимоги ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання особи такою, що втратила право користування житловим приміщенням задовольнити.
Усунути ОСОБА_1 перешкоди в користуванні квартирою АДРЕСА_1 шляхом визнання ОСОБА_2 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 ) такою, що втратила право користування житловим приміщенням, а саме квартирою АДРЕСА_1 .
Заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача.
Заяву про перегляд заочного рішення може бути подано протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
Відповідач має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його перегляд, якщо така заява подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного заочного рішення суду.
Заочне рішення суду може бути оскаржене позивачем протягом тридцяти днів з дня проголошення рішення шляхом подання апеляційної скарги до Дніпровського апеляційного суду через Жовтневий районний суд м. Дніпропетровська.
Суддя С.С. Федоріщев