02.07.2019 Справа № 920/497/19
м. Суми
Господарський суд Сумської області у складі судді Котельницької В.Л., розглянувши без повідомлення учасників справи за наявними у справі матеріалами у порядку спрощеного позовного провадження матеріали справи № 920/473/19
за позовом: Товариства з обмеженою відповідальністю «Євросем» (вул. Академіка Заболотного, буд. 154Д, м. Київ, 03143, ідентифікаційний код 39007360),
до відповідача: Товариства з обмеженою відповідальністю «Довіра-Інвест 2011» (вул. Центральна, буд. 18, с. Потопиха, Липоводолинський район, Сумська область, 42530, ідентифікаційний код 36278578),
про стягнення 137286,97 грн. на підставі договорів поставки № КП2903/17/6 від 29.03.2017, № 1306/17/1 від 13.06.2017 та № 2106/17/1 від 21.06.2017, укладених між сторонами.
Позивач звернувся до господарського суду з позовною заявою, в якій просить суд стягнути з відповідача на свою користь заборгованість в сумі 137286,97 грн. (в тому числі: 13219,20 грн. 30 % річні, 13809,02 грн. пеня, 81900,00 штраф за неналежне виконання договору поставки № КП 2903/17/6 від 29.03.2017; 710,14 грн. 30 % річні, 602,14 грн. пеня, 9000,00 грн. штраф за неналежне виконання договору поставки № 1306/17/1 від 13.06.2017;1242,74 грн. 30 % річні, 1053,73 грн. пеня та 15750,00 грн. штраф за неналежне виконання договору поставки № 2106/17/1 від 21.06.2017), а також позивач просить суд стягнути з відповідача витрати по сплаті судового збору в сумі 2059,30 грн.
Позовні вимоги обґрунтовані неналежним виконанням відповідачем своїх зобов'язань за вищезазначеними договорами, що укладені між сторонами щодо оплати поставленого позивачем товару, у зв'язку з чим відповідачу нараховано річні, пеню та штраф у відповідних розмірах.
Ухвалою Господарського суду Сумської області від 24.05.2019 у справі №920/497/19 постановлено прийняти позовну заяву до розгляду, відкрити провадження у справі № 920/497/19; справу розглядати у порядку спрощеного позовного провадження без виклику сторін за наявними у справі матеріалами; встановити відповідачу строк для подання заяви із запереченнями проти розгляду справи у порядку спрощеного позовного провадження та відзиву на позов до 12.06.2019; встановити позивач строк для подання до суду відповіді на відзив до 19.06.2019; а також встановити відповідачу строк для подання до суду заперечення до 25.06.2019.
27.05.2019 позивачем надіслано до суду клопотання про долучення доказів №23-05/19-к від 23.05.2019, разом з яким позивачем надано суду для долучення до матеріалів даної справи копії виписок банку за 04.04.2017, за 12.05.2017, за 08.02.2018, з 06.09.2018 по 06.09.2019, за 14.06.2017, за 27.06.2017 та за 03.11.2017, що підтверджують факт часткової сплати відповідачем заборгованості за вищезазначеними договорами.
04.06.2019 від позивача до суду надійшов супровідний лист № 30,05/19-л від 30.05.2019, разом з яким позивач надає до суду докази надсилання на адресу відповідача вищезазначеного клопотання про долучення доказів.
Представником відповідача подано до суду відзив на позовну заяву б/н від 12.06.2019 (вх. № 1765к від 12.06.2019), в якому представник відповідача просить суд врахувати майновий стан відповідача, відсутність заборгованості перед позивачем, відсутність умисної вини відповідача та зменшити розмір пені, 30 % річних та штрафних санкцій.
Крім наведеного, у клопотанні б/н від 12.06.2019 (вх. № 1764к від 12.06.2019) про зменшення розміру витрат на правничу допомогу адвоката, представник відповідача просить суд відхилити клопотання позивача про покладення на відповідача витрат позивача на правничу допомогу в сумі 15000,00 грн., у зв'язку з їх не співмірністю із сумою заборгованості та їх завищенням.
У відповіді на відзив № 19-06/19-в від 19.06.2019 позивач зазначає, що відповідачем не надано суду доказів неспівмірності неустойки наслідкам порушення зобов'язання. Розмір нарахованих позивачем штрафних санкцій є пропорційним до кількості днів прострочення виконання зобов'язання. Пеня визначена у розмірі, передбаченому законом (подвійна ставка НБУ), а штраф визначено сторонами договору у розмірі 30 % від вартості договору та надано відповідачу 30 днів від дня порушення зобов'язання, як пільговий період у який не нараховується штраф. Тобто, розмір відповідальності відповідача не є надмірним. Сума штрафних санкцій стала значноювиключно внаслідок тривалого прострочення боргу, а не в наслідок надмірного розміру штрафних санкцій.
На підставі вищезазначеного позивач просить суд задовольнити позовні вимоги в повному обсязі.
Відповідно до статті 252 Господарського процесуального кодексу України, розгляд справи у порядку спрощеного позовного провадження здійснюється судом за правилами, встановленими Господарським процесуальним кодексом України для розгляду справи в порядку загального позовного провадження, з особливостями, визначеними у цій главі.
За приписами статті 248 Господарського процесуального кодексу України, суд розглядає справи у порядку спрощеного позовного провадження протягом розумного строку, але не більше шістдесяти днів з дня відкриття провадження у справі.
За змістом статті 9 Конституції України передбачено, що чинні міжнародні договори, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства України. На розширення цього положення Основного Закону в статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» зазначено, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та практику Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) як джерело права.
Відповідно до частини четвертої статті 11 Господарського процесуального кодексу України, суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов'язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.
В силу вимог частини першої статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожен при вирішенні судом питання щодо його цивільних прав та обов'язків має право на судовий розгляд упродовж розумного строку.
Розумність тривалості провадження повинна визначатися з огляду на обставини справи та з урахуванням таких критеріїв: складність справи, поведінка заявника та відповідних органів влади, а також ступінь важливості предмета спору для заявника (рішення Суду у справах Савенкова проти України, no. 4469/07, від 02.05.2013, Папазова та інші проти України, no. 32849/05, 20796/06, 14347/07 та 40760/07, від 15.03.2012).
Враховуючи достатність часу, наданого учасникам справи для підготовки та подання витребуваних судом документів, приймаючи до уваги принципи змагальності та диспозитивної господарського процесу, закріплені пунктом 4 частини третьої статті 129 Конституції України, статтями 13, 14, 74 Господарського процесуального кодексу України, суд вважає, що господарським судом, в межах наданих йому повноважень, сторонам створені усі належні умови для надання доказів у справі та є підстави для розгляду справи по суті за наявними у ній матеріалами.
Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, господарським судом встановлені наступні обставини.
Між сторонами у даній справі 29.03.2017 укладено договір поставки № КП 2903/17/6 (далі - договір № 1), згідно умов пункту 1.1 якого, предметом договору № 1 є поставка насіннєвого матеріалу (надалі «товар», або «насіння»), пестициди в препаративних формах (засоби захисту рослин) та мікродобрива (надалі «товар» або «пестициди»).
Відповідно пункту 2.2 договору № 1, вартість договору 1 складається із суми всіх специфікацій, підписаних в рамках цього договору.
Згідно додатку № 1 (Специфікація № 1) від 29.03.2017 до договору поставки № КП 2903/17/6 від 29.03.2017, сторони договору № 1 визначили асортимент товару, його кількість, ціну та термін поставки, а саме:
- Кукурудза ORILSKY 357 СВ, в кількості 105,00 од., за ціною 1300,00 грн. за одиницю товару з ПДВ, загальною вартістю 136500,80 грн. з ПДВ, термін поставки - за погодженням сторін.
Ціна всього товару по Специфікації (вартість товару) становить 136500,00 грн. з ПДВ.
Відповідно до пункту 1 додатку № 1 договору № 1, товар оплачується відповідачем в порядку, вказаному в договорі 1 та в строки:
- авансовий платіж (попередня оплата) в сумі 27300,00 грн. перераховується позивачу у строк до 07 квітня 2017 року;
- оплата в сумі 109200,00 грн. перераховується позивачу у строк до 01 листопада 2017 року.
Договір № 1 є укладеним з моменту його підписання та діє протягом року з моменту його укладання. Закінчення строку дії цього договору не звільняє відповідача від виконання всіх взятих на себе зобов'язань за договором № 1, а саме: повернення остаточної ціни цього договору, сплати неустойки, процентів та відшкодування збитків (у випадку порушення зобов'язань по договору № 1), інших платежів, які відповідач зобов'язаний перерахувати і сплатити позивачеві у розмірі, порядку і у строки встановлені договором № 1.
Судом встановлено, що на виконання умов договору № 1, позивач здійснив передачу товару відповідачеві за додатком № 1 від 29.03.2017 до договору № 1, а саме: кукурудзи ORILSKY 357 СВ, в кількості 105,00 од., за ціною 1300,00 грн. за одиницю товару з ПДВ, загальною вартістю 136500,80 грн. з ПДВ, за видатковою накладною № 414 від 16.05.2017.
Відповідач прийняв вищезазначений товар без зауважень, що підтверджується видатковою накладною № 414 від 16.05.2017, яка підписана представниками сторін договору № 1 та скріплена печатками юридичних осіб.
04.04.2017 відповідач здійснив оплату за поставлений товар в сумі 10000,00 грн. за рахунком № 272 від 29.03.2017. Однак, до встановленого сторонами терміну, а саме до 07.04.2017, відповідач договірні зобов'язання щодо здійснення авансового платежу не виконав, чим прострочив сплату суми в розмірі 17300,00 грн.
Таким чином, станом на 08.04.2017 у відповідача виникла заборгованість перед позивачем в сумі 17300,00 грн., яка є базою для нарахування пені, відсотків та процентів.
Також відповідачем не сплачено суму в розмірі 109200,00 грн. у строк до 01 листопада 2017 року. Таким чином, сума, невиконаного зобов'язання в розмірі 109200,00 грн. є базою для нарахування для нарахування пені, відсотків та процентів.
На виконання умов договору, зокрема Специфікації № 1 від 29.03.2017, відповідачем здійснено оплату рахунку № 272 від 29.03.2017 наступним чином:
12.05.2017 позивачем здійснено зарахування 17300,00 грн. по рахунку № 272 від 29.03.2017, які надійшли від відповідача. Таким чином, відповідачем повністю сплачено залишок заборгованості по сплаті авансового платежу (попередньої оплати).
08.02.2018 позивачем здійснено зарахування 83450,00 грн. по рахунку № 272 від 29.03.2017, які надійшли від відповідача як сплата заборгованості по оплаті 109200,00 грн. Залишок заборгованості щодо оплати 109200,00 грн. склав 25750,00 грн., що є базою для нарахування пені, відсотків та процентів.
06.09.2018 позивачем здійснено зарахування 25750,00 грн. по рахунку № 272 від 29.03.2017, які надійшли від відповідача. Таким чином, відповідачем повністю сплачено залишок заборгованості по оплаті 109200,00 грн. за специфікацією № 1 від 29.03.2017.
13.06.2017 між сторонами укладено договір поставки № 1306/17/1 (далі - договір № 2), згідно умов пункту 1.1 якого, предметом договору № 2 є поставка насіннєвого матеріалу (надалі «товар», або «насіння»), пестициди в препаративних формах (засоби захисту рослин) та мікродобрива (надалі «товар» або «пестициди»).
Відповідно пункту 2.2 договору № 2, вартість договору 2 складається із суми всіх специфікацій, підписаних в рамках договору 2.
Згідно додатку № 1 (Специфікація № 1) від 13.06.2017 до договору поставки № 1306/17/1 від 13.06.2017, сторони договору 2 визначили асортимент товару, його кількість, ціну та термін поставки, а саме:
- EvrostimFito, в кількості 200,00 л., за ціною 150,00 грн. за одиницю товару з ПДВ, загальною вартістю 30000,00 грн. з ПДВ, термін поставки - за погодженням сторін.
Ціна всього товару по цій Специфікації (вартість товару) становить 30000,00 грн. з ПДВ.
Відповідно до пункту 1 додатку № 1 договору № 2, товар оплачується відповідачем в порядку, вказаному в договорі 2 та в строки:
- авансовий платіж (попередня оплата) в сумі 3000,00 грн. перераховується позивачу у строк до 16 червня 2017 року;
- оплата в сумі 27000,00 грн. перераховується позивачу у строк до 01 жовтня 2017 року.
Договір № 2 є укладеним з моменту його підписання та діє протягом року з моменту його укладання. Закінчення строку дії цього договору не звільняє відповідача від виконання всіх взятих на себе зобов'язань за договором № 2, а саме: повернення остаточної ціни цього договору, сплати неустойки, процентів та відшкодування збитків (у випадку порушення зобов'язань по договору № 2), інших платежів, які відповідач зобов'язаний перерахувати і сплатити позивачу у розмірі, порядку і у строки встановлені договором № 2.
Судом встановлено, що на виконання умов договору № 2, позивач здійснив передачу відповідачеві товару за додатком № 1 від 13.06.2017, а саме:
- Evrostim Fito, в кількості 200,00 л., за ціною 150,00 грн. за одиницю товару з ПДВ, загальною вартістю 30000,00 грн. з ПДВ, за видатковою накладною № 509 від 16.06.2017.
Відповідач прийняв товар без зауважень, що підтверджується видатковою накладною № 509 від 16.06.2017, яка підписана представниками сторін договору № 2 та скріплена печатками юридичних осіб.
14.06.2017 відповідачем здійснено оплату в розмірі 3000,00 грн. за рахунком № 813 від 13.06.2017. Таким чином, відповідач належним чином виконав своє зобов'язання зі сплати авансового платежу.
Проте відповідачем не сплачено суму в розмірі 27000,00 грн. у строк до 01 жовтня 2017 року, у зв'язку з наведеним сума, невиконаного зобов'язання в розмірі 27000,00 грн. є базою для нарахування для нарахування пені, відсотків та процентів.
На виконання умов договору № 2, зокрема Специфікації № 1 від 13.06.2017, відповідачем здійснено оплату рахунку № 813 від 13.06.2017 наступним чином:
03.11.2017 позивачем здійснено зарахування 27000,00 грн. по рахунку № 813 від 13.03.2017, які надійшли від відповідача як сплата заборгованості по оплаті 27000,00 грн. Таким чином, відповідачем повністю сплачено залишок заборгованості по оплаті 27000,00 грн. за специфікацією № 1 від 13.06.2017.
Крім наведеного, сторонами 21.06.2017 укладено договір поставки №2106/17/1 (далі - договір № 3), згідно умов пункту 1.1 якого, предметом договору № 3 є поставка насіннєвого матеріалу (надалі «товар», або «насіння»), пестициди в препаративних формах (засоби захисту рослин) та мікродобрива (надалі «товар» або «пестициди»).
Відповідно пункту 2.2 договору № 3, вартість договору № 3 складається із суми всіх специфікацій, підписаних в рамках договору № 3.
Згідно додатку № 1 (Специфікація № 1) від 21.06.2017 до договору поставки № 2106/17/1 від 21.06.2017, сторони договору № 3 визначили асортимент товару, його кількість, ціну та термін поставки, а саме:
- Evrostim Fito, в кількості 350,00 л., за ціною 150,00 грн. за одиницю товару з ПДВ, загальною вартістю 52500,00 грн. з ПДВ, термін поставки - за погодженням сторін.
Ціна всього товару по зазначеній Специфікації (вартість товару) становить 52500,00 грн. з ПДВ.
Відповідно до пункту 1 додатку № 1 договору № 3, товар оплачується відповідачем в порядку, вказаному в договорі № 3 та в строки:
- авансовий платіж (попередня оплата) в сумі 5250,00 грн. перераховується позивачу у строк до 30 червня 2017 року.
- оплата в сумі 47250,00 грн. перераховується позивачу у строк до 01 жовтня 2017 року.
Договір № 3 є укладеним з моменту його підписання та діє протягом року з моменту його укладання. Закінчення строку дії договору № 3 не звільняє відповідача від виконання всіх взятих на себе зобов'язань за договором № 3, а саме: повернення остаточної ціни цього договору, сплати неустойки, процентів та відшкодування збитків (у випадку порушення зобов'язань по договору № 3), інших платежів, які відповідач зобов'язаний перерахувати і сплатити позивачеві у розмірі, порядку і у строки встановлені договором № 3.
На виконання умов договору № 3, позивач здійснив передачу відповідачеві товару за додатком № 1 від 13.06.2017 до договору № 3, а саме:
- Evrostim Fito, в кількості 350,00 л., за ціною 150,00 грн. за одиницю товару з ПДВ, загальною вартістю 52500,00 грн. з ПДВ, за видатковою накладною № 511 від 30.06.2017.
Відповідач прийняв товар без зауважень, що підтверджується видатковою накладною № 511 від 30.06.2017, яка підписана представниками сторін договору № 3 та скріплена печатками юридичних осіб.
27.06.2017 відповідачем здійснено оплату в розмірі 5250,00 грн. за рахунком № 820 від 21.06.2017, виконавши належним чином своє зобов'язання зі сплати авансового платежу.
Проте відповідачем не сплачено суму в розмірі 47250,00 грн. у строк до 01 жовтня 2017 року. Таким чином, сума, невиконаного зобов'язання в розмірі 47250,00 грн. є базою для нарахування пені, відсотків та процентів.
На виконання умов договору № 3, зокрема Специфікації № 1 від 21.06.2017, відповідачем здійснено оплату рахунку № 820 від 21.06.2017 наступним чином:
03.11.2017 відповідачем здійснено оплату в сумі 47250,00 грн. по рахунку № 820 від 21.06.2017, чим прострочено виконання свого зобов'язання на 32 дні. Таким чином відповідачем повністю сплачено залишок заборгованості по оплаті 47250,00 грн. за специфікацією № 1 від 21.06.2017.
Відповідно до частини першої статті 173 Господарського кодексу України, господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених Господарським кодексом України, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.
Статтею 174 Господарського кодексу України визначено, що підставою виникнення господарських зобов'язань зокрема є господарські договори та інші угоди, передбачені законом, а також угоди, не передбачених законом, але такі, які йому не суперечать.
Статтею 193 Господарського кодексу України встановлено обов'язок суб'єктів господарювання та інших учасників господарських відносин виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться, до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених Господарським кодексом України. Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.
Відповідно до вимог частини першої статті 175 Господарського кодексу України, майново-господарськими визнаються цивільно-правові зобов'язання, що виникають між учасниками господарських відносин при здійсненні господарської діяльності, в силу яких зобов'язана сторона повинна вчинити певну господарську дію на користь другої сторони або утриматися від певної дії, а управнена сторона має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.
Майнові зобов'язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених Господарським кодексом України.
Статтею 11 Цивільного кодексу України визначено, що підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема є договори та інші правочини.
Відповідно до статті 509 Цивільного кодексу України, зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
Відповідно до статті 265 Господарського кодексу України, за договором поставки одна сторона - постачальник зобов'язується передати (поставити) в зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов'язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму.
За приписами частини першої статті 712 Цивільного кодексу України, за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.
Відповідно до статті 655 Цивільного кодексу України, за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.
Продавець зобов'язаний передати покупцеві товар, визначений договором купівлі-продажу (частина перша статті 662 Цивільного кодексу України).
Згідно зі статтею 692 Цивільного кодексу України, покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару. Покупець зобов'язаний сплатити продавцеві повну ціну переданого товару.
Відповідно до статті 525 Цивільного кодексу України, одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.
Згідно статті 526 Цивільного кодексу України, зобов'язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог Цивільного кодексу України, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Пунктом 1 частини першої статті 530 Цивільного кодексу України визначено, що, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
Статтею 610 Цивільного кодексу України передбачено, що порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Згідно статті 611 Цивільного кодексу України, у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки.
Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом (частина перша статті 612 Цивільного кодексу України).
Відповідно до статті 626 Цивільного кодексу України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Згідно статті 629 Цивільного кодексу України, договір є обов'язковим для виконання зобов'язання.
Наведеної правової позиції дотримується Верховний Суд у постанові від 10.09.2018 у справі № 908/24/18.
Факт отримання відповідачем поставленого позивачем товару за вищезгаданими договорами підтверджується наступними видатковими накладними: № 414 від 16.05.2017, № 509 від 16.06.2018 та № 511 від 30.06.2018. Зазначені первинні документи підписані уповноваженими представниками сторін та скріплені їх печатками, містять назву товару, його кількість та вартість.
Відповідач отримав поставлений позивачем товар без будь-яких заперечень, а тому, враховуючи положення статті 692 Цивільного кодексу України, відповідач зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.
Проте, в порушення умов укладених між сторонами договорівпоставки та вимог статей 526, 629, 712 Цивільного кодексу України, статті 193 Господарського кодексу України, відповідач за отриманий товар не розрахувався у встановлені договорами строки, чим порушив права та охоронювані законом інтереси позивача.
Частиною другою статті 625 Цивільного кодексу України передбачено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також 3 % річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлено договором, або законом.
Згідно пункту 7.4 договору № 1, у разі невиконання чи неналежного виконання відповідачем грошових зобов'язань, щодооплати вартості отриманого товару, відповідач відповідно до частини другої статті 625 Цивільного кодексу України сплачує на користь позивача 30 процентів річних від простроченої суми основної заборгованості.
Аналогічні за змістом та нумерацією пункти містяться також у договорах № 2 та № 3, що укладено сторонами.
Відповідно до доданого позивачем до позовної заяви обґрунтованого розрахунку річних за додатком № 1 до договору поставки № КП 2903/17/6 від 29.03.2017, 30 процентів річних від суми простроченого зобов'язання за період з 08.04.2017 по 05.09.2018 складають 13219,20 грн.; за додатком № 1 до договору поставки № 1306/17/1 від 13.06.2017, 30 процентів річних від суми простроченого зобов'язання за період з 02.10.2017 по 02.11.2017 складають 710,14 грн.; за додатком № 1 до договору поставки № 2106/17/1 від 21.06.2017, 30 процентів річних від суми простроченого зобов'язання за період з 02.10.2017 по 02.11.2017 складають 1242,74 грн.
А тому, враховуючи вищевикладене, суд дійшов висновку, про задоволення позовних вимог в частині стягнення з відповідача на користь позивача 30 % річних в сумі 15172,08 грн. на підставі положень частини другої статті 625 Цивільного кодексу України.
Підпунктом 7.2.3 договору поставки № КП 2903/17/6 від 29.03.2017 встановлено, що за прострочення (порушення) строків виконання грошових зобов'язань, відповідач сплачує позивачу пеню у розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання, а у разі якщо прострочення складає понад 30 календарних днів відповідач додатково сплачує позивачу штраф у розмірі 30 (тридцять) відсотків від вартості договору за кожен факт порушення терміну платежу. Аналогічний за змістом та нумерацією пункти наявні в договорі поставки № 1306/17/1 та договорі поставки № 2106/17/1.
Відповідно до доданого позивачем до позовної заяви обґрунтованого розрахунку пеня за несвоєчасне виконання відповідачем зобов'язань за додатком № 1 до договору поставки № КП 2903/17/6 від 29.03.2017 за період з 04.04.2017 по 05.09.2018 складає 13809,02 грн.; пеня за несвоєчасне виконання відповідачем зобов'язань за додатком № 1 до договору поставки № 1306/17/1 від 13.06.2017 за період з 02.10.2017 по 02.11.2017 складає 602,14 грн.; пеня за несвоєчасне виконання відповідачем зобов'язань за додатком № 1 до договору поставки № 2106/17/1 від 21.06.2017 за період з 02.10.2017 по 02.11.2017 складає 1053,73 грн.
Відповідно до доданого позивачем до позовної заяви обґрунтованого розрахунку штраф від суми простроченого зобов'язання за додатком № 1 до договору поставки № КП 2903/17/6 від 29.03.2017 складає 81900,00 грн.; штраф від суми простроченого зобов'язання за додатком № 1 до договору поставки № 1306/17/1 від 13.06.2017 складає 9000,00 грн.; штраф від суми простроченого зобов'язання за додатком № 1 до договору поставки № 2106/17/1 від 21.06.2017 складає 15750,00 грн.
Відповідно до частини другої статті 193 та частини першої статі 216 Господарського кодексу України, порушення зобов'язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених Господарським кодексом України, іншими законами або договором; учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених Господарським кодексом України, іншими законами та договором.
Статтею 549 Цивільного кодексу України встановлено, що неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання; штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання; пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.
З урахуванням приписів статті 549, частини другої статті 625 Цивільного кодексу України та статті 1 Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань», правовими наслідками порушення грошового зобов'язання, тобто зобов'язання сплатити гроші, є обов'язок сплатити не лише суму основного боргу, а й неустойку (якщо її стягнення передбачене договором або актами законодавства), інфляційні нарахування, що обраховуються як різниця добутку суми основного боргу на індекс (індекси) інфляції, та проценти річних від простроченої суми основного боргу.
Аналогічної правової позиції дотримується Верховний Суд у постановах від 10.09.2018 у справі № 908/24/18 та від 10.09.2018 у справі № 908/20/18.
З урахуванням пункту 30.1 статті 30 Закону України «Про платіжні системи та переказ коштів в Україні», моментом виконання грошового зобов'язання є дата зарахування коштів на рахунок кредитора або видачі їх йому готівкою.
За загальним правилом, закріпленим у частині першій статті 625 Цивільного кодексу України, боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання через відсутність у нього необхідних коштів, оскільки згадане правило обумовлено замінністю грошей як їх юридичною властивістю.
Пеня та інші нарахування у зв'язку з порушенням грошових зобов'язань визначаються позивачем у твердій сумі на час подання позову і включаються в ціну останнього, з якої сплачується судовий збір у встановленому законом розмірі. Розрахунок відповідної суми може бути викладений у позовній заяві або доданий до неї.
Частина шоста статті 232 Господарського кодексу України встановлює, що нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.
Відповідальність відповідача за несвоєчасну оплату або несплату одержаного товару у вигляді стягнення пені та 30 % штрафу передбачені пунктами 7.2.3 договорів поставки, а тому позивач має право вимагати від відповідача сплатити пеню за кожен день прострочення платежу у розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який нараховується пеня, від суми заборгованості таштраф у розмірі 30 % від вартості договору за кожен факт порушення терміну платежу. Пеня нараховується за весь період прострочення з дати закінчення строку оплати кожного відповідного рахунку до моменту повної оплати відповідачем ціни договору. Штраф сплачується за кожне порушення строків проведення оплати, встановлених договором.
Щодо клопотання представника відповідача стосовно зменшення штрафних санкцій, викладеного у відзиві на позов, суд вважає за необхідне зазначити наступне.
Представник відповідача просить суд врахувати майновий стан відповідача, проте відповідач не надав жодних доказів наявності обставин, які свідчать про існування підстав для зменшення суми штрафних санкцій, а також не надав суду доказів на підтвердження (обґрунтування, наявності) збиткового фінансового стану відповідача.
В пункті 3.17.4 постанови пленуму Вищого господарського суду України від 26.12.2011 № 18 «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України» зазначено, що вирішуючи, в тому числі й з власної ініціативи, питання про зменшення розміру неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов'язання (пункт 3 статті 83 ГПК), господарський суд повинен об'єктивно оцінити чи є даний випадок винятковим, виходячи з інтересів сторін, які заслуговують на увагу, ступеня виконання зобов'язання, причини (причин) неналежного виконання або невиконання зобов'язання, незначності прострочення виконання, наслідків порушення зобов'язання, невідповідності розміру стягуваної неустойки (штрафу, пені) таким наслідкам, поведінки винної сторони (в тому числі вжиття чи невжиття нею заходів до виконання зобов'язання, негайне добровільне усунення нею порушення та його наслідків), тощо.
Слід зазначити, що поняття значно та надмірно, при застосуванні частини третьої статті Цивільного кодексу України та статті 233 Господарського кодексу України, є оціночними і мають конкретизуватися судом у кожному конкретному випадку. Правила частини третьої статті 551 Цивільного кодексу України та статті 233 Господарського кодексу України направлені на запобігання збагаченню кредитора за рахунок боржника, недопущення заінтересованості кредитора у порушенні зобов'язання боржником.
Одночасно, в чинному законодавстві України відсутній вичерпний перелік виняткових випадків, за наявності яких господарським судом може бути зменшено неустойку. Отже, вказане питання віршується судом з урахуванням приписів статті 86 Господарського процесуального кодексу України, відповідно до якої господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.
Суд при цьому повинен врахувати, що наявність у кредитора можливості стягувати із боржника надмірні грошові суми як неустойку спотворює її дійсне правове призначення, оскільки із засобу розумного стимулювання боржника виконувати основне грошове зобов'язання неустойка перетворюється на несправедливо непомірний тягар для боржника та джерело отримання невиправданих додаткових прибутків кредитором (рішення Конституційного Суду від 11.07.2013 № 7-рп/2013).
Висновок суду щодо необхідності зменшення розміру штрафу, який підлягає стягненню з відповідача, повинен ґрунтуватися, крім викладеного, також на загальних засадах цивільного законодавства, якими є, зокрема, справедливість, добросовісність та розумність (частина шоста статті 3 Цивільного кодексу України).
Відповідно до статті 233 Господарського кодексу України, у разі, якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора, суд має право зменшити розмір санкцій. При цьому повинно бути взято до уваги: ступінь виконання зобов'язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов'язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу.
Статтею 627 Цивільного кодексу України передбачено, що відповідно до статті 6 Цивільного кодексу України, сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог Цивільного кодексу України, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Відповідач не зазначив, з яких причин відбулося прострочення з оплати отриманого товару, які передумови слугували порушенню зобов'язання з його боку, в той час як зобов'язання за договорами підлягає обов'язковому виконанню, а за його невиконання вищезгаданими договорами передбачена відповідальність. Посилання відповідача на його фінансовий стан не звільняє від обов'язку по оплаті, оскільки підприємницька діяльність здійснюється на власний ризик.
Крім того, суд звертає увагу відповідача на те, що проценти річних не є штрафними санкціями, оскільки нарахування процентів річних передбачене законом право кредитора вимагати сплати боргу з урахуванням індексу інфляції та процентів річних є способами захисту його майнового права та інтересу, суть яких полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими котами, належними кредиторові (постанова Верховного Суду від 20.10.2018 у справі № 922/4099/17).
Враховуючи все вищезазначене, клопотання відповідача, викладене у відзиві на позов про зменшення розміру пені визнається судом неправомірним, необґрунтованим та задоволенню не підлягає.
На підставі наведеного, встановивши, що відповідач своє зобов'язання з оплати товару виконав з порушення встановленого договором строку, врахувавши період прострочення такого прострочення, суд дійшов висновку, що позовні вимоги, стосовно стягнення з відповідача на користь позивача пені в сумі 15464,89 грн. та штрафу в сумі 106650,00 грн є обґрунтованими та підлягають задоволенню на підставі положень статей 536, 549-552, 629 Цивільного кодексу України.
Відповідно до частини першої статті 73 Господарського процесуального кодексу України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставини, які мають значення для вирішення справи.
Відповідно до частин першої, третьої статті 74 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.
Відповідно до статті 86 Господарського процесуального кодексу України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Зважаючи на все вищевикладене, позовні вимоги позивача у даній справі підлягають задоволенню у повному обсязі.
Стосовно розподілу судових витрат суд зазначає наступне.
Статтею 123 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи. Розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом. До витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать витрати: 1) на професійну правничу допомогу; 2) пов'язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертизи; 3) пов'язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів; 4) пов'язані з вчиненням інших процесуальних дій, необхідних для розгляду справи або підготовки до її розгляду.
Відповідно до статті 129 Господарського процесуального кодексу України судовий збір покладається: 1) у спорах, що виникають при укладанні, зміні та розірванні договорів, - на сторону, яка безпідставно ухиляється від прийняття пропозицій іншої сторони, або на обидві сторони, якщо судом відхилено частину пропозицій кожної із сторін; 2) у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, - на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Судовий збір, від сплати якого позивач у встановленому порядку звільнений, стягується з відповідача в дохід бюджету пропорційно розміру задоволених вимог, якщо відповідач не звільнений від сплати судового збору. Якщо інше не передбачено законом, у разі залишення позову без задоволення, закриття провадження у справі або залишення без розгляду позову позивача, звільненого від сплати судового збору, судовий збір, сплачений відповідачем, компенсується за рахунок держави в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України. Інші судові витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються: 1) у разі задоволення позову - на відповідача; 2) у разі відмови в позові - на позивача; 3) у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Клопотання представника відповідача б/н від 12.06.2019 (вх. № 1764к від 12.06.2019) про зменшення розміру витрат на правничу допомогу адвоката, в якому представник відповідача просить суд відхилити клопотання позивача про покладення на відповідача витрат позивача на правничу допомогу в сумі 15000,00 грн., у зв'язку з їх не співмірністю із сумою заборгованості та їх завищенням, задоволенню не підлягає, оскільки позивачем не обґрунтовано (не підтверджено) належними, достатніми, достовірними та допустими доказами у розумінні статей 76-79 Господарського процесуального кодексу України, факт понесення ним витрат на правову допомогу у сумі 15000,00 грн., а лише зазначено у позовній заяві, що позивач очікує понести такі витрати та надано суду лише копію договору № 10/05/19-ДІ про надання правової допомоги від 10.05.2019, а також не підтверджено іншими доказами факту надання позивачу правової допомоги, факту та обсягу виконаних адвокатом робіт, прийняття позивачем зазначених правових послуг та доказів сплати позивачем за юридичні послуги адвоката.
Частиною шостою статті 130 Господарського процесуального кодексу України визначено, що у випадках, встановлених частинами третьою - п'ятою цієї статті, суд може вирішити питання про розподіл судових витрат протягом п'ятнадцяти днів з дня постановлення ухвали про закриття провадження у справі або залишення позову без розгляду, рішення про задоволення позову у зв'язку з його визнанням, за умови дотримання відповідною стороною вимог частини восьмої статті 129 Господарського процесуального кодексу України.
Тому суд вважає за необхідне роз'яснити позивачу, що у разі подання ним відповідного клопотання щодо розподілу судових витрат та доказів на обґрунтування зазначеного клопотання, з дотриманням вимог частини восьмої стаття 129 Господарського процесуального кодексу, судом буде винесено з цього приводу додаткове рішення у відповідності до статті 244 Господарського процесуального кодексу України.
Виходячи з фактичних обставин даної справи, враховуючи, що спір між сторонами виник в результаті неправомірних дій відповідача, відповідно до вимог статті 129 Господарського процесуального кодексу України, витрати позивача по сплаті судового збору в сумі 2059,30 грн. покладаються на відповідача.
На підставі викладеного, керуючись статтями 73, 74, 76-79, 123, 129, 185, 233, 236-238, 248, 252, 256 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд
1. Позовні вимоги задовольнити.
2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Довіра-Інвест 2011» (вул. Центральна, буд. 18, с. Потопиха, Липоводолинський район, Сумська область, 42530, ідентифікаційний код 36278578) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Євросем» (вул. Академіка Заболотного, буд. 154Д, м. Київ, 03143, ідентифікаційний код 39007360) пеню в сумі 15464,89 грн., 30 % річних в сумі 15172,08 грн., штраф в сумі 106650,00 грн. та витрати по сплаті судового збору в сумі 2059,30 грн.
3. Видати наказ після набрання рішенням законної сили.
4. Згідно статті 241 Господарського процесуального кодексу України, рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
5. Відповідно до статті 256 Господарського процесуального кодексу України, апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Учасник справи, якому повне рішення або ухвала суду не були вручені у день його (її) проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження: 1) рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду; 2) ухвали суду - якщо апеляційна скарга подана протягом десяти днів з дня вручення йому відповідної ухвали суду. Строк на апеляційне оскарження може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин, крім випадків, зазначених у частині другій статті 261 Господарського процесуального кодексу України.
Повне рішення складено 02 липня 2019 року.
Суддя В.Л. Котельницька