Справа: № 2-а-73/09 Головуючий у 1-й інстанції: Войетх О.І.
Суддя-доповідач: Ізмайлова Т.Л.
Іменем України
"04" березня 2010 р. м. Київ
м. Київ
Колегія суддів Київського апеляційного адміністративного суду у складі:
головуючого судді Ізмайлової Т.Л.
суддів Умнової О.В., Данилової М.В. розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу УПФУ в Куликівському районі Чернігівської області на постанову Куликівського районного суду від 17 лютого 2009 року в справі за позовом ОСОБА_2 до УПФУ в Куликівському районі Чернігівської області про зобов'язання вчинити дії,-
Позивач звернувся до Куликівського районного суду з позовом до УПФУ в Куликівському районі Чернігівської області про зобов'язання відповідача здійснити нарахування на його користь недоплачену допомогу дітям війни за 2006-2008 роки.
Постановою Куликівського районного суду від 17 лютого 2009 року позов задоволено частково: зобов'язано відповідача здійснити такий перерахунок з 22.05.2008 року по 31.12.2008 року.
Не погоджуючись з вищезазначеним рішенням суду першої інстанції, відповідач звернувся з апеляційною скаргою, в якій просить рішення суду першої інстанції скасувати, а в задоволенні позовних вимог відмовити.
Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи, доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає, виходячи з наступного.
З матеріалів справи вбачається, що позивач є дитиною війни.
Відповідно до ст. 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни», дітям війни пенсії підвищуються на 30 відсотків мінімальної пенсії за віком.
Позивач таке підвищення не отримував, а тому звернувся з позовом до суду за захистом свого порушеного права та інтересу.
Щодо підвищення пенсії дітям війни за 2006 рік, то колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції про відмову в задоволенні позову, виходячи з наступного.
Зокрема, пунктом 17 статті 77 Закону України «Про державний бюджет України на 2006 рік» з метою приведення окремих норм законів у відповідність із цим Законом було зупинено на 2006 рік дію статті 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни».
Однак Законом України «Про внесення змін до Закону України «Про внесенням змін до Закону України «Про Державний бюджет України на 2006 рік» пункт 17 статті 77 виключено та статтею 110 установлено, що пільги дітям війни, передбачені абзацом сьомим статті 5 Закону України «Про соціальний захист дітей війни», запроваджуються з 01 січня 2006 року, а статтею 6, - у 2006 році поетапно, за результатами виконання бюджету у першому півріччі, у порядку, визначеному КМУ за погодженням із Комітетом Верховної Ради України з питань бюджету. Цей Закон опублікований 22 березня 2006 року, а тому набрав чинності 02 квітня 2006 року.
Тобто з 02 квітня 2006 року стаття 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни» знову почала діяти. Але підвищення пенсії або щомісячного довічного грошового утримання чи державної соціальної допомоги, що виплачується замість пенсії, на 30% мінімальної пенсії за віком, могло здійснюватись лише за певних умов, зокрема: поетапно, за результатами виконання бюджету в першому півріччі,у порядку, визначеному КМУ за погодженням з Комітетом Верховної Ради України з питань бюджету.
Такі умови не настали, а тому слід відмовити в задоволенні позову щодо підвищення пенсії за 2006 рік.
Законом України від 19 грудня 2006 року № 489-V «Про державний бюджет України на 2007 рік», зокрема пунктом 12 статті 71, було зупинено на 2007 рік дію статті 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни» та статтею 111 установлено, що у 2007 році підвищення до пенсії або щомісячного довічного грошового утримання чи державної соціальної допомоги, яка виплачується замість пенсії, відповідно до статті 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни» виплачується особам, які є інвалідами (крім тих, на яких поширюється дія Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту») у розмірі 50 відсотків від розміру надбавки, встановленої для учасників війни.
Однак Рішенням Конституційного Суду України від 09 липня 2007 року № 6-рн/2007 визнані неконституційними положення пункту 12 статті 71 Закону України «Про державний бюджет України на 2007 рік» щодо зупинення дії на 2007 рік статті 6 Закону.
Після прийняття Конституційним Судом України вказаного рішення знову почали діяти положення статті 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни». Тобто з часу прийняття цього рішення у позивача відновилось право на підвищення пенсії на 30 відсотків мінімальної пенсії за віком.
За таких обставин, право на таке підвищення у позивача відновилось з 09.07.2007 року по 31 грудня 2007 року, а тому не проведення такого підвищення в цей період зі сторони відповідача є протиправним.
Щодо права отримання такого підвищення за 2008 рік, то колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції, оскільки відповідно до ст. 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни», дітям війни до пенсії або щомісячного довічного грошового утримання чи державної соціальної допомоги, що виплачується замість пенсії, виплачується підвищення у розмірі надбавки, встановленої для учасників війни.
Такі зміни, внесені підпунктом 2 пункту 41 розділу ІІ Закону України «Про державний бюджет України» на 2008 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів України» від 28.12.2007 року, визнано такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними), згідно з Рішенням Конституційного Суду України від 22.05.2008 року № 10/2008.
Тобто, право на отримання 30% підвищення у позивача відновилось з 22.05.2008 року.
Оскільки відповідач наполягає на застосуванні річного строку звернення із позовом до суду, суд першої інстанції правильно прийшов до висновку про часткове задоволення позову.
Зі статті 6 вищезазначеного Закону вбачається, що під час визначення розміру підвищення пенсії за основу її нарахування береться розмір мінімальної пенсії за віком.
За чинним законодавством розмір мінімальної пенсії за віком визначається лише за правилами, передбаченими частиною першою статті 28 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування». Іншого нормативно - правового акту, який би визначав цей розмір, немає.
З огляду на викладене, колегія суддів вважає, що положення частини третьої статті 28 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», з якої випливає, що мінімальний розмір пенсії за віком, встановлений абзацом першим частини першої цієї статті, застосовується виключно для визначення розмірів пенсій, призначених згідно з цим Законом, розповсюджується також і на ці спірні правовідносини, які виникли між позивачем та відповідачем, оскільки наявність такої норми та відсутність іншого мінімального розміру пенсії за віком не є підставою для відмови в реалізації позивачем конституційної гарантії та права на підвищення пенсії виходячи з розміру мінімальної пенсії за віком, як це встановлено статтею 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни».
Положенням статті 7 Закону України «Про соціальний захист дітей війни», якою передбачено, що фінансове забезпечення державних соціальних гарантій, передбачених цим Законом, здійснюється за рахунок коштів Державного бюджету України, та на яку посилається суд першої інстанції, обґрунтовуючи, що така виплата повинна бути здійснена за рахунок коштів Державного бюджету України.
Статтею 88 Закону України «Про державний бюджет України на 2007 рік» встановлено, що в разі недостатності виділених із Державного бюджету України коштів за бюджетними програмами, пов'язаними з розмежуванням джерел виплати пенсій між Державним бюджетом України та Пенсійним фондом України, пенсії, визначені законодавством для відповідних категорій громадян, виплачуються у повному обсязі за рахунок власних надходжень Пенсійного фонду України. Тобто цією нормою по - іншому врегульовано питання щодо фінансування забезпечення такої гарантії, як підвищення пенсії на 30 відсотків мінімальної пенсії за віком. І оскільки ця норма прийнята пізніше, то вона має пріоритет над нормою, закладеною в статті 7 Закону України «Про соціальний захист дітей війни».
Також відсутність коштів для забезпечення виплат зазначеного підвищення до пенсії позивачу не є підставою для невиконання Пенсійним фондом України своїх зобов'язань, встановлених статтею 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни».
Керуючись ст.ст. 160, 195, 196, 198, 200, 205, 206, 212, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів Київського апеляційного адміністративного суду, -
Апеляційну скаргу Управління Пенсійного фонду України в Куликівському районі Чернігівської області залишити без задоволення, а постанову Куликівського районного суду Чернігівської області від 17 лютого 2009 року - без змін.
Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена протягом одного місяця шляхом подачі касаційної скарги до Вищого адміністративного суду України.
Головуючий суддя
Судді