Справа: № 22-а-2000/09 Головуючий у 1-й інстанції: Цвіркун Ю.І.
Суддя-доповідач: Романчук О.М
"23" лютого 2010 р.
Київський апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:
Головуючого: Романчук О.М.,
Суддів: Собківа Я.М.,Усенка В.Г.,
при секретарі: Шевчук К.В.,
розглянувши у судовому засіданні адміністративну справу за апеляційною скаргою Київського міського центру по нарахуванню та здійсненню соціальних виплат на постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 10 грудня 2008 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_2 до Київського міського центру по нарахуванню та здійсненню соціальних виплат, Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві, Київського міського військового комісаріату про стягнення недоплаченої одноразової щорічної допомоги та недоплаченої пенсії, -
ОСОБА_2 звернувся до суду із позовом до Київського міського центру по нарахуванню та здійсненню соціальних виплат, Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві, Київського міського військового комісаріату про стягнення недоплаченої одноразової щорічної допомоги до 5 травня за 1999-2008 роки в розмірі 5489,75 гривень та недоплаченої пенсії за 1996-2007 роки в розмірі 17348,83 гривень.
Постановою Окружного адміністративного суду міста Києва від 10 грудня 2008 року позовні вимоги задоволено частково: зобов'язано Київський міський центр по нарахуванню та здійсненню соціальних виплат вчинити дії щодо здійснення перерахунку та виплати ОСОБА_2 щорічної разової грошової допомоги до 5 травня за 2007 рік згідно із Законом України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» як учаснику бойових дій у розмірі 5 мінімальних пенсій за віком.
Не погоджуючись з прийнятим рішенням, відповідач по справі - Київський міський центр по нарахуванню та здійсненню соціальних виплат подали апеляційну скаргу, в якій просили скасувати постанову суду першої інстанції та прийняти по справі нову постанову, якою відмовити у задоволенні позову повністю.
Суд, дослідивши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню з таких підстав.
Як вірно встановлено судом першої інстанції, позивач ОСОБА_2 користується пільгами, встановленими для учасників бойових дій.
Відповідно до ч. 4 ст. 12 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» учасникам бойових дій пенсії або щомісячне довічне грошове утримання чи державна соціальна допомога, що виплачується замість пенсії, підвищуються в розмірі 25 процентів прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність.
Відповідно до ч. 5 ст. 12 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» учасникам бойових дій щорічно до 5 травня виплачується разова грошово допомога у розмірі п'яти мінімальних пенсій за віком.
Колегія суддів погоджується із висновком суду першої інстанції, що позивачем пропущено строк позовної давності, який до набрання чинності Кодексом адміністративного судочинства України встановлювався Цивільним кодексом України.
Судом першої інстанції не знайдено підстав для поновлення пропущеного позивачем строку позовної давності.
Таким чином, вимоги позивача про стягнення про стягнення недоплаченої одноразової щорічної допомоги до 5 травня за 1999-2005 роки та недоплаченої пенсії за 1996-2005 роки відповідно до вимог Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» не підлягають задоволенню, в зв'язку із пропуском строку позовної давності.
Зважаючи на вищевикладене, колегія суддів погоджується із висновком суду першої інстанції в цій частині та вважає його правильним.
Щодо вимог позивача про стягнення недоплаченої одноразової щорічної допомоги до 5 травня за 2006-2007 роки та недоплаченої пенсії за 2006-2007 роки відповідно до вимог Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» колегія суддів виходить з наступного.
Як вбачається з матеріалів справи, позивач заявляє вимогу про підвищення щомісячної доплати до пенсії як учаснику бойових дій на 150 % мінімальної пенсії за віком відповідно до ч. 4 ст. 12 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» в редакції, яка діяла до 01.01.2006 року.
У 2006-2007 роках, позивачу як учаснику бойових дій щомісячна доплата до пенсії була підвищена на 25 % прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність, та виплачена позивачу відповідно до ч. 4 ст. 12 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» у редакції, яка діяла на час спірних правовідносин, що свідчить про відсутність в діях органу державної влади, до компетенції якого віднесено здійснення виплат громадянам в порядку, передбаченому Законом України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту», ознак протиправності.
Законами України «Про Державний бюджет України на 2006 рік» та «Про Державний бюджет України на 2007 рік» учасникам бойових дій передбачена виплата разової допомоги у меншому розмірі, ніж це передбачено Законом України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту».
Тобто, в даному випадку на період виникнення спірних правовідносин, які є предметом спору в цій справі, були наявні нормативно-правові акти, які мають однакову юридичну силу, але по-різному встановлюють розмір щорічної допомоги до 5 травня учасникам бойових дій.
Вирішуючи питання про те, положення якого Закону підлягають застосуванню для вирішення спірних правовідносин, колегія суддів бере до уваги наступне.
Відповідно до ст. 75 Конституції України Верховна Рада України є єдиним органом законодавчої влади в Україні.
Конституція України не встановлює пріоритету застосування того чи іншого закону, в тому числі залежно від предмета правового регулювання. Немає також закону України, який би регулював питання подолання колізії норм законів, що мають однакову юридичну силу.
Водночас, пунктом 3 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України у справі № 18/183-97 за конституційним зверненням ОСОБА_3 щодо офіційного тлумачення частини п'ятої статті 94 та статті 160 Конституції України (справа про набуття чинності Конституцією України) від 03 жовтня 1997 року № 4-зп зазначається, що конкретна сфера суспільних відносин не може бути водночас врегульована однопредметними нормативними правовими актами однакової сили, які за змістом суперечать один одному. Звичайною є практика, коли наступний у часі акт містить пряме застереження щодо повного або часткового скасування попереднього. Загальновизнаним є й те, що з прийняттям нового акта, якщо інше не передбачено самим цим актом, автоматично скасовується однопредметний акт, який діяв у часі раніше.
Відповідно до ч. 3 ст. 150 Конституції України рішення Конституційного Суду України є обов'язковими до виконання на території України.
Відтак, виходячи з наведених положень Конституції України та рішення Конституційного Суду України, а також враховуючи, що вищезазначеним Законами України «Про Державний бюджет України на 2006 рік» та «Про Державний бюджет України на 2007 рік» фактично змінено положення Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту», який діяв у часі раніше, пріоритетними в даному випадку є положення статей Закону України про Державний бюджет України на відповідні роки.
Положення статтей Закону України «Про Державний бюджет на 2006 рік», якими встановлений менший розмір виплат ніж передбачено Законом України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту», неконституційними не визнавалися.
Як встановлено колегією суддів, відповідачем грошова допомога до 5-го травня була виплачена позивачу у розмірі, передбаченому Законом України «Про Державний бюджет України на 2006 рік», що свідчить про відсутність підстав для задоволення позовних вимог в цій частині.
При цьому, судовою колегією враховується, що рішенням Конституційного Суду України від 09.07.2007 року № 6-рп/2007 пункт 13 статті 71 Закону України «Про Державний бюджет України на 2007 рік», якими зупинено на 2007 рік дію частини п'ятої статті 12 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту», визнано Конституційним Судом України таким, що не відповідає Конституції України.
Відповідно до ст. 152 Конституції України закони, інші правові акти або їх окремі положення, що визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України рішення про їх неконституційність.
Крім того, за загальновизнаним принципом права, закріпленим у ст. 58 Конституції України, закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, а тому до певної події або факту застосовується той закон або інший нормативно-правовий акт, під час дії якого вони настали.
Отже, орган державної влади, до компетенції якого віднесено здійснення виплат громадянам в порядку, передбаченому Законом України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту», не зобов'язаний проводити зазначені виплати у будь-який інший спосіб та в розмірах, окрім тих, що передбачені Законом України «Про Державний бюджет на 2007 рік» до моменту прийняття рішення Конституційним Судом України.
За таких обставин, відповідач, здійснивши позивачу виплату допомоги до 5-го травня за 2007 рік у квітні 2007 року, тобто до ухвалення Конституційним Судом України рішення від 09 липня 2007 року у розмірі, передбаченому Законом України «Про Державний бюджет на 2007 рік», положення якого були чинними на момент здійснення такої виплати, виконав взяті державою зобов'язання та не порушив прав позивача.
Отже, суд першої інстанції помилково поширив дію рішення Конституційного суду України від 09 липня 2007 року на правовідносини, що вже відбулися.
Таким чином, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції дійшов неправильного висновку про задоволення позовних вимог в цій частині.
Враховуючи викладене та оскільки рішення суду першої інстанції прийнято з порушенням норм матеріального права, що призвело до неправильного вирішення справи, воно підлягає скасуванню з ухваленням нової постанови.
Керуючись ст. ст. 160, 195, 196, 198, 202, 205, 207, 212, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
Апеляційну скаргу Київського міського центру по нарахуванню та здійсненню соціальних виплат - задовольнити.
Постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 10 грудня 2008 року - скасувати та ухвалити нову, якою відмовити у задоволенні позову.
Постанова набирає законної сили з моменту проголошення, але може бути оскаржена до Вищого адміністративного суду України в порядок і строки, визначені ст. 212 КАС України.
Головуючий суддя:
Судді:
Повний текст виготовлено: 26 лютого 2010 року.