Справа: № 22-а-41154/08 Головуючий у 1-й інстанції: Маркова О.М.
Суддя-доповідач: Попович О.В.
"25" лютого 2010 р.
Колегія суддів Київського апеляційного адміністративного суду у складі:
головуючого судді Попович О.В.
суддів Василенка Я.М., Мельничука В.П.
при секретарі Романовій Ю.М.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу відповідача Управління соціального захисту населення Білоцерківської міської ради Київської області на Постанову Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 17.09.2008 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_3 до Управління соціального захисту населення Білоцерківської міської ради Київської області про визнання дій неправомірними та стягнення недоотриманої суми одноразової допомоги на оздоровлення, -
У серпні 2008 року ОСОБА_3 звернулась до Білоцерківського міськрайонного суду Київської області з позовом, в якому просила визнати відмову в перерахунку одноразової допомоги на оздоровлення, передбачену ст. 48 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» з боку Управління соціального захисту населення Білоцерківської міської ради неправомірною та стягнути з відповідача недоплачену суму одноразової грошової допомоги на оздоровлення на 2007 рік в розмірі 2455 грн.
Постановою Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 17.09.2008 року адміністративний позов ОСОБА_3 - задоволено частково.
Визнано дії Управління соціального захисту населення Білоцерківської міської ради щодо відмови ОСОБА_3 в перерахунку щорічної одноразової допомоги на оздоровлення, передбаченої ст. 48 Закону України «Про статус та соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» за 2007 рік неправомірною та зобов'язано відповідача донарахувати та виплатити за 2007 рік позивачу 1980 грн. як щорічну допомогу на оздоровлення. В іншій частині позову відмовлено.
Не погоджуючись з вищезазначеною постановою, відповідач подав апеляційні скарги, в якій просить відмовити в задоволенні позову повністю. В своїй апеляційній скарзі апелянт посилається на незаконність, необ'єктивність та необґрунтованість оскаржуваного рішення, порушення судом норм матеріального права.
До суду апеляційної інстанції сторони не з'явились. Про день, час та місце розгляду апеляційної скарги повідомлені належним чином. Апелянт просив розглядати справу за відсутності його представника.
Відповідно до ч. 4 ст. 196 КАС України неприбуття у судове засідання сторін або інших осіб, які беруть участь у справі, належним чином повідомлених про дату, час і місце апеляційного розгляду, не перешкоджає судовому розгляду справи.
Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи, доводи апеляційної скарги, колегія суддів приходить до наступного.
Завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень (ч. 1 ст. 2 КАС України).
Відповідно до ч. 1 ст. 9 КАС України, суд при вирішенні справи керується принципом законності, відповідно до якого органи державної влади, органи місцевого самоврядування, їхні посадові і службові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Як вбачається з матеріалів справи, позивач перебуває на обліку в Управлінні соціального захисту населення Білоцерківської міської ради як інвалід 2 групи, захворювання якого пов'язане з аварією на Чорнобильській АЕС та постраждалим від наслідків аварії на Чорнобильській АЕС 1 категорії. Щороку позивачу Управлінням соціального захисту населення Білоцерківської міської ради виплачувалася допомога на оздоровлення, зокрема, в 2007 році згідно Постанови Кабінету Міністрів України №562 від 12.07.2005 року позивачу була виплачена допомога в сумі 120,00 грн.
ОСОБА_3 вважає, що вона отримувала допомогу на оздоровлення в розмірі, значно нижчому, ніж це передбачено ст. 48 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», у зв'язку з чим звернулась до суду за захистом своїх прав.
Відповідно до ч. 2 ст. 19 КАС України органи державної влади, органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачений Конституцією України за Законами України.
Відповідно до частини 4 статті 48 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», щорічна допомога на оздоровлення інвалідам 2 групи виплачується в розмірі п'яти мінімальних заробітних плат. Розмір мінімальної заробітної плати визначається на момент виплати.
За таких обставин судова колегія погоджується з висновком суду першої інстанції, що позивач мав право на отримання щорічної допомоги на оздоровлення в розмірі п'яти мінімальних заробітних плат, однак виплата відповідачем здійснювалась відповідно до Закону України «Про Державний бюджет України» на відповідний рік.
Доводи відповідача про необхідність застосування Постанови КМ України для визначення розмірів виплат позивачу щорічної допомоги на оздоровлення, необґрунтовані і суперечать ч.2 ст. 19 Конституції України, згідно якої органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі і в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та Законами України.
Зазначеною Постановою Кабінету міністрів України № 562 від 12.07.2005 «Про щорічну допомогу на оздоровлення громадянам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» встановлено конкретні розміри щорічної допомоги на оздоровлення в твердій грошовій сумі, що суперечить Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», який встановив розмір щорічної допомоги як величину кратну мінімальній заробітній платі.
В даному випадку мають враховуватися засади пріоритетності Законів України над урядовими нормативними актами та вимоги ст. 92 Конституції України, згідно якої виключно законами України визначаються права і свободи людини і громадянина (п.1) та основи соціального захисту (п.6).
Згідно Постанови Пленуму Верховного Суду України від 1 листопада 1996 року №9 «Про застосування Конституції України при здійсненні правосуддя», судам необхідно виходити з того, що нормативно-правові акти будь-якого державного чи іншого органу (акти Президента України, постанови Верховної Ради України, постанови і розпорядження Кабінету Міністрів України, нормативно-правові акти Верховної Ради Автономної Республіки Крим чи рішення Ради міністрів Автономної Республіки Крим, акти органів місцевого самоврядування, накази та інструкції міністерств і відомств, накази керівників підприємств, установ та організацій тощо) підлягають оцінці на відповідність як Конституції, так і закону.
Якщо при розгляді справи буде встановлено, що нормативно-правовий акт, який підлягав застосуванню, не відповідає чи суперечить законові, суд зобов'язаний застосувати закон, який регулює ці правовідносини.
Згідно приписам ст. 9 КАС України, суд при вирішенні справи керується принципом законності, відповідно до якого органи державної влади, органи місцевого самоврядування, їхні посадові і службові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Суд вирішує справи на підставі Конституції та законів України, а також міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України. Суд застосовує інші нормативно-правові акти, прийняті відповідним органом на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. У разі невідповідності нормативно-правового акта Конституції України, міжнародному договору, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України, або іншому правовому акту суд застосовує правовий акт, який має вищу юридичну силу.
Конституцією України закріплено, що найвищою соціальною цінністю в Україні є людина, її права і свободи та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави, а їх утвердження і забезпечення є головним обов'язком держави (ст.3), права і свободи людини є невідчужуваними та непорушними (стаття 21), їх зміст і обсяг при прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів не може бути звужений (стаття 22).
Зупинення дії положень законів, якими визначено права і свободи громадян, їх зміст та обсяг, є обмеженням прав і свобод і може мати місце лише у випадках, передбачених Основним Законом України (лише в умовах воєнного або надзвичайного стану на певний строк).
Окрім того, встановлений ч. 2 ст. 95 Конституції України, ч. 2 ст. 38 Бюджетного Кодексу перелік правовідносин, які регулюються Закон України «Про Державний бюджет України» - є вичерпним, а тому цей закон не може скасовувати чи змінювати обсяг прав і обов'язків, пільг, компенсацій і гарантій, передбачених іншими законами України, зокрема Законом України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», та не може будь-яким чином змінювати визначене іншими законами України правове регулювання суспільних відносин.
За змістом положень частин 2 і 3 статті 22 Основного Закону України конституційні права гарантуються, а держава повинна утримуватись від прийняття будь-яких актів, які призводили б до скасування чи звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод.
Отже, встановлення Законом України «Про Державний бюджет України на 2007 рік» розміру виплат щорічної разової грошової допомоги постраждалим внаслідок аварії на ЧАЕС, виходячи із обсягу видатків, виділених на цю мету при формуванні показників Державного бюджету, обмежило обсяг прав даної категорії громадян, визначених Законом, залишився зміст права на отримання щорічної разової грошової допомоги. Закони про Державний бюджет України на відповідні роки звузили обсяг цього права, встановивши інший (менший) розмір такої виплати, і водночас фактично скасували конституційну гарантію забезпечення належних умов для існування постраждалим внаслідок аварії на ЧАЕС.
Крім того, рішенням Конституційного Суду України № 6-рп від 09.07.2007 р. визнано неконституційними положення п. 30 ст.71 Закону України «Про Державний бюджет України на 2007 рік», якими зупинено дію ст. 48 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» в частині виплати компенсацій і допомоги в розмірі відповідно до мінімального заробітку. Положення Закону України «Про Державний бюджет України на 2007 рік» визнані неконституційними втрачають чинність з дня ухвалення рішення Конституційним Судом України.
Як вбачається із матеріалів справи, Довідки про отримання щорічної допомоги на оздоровлення від 09.09.2008 року №7303/3945 (а.с.10), нарахування відповідної допомоги позивачу за 2007 рік було проведено в квітні 2007 року. Однак, враховуючи те, що дана допомога була отримана позивачем 29.12.2007 року (а.с. 8), колегія суддів приходить до висновку, що вимоги позивача про зобов'язання провести донарахування та виплату недоплаченої частини допомоги на оздоровлення за 2007 рік підлягають задоволенню, оскільки на момент виплати вже набрало законної сили Рішення Конституційного суду України від 09.07.2007 року №6-рп про визнання неконституційними положення п. 30 ст.71 Закону України «Про Державний бюджет України на 2007 рік», якими зупинено дію ст. 48 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» в частині виплати компенсацій і допомоги в розмірі відповідно до мінімального заробітку.
Також відсутність коштів для забезпечення виплат зазначеної допомоги позивачу не є підставою для невиконання Управлінням соціального захисту населення Білоцерківської міської ради своїх зобов'язань, встановлених статтею 48 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи».
Однак, приймаючи рішення по справі, суд першої інстанції зобов'язав Управління соціального захисту населення Білоцерківської міської ради донарахувати та виплатити ОСОБА_3 1980 грн. недоплаченої суми одноразової грошової допомоги на оздоровлення за 2007 рік, не з'ясувавши за офіційними документами чи дійсно дана сума підлягає стягненню і саме з відповідача.
Крім того, постановляючи рішення про задоволення адміністративного позову в частині визнання дій Управління соціального захисту населення Білоцерківської міської ради щодо відмови ОСОБА_3 в перерахунку одноразової грошової допомоги на оздоровлення неправомірною, суд першої інстанції не перевірив чи дійсно позивач звертався до відповідача з відповідною заявою, а також чи було йому відмовлено у проведенні зазначеного перерахунку.
Відповідно до ч. 1 ст. 71 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги чи заперечення.
Враховуючи наведене, колегія суддів приходить до висновку, що оскаржувана Постанова Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 17.09.2008 року постановлена з порушенням норм матеріального та процесуального права, а тому підлягає скасуванню з постановленням нового рішення.
Відповідно до п. 1 ст. 202 КАС України, суд апеляційної інстанції суд апеляційної інстанції скасовує постанову суду першої інстанції та приймає нове рішення, якщо встановить порушення норм матеріального або процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи або питання.
За таких підстав, апеляційна скарга відповідача Управління соціального захисту населення Білоцерківської міської ради на Постанову Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 17.09.2008 року - підлягає частковому задоволенню, а Постанова суду - скасуванню.
Керуючись ст.ст. 2, 160, 196, 198, 202, 205, 207, 212, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів, -
Апеляційну скаргу відповідача Управління соціального захисту населення Білоцерківської міської ради на Постанову Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 17.09.2008 року - задовольнити частково.
Постанову Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 17.09.2008 року по справі за адміністративним позовом ОСОБА_3 до Управління соціального захисту населення Білоцерківської міської ради Київської області про визнання дій неправомірними та стягнення недоотриманої суми одноразової допомоги на оздоровлення - скасувати.
Постановити нову постанову, якою адміністративний позов ОСОБА_3 до Управління соціального захисту населення Білоцерківської міської ради Київської області про визнання дій неправомірними та стягнення недоотриманої суми одноразової допомоги на оздоровлення - задовольнити частково.
Зобов'язати Управління соціального захисту населення Білоцерківської міської ради провести донарахування та виплату допомоги на оздоровлення ОСОБА_3 за 2007 рік відповідно до ст. 48 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» в розмірі п'яти мінімальних заробітних плат з урахуванням виплаченої суми.
В задоволенні решти позовних вимог - відмовити.
Постанова набирає законної сили з моменту проголошення, проте може бути оскаржена безпосередньо до Вищого адміністративного суду України протягом одного місяця з дня складання Постанови в повному обсязі.
Головуючий суддя О.В. Попович
Судді Я.М.Василенко
В.П.Мельничук
(Повний текст Постанови складено 02.03.2010 року).