Справа № 186/589/19
Номер провадження № 2/0186/220/19
02 липня 2019 року м.Першотравенськ
Першотравенський міський суд Дніпропетровської області в складі:
головуючої - судді Янжули С. А.
секретар - Лиман Н.П.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку загального позовного провадження в м. Першотравенську цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа орган опіки та піклування - виконавчий комітет Першотравенської міської ради Дніпропетровської області про визначення місця проживання малолітньої дитини та припинення стягнення аліментів,
16 квітня 2019 року позивач ОСОБА_1 звернувся до Першотравенського міського суду Дніпропетровської області з позовом до відповідача ОСОБА_2 , третя особа орган опіки та піклування - виконавчий комітет Першотравенської міської ради Дніпропетровської області про визначення місця проживання малолітньої дитини та припинення стягнення аліментів.
В обґрунтування своїх позовних вимог зазначив, що з відповідачем ОСОБА_2 перебуває у зареєстрованому шлюбі з 25 червня 2005 року, від якого мають сина ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .
Відповідач самоусунулася від виконання своїх батьківських обов'язків, не цікавиться життям та розвитком дитини, має алкогольну залежність, проживає окремо від них з сином, отримує аліменти на утримання дитини, які витрачає на власні потреби.
Дитина проживає з ним та знаходиться на його утриманні. Він працює, має стабільний дохід, дитина проживає разом з ним у будинку із сучасним ремонтом та обладнанням, для сина створені всі необхідні умови для занять і відпочинку. Відповідач не працює, зловживає алкогольними напоями, єдиним джерелом доходу є аліменти, які сплачує позивач.
Просить суд визначити місце проживання дитини разом з батьком - позивачем по справі та припинити стягнення аліментів з нього на користь відповідача на утримання сина, в розмірі 1/4 частки його доходу, згідно виконавчого листа №2-1105 від 10 жовтня 2011 року.
Позивач в судове засідання не з'явився, надав суду заяву про розгляд справи в його відсутність, позовні вимоги підтримав в повному обсязі.
Відповідач в судове засідання не з'явилася, у строк, наданий судом, відзив на позовну заяву не надала, про дату розгляду справи повідомлена належним чином, про причини неявки суд не повідомила, заяви про розгляд справи в її відсутність, не надала.
Представник третьої особи в судове засідання не з'явився, надав заяву про розгляд справи в його відсутність, позовні вимоги підтримує, просить винести рішення в інтересах малолітньої дитини.
Зважаючи на ці обставини, суд керується ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (РИМ, 4.XI.1950), яка згідно з частиною першою статті 9 Конституції України є частиною національного законодавства України, та яка визначає, що кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.
Строки, встановлені Цивільним процесуальним кодексом України, є обов'язковими для судів та учасників судових процесів, оскільки визначають тривалість кожної стадії процесу або час, протягом якого має бути вчинено процесуальну дію (наприклад, строк оскарження судового рішення, строк подачі зауважень щодо журналу судового засідання). Зазначене є завданням цивільного судочинства та кримінального провадження (стаття 1 ЦПК, стаття 2 КПК). Розумним, зокрема, вважається строк, що є об'єктивно необхідним для виконання процесуальних дій, прийняття процесуальних рішень та розгляду і вирішення справи з метою забезпечення своєчасного (без невиправданих зволікань) судового захисту.
Європейський суд з прав людини, вирішуючи питання про дотримання права на справедливий суд, передбаченого пунктом 1 статті 6 Конвенції про захист прав і основних свобод людини 1950 року, ратифікованої Законом України від 17 липня 1997 року № 475/97-ВР, у контексті оцінки дій сторони в справі, спрямованих на захист свого права, або її бездіяльності, дійшов з урахуванням принципів, що випливають з прецедентної практики Суду, висновків про те, що: одним із фундаментальних аспектів верховенства права є принцип юридичної визначеності; «право на суд» не є абсолютним, воно може бути піддане обмеженням, дозволеним за змістом, тому що право на доступ до суду за самою своєю природою потребує регулювання з боку держави; сторона в розумні інтервали часу має вживати заходів, щоб дізнатись про стан відомого їй судового провадження; право на вчинення процесуальних дій стороною або щодо певної сторони не є необмеженим, позаяк обмежується, зокрема, необхідністю дотримання прав іншої сторони в процесі та власне необхідністю забезпечити дотримання права на справедливий суд у розумінні п. 1 ст. 6 Конвенції (рішення від 19 червня 2001 року у справі «Креуз проти Польщі» (п.п. 52, 53, 57 та ін.); рішення від 03 квітня 2008 року у справі «Пономарьов проти України» (п.п. 40, 41, 42 та ін.). У рішенні Європейського Суду з прав людини від 03 квітня 2008 року у справі «Пономарьова проти України» зазначено, що сторони мають вживати заходів, щоб дізнатися про стан відомого їм судового провадження.
Розумність тривалості судового розгляду має визначатися з огляду на обставини справи та наступні критерії: складність справи, поведінка заявника та компетентних органів, а також важливість предмета позову для заявника у справі (рішення Європейського суду з прав людини у справі «Фрідлендер проти Франції»).
Таким чином, суд вважає за можливе на підставі ст.ст. 280, 281, 282 ЦПК України ухвалити у справі заочне рішення суду в судовому засіданні за відсутності сторін та без фіксування процесу технічними засобами, відповідно до положень ч. 2 ст. 247 ЦПК України за наявними у справі матеріалами.
Вивчивши матеріали справи, суд вважає, що позовні вимоги підлягають задоволенню з наступних підстав.
Суд вирішує справи відповідно до Конституції України, законів України та міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України. Суд застосовує інші нормативно - правові акти, прийняті відповідним органом на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що встановлені Конституцією та законами України.
Згідно із вимогами ч. 1 ст. 214 ЦПК України, п. 12 Пленуму Верховного Суду України від 18 грудня 2009 року № 14 "Про судове рішення у цивільній справі", під час ухвалення рішення суд вирішує ряд питань, в тому числі і питання: які правовідносини сторін випливають із встановлених судом обставин, яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин.
Згідно ст.4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.
Копією свідоцтва про шлюб НОМЕР_1 від 25 червня 2005 року підтверджується, що ОСОБА_1 та ОСОБА_4 25 червня 2005 року зареєстрували шлюб. Прізвище дружини змінено на ОСОБА_5 .
Від даного шлюбу сторони мають дитину - ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , що підтверджується копією свідоцтва про народження НОМЕР_2 від 14 вересня 2005 року.
Позивач працює у ВСП ШУ "Першотравенське" прохідником дільниці підготовчих робіт, отримує високу заробітну плату, позитивно характеризується за місцем роботи.
За своїм станом здоров'я позивач має змогу виховувати та утримувати малолітню дитину.
Довідкою Першотравенського МВ ДВС ГТУЮ у Дніпропетровській області від 28 лютого 2019 року підтверджується, що у них на виконанні знаходиться виконавчий лист №2-1105 від 10 жовтня 2011 року, виданий Першотравенським міським судом, про стягнення аліментів з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 на утримання сина ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , в розмірі 1/4 частки всіх видів заробітку (доходу). Заборгованість по аліментах відсутня.
Актом №203 від 25 лютого 2019 року ПП "Комунальщик-3" підтверджується, що в квартирі АДРЕСА_1 зареєстрований та проживає ОСОБА_1 з сином ОСОБА_3 , 2005 року народження.
Висновком органу опіки та піклування - виконавчого комітету Першотравенської міської ради Дніпропетровської області від 02 квітня 2019 року підтверджується, що, враховуючи інтереси малолітньої дитини, вважає за доцільне визначити місце проживання ОСОБА_3 разом з батьком - ОСОБА_1
Правовідносини, які виникли між сторонами урегульовані нормами Сімейного кодексу України.
Відповідно ч.ч. 2-4 ст.150 СК України батьки зобов'язані піклуватися про здоров'я дитини, її фізичний, духовний та моральний розвиток, забезпечити здобуття дитиною повної загальної середньої освіти, готувати її до самостійного життя, поважати дитину.
Згідно ч. 2 ст. 159 СК України суд визначає способи участі одного з батьків у вихованні дитини (періодичні чи систематичні побачення, можливість спільного відпочинку, відвідування дитиною місця його проживання тощо), місце та час їхнього спілкування.
Аналізуючи спірні правовідносини, суд приходить до висновку про те, що вони врегульовані, в тому числі, ст.161 СК України, відповідно до якої місце проживання малолітньої дитини визначається за згодою її батьків, а у випадку недосягнення такої згоди може бути визначене у судовому порядку. Вирішуючи таке питання, суд бере до уваги ставлення батьків до виконання своїх батьківських обов'язків, особисту прихильність дитини до кожного з них, вік дитини, стан її здоров'я та інші обставини, що мають істотне значення, і не може передати дитину тому з батьків, хто не має самостійного доходу, зловживає спиртними напоями або наркотичними засобами, своєю аморальною поведінкою може зашкодити розвиткові дитини.
Виходячи з встановленого ст. ст. 7, 141 СК України принципу рівності прав батьків щодо дитини, при вирішенні цього питання жоден з них не має заздалегідь визначених переваг.
Декларацією прав дитини, прийнятою Генеральною Асамблеєю Організації Об'єднаних Націй 20 листопада 1959 року, яка підлягає застосуванню відповідно до ст.9 Конституції України та ст.ст.2,8 ЦПК України, проголошено, що у всіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питанням соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється як найкращому забезпеченню інтересів дитини.
Згідно вимог ст.8 Закону України "Про охорону дитинства", кожна дитина має право на рівень життя, достатній для її фізичного, інтелектуального, морального, культурного, духовного та соціального розвитку. Батьки або особи, які їх замінюють, несуть відповідальність за створення умов, необхідних для всебічного розвитку дитини, відповідно до законів України.
Відповідно до ч.3 ст.11 ЗУ «Про охорону дитинства» батько і мати мають рівні права та обов'язки щодо своїх дітей. Предметом основної турботи та основним обов'язком батьків є забезпечення інтересів своєї дитини.
Із системного тлумачення ч.1 ст.3 Конвенції про права дитини, ст.ст.7, 141, 159 СК України випливає, що при вирішенні спору щодо участі у вихованні дитини, судом мають враховувати передусім інтереси дитини.
Встановлений сімейним законодавством принцип повної рівності обох батьків у питаннях виховання дітей може бути обмежений судом в інтересах дитини.
Пунктом 24 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 12 червня 1998 року № 16 „Про застосування судами деяких норм Кодексу про шлюб та сім'ю України" роз'яснено, що суди, вирішуючи спори між батьками, які проживають окремо (в тому числі в одній квартирі), про те, з ким із них і хто саме з дітей залишається, мають виходити із рівності прав та обов'язків батька й матері щодо своїх дітей, повинні постановити рішення, яке відповідало б інтересам дітей.
При цьому, суд враховує, хто з батьків виявляє більшу увагу до дітей і турботу про них, їхній вік і прихильність до кожного з батьків, особисті якості батьків, можливість створення належних умов для виховання, маючи на увазі, що перевага в матеріально-побутовому стані одного з батьків сама по собі не є вирішальною умовою для передачі йому дітей.
Таким чином, законодавством України закріплено обов'язок того із батьків, який проживає окремо, брати участь у вихованні дитини, окрім того, законодавством зобов'язано батьків вирішувати всі питання виховання дитини спільно (ст. 157 СК України ).
Законодавством також встановлено правовий механізм визначення способу участі у вихованні дитини того з батьків, який проживає окремо у випадку неможливості досягнення батьками згоди стосовно такого способу, а саме: рішення про визначення способу участі у вихованні дитини та спілкуванні з нею того з батьків, хто проживає окремо від неї, приймається органом опіки та піклування на підставі вивчення умов життя батьків, їхнього ставлення до дитини, інших обставин, що мають істотне значення.
Вирішуючи питання про обґрунтованість позову, суд приходить до наступного.
Як випливає з фактичних обставин справи, дитина проживає разом з батьком, який має самостійний стабільний дохід, займається вихованням дитини, створив всі належні умови для її життя, виховання та розвитку, що встановлено під час обстеження, проведеного органом опіки та піклування. Тобто, на даний час дитина забезпечена необхідними умовами проживання, для неї батьком створені належні умови для проживання.
Оцінюючи дослідженні у судовому засіданні докази у їх сукупності щодо вимог позивача до відповідача стосовно визначення місця проживання дитини, враховуючи інтереси малолітньої дитини, суд виходить з того, що у судовому засіданні були встановлені фактичні обставини, які свідчать про безпідставне систематичне ухилення відповідача від участі у вихованні сина, відсутність будь-якої турботи відповідача про фізичний та духовний розвиток дитини, підготовку до самостійного життя, а також що батьком дитини створені належні умови для розвитку і проживання сина. Таким чином, суд приходить до висновку, що позовні вимоги в цій частині підлягають задоволенню в повному обсязі.
Що стосується позовних вимог про припинення стягнення аліментів, суд приходить до наступного.
Згідно ч. 3 ст.181, ст.183 СК України за рішенням суду кошти на утримання дитини (аліменти) присуджуються у частці від доходу її матері, батька або у твердій грошовій сумі за вибором того з батьків або інших законних представників дитини, разом з яким проживає дитина.
За змістом наведених правових норм аліменти присуджуються з метою утримання дитини на користь того з батьків, з ким проживає дитина, і який здійснює утримання цієї дитини.
Аналіз частини другої статті 181СК України свідчить про те, що право на отримання аліментів на дитину має той з батьків, з ким проживає дитина, а відповідний обов'язок сплачувати аліменти на дитину той з батьків, хто проживає окремо від неї.
Таке тлумачення цієї норми міститься також в п. 17 постанови Пленуму Верховного Суду України від 15 травня 2006 року № 3 «Про застосування судами окремих норм Сімейного кодексу України при розгляді справ щодо батьківства, материнства та стягнення аліментів».
Відповідно до ст.160 СК України місце проживання дитини, яка не досягла десяти років, визначається за згодою батьків. Місце проживання дитини, яка досягла десяти років, визначається за спільною згодою батьків та самої дитини. Якщо батьки проживають окремо, місце проживання дитини, яка досягла чотирнадцяти років, визначається нею самою.
Відповідно до положень ч. 4 ст. 273 ЦПК України, якщо після набрання рішенням суду законної сили, яким з відповідача присуджені періодичні платежі, зміняться обставини, що впливають на визначені розміри платежів, їх тривалість чи припинення, кожна сторона має право шляхом пред'явлення нового позову вимагати зміни розміру, строків платежів або звільнення від них.
Згідно із ст. 273 СК України, якщо матеріальний або сімейний стан особи, яка сплачує аліменти, чи особи, яка їх одержує, змінився, суд може за позовом будь-кого з них змінити встановлений розмір аліментів або звільнити від їх сплати. Суд може звільнити від сплати аліментів осіб, зазначених у статтях 267-271 цього Кодексу, за наявності інших обставин, що мають істотне значення.
Сімейний кодекс України передбачає підстави для зміни розміру аліментів, визначеного за рішенням суду, але не пов'язує їх зі способом присудження (ч. 3ст. 181 СК України) та на підстави припинення сплати аліментів. Стаття 192 СК України тільки вказує на можливість зміни раніше встановленого розміру аліментів за наявності доведених в судовому порядку підстав, а саме: зміни матеріального або сімейного стану, погіршення або поліпшення здоров'я когось із них та в інших випадках, передбачених цим Кодексом, а ст. 273 СК України додатково вказує на підстави звільнення від сплати.
Право вимагати заміни розміру аліментів шляхом зміни способу присудження аліментів не може заперечуватися, адже можливість вибору способу присудження аліментів з огляду на мінливість життєвих обставин, зазначених ст.ст.182-184 СК України, не може обмежуватися разовим її здійсненням.
З огляду на відсутність імперативної заборони змінювати розмір аліментів шляхом зміни способу їх присудження, за положеннями ст.192 СК України, зміна розміру аліментів може мати під собою зміну способу їх присудження, а відсутність імперативної заборони на припинення виплати аліментів, за положеннями ст.273 СК України має на меті скасування їх присудження.
Правовий аналіз зазначених положень закону свідчить про те, що припинення стягнення аліментів можливим є у тому випадку, коли одержувач аліментів, наприклад, мати дитини не витрачає отримувані нею аліменти на дитину або діти проживають із батьком. У такому випадку відбувається припинення стягнення аліментів на ім'я одержувача аліментів - матері дитини. При цьому обов'язок батька - платника аліментів утримувати дитину не припиняється.
Судом встановлено, що дитина припинила проживати з матір'ю і почала проживати з батьком та перебуває на його утриманні.
У зв'язку з чим, стягнення аліментів на користь відповідача не буде сприяти забезпеченню інтересів дитини, а навпаки, погіршить його забезпечення необхідними для життя та розвитку речами. У той час, як звільнення позивача від обов'язку сплачувати аліменти на користь відповідача, відповідатиме інтересам дитини.
З урахуванням вищенаведеного, суд дійшов до висновку про задоволення позовних вимог та припинення стягнення з позивача аліментів на утримання дитини.
Стаття 430 ЦПК України передбачає випадки, коли суд допускає негайне виконання рішень. Враховуючи інтереси малолітньої дитини, суд вважає за можливе допустити до негайного виконання рішення суду в частині припинення стягнення аліментів з позивача на користь відповідача.
Відповідно до 264 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує питання як слід розподілити між сторонами судові витрати.
Оскільки позивач не просить суд стягнути з відповідача судові витрати по справі, то їх слід залишити за ним.
Керуючись ст.ст. 2,3,4,6,9,18,76,77,78,79,80,89,258,263,264,280-283 ЦПК України, ст.ст.160, 180-183, ст.273 Сімейного Кодексу України, - суд
Позовні вимоги ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа орган опіки та піклування - виконавчий комітет Першотравенської міської ради Дніпропетровської області про визначення місця проживання малолітньої дитини та припинення стягнення аліментів - задовільнити.
Визначити місце проживання ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , разом з батьком - ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , уродженцем м.Першотравенська, Дніпропетровської області, за місцем проживання останнього.
Припинити стягнення аліментів з ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , уродженця м.Першотравенська, Дніпропетровської області на користь ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , на утримання сина - ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , призначених рішенням Першотравенського міського суду Дніпропетровської області від 10 жовтня 2011 року.
Відкликати з Першотравенського міського відділу державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Дніпропетровській області виконавчий лист №2-1105/2011 від 10 жовтня 2011 року, виданий Першотравенським міським судом Дніпропетровської області про стягнення з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 аліментів.
Судові витрати залишити за позивачем ОСОБА_1 .
Допустити до негайного виконання рішення суду в частині припинення стягнення аліментів з ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , уродженця м.Першотравенська, Дніпропетровської області на користь ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , на утримання сина - ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , призначених рішенням Першотравенського міського суду Дніпропетровської області від 10 жовтня 2011 року.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Учасник справи, якому повне рішення не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Апеляційна скарга подається безпосередньо до Дніпровського апеляційного суду.
До дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційна скарга подається учасниками справи через Першотравенський міський суд Дніпропетровської області.
Заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача.
Заяву про перегляд заочного рішення може бути подано протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Учасник справи, якому повне заочне рішення суду не було вручене у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його перегляд - якщо така заява подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного заочного рішення суду. Строк на подання заяви про перегляд заочного рішення може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин.
Суддя: С.А.Янжула.