ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1
м. Київ
01 липня 2019 року № 826/11459/18
Окружний адміністративний суд міста Києва у складі: головуючого судді Федорчука А.Б., розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження (без повідомлення сторін) адміністративну справу
за позовом ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 )
доГоловного управління Державної фіскальної служби у м. Києві (04116, м. Київ, вул. Шолуденка, 33/19)
про визнання протиправною та скасування вимоги №Ф-29226-17 від 14.05.18 ,
До Окружного адміністративного суду міста Києва звернулася ОСОБА_1 (надалі по тексту - позивач) з позовом до Головного управління Державної фіскальної служби у місті Києві (далі по тексту - відповідач), в якому просить суд: визнати протиправною та скасувати вимогу про сплату боргу (недоїмки) від 14 травня 2018 року №Ф-29226-17 Головного управління Державної фіскальної служби у місті Києві.
Мотивуючи позовні вимоги представник позивача зазначив, що вимогу від 14 травня 2018 року надіслано на адресу ОСОБА_1 лише 23 травня 2018 року, тобто з порушенням законодавчо визначених строків. Також, позивач стверджувала, що як фізична особа-підприємець вона перебувала на обліку у Святошинському районі Головного управління Державної фіскальної служби у місті Києві, однак оскаржувану вимогу сформовано Головним управлінням Державної фіскальної служби у місті Києві.
Додатково позивач повідомив, що заборгованість зі сплати єдиного внеску нарахована станом на 30 квітня 2018 року, однак з 31 травня 2017 року фізична особа-підприємець ОСОБА_1 припинила підприємницьку діяльність та не була платником єдиного внеску. Відтак, оскільки позивач за власним рішенням припинила у травні 2017 року підприємницьку діяльність та не здійснювала її, нарахування єдиного внеску за наступний рік є безпідставним та законодавчо необґрунтованим.
Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 24 липня 2018 року відкрито провадження у справі та вирішено здійснити її розгляд за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи.
У відзиві на адміністративний позов представник відповідача зазначив, що оскаржувана вимога є правомірною, оскільки сума єдиного внеску, своєчасно не нарахована та/або не сплачена у строки, встановлені Законом України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування», є недоїмкою та стягується з нарахуванням пені та застосуванням штрафів.
Відповідно до облікових даних інформаційної системи органу доходів і зборів, загальна сума заборгованості станом на 30 квітня 2018 року становила 6 340,14 грн., у зв'язку з чим і була сформована вимога про сплату боргу (недоїмки) від 14 травня 2018 року №Ф-29226-17.
Позивач надіслав до суду відповідь на відзив, в якій зазначив, що відповідач безпідставно розглядає позивача як фізичну особу-підприємця, у зв'язку з чим і було сформовано оскаржувану вимогу, однак позивач з 31 травня 2017 року припинила підприємницьку діяльність і, відповідно, не є платником єдиного внеску.
З огляду на викладене вище та відсутність клопотань про розгляд справи за правилами загального позовного провадження, справа розглядається в порядку спрощеного провадження без проведення судового засідання та виклику осіб, які беруть участь у справі, на підставі наявних у справі матеріалів (у письмовому провадженні).
Розглянувши подані сторонами документи та матеріали, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи та вирішення спору по суті, Окружний адміністративний суд міста Києва,-
14 травня 2018 року Головним управлінням Державної фіскальної служби у місті Києві сформовано вимогу про сплату боргу (недоїмки) №Ф-29226-17, якою встановлено, що станом на 30 квітня 2018 року за ОСОБА_1 обліковується заборгованість зі сплати єдиного внеску, штрафі, пені у розмірі 6 340,14 грн.
04 травня 2018 року позивач подала до Державної фіскальної служби України скаргу на вимогу Головного управління Державної фіскальної служби у місті Києві від 14 травня 2018 року.
Рішенням про результатами розгляду скарги від 02 липня 2017 року №9434/м/99-99-11-02-02-25 Державна фіскальна служба України скаргу фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 залишила без задоволення, а вимогу про сплату боргу (недоїмки) без змін.
Незгода позивача із вказаною вимогою від 14 травня 2018 року зумовила її звернення до суду з даним адміністративним позовом, при вирішенні якого суд виходить з наступного.
Правові та організаційні засади забезпечення збору та обліку єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, умови та порядок його нарахування і сплати та повноваження органу, що здійснює його збір та ведення обліку, визначає Закон України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування» від 08 липня 2010 року №2464-VI (далі - Закон №2464-VI, в редакції станом на дату прийняття оскаржуваної вимоги).
Відповідно до частини 3 статті 4 Закону №2464-VI платниками єдиного внеску є фізичні особи - підприємці, у тому числі ті, які обрали спрощену систему оподаткування.
Згідно підпункту 1 частини другої статті 6 Закону №2464-VI платник єдиного внеску зобов'язаний своєчасно та в повному обсязі нараховувати, обчислювати і сплачувати єдиний внесок.
Частиною третьою статті 9 Закону №2464-VI встановлено, що обчислення єдиного внеску органами доходів і зборів у випадках, передбачених цим Законом, здійснюється на підставі актів перевірки правильності нарахування та сплати єдиного внеску, звітності, що подається платниками до органів доходів і зборів, бухгалтерських та інших документів, що підтверджують суми виплат (доходу), на суми яких (якого) відповідно до цього Закону нараховується єдиний внесок.
Відповідно до підпункту 6 частини 1 статті 1 Закону №2464-VI недоїмка - сума єдиного внеску, своєчасно не нарахована та/або не сплачена у строки, встановлені цим Законом, обчислена органом доходів і зборів у випадках, передбачених цим Законом.
Пунктом 7 частини 1 статті 13 Закону №2464-VI визначено, що органи доходів і зборів мають право стягувати з платників несплачені суми єдиного внеску.
Відповідно до положень частини першої-четвертої статті 25 Закону №2464-VI рішення, прийняті органами доходів і зборів та органами Пенсійного фонду з питань, що належать до їх компетенції відповідно до цього Закону, є обов'язковими до виконання платниками єдиного внеску, посадовими особами і застрахованими особами.
Положення цієї статті поширюються лише на тих платників, які відповідно до цього Закону зобов'язані нараховувати, обчислювати і сплачувати єдиний внесок.
У разі виявлення своєчасно не сплачених сум страхових внесків платники єдиного внеску зобов'язані самостійно обчислити ці внески і сплатити їх з нарахуванням пені в порядку і розмірах, визначених цією статтею.
Суми недоїмки стягуються з нарахуванням пені та застосуванням штрафів.
Орган доходів і зборів у порядку, за формою та у строки, встановлені центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну податкову і митну політику, надсилає платникам єдиного внеску, які мають недоїмку, вимогу про її сплату.
Процедуру нарахування і сплати єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування (далі - єдиний внесок) страхувальниками, визначеними Законом України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування» (далі - Закон), нарахування і сплати фінансових санкцій, стягнення заборгованості зі сплати страхових коштів органами доходів і зборів визначає Інструкція про порядок нарахування і сплати єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, затверджена наказом Міністерства фінансів України від 20 квітня 2015 року №449, зареєстровано в Міністерстві юстиції України 07 травня 2015 р. за N 508/26953 (далі - Інструкція №449).
Пунктом 1 розділу IV Інструкції №449 визначено, що нарахування єдиного внеску: 1) єдиний внесок нараховується на суми, що визначені базою для нарахування єдиного внеску, які не зменшені на суму відрахувань податків, інших обов'язкових платежів, що відповідно до Закону сплачуються із зазначених сум або за договорами позики, придбання товарів та виплат на інші цілі за дорученням отримувача; 2) єдиний внесок нараховується на суми, що визначені базою для нарахування єдиного внеску, незалежно від джерел їх фінансування, форми, порядку, місця виплати та використання, а також від того, чи виплачені такі суми фактично після їх нарахування до сплати; 3) єдиний внесок обчислюється виключно у національній валюті, у тому числі з виплат (доходу), що здійснюються в натуральній формі.
Відповідно до пункту 6 розділу IV Інструкції №449 обчислення і строки сплати єдиного внеску платниками, зазначеними у підпункті 3 пункту 1 розділу II цієї Інструкції, які обрали спрощену систему оподаткування:
1) зазначена категорія платників самостійно для себе визначає базу для нарахування єдиного внеску, яка не може бути меншою за розмір мінімальної заробітної плати, встановленої законом на місяць, але в розмірі, не більшому за максимальну величину бази нарахування єдиного внеску;
2) платники сплачують єдиний внесок, нарахований за календарний квартал, до 20 числа місяця, що настає за кварталом, за який сплачується єдиний внесок.
Платники можуть сплачувати єдиний внесок у вигляді авансового платежу в розмірі, який самостійно визначили, до 20 числа кожного місяця поточного кварталу. При цьому суми єдиного внеску, сплачені у вигляді авансових платежів, ураховуються платником при остаточному розрахунку, який здійснюється ним за календарний квартал до 20 числа місяця, що настає за кварталом, за який сплачується єдиний внесок.
Вимогами пункту 10 розділу IV Інструкції №449 передбачено, що обчислення єдиного внеску органами доходів і зборів здійснюється на підставі актів документальної перевірки правильності нарахування та сплати єдиного соціального внеску, звітності, що подається платниками до органу доходів і зборів, бухгалтерських та інших документів, що підтверджують суму виплат (доходу), на які нараховується єдиний внесок.
Розділ VІ Інструкції №449 визначає порядок стягнення заборгованості з платників.
Так, до платників, які не виконали визначені Законом обов'язки щодо нарахування, обчислення та сплати єдиного внеску, застосовуються заходи впливу та стягнення. У разі виявлення органом доходів і зборів своєчасно не нарахованих та/або не сплачених платником сум єдиного внеску такий орган доходів і зборів обчислює суми єдиного внеску, що зазначаються у вимозі про сплату боргу (недоїмки), та застосовує до такого платника штрафні санкції у порядку і розмірах, визначених розділом VII цієї Інструкції. Сума єдиного внеску, своєчасно не нарахована та/або не сплачена у строки, встановлені Законом, обчислена органами доходів і зборів у випадках, передбачених Законом, є недоїмкою.
Суми недоїмки стягуються з нарахуванням пені та застосуванням штрафів.
Органи доходів і зборів надсилають (вручають) платникам вимогу про сплату боргу (недоїмки), якщо: дані документальних перевірок свідчать про донарахування сум єдиного внеску органами доходів і зборів; платник має на кінець календарного місяця недоїмку зі сплати єдиного внеску; платник має на кінець календарного місяця борги зі сплати фінансових санкцій.
Вимога про сплату боргу (недоїмки) формується на підставі даних інформаційної системи органу доходів і зборів платника на суму боргу, що перевищує 10 гривень.
Стосовно доводів позивача про те, що 31 травня 2017 року припинено її підприємницьку діяльність за її рішенням, суд зазначає, що зняття з обліку фізичної особи - підприємця в контролюючому органі здійснюється у порядку, встановленому пункту 65.10 статті 65, статті 67 Податкового кодексу України від 02 грудня 2010 року № 2755-VI із змінами та доповненнями, розд. ХІ Порядку обліку платників податків і зборів, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 09 грудня 2011 року №1588 (у редакції наказу Мінфіну від 22 квітня 2014 року №462) (далі - Порядок №1588).
Згідно з розділом XI Порядку №1588 підставою для зняття фізичної особи - підприємця з обліку у відповідному контролюючому органі є відомості про державну реєстрацію припинення підприємницької діяльності фізичною особою - підприємцем за її рішенням, або за судовим рішенням, або у разі її смерті, або оголошення її померлою, або визнання її безвісно відсутньою, а також відомості відповідної реєстраційної картки.
Дата зняття з обліку ФОП відповідає даті отримання відомостей про державну реєстрацію припинення підприємницької діяльності.
Дані про зняття з обліку ФОП передаються контролюючим органом за основним місцем обліку такого платника податків до Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань (далі - ЄДР) із зазначенням: дати та номера запису про зняття з обліку, назви та ідентифікаційного коду контролюючого органу, у якому платника податків знято з обліку.
Після державної реєстрації припинення підприємницької діяльності фізична особа продовжує обліковуватись у контролюючих органах як фізична особа - платник податків, яка отримувала доходи від провадження підприємницької діяльності.
Така фізична особа має забезпечити остаточні розрахунки з податків від провадження підприємницької діяльності,
Крім того, абзацом 7 частини 1 статті 5 Закону №2464-VI визначено, що зняття з обліку платників єдиного внеску, зазначених в абзацах другому, п'ятому та сьомому пункту 1 та пункті 4 частини першої статті 4 цього Закону, здійснюється органами доходів і зборів на підставі відомостей з реєстраційної картки, наданих державним реєстратором, платників єдиного внеску - фізичних осіб - підприємців, - на підставі відомостей з реєстраційної картки, наданих державним реєстратором, після проведення передбачених законодавством перевірок платників та проведення остаточного розрахунку.
Частиною 4 статті 6 Закону №2464-VI у разі державної реєстрації припинення підприємницької діяльності фізичної особи - підприємця така фізична особа користується правами, виконує обов'язки та несе відповідальність, що передбачені для платника єдиного внеску, в частині діяльності, яка здійснювалася нею як фізичною особою - підприємцем.
Платник єдиного внеску (фізична особа - підприємець) знімається з обліку після проведення перевірки (у разі її проведення) та здійснення остаточного розрахунку зі сплати єдиного внеску.
До реєстру страхувальників вносяться відповідні записи із зазначенням дати та причини зняття з обліку платника єдиного внеску. Датою зняття з обліку платника єдиного внеску є дата внесення запису до реєстру страхувальників.
Аналіз наведених норм свідчить, що зняття з обліку платника єдиного внеску відбувається після остаточного розрахунку з податків від провадження підприємницької діяльності, а датою такого зняття з обліку є дата внесення відповідного запису до реєстру страхувальників.
Тобто, твердження позивача стосовно того, що в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань міститься запис про припинення підприємницької діяльності з 31 травня 2017 року не є тотожними поняттю зняття з обліку платника єдиного внеску.
Крім того, судом встановлено, що у реєстрі страхувальників відсутні відомості щодо зняття фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 з обліку, відтак позивач в силу вимог частини 4 статті 6 Закону №2464-VI виконує обов'язки та несе відповідальність, що передбачені для платника єдиного внеску, в частині діяльності, яка здійснювалася нею як фізичною особою - підприємцем.
Додатково суд звертає увагу, що вимога про сплату боргу (недоїмки) формується на підставі даних інформаційної системи органу доходів і зборів платника на суму боргу, а відтак судом не вбачається підстав для скасування оскаржуваної вимоги.
Стосовно тверджень позивача про те, що оскаржувана вимога сформована неналежним органом з огляду на те, що позивач перебуває на обліку у Святошинському районі Головного управління Державної фіскальної служби у місті Києві, суд виходить з наступного.
Так, вимогами статті 19-1 Податкового кодексу України визначено, що державні податкові інспекції: здійснюють сервісне обслуговування платників податків; здійснюють реєстрацію та ведення обліку платників податків та платників єдиного внеску, об'єктів оподаткування та об'єктів, пов'язаних з оподаткуванням; формують та ведуть Державний реєстр фізичних осіб - платників податків, Єдиний банк даних про платників податків - юридичних осіб, реєстри, ведення яких покладено законодавством на контролюючі органи; виконують інші функції сервісного обслуговування платників податків, визначені законом.
Підпунктом 20.1.19 пункту 20.1 статті 20 Податкового кодексу України визначено, що контролюючі органи мають право застосовувати до платників податків передбачені законом фінансові (штрафні) санкції (штрафи) за порушення податкового чи іншого законодавства, контроль за додержанням якого покладено на контролюючі органи; стягувати до бюджетів та державних цільових фондів суми грошових зобов'язань та/або податкового боргу у випадках, порядку та розмірі, встановлених цим Кодексом та іншими законами України; стягувати суми недоїмки із сплати єдиного внеску; стягувати суми простроченої заборгованості суб'єктів господарювання перед державою (Автономною Республікою Крим чи територіальною громадою міста) за кредитами (позиками), залученими державою (Автономною Республікою Крим чи територіальною громадою міста) або під державні (місцеві) гарантії, а також за кредитами із бюджету в порядку, визначеному цим Кодексом та іншими законами України.
При цьому, контролюючими органами є центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну податкову, державну митну політику, державну політику з адміністрування єдиного внеску, державну політику у сфері боротьби з правопорушеннями під час застосування податкового та митного законодавства, законодавства з питань сплати єдиного внеску та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючий орган (далі - центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну податкову та митну політику), його територіальні органи. Органами стягнення є виключно контролюючі органи, уповноважені здійснювати заходи щодо забезпечення погашення податкового боргу та недоїмки зі сплати єдиного внеску у межах повноважень, а також державні виконавці у межах своїх повноважень. Стягнення податкового боргу та недоїмки зі сплати єдиного внеску за виконавчими написами нотаріусів не дозволяється (пункти 41.1-41.2 статті 41 Податкового кодексу України).
Аналіз наведених норм свідчить, що повноваження щодо забезпечення погашення недоїмки зі сплати єдиного внеску надані контролюючим органам, а державні податкові інспекції здійснюють виключно сервісне обслуговування платників податків, відтак прийняття оскаржуваної вимоги відповідачем вбачається судом правомірним.
Щодо тверджень позивача про порушенням порядку надіслання оскаржуваної вимоги, суд зазначає наступне.
Вимогами пункту 3 розділу VI Інструкції №449 визначено, що орган доходів і зборів надсилає (вручає) вимогу про сплату боргу (недоїмки) платнику єдиного внеску протягом трьох робочих днів з дня її винесення.
У випадках, передбачених абзацами третім та/або четвертим цього пункту, тобто у разі, якщо платник має на кінець календарного місяця недоїмку зі сплати єдиного внеску (що мало місце в даному випадку), вимога про сплату боргу (недоїмки) надсилається (вручається): платникам, зазначеним у підпунктах 3, 4, 6 пункту 1 розділу II цієї Інструкції, протягом 15 робочих днів, що настають за календарним місяцем, у якому виникла, зросла або частково зменшилась сума недоїмки зі сплати єдиного внеску (заборгованість зі сплати фінансових санкцій).
Матеріалами справи підтверджується, що оскаржувана вимога сформована 14 травня 2018 року, а на адресу позивача надіслана 23 травня 2018 року, тобто з дотриманням строків, визначених пунктом 3 розділу VI Інструкції №449.
За таких обставин, з урахуванням вищенаведеного в сукупності, суд приходить до висновку про відсутність підстав для скасування в судовому порядку оскаржуваної вимоги та, як наслідок, відсутність підстав для задоволення адміністративного позову.
Відповідно до частини 2 статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Частиною 2 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.
З урахуванням наведеного в сукупності, суд приходить до висновку, що при прийнятті оскаржуваної вимоги відповідач діяв на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України, а відтак підстави для задоволення адміністративного позову відсутні.
Згідно з вимогами частини 1 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Закону, що і було зроблено позивачем.
Відповідно до вимог частини 2 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
З урахуванням наведеного, суд приходить до висновку про відсутність підстав задоволення адміністративного позову.
Відповідно до частини 1 статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Виходячи із положень статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України підстави для присудження на користь позивача понесених ним судових витрат - відсутні.
Керуючись ст.ст. 72-73, 76-77,139, 143, 241-246, 250 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
У задоволенні адміністративного позову ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) до Головного управління Державної фіскальної служби у місті Києві (04116, місто Київ, вулиця Шолуденка, 33/19, код ЄДРПОУ 39439980) про визнання протиправною та скасування вимоги - відмовити повністю.
Рішення суду може бути оскаржене в апеляційному порядку шляхом подачі апеляційної скарги безпосередньо до суду апеляційної інстанції протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення встановленого ст. 295 КАС України строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
Відповідно до підпункту 15.5 пункту 15 розділу VII «Перехідні положення» Кодексу адміністративного судочинства до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи: апеляційні та касаційні скарги подаються учасниками справи до або через відповідні суди, а матеріали справ витребовуються та надсилаються судами за правилами, що діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу. У разі порушення порядку подання апеляційної чи касаційної скарги відповідний суд повертає таку скаргу без розгляду.
Суддя А.Б. Федорчук