ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1
м. Київ
02 липня 2019 року № 826/11588/18
Окружний адміністративний суд міста Києва у складі судді Мазур А.С., розглянувши у спрощеному позовному провадженні без повідомлення (виклику) сторін (у письмовому провадженні) адміністративну справу
за позовом ОСОБА_1
до Командування Сухопутних військ Збройних Сил України (в/ч НОМЕР_1 )
про визнання протиправною бездіяльності, зобов'язання вчинити дії,
До Окружного адміністративного суду міста Києва звернувся ОСОБА_1 із позовом до Командування Сухопутних військ Збройних Сил України (в/ч НОМЕР_1 ), в якому просив суд: визнати протиправною бездіяльність Командування Сухопутних військ Збройних Сил України (в/ч НОМЕР_1 Міністерства оборони України) щодо не виплати ОСОБА_1 індексації грошового забезпечення; стягнути з Командування Сухопутних військ Збройних Сил України (в/ч НОМЕР_1 Міністерства оборони України) на користь ОСОБА_1 індексацію грошового забезпечення за період з 01.01.2016 по 08.11.2017 у сумі 32580, 69 грн.
Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 10.08.2018 відкрито спрощене позовне провадження у справі.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що позивач проходив військову службу в Командуванні Сухопутних військ Збройних Сил України (в/ч НОМЕР_1 ), де отримував грошове забезпечення. Наказом Командувача Сухопутних військ Збройних Сил України (по стройовій частині) №213 від 08.11.2017 позивач був виключений зі списків особового складу. На момент звільнення, позивач отримав довідку-розрахунок нарахованої, але не виплаченої індексації у сумі 32 580, 69 грн. Відповідачем було відмовлено позивачу у виплаті індексації грошового забезпечення з підстав відсутності бюджетного асигнування. Позивач вважає, що недостатнє фінансування та відсутність роз'яснень Міністерства соціальної політики України є безпідставними, оскільки обмежене фінансування жодним чином не впливає на наявність чи відсутність у позивача права нарахування та виплату індексації грошового забезпечення.
Відповідач проти задоволення позову заперечив, з огляду на те, що проведення індексації грошових доходів населення здійснюється у межах фінансових ресурсів бюджетів усіх рівнів, враховуючи викладене, у відповідача, в межах виділених асигнувань, були відсутні грошові кошти на виплату індексації грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України з січня 2016 - лютий 2018. Також відповідач зазначив, що Порядок №1078 не передбачає механізму виплат сум індексації грошового забезпечення за минулі періоди. Зазначає, що відповідачу заборонили нараховувати індексацію військовослужбовцям до окремого роз'яснення Міністерства соціальної політики України. Також відповідачем було подано клопотання про застосування процесуального строку.
У відповіді на відзив позивач зазначив, що індексація доходів населення відноситься до державних соціальних гарантій, що є обов'язковими для всіх підприємств, установ і організацій незалежно від форми власності. Стверджував, що індексація грошового забезпечення є однією з основних державних гарантій щодо оплати праці. Крім того, на думку позивача, посилання відповідача на телеграму Департаменту фінансів Міністерства оборони України є безпідставними, оскільки телеграма не є нормативно-правовим актом і не може змінювати чи зупиняти дію державних соціальних гарантій.
Розглянувши подані сторонами документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Окружний адміністративний суд міста Києва встановив наступне.
ОСОБА_1 з 2005 року проходив військову службу в Командуванні Сухопутних військ Збройних Сил України, де отримував грошове забезпечення.
Наказом Міністра оборони України №712 від 11.10.2017 полковника ОСОБА_1 , начальника відділу супроводження міжнародних навчань, Процесу планування та оцінки сил управління бойової підготовки Командування Сухопутних військ Збройних Сил України звільнено у запас за пунктом "а" частини шостої статті 26 Закону України "Про військовий обов'язок і військову службу" з урахуванням вимог частини восьмої цієї ж статті (у зв'язку із закінченням строку контракту).
Наказом Командувача Сухопутних військ Збройних Сил України (по стройовій частині) № 213 від 08.11.2017 полковника ОСОБА_1 , начальника відділу супроводження міжнародних навчань, Процесу планування та оцінки сил управління бойової підготовки Командування Сухопутних військ Збройних Сил України виключено зі списків особового складу, всіх видів забезпечення з подальшим зарахуванням на військовий облік до Голосіївського РВК м. Києва.
25.07.2018 позивач звернувся до відповідача із заявою б/н, в якій просив останнього здійснити нарахування та виплату індексації грошового забезпечення за період з 01.01.2016 по 08.11.2017 та надати довідку із помісячним розрахунком індексації та базового місяця за період з 01.01.2016 по 08.11.2017.
Листом від 25.07.2018 відповідач повідомив позивачу, що виділений у 2016-2018 роках фінансовий ресурс не дозволяв здійснювати нарахування та виплату індексації військовослужбовцям, таким чином підстав для виплати позивачу індексації грошового забезпечення за період з 01.01.2016 по 08.11.2017 у відповідача не має та повідомив, що згідно роз'яснення Департаменту фінансів Міністерства оборони від 10.02.2016 №108 індексація грошового забезпечення не нараховується до окремого роз'яснення Міністерства соціальної політики України.
Вважаючи відмову відповідача протиправною, а своє право порушеним, позивач звернувся з даним позовом до суду.
Розглядаючи адміністративну справу по суті, суд виходить з наступного.
Судом не приймається до уваги посилання відповідача на пропущення позивачем шестимісячного строку звернення до суду, оскільки про порушення свого права позивачу стало відомо з моменту отримання відповіді на звернення та довідки - розрахунку. До вказаної дати відповідачем не надавалося позивачу жодної інформації про належну йому до виплати індексацію
Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Згідно з ст. 17 Конституції України, держава забезпечує соціальний захист громадян України, які перебувають на службі у Збройних Силах України та в інших військових формуваннях, а також членів їхніх сімей.
Закон України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», відповідно до Конституції України визначає основні засади державної політики у сфері соціального захисту військовослужбовців та членів їх сімей, встановлює єдину систему їх соціального та правового захисту, гарантує військовослужбовцям та членам їх сімей в економічній, соціальній, політичній сферах сприятливі умови для реалізації їх конституційного обов'язку щодо захисту Вітчизни та регулює відносини у цій галузі.
Відповідно до ст.1 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» соціальний захист військовослужбовців-діяльність (функція) держави, спрямована на встановлення системи правових і соціальних гарантій, що забезпечують реалізацію конституційних прав і свобод, задоволення матеріальних і духовних потреб військовослужбовців відповідно до особливого виду їх службової діяльності, статусу в суспільстві, підтримання соціальної стабільності у військовому середовищі. Це право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, у старості, а також в інших випадках, передбачених законом.
Абзацом 2 ч.4 ст.9 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» передбачено, що порядок виплати грошового забезпечення визначається Міністром оборони України, керівниками центральних органів виконавчої влади, що мають у своєму підпорядкуванні утворені відповідно до законів України військові формування та правоохоронні органи, керівниками розвідувальних органів України.
Частинами 2 та 3 ст.9 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» встановлено, що до складу грошового забезпечення входять посадовий оклад, оклад за військовим званням; щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія); одноразові додаткові види грошового забезпечення.
Грошове забезпечення визначається залежно від посади, військового звання, тривалості, інтенсивності та умов військової служби, кваліфікації, наукового ступеня і вченого звання військовослужбовця.
При цьому, грошове забезпечення підлягає індексації відповідно до Закону.
Приписами ст. 18 Закону України «Про державні соціальні стандарти та державні соціальні гарантії», визначено, що законами України з метою надання соціальної підтримки населенню України в цілому та окремим категоріям громадян встановлюються державні гарантії, зокрема, щодо індексації доходів населення з метою підтримання достатнього життєвого рівня громадян та купівельної спроможності їх грошових доходів в умовах зростання цін.
Положеннями ст. 19 Закону України «Про державні соціальні стандарти та державні соціальні гарантії», передбачено, що державні соціальні гарантії є обов'язковими для всіх державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ і організацій незалежно від форми власності.
Законом України «Про індексацію грошових доходів населення», визначені правові, економічні та організаційні основи підтримання купівельної спроможності населення України в умовах зростання цін з метою дотримання встановлених Конституцією України, гарантій щодо забезпечення достатнього життєвого рівня населення України.
Індексація грошових доходів населення - це встановлений законами та іншими нормативно-правовими актами України механізм підвищення грошових доходів населення, що дає можливість частково або повністю відшкодовувати подорожчання споживчих товарів і послуг. (ст. 1 Закону України «Про індексацію грошових доходів населення»)
Так, індексації підлягають грошові доходи громадян, одержані ними в гривнях на території України і які не мають разового характеру, серед яких оплата праці (грошове забезпечення). Індексації підлягають грошові доходи населення у межах прожиткового мінімуму, встановленого для відповідних соціальних і демографічних груп населення. (ч. ч. 1, 5 ст. 2)
Згідно ч. 1 ст. 4 Закону України «Про індексацію грошових доходів населення», індексація грошових доходів населення проводиться в разі, коли величина індексу споживчих цін перевищила поріг індексації, який установлюється в розмірі 103 відсотка.
Приписами ч. 2 ст. 5 Закону України «Про індексацію грошових доходів населення», передбачено, що підприємства, установи та організації, що фінансуються чи дотуються з Державного бюджету України, підвищують розміри оплати праці (грошового забезпечення) у зв'язку з індексацією за рахунок власних коштів і коштів Державного бюджету України.
Згідно з ч. 6 ст. 5 Закону України «Про індексацію грошових доходів населення», проведення індексації грошових доходів населення здійснюється у межах фінансових ресурсів бюджетів усіх рівнів, бюджету Пенсійного фонду України та бюджетів інших фондів загальнообов'язкового державного соціального страхування на відповідний рік.
Правила обчислення індексу споживчих цін для проведення індексації та сум індексації грошових доходів населення визначає Порядок проведення індексації грошових доходів населення, затверджений Постановою Кабінету Міністрів України від 17.07.2003 № 1078.
Згідно із пунктом 1-1 Порядку № 1078, підвищення грошових доходів громадян у зв'язку з індексацією здійснюється з першого числа місяця, що настає за місяцем, в якому офіційно опубліковано індекс споживчих цін. Індексація грошових доходів населення проводиться у разі, коли величина індексу споживчих цін перевищила поріг індексації, який встановлюється в розмірі 103 відсотка. Індекс споживчих цін обчислюється Держстатом і не пізніше 10 числа місяця, що настає за звітним, публікується в офіційних періодичних виданнях. Обчислення індексу споживчих цін для проведення індексації грошових доходів населення провадиться наростаючим підсумком починаючи з березня 2003 року - місяця опублікування Закону України від 06.02.2003 № 491-IV «Про внесення змін до Закону України «Про індексацію грошових доходів населення». Для проведення подальшої індексації грошових доходів населення обчислення індексу споживчих цін починається за місяцем, у якому індекс споживчих цін перевищив поріг індексації, зазначений в абзаці другому цього пункту.
Так, п. 4 Порядку № 1078, встановлено, що індексації підлягають грошові доходи населення у межах прожиткового мінімуму, встановленого для відповідних соціальних і демографічних груп населення. У межах прожиткового мінімуму, встановленого для працездатних осіб, індексується, зокрема, грошове забезпечення.
Індексація грошового забезпечення є однією із основних державних гарантій щодо оплати праці. Відповідно до вимог чинного законодавства України, проведення індексації у зв'язку зі зростанням споживчих цін (інфляцією) є обов'язковою для всіх юридичних осіб-роботодавців, незалежно від форми власності та виду юридичної особи.
Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 12.12.2018 по справі №825/874/17.
Згідно з п. 5 Порядку № 1078, у разі підвищення тарифних ставок (окладів), стипендій, виплат, що здійснюються відповідно до законодавства про загальнообов'язкове державне соціальне страхування, визначених у пункті 2 цього Порядку, значення індексу споживчих цін у місяці, в якому відбувається підвищення, приймається за 1 або 100 відсотків. Обчислення індексу споживчих цін для проведення подальшої індексації здійснюється з місяця, наступного за місяцем підвищення зазначених грошових доходів населення. Сума індексації у місяці підвищення грошових доходів, зазначених у абзаці першому цього пункту, не нараховується, якщо розмір підвищення грошового доходу перевищує суму індексації, що склалася у місяці підвищення доходу. Якщо розмір підвищення грошового доходу не перевищує суму індексації, що склалась у місяці підвищення доходу, сума індексації у цьому місяці визначається з урахуванням розміру підвищення доходу і розраховується як різниця між сумою індексації і розміром підвищення доходу.
Отже, на підприємства, установи, організації, незалежно від форм власності, покладається обов'язок проводити індексацію заробітної плати (грошового забезпечення) у разі перевищення величини індексу споживчих цін встановленого порогу індексації. При цьому, базовим місяцем при обчисленні індексу споживчих цін для проведення подальшої індексації слід вважати підвищення грошового забезпечення за рахунок зростання його складових, які не мають разового характеру.
Посилання відповідача на відсутність фінансування для виплати індексації, суд вважає необґрунтованими, оскільки індексація заробітної плати (грошового забезпечення) є одним із способів забезпечення державних соціальних стандартів і нормативів.
При цьому відповідно до вимог чинного законодавства, проведення індексації, у зв'язку із зростанням споживчих цін (інфляцією), є обов'язком для всіх юридичних осіб-роботодавців, незалежно від форми власності та виду юридичної особи, а тому держава не може односторонньо відмовитись від взятих на себе зобов'язань, шляхом не виділення на дані цілі бюджетних асигнувань, без внесення відповідних змін до чинного законодавства щодо зміни соціальних стандартів і нормативів.
Європейський суд з прав людини у рішенні від 08 листопада 2005 року у справі «Кечко проти України» (заява №63134/00) зауважив, що в межах свободи дій держави визначати, які надбавки виплачувати своїм працівникам з державного бюджету. Держава може вводити, призупиняти чи закінчити виплату таких надбавок, вносячи відповідні зміни до законодавства. Однак, якщо чинне правове положення передбачає виплату певних надбавок і дотримано всі вимоги, необхідні для цього, органи державної влади не можуть свідомо відмовляти у цих виплатах, доки відповідні положення є чинними (пункт 23 рішення). Також Суд не прийняв аргумент Уряду України щодо відсутності бюджетних асигнувань, оскільки органи державної влади не можуть посилатися на відсутність коштів як на причину невиконання своїх зобов'язань.
Отже, реалізація особою права, що пов'язане з отриманням бюджетних коштів, яке базується на спеціальних, чинних на час виникнення спірних правовідносин, нормативно-правових актах національного законодавства, не може бути поставлена у залежність від бюджетних асигнувань.
Крім того, судом не приймається до уваги посилання відповідача на роз'яснення Департаменту фінансів Міністерства оборони України від 04.01.2016 №248/3/9/1/2, оскільки вказаний документ є лише службовою кореспонденцією та носить виключно інформаційно- рекомендаційний характер.
Таким чином, відсутність на рахунках військової частини коштів для виплати індексації грошового забезпечення не є правовою та законною підставою для недотримання вимог закону та нездійснення виплати такої індексації позивачу.
Враховуючи викладене, суд приходить до висновку про задоволення позовних вимог.
У частині другій статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України наведені критерії законності рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень, якими є, зокрема, прийняття (вчинення) таких рішень, (дій, бездіяльності) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України, з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано, пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія).
В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача (ч.2 ст. 77 Кодексу адміністративного судочинства України).
Згідно з ч.1 ст. 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
Згідно ст. 90 Кодексу адміністративного судочинства України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні. Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), що міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Відповідач правомірність своїх дій та прийнятого рішення не довів, натомість доводи позивача знайшли своє підтвердження та обґрунтування.
Відповідно вимог статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України розподіл судових витрат не здійснюється, у зв'язку з тим, що позивач звільнений від сплати судового збору.
Керуючись ст.ст. 2, 3, 5, 19,77, 90, 139, 241-246, 250, 255 Кодексу адміністративного судочинства України, Окружний адміністративний суд міста Києва,-
Позовні вимоги ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , іпн. НОМЕР_2 ) задовольнити.
Визнати протиправною бездіяльність Командування Сухопутних військ Збройних Сил України (в/ч НОМЕР_1 Міністерства оборони України) щодо не виплати ОСОБА_1 індексації грошового забезпечення за період з 01.01.2016 по 08.11.2017 у сумі 32580, 69 грн;
Зобов'язати Командування Сухопутних військ Збройних Сил України (в/ч НОМЕР_1 Міністерства оборони України) виплатити ОСОБА_1 індексацію грошового забезпечення за період з 01.01.2016 по 08.11.2017 у сумі 32580, 69 грн.
Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи відповідно до статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене до суду апеляційної інстанції протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення за правилами, встановленими статтями 295-297 Кодексу адміністративного судочинства України.
Відповідно до підпункту 15.5 пункту 15 розділу VII "Перехідні положення" Кодексу адміністративного судочинства України до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні та касаційні скарги подаються учасниками справи до або через відповідні суди за правилами, що діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу.
Суддя А.С. Мазур