ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1
м. Київ
01 липня 2019 року № 826/8678/17
Суддя Окружного адміністративного суду міста Києва Вєкуа Н.Г., розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні) адміністративну справу за позовом фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 до Державної податкової інспекції у Деснянському районі ГУ ДФС у м. Києві про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення, -
До Окружного адміністративного суду м. Києва звернулась фізична особа-підприємець ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) із позовом до Державної податкової інспекції у Деснянському районі ГУ ДФС у м. Києві (02217, м. Київ, вул. Закревського, 41, код ЄДРПОУ 39466328), в якому просить визнати протиправними та скасувати податкове повідомлення-рішення № 0011971306 від 27.03.2017 року.
В обґрунтування заявлених вимог, позивач зазначає, що податкове повідомлення-рішення № 001197306 від 27.03.2017 року не відповідає вимогам чинного законодавства України, що регулює відносини в сфері оподаткування податком на додану вартість, порушує його права, тому підлягає скасуванню. Незгода позивача із даними податковими повідомленнями-рішеннями зумовила його звернення до суду.
Відповідач із поданою позовною заявою не погодився, надав суду заперечення на адміністративний позов, відповідно до яких вважає винесене податкове повідомлення-рішення правомірним, просить врахувати надані відповідачем заперечення та винести рішення, яким відмовити у задоволенні позову у повному обсязі.
Ухвалою суду від 14 липня 2017 року відкрито провадження по справі.
В судовому засіданні представник позивача позов підтримала повністю, просила його задовольнити. Представник відповідач проти позову заперечувала з мотивів, наведених у письмових запереченнях.
За клопотанням сторін, в судовому засіданні 29.01.2018 року суд перейшов до письмового провадження по справі.
Розглянувши подані сторонами документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Окружний адміністративний суд міста Києва, встановив наступне.
Державною податковою інспекцією у Деснянському районі ГУ ДФС у м. Києві, відповідно до вимог п.п. 78.1.2 п.78.1 ст. 78, ст. 79 Податкового Кодексу України було проведено документальну позапланову невиїзну перевірку фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 з питань своєчасності, достовірності, повноти нарахування і сплати податку на додану вартість по фінансово-господарських взаємовідносинах з ПП «Фірма «Обрій» за червень-липень 2015 року.
За результатами перевірки було складено акт перевірки № 1585/26-52-13-06/НОМЕР_1 від 20.02.2017 року. На підставі акту відповідачем було прийнято податкове повідомлення-рішення № 0011971306 від 27.03.2017 року, яким визначено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість в розмірі 90189,29 грн, з яких 60126,19 грн - за податковим зобов'язанням та 30 063,10 грн штрафних санкцій.
На адвокатський запит представника позивача від 28.03.2017 року щодо надання інформації про прийняття податкових повідомлень-рішень на підставі акту перевірки від 20.02.2017 року, відповідач надав відповідь від 31.03.2017 року, в якій зазначив, що податкове повідомлення-рішення надіслано поштою на адресу позивача 27.03.2017 року.
Перевіркою встановлено порушення п.1.5 ст. 203, п.1, п.2 ст. 215, ст. 228 Цивільного Кодексу України щодо нікчемності правочину та п. 188.1 ст. 188 , п. «а» п. 198.1, п. 198.6 ст. 198, п. 200.1 ст. 200 Податкового Кодексу України, в результаті чого встановлено збільшення грошового зобов'язання з податку на додану вартість у розмірі 60126,19 грн, у т.ч. червень 2015 року - на25848,63 грн, липень 2015 року - на 34277,56 грн.
Перевіряючи правомірність прийняття оскаржуваного рішення, суд виходить із наступного.
Відповідно до вимог ст. 67 Конституції України платники податків повинні сплачувати належні суми податків і зборів у встановлені законами терміни.
Підпунктом 14.1.27 п. 14.1 ст. 14 Податкового кодексу України, визначено, що витрати - сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних для провадження господарської діяльності платника податку, в результаті яких відбувається зменшення економічних вигод у вигляді вибуття активів або збільшення зобов'язань, внаслідок чого відбувається зменшення власного капіталу (крім змін капіталу за рахунок його вилучення або розподілу власником).
Відповідно до п. 138.1 ст. 138 Податкового кодексу України, витрати, що враховуються при обчисленні об'єкта оподаткування, складаються із: витрат операційної діяльності, які визначаються згідно з пунктами 138.4, 138.6-138.9, підпунктами 138.10.2-138.10.4 пункту 138.10, пунктом 138.11 цієї статті: інших витрат, визначених згідно з пунктом 138.5, підпунктами 138.10.5, 138.10.6 пункту 138.10, пунктами 138.11, 138.12 цієї статті, пунктом 140.1 статті 140 і статтею 141 цього Кодексу; крім витрат, визначених у пунктах 138.3 цієї статті та у статті 139 цього Кодексу.
Відповідно до п. 138.2 ст. 138 Податкового кодексу України, витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.
У разі якщо платник податку здійснює виробництво товарів, виконання робіт, надання послуг з довготривалим (більше одного року) технологічним циклом виробництва за умови, що договорами, укладеними на виробництво таких товарів, виконання робіт, надання послуг, не передбачено поетапної їх здачі, до витрат звітного податкового періоду включаються витрати, пов'язані з виробництвом таких товарів, виконанням робіт, наданням послуг у цьому періоді.
Відповідно до п. 139.1.9 п. 139.1 ст. 139 Податкового кодексу України не включаються до складу витрат, витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку.
Згідно з підпунктом 14.1.181 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України податковий кредит - сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу.
Відповідно до пункту 198.1 статті 198 Податкового кодексу України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з: а) придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг; б) придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України (у тому числі у зв'язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності); в) отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України; г) ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу.
Пункт 198.3 статті 198 Податкового кодексу України встановлює, що право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з:
а) придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг;
б) придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України (у тому числі у зв'язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності);
в) отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України;
г) ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу.
Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.
З аналізу вказаних правових норм та обставин справи суд приходить до висновку, що необхідними та достатніми підставами для включення Позивачем до складу податкового кредиту відповідних сум податку на додану вартість є: придбання ним товару, робіт чи послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності; сплата чи нарахування сум податку на додану вартість у зв'язку з таким придбанням.
Відповідно до пункту 201.10 статті 201 Податкового кодексу України податкова накладна видається платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, на вимогу покупця та є підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.
Згідно з пунктом 198.2 статті 198 Податкового кодексу України датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше:
дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг;
дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною..
Не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу (пункт 198.6 статті 198 Податкового кодексу України).
Згідно з пунктом 201.1 статті 201 Податкового кодексу України, Платник податку зобов'язаний надати покупцю (отримувачу) на його вимогу підписану уповноваженою платником особою та скріплену печаткою (за наявності) податкову накладну, складену за вибором покупця (отримувача) в один з таких способів: а) у паперовому вигляді; б) в електронній формі з дотриманням умови щодо реєстрації у порядку, визначеному законодавством, електронного підпису уповноваженої платником особи та умови реєстрації податкової накладної у Єдиному реєстрі податкових накладних. У такому разі складання податкової накладної у паперовому вигляді не є обов'язковим.
У податковій накладній зазначаються в окремих рядках такі обов'язкові реквізити:
а) порядковий номер податкової накладної;
б) дата виписування податкової накладної;
в) повна або скорочена назва, зазначена у статутних документах юридичної особи або прізвище, ім'я та по батькові фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість, - продавця товарів/послуг;
г) податковий номер платника податку (продавця та покупця);
ґ) місцезнаходження юридичної особи-продавця або податкова адреса фізичної особи - продавця, зареєстрованої як платник податку;
д) повна або скорочена назва, зазначена у статутних документах юридичної особи або прізвище, ім'я та по батькові фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість, - покупця (отримувача) товарів/послуг;
е) опис (номенклатура) товарів/послуг та їх кількість, обсяг;
є) ціна постачання без урахування податку;
ж) ставка податку та відповідна сума податку в цифровому значенні;
з) загальна сума коштів, що підлягають сплаті з урахуванням податку;
и) вид цивільно-правового договору;
і) код товару згідно з УКТ ЗЕД (для підакцизних товарів та товарів, ввезених на митну територію України).
За приписом пункту 201.8 статті 201 Податкового кодексу України право на нарахування податку та складання податкових накладних надається виключно особам, зареєстрованим як платники податку в порядку, передбаченому статтею 183 цього Кодексу.
Виходячи з аналізу наведених норм в сукупності суд приходить до висновку, що ПК України визначено окремі випадки, за яких неможливе формування податкового кредиту, зокрема, це: відсутність зв'язку з господарською діяльністю, фіктивність операцій (відсутність реальних поставок), відсутність податкової правосуб'єктності, відсутність на момент перевірки податкових накладних або видача їх особою, яка не є платником податку додану вартість. Таким чином, із зазначеного вище також випливає те, що при дослідженні факту здійснення господарської операції, оцінці підлягають відносини безпосередньо між учасниками тієї операції, на підставі якої сформовані дані податкового обліку.
Вищий адміністративний суд України в своєму листі від 02.06.2011 № 742/11/13-11 зазначає, що за відсутності факту придбання товарів чи послуг або в разі, якщо придбані товари чи послуги не призначені для використання у господарській діяльності платника податку відповідні суми не можуть включатися до складу витрат для цілей оподаткування податком на прибуток або податкового кредиту з податку на додану вартість навіть за наявності формально складених, але недостовірних документів або сплати грошових коштів.
Наявність формально складених, але недостовірних первинних документів, відповідність яких фактичним обставинам спростована належними доказами, не є безумовним підтвердженням реальності господарської операції. Разом з тим, сама по собі наявність або відсутність окремих документів, а так само помилки у їх оформленні не є підставою для висновків про відсутність господарської операції, якщо з інших даних вбачається, що фактичний рух активів або зміни у власному капіталі чи зобов'язаннях платника податків, у зв'язку з його господарською діяльністю мали місце (про що було зазначено в листі Вищого адміністративного суду України від 01.11.2011 № 1936/11/13-11).
За приписами норм п. 44.1 і п. 44.3 ПК України, для цілей оподаткування платники податків зобов'язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов'язаних з визначенням об'єктів оподаткування та/або податкових зобов'язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов'язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством.
Платникам податків забороняється формування показників податкової звітності, митних декларацій на підставі даних, не підтверджених документами, що визначені абзацом першим цього пункту.
Платники податків зобов'язані забезпечити зберігання документів, визначених у пункті 44.1 цієї статті, а також документів, пов'язаних із виконанням вимог законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи, не менш як 1095 днів з дня подання податкової звітності, для складення якої використовуються зазначені документи, а у разі її неподання - з передбаченого цим Кодексом граничного терміну подання такої звітності.
Визначення первинного документу та загальні вимоги до оформлення первинних документів містяться в Законі України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» від 16.07.1999 № 996-ХІV та в Положенні про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженому наказом Міністерства фінансів України від 24.05.1995 № 88 (що зареєстрований в Міністерстві юстиції України 05.06.1995 за № 168/704).
Згідно ч. 1 ст. 9 Закону № 996-ХІV, підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.
Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції (ч. 2 ст. 9 Закону №996-ХІV).
В свою чергу, інформація, що міститься у прийнятих до обліку первинних документах, систематизується на рахунках бухгалтерського обліку в регістрах синтетичного та аналітичного обліку шляхом подвійного запису їх на взаємопов'язаних рахунках бухгалтерського обліку (ч. 3 ст. 9 цього Закону).
При цьому, як зазначив Вищий адміністративний суд України в своїх ухвалах від 14.01.2015 К/9991/72258/12, від 21.10.2014 № К/800/6170/14 та від 26.08.2014 № К/800/6501/14, податкове законодавство не встановлює перелік первинних документів, складенням яких мають оформлюватися ті чи інші операції. Разом з тим, відповідні первинні документи повинні містити усі необхідні реквізити, визначені частинами першою, другою статті 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», повну інформацію про виконану господарську операцію та виступати носіями достовірних відомостей про таку операцію та її учасників.
В ході перевірки контролюючим органом позивачу було направлення запит про надання пояснень та документального підтвердження з питань господарських відносин з ПП «Фірма «Обрій». Документи на даний запит відповідач не отримав.
Відповідно до ст. 72 КАС України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.
Частиною 2 ст. 73 КАС України передбачено, що предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
Вимогами ст. 76 КАС України передбачено, що достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
На підтвердження реальності господарських операцій та мети придбання товарів для провадження господарської діяльності (їх подальшої реалізації) позивач надав до суду копії первинних документів, а саме договори поставки між позивачем та ПП «Фірма «Обрій» за 2015 рік та видаткові накладні, згідно цих договорів. На підтвердження оплати придбаних товарів, до матеріалів справи долучені копії платіжних доручень за серпень-жовтень 2015 року.
При цьому, наявні в матеріалах справи копії первинних документів позивача у сукупності дають підставу суду для сумніву щодо фактичного здійснення спірних операцій, підставу для висновку про нездійснення спірних операцій контрагентом позивача та про відсутність у позивача підстав для формування спірних сум податкових вигод, з огляду на наступне.
З акту перевірки вбачається, що відповідачем сформовано висновки щодо нереальності операцій позивача із його контрагентом - ПП «Фірма «Обрій».
Суд бере до уваги інформацію про постачальника, зазначену в акті податкової перевірки, відповідно до якої ПП «Фірма «Обрій» зареєстровано Головним територіальним управління юстиції у м. Києві , свідоцтво про державну реєстрацію від 26.12.1996 року №10731200000001246.
За результатами поведеної перевірки ПП «Фірма «Обрій», в останнього було встановлено відсутність документів, що підтверджують показники, відображені у податковій звітності, відсутність технічної можливості виконання господарських операцій у задекларованих обсягах, не підтвердження фактів отримання активів від контрагентів.
Пояснення та її документальне підтвердження від ПП «Фірма «Обрій» до контролюючого органу не надходило.
Відповідно до встановленої в ході перевірки інформації, ПП «Фірма «Обрій», з урахуванням зазначеної кількості працівників, розмір їх заробітної плати на рівні мінімальної, специфіки конкретної операції (відбувалась реалізація деталей та приладдя для автотранспорту), необхідністю спеціальних знань (фаху) працівників для надання послуг, підприємство в особі лише директора, здійснювати вказані послуги не могло. Крім того, було враховане і те, що стороннього трудового ресурсу залучено не було.
Наявність трудових ресурсів в охоплених періодах перевірки становить 1 особа - директор підприємства. Також підтверджена відсутність земельних ресурсів та автомобільних засобів.
Досліджені судом матеріали справи підтверджують висновки контролюючого органу, а саме: із доданих до позовної заяви матеріалів вбачається, що відповідно до п.2 абз 4 договорів поставки № 27/07-15, № 17/06-15 передача товару має проводитися на складі продавця.
Однак, проведеною перевіркою дані факти наявності складських приміщень спростовуються.
Перевіркою встановлено відсутність поставок товарів (робіт, послуг), взаєморозрахунків та укладення угод з метою настання реальних наслідків. Господарські операції в червні-липні 2015 року щодо придбання позивачем товарів у контрагента -постачальника ПП «Фірма «Обрій» не підтверджуються, стосовно врахування реального часу здійснення операцій, місцезнаходження майна (яке є специфічним і повинно мати відповідні місця для зберігання), відсутності трудових та виробничо-складських приміщень, які економічно необхідні для здійснення господарських операцій.
Таким чином, вищезазначене свідчить, що надані позивачем документи (договори, видаткові накладні та платіжні доручення), які складені між позивачем та контрагентом-постачальником ПП «Фірма «Обрій» не можуть вважатися первинними документами для цілей ведення податкового обліку, навіть за наявності всіх формальних реквізитів, оскільки вони не підтверджують реального здійснення господарських операцій.
Отже, ПП «Фірма «Обрій» здійснювало діяльність, спрямовану на наданням податкової вигоди третім особам.
З наданих документів вбачається, що позивачем придбані товари у ПП «Фірма «Обрій», однак чи були вони в подальшому реалізовані, з метою отримання очевидної економічної вигоди, доказів суду не надано.
Як зазначено у листі Вищого адміністративного суду України від 20 липня 2010 року № 1112/11/13-10 «Проблемні питання застосування законодавства у справах за участю органів державної податкової служби» про необґрунтованість податкової вигоди можуть також свідчити підтверджені доказами доводи податкового органу, зокрема, про наявність таких обставин:
- неможливість реального здійснення платником податків зазначених операцій з урахуванням часу, місця знаходження майна або обсягу матеріальних ресурсів, економічно необхідних для виробництва товарів, виконання робіт або послуг, нездійснення особою, яка значиться виробником товару, підприємницької діяльності;
- відсутність необхідних умов для досягнення результатів відповідної підприємницької, економічної діяльності в силу відсутності управлінського або технічного персоналу, основних коштів, виробничих активів, складських приміщень, транспортних засобів;
- облік для цілей оподаткування тільки тих господарських операцій, які безпосередньо пов'язані з виникненням податкової вигоди, якщо для даного виду діяльності також потрібне здійснення й облік інших господарських операцій;
- здійснення операцій з товаром, що не вироблявся або не міг бути вироблений в обсязі, зазначеному платником податків у документах обліку.
Отже, дослідивши наявні матеріали справи, суд дійшов висновку, що позивачем суду не надано доказів фактичного здійснення господарських операцій з ПП «Фірма «Обрій», складення за їх результатами первинних бухгалтерських документів, які відображають реальність операцій, подальшого використання придбаного товару в господарській діяльності, а також фактичного спричинення реальних змін майнового стану платника податків.
У своєму листі від 02.06.2011 р. №742/11/13-11 Вищий адміністративний суд України зазначив, що за відсутності факту придбання товарів чи послуг або в разі якщо придбані товари чи послуги не призначені для використання у господарській діяльності платника податку відповідні суми не можуть включатися до складу витрат для цілей оподаткування податком на прибуток або податкового кредиту з ПДВ навіть за наявності формально складених, але недостовірних документів або сплати грошових коштів.
В силу норми ч. 2 ст. 19 Конституції України посадові особи контролюючих органів зобов'язані дотримуватися Конституції України та діяти виключно у відповідності з цим Кодексом та іншими законами України, іншими нормативними актами.
Згідно з ч. 1 ст. 77 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
Відповідно до ч. 2 ст. 77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Беручи до уваги вищенаведене в сукупності, повно та всебічно проаналізувавши матеріали справи та надані сторонами докази, а також усні та письмові доводи представників сторін стосовно заявлених позовних вимог, суд дійшов до висновку про відсутність правових підстав для задоволення позовних вимог.
Відповідно до ст. 139 Кодексу адміністративного судочинства України судові витрати у зв'язку із відмовою у задоволенні позову не підлягають відшкодуванню.
Керуючись статтями 77-78, 139, 143, 243-246 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
У задоволенні адміністративного позову фізичної особи-підприємець ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) відмовити повністю.
Рішення набирає законної сили в порядку передбаченому ст. 255 Кодексу адміністративного судочинства та може бути оскаржена в апеляційному порядку повністю або частково за правилами, встановленими ст. ст. 293, 295-297 КАС України, шляхом подання через суд першої інстанції апеляційної скарги)
Суддя Н.Г. Вєкуа