25 червня 2019 року справа №200/3894/19-а
приміщення суду за адресою: 84301, м. Краматорськ вул. Марата, 15
Перший апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів: головуючого Блохіна А.А., суддів Гаврищук Т.Г., Сіваченко І.В., секретар судового засідання Макаренко А.С., за участтю позивача ОСОБА_1 , розглянув у відкритому сдовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Донецького окружного адміністративного суду від 23 квітня 2019 року (повний текст складено 23 квітня 2019 року в м. Слов'янськ) у справі № 200/3894/19-а (суддя І інстанції - Мозговая Н.А.) за позовом ОСОБА_1 до Селидовського об'єднаного управління Пенсійного фонду України Донецької області про визнання протиправними дії, зобов'язання вчинити певні дії, -
18 березня 2019 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовною заявою до Селидовського об'єднаного управління Пенсійного фонду України Донецької області про визнання протиправними дії щодо припинення виплати пенсії за травень 2018р., червень 2018р., січень 2019р., зобов'язання сплатити заборгованість з 15.09.2016 року по 17.05.2018 року згідно рішення Донецького окружного адміністративного суду від 11.06.2018 року, зобов'язання сплатити заборгованість з 17.05.2018 року по 31.01.2019року.
В обґрунтування позовних вимог зазначав, що він є внутрішньо переміщеною особою, яка за місцем фактичного проживання перебуває на обліку у відповідача як отримувач пенсії. За травень 2018р., червень 2018р., січень 2019р. виплату пенсії припинено з підстав, що не передбачені ст. 49 Закону України “Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування”. Вважає, що таким чином порушено право на пенсійне забезпечення.
Рішенням Донецького окружного адміністративного суду від 23 квітня 2019 року у справі № 200/3894/19-а позов задоволено частково. Визнано протиправними дії Селидовського об'єднаного управління Пенсійного фонду України Донецької області щодо припинення виплати пенсії ОСОБА_1 за травень 2018р., червень 2018р., січень 2019р. Зобов'язано Селидовське об'єднане управління Пенсійного фонду України Донецької області сплатити заборгованість з пенсії ОСОБА_1 за травень 2018р., червень 2018р., січень 2019р. В іншій частині позовних вимог відмовлено.
Позивач не погодився з рішенням суду першої інстанції, подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати оскаржене судове рішення та прийняти нове рішення про задоволення позовних вимог в повному обсязі.
В обгрунтування апеляційної скарги зазначено, що суд першої інстанції неповно з'ясував обставини, що мають значення для справи, неправильно застосував норми матеріального права та порушив норми процесуального права.
Ухвалою Першого апеляційного адміністративного суду від 20 червня 2019 року апеляційну скаргу Селидовського об'єднаного управління Пенсійного фонду України Донецької області на рішення Донецького окружного адміністративного суду від 23 квітня 2019 року у справі № 200/3894/19-а - повернуто заявникові.
Відповідачем надіслано відзив на апеляційну скаргу, в якому просить апеляційну скаргу позивача залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції без змін.
Справу розглянуто в порядку письмового провадження у відповідності до ст. 311 КАС України.
Відповідно до вимог ч. 1,2 ст. 308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обгрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.
Колегія суддів заслухала доповідь судді-доповідача, перевірила матеріали справи, вивчила доводи апеляційної скарги, і дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.
Судом першої інстанцій встановлено, що ОСОБА_1 ІНФОРМАЦІЯ_1 , є пенсіонером та внутрішньо переміщеною особою, місце проживання якого було зареєстровано на території, де органи державної влади тимчасово не здійснюють свої повноваження, а саме за адресою: АДРЕСА_1 , а фактичне місце проживання/перебування - на підконтрольній українській владі території за адресою: АДРЕСА_2 , що підтверджується довідкою про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи від 14.05.2018 року №26776.
За період травень 2018р., червень 2018р., січень 2019р. виплату пенсії припинено, що підтверджується довідкою про розмір призначеної і фактично отриманої пенсії позивачем.
Задовольняючи позовні вимоги частково, суд першої інстанції зазначив наступне.
Статтею 46 Конституції України визначено, що громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.
Це право гарантується загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення; створенням мережі державних, комунальних, приватних закладів для догляду за непрацездатними.
Пенсії, інші види соціальних виплат та допомоги, що є основним джерелом існування, мають забезпечувати рівень життя, не нижчий від прожиткового мінімуму, встановленого законом.
Статус внутрішньо переміщеної особи врегульований Законом України “Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб”, відповідно до преамбули якого цей Закон відповідно до Конституції та законів України, міжнародних договорів України, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, встановлює гарантії дотримання прав, свобод та законних інтересів внутрішньо переміщених осіб.
Відповідно до ст. 7 Закону України “Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб” для взятої на облік внутрішньо переміщеної особи реалізація прав на зайнятість, пенсійне забезпечення, загальнообов'язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття, у зв'язку з тимчасовою втратою працездатності, від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності, на отримання соціальних послуг здійснюється відповідно до законодавства України.
Принципи, засади і механізми функціонування системи загальнообов'язкового державного пенсійного страхування, призначення, перерахунку і виплати пенсій, надання соціальних послуг з коштів Пенсійного фонду, що формуються за рахунок страхових внесків роботодавців, бюджетних та інших джерел визначені Законом України “Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування”.
Статтею 8 Закону України “Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування” передбачено право громадян України на отримання пенсійних виплат та соціальних послуг.
Частиною 3 ст. 4 вказаного Закону визначено, що виключно законами про пенсійне забезпечення визначаються: види пенсійного забезпечення; умови участі в пенсійній системі чи її рівнях; пенсійний вік для чоловіків та жінок, при досягненні якого особа має право на отримання пенсійних виплат; джерела формування коштів, що спрямовуються на пенсійне забезпечення; умови, норми та порядок пенсійного забезпечення; організація та порядок здійснення управління в системі пенсійного забезпечення.
Згідно зі ст. 5 вказаного Закону виключно цим Законом, визначаються, зокрема порядок здійснення пенсійних виплат за загальнообов'язковим державним пенсійним страхуванням; порядок використання коштів Пенсійного фонду та накопичувальної системи пенсійного страхування.
Відповідно до ч. 1 ст. 47 Закону України “Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування” пенсія виплачується щомісяця, у строк не пізніше 25 числа місяця, за який виплачується пенсія, виключно в грошовій формі за зазначеним у заяві місцем фактичного проживання пенсіонера в межах України організаціями, що здійснюють виплату і доставку пенсій, або через установи банків у порядку, передбаченому Кабінетом Міністрів України.
Право позивача на отримання пенсії відповідачем не заперечується.
Підстави для припинення виплати пенсії визначені 1 ст. 49 вказаного Закону, згідно з якою виплата пенсії за рішенням територіальних органів Пенсійного фонду або за рішенням суду припиняється:
1) якщо пенсія призначена на підставі документів, що містять недостовірні відомості;
2) на весь час проживання пенсіонера за кордоном, якщо інше не передбачено міжнародним договором України, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України;
3) у разі смерті пенсіонера;
4) у разі неотримання призначеної пенсії протягом 6 місяців підряд;
5) в інших випадках, передбачених законом.
Таким чином, припинення виплати пенсії можливе лише на підставі відповідного рішення, що прийнято органом Пенсійного фонду або судом, і лише з підстав визначених статтею 49 Закону України “Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування”, перелік яких є вичерпним та передбачає можливість припинення виплати пенсії з інших підстав виключно у випадках, передбачених законом.
Законом України “Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб” підстави для припинення (призупинення) виплати пенсії - не встановлені.
Право на отримання пенсії є конституційною гарантією. Суми пенсії є власністю позивача, оскільки з його заробітної плати протягом трудової діяльності здійснювалися утримання (страхові внески) з метою подальшої їх виплати у вигляді пенсії при досягненні особою пенсійного віку та набуття страхового трудового стажу.
Статтею 24 Конституції України встановлено, що громадяни мають рівні конституційні права і свободи та є рівними перед законом. Не може бути привілеїв чи обмежень за ознаками раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, етнічного та соціального походження, майнового стану, місця проживання, за мовними або іншими ознаками.
Враховуючи наведене, орган Пенсійного фонду безпідставно не виплачує позивачу пенсію.
В даному спорі наявність у позивача статусу внутрішньо переміщеної особи створює для нього, на відміну від інших громадян України, певні перешкоди в отриманні його пенсії, яка призначена у зв'язку з трудовою діяльністю, і потребує від пенсіонера здійснення додаткових дій, які не передбачені законами щодо пенсійного забезпечення, зокрема, ідентифікації особи, надання заяви про поновлення виплати пенсії, яка була припинена органом Пенсійного фонду без прийняття відповідного рішення, тощо.
В Україні визнається і діє принцип верховенства права, Конституція України має найвищу юридичну силу, її норми є нормами прямої дії, а тому органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України (ст. 8, ч.2 ст. 19 Конституції України).
Припинення виплати пенсії позивачу відбулося не у спосіб, що передбачений законом, і з точки зору положень ст. 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод мало місце втручання у право власності позивача, і таке втручання не було законним.
Втручання відповідача у право позивача на мирне володіння своїм майном у вигляді пенсії суд вважає таким, що не ґрунтується на Законі.
З огляду на наведене такі дії суб'єкта владних повноважень підлягають визнанню протиправними, а порушені права - захисту шляхом зобов'язання відповідача поновити виплату позивачу пенсії з дня припинення її виплати зі сплатою заборгованість по ній.
Судом встановлено, що позивачу за липень 2018 - грудень 2018 року включно розмір пенсії фактично нарахований та виплачений, що підтверджується довідкою про розмір фактично отриманої пенсії. Разом з тим, ОСОБА_1 просить суд зобов'язати сплатити заборгованість з 17.05.2018 року по 31.01.2019 року.
Оскільки Пенсійним фондом фактично здійснено нарахування пенсійних виплат та розмір пенсії виплачений за липень 2018 - грудень 2018 року, суд першої інстанції прийшов до висновку, що в цій частині позовних вимог слід відмовити.
Стосовно вимог позивача в частині зобов'язання сплатити заборгованість з 15.09.2016 року по 17.05.2018 року згідно рішення Донецького окружного адміністративного суду від 11.06.2018 року, судом першої інстанції зазначено наступне.
Відповідно до ст. 370 КАС України судове рішення, яке набрало законної сили, є обов'язковим для учасників справи, для їхніх правонаступників, а також для всіх органів, підприємств, установ та організацій, посадових чи службових осіб, інших фізичних осіб і підлягає виконанню на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, або за принципом взаємності, - за її межами.
Невиконання судового рішення тягне за собою відповідальність, встановлену законом.
Відповідно до ч..1 ст. 5 Закону України “Про виконавче провадження” примусове виконання рішень покладається на органи державної виконавчої служби (державних виконавців) та у передбачених цим Законом випадках на приватних виконавців, правовий статус та організація діяльності яких встановлюються Законом України "Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів".
Оскільки позивачем не надано доказів звернення з виконавчим листом до виконавчої служби за виконанням судового рішення Донецького окружного адміністративного суду від 11.06.2018 року, суд першої інстанції дійшов висновку, що в цій частини позовні вимоги не підлягають задоволенню.
Стосовно вимог позивача в частині стягнення з відповідача моральної шкоди у розмірі 28000 грн., судом першої інстанції зазначено наступне.
Вирішуючи питання про стягнення моральної шкоди, суд керується статтею 237-1 Кодексу законів про працю України відповідно до якої відшкодування власником або уповноваженим ним органом моральної шкоди працівнику провадиться у разі, якщо порушення його законних прав призвели до моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв'язків і вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя.
При цьому, зазначена норма сформульована так, що відшкодувати моральну шкоду, заподіяну працівникові робото давцем, можна тільки за наявності трьох життєвих обставин: моральних страждань; втрати нормальних життєвих зв'язків; необхідності додаткових зусиль для організації свого життя.
Оскільки під час провадження у даній справі позивач в порушення п. п. 3, 5 постанови Пленуму Верховного Суду України “Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди” від 31.03.1995 № 4 не пояснив з яких міркувань він виходив, визначаючи розмір моральної шкоди, та якими доказами це підтверджується, не надав належних доказів щодо втрати ним нормальних життєвих зв'язків та необхідності додаткових зусиль для організації його життя, в задоволенні позову в частині стягнення на користь ОСОБА_1 в якості моральної шкоди у розмірі 28000 грн. слід відмовити.
Згідно приписів ст. 1173 ЦК України відшкодування шкоди, заподіяної органом державної влади, здійснюється за рахунок держави, а не конкретного органу. Відтак, вимоги про стягнення відшкодування з Селидовського об'єднаного управління Пенсійного фонду України Донецької області є необгрунтованими.
Щодо вимоги позивача про негайне виконання рішення суду, судом першої інстанції зазначено наступне.
Відповідно до ч. 1 ст. 371 Кодексу адміністративного судочинства України негайно виконуються рішення суду, зокрема про присудження виплати пенсій, інших періодичних платежів з Державного бюджету України або позабюджетних державних фондів - у межах суми стягнення за один місяць.
Оскільки позивачем вимоги про стягнення суми пенсії не заявлялися, тому правові підстави для застосування вказаних норм - відсутні.
Статтею 316 КАС України визначено, що суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Ураховуючи наведене, колегія суддів не знаходить правових підстав для задоволення апеляційної скарги і відповідно для скасування оскаржуваного судового рішення, оскільки судом першої інстанції правильно встановлено обставини справи, судове рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права, правові висновки суду першої інстанції скаржником не спростовані.
Керуючись 315, 316, 321, 322, 325, 328, 329 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Донецького окружного адміністративного суду від 23 квітня 2019 року у справі № 200/3894/19-а - залишити без задоволення.
Рішення Донецького окружного адміністративного суду від 23 квітня 2019 року у справі № 200/3894/19-а - залишити без змін.
Повне судове рішення складено 01 липня 2019 року.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з моменту її підписання та може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення в порядку, передбаченому ст. 328 Кодексу адміністративного судочинства України.
Головуючий суддя А.А. Блохін
Судді Т.Г. Гаврищук
І.В. Сіваченко