25 червня 2019 року справа №360/479/19
приміщення суду за адресою: 84301, м. Краматорськ вул. Марата, 15
Перший апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів: головуючого Блохіна А.А., суддів Міронова Г.М., Сіваченка І.В., секретар судового засідання Макаренко А.С., за участю представника відповідача Сагадієвої Н.В. розглянув у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу управління праці та соціального захисту населення Лисичанської міської ради на рішення Луганського окружного адміністративного суду від 09 квітня 2019 року (повний текст складено 10 квітня 2019 року в м. Сєвєродонецьк) у справі № 360/479/19 (суддя І інстанції - Секірська А.Г.) за позовом ОСОБА_1 до управління праці та соціального захисту населення Лисичанської міської ради про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити певні дії,-
05 лютого 2019 року ОСОБА_1 (далі - позивач) звернулась до суду з позовом до управління праці та соціального захисту населення Лисичанської міської ради (далі - відповідач), в якому позивач просить суд: - визнати протиправними дії відповідача по відмові позивачу та її доньці ОСОБА_2 , 2013 року народження, у переоформленні (видачі) довідок про взяття на облік внутрішньо переміщених осіб та визнати дії відповідача такими, що порушують права і свободи, встановлені Конституцією та Законами України; - зобов'язати відповідача переоформити та видати довідки про взяття на облік позивача та її доньки ОСОБА_2 , 2013 року народження, як внутрішньо переміщених осіб за адресою АДРЕСА_1 . Лисичанськ АДРЕСА_2 . АДРЕСА_3 . В. Сосюри, 367 АДРЕСА_4 , у зв'язку зі зміною фактичного місця проживання (перебування); - зобов'язати відповідача продовжити (поновити) виплату позивачу щомісячної адресної допомоги для покриття витрат на проживання та оплату житлово-комунальних послуг, починаючи з дати призупинення її виплати, негайно після проголошення судового рішення.
Позов обґрунтовано тим, що позивач разом із донькою, 2013 року народження, 08.12.2016 отримали статус внутрішньо переміщених осіб відповідно до довідок про взяття на облік внутрішньо переміщених осіб, виданих Управлінням праці та соціального захисту населення Костянтинівської міської ради. 05.09.2018 позивач звернулась до УПСЗН Лисичанської міської ради із заявою про переоформлення довідок про взяття на облік внутрішньо переміщених осіб у зв'язку із зміною фактичного місця проживання. Посадові особи відповідача, розглянувши дану заяву, прийняли рішення про відмову у переоформленні довідок про взяття на облік внутрішньо переміщених осіб з посиланням на те, що не були надані докази проживання у м. Торецьку Донецької області.
Позивач вважає, що відмова відповідача у переоформленні довідок про взяття на облік ВПО у зв'язку зі зміною фактичного місця проживання (перебування) є незаконною, грубо порушує її права та права малолітньої дитини, гарантовані Конституцією України та законом України “Про забезпечення прав та свобод внутрішньо переміщених осіб”.
Рішенням Луганського окружного адміністративного суду від 09 квітня 2019 року у справі № 360/479/19 позов задоволено частково. Визнано протиправними дії управління праці та соціального захисту населення Лисичанської міської ради щодо відмови у видачі довідок про взяття на облік внутрішньо переміщених осіб ОСОБА_1 та її неповнолітній доньці ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 . Зобов'язано управління праці та соціального захисту населення Лисичанської міської ради повторно розглянути заяву ОСОБА_1 від 05.09.2018 щодо видачі довідок про взяття на облік внутрішньо переміщених осіб ОСОБА_1 та її неповнолітній донці ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , з урахуванням висновків суду, викладених у судовому рішенні. У задоволенні решти позовних вимог відмовлено.
Відповідач не погодився з рішенням суду першої інстанції, подав апеляційну скаргу, в якій просив скасувати оскаржене судове рішення та прийняти нове рішення про відмову у задоволенні позовних вимог.
В обґрунтування апеляційної скарги зазначено, що 05.09.2018 ОСОБА_1 звернулася до УПСЗН з заявою про взяття її та її доньки, ОСОБА_2 , на облік та видачу довідки внутрішньо переміщеної особи відповідно до Порядку оформлення і видачі довідки про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 01.10.2014 № 509. Згідно з паспортними даними на день виникнення обставин, що спричинили внутрішнє переміщення, позивач була зареєстрована в м. Костянтинівка Донецької області, яке не входить до переліку населених пунктів, на території яких органи державної влади тимчасово не здійснюють свої повноваження, або населених пунктів, розташованих на лінії зіткнення (Розпорядження КМУ від 07.11.2014 № 1085).
При зверненні 05.09.2018 до УПСЗН позивач не надала документи, що підтверджують факт її проживання на час виникнення обставин на території адміністративно-територіальної одиниці, з якої здійснюється внутрішнє переміщення, а саме в м. Торецьк Донецької області. Враховуючи зазначене, позивачу було відмовлено у видачі довідки про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи в УПСЗН Лисичанської міської ради.
У судовому засіданні представник відповідача підтримала апеляційну скаргу.
Відповідно до вимог ч. 1,2 ст. 308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.
Колегія суддів заслухала доповідь судді-доповідача, перевірила матеріали справи, вивчила доводи апеляційної скарги, і дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.
Судом першої інстанцій встановлено, що ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , РНОКПП НОМЕР_1 , зареєстроване місце проживання АДРЕСА_5 , має доньку ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 (арк. спр. 12-13, 15, 94).
08.12.2016 позивач із донькою отримали статус внутрішньо переміщених осіб, про що управлінням соціального захисту населення Костянтинівської міської ради було видано довідки про взяття на облік внутрішньо переміщених осіб від 08.12.2016 №№ 0000060744, 53908 (арк. спр. 6, 7).
05.09.2018 у зв'язку зі зміною місця проживання, позивач звернулась із заявою до УПСЗН Лисичанської міської ради про взяття її та доньки на облік як внутрішньо переміщених осіб (арк. спр. 74).
Листом від 17.09.2018 № 9999 відповідач повідомив позивача, що згідно її паспортних даних на день виникнення обставин, що спричинили внутрішнє переміщення, а саме з 2013 року по 2016 рік, позивач була зареєстрована у м. Костянтинівка Донецької області, яке не входить до переліку населених пунктів, розташованих на лінії зіткнення. В якості доказів проживання на території адміністративно-територіальної одиниці, з якої здійснюється внутрішнє переміщення, а саме м. Торецьк Донецької області, позивачем надано лише копії акту вуличного комітету та довідки про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи, виданої УСН Костянтинівської міської ради (до якої відповідачем надіслано запит щодо підстав надання довідки про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи). Питання щодо надання позивачу зазначеної довідки буде вирішено після надходження відповіді від вказаного управління (арк. спр. 11).
Листом від 21.09.2018 № 01-20-9373-10 УСЗН Костянтинівської міської ради повідомило відповідача, що на момент звернення ОСОБА_1 наказом Антитерористичного центру при Службі безпеки України від 07.10.2014 № 33/6/а “Про визначення районів проведення антитерористичної операції та термінів її проведення” Донецька область в цілому була визначена районом проведення антитерористичної операції з 07.04.2014 без зазначення кінцевої дати. Підстави для відмови у видачі довідки ОСОБА_1 були відсутні (арк. спр. 73).
У листі УПСЗН Лисичанської міської ради від 25.09.2018 № 10291 повідомлено позивача, що документи, надані позивачем на підтвердження проживання у м. Торецьк, не підтверджують факт проживання на території адміністративно-територіальної одиниці, з якої здійснюється внутрішнє переміщення, на день виникнення обставин, що спричинили внутрішнє переміщення, а саме в м. Торецьк Донецької області. На підставі викладеного позивачу відмовлено у видачі довідки про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи (арк. спр. 9).
Суд першої інстанції рішення мотивував наступним.
Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Згідно статті 22 Конституції України права і свободи людини і громадянина, закріплені цією Конституцією, не є вичерпними. Конституційні права та свободи гарантуються і не можуть бути скасовані. При прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів не допускається звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод.
Згідно статті 46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом. Пенсії, інші види соціальних виплат для догляду, що є основним джерелом існування, мають забезпечувати рівень життя, не нижчий від прожиткового мінімуму, встановленого законом.
Законом України від 20.10.2014 № 1706-VII “Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб” (далі - Закон № 1706-VII) закріплені гарантії для внутрішньо переміщених осіб.
Відповідно до абзаців 1-2 частини першої статті 1 Закону 1706-VII внутрішньо переміщеною особою є громадянин України, іноземець або особа без громадянства, яка перебуває на території України на законних підставах та має право на постійне проживання в Україні, яку змусили залишити або покинути своє місце проживання у результаті або з метою уникнення негативних наслідків збройного конфлікту, тимчасової окупації, повсюдних проявів насильства, порушень прав людини та надзвичайних ситуацій природного чи техногенного характеру. Зазначені обставини вважаються загальновідомими і такими, що не потребують доведення, якщо інформація про них міститься в офіційних звітах (повідомленнях) Верховного Комісара Організації Об'єднаних Націй з прав людини, Організації з безпеки та співробітництва в Європі, Міжнародного Комітету Червоного Хреста і Червоного Півмісяця, Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини, розміщених на веб-сайтах зазначених організацій, або якщо щодо таких обставин уповноваженими державними органами прийнято відповідні рішення.
Згідно з абзацем 3 частини першої статті 1 Закону 1706-VII адресою покинутого місця проживання внутрішньо переміщеної особи в розумінні цього Закону визнається адреса місця проживання особи на момент виникнення обставин, зазначених у частині першій цієї статті.
За приписами п.п. 2, 3 ст. 7 Закону № 1706-VII Україна вживає всіх можливих заходів, спрямованих на розв'язання проблем, пов'язаних із соціальним захистом, зокрема відновленням усіх соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам. Громадянин пенсійного віку, особа з інвалідністю, дитина-інвалід та інша особа, яка перебуває у складних життєвих обставинах, яких зареєстровано внутрішньо переміщеними особами, мають право на отримання соціальних послуг відповідно до законодавства України за місцем реєстрації фактичного місця проживання такої внутрішньо переміщеної особи.
З аналізу зазначеної норми вбачається, що статус внутрішньо переміщеної особи підтверджується довідкою про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи.
Механізм видачі довідки про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи врегульований Порядком оформлення і видачі довідки про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 1 жовтня 2014 року № 509.
Згідно з пунктом 1 Порядку №509 довідка є документом, який підтверджує факт внутрішнього переміщення і взяття на облік внутрішньо переміщеної особи.
За приписами пункту 2 Порядку № 509 для отримання довідки повнолітня або неповнолітня внутрішньо переміщена особа звертається особисто, а малолітня дитина, недієздатна особа або особа, дієздатність якої обмежена, - через законного представника із заявою про взяття на облік, форму якої затверджує Мінсоцполітики, до структурного підрозділу з питань соціального захисту населення районних, районних у м. Києві держадміністрацій, виконавчих органів міських, районних у містах (у разі утворення) рад (далі - уповноважені органи).
Пунктом 3 Порядку №509 зазначено що заява про взяття на облік повинна містити таку інформацію про заявника: прізвище, ім'я та по батькові; громадянство; дата та місце народження; стать; відомості про малолітніх, неповнолітніх внутрішньо переміщених осіб, які прибули разом з ним (у разі необхідності); відомості про законних представників, які супроводжують малолітню дитину, недієздатних осіб або осіб, дієздатність яких обмежена, та осіб, зазначених в абзаці п'ятому пункту 2 цього Порядку; відомості про зареєстроване та фактичне місце проживання; адреса, за якою з особою може здійснюватися офіційне листування або вручення офіційної кореспонденції, та контактний номер телефону; обставини, що спричинили внутрішнє переміщення; повідомлення особи про її непричетність до скоєння злочинів або співучасті у злочинах; відомості про житлові, соціальні, медичні, освітні та інші потреби; відомості про наявність інвалідності та потребу в технічних та інших засобах реабілітації; відомості про місце навчання/виховання дитини (найменування закладу); відомості про працевлаштування, освіту, спеціалізацію за професійною освітою, посаду, професію.
Як фактичне місце проживання/перебування не можуть зазначатися адреси (місцезнаходження) органів державної влади, місцевого самоврядування, юридичних осіб публічного права, їх підрозділів, будь-яких інших приміщень, за якими внутрішньо переміщені особи фактично не проживають.
Згідно з абзацем 1 пункту 4 Порядку № 509 визначено, що під час подання заяви про взяття на облік заявник пред'являє документ, що посвідчує особу та підтверджує громадянство України, або документ, що посвідчує особу та підтверджує її спеціальний статус, або свідоцтво про народження дитини.
Отже, позивачем з заявою від 05.09.2018 були подані всі необхідні документи для підтвердження статусу внутрішньо переміщеної особи.
Підстави для відмови у видачі довідки наведені в пункті 8 Порядку № 509, відповідно до якого заявнику може бути відмовлено у видачі довідки у разі, коли: відсутні обставини, що спричинили внутрішнє переміщення, зазначені у статті 1 Закону; у державних органів наявні відомості про подання завідомо неправдивих відомостей для отримання довідки; заявник втратив документи, що посвідчують особу (до їх відновлення); у документі заявника, що посвідчує особу та підтверджує громадянство України, або документі, що посвідчує особу та підтверджує її спеціальний статус, немає відмітки про реєстрацію місця проживання на території адміністративно-територіальної одиниці, з якої здійснюється внутрішнє переміщення, та відсутні докази, що підтверджують факт проживання на території адміністративно-територіальної одиниці, з якої здійснюється внутрішнє переміщення, визначені абзацом другим пункту 4 цього Порядку; докази, надані заявником для підтвердження факту проживання на території адміністративно-територіальної одиниці, з якої здійснюється внутрішнє переміщення у зв'язку з обставинами, зазначеними у статті 1 Закону, не підтверджують такого факту.
Рішення про відмову у видачі довідки з обов'язковим зазначенням підстав для відмови, підписане керівником уповноваженого органу, видається заявнику в день подання заяви про взяття на облік, а у випадку, передбаченому абзацом другим пункту 4 цього Порядку, - не пізніше ніж через 15 робочих днів після її подання.
Вищенаведеною нормою встановлений вичерпний перелік підстав для відмови у взятті на облік внутрішньо переміщеної особи.
Зазначена норма не містить будь-яких додаткових умов, як то здійснення своїх повноважень органами державної влади на території проведення антитерористичної операції.
Наказом Антитерористичного центру при Службі безпеки України від 07.10.2014 року № 33/6/а визначено такі райони проведення антитерористичної операції та терміни її проведення: Донецька і Луганська області - з 07 квітня 2014 року; Харківська область - з 07 квітня 2014 року до 14 вересня 2014 року.
Статтею 1 Закону України від 2 вересня 2014 року № 1669-VII “Про тимчасові заходи на період проведення антитерористичної операції” визначено, що територія проведення антитерористичної операції - це територія України, на якій розташовані населені пункти, визначені у затвердженому Кабінетом Міністрів України переліку, де проводилася антитерористична операція, розпочата відповідно до Указу Президента України “Про рішення Ради національної безпеки і оборони України від 13 квітня 2014 року “Про невідкладні заходи щодо подолання терористичної загрози і збереження територіальної цілісності України” від 14 квітня 2014 року № 405/2014.
Пунктом 5 статті 11 Закону України “Про тимчасові заходи на період проведення антитерористичної операції” на Кабінет Міністрів України покладено обов'язок у десятиденний строк з дня опублікування цього Закону затвердити перелік населених пунктів, на території яких здійснювалася антитерористична операція, у період з 14 квітня 2014 року до її закінчення, та у десятиденний строк з дня закінчення антитерористичної операції прийняти остаточний перелік.
Розпорядженням Кабінету Міністрів України від 02.12.2015 №1275-р затверджено Перелік населених пунктів, на території яких здійснювалася антитерористична операція. До вказаного переліку включено населений пункт, з якого перемістилася позивач, і який відноситься до території здійснення антитерористичної операції.
Частинами першою та другою статті 4-1 Закону № 1706-VII визначено, що Єдина інформаційна база даних про внутрішньо переміщених осіб створюється з метою обліку таких осіб.
Порядок створення, ведення та доступу до відомостей Єдиної інформаційної бази даних про внутрішньо переміщених осіб визначається Кабінетом Міністрів України.
Центральний орган виконавчої влади з формування та забезпечення реалізації державної політики у сферах зайнятості населення та трудової міграції, трудових відносин, соціального захисту, соціального обслуговування населення, волонтерської діяльності, з питань сім'ї та дітей, оздоровлення та відпочинку дітей, а також захисту прав депортованих за національною ознакою осіб, які повернулися в Україну, є відповідальним за забезпечення формування та ведення Єдиної інформаційної бази даних про внутрішньо переміщених осіб.
Умови створення, ведення та доступу до відомостей Єдиної інформаційної бази даних про внутрішньо переміщених осіб визначає Порядок створення, ведення та доступу до відомостей Єдиної інформаційної бази даних про внутрішньо переміщених осіб, затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 22.09.2016 № 646 (далі - Порядок № 646).
Пунктом 2 Порядку № 646 визначено, що база даних - автоматизований банк відомостей, створений для забезпечення єдиного державного обліку фізичних осіб, які є внутрішньо переміщеними. Відповідальним за забезпечення формування та ведення бази даних є Мінсоцполітики.
Згідно з пунктом 3 Порядку № 646 інформація до бази даних вноситься структурними підрозділами з питань соціального захисту населення районних, районних у м. Києві держадміністрацій, виконавчих органів міських, районних у містах (у разі створення) рад (далі - уповноважені органи) в електронній формі на підставі поданої внутрішньо переміщеною особою заяви, форму якої затверджує Мінсоцполітики.
Якщо інформація про внутрішньо переміщену особу вноситься до бази даних уперше, автоматично формується унікальний номер запису, який відображається в довідці про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи (далі - довідка), згідно з додатком до Порядку оформлення і видачі довідки про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 1 жовтня 2014 року № 509 “Про облік внутрішньо переміщених осіб” (Офіційний вісник України, 2014 р., № 81, ст. 2296; 2015 р., № 70, ст. 2312; 2016 р., № 46, ст. 1669).
Пунктом 7 Порядку № 646 визначено, що внутрішньо переміщеній особі може бути відмовлено у внесенні інформації до бази даних у разі:
- відсутності обставин, що спричинили внутрішнє переміщення, зазначених у статті 1 Закону України “Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб”;
- наявності у державних органів відомостей про подання для отримання довідки завідомо неправдивих відомостей;
- втрати документів, що посвідчують особу (до їх відновлення);
- відсутності в документі, що посвідчує особу та підтверджує громадянство України або документі, що посвідчує особу та підтверджує її спеціальний статус, відмітки про реєстрацію місця проживання на території адміністративно-територіальної одиниці, з якої здійснюється внутрішнє переміщення, та відсутності доказів, що підтверджують факт проживання на території адміністративно-територіальної одиниці, з якої здійснюється внутрішнє переміщення, визначених частиною сьомою статті 4 Закону України “Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб”;
- отримання доказів, наданих для підтвердження факту проживання на території адміністративно-територіальної одиниці, з якої здійснюється внутрішнє переміщення у зв'язку з обставинами, зазначеними у статті 1 Закону України “Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб”, які не підтверджують такого факту.
Системним аналізом вищевикладених норм чинного законодавства встановлено, що Законом № 1706-VII, Порядком № 509 та Порядком № 646 визначено вичерпний перелік підстав, з яких може бути відмовлено особі у видачі довідки внутрішньо переміщеної особи та внесенні відповідної інформації до Єдиної інформаційної бази даних про внутрішньо переміщених осіб.
Судом встановлено, що факт проживання ОСОБА_1 на час проведення антитерористичної операції на території м. Торецька підтверджується реєстрацією у паспорті громадянина України.
Під час розгляду справи судом не встановлено відносно позивача обставин, визначених в частині десятій статті 4 Закону № 1706-VII, пункті 8 Порядку № 509, пункті 7 Порядку № 646, як підстав, з яких заявнику може бути відмовлено у видачі довідки про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи та у внесенні інформації до Єдиної інформаційної бази даних про внутрішньо переміщених осіб.
З урахуванням встановлених судом обставин, що позивач 05.09.2018 звернулася до відповідача з заявою про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи та надала всі необхідні документи для її розгляду, а доводи щодо відмови про видачу довідки позивача та реєстрації відомостей щодо неї в Єдиній інформаційній базі про внутрішньо переміщених осіб України, викладене в листах від 14.09.2018 № 474-03/51, від 17.09.2018 № 9999 та від 25.09.2018 № 10291, свідчать про протиправні дії відповідача як уповноваженого органу щодо розгляду цієї заяви.
При цьому суд першої інстанції встановив, що відповідачем не приймалося окреме рішення про відмову у видачі довідки, що прямо передбачено Порядком № 509, що також свідчить про неналежний розгляд заяви позивача від 05.09.2018.
Що стосується обраного позивачем способу захисту порушеного права в частині зобов'язання відповідача переоформити та видати довідки про взяття на облік позивача та її доньки ОСОБА_2 , 2013 року народження, як внутрішньо переміщених осіб за адресою АДРЕСА_6 Лисичанськ АДРЕСА_2 . АДРЕСА_3 . В. Сосюри, 367 АДРЕСА_4 , у зв'язку зі зміною фактичного місця проживання (перебування), судом першої інстанції зазначено таке.
Стаття 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (право на ефективний засіб юридичного захисту) гарантує, що кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.
Під ефективним засобом (способом) необхідно розуміти такий, що призводить до потрібних результатів, наслідків, дає найбільший ефект. Тобто ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права, бути адекватним наявним обставинам.
Отже, обираючи спосіб захисту порушеного права, слід зважати й на його ефективність з точки зору статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
Відповідно до вимог пункту 4 частини другої статті 245 КАС України у разі задоволення позову суд може прийняти рішення про визнання бездіяльності суб'єкта владних повноважень протиправною та зобов'язання вчинити певні дії.
Згідно із частиною четвертою статті 245 КАС України у випадку, визначеному пунктом 4 частини другої цієї статті, суд може зобов'язати відповідача - суб'єкта владних повноважень прийняти рішення на користь позивача, якщо для його прийняття виконано всі умови, визначені законом, і прийняття такого рішення не передбачає права суб'єкта владних повноважень діяти на власний розсуд.
Частиною другою статті 9 КАС України визначено, що суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог. Суд може вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод інтересів людини і громадянина, інших суб'єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Фактично суд зв'язаний предметом і розміром заявлених особою вимог, проте може вийти за межі вимог адміністративного позову у випадках, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб'єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб'єктів владних повноважень. Вихід за межі позовних вимог можливий у випадку помилкового обрання особою неналежного способу захисту порушеного права, у цьому випадку можливо на підставі частини другої статті 9 КАС України вийти за межі позовних вимог та застосувати той спосіб захисту порушеного права позивача, який відповідає фактичним обставинам справи і відновлює порушене право особи. Фактично, необхідною передумовою застосування частини другої статті 9 КАС України є саме порушення прав позивача та необхідність захисту порушеного права шляхом його відновлення.
Отже, адміністративний суд не обмежений у виборі способів відновлення права особи, порушеного суб'єктами владних повноважень, а вправі обрати найбільш ефективний спосіб відновлення порушеного права, який відповідає характеру такого порушення.
При цьому, суд не може перебирати на себе повноваження органів державної влади, в даному випадку органів управління праці та соціального захисту населення, оскільки питання щодо призначення є виключною компетенцією відповідача
Зважаючи на те, що рішення про відмову у видачі довідок у відповідності до вимог Порядку № 509 не приймалося, підстави для такої відмови фактично викладені в листах відповідача від 14.09.2018 № 474-03/51, від 17.09.2018 № 9999 та від 25.09.2018 № 10291, і таким підставам судом надано оцінку, належним способом захисту порушеного права в даному випадку є визнання дій відповідача щодо не видачі довідок про взяття на облік внутрішньо переміщених осіб ОСОБА_1 та її неповнолітній донці ОСОБА_2 протиправними та зобов'язання відповідача повторно розглянути заяву ОСОБА_1 від 05.09.2018 з урахуванням висновків суду, викладених у судовому рішенні, щодо наявності правових підстав для видачі позивачу та її доньці таких довідок.
Що стосується вимоги про зобов'язання відповідача продовжити (поновити) виплату щомісячної адресної допомоги для покриття витрат на проживання в тому числі на оплату житлово-комунальних послуг, починаючи з дати призупинення її виплати, негайно після проголошення рішення, судом першої інстанції зазначено таке.
Механізм надання щомісячної адресної допомоги внутрішньо переміщеним особам для покриття витрат на проживання, в тому числі на оплату житлово-комунальних послуг (далі - грошова допомога) визначає Порядок № 505.
Так, пунктом 2 Порядку № 505 (у редакції, чинній на час виникнення спірних відносин) визначено, що грошова допомога надається внутрішньо переміщеним особам, які стоять на обліку в структурних підрозділах з питань соціального захисту населення районних, районних у м. Києві держадміністрацій, виконавчих органах з питань соціального захисту населення міських, районних у містах (у разі утворення) рад (далі - уповноважені органи), з дня звернення за її призначенням і виплачується по місяць зняття з такого обліку включно, але не більше ніж шість місяців.
Згідно пунктом 3 Порядку № 505 грошова допомога внутрішньо переміщеним особам призначається на сім'ю та виплачується одному з її членів за умови надання письмової згоди у довільній формі про виплату йому грошової допомоги від інших членів сім'ї.
Для призначення грошової допомоги на наступний шестимісячний строк уповноважений представник сім'ї подає до уповноваженого органу або установи уповноваженого банку (у випадку, передбаченому пунктом 5 цього Порядку) заяву, в якій повідомляє про відсутність змін, що впливають на призначення грошової допомоги, а також пред'являє довідки про взяття на облік внутрішньо переміщених осіб усіх членів сім'ї. (абзац другий пункту 3 Порядку № 505).
Відповідно до абзацу першого пункту 5 Порядку № 505 для отримання грошової допомоги (у тому числі у разі призначення грошової допомоги на наступний шестимісячний строк, якщо її виплата раніше не здійснювалася через установи уповноваженого банку) уповноважений представник сім'ї звертається за фактичним місцем проживання (перебування) сім'ї до установи уповноваженого банку для відкриття в установленому порядку поточного рахунка, пред'являє паспорт громадянина України або інший документ, що посвідчує особу, та подає на адресу уповноваженого органу відповідну заяву про надання грошової допомоги (для призначення грошової допомоги вперше) або заяву, в якій повідомляє про відсутність змін, що впливають на призначення грошової допомоги (у разі призначення грошової допомоги на наступний шестимісячний строк, якщо її виплата раніше не здійснювалася через установи уповноваженого банку). З метою визначення дати, часу та адреси подання заяви уповноважений представник сім'ї звертається у контакт-центр уповноваженого банку.
До заяви додається копія свідоцтва про одруження, копії свідоцтв про народження дітей, засвідчені власним підписом уповноваженого представника сім'ї, письмова згода довільної форми про виплату грошової допомоги уповноваженому представнику сім'ї від інших членів сім'ї та згода на обробку персональних даних, а також письмовий дозвіл на розкриття уповноваженим банком інформації, що містить банківську таємницю, щодо поточного рахунка, відкритого уповноваженому представнику сім'ї в установі уповноваженого банку (абзац тринадцятий пункту 5 Порядку № 505).
Для призначення грошової допомоги на наступний шестимісячний строк уповноважений представник сім'ї подає до уповноваженого органу або установи уповноваженого банку (у випадку, передбаченому пунктом 5 цього Порядку) заяву, в якій повідомляє про відсутність змін, що впливають на призначення грошової допомоги, а також пред'являє довідки про взяття на облік внутрішньо переміщених осіб усіх членів сім'ї. Таку заяву на наступний шестимісячний строк може бути подано з дати його початку або не раніше ніж за 15 днів до закінчення поточного шестимісячного строку.
З аналізу вказаної норми вбачається, що для призначення грошової допомоги на наступний шестимісячний строк уповноважений представник сім'ї подає до уповноваженого органу відповідну заяву, а також пред'являє довідки про взяття на облік внутрішньо переміщених осіб усіх членів сім'ї.
Судом встановлено, що позивач раніше отримувала адресну допомогу, призначену УСЗН Костянтинівської міської ради, по січень 2019 року, що підтверджується довідкою від 25.11.2019 № 01-22-1015-10 (арк.спр. 28).
До відповідача ОСОБА_1 звернулася з заявою від 05.09.2018 про видачу довідок про взяття на облік внутрішньо переміщених осіб для себе та доньки, проте з заявами про призначення/продовження виплат адресної допомоги у відповідності до вимог Порядку № 505 не зверталася, тому в даному випадку відсутній публічно - правовий спір між сторонами з зазначеного питання.
Крім того, питання щодо видачі довідок вирішується судом при розгляді справи, тобто є спірним, при цьому така довідка обов'язково додається до заяви про призначення адресної допомоги, і до вирішення питання щодо наявності підстав для видачі довідок позовна вимога щодо зобов'язання відповідача призначити адресну допомогу є передчасною.
А відтак у задоволенні цієї частини вимог слід відмовити.
Позивачем рішення суду першої інстанції не оскаржувалось.
При викладених обставинах, колегія суддів вважає вірним висновок суду першої інстанції про часткове задоволення позову.
Статтею 316 КАС України визначено, що суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Ураховуючи наведене, колегія суддів не знаходить правових підстав для задоволення апеляційної скарги і відповідно для скасування оскаржуваного судового рішення, оскільки судом першої інстанції правильно встановлено обставини справи, судове рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права, правові висновки суду першої інстанції скаржником не спростовані.
Керуючись 315, 316, 321, 322, 325, 328, 329 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
Апеляційну скаргу управління праці та соціального захисту населення Лисичанської міської ради на рішення Луганського окружного адміністративного суду від 09 квітня 2019 року у справі № 360/479/19 - залишити без задоволення.
Рішення Луганського окружного адміністративного суду від 09 квітня 2019 року у справі № 360/479/19 - залишити без змін.
Повне судове рішення складено 01 липня 2019 року.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з моменту її підписання та може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення в порядку, передбаченому ст. 328 Кодексу адміністративного судочинства України.
Головуючий А.А. Блохін
Судді Г.М. Міронова
І.В. Сіваченко