ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1
м. Київ
02 липня 2019 року № 640/4322/19
Окружний адміністративний суд міста Києва у складі судді Каракашьяна С.К., розглянувши в порядку спрощеного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні) адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинити дії, -
ОСОБА_1 звернувся до Окружного адміністративного суду міста Києва з позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві, в якому просить:
- визнати протиправним та скасувати Рішення Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві щодо переплати пенсії та утримання по 20 % від розміру пенсійної виплати ОСОБА_1 щомісячно;
- зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в м. Києві повернути незаконно утримані кошти.
Ухвалою Окружного адміністративного суду м. Києва від 25 березня 2018 року відкрито провадження у справі у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні), встановлено відповідачу строк для надання відзиву на позов.
Позовні вимоги мотивовані тим, що він є військовим пенсіонером за вислугою років, отримував пенсію відповідно до Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб». Вказує, що з 06.02.2015 по 05.03.2018 позивач уклав контракти про проходження військової служби у Збройних Силах України терміном 5 років. Безпосередньо брав участь в антитерористичній операції, забезпеченні її проведення і захисті незалежності, суверенітету та територіальної цілісності України. Починаючи з грудня 2018 року на підставі оскаржуваного рішення Головним управлінням Пенсійного фонду України в м. Києві з його пенсійних виплат було розпочато стягнення надмірно виплачених сум пенсії. Вважає, що таке рішення відповідача є протиправним та підлягає скасуванню, а кошти, які були з нього стягнуті підлягають поверненню.
Відповідач у відзиві на позовну заяву проти позову заперечив, пославшись на те, що переплата виникла з вини саме пенсіонера, оскільки ОСОБА_1 не повідомив відповідача про поновлення на військовій службі, внаслідок чого позивачу надміру виплачено кошти за період з 16.02.2015 по 06.01.2017.
Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Окружний адміністративний суд міста Києва
ОСОБА_1 є військовим пенсіонером за вислугою років, та отримує пенсію відповідно до Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб», що підтверджується пенсійним посвідчення серія НОМЕР_1 , та перебуває на обліку в Головному управлінні Пенсійного фонду України в м. Києві з 2011 року.
06 лютого 2015 року позивачем укладено контракт про проходження військової служби у Збройних Силах України терміном на 5 років. З 03.08.2015 по 07.11.2015 безпосередньо брав участь в антитерористичній операції, забезпеченні її проведення і захисті незалежності, суверенітету та територіальної цілісності України.
В грудні 2018 року позивач пенсійне забезпечення на 20 % менші ніж звичайно. Для встановлення причини позивач звернувся до Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві, де отримав лист № 99572/04 від 24.10.2018, зі змісту якого вбачається, що в зв'язку з несвоєчасним повідомленням про прийняття на військову службу у ОСОБА_1 виникла переплата пенсії за період з 16.02.2015 по 06.01.2017 в розмірі 112 766, 77 грн. У разі ненадходження коштів протягом 30 календарних днів переплата пенсії буде утримуватись по 20 % від розміру пенсійної виплати щомісячно, починаючи з 01.12.2018 до повного погашення.
04 січня 2019 року позивачем подано до Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві про отримання копії рішення Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві щодо переплати пенсії та утримання по 20 % від розміру пенсійної виплати ОСОБА_1 щомісячно. Проте станом на момент звернення позивача з даним позовом до суду вищевказане рішення позивачем не отримано.
Вважаючи такі дії та рішення відповідача протиправними, а свої законні права та інтереси порушеними, позивач звернувся з даним позовом до суду.
Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини справи, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд дійшов наступних висновків.
Згідно зі статтею 46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом. Це право гарантується загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення; створенням мережі державних, комунальних, приватних закладів для догляду за непрацездатними. Пенсії, інші види соціальних виплат та допомоги, що є основним джерелом існування, мають забезпечувати рівень життя, не нижчий від прожиткового мінімуму, встановленого законом.
Відповідно до ст.ст. 1, 2 Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб», право на пенсійне забезпечення на умовах цього Закону мають звільнені зі служби: а) особи офіцерського складу, прапорщики і мічмани, військовослужбовці надстрокової служби та військової служби за контрактом; в) особи із числа військовослужбовців Збройних Сил, інших військових формувань, органів державної безпеки і внутрішніх справ колишнього Союзу РСР. Національної гвардії України, Прикордонних військ України, військ цивільної оборони України.
Статтею 2 вказаного Закону визначено, що військовослужбовцям, особам, які мають право на пенсію за цим Законом, які мають право на пенсійне забезпечення, пенсії відповідно до цього Закону призначаються і виплачуються після звільнення їх зі служби. Пенсіонерам з числа військовослужбовців та осіб, які отримують пенсію за цим Законом, у разі повторного прийняття їх на військову службу до Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань, Державної служби спеціального зв'язку та захисту інформації України та Державної спеціальної служби транспорту, службу до Національної поліції, органів та підрозділів цивільного захисту, податкової міліції та Державної кримінально-виконавчої служби України виплата пенсій на час їх служби припиняється. При наступному звільненні із служби цих осіб виплата їм пенсій здійснюється з урахуванням загальної вислуги років на день останнього звільнення.
Частиною 3 ст. 2 Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» також встановлено, що пенсіонерам з числа військовослужбовців та осіб, які отримують пенсію за цим Законом, у разі призову їх на військову службу під час часткової чи загальної мобілізації, на особливий період або прийняття на військову службу за контрактом у разі виникнення кризової ситуації, що загрожує національній безпеці, оголошення рішення про проведення мобілізації та (або) введення воєнного стану на строк до закінчення особливого періоду або до оголошення рішення про демобілізацію до Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань, органів та підрозділів цивільного захисту виплата пенсій на час такої служби не припиняється.
Так, законами України «Про оборону України», «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» визначено поняття особливий період, як період, що настає з моменту оголошення рішення про мобілізацію (крім цільової) або доведення його до виконавців стосовно прихованої мобілізації чи з моменту введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях та охоплює час мобілізації, воєнний час і частково відбудовний період після закінчення воєнних дій; особливий період - період функціонування національної економіки, органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, Збройних Сил України, інших військових формувань, сил цивільного захисту, підприємств, установ і організацій, а також виконання громадянами України свого конституційного обов'язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, який настає з моменту оголошення рішення про мобілізацію (крім цільової) або доведення його до виконавців стосовно прихованої мобілізації чи з моменту введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях та охоплює час мобілізації, воєнний час і частково відбудовний період після закінчення воєнних дій.
Мобілізація - комплекс заходів, здійснюваних з метою планомірного переведення національної економіки, діяльності органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ і організацій на функціонування в умовах особливого періоду, а Збройних Сил України, інших військових формувань, Оперативної-рятувальної служби цивільного захисту - на організацію і штати воєнного часу. Мобілізація може бути загальною або частковою та проводиться відкрито чи приховано.
Статтями 39, 40 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» передбачено, що призов військовозобов'язаних та резервістів на військову службу під час мобілізації проводиться в порядку, визначеному цим Законом та Законом України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію». Громадяни України, призвані на строкову військову службу, військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період, або прийняті на військову службу за контрактом у разі виникнення кризової ситуації, що загрожує національній безпеці, оголошення рішення про проведення мобілізації та (або) введення воєнного стану, користуються гарантіями, передбаченими законами України.
Статтями 2 та 15 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» передбачено, що ніхто не вправі обмежувати військовослужбовців та членів їх сімей у правах і свободах, визначених законодавством України. Пенсійне забезпечення військовослужбовців після звільнення їх з військової служби провадиться відповідно до Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб».
Указом Президента України «Про часткову мобілізацію» від 17 березня 2014 року №303/2014 була оголошена часткова мобілізація, у зв'язку із загостренням суспільно-політичної ситуації в країні.
14 січня 2015 року № 15/2015 було видано новий Указ Президента України «Про часткову мобілізацію».
Вказаним Указом передбачено проведення мобілізації із збереженням ряду пільг для військовослужбовців, які проходять військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період.
Встановлено, що контракт позивача від 06.02.2015 терміном на 5 років, який набув чинності, передбачає виконання (бойових) службових завдань в зоні АТО.
Отже, надаючи правову оцінку встановленим обставинам справи та аналізуючи вказані правові норми, суд приходить до висновку, що оскаржуване рішення Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві про те, що у ОСОБА_1 утворилась переплата пенсії в розмірі 112 766,77 грн. є незаконним та таким, що підлягає скасуванню, оскільки позивач прийнятий на військову службу за контрактом під час мобілізації у зв'язку з виникнення кризової ситуації, що загрожує національній безпеці, у зв'язку з чим на нього розповсюджується дія частини 3 статті 2 Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» щодо не припинення виплати пенсії.
З урахуванням вищевикладеного, а також з метою повного захисту прав і свобод позивача, враховуючи положення частини 2 статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України, суд вважає за необхідне вийти за межі позовних вимог, а саме.
Згідно з ч. 3 ст. 107 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" суми коштів, безпідставно стягнені органами Пенсійного фонду з юридичних і фізичних осіб, підлягають поверненню в триденний строк із дня прийняття рішення виконавчим органом Пенсійного фонду або судом про безпідставність їх стягнення, з одночасною сплатою нарахованої на ці суми пені, що визначається виходячи з розрахунку 120 відсотків річних облікової ставки Національного банку України.
Утримані згідно з оскаржуваним рішенням кошти з пенсії позивача мають бути йому повернені, виходячи з розрахунку 120 відсотків річних облікової ставки Національного банку України, з огляду на вказане положення Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування".
Відповідно до статті 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують як джерело права при розгляді справ положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та протоколів до неї, а також практику Європейського суду з прав людини та Європейської комісії з прав людини.
Відповідно до пунктів 21, 24 рішення у справі "Федоренко проти України" (№ 25921/02) Європейський суд з прав людини, здійснюючи прецедентне тлумачення статті 1 Першого Протоколу до Конвенції сформулював правову позицію про те, що право власності може бути "існуючим майном" або "виправданими очікуваннями" щодо отримання можливості ефективного використання права власності чи "законними сподіваннями" отримання права власності. Аналогічна правова позиція сформульована Європейським судом з прав людини і в справі Стреч проти Сполучного Королівства ("STRETCH v. THE UNITED KINGDOM " № 44277/98).
У межах вироблених Європейським судом з прав людини підходів до тлумачення поняття "майно", а саме в контексті статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, це поняття охоплює як "наявне майно", так і активи включаючи право вимоги, з посиланням на які заявник може стверджувати, що він має принаймні законні очікування стосовно ефективного здійснення свого "права власності" (пункт 74 рішення Європейського суду з прав людини "Фон Мальтцан та інші проти Німеччини"). Суд робить висновок, що певні законні очікування заявників підлягають правовому захисту, та формує позицію для інтерпретації вимоги як такої, що вона може вважатися "активом": вона повинна мати обґрунтовану законну підставу, якою, зокрема є чинна норма закону, тобто встановлена законом норма щодо виплат (пенсійних, заробітної плати, винагороди, допомоги) на момент дії цієї норми є "активом", на який може розраховувати громадянин як на свою власність ("MALTZAN (FREIHERR VON) AND OTHERS v. GERMANY " № 71916/01, 71917/01 та 10260/02).
У пункті 52 рішення у справі «Щокін проти України» (№ 23759/03 та № 37943/06) Європейський суд з прав людини зазначив, що тлумачення та застосування національного законодавства є прерогативою національних органів. Суд однак зобов'язаний переконатися в тому, що спосіб, в який тлумачиться і застосовується національне законодавство, призводить до наслідків, сумісних з принципами Конвенції з точки зору тлумачення їх у світлі практики Суду. Аналогічна правова позиція сформульована Європейським судом з прав людини і в справі «Скордіно проти Італії» («Scordino v. Italy» № 36813/97).
Згідно з частиною 1 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
Відповідно до статті 72 Кодексу адміністративного судочинства України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.
Частиною 2 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
У таких справах суб'єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.
На думку Окружного адміністративного суду міста Києва, відповідачем не доведено правомірність та обґрунтованість своїх дій, з урахуванням вимог, встановлених частиною 2 статті 19 Конституції України та частиною 2 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України, а тому, виходячи з меж заявлених позовних вимог та системного аналізу положень законодавства України, суд приходить до висновку про наявність правових підстав для задоволення позову.
Керуючись ст.ст. 77, 139, 246, 257-263, 382 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
1. Позов ОСОБА_1 задовольнити.
2. Визнати протиправним та скасувати Рішення Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві щодо переплати пенсії та утримання по 20 % від розміру пенсійної виплати ОСОБА_1 щомісячно;
3. Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в м. Києві повернути незаконно утримані кошти, виходячи з розрахунку 120 відсотків річних облікової ставки Національного банку України.
Рішення суду набирає законної сили в строк і порядку, передбачені статтею 255 Кодексу адміністративного судочинства України. Рішення суду може бути оскаржено за правилами, встановленими ст. ст. 293, 295 - 297 КАС України.
Суддя С.К. Каракашьян