07 травня 2019 року м. Рівне №460/3050/18
Рівненський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Щербакова В.В. за участю секретаря судового засідання Мидловець Л.О. та сторін і інших осіб, які беруть участь у справі:
позивача: ОСОБА_1 ,
відповідача: представник Редько Н.П.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу за позовом
ОСОБА_2
доМіністерства юстиції України
про визнання бездіяльності протиправною, стягнення середнього заробітку за час затримки виконання судового рішення, -
ОСОБА_3 (далі іменується - позивач) звернулася до Рівненського окружного адміністративного суду з позовом до Міністерства юстиції України (далі іменується - відповідач), в якому позивач просить суд визнати бездіяльності протиправною щодо невиконання рішення Житомирського апеляційного адміністративного суду від 08.12.2015 у справі №817/1828/15 про поновлення на посаді начальника Управління державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Рівненській області та не видання відповідного наказу про поновлення; стягнення середнього заробітку за час затримки виконання судового рішення з 10.09.2015 по день постановлення рішення суду.
В обґрунтування позову зазначає, що на день звернення до суду з даним позовом позивача не ознайомлено з наказом про поновлення на роботі та не повідомлено про існування такого наказу. Позивач вважає, що Міністерство юстиції України ухиляється від виконання рішення Житомирського апеляційного адміністративного суду від 08.12.2015 по справі №817/1828/15 в частині поновлення позивача на посаді начальника управління державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Рівненській області. Позивач вважає, що оскільки відповідачем судове рішення не виконане то стягненню підлягає сума за увесь час затримки невиконання судового рішення, тобто з 10.09.2015 по день прийняття рішення за даним позовом.
Ухвалою суду від 14.12.2018 прийнято позовну заяву до розгляду, відкрито провадження в адміністративній справі за правилами загального позовного провадження та призначено підготовче засідання.
Ухвалою суду від 07.03.2019 закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляд по суті.
Позивач в судовому засіданні адміністративний позовні вимог підтримала з підстав викладених в позовній заяві та просила задовольнити їх в повному обсязі.
Відповідач проти задоволення позову заперечив, у встановлений судом строк подав відзив на позовну заяву. Представник відповідача в судовому засідання зазначила, що судом було поновлено ОСОБА_4 на посаді начальника управління державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Рівненській області, на посаді, якої фактично ніколи не існувало. Оскільки Міністерство юстиції України як орган влади зобов'язаний діяти лише в межах та порядку, встановленими Конституцією та законами України, тому невиконання рішення суду про поновлення на посаді ОСОБА_5 зумовлено неможливістю встановити у відповідності до законодавства порядок та спосіб поновлення позивача на посаді не з вини відповідача, а у зв'язку з відсутністю механізму поновлення у даній справі. Також представник відповідача зазначає, що до позивача положення закону України “Про державну службу” від 10.12.2015 №889-VІІІ не застосовувалися, вимоги про стягнення середньої заробітної плати за час затримки виконання рішення суду у справі про поновлення з застосуванням коефіцієнта коригування не можуть бути задоволені, а при з'ясуванні розміру заробітку необхідно враховувати дохід, отриманий працівником за весь час вимушеного прогулу. На підставі викладеного просила відмовити в задоволені позовних вимог в повному обсязі.
В судовому засіданні 07.05.2019 проголошено вступну та резолютивну частину рішення.
Заслухавши учасників справи, дослідивши матеріали адміністративної справи, повно і всебічно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив наступне.
Постановою Рівненського окружного адміністративного суду від 10.09.2015 у справі №817/1828/15 позов ОСОБА_5 задоволено частково. Визнано протиправним та скасовано наказ Міністерства юстиції України №1797к від 03.06.2015. Визнано протиправним та скасовано наказ Головного територіального управління юстиції у Рівненській області №365/04/к від 03.06.2015. Поновлено ОСОБА_4 на посаді начальника управління державної виконавчої служби Головного управління юстиції у Рівненській області. Стягнуто з Головного територіального управління юстиції в Рівненській області на користь ОСОБА_5 заробітну плату за час вимушеного прогулу в розмірі 15 140, 00 грн. (http://www.reyestr.court.gov.ua/Review/52034204).
Постановою Житомирського апеляційного адміністративного суду від 08.12.2015 у справі №817/1828/15, яка набрала законної сили, апеляційну скаргу Міністерства юстиції України - залишено без задоволення. Апеляційну скаргу ОСОБА_2 задоволено, постанову Рівненського окружного адміністративного суду від 10.09.2015 скасовано та прийнято нову постанову. Позовні вимоги ОСОБА_2 задоволено, визнано протиправним та скасовано наказ Міністерства юстиції України №1797 к від 03.06.2015. Визнано протиправним та скасовано наказ Головного територіального управління юстиції у Рівненській області №365/04/к від 03.06.2015. Поновлено ОСОБА_6 на посаді начальника управління державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Рівненській області. Стягнуто з Головного територіального управління юстиції в Рівненській області на користь ОСОБА_2 заробітну плату за час вимушеного прогулу в розмірі 15 140, 00 грн. (http://www.reyestr.court.gov.ua/Review/54384565).
Оскільки відповідачем вказане рішення суду не виконує, наказ про поновлення на посаді не видає, заробітну плату не виплачує, позивач звернулася до суду з даним адміністративним позов.
Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, які виникли між сторонами, суд зазначає наступне.
Статтею 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Статтею 43 Конституції України встановлено, що кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. Кожен має право на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом. Держава створює умови для повного здійснення громадянами права на працю та гарантує захист від незаконного звільнення.
Однією із гарантій забезпечення права громадян на працю є передбачений у статті 5-1 КЗпП правовий захист від необґрунтованої відмови у прийнятті на роботу і незаконного звільнення, а також сприяння у збереженні роботи.
Статтею 129-1 Конституції України встановлено, що судові рішення ухвалюються судами іменем України та є обов'язковими до виконання.
Положеннями статей 14 та 370 КАС України регламентовано, що постанови та ухвали суду в адміністративних справах, що набрали законної сили, є обов'язковими до виконання на всій території України.
Аналогічні положення закріплені в статті 13 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" від 02.06.2016 №1402-VIІІ, зокрема, частиною другою визначено, що судові рішення, що набрали законної сили, є обов'язковими до виконання всіма органами державної влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими та службовими особами, фізичними і юридичними особами та їх об'єднаннями на всій території України.
Конституційний Суд України неодноразово зазначав, що виконання судового рішення є невід'ємною складовою права кожного на судовий захист і охоплює, зокрема, законодавчо визначений комплекс дій, спрямованих на захист і відновлення порушених прав, свобод, законних інтересів фізичних та юридичних осіб, суспільства, держави (п.2 мотивувальної частини рішення від 13.12.2012 №18-рп/2012); невиконання судового рішення загрожує сутності права на справедливий розгляд судом (п.3 мотивувальної частини рішення від 25.04.2012 №11-рп/2012).
Конституційний Суд України, розглядаючи справу, бере до уваги практику Європейського суду з прав людини, який, зокрема, в рішенні у справі "Шмалько проти України" від 20.07.2004 вказав, що право на виконання судового рішення є складовою права на судовий захист, передбаченого статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, для цілей якої виконання рішення, ухваленого будь-яким судом, має розцінюватися як складова частина судового розгляду (п.43).
Таким чином, право на судовий захист є конституційною гарантією прав і свобод людини і громадянина, а обов'язкове виконання судових рішень - складовою права на справедливий судовий захист.
Відповідно до ч.2 ст.372 КАС України, судове рішення, яке набрало законної сили або яке належить виконати негайно, є підставою для його виконання.
Відтак, добровільне виконання боржником судового рішення, яке набрало законної сили або яке належить виконати негайно, є законодавчо встановленим обов'язком такого боржника.
Судовим рішенням Житомирського апеляційного адміністративного суду у справі №817/1828/15, яке набрало законної сили 08.12.2015, підтверджено протиправність звільнення ОСОБА_5 , та відновлено її порушене право на працю шляхом поновлення на посаді, з якої його було незаконно звільнено, чим покладено на відповідача обов'язок виконати таке рішення.
При цьому, статтею 235 КЗпП України передбачено, що у разі звільнення без законної підстави або незаконного переведення на іншу роботу, у тому числі у зв'язку з повідомленням про порушення вимог Закону України «Про запобігання корупції» іншою особою, працівник повинен бути поновлений на попередній роботі органом, який розглядає трудовий спір.
При винесенні рішення про поновлення на роботі орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу або різниці в заробітку за час виконання нижче оплачуваної роботи, але не більш як за один рік.
Рішення про поновлення на роботі незаконно звільненого або переведеного на іншу роботу працівника, прийняте органом, який розглядає трудовий спір, підлягає негайному виконанню.
Відповідно до положень ст.236 КЗпП України, у разі затримки власником або уповноваженим ним органом виконання рішення органу, який розглядав трудовий спір про поновлення на роботі незаконно звільненого або переведеного на іншу роботу працівника, цей орган виносить ухвалу про виплату йому середнього заробітку або різниці в заробітку за час затримки.
Таким чином, підставою для виплати незаконно звільненому працівнику середнього заробітку є встановлений судом факт затримки власником або уповноваженим ним органом виконання рішення про поновлення на роботі.
Як встановлено з судового рішення від 08.12.2015 у справі №817/1828/15 на користь позивача стягнено заробітну плату за час вимушеного прогулу, з 03.06.2015 по день постановлення судового рішення - 10.09.2015.
Конституційний Суд України в рішенні від 29.01.2008 №2-рп/2008 зазначив, що право заробляти собі на життя є невід'ємним від права на саме життя, оскільки останнє є реальним лише тоді, коли матеріально забезпечене (абзац другий підпункту 6.1.1 підпункту 6.1 пункту 6 мотивувальної частини).
Згідно зі статтею 1 Конвенції Міжнародної організації праці «Про захист заробітної плати» №95, ратифікованої Україною 30.06.1961, термін "заробітна плата" означає, незалежно від назви й методу обчислення, будь-яку винагороду або заробіток, які можуть бути обчислені в грошах, і встановлені угодою або національним законодавством, що їх роботодавець повинен заплатити працівникові за працю, яку виконано чи має бути виконано, або за послуги, котрі надано чи має бути надано.
У вказаному рішенні також зазначено, що під заробітною платою, що належить працівникові, або, за визначенням, використаним у частині другій статті 233 Кодексу, належною працівнику заробітною платою необхідно розуміти усі виплати, на отримання яких працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, встановлених законодавством для осіб, які перебувають у трудових правовідносинах з роботодавцем, незалежно від того, чи було здійснене нарахування таких виплат.
Проаналізувавши зміст ч.2 ст.233 КЗпП України суд дійшов до висновку, що в разі порушення роботодавцем законодавства про оплату праці працівник має право без обмежень будь-яким строком звернутись до суду з позовом про стягнення заробітної плати, яка йому належить, тобто усіх виплат, на які працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, встановлених законодавством, незалежно від того, чи здійснив роботодавець нарахування таких виплат.
Судом встановлено, що на момент прийняття рішення у даній справі позивача на посаді не поновлено, належна їй заробітна плата не виплачується, а тому з відповідача підлягає стягненню середня заробітна плата за період 10.09.2015 по день постановлення рішення - 07.05.2019.
Згідно з п.6 постанови Пленуму Верховного суду України від 24.12.1999 №13 «Про практику застосування судами законодавства про оплату праці», задовольняючи вимоги про оплату праці, суд має навести в рішенні розрахунки, з яких він виходив при визначенні сум, що підлягають стягненню. Оскільки, справляння і сплата прибуткового податку з громадян є відповідно обов'язком роботодавця та працівника, суд визначає зазначену суму без утримання цього податку й інших обов'язкових платежів, про що зазначає в резолютивній частині рішення.
Відповідно до п.2 Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 №100 (далі - Порядок №100), у разі визнання середньої заробітної плати за час вимушеного прогулу середньомісячна заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні 2 календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов'язана відповідна виплата.
Згідно із п.3 розділу ІІІ Порядку №100, при обчисленні середньої заробітної плати у всіх випадках її збереження включаються: основна заробітна плата; доплати і надбавки (за надурочну роботу та роботу в нічний час; суміщення професій і посад; розширення зон обслуговування або виконання підвищених обсягів робіт робітниками-почасовиками; високі досягнення в праці (високу професійну майстерність); умови праці; інтенсивність праці; керівництво бригадою, вислугу років та інші); виробничі премії та премії за економію конкретних видів палива, електроенергії і теплової енергії; винагорода за підсумками річної роботи та вислугу років тощо. Премії включаються в заробіток того місяця, на який вони припадають згідно з розрахунковою відомістю на заробітну плату. Премії, які виплачуються за квартал і більш тривалий проміжок часу, при обчисленні середньої заробітної плати за останні два календарні місяці, включаються в заробіток в частині, що відповідає кількості місяців у розрахунковому періоді. У разі коли число робочих днів у розрахунковому періоді відпрацьовано не повністю, премії, винагороди та інші заохочувальні виплати під час обчислення середньої заробітної плати за останні два календарні місяці враховуються пропорційно часу, відпрацьованому в розрахунковому періоді.
Усі виплати включаються в розрахунок середньої заробітної плати у тому розмірі, в якому вони нараховані, без виключення сум відрахування на податки, стягнення аліментів тощо, за винятком відрахувань із заробітної плати осіб, засуджених за вироком суду до виправних робіт без позбавлення волі.
Як встановлено судовими рішеннями, які набрали законної сили у справі №817/3050/18 заробітна плата позивача за квітень-травень 2015 року становить 4390,82 грн. Середньоденна заробітна плата з розрахунку 29 робочих днів за квітень-травень 2015 року становить 151, 40 грн.
Таким чином, за період з 11 вересня 2015 року по 30 квітня 2016 року підлягає стягненню заробітна плата в розмірі 29144,50грн., в тому числі: в сумі 2725,20грн. за вересень 2015 року (18 робочих дні х 151,40грн.), в сумі 3179,40грн. за жовтень 2015 року (21 робочий день х 151,40грн.), в сумі 3179,40грн. за листопад 2015 року (21 робочий день х 151,40грн.). Відповідно до наявного в матеріалах справи штатного розпису у грудні 2015 року посадові оклади працівників Головного територіального управління юстиції у Рівненській області зросли на 1,25, а тому до заробітної плати позивача слід застосувати коефіцієнт коригування. Таким чином, середня зарплата, яка підлягає стягненню за грудень 2015 року становить 4352,75грн. (23 робочих дні х 151,40грн. х 1,25).
За 2016 рік підлягає стягненню заробітна плата в таких розмірах: за січень 2016 року 3595,75грн. (19 робочих дні х 151.40грн. х 1,25), за лютий 2016 року 3974,25грн. (21 робочий день х 151,40грн. х 1,25грн.), за березень 2016 року 4163,50грн. (22 робочі дні х 151,40грн. х 1,25) та за квітень 2016 року 3974,25грн. (21 робочий день х 151,40грн.х1,25).
01.05.2016 набрав чинності Закон України “Про державну службу” від 10.12.2015 №889-VIII (далі - Закон №889-VIII).
Відтак, нарахування середнього заробітку за період з 01.05.2016 повинно проводитися виходячи з установлених позивачу в трудовому договорі тарифної ставки, посадового (місячного) окладу, а оскільки позивача не було поновлено на посаді, то нарахування заробітної плати необхідно здійснювати відповідно до тарифної ставки для посади на якій позивача мали поновити.
Стаття 50 Закону встановлює складові заробітної плати державного службовця, а саме: посадовий оклад; надбавки за вислугу років; надбавки за ранг державного службовця; виплати за додаткове навантаження у зв'язку з виконанням обов'язків тимчасово відсутнього державного службовця у розмірі 50 відсотків посадового окладу тимчасово відсутнього державного службовця; виплати за додаткове навантаження у зв'язку з виконанням обов'язків за вакантною посадою державної служби за рахунок економії фонду посадового окладу за відповідною посадою; премії (у разі встановлення).
Постановою Житомирського апеляційного адміністративного суду від 08.12.2015 у справі №817/1828/15, яка набрали законної сили, встановлено, що посада начальника Головного територіального управління юстиції віднесена до четвертої категорії (за категорією є такою, на призначення на яку позивач має найвищий можливий ранг державного службовця).
Згідно з Постановою Кабінету Міністрів України «Деякі питання оплати праці державних службовців у 2016 році» від 06.04.2016 №292, розмір посадового окладу керівника самостійного відділу, служби, до якого відноситься посада позивача, на якій вона підлягає поновленню, становить 4997грн.
Позивачу за 4 ранг державного службовця належить надбавка до посадового окладу, який, відповідно до Постанови Кабінету Міністрів України від 06.04.2016 №292, встановлюється в розмірі 700,00грн.
Крім того, враховуючи вимоги ст.52 Закону №889-VІІІ та стаж державної служби позивача, належна ОСОБА_7 надбавка за вислугу років на державній службі становить 48% від посадового окладу, що у 2016 році склала 2398,56грн.
За таких обставин, середньомісячний розмір заробітної плати позивача з 01.05.2016 по 31.12.2016 становить 69748,56грн. ((4997грн. оклад + 2398,56грн. надбавка за вислугу років + 700 грн. надбавка за ранг) х 168 робочих днів).
Щодо розміру середньомісячної заробітної плати позивача з січня 2017 року по травень 2019 року, то слід зазначити, що з 18.01.2017 набрала чинності Постановою Кабінету Міністрів України «Питання оплати праці працівників державних органів», яка підлягає застосуванню при виборі тарифної ставки для посади позивача у відповідній редакції відповідного року.
Середньомісячний розмір заробітної плати позивача з 01.01.2017 по 31.12.2017 становить 133473,60грн. ((6800грн. оклад + 3264грн. надбавка за вислугу років + 700 грн. надбавка за ранг) х 248 робочих днів).
Середньомісячний розмір заробітної плати позивача з 01.01.2018 по 31.12.2018 становить 170975грн. ((9000грн. оклад + 4320грн. надбавка за вислугу років + 700 грн. надбавка за ранг) х 250 робочих днів).
Середньомісячний розмір заробітної плати позивача з 01.01.2019 по 07.05.2019 становить 62372,15грн. ((9691грн. оклад + 4651,69грн. надбавка за вислугу років + 700 грн. надбавка за ранг) х 85 робочих днів).
Загальна сума, що підлягає стягненню на користь позивача складає 465713,81грн.
Відповідно до п.3 Порядку №100, усі виплати включаються в розрахунок середньої заробітної плати у тому розмірі, в якому вони нараховані, без виключення сум відрахування на податки, стягнення аліментів тощо, за винятком відрахувань із заробітної плати осіб, засуджених за вироком суду до виправних робіт без позбавлення волі.
Згідно з п.171.1 ст.171 Податкового кодексу України, особою, відповідальною за нарахування, утримання та сплату (перерахування) до бюджету податку з доходів у вигляді заробітної плати, є роботодавець, який виплачує такі доходи на користь платника податку. Податковий агент, який нараховує (виплачує, надає) оподатковуваний дохід на користь платника податку, зобов'язаний утримувати податок із суми такого доходу за його рахунок, використовуючи ставку податку, визначену в статті 167 цього Кодексу (пп. 168.1.1 п. 168.1 ст. 168 Податкового кодексу України).
Оскільки справляння і сплата податку з доходів громадян є відповідно обов'язком роботодавця, а не працівника, то сума середнього заробітку визначена без утримання такого податку та інших обов'язкових платежів, які повинен утримати та сплатити за працівника роботодавець.
Враховуючи вищевикладене, позовна вимога позивача про стягнення середнього заробітку за час затримки виконання рішення Житомирського апеляційного адміністративного суду від 08.12.2015 по справі №817/1828/15 є обґрунтованою та підлягає задоволенню
Щодо позовної вимоги про визнання протиправною бездіяльності щодо невиконання рішення Житомирського апеляційного адміністративного суду від 08.12.2015 у справі №817/1828/15 про поновлення на посаді начальника Управління державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Рівненській області та не видання відповідного наказу про поновлення, суд зазначає наступне.
За нормами ст. 2 КАС України, завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Відповідно до ч.1, 2 ст.5 КАС України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист шляхом: 1) визнання протиправним та не чинним нормативно-правового акта чи окремих його положень; 2) визнання протиправним та скасування індивідуального акта чи окремих його положень; 3) визнання дій суб'єкта владних повноважень протиправними та зобов'язання утриматися від вчинення певних дій; 4) визнання бездіяльності суб'єкта владних повноважень протиправною та зобов'язання вчинити певні дії; 5) встановлення наявності чи відсутності компетенції (повноважень) суб'єкта владних повноважень; 6) прийняття судом одного з рішень, зазначених у пунктах 1 - 4 цієї частини та стягнення з відповідача - суб'єкта владних повноважень коштів на відшкодування шкоди, заподіяної його протиправними рішеннями, дією або бездіяльністю.
Захист порушених прав, свобод чи інтересів особи, яка звернулася до суду, може здійснюватися судом також в інший спосіб, який не суперечить закону і забезпечує ефективний захист прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб'єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Суд повторює, що Постановою Житомирського апеляційного адміністративного суду від 08.12.2015 у справі №817/1828/15, яка набрала законної сили, позовні вимоги позивача були задоволені в повному обсязі, зокрема, позивач була поновлена на посаді начальника управління державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Рівненській області, тобто права позивача були захищені судом, який прийняв відповідне рішення.
В разі ж задоволення позовної вимоги про визнання протиправною бездіяльність Міністерства юстиції України щодо невиконання зазначеного вище рішення, судом буде порушено принцип правової визначеності, відповідно до якого, остаточне рішення правомочного суду, яке вступило в законну силу, є обов'язковим для сторін і не підлягає сумніву.
Разом з тим, суд звертає увагу на приписи ч.1, 6 ст.383 КАС України, за якими особа-позивач, на користь якої ухвалено рішення суду, має право подати до суду першої інстанції заяву про визнання протиправними рішень, дій чи бездіяльності, вчинених суб'єктом владних повноважень - відповідачем на виконання такого рішення суду, або порушення прав позивача, підтверджених таким рішенням суду.
За відсутності обставин протиправності відповідних рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень - відповідача та порушення ним прав, свобод, інтересів особи-позивача, суд залишає заяву без задоволення. За наявності підстав для задоволення заяви суд постановляє ухвалу в порядку, передбаченому статтею 249 цього Кодексу.
Тобто, якщо позивач бачить, що остаточне рішення суду суб'єктом владних повноважень не виконується, то він вправі подати заяву у порядку ст.383 КАС України, а не новий позов.
За наведених обставин, дослідивши усі обставини справи, оцінивши належність, допустимість, достовірність кожного здобутого доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності, суд дійшов висновку про часткове задоволення позову позивача.
Враховуючи, що позивач звільнений від сплати судового збору на підставі п.1 ч.1 ст.5 Закону України “Про судовий збір”, судові витрати згідно ч.1 ст.139 КАС України йому не відшкодовуються.
Керуючись статтями 241-246, 255, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
Позовну заяву ОСОБА_2 ( АДРЕСА_1 ; РНОКПП НОМЕР_1 ) до Міністерства юстиції України (вул.Городецького,13, м.Київ 1, 01001; код ЄДРПОУ 00015622) про визнання бездіяльності протиправною, стягнення середнього заробітку за час затримки виконання судового рішення - задовольнити частково.
Стягнути з Міністерства юстиції України на користь ОСОБА_2 середній заробіток за період з 11.09.2015 по 07.05.2019 в розмірі 465713,81грн. (чотириста шістдесят п'ять тисяч сімсот тринадцять гривень 81 коп.).
В задоволенні решти позовних вимог відмовити.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Апеляційна скарга подається до Восьмого апеляційного адміністративного суду через Рівненський окружний адміністративний суд.
Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Повний текст рішення складений 01 липня 2019 року.
Суддя Щербаков В.В.