Справа № 420/519/19
01 липня 2019 року м. Одеса
Суддя Одеського окружного адміністративного суду Балан Я.В., розглянувши у порядку письмового провадження, за наявними матеріалами, адміністративну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до Виконавчого комітету Кілійської міської ради, про визнання протиправними дії, зобов'язання вчинити певні дії, -
До Одеського окружного адміністративного суду з позовною заявою звернулась ОСОБА_1 до Виконавчого комітету Кілійської міської ради, про:
визнання протиправними дії Виконавчого комітету Кілійської міської ради щодо не надання запитуваної публічної інформації;
зобов'язання Виконавчого комітету Кілійської міської ради надати копії запитуваних документів, а саме: копії усіх розпоряджень Кілійського міського голови ОСОБА_2 з усіма додатками, виданими ОСОБА_2 у період з моменту набуття ним своїх повноважень по 13 грудня 2018 року;
зобов'язання Виконавчого комітету Кілійської міської ради протягом місяця з моменту набрання рішенням суду законної сили надати до Одеського окружного адміністративного суду звіт про виконання судового рішення.
Адміністративний позов мотивовано наступним.
ОСОБА_1, збираючи матеріал для написання журналістської статті, неодноразово зверталася до Виконавчого комітету Кілійської міської ради з запитами на отримання публічної інформації, в яких просила надати копії усіх розпоряджень Кілійського міського голови ОСОБА_2, з усіма додатками. Проте, на думку позивача, Виконавчий комітет Кілійської міської ради умисно затягував строк надання відповіді на запити порушуючи Закон України «Про доступ до публічної інформації». ОСОБА_1, наголошувала, що відповідач грубо порушив її право на доступ до публічної інформації, оскільки фактично відмовив у наданні запитуваних копій документів. Крім того, відмова Виконавчого комітету Кілійської міської ради не пов'язана з жодною з підстав визначених частиною 1 статті 22 Закону України «Про доступ до публічної інформації».
Ухвалою Одеського окружного адміністративного суду від 05 квітня 2019 року, вищезгадану позовну заяву прийнято до розгляду, відкрито спрощене позовне провадження по справі, без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні).
Ухвалою Одеського окружного адміністративного суду від 24 квітня 2019 року, постановлено продовжити розгляд справи у порядку загального позовного провадження.
18 червня 2019 року закрито підготовче засідання по справі та призначено справу до судового розгляду суті.
Крім того, 18 червня 2019 року, через канцелярію Одеського окружного адміністративного суду від позивача (вх.№ 21891/19 від 18.06.2019р.) та представника відповідача (вх.№ 21893/19 від 18.06.2019р.) надійшли клопотання про продовження розгляду справи у порядку письмового провадження. З урахуванням клопотань сторін, розгляд справи здійснено судом без участі сторін у порядку письмового провадження.
Пунктом 10 частини 1 статті 4 КАС України письмове провадження - розгляд і вирішення адміністративної справи або окремого процесуального питання в суді першої, апеляційної чи касаційної інстанції без повідомлення та (або) виклику учасників справи та проведення судового засідання на підставі матеріалів.
У встановлений судом строк, відповідач надав відзив (вх.№15801/19 від 03.05.20149р.) на позовну заяву (а.с.137-142).
Відзив обґрунтований наступним.
Закон України «Про доступ до публічної інформації» передбачає режим найбільшого сприяння запитувачам в отриманні інформації. Тому, за чіткістю формулювання запиту неодноразово у письмовому вигляді та усному, Виконавчий комітет Кілійської міської ради намагався уточнити, яку саме інформацію бажає отримати ОСОБА_1 Проте, позивач, ігноруючи відповіді виконавчого комітету у своїх запитах жодним чином не уточнила, якого характеру розпорядження вона бажає отримати. Виконавчий комітет Кілійської міської ради наголошував, що не відмовляв у наданні запитуваної інформації, а лише намагався її конкретизувати, щоб надати повну інформацію згідно законодавства. Крім того, відповідачем зазначалося про відсутність можливості у даній ситуації визначити обґрунтованість обмеження доступу.
18 вересня 2018 року, ОСОБА_1, на підставі статті 34 Конституції України та статті 5 Закону України «Про інформацію», через офіційну електронну адресу Виконавчого комітету Кілійської міської ради звернулась з запитом на отримання публічної інформації. ОСОБА_1 бажала отримати копії усіх розпряджень Кілійського міського голови ОСОБА_2 з усіма додатками (а.с.74).
Вищевказаний запит було обґрунтовано статтею 29 Закону України «Про інформацію», а саме тим, що на думку позивача розпорядження міського голови ОСОБА_2, є предметом суспільного інтересу та можуть свідчити про можливість порушення прав людини, введення громадськості в оману, шкідливі екологічні та інші негативні наслідки діяльності (бездіяльності) фізичних або юридичних осіб, тощо.
Листом №31/02-06 від 24.09.2018 року, Виконавчий комітет Кілійської міської ради повідомив ОСОБА_1, що згідно статті 19 Закону України «Про доступ до публічної інформації», запит має містити загальний опис інформації або вид, назву, реквізити чи зміст документа, щодо якого зроблено запит, якщо запитувачу це відомо. Відповідач зазначив, що не відмовляє у наданні інформації, проте просить надати загальний опис, які саме копії розпоряджень Кілійського міського голови необхідно надати (а.с.75).
Крім того, листом №32/02-06 від 24.09.2018 року, відповідач продовжив строк розгляду запиту до 20 робочих днів, оскільки запитувана ОСОБА_1, у запиті від 18.09.2019 року, інформація, потребує пошуку серед значної кількості даних (а.с.76).
24 вересня 2019 року, позивач повторно звернулась до Виконавчого комітету Кілійської міської ради з запитом на отриманні публічної інформації та попросила надати копії усіх розпоряджень Кілійського міського голови ОСОБА_2 з усіма додатками, виданих ОСОБА_2, у період з набуття повноважень та на дату подання запиту (розпорядження №1, розпорядження №2, розпорядження №3, розпорядження №4, розпорядження №5 і так далі до 24.09.2018 року включно) (а.с.77).
У листі №02-06/33 від 18 жовтня 2018 року, відповідачем знов наголошувалося на відсутності загального опису інформації, визначеності якого саме характеру розпорядження позивач бажає отримати. Вказувалося на те, що відповідачу не зрозуміло, який саме суспільний інтерес можуть нести розпорядження міського голови відносно кадрових чи організаційних питань, тощо. Проте зазначалося, по ОСОБА_1, не відмовлено у наданні інформації, проте для її отримання позивачу необхідно надати загальний опис розпоряджень. У зв'язку з тим, що запитувана інформація потребує пошуку серед значної кількості даних, строк розгляду запиту було продовжено до 20 днів (а.с.78-79).
22 жовтня 2018 року, ОСОБА_1, ще раз було надіслано до відповідача аналогічний попередньому запит на отримання публічної інформації (а.с.80-81).
Листом №02-06-35 від 25 жовтня 2018 року, Виконавчий комітет Кілійської міської ради, проінформував ОСОБА_1, що станом на 25 жовтня 2018 року, не має в наявності розпорядження №1, розпорядження №2 розпорядження №3 розпорядження №4, розпорядження №5 і так далі до 24.09.2018 року включно (а.с.82).
30 жовтня 2018 року (а.с.83-84), 14 грудня 2018 року (а.с.87-88), позивач зверталася з запитами до Виконавчого комітету Кілійської міської ради з метою отримання копій усіх розпоряджень Кілійського міського голови ОСОБА_2 з усіма додатками, виданих ОСОБА_2, у період набуття повноважень та на дату подання запиту, проте, кожного разу відповідач листами №02-06/37 від 02.11.2018 року (а.с.85) та 02-06/45 від 20.12.2018 року (а.с.89) продовжував строк надання відповіді до 20 днів, у зв'язку з значним об'ємом запитуваної інформації та листами №02-06/39 від 07.12.2018 року (а.с.86) та №02-06/45 від 15.01.2019 року (а.с.90) повідомляв про необхідність конкретизувати, які саме розпорядження Кілійського міського голови, виданих відповідно по повноважень визначених статтею 42 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні», позивач бажає отримати.
Не погоджуючись з діями Виконавчого комітету Кілійської міської ради, вважаючи їх фактичною відмовою у наданні відповіді на запити про отримання публічної інформації, позивач звернулась до суду з даною позовною заявою.
Відповідно до положень ст. 40 Конституції України усі мають право направляти індивідуальні чи колективні письмові звернення або особисто звертатися до органів державної влади, органів місцевого самоврядування та посадових і службових осіб цих органів, що зобов'язані розглянути звернення і дати обґрунтовану відповідь у встановлений законом строк.
Згідно із положеннями ст. 1 Закону України “Про інформацію” № 2657-XII від 02.10.1992 року (далі - Закон України «Про інформацію»), публічна інформація - це відображена та задокументована будь-якими засобами та на будь-яких носіях інформація, що була отримана або створена в процесі виконання суб'єктами владних повноважень своїх обов'язків, передбачених чинним законодавством, або яка знаходиться у володінні суб'єктів владних повноважень, інших розпорядників публічної інформації, визначених цим Законом. Публічна інформація є відкритою, крім випадків, встановлених законом.
Відповідно до ст. 5 Закону України "Про інформацію" кожен має право на інформацію, що передбачає можливість вільного одержання, використання, поширення, зберігання та захисту інформації, необхідної для реалізації своїх прав, свобод і законних інтересів. Реалізація права на інформацію не повинна порушувати громадські, політичні, економічні, соціальні, духовні, екологічні та інші права, свободи і законні інтереси інших громадян, права та інтереси юридичних осіб.
Згідно із ст. 7 Закону України "Про інформацію" право на інформацію охороняється законом. Держава гарантує всім суб'єктам інформаційних відносин рівні права і можливості доступу до інформації. Ніхто не може обмежувати права особи у виборі форм і джерел одержання інформації, за винятком випадків, передбачених законом. Суб'єкт інформаційних відносин може вимагати усунення будь-яких порушень його права на інформацію.
Згідно з ст. 2 Закону України "Про доступ до публічної інформації" № 2939-VI від 13.01.2011 року (далі - Закону України «Про доступ до публічної інформації»), метою цього Закону є забезпечення прозорості та відкритості суб'єктів владних повноважень і створення механізмів реалізації права кожного на доступ до публічної інформації.
Аналіз визначення публічної інформації та переліку розпорядників публічної інформації, закріпленого у ст. 13 Закону України "Про доступ до публічної інформації", свідчить, що публічною інформацією є відображена або задокументована будь-якими засобами та на будь-яких носіях: уся інформація, що перебуває у володінні суб'єктів владних повноважень, тобто органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, органів влади Автономної Республіки Крим, інших суб'єктів, що здійснюють владні управлінські функції відповідно до законодавства та рішення яких є обов'язковими для виконання (пункт 1 частини першої ст.13);інформація щодо використання бюджетних коштів юридичними особами, що фінансуються з державного, місцевих бюджетів, бюджету Автономної Республіки Крим (пункт 2 частини першої ст.13); інформація, пов'язана з виконанням особами делегованих повноважень суб'єктів владних повноважень згідно із законом чи договором, включаючи надання освітніх, оздоровчих, соціальних або інших державних послуг (пункт 3 частини першої ст.13); інформація щодо умов постачання товарів, послуг та цін на них, якщо йдеться про суб'єктів господарювання, які займають домінуюче становище на ринку або наділені спеціальними чи виключними правами, або є природними монополіями (пункт 4 частини першої ст.13); інформація про стан довкілля; якість харчових продуктів і предметів побуту; аварії, катастрофи, небезпечні природні явища та інші надзвичайні події, що сталися або можуть статися і загрожують здоров'ю та безпеці громадян; інша інформація, що становить суспільний інтерес (суспільно необхідна інформація) (частина друга ст.13).
Отже, визначальним для публічної інформації є те, що вона заздалегідь зафіксована будь-якими засобами та на будь-яких носіях та знаходилась у володінні суб'єктів владних повноважень, інших розпорядників публічної інформації.
Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 3 Закону України "Про доступ до публічної інформації", право на доступ до публічної інформації гарантується, зокрема, обов'язком розпорядників інформації надавати та оприлюднювати інформацію, крім випадків, передбачених законом.
Згідно з п. 2 ч. 1 ст. 4 Закону України "Про доступ до публічної інформації", доступ до публічної інформації відповідно до цього Закону здійснюється на принципах, зокрема, вільного отримання, поширення та будь-якого іншого використання інформації, що була надана або оприлюднена відповідно до цього Закону, крім обмежень, встановлених законом.
Відповідно до ч. 4 ст. 13 Закону України "Про доступ до публічної інформації", усі розпорядники інформації незалежно від нормативно-правового акта, на підставі якого вони діють, при вирішенні питань щодо доступу до інформації мають керуватися цим Законом.
Запитувач має право звернутися до розпорядника інформації із запитом на інформацію не залежно від того, стосується ця інформація його особисто чи ні, без пояснення причини подання запиту і в силу норми ст. 14 Закону розпорядники інформації зобов'язані надавати достовірну, точну та повну інформацію.
Відповідно до частини другої статті 1 Закону України «Про доступ до публічної інформації» публічна інформація є відкритою, крім випадків, встановлених законом.
Такі випадки встановлені частиною першою статті 6 цього Закону, згідно з якою публічною інформацією з обмеженим доступом є: 1) конфіденційна інформація; 2) таємна інформація; 3) службова інформація.
Відповідно до статті 20 Закону України "Про доступ до публічної інформації" розпорядник інформації має надати відповідь на запит на інформацію не пізніше п'яти робочих днів з дня отримання запиту. У разі якщо запит стосується надання великого обсягу інформації або потребує пошуку інформації серед значної кількості даних, розпорядник інформації може продовжити строк розгляду запиту до 20 робочих днів з обґрунтуванням такого продовження. Про продовження строку розпорядник інформації повідомляє запитувача в письмовій формі не пізніше п'яти робочих днів з дня отримання запиту.
Підстави для відмови у задоволенні запиту на інформацію визначено ст. 22 Закону України «Про доступ до публічної інформації», якою передбачено, що розпорядник інформації має право відмовити в задоволенні запиту в таких випадках:
1) розпорядник інформації не володіє і не зобов'язаний відповідно до його компетенції, передбаченої законодавством, володіти інформацією, щодо якої зроблено запит;
2) інформація, що запитується, належить до категорії інформації з обмеженим доступом відповідно до частини другої статті 6 цього Закону;
3) особа, яка подала запит на інформацію, не оплатила передбачені статтею 21 цього Закону фактичні витрати, пов'язані з копіюванням або друком;
4) не дотримано вимог до запиту на інформацію, передбачених частиною п'ятою статті 19 цього Закону.
Статтею 23 Закону України «Про доступ до публічної інформації» врегульовано, що рішення, дії чи бездіяльність розпорядників інформації можуть бути оскаржені до керівника розпорядника, вищого органу або суду.
Запитувач має право оскаржити: 1) відмову в задоволенні запиту на інформацію; 2) відстрочку задоволення запиту на інформацію; 3) ненадання відповіді на запит на інформацію; 4) надання недостовірної або неповної інформації; 5) несвоєчасне надання інформації; 6) невиконання розпорядниками обов'язку оприлюднювати інформацію відповідно до статті 15 цього Закону; 7) інші рішення, дії чи бездіяльність розпорядників інформації, що порушили законні права та інтереси запитувача.
З аналізу вищезазначених приписів пункту 1 частини першої статті 22 Закону України «Про доступ до публічної інформації», у задоволенні запиту може бути відмовлено лише у разі наявності одночасно двох умов: відсутності інформації у володінні розпорядника інформації та відсутності у нього обов'язку володіти нею. Якщо інформація відсутня, але розпорядник зобов'язаний нею володіти, то згідно із принципом законності він повинен усунути порушення закону та вжити заходів щодо набуття (створення) запитаної інформації, продовживши у разі необхідності строк розгляду запиту на інформацію.
Крім того, згідно частини 2 статті 22 Закону України «Про доступ до публічної інформації», відповідь розпорядника інформації про те, що інформація може бути одержана запитувачем із загальнодоступних джерел, або відповідь не по суті запиту вважається неправомірною відмовою в наданні інформації.
Судом встановлено та матеріалами справи підтверджено, що Виконавчий комітет Кілійської міської ради, замість надання запитуваних копій розпоряджень, повідомляв ОСОБА_1, що розпорядження про скликання пленарних засідань сесії Кілійської міської ради, засідань виконкомів Кілійської міської ради систематично оприлюднюються в офіційних друкованих засобах масової інформації та на офіційному веб-сайті в мережі Інтернет (а.с.55).
Стосовно розпоряджень Кілійського міського голови ОСОБА_2, суд зазначає наступне.
Згідно частини 8 статті 59 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» №280/97-ВР від 21.05.1997 року, сільський, селищний, міський голова, голова районної у місті, районної, обласної ради в межах своїх повноважень видає розпорядження.
Таким чином, з аналізу вищенаведених норм слідує висновок про те, що виконавчий комітет Кілійської міської ради є розпорядником запитуваної позивачем інформації, а відтак у відповідача відсутні правові підстави, передбачені статтею 22 Закону України «Про доступ до публічної інформації», для відмови у задоволенні запиту про надання такої інформації, яка за своєю суттю є публічною.
Слід зазначити, що Виконавчим комітетом Кілійської міської ради, разом з відзивом на позовну заяву було надано копії титульних аркушів журналів реєстрації розпоряджень голови ради ОСОБА_2, зокрема: розпоряджень з основної діяльності від 09 січня 2018 року (а.с.159), розпоряджень з кадрових питань від 03 січня 2018 року (а.с.160), крім того - книги обліку відпусток (а.с.161) та реєстрації відряджень Кілійського міського голови (а.с.162).
Враховуючи вищевикладене, суд дійшов висновку, що відповідачем, розпорядником публічної інформації, не надано відповідей по суті запитів позивача, чим неправомірно відмовлено у наданні запитуваної інформації, а тому, позовні вимоги в частині визнання дій Виконавчого комітету Кілійської сільської ради протиправними, підлягають задоволенню.
Водночас, стосовно позовних вимог у частині зобов'язання відповідача надати позивачу запитувану публічну інформацію, судом враховано наступне.
Згідно ст.17 Закону України «Про виконання рішень і застосування практики Європейського Суду з прав людини» суди застосовують при розгляді справ Конвенцію і практику Суду як джерело права.
Європейський суд з прав людини у п. 50 рішення від 13 січня 2011 року (остаточне) по справі «Чуйкіна проти України» (case of Chuykina v. Ukraine) (Заява № 28924/04) зазначив, що суд нагадує, що процесуальні гарантії, викладені у статті 6 Конвенції, забезпечують кожному право звертатися до суду з позовом щодо своїх цивільних прав та обов'язків. Таким чином стаття 6 Конвенції втілює «право на суд», в якому право на доступ до суду, тобто право ініціювати в судах провадження з цивільних питань становить один з його аспектів (див. рішення від 21 лютого 1975 року у справі «Голдер проти Сполученого Королівства» (Golder v. the United Kingdom), пп. 2836, Series A № 18). Крім того, порушення судового провадження саме по собі не задовольняє усіх вимог п. 1 ст. 6 Конвенції. Ціль Конвенції гарантувати права, які є практичними та ефективними, а не теоретичними або ілюзорними. Право на доступ до суду включає в себе не лише право ініціювати провадження, а й право отримати «вирішення» спору судом. Воно було б ілюзорним, якби національна правова система Договірної держави дозволяла особі подати до суду цивільний позов без гарантії того, що справу буде вирішено остаточним рішенням в судовому провадженні. Для п. 1 статті 6 Конвенції було б неможливо детально описувати процесуальні гарантії, які надаються сторонам у судовому процесі провадженні, яке є справедливим, публічним та швидким, не гарантувавши сторонам того, що їхні цивільні спори будуть остаточно вирішені (див. рішення у справах «Мултіплекс проти Хорватії» (Multiplex v. Croatia), заява № 58112/00, п. 45, від 10 липня 2003 року, та «Кутіч проти Хорватії» (Kutic v. Croatia), заява № 48778/99, п. 25, ECHR 2002-II).
З огляду на те, що відповідачем не вчинені всі необхідні дії, передбачені чинним законодавством України щодо розгляду та вирішення запиту щодо доступу до публічної інформації по суті, враховуючи, що суд встановив, що відповідач є розпорядником запитуваної інформації та ця інформація відноситься до публічної інформації, згідно з ст. 6 Закону України «Про доступ до публічної інформації», відсутності необхідності вирішення відповідачем інших питань, ніж ті, які поставлені у запиті позивача, суд вважає правомірними та обґрунтованими позовні вимоги стосовно зобов'язання відповідача надати позивачу повну та достовірну інформацію на запити.
Крім того, вищевказане зобов'язання є дотриманням судом гарантій про те, що спір між сторонами буде остаточно вирішений.
Відповідно до ч. 4 ст. 245 КАС України, у випадку, визначеному п. 4 ч. 2 цієї статті, суд може зобов'язати відповідача - суб'єкта владних повноважень прийняти рішення на користь позивача, якщо для його прийняття виконано всі умови, визначені законом, і прийняття такого рішення не передбачає права суб'єкта владних повноважень діяти на власний розсуд.
За приписами частини 5 статті 242 КАС України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Аналогічна правова позиція щодо застосування зазначених норм права вже була висловлена Верховним Судом по адміністративній справі № 818/1041/17 від 20 лютого 2019 року.
Пунктом 29 Рішення Європейського суду з прав людини від 09.12.1994р. Справа «РуїзТоріха проти Іспанії» (серія А, №303А) Суд повторює, що згідно з його установленою практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтованості рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення.
Таким чином, на підставі ст. 8 КАС України, згідно якої усі учасники адміністративного процесу є рівними та ст. 9 КАС України, згідно якої розгляд і вирішення справ у адміністративних судах здійснюється на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості, з'ясувавши обставини у справі, перевіривши всі доводи і заперечення сторін та надавши правову оцінку наданим доказам, суд дійшов висновку, що позовні вимоги ОСОБА_1 підлягають задоволенню.
Проте, стосовно зобов'язання Виконавчого комітету Кілійської міської ради протягом місяця з моменту набрання рішенням суду законної сили надати до Одеського окружного адміністративного суду звіт про виконання судового рішення, суд зазначає наступне.
Судовий контроль - це спеціальний вид провадження в адміністративному судочинстві, відмінний від позовного, що має спеціальну мету та полягає не у вирішенні нового публічно-правового спору, а у перевірці обставин, що перешкоджають виконанню такого рішення суду та відновленню порушених прав особи-позивача.
Так, відповідно до частини 1 статті 382 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, який ухвалив судове рішення в адміністративній справі, може зобов'язати суб'єкта владних повноважень, не на користь якого ухвалене судове рішення, подати у встановлений судом строк звіт про виконання судового рішення.
Згідно з частиною 2 статті 382 Кодексу адміністративного судочинства України, за наслідками розгляду звіту суб'єкта владних повноважень про виконання рішення суду або в разі неподання такого звіту суддя своєю ухвалою може встановити новий строк подання звіту, накласти на керівника суб'єкта владних повноважень, відповідального за виконання рішення, штраф у сумі від двадцяти до сорока розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.
З наведеного слідує, що повноваження адміністративного суду накладати на суб'єкта владних повноважень зобов'язання подати звіт про виконання рішення суду є правом суду, а не його обов'язком, реалізація якого можлива у випадку доведення позивачем або встановлення судом під час розгляду справи, що за відсутності такого контролю рішення суду залишиться не виконаним, чи для його виконання доведеться докласти значних зусиль.
Тобто, встановлення судового контролю є диспозитивним правом суду, яке може використовуватися в залежності від наявності об'єктивних обставин, які підтверджені належними та допустимими доказами.
Аналогічна правова позиція висловлена Верховним судом у постанові від 31 липня 2018 року по справі №235/7638/16-а та ухвалі по справі №805/516/18-а від 23 квітня 2019 року.
Крім того, суд зазначає, що згідно з ч.1 ст.370 КАС України, судове рішення, яке набрало законної сили, є обов'язковим для учасників справи, для їх правонаступників, а також для всіх органів, підприємств, установ та організацій, посадових чи службових осіб, інших фізичних осіб і підлягає виконанню на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, або за принципом взаємності, - за її межами.
Невиконання судового рішення тягне за собою відповідальність, встановлену законом.
Відповідно до ст.1 Закону України «Про виконавче провадження» №1404-VIII від 02.06.2016 року, виконавче провадження - завершальна стадія судового провадження, а примусове виконання судових рішень - сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.
Суд наголошує, що обов'язковість судового рішення, яке набрало законної сили, забезпечується, в першу чергу, через примусове виконання судових рішень відповідно до Закону України "Про виконавче провадження" №1404-VIII від 02.06.2016 року.
Поряд з цим, суд враховує, що позивачем не наведено причин та не надано доказів, які б свідчили про те, що відповідач може ухилятися від виконання рішення суду.
З огляду на викладене, суд не вбачає за доцільне встановлення судового контролю у даній адміністративній справі.
Розподіл судових витрат.
Відповідно до ч. 1 ст. 143 КАС України суд вирішує питання щодо судових витрат у рішенні, постанові або ухвалі.
Згідно частини 1 статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України, при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Під час подання позовної заяви, ОСОБА_1, було сплачено судовий збір у розмірі 768,40 гривень, згідно квитанції №0.0.1248450820.1 від 23 січня 2019 року, який підлягає відшкодуванню.
Керуючись статтями 9, 14, 73-78, 90, 143, 173-183, 242-246, 250, 255 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,-
Позовні вимоги ОСОБА_1 (АДРЕСА_1, РНКППНОМЕР_1) до Виконавчого комітету Кілійської міської ради (68300, Одеська область, м. Кілія, вул. Миру 57, код ЄДРПОУ 04057020), про визнання протиправними дії Виконавчого комітету Кілійської міської ради щодо не надання запитуваної публічної інформації; зобов'язання Виконавчого комітету Кілійської міської ради надати копії запитуваних документів, а саме: копії усіх розпоряджень Кілійського міського голови ОСОБА_2 з усіма додатками, виданими ОСОБА_2 у період з моменту набуття ним своїх повноважень по 13 грудня 2018 року - задовольнити.
Дії Виконавчого комітету Кілійської міської ради щодо не надання запитуваної публічної інформації ОСОБА_1 - визнати протиправними;
Зобов'язати Виконавчий комітет Кілійської міської ради надати ОСОБА_1 копії усіх розпоряджень Кілійського міського голови ОСОБА_2 з усіма додатками, виданими ОСОБА_2 у період з моменту набуття ним своїх повноважень по 13 грудня 2018 року.
Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Виконавчого комітету Кілійської міської ради (код ЄДРПОУ 04057020) на користь ОСОБА_1 (РНКППНОМЕР_1), понесені судові витрати у розмірі 768,40 (сімсот шістдесят вісім гривень, сорок копійок) гривень.
Рішення набирає законної сили згідно статті 255 КАС України - після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду згідно статті 295 КАС України подається до П'ятого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
У разі оголошення судом лише вступної та резолютивної частини рішення, або розгляду справи в порядку письмового провадження, апеляційна скарга подається протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення.
Відповідно до підпункту 15.5 пункту 1 Розділу VII “Перехідні положення” Кодексу адміністративного судочинства України, до початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи, апеляційні скарги подаються учасниками справи через Одеський окружний адміністративний суд.
Суддя Балан Я.В.
.