26 червня 2019 року Справа № 160/4237/19
Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі:
головуючого судді Ількова В.В.,
при секретарі: Мартіросян Г.А.,
за участі:
представника позивача: ОСОБА_1 ,
представника відповідача: Дудченко А.Г.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні у місті Дніпро адміністративну справу № 160/4237/19 за позовом ОСОБА_2 до Головного управління ДФС у Дніпропетровській області про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення форми «Ф» № 1553/1319 від 08.10.2018 року,-
І. ПРОЦЕДУРА
1. 10.05.2019 року до Дніпропетровського окружного адміністративного суду надійшла позовна заява ОСОБА_2 до Головного управління ДФС у Дніпропетровській області, в якій позивач просить суд:
- визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення форми “Ф” Головного управління ДФС у Дніпропетровській області № 1553/1319 від 08.10.2018 року, яким ОСОБА_2 було визначено суму податкового зобов'язання за податком на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, сплачений фізичними особами, які є власниками об'єктів нежитлової нерухомості на загальну суму 14 003,26 грн., в тому числі за податковий період 2015 року - 1733,21 грн., 2016 року - 3 921,79 грн., 2017 року - 8348,26 грн. - повністю.
2. Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 13.05.2019 року позовну заяву ОСОБА_2 до Головного управління ДФС у Дніпропетровській області про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення № 1553/1319 від 08.10.2018 року, було залишено без руху, з підстав передбачених ст.ст. 160, 161 КАС України.
3. 20.05.2019 року позивач, у строк, зазначений в ухвалі суду від 13.05.2019 року, усунув недоліки позовної заяви, про які було вказано в ухвалі суду.
4. Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 20.05.2019 року відкрито провадження у справі № 160/4237/19 та призначено її розгляд за правилами спрощеного позовного провадження з викликом (повідомленням) учасників справи на 05.06.2019 року, згідно положень ст. 262 КАС України.
5. Ухвалою суду від 20.05.2019 року, також у відповідача були витребувані копії таких документів:
- податкове повідомлення-рішення №1553/1319 від 08.10.2018 року;
- розрахунок податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки.
6. 05.06.2019 року по справі оголошено перерву, призначено розгляд справи на 26.06.2019 року.
7. 05.06.2019 року відповідач надав до суду відзив проти адміністративного позову по справі № 160/4237/19, разом із витребуваними доказами по справі.
8. 26.06.2019 року позивач надав відповідь на відзив по справі № 160/4237/19.
9. У судовому засідання сторони підтримали висловлені раніше правові позиції.
10. За приписами статті 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
11. Згідно ч.5 ст.262 Кодексу адміністративного судочинства України, суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами.
12. У відповідності до вимог ст.258 Кодексу адміністративного судочинства України суд розглядає справи за правилами спрощеного позовного провадження протягом розумного строку, але не більше шістдесяти днів із дня відкриття провадження у справі.
13, Отже, рішення у цій справі приймається судом 26.06.2019 року, тобто у межах строку, встановленого ст.258 Кодексу адміністративного судочинства України.
ІІ. ДОВОДИ ПОЗИВАЧА
14. 26.03.2019 року позивачем було отримано податкове повідомлення-рішення форми «Ф» № 1553/1319 від 08.10.2018 року.
15. Згідно із прийнятим ГУ ДФС податковим повідомленням-рішенням фізичній особі - платнику податків ОСОБА_2 було донараховано податкове зобов'язання, а саме податкове повідомлення-рішення форми «Ф» № 1553/1319 від 08.10.2018 року, згідно із яким визначено суму податкового зобов'язання за податком на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, сплачений фізичними особами, які є власниками об'єктів нежитлової нерухомості на загальну суму 14 003,26 грн., в тому числі за податковий період:
- 2015 року - 1 733,21 гривень;
- 2016 року - 3 921,79 гривень;
- 2017 року - 8 348,26 гривень.
16. Позивач зазначив, що приписи п.п.266.7.2. п.266.7 ст. 266 Податкового кодексу України, які діяли у 2016 та 2017 роках чітко визначають, що податкові повідомлення-рішення про сплату сум податку мають бути винесені не пізніше 1 липня року, що настає за базовим податковим (звітним) періодом (роком).
17. Таким чином, да думку позивача, відповідач мав право винести податкове повідомлення-рішення за 2016 рік до 1 липня 2017 року, за 2017 рік - до 1 липня 2018 року відповідно.
18. За таких обставин, позивач вважає, що відповідач діяв не у спосіб, передбачений статтями 265 та 266 Податкового кодексу України, оскільки оскаржене рішення у частині податкових зобов'язань за 2016, 2017 роки прийняті із порушенням строку, встановленого для прийняття податкових повідомлень-рішень про сплачу сум податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки.
19. Також, зазначив щодо періоду 2015 року, оскільки запроваджені Законом України від 28 грудня 2014 року № 71-VIII «Про внесення змін до Податкового кодексу України та деяких законодавчих актів України щодо податкової реформи» зобов'язання щодо сплати податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, виникають у платників податків лише після 01 січня 2016 року, тому оскаржуване податкове повідомлення-рішення прийнято відповідачем протиправно та незаконно, у зв'язку з цим просив суд скасувати оскаржуване рішення контролюючого органу.
ІІІ. ДОВОДИ ВІДПОВІДАЧА
20. Відповідач проти позову заперечував, просив у задоволенні позову відмовити, посилаючись на те, що законом прямо передбачено інший строк, протягом якого контролюючі органи мають повноваження на визначення платнику податків податкового зобов'язання з податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, а саме: протягом 1095 днів від 30 червня року, наступного за тим, стосовно якого обчислюється податок, у зв'язку із чим відсутні підстави для задоволення позову.
VІ. ОБСТАВИНИ СПРАВИ
21. Згідно відомостей інформаційної довідки №168301233 від 28.05.2019 року Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно у власності позивача знаходиться будівля комерційного призначення з торговельними приміщеннями та автопаркінгом літ.А-7 на V поверсі нежитлового приміщення - офіс №1, поз.5,6, загальною площею 284,6 кв.м. Примітка: збільшення загальної площі на 1,1 кв.м., за рахунок уточнення лінійних розмірів в поз.6.
22. 08.10.2018 року контролюючим органом відповідно до підпункту 54.3.3 пункту 54.3 статті 54 Податкового кодексу України та відповідно до підпункту 266.7.2 пункту 266.7 статті 266 Податкового кодексу України було прийнято оскаржуване податкове повідомлення-рішення №1553/1319, яким позивачу визначено податкове зобов'язання за платежем податок на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, сплачений фізособами, які є власниками об'єктів нежитлової нерухомості за податкові періоди 2015, 2016, 2017 роки у загальному розмір 14 003,26 гривень, в тому числі за податковий період 2015 року - 1733,21 грн., 2016 року - 3 921,79 грн., 2017 року - 8 348,26 гривень.
23. ППР від 08.10.2018 року № 1553/1319 контролюючим органом було відправлено позивачу засобами почтового зв'язку.
24. Згідно поштового повідомлення про вручення поштового відправлення, вбачається, що 02.11.2018 року позивач отримав оскаржуване податкове повідомлення-рішення форми «Ф «№1553/1319 від 08.10.2018 року, що підтверджується матеріалами справи.
25. Не погодившись з вищевказаним рішенням контролюючого органу, позивач звернувся до суду із цим позовом.
26. Отже, правомірність, винесеного ГУ ДФС у Дніпропетровській області податкового повідомлення-рішення форми «Ф» № 1553/1319 від 08.10.2018 року є предметом розгляду цією адміністративної справи.
V. ПРАВОВЕ РЕГУЛЮВАННЯ СПІРНИХ ПРАВОВІДНОСИН
27. Щодо податкового періоду за 2015 рік, суд зазначає про таке.
28. Законом України «Про внесення змін до Податкового кодексу України та деяких законодавчих актів України щодо податкової реформи» від 28 грудня 2014 року № 71-VIII (далі - Закон № 71-VIII) запроваджено новий місцевий податок, а саме податок на майно, який складається із: податку на майно, відмінне від земельної ділянки, транспортного податку та плати за землю.
29. Законом № 71-VIII запроваджено низку правових норм, що врегулювали питання справляння місцевих податків.
30. Згідно із пунктом 10.3 статті 10 Податкового кодексу України, в редакції Закону №71-VIII, місцеві ради в межах повноважень, визначених цим Кодексом, вирішують питання відповідно до вимог цього Кодексу щодо встановлення податку на майно (в частині податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки) та встановлення збору за місця для паркування транспортних засобів, туристичного збору.
31. Відповідно до пункту 12.3 статті 12 Податкового кодексу України сільські, селищні, міські ради та ради об'єднаних територіальних громад, що створені згідно із законом та перспективним планом формування територій громад, в межах своїх повноважень приймають рішення про встановлення місцевих податків та зборів.
32. Зважаючи на зміст наведених законодавчих норм, встановлення податку на майно, зокрема в частині податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, є повноваженням місцевої ради, яке виконується шляхом прийняття відповідного рішення.
33. У цьому випадку із запровадженням податку на майно, відмінне від земельної ділянки, на 2015 рік відповідні норми Закону № 71-VIII набрали чинності з 01 січня 2015 року.
34. Отже, лише в 2015 році місцеві ради отримали повноваження щодо встановлення податку на майно, відмінне від земельної ділянки. Відповідно, лише після цієї дати місцеві ради мали юридичні підстави для прийняття рішення про встановлення податку на майно, відмінне від земельної ділянки.
35. При цьому, виходячи з неможливості збігу між періодом опублікування рішення та плановим періодом, в 2015 році не можна було визначити плановим періодом 2015 рік.
36. Рішення місцевої ради про встановлення місцевих податків приймається до початку наступного бюджетного періоду і набирає чинності з наступного бюджетного періоду. При цьому відповідно до пункту 12.5 статті 12 Податкового кодексу України офіційно оприлюднене рішення про встановлення місцевих податків та зборів є нормативно-правовим актом з питань оподаткування місцевими податками та зборами, який набирає чинності з урахуванням строків, передбачених підпунктом 12.3.4 пункту 12.3 статті 12 Податкового кодексу України.
37. Саме тому за умови дії підпункту 12.3.4 пункту 12.3 статті 12 Податкового кодексу України рішення місцевої ради щодо встановлення місцевого податку не може набрати чинності в тому самому бюджетному періоді, в якому воно прийняте.
38. У свою чергу, з урахуванням пункту 10.2 статті 10 Податкового кодексу України юридичний факт встановлення місцевого податку місцевою радою відповідним рішенням має передувати його справлянню.
39. Так, виключно місцева рада має компетенцію щодо прийняття рішень стосовно встановлення місцевих податків протягом бюджетного періоду, причому таке рішення набуває чинності лише з початку наступного бюджетного періоду, але з урахуванням приписів підпункту 12.3.4 пункту 12.3 статті 12 Податкового кодексу України. І лише з наступного бюджетного періоду контролюючі органи на підставі підпункту 12.3.5 пункту 12.3 статті 12 Податкового кодексу України можуть розпочати справляння місцевого податку.
40. Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду від 04.12.2018 року №649/593/16-а.
41. Щодо податкових періодів 2016 року та 2017 року, слід зазначити про таке.
42. Відповідно до п. п.266.7.2 п.266.7 ст266 ПК України, податкове/податкові повідомлення-рішення про сплату суми/сум податку, обчисленого згідно з підпунктом 266.7.1 пункту 266.7 цієї статті, та відповідні платіжні реквізити, зокрема, органів місцевого самоврядування за місцезнаходженням кожного з об'єктів житлової та/або нежитлової нерухомості, надсилаються (вручаються) платнику податку контролюючим органом за місцем його податкової адреси (місцем реєстрації) до 1 липня року, що настає за базовим податковим (звітним) періодом (роком).
43. Контролюючі органи за місцем проживання (реєстрації) платників податку в десятиденний строк інформують відповідні контролюючі органи за місцезнаходженням об'єктів житлової та/або нежитлової нерухомості про надіслані (вручені) платнику податку податкові повідомлення-рішення про сплату податку у порядку, встановленому центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну фінансову політику.
44. Нарахування податку та надсилання (вручення) податкових повідомлень-рішень про сплату податку фізичним особам - нерезидентам здійснюють контролюючі органи за місцезнаходженням об'єктів житлової та/або нежитлової нерухомості, що перебувають у власності таких нерезидентів.
45. Відповідно до пп. 266.10.2 п.266.10 ст.266 ПК України у разі, якщо контролюючий орган не надіслав (не вручив) податкове/податкові повідомлення-рішення у строки, встановлені підпунктом 266.7.2 пункту 266.7 цієї статті, фізичні особи звільняються від відповідальності, передбаченої цим Кодексом за несвоєчасну сплату податкового зобов'язання.
46. Згідно з п.п.266.10.3. п.266.10 ст.266 ПК України податкове зобов'язання з цього податку може бути нараховано за податкові (звітні) періоди (роки) в межах строків, визначених пунктом 102.1 статті 102 цього Кодексу.
47. Положення п.102.1 ст.102 ПК України передбачають, що контролюючий орган, крім випадків, визначених пунктом 102.2 цієї статті, має право провести перевірку та самостійно визначити суму грошових зобов'язань платника податків у випадках, визначених цим Кодексом, не пізніше закінчення 1095 дня (2555 дня у разі проведення перевірки контрольованої операції відповідно до статті 39 цього Кодексу), що настає за останнім днем граничного строку подання податкової декларації, звіту про використання доходів (прибутків) неприбуткової організації, визначеної пунктом 133.4 статті 133 цього Кодексу, та/або граничного строку сплати грошових зобов'язань, нарахованих контролюючим органом, а якщо така податкова декларація була надана пізніше, - за днем її фактичного подання. Якщо протягом зазначеного строку контролюючий орган не визначає суму грошових зобов'язань, платник податків вважається вільним від такого грошового зобов'язання (в тому числі від нарахованої пені), а спір стосовно такої декларації та/або податкового повідомлення не підлягає розгляду в адміністративному або судовому порядку.
48. Суд зазначає, що затримка у надсиланні (врученні) контролюючим органом у встановлений п.п.266.7.2 п.266.7 ст.266 ПК України строк оскаржуваного податкового повідомлення-рішення - до 1 липня року, що настає за базовим податковим (звітним) періодом (роком), може свідчити лише про процедуру їх направлення (вручення), яка не змінює суті спірних рішень та не повинна сприйматись як безумовна підстава для висновку щодо протиправності спірного рішення і, як наслідок, для його скасування.
49. Якщо податкове повідомлення-рішення прийняте контролюючим органом у межах компетенції та з його форми можна чітко встановити його зміст, згідно з яким визначено грошове зобов'язання платника податків, суму такого зобов'язання, таке рішення є правомірним, навіть у разі, коли порушено строки його надсилання (вручення), передбачені Податковим кодексом України.
50. Сам факт затримки контролюючим органом строків направлення податкового повідомлення-рішення не може бути підставою для звільнення платника податку від обов'язку щодо своєчасної сплати суми податку. Порушення строку направлення податкового повідомлення-рішення, не впливає на його законність.
51. Аналогічна правова позиція викладена Верховним Судом в постанові від 13.02.2018 року по справі № 820/1975/17.
52. Отже, наявність затримки у формуванні податкового повідомлення-рішення не вливає на обов'язок позивача сплатити податок на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, і не є підставою для визнання такого рішення протиправним та для його скасування.
VІ. ОЦІНКА СУДУ
53. Судом встановлено, що відповідно до відомостей інформаційної довідки №168301233 від 28.05.2019 року Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно у власності позивача знаходиться будівля комерційного призначення з торговельними приміщеннями та автопаркінгом літ.А-7 на V поверсі нежитлового приміщення - офіс №1, поз.5,6, загальною площею 284,6 кв.м. Примітка: збільшення загальної площі на 1,1 кв.м., за рахунок уточнення лінійних розмірів в поз.6.
54. 08.10.2018 року контролюючим органом відповідно до підпункту 54.3.3 пункту 54.3 статті 54 Податкового кодексу України та відповідно до підпункту 266.7.2 пункту 266.7 статті 266 Податкового кодексу України було прийнято податкове повідомлення-рішення форми «Ф» №1553/1319, яким позивачу визначено податкове зобов'язання за платежем податок на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, сплачений фізособами, які є власниками об'єктів нежитлової нерухомості за податкові періоди 2015, 2016, 2017 роки у загальному розмір 14 003,26 гривень, в тому числі за податковий період 2015 року - 1733,21 грн., 2016 року - 3 921,79 грн., 2017 року - 8 348,26 гривень.
55. Проте, дослідивши матеріали справи, вивчивши положення норм Закону, суд вважає, що у відповідача були відсутні правові підстави для визначення такого грошового зобов'язання за період 2015 рік у сумі 1733,21 грн., оскільки запроваджені Законом України від 28 грудня 2014 року № 71-VIII «Про внесення змін до Податкового кодексу України та деяких законодавчих актів України щодо податкової реформи» зобов'язання щодо сплати податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, виникають у платників податків лише після 01 січня 2016 року.
56. Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду від 04.12.2018 року №649/593/16-а.
57. Виходячи з вищезазначеного, підстави для справляння податку на нерухоме майно, відмінний від земельної ділянки у 2015 році відсутні. Законодавчою перешкодою для цього є приписи підпункту 12.3.4 пункту 12.3 статті 12 Податкового кодексу України.
58. Отже, з урахуванням вищевикладеного суд дійшов висновку про задоволення позовних вимог позивача в частині визнання протиправними та скасування податкового повідомлення рішення форми «Ф» №1553/1319 від 08.10.2018 року в частині суми 1 733,21 грн. про зобов'язання сплатити податок на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки за 2015 рік.
59. Щодо податкового повідомлення-рішення від 08.10.2018 року №1553/1319, якими позивачу визначено суми з податків на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки за податкові періоди 2016-2017 роки, слід зазначити про таке.
60. Судом встановлено, та не заперечується позивачем, про наявність у нього об'єкту оподаткування в розумінні п.п.266.2.1 п.266.2 ст.266 ПК України, як і не заперечувалося правильність визначення податковим органом бази оподаткування згідно п.п. 266.3.1, 266.3.2 ст. 266 ПК України.
61. Отже, дослідивши матеріали справи, вивчивши положення норм чинного законодавства, суд дійшов висновку про те, що нарахування податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки за період 2016 року та 2017 року позивачу здійснене податковим повідомленням-рішенням форми «Ф» № 1553/1319 від 08.10.2018 року в частині суми 12 270,05 гривень, відповідає положенням чинного законодавства, а отже позовні вимоги в цій частині є необґрунтованими і задоволенню не підлягають, оскільки відповідач у спірних правовідносинах діяв відповідно до наданих йому повноважень у встановленому законом порядку.
62. Отже, у задоволенні позовних вимог про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення Головного управління ДФС у Дніпропетровській області форми «Ф» № 1553/1319 від 08.10.2018 року в частині суми 12 270,05 гривень, слід відмовити.
63. Щодо посилання позивача на статтю 58 Конституції України, суд зазначає про таке.
64. Відповідно до ст. 58 Конституції України закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом'якшують або скасовують відповідальність особи.
65. В рішенні Конституційного суду від 09.02.1999 року № 1-пр/99 зазначено, що за загальновизнаним принципом права закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі. Цей принцип закріплений у частині першій статті 58 Конституції України, за якою дію нормативно-правового акта в часі треба розуміти так, що вона починається з моменту набрання цим актом чинності і припиняється з втратою ним чинності, тобто до події, факту застосовується той закон або інший нормативно-правовий акт, під час дії якого вони настали або мали місце.
66. Отже, суд погоджується з твердженням позивача, що до події, факту повинен застосовуватися нормативно-правовий акт, якій діяв на момент їх виникнення або настання.
67. Суд звертає увагу, що підпункт 266.10.3. пункту 266.10 статті 266 Податкового кодексу України фактично визначає якими повноваженнями наділений контролюючий орган в частині того, в межах, яких строків він має право нарахувати податкове зобов'язання платнику. Тобто вказана норма передбачила з 01.01.2018 року право контролюючого органу при визначенні платнику податкового зобов'язання враховувати строки, визначені пунктом 102.1 статті 102 Податкового кодексу України, і жодним чином вказана норма не містить застережень щодо відсутності повноважень контролюючого органу після 01.01.2018 року визначати податкове зобов'язання в межах строків, які припадають до 01.01.2018 року.
68. Так, оскаржуване податкове повідомлення-рішення було прийнято податковим органом 08.10.2018 року, тобто в момент, коли у нього вже було право визначати податкове зобов'язання в межах строків, встановлених пунктом 102.1 статті 102 Податкового кодексу України, а тому суд зазначає, що у цьому випадку зворотна дія нормативно правового акту в часі застосована не була.
VІІ. ВИСНОВОК СУДУ
69. Частиною другою статті 6 КАС України передбачено, що суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.
70. Закон України “Про судоустрій і статус суддів” встановлює, що правосуддя в Україні здійснюється на засадах верховенства права відповідно до європейських стандартів та спрямоване на забезпечення права кожного на справедливий суд.
71. Відповідно до статті 17 Закону України “Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини” суди застосовують як джерело права при розгляді справ положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та протоколів до неї, а також практику Європейського суду з прав людини та Європейської комісії з прав людини.
72. Так, Європейський суд з прав людини у рішенні по справі “Рисовський проти України” (№ 29979/04) визнав низку порушення пункту 1 статті 6 Конвенції, статті 1 Першого протоколу до Конвенції та статті 13 Конвенції у справі, пов'язаній із земельними правовідносинами; в ній також викладено окремі стандарти діяльності суб'єктів владних повноважень, зокрема, розкрито елементи змісту принципу “доброго врядування”.
73. Цей принцип, зокрема, передбачає, що у разі якщо справа впливає на такі основоположні права людини, як майнові права, державні органи повинні діяти вчасно та в належний і послідовний спосіб (рішення у справах “Beyeler v. Italy” № 33202/96, “Oneryildiz v. Turkey” № 48939/99, “Moskal v. Poland” № 10373/05).
74. Крім того, в рішеннях Європейського суду з прав людини склалася практика, яка підтверджує, що дискреційні повноваження не повинні використовуватися свавільно, а суд повинен контролювати рішення, прийняті на підставі реалізації дискреційних повноважень, максимально ефективно (рішення у справі “Hasan and Chaush v. Bulgaria” № 30985/96).
75. Згідно з ч. 1 ст. 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
76. Частиною 2 ст. 77 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
77. У таких справах суб'єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.
78. З системного аналізу матеріалів справи, суд дійшов висновку про задоволення позовних вимог ОСОБА_2 до Головного управління ДФС у Дніпропетровській області про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення форми «Ф» № 1553/1319 від 08.10.2018 року, в частині визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення Головного управління ДФС у Дніпропетровській області форми «Ф» №1553/1319 від 08.10.2018 року, яким борг винесено у частині суми 1733,21 гривень, в іншій частині позову слід відмовити.
79. Відповідно до частини 1 статті 143 Кодексу адміністративного судочинства України, суд вирішує питання щодо судових витрат у рішенні, постанові або ухвалі.
80. Відповідно до ч. 3 ст. 139 Кодексу адміністративного судочинства України при частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог.
81. Таким чином, судові витрати, підлягають розподілу між сторонами пропорційно до розміру задоволених позивних вимог.
82. Відповідно до приписів статті 139 КАС України, суд вважає за необхідне стягнути на користь позивача документально підтверджені судові витрати по сплаті судового збору в розмірі 95,10 грн. за рахунок бюджетних асигнувань відповідача.
83. Керуючись статтями 241-246 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
1. Адміністративний позов ОСОБА_2 до Головного управління ДФС у Дніпропетровській області про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення форми «Ф» № 1553/1319 від 08.10.2018 року - задовольнити частково.
2. Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення форми “Ф” Головного управління ДФС у Дніпропетровській області № 1553/1319 від 08.10.2018 року, яким ОСОБА_2 було визначено суму податкового зобов'язання за податком на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, сплачений фізичними особами, які є власниками об'єктів нежитлової нерухомості, в частині суми 1733,21 гривень.
3. У задоволенні позовних вимог про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення форми “Ф” Головного управління ДФС у Дніпропетровській області № 1553/1319 від 08.10.2018 року, яким ОСОБА_2 було визначено суму податкового зобов'язання за податком на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, сплачений фізичними особами, які є власниками об'єктів нежитлової нерухомості, в частині суми 12 270,05 гривень - відмовити.
4. Стягнути з Головного управління ДФС у Дніпропетровській області за рахунок бюджетних асигнувань на користь ОСОБА_2 сплачений судовий збір у розмірі 95,10 гривень.
5. Позивач: ОСОБА_2 ( АДРЕСА_1 , код ОКПП НОМЕР_1 ).
6. Відповідач: Головне управління ДФС у Дніпропетровській області (49600, м.Дніпро, вул. Сімферопольська, 17а, код ЄДРПОУ 39394856).
7. Рішення суду набирає законної сили відповідно до вимог статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене в строки, передбачені статтею 295 Кодексу адміністративного судочинства України.
8. До дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи рішення суду оскаржується до Третього апеляційного адміністративного суду через Дніпропетровський окружний адміністративний суд відповідно до підпункту 15.5 пункту 15 Розділу VII Перехідних положень Кодексу адміністративного судочинства України.
9. Повний текст рішення складено 01.07.2019 року.
Суддя В.В Ільков