19 червня 2019 року ЛуцькСправа № 140/626/19
Волинський окружний адміністративний суд у складі:
головуючого - судді Волдінера Ф.А,,
при секретарі судового засідання Журомській І.М.,
за участю представника позивача ОСОБА_1 ,
представника відповідача Державної міграційної служби України Коваленко М.В.,
представника відповідача Управління Державної міграційної служби України у Волинській області Горбача В.М.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу за позовом громадянина Гвінеї ОСОБА_2 до Управління Державної міграційної служби України у Волинській області, Державної міграційної служби України про визнання дій протиправними та скасування рішення, зобов'язання вчинити дії, визнання протиправними дій,
Громадянин Гвінеї ОСОБА_2 (далі - позивач) звернувся з позовом до Управління Державної міграційної служби України у Волинській області (далі УДМС у Волинській області, відповідач 1), Державної міграційної служби України (далі - ДМС України, відповідач 2), в якому просить: 1) визнати неправомірним та скасувати рішення Державної міграційної служби України № 14-19 від 31.01.2019 про відмову у визнанні громадянина Гвінеї ОСОБА_2 біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту; 2) зобов'язати Державну міграційну служби України визнати громадянина Гвінеї ОСОБА_2 біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, відповідно до вимог чинного законодавства; 3) визнати протиправними дії Управління Державної міграційної служби України у Волинській області в частині нероз'яснення громадянину Гвінеї ОСОБА_2 причин відмови, порядку оскарження рішення.
Ухвалою судді від 02.04.2019 прийнято позовну заяву до розгляду, відкрито спрощене позовне провадження у справі, постановлено розгляд справи проводити за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що 18.02.2019 позивачу було вручено повідомлення № 4 від 18.02.2019 про відмову у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, підставою такого повідомлення є рішення Державної міграційної служби України № 14-19 від 31.01.2019. Відмову було вмотивовано тим, що на підставі абзацу 5 частини першої статті 6 Закону України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту» та на підставі відсутності умов передбачених пунктами 1 чи 13 частини першої статті 1 Закону України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту» Діалло Тіерно Умар не може бути визнаним біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.
Позивач не погоджується з рішенням № 14-19 від 31.01.2019, оскільки відмова відповідача 2 в наданні позивачеві статусу біженця або особи, яка потребує додаткового захисту, може мати наслідком примусове повернення позивача до країни походження (позивачу було надано міжнародний захист у Нігерії у зв'язку з загрозою його життю у Гвінеї), тобто примусове повернення біженця, що є прямим порушенням статті 33 Конвенції про статус біженців 1951 ратифікованої 10.01.2002, відповідно до якої договірні держави не будуть жодним чином висилати або повертати біженців до кордонів країни, де їхньому життю чи свободі загрожуватиме небезпека через їхню расу, релігію, громадянство, належність до певної соціальної групи або політичні переконання. Відповідач неналежно виконав обов'язок всебічно та ґрунтовно оцінити всі обставини, що мають значення для визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту. На момент звернення з заявою та на момент розгляду справи судом позивач не має можливості повернутися в країну походження через обґрунтовані побоювання застосування фізичної розправи. ОСОБА_2 не бажає користуватися захистом країни походження чи країни останнього місця проживання, оскільки належний захист не може бути забезпечений. Вважає, що його переслідуватимуть за проживання в одній кімнаті з представниками ЛГБТ спільноти (про що він не здогадувався) за що, за його переконанням, йому загрожують погрози в самосуді.
Позивач просить визнати неправомірним та скасувати рішення ДМС України № 14-19 від 31.01.2019 та зобов'язати відповідача 2 визнати громадянина Гвінеї ОСОБА_2 біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, відповідно до вимог чинного законодавства.
12.04.2019 від представника позивача надійшло до суду клопотання про розгляд справи за правилами загального позовного провадження.
15.04.2019 представником відповідачів подано до суду відзив на позовну заяву, згідно якого останній зазначив, що УДМС у Волинській області, ДМС України заперечують проти адміністративного позову. На основі проаналізованих фактів зроблено висновок щодо ситуації в країні походження заявника та країні останнього місця перебування. Інформація по Нігерії підтверджує, що існують факти переслідувань представників ЛГБТІ, крім того вказані дії останніх тягнуть за собою притягнення винних осіб до кримінальної відповідальності та в подальшому призначення їм лише реальної міри покарання, а в окремих районах країни до таких осіб може застосовуватися тортури. Під час проведення співбесід, позивач зазначив, що він є гетеросексуалом, а у зв'язку з тим що в Нігерії проживав в одній кімнаті із представниками ЛГБТ спільноти може зазнати в цій країні переслідувань. Згідно матеріалів справи, ОСОБА_2 народився та виріс у Республіці Гвінея. У десятирічному віці спільно із батьками переїхавши до Федеративної Республіки Нігерії, отримав посвідчення біженця.
Відповідач додатково вказав, що в судовому засіданні 01.03.2018 позивач чітко зазначив мету залишення України та країну до якої мав намір потрапити - країни Європейського Союзу з метою пошуку кращих умов життя. Отже, вказане вище дає підстави вважати, що заявник відноситься до категорії економічних мігрантів-осіб, які добровільно залишають країну своєї громадянської приналежності з метою пошуку кращих умов життя; під час аналізу матеріалів особової справи спостерігаються елементи зловживання шукачем захисту процедурою набуття міжнародного захисту в Україні, ознаки порушення українського законодавства, що у сукупності вказує на відсутність потреби у захисті та наміри заявника направлені на фактичну легалізацію на території України.
Жодних переконливих конкретних фактів особистого переслідування або застосування смертної кари чи тортур, нелюдського або такого, що принижує гідність, поводження чи покарання, а також ув'язнення, заявником не надано, не повідомлено і не доведено. Крім того, аналізуючи матеріали особової справи, можна стверджувати, що до органу міграційної служби заявник звернувся з метою легалізації свого тимчасового перебування на території України. Беручи до уваги наведене, можна дійти висновку, що у випадку повернення до Гвінеї заявник не зазнає серйозної шкоди, визначеної статтею 15 Кваліфікаційної Директиви ЄС 2011/95/EU, пунктом 13 частини першої статті 1 Закону, а тому у даному випадку відсутні підстави для прийняття рішення про визнання його особою, яка потребує додаткового захисту. Тому, на підставі висновку УДМС у Волинській області у якому встановлено, що позивач до прибуття в Україну був визнаний біженцем в іншій країні і ним не доведено наявності небезпеки для його життя в країні його походження - Гвінеї, в зв'язку з відсутністю умов передбачених пунктами 1, 13 частини першої статті 1 Закону України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту», відповідно до абзацу п'ятого частини першої статті 6 Закону, пункту 6.5 розділу VI Правил розгляду заяв та оформлення документів, необхідних для вирішення питання про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, втрату і позбавлення статусу біженця та додаткового захисту і скасування рішення про визнання особи біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, затверджених наказом МВС України від 07.09.2011 № 649, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 05.10.2011 за № 1146/19884, Державною міграційною службою України прийнято рішення № 14-19 від 31.01.2019 про відмову у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, яке є правомірним.
Ухвалою суду від 15.04.2019 задоволено клопотання представника позивача про розгляд справи за правилами загального позовного провадження, постановлено судовий розгляд справи проводити за правилами загального позовного провадження та призначено підготовче засідання.
25.04.2019 від представника позивача до суду надійшла відповідь на відзив, в якому останній наполягав на позиції викладеній у позовній заяві та зазначив, що під час прийняття рішення не було враховано всі обставини, за наявності яких позивач звернувся із заявою про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту. Водночас вважає, що обставини запротокольовані під час проведення співбесід співробітниками УДМС у Волинській області, викладені неповно та не об'єктивно, без урахування у сукупності із наданими документами, що призвело до неправомірного прийняття рішення про відмову у задоволенні заяви. Щодо повернення до країни походження - Гвінеї, вважає, що факт визнання біженцем у Нігерії є підставою для звільнення від доказування побоювання стати жертвою переслідувань з політичних причин у країні походження.
25.04.2019 представником позивача надіслано до суду клопотання про проведення підготовчого засідання та його закриття без участі позивача та його представника, а також про розгляд справи по суті за участі представника позивача.
Протокольною ухвалою суду від 03.05.2019 закрито підготовче провадження у справі та призначено справу до судового розгляду по суті.
В судовому засіданні 19.06.2019 представник позивача позов підтримав з підстав, викладених у ньому та у відповіді на відзив, просив позовні вимоги задовольнити.
Представники відповідачів заперечили проти позову та просили відмовити у його задоволенні.
Заслухавши пояснення представників сторін, дослідивши подані суду письмові докази, оцінивши їх за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді у судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, суд приходить до висновку, заявлені позовні вимоги не підлягають до задоволенню з наступних підстав.
Судом на підставі матеріалів особової справи № 2018 LT 0026 встановлено, що позивач ОСОБА_2 є громадянином Гвінеї, ІНФОРМАЦІЯ_1 , країна постійного проживання Федеративна Республіка Нігерія, за національністю - гвінеєць, за релігійними переконаннями - мусульманин, освіта - середня, неодружений. З документів, що посвідчують особу у заявника наявна копія посвідчення біженця виданого Федеративною Республікою Нігерія. На даний час позивач знаходиться у Волинському пункті тимчасового перебування іноземців та осіб без громадянства, які незаконно перебувають в Україні ДМС України (далі - Волинський ПТПІ).
18.01.2017 позивачу було надано статус біженця у Федеративній Республіці Нігерія (а.с. 63).
14.04.2017 позивач приїхав до України та 28.04.2017 звернувся із заявою іноземця чи особи без громадянства для отримання посвідки на тимчасове проживання в Україні
12.05.2017 позивачу було видано посвідку на тимчасове проживання органом № 5301, яка дійсна до 30.11.2017.
Відповідно до рішення Мостиського районного суду Львівської області від 01.03.2018 у справі № 448/248/18, громадянин Республіки Гвінеї ОСОБА_9 на установчі дані ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , 24.02.2018 вчинив незаконне, поза межами пунктів пропуску перетинання державного кордону із України в Республіку Польща, на ділянці відділу прикордонної служби «Сянки» територія Турківського району, Львівської області в районі 255 прикордонного знаку, внаслідок чого був затриманий прикордонниками терміном до 3-діб, з метою з'ясування обставин вчиненого ним адміністративного правопорушення. Вищевказаним рішенням суду задоволено позовні вимоги про примусове видворення та затримання вказаного іноземця.
29.08.2018 позивач подав до УДМС у Волинській області заяву-анкету про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту № 26 (а.с. 54-54зворот), яка супровідним листом Волинського ПТПІ від 31.07.2018 № 04-01/681 була скерована до УДМС у Волинській області. В обґрунтування вказав, що є загроза переслідувань у Нігерії щодо нього, так як він підозрюється у належності до ЛГБТ спільноти, що може нести небезпеку для його життя.
Рішенням ДМС України від 31.01.2019 № 14-19 «Про відмову в визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту» відповідно до Закону України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту» за результатами розгляду особової справи № 2018 LT 0026 громадянина Гвінеї на підставі всебічного вивчення документів та матеріалів, підтримуючи письмовий висновок УДМС у Волинській області ОСОБА_2 відмовлено у наданні статусу біженця або особи, яка потребує додаткового захисту (а.с. 134).
Зі змісту висновку УДМС у Волинській області вбачається, що відповідно до отриманих пояснень, заявник є громадянином Гвінеї. В Нігерії представники ЛГБТ дійсно зазнають переслідувань. Більше того, вказані дії останніх тягнуть за собою притягнення винних осіб до кримінальної відповідальності та в подальшому призначення їм лише реальної міри покарання, а в окремих районах країни до таких осіб може застосовуватися тортури. Тому, доводи заявника у заяві з цього приводу слід вважати правдоподібними. Водночас, як вбачається із матеріалів особової справи, заявник за жодною із конвенційних ознак на своїй батьківщині фактично не переслідувався. Більше того його побоювання достовірними доводами, чи відповідними документами не підтверджуються, а інформаційні матеріали справи носять загальний характер і фактично не підтверджують існування умов для визнання заявника біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту. Позивач в Нігерії участі у політичній діяльності не приймав, членом політичних, вйськових, громадських організацій не був. При поверненні до країни постійного проживання він не зазнає переслідувань за ознакою раси, національності, громадянства (підданства) чи належності до певної соціальної групи. Проаналізувавши надані заявником пояснення по суті справи та інформацію по країні його постійного проживання, можна дійти висновку, що у разі повернення до Нігерії, реальна небезпека йому не загрожуватиме, оскільки в країні його постійного проживання переслідувань зазнають особи, які перебувають в одностатевих відносинах, до яких заявник не відноситься. Більше того, його доводи про можливі переслідування з цього приводу є надуманими і ґрунтуються лише на власних припущеннях, і в жодному разі не підтверджуються наявними матеріалами справи.
Суд приходить до висновку, що відповідач довів правомірність оскаржуваного в даній адміністративній справі рішення, з огляду на таке.
Правовий статус біженця в Україні, порядок його надання, втрати та позбавлення цього статусу, а також питання державних гарантій захисту біженців регулюються Законом України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту» від 08.07.2011 № 3671-VI (далі - Закон № 3671-VI).
Відповідно до пункту 1 частини першої статті 1 Закону № 3671-VI біженець - особа, яка не є громадянином України і внаслідок обґрунтованих побоювань стати жертвою переслідувань за ознаками раси, віросповідання, національності, громадянства (підданства), належності до певної соціальної групи або політичних переконань перебуває за межами країни своєї громадянської належності та не може користуватися захистом цієї країни або не бажає користуватися цим захистом внаслідок таких побоювань, або, не маючи громадянства (підданства) і перебуваючи за межами країни свого попереднього постійного проживання, не може чи не бажає повернутися до неї внаслідок зазначених побоювань, а пунктом 13 частини першої статті 1 цього ж Закону передбачено, що особа, яка потребує додаткового захисту, - особа, яка не є біженцем відповідно до Конвенції про статус біженців 1951 року і Протоколу щодо статусу біженців 1967 року та цього Закону, але потребує захисту, оскільки така особа змушена була прибути в Україну або залишитися в Україні внаслідок загрози її життю, безпеці чи свободі в країні походження через побоювання застосування щодо неї смертної кари або виконання вироку про смертну кару чи тортур, нелюдського або такого, що принижує гідність, поводження чи покарання або загальнопоширеного насильства в ситуаціях міжнародного або внутрішнього збройного конфлікту чи систематичного порушення прав людини і не може чи не бажає повернутися до такої країни внаслідок зазначених побоювань.
Згідно з частинами першою та другою статті 5 Закон № 3671-VI, особа, яка з наміром бути визнаною біженцем в Україні або особою, яка потребує додаткового захисту, перетнула державний кордон України в порядку, встановленому законодавством України, повинна протягом п'яти робочих днів звернутися до центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту, із заявою про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.
Особа, яка з наміром бути визнаною біженцем в Україні або особою, яка потребує додаткового захисту, під час в'їзду в Україну незаконно перетнула державний кордон України, повинна без зволікань звернутися до центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту, із заявою про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.
Особа, котра звертається із клопотанням про надання статусу біженця в Україні, має обґрунтовано довести, що саме вона є жертвою переслідувань за ознаками раси, віросповідання, національності, громадянства, належності до певної соціальної групи або політичних переконань.
Необхідність доказування наявності умов для надання статусу біженця знаходить своє підтвердження у міжнародно-правових документах.
Згідно Конвенції про статус біженців 1951 року та статті 1 Закону України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту», поняття біженець включає чотири основні підстави, за наявності яких особі може бути наданий статус біженця, це: знаходження особи за межами країни своєї національної належності або, якщо особа не має визначеного громадянства - за межами країни свого колишнього місця проживання; неможливість або побоювання користуватись захистом країни походження; наявність цілком обґрунтованих побоювань стати жертвою переслідувань; побоювання стати жертвою переслідувань повинно бути пов'язано з причинами, які вказані в Конвенції про статус біженців 1951 року, а саме расова належність, релігія, національність (громадянство), належність до певної соціальної групи, політичні погляди.
Законом України від 21.10.1999 ратифіковано Угоду між Урядом України та Управлінням Верховного Комісара ООН у справах біженців та Протокол про доповнення пункту 2 статті 4 Угоди між Урядом України та Управлінням Верховного Комісара ООН у справах біженців. Управлінням Верховного комісара ООН у справах біженців ухвалено Керівництво з процедур і критеріїв з визначення статусу біженця, відповідно до Конвенції 1951 року та Протоколу 1967 року (Женева, 1992 рік). Зазначене Керівництво встановлює критерії оцінки при здійсненні процедур розгляду заяви особи щодо надання їй статусу біженця.
Згідно з пункту 195 Керівництва з процедур і критеріїв з визначення статусу біженця Управління Верховного Комісара ООН у справах біженців (згідно з Конвенцією про статус біженців 1951 року та Протоколом щодо статусу біженців 1967 року), у кожному окремому випадку всі необхідні факти повинні бути надані в першу чергу самим заявником, і тільки після цього особа, уповноважена здійснювати процедуру надання статусу біженця (перевіряючий), повинна оцінити всі твердження і достовірність переконань заявника.
Статтею 6 вказаного Закону передбачено, що не може бути визнана біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, особа: яка вчинила злочин проти миру, воєнний злочин або злочин проти людства і людяності, як їх визначено у міжнародному праві; яка вчинила злочин неполітичного характеру за межами України до прибуття в Україну з метою бути визнаною біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, якщо таке діяння відповідно до Кримінального кодексу України належить до тяжких або особливо тяжких злочинів; яка винна у вчиненні дій, що суперечать меті та принципам Організації Об'єднаних Націй; стосовно якої встановлено, що умови, передбачені пунктами 1 чи 13 частини першої статті 1 цього Закону, відсутні; яка до прибуття в Україну була визнана в іншій країні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту; яка до прибуття в Україну з наміром бути визнаною біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, перебувала в третій безпечній країні. Дія цього абзацу не поширюється на дітей, розлучених із сім'ями, а також на осіб, які народилися чи постійно проживали на території України, а також їх нащадків (дітей, онуків).
Згідно з частиною першою статті 7 Закону № 3671-VI оформлення документів для вирішення питання щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, проводиться на підставі заяви про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту. Така заява особисто подається іноземцем чи особою без громадянства або її законним представником до центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту, за місцем тимчасового перебування заявника.
Відповідно до частин четвертої, шостої статті 8 цього ж Закону рішення про оформлення або відмову в оформленні документів для вирішення питання щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, приймається на підставі письмового висновку працівника, який веде справу, і оформлюється наказом уповноваженої посадової особи центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту. Рішення про відмову в оформленні документів для вирішення питань щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, приймаються за заявами, які є очевидно необґрунтованими, тобто якщо у заявника відсутні умови, зазначені пунктами 1 чи 13 частини першої статті 1 цього Закону, а також якщо заяви носять характер зловживання: якщо заявник з метою визнання його біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, видає себе за іншу особу, а так само за заявами, поданими особами, яким було відмовлено у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, у зв'язку з відсутністю підстав, передбачених для визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, встановлених пунктами 1 чи 13 частини першої статті 1 цього Закону, якщо зазначені умови не змінилися.
Рішення, що приймаються центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту, щодо визнання іноземця або особи без громадянства біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, а також рішення про втрату чи позбавлення статусу біженця або додаткового захисту, про скасування рішення про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, можуть бути оскаржені в установленому законом порядку та в установлені цим Законом строки до суду (частина друга статті 12 Закону № 3671-VI).
Як вбачається зі змісту рішення Державної міграційної служби України від 31.01.2019 № 14-19 та висновку УДМС у Волинській області від 16.11.2018, додатку до висновку від 03.01.2019, підставою для прийняття відповідачем оскаржуваного рішення слугували встановлення відсутності встановлення умов передбачених пунктами 1 чи 13 частини першої статті 1 Закону України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту» та положення абзацу п'ятого частини першої статті 6 Закону України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту», пункту 6.5 розділу VI Правил розгляду заяв та оформлення документів, необхідних для вирішення питання про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, втрату і позбавлення статусу біженця та додаткового захисту і скасування рішення про визнання особи біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, затверджених наказом МВС України від 07.09.2011 № 649, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 05.10.2011 за № 1146/19884, оскільки позивач не навів жодних переконливих конкретних фактів особистого переслідування або застосування смертної кари ти тортур, нелюдського або такого, що принижує гідність, поводження чи покарання, а також ув'язнення, заявником не надано, не повідомлено і не доведено. Крім того, до органу міграційної служби заявник звернувся з метою легалізації свого тимчасового перебування на території України.
З аналізу справи суд вбачає, що є обґрунтовані підстави вважати, що звернення заявника (позивача) із заявою до Управління Державної міграційної служби України у Волинській області викликано не необхідністю отримання захисту, а лише необхідністю в подальшому іммігрувати до країн Європейського Союзу, оскільки там кращі умови для проживання. Вказане, підтверджено тим, що до приїзду на територію України заявник перебував на території Нігерії, де звертався за захистом і з 2017 року остатньому було надано статус біженця. На підставі даних документів громадянин Гвінеї ОСОБА_2 легально працював, навчався, відвідував різні міста країни. Крім того, термін дії посвідки на тимчасове проживання в Україні закінчився 30.11.2017. Спроба незаконного перетину державного кордону України, свідчить про те, що позивач мав намір потрапити в країни Європейського Союзу з метою пошуків кращого життя, що не заперечується і самим позивачем, а не з підстав, визначених Законом України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту».
Позивачем до заяви про надання статусу біженця не надано жодних документів або матеріалів, що могли б бути доказом наявності умов для набуття статусу біженця, ніяких переконливих аргументів про факти погроз, переслідування в Нігерії чи Гвінеї, які б слугували причиною неможливості повернення до Нігерії чи Гвінеї, та обґрунтованих пояснень позивач не навів. Позивач також не вказав, чим можуть бути підтверджені обставини ймовірного переслідування.
Суд вважає необхідним зазначити, що побоювання стати жертвою переслідувань складається із суб'єктивної та об'єктивної сторін. Суб'єктивна сторона полягає у наявності в особи побоювання. Побоювання є оціночним судженням, яке свідчить про психологічну оцінку особою ситуації, що склалась навколо неї. Саме під впливом цієї суб'єктивної оцінки особа вирішила покинути країну і стала біженцем.
Об'єктивна сторона пов'язана з наявністю обґрунтованого побоювання переслідування і означає наявність фактичних доказів того, що ці побоювання є реальними. Факти обґрунтованості побоювань переслідування (загальну інформацію в країні походження біженця) можуть отримуватись від біженця, та незалежно від нього - з різних достовірних джерел інформації, наприклад, з публікацій у засобах масової інформації, з повідомлень національних чи міжнародних неурядових правозахисних організацій, із звітів Міністерства закордонних справ тощо.
Таким чином, особа, яка шукає статусу біженця має довести, що її подальше перебування у країні походження або повернення до неї реально загрожує її життю та свободі і така ситуація склалася внаслідок її переслідування за ознакою раси, віросповідання, національності, громадянства, належності до певної соціальної групи або політичних переконань.
Крім того, до положень Директиви Ради Європейського Союзу Щодо мінімальних стандартів для кваліфікації громадян третіх країн та осіб без громадянства як біженців або як осіб, що потребують міжнародного захисту за іншими причинами, а також суті захисту від 27.04.2004 № 8043/04 містить наступні фактори, які повинні досліджуватися з наведеного вище питання: реальна спроба обґрунтувати заяву; надання усіх важливих фактів, що були в розпорядженні заявника та обґрунтування неможливості надання інших доказів; зрозумілість, правдоподібність та несуперечливість тверджень заявника; заявник подав свою заяву про міжнародний захист якомога раніше; встановлено, що заявник заслуговує на довіру.
Вказані вимоги не були дотримані позивачем, а саме не наведено переконливих доводів щодо відповідності повідомлених фактів дійсності.
Позивач прибув в Україну 14.04.2017, однак з заявою про визнання його біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту вперше звернувся лише 29.08.2018, враховуючи те, що термін дії посвідки на тимчасове проживання в Україні закінчився 30.11.2017, після того як був затриманий на ділянці відділу прикордонної служби «Сянки» територія Турківського району, Львівської області в районі 255 прикордонного знаку через незаконне, поза межами пунктів пропуску, перетинання державного кордону із України в Республіку Польща.
Тобто, позивач в порушення вимог частини першої статті 5 Закону України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту» звернувся за захистом після спливу значного часу після перетину українського кордону.
Суд звертає увагу на те, що позивач ніколи не брав участь в діяльності політичних партій, релігійних та інших організацій, не зазнавав переслідувань через належність до певної національної, релігійної меншості чи до соціальної групи, оскільки в матеріалах справи відсутні докази на підтвердження зазначеного та сам позивач, звертаючись до міграційних органів, на такі факти не вказував.
Такі висновки суду підтверджуються наявними в матеріалах справи копіями протоколів співбесід з позивачем.
Судом встановлено, що єдине побоювання позивача, яке він вважає обґрунтованою підставою для надання йому статусу біженця або особи, яка потребує додаткового захисту, є ймовірне переслідування за сексуальною орієнтацією (гей) та належність до ЛГБТ, оскільки позивач проживав в одній кімнаті з представниками ЛГБТ у Нігерії. У зв'язку з чим, враховуючи можливе переслідування в Нігерії існує загроза здоров'ю та життю позивача, пов'язана з проживанням останнього з представниками ЛГБТ.
Проте, такі аргументи не спроможні доводити існування фактів загроз життю, безпеці чи свободі в країні його постійного проживання чи країні походження через побоювання застосування щодо нього тортур, нелюдського або такого, що принижує людську гідність поводження чи покарання.
Таким чином, суд вважає, що в ході судового розгляду знайшли своє підтвердження висновки органу міграційної служби відносно того, що позивачем не доведено факт переслідувань його за расовою належністю, віросповіданням, національністю, громадянством та підданством, відношення до певної соціальної групи, політичних переконань, та що небажання повертатися до країни громадянської належності у зв'язку з ймовірними переслідуваннями з боку третіх осіб не можуть бути визнаними підставою для визнання його біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту в Україні, у відповідності до умов, передбачених пунктами 1, 13 частини першої статті 1 Закону України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту».
Повідомлена позивачем інформація носить загальний характер і не містить відомостей про події переслідувань та утисків в Нігерії чи Гвінеї його особисто за політичною, релігійною чи іншими ознаками, а також у зв'язку із належністю до осіб з певною сексуальною орієнтацією.
З огляду на викладене, суд доходить висновку, що у цілому, позивач не приховує того факту, що ні в минулому, ні на теперішній час ніяких погроз з боку органів державної влади в країні його постійного проживання чи в країні походження для нього не існує, в тому числі і як особі з нетрадиційною сексуальною орієнтацію.
Крім того, необхідно зазначити, що відповідно до статті 4 Конвенції 1951 року про статус біженців - договірні Держави надаватимуть біженцям, які знаходяться на їхніх територіях, принаймні таке ж сприятливе становище, як і своїм власним громадянам, щодо свободи сповідувати свою релігію і свободи надавати своїм дітям релігійне виховання.
Згідно із пунктом 4.1 розділу IV «Попередній розгляд заяв» Правил розгляду заяв та оформлення документів, необхідних для вирішення питання про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, втрату і позбавлення статусу біженця та додаткового захисту і скасування рішення про визнання особи біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, затверджених наказом Міністерства внутрішніх справ України 07.09.2011 № 649 (далі - Правила №649), під час попереднього розгляду заяви про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, уповноважена посадова особа територіального органу ДМС (особа, яка веде справу) протягом п'ятнадцяти робочих днів з дня реєстрації заяви: а) проводить співбесіду із заявником з дотриманням правил, встановлених частинами другою та третьою статті 8 Закону. У разі залучення перекладача для участі в співбесіді, у тому числі через систему відеоконференц-зв'язку, уповноважена посадова особа територіального органу ДМС перед початком співбесіди попереджає перекладача про необхідність дотримання умов конфіденційності, що оформлюється розпискою про нерозголошення відомостей, що містяться в особовій справі заявника. Результати співбесіди оформлюються відповідним протоколом співбесіди з особою, яка подала заяву про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, що підписується цією особою або її законним представником, перекладачем, адвокатом, психологом, педагогом (за наявності); б) розглядає відомості, наведені в заяві про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, та інші документи, вимагає додаткові відомості, що можуть підтверджувати наявність чи відсутність підстав для прийняття рішення про оформлення документів для вирішення питання щодо визнання особи біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту; в) готує письмовий висновок щодо прийняття рішення про оформлення документів для вирішення питання щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, або про відмову в оформленні документів для вирішення питання щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту. У висновку обов'язково робиться посилання на використану інформацію про країну походження заявника, включаючи сторінки, назви інформаційних звітів, роки та найменування установ чи організацій, що його підготували, посилання на електронну адресу, якщо звіти було опубліковано в Інтернеті, та її співвідношення із змістом заяви та відомостями, отриманими під час співбесіди із заявником або його законним представником. Цей висновок повинен включати посилання на точну, актуальну інформацію з декількох джерел.
Тому, відповідач УДМС у Волинській області при розгляді заяви позивача та прийнятті оскаржуваного рішення про відмову у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, дотримав встановлену процедуру попереднього розгляду заяви, провівши співбесіди, оформлені протоколами, розглянувши з достатньою повнотою відомості, наведені в заяві про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, підготувавши письмовий висновок, у якому є посилання на використану інформацію про країну походження заявника з актуальних джерел.
З урахуванням наведеного, суд приходить до висновку, що УДМС України у Волинській області, де розглядалася заява позивача, було належним чином проаналізовані всі подані відомості про його особу та причини звернення за захистом, інформація по країнах походження та постійного місця проживання і на підставі статті 6 Закону № 3671-VI, у зв'язку з тим, що заявник до прибуття в Україну був визнаний біженцем в іншій країні, прийняте законне і обґрунтоване рішення про відмову в оформленні документів для вирішення питання щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, відтак, відсутні підстави для його скасування.
На думку суду, відповідач довів правомірність оскаржуваного рішення в даній адміністративній справі, а тому в задоволенні позовних вимог слід відмовити повністю.
Керуючись статтями 241-246, 250 Кодексу адміністративного судочинства України та на підставі Закону України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту», суд
В задоволенні адміністративного позову відмовити повністю.
Рішення набирає законної сили в порядку та строки, визначені статтею 255, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, та може бути оскаржене в апеляційному порядку шляхом подання апеляційної скарги до Восьмого апеляційного адміністративного суду через Волинський окружний адміністративний суд протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Позивач: громадянин ОСОБА_8 ( АДРЕСА_1 ).
Відповідач: Управління Державної міграційної служби України у Волинській області (43025, Волинська область, місто Луцьк, вулиця Винниченка, 11, код ЄДРПОУ 37821586).
Відповідач: Державна міграційна служба України (01001, місто Київ, вулиця Володимирська, 9, код ЄДРПОУ 37508470).
Суддя Ф.А. Волдінер
Повний текст судового рішення складено 01.07.2019.