02 липня 2019 року ЛуцькСправа № 140/1679/19
Волинський окружний адміністративний суд у складі:
головуючого-судді Димарчук Т.М.,
розглянувши у письмовому провадженні за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління ДФС у Волинській області про визнання протиправною та скасування вимоги про сплату боргу,
ОСОБА_1 звернувся з позовом до Головного управління ДФС у Волинській області (далі - ГУ ДФС у Волинській області, відповідач) про визнання протиправною та скасування вимоги від 15 лютого 2019 року № Ф-3208-55 про сплату боргу (недоїмки).
В обґрунтування позову позивач вказав, що 13 травня 2019 року отримав спірну вимогу, якою його зобов'язано сплатити 18 276,72 грн боргу з єдиного внеску. Позивач не погоджується із оскаржуваною вимогою та вважає її протиправною, такою, що винесена не в порядку, не у спосіб та поза межами повноважень відповідача. Також зазначив, що згідно з положеннями Закону України від 08 липня 2010 року №2464-VI "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування" (надалі - Закон №2464-VI) він є застрахованою особою, тобто фізичною особою, яка відповідно до законодавства підлягає загальнообов'язковому державному соціальному страхуванню і сплачує (сплачувала) та/або за яку сплачується чи сплачувався у встановленому законом порядку єдиний внесок. У період з 01 серпня 2014 року по 14 серпня 2017 року позивач працював у КП «Луцькводоканал», а з 16 серпня 2017 року до тепер працює у Сільськогосподарському товаристві з обмеженою відповідальністю «Лище» (а.с.17-18).
Єдиний внесок за нього в період з 2014 року нараховував та сплачував роботодавець в розмірі не менше мінімального.
Також вказує, що в усній розмові із представниками відповідача ним з'ясовано, що сума заборгованості, визначена в оскаржуваній вимозі, могла бути нарахована йому як особі, що здійснює підприємницьку діяльність з 1999 року. Однак, ним будь-яка підприємницька діяльність з 2000 року не здійснюється, жодні дії, які б могли свідчити про зворотне ним не вчинялися. Крім того, інформація щодо перебування позивача на податковому обліку як платника єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування також відсутня. Зазначає, що в оскаржуваній вимозі не визначено ні підстави нарахування боргу (недоїмки), ні періоду, за який здійснено таке нарахування. Вважає, що такі дії свідчать не лише про порушення відповідачем правил, що регулюють порядок нарахування єдиного внеску, а й принципу юридичної визначеності, що додатково свідчить про протиправність оскаржуваної вимоги.
З наведених підстав позивач просив позов задовольнити.
Ухвалою суду від 27 травня 2019 року прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у даній справі, судовий розгляд справи постановлено проводити за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (а.с.1).
Ухвалою суду від 07 червня 2019 року відмовлено в задоволенні клопотання представника відповідача про розгляд справи в судовому засіданні з повідомленням сторін.
Відповідач у відзиві на позов вимоги позивача заперечив (а.с.25-26). В обґрунтування своєї позиції вказав, що з 01 січня 2017 року набув чинності Закон України від 06 грудня 2016 року №1774-VIII "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України", яким внесені зміни до Закону №2464-VI. Відповідно до вказаних змін фізичні особи-підприємці та самозайняті особи, які не одержують доходи, зобов'язані сплачувати єдиний соціальний внесок, мінімальний розмір якого з 01 січня 2017 року становить 704,00 грн, а з 01 січня 2018 року - 819,06 грн.
Проведеним аналізом картки особового рахунку встановлено, що ОСОБА_1 перебував на обліку як фізична особа-підприємець в Луцькій ОДПІ Головного управління ДФС у Волинській області з 20 травня 1999 року по 17 травня 2019 року на загальній системі оподаткування, однак свій обов'язок, передбачений статтею 6, пунктом 8 статті 9 Закону №2464-VI, щодо сплати єдиного внеску не виконував.
Сума єдиного внеску, своєчасно не нарахована та/або не сплачена у строки, встановлені Законом, є недоїмкою та стягується з нарахуванням пені та застосуванням штрафів.
Згідно з пунктом 4 статті 25 Закону №2464-VI, пунктом 3 розділу VI Інструкції про порядок нарахування і сплати єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, затвердженої наказом Міністерства фінансів України від 20 квітня 2015 року №449, на підставі даних інформаційної системи органу доходів і зборів позивачу як платнику єдиного внеску, який має недоїмку, що перевищує 10,00 грн, сформовано та надіслано вимогу про сплату боргу. Нарахування єдиного внеску за кодом платежу "0308101330" здійснюється за обліковими даними інформаційної системи в автоматичному режимі. Недоїмка, яка зазначена в оскаржуваній вимозі від 15 лютого 2019 року № Ф-3208-55 в сумі 18 276,72 грн, нарахована станом на 31 січня 2019 року. При цьому вказує, що вищезазначеною вимогою не здійснювалося жодних нарахувань грошового зобов'язання з єдиного внеску, натомість вона лише містить вимогу до платника сплатити загальну суму боргу з єдиного внеску, який на момент її винесення уже рахувався в інтегрованій картці платника.
З наведених підстав відповідач просив у задоволенні позову відмовити.
Перевіривши доводи сторін у заявах по суті справи, дослідивши письмові докази, суд встановив такі обставини.
Позивач з 20 травня 1999 року по 17 травня 2019 року був зареєстрований як фізична особа-підприємець, що підтверджується витягом з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань (а.с.27).
15 лютого 2019 року ГУ ДФС у Волинській області сформовано Няйко В.І. вимогу №Ф-3208-55 про сплату боргу (недоїмки) станом на 31 січня 2019 року у сумі 18 276,72 грн відповідно до статті 25 Закону №2464-VI та даних інформаційної системи органу доходів і зборів (а.с.7).
Позивач не погоджується із такою вимогою, що стала підставою для його звернення із даним позовом до суду.
Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд враховує частину другу статті 19 Конституції України, відповідно до якої органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Правові і організаційні засади забезпечення збору та обліку єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, умови та порядок його нарахування і сплати та повноваження органу, що здійснює його збір та ведення обліку визначено Законом України від 08 липня 2010 року №2464-VI "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування". В силу вимог частини першої статті 2 даного Закону його дія поширюється на відносини, що виникають під час провадження діяльності, пов'язаної із збором та веденням обліку єдиного внеску. Дія інших нормативно-правових актів може поширюватися на зазначені відносини лише у випадках, передбачених цим Законом, або в частині, що не суперечить цьому Закону.
За приписами частини четвертої статті 8 Закону №2464-VI порядок нарахування, обчислення і сплати єдиного внеску визначається цим Законом, в частині адміністрування - Податковим кодексом України, та прийнятими відповідно до них нормативно-правовими актами центрального органу виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну податкову і митну політику.
Згідно з пунктом 3 частини першої статті 14 Закону №2464-VI на органи доходів і зборів покладено обов'язок здійснювати контроль за дотриманням платниками єдиного внеску вимог цього Закону.
Як визначено частиною першою статті 3 вказаного Закону, збір та ведення обліку єдиного внеску здійснюються за принципами, зокрема, обов'язковості сплати; відповідальності платників єдиного внеску та органу, що здійснює збір та веде облік єдиного внеску, за порушення норм цього Закону, а також за невиконання або неналежне виконання покладених на них обов'язків.
Єдиний внесок на загальнообов'язкове державне соціальне страхування (далі - єдиний внесок) - консолідований страховий внесок, збір якого здійснюється до системи загальнообов'язкового державного соціального страхування в обов'язковому порядку та на регулярній основі з метою забезпечення захисту у випадках, передбачених законодавством, прав застрахованих осіб на отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов'язкового державного соціального страхування (пункт 2 частини першої статті 1 Закону №2464-VI).
У розумінні пункту 3 частини першої статті 1 Закону №2464-VI застрахована особа - це фізична особа, яка відповідно до законодавства підлягає загальнообов'язковому державному соціальному страхуванню і сплачує (сплачувала) та/або за яку сплачується чи сплачувався у встановленому законом порядку єдиний внесок на загальнообов'язкове державне соціальне страхування.
Фізичні особи-підприємці, в тому числі ті, які обрали спрощену систему оподаткування, відповідно до пункту 4 частини першої статті 4 Закону №2464-VI є платниками єдиного внеску.
Відповідно до частини другої статті 6 Закону №2464-VI платник єдиного внеску зобов'язаний, зокрема, своєчасно та в повному обсязі нараховувати, обчислювати і сплачувати єдиний внесок.
Пунктом 2 частини першої статті 7 Закону №2464-VI визначено, що єдиний внесок нараховується для платників, зазначених у пунктах 4 (крім фізичних осіб - підприємців, які обрали спрощену систему оподаткування), 5 та 5-1 частини першої статті 4 цього Закону, - на суму доходу (прибутку), отриманого від їх діяльності, що підлягає обкладенню податком на доходи фізичних осіб. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску на місяць.
Законом України від 06 грудня 2016 року № 1774- VIІІ «Про внесення змін до деяких законодавчих актівУкраїни» внесено низку змін до Закону № 2464, які набули чинності з 01 січня 2017 року, зокрема щодо нарахування та сплати єдиного внеску фізичними особами-підриємцями, у тому числі тими, які обрали спрощену систему оподаткування, та особами, які проводять незалежну професійну діяльність.
Платники єдиного внеску зобов'язані своєчасно та в повному обсязі нараховувати, обчислювати і сплачувати єдиний внесок (пункт 1 частини другої статті 6 Закону № 2464).
Єдиний внесок підлягає сплаті незалежно від фінансового стану платника (частина дванадцята статті 9 Закону № 2464).
З 01 січня 2017 року діяло правило, відповідно до якого у разі якщо таким платником не отримано дохід (прибуток) у звітному році або окремому місяці звітного року, такий платник зобов'язаний визначити базу нарахування, але не більше максимальної величини бази нарахування єдиного внеску, встановленої цим Законом. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску. Відповідно до Закону України від 03 жовтня 2017 року №2148-VIII "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо підвищення пенсій" це положення має таку редакцію: "У разі якщо таким платником не отримано дохід (прибуток) у звітному кварталі або окремому місяці звітного кварталу, такий платник зобов'язаний визначити базу нарахування, але не більше максимальної величини бази нарахування єдиного внеску, встановленої цим Законом. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску".
За визначеннями, наведеними у пунктах 4, 5 частини першої статті 1 Закону №2464-VI, мінімальний страховий внесок - сума єдиного внеску, що визначається розрахунково як добуток мінімального розміру заробітної плати на розмір внеску, встановлений законом на місяць, за який нараховується заробітна плата (дохід), та підлягає сплаті щомісяця; тоді як, максимальна величина бази нарахування єдиного внеску - максимальна сума доходу застрахованої особи на місяць, що дорівнює п'ятнадцяти розмірам мінімальної заробітної плати, встановленої законом, на яку нараховується єдиний внесок.
Відповідно до пункту 5 статті 8 Закону №2464-VI єдиний внесок для платників, зазначених у статті 4 цього Закону, встановлюється у розмірі 22 відсотки до визначеної статтею 7 цього Закону бази нарахування єдиного внеску. У разі якщо база нарахування єдиного внеску не перевищує розміру мінімальної заробітної плати, встановленої законом на місяць, за який отримано дохід, сума єдиного внеску розраховується як добуток розміру мінімальної заробітної плати, встановленої законом на місяць, за який отримано дохід (прибуток), та ставки єдиного внеску.
Із врахуванням зазначеного мінімальний страховий внесок у 2017 році становив 704,00 грн на місяць (3200,00 грн х 22%, де 3200,00 грн розмір мінімальної заробітної плати станом на 01 січня 2017 року); мінімальний страховий внесок у 2018 році становив 819,06 грн на місяць (3723,00 грн х 22%, де 3723,00 грн - розмір мінімальної заробітної плати станом на 01 січня 2018 року).
Відповідно до абзацу третього частини восьмої статті 9 Закону №2464-VI платники єдиного внеску, зазначені у пунктах 4, 5 та 5-1 частини першої статті 4 цього Закону, зобов'язані сплачувати єдиний внесок, нарахований за календарний квартал, до 20 числа місяця, що настає за кварталом, за який сплачується єдиний внесок.
Згідно з частиною другою статті 25 цього Закону у разі виявлення своєчасно не сплачених сум страхових внесків платники єдиного внеску зобов'язані самостійно обчислити ці внески і сплатити їх з нарахуванням пені в порядку і розмірах, визначених цією статтею. Абзацом 1 частини четвертої цієї статті визначено, що орган доходів і зборів у порядку, за формою та у строки, встановлені центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну податкову і митну політику, надсилає платникам єдиного внеску, які мають недоїмку, вимогу про її сплату.
Розділом VI Інструкції про порядок нарахування і сплати єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, затвердженої наказом Міністерства фінансів України від 20 квітня 2015 року №449 (надалі - Інструкція №449), врегульований порядок стягнення заборгованості з платників.
Відповідно до пункту 1 вказаного розділу до платників, які не виконали визначені Законом обов'язки щодо нарахування, обчислення та сплати єдиного внеску, застосовуються заходи впливу та стягнення.
Згідно з пунктом 2 розділу VI Інструкції №449 у разі виявлення платником своєчасно не нарахованих сум єдиного внеску такі платники зобов'язані самостійно обчислити ці внески, відобразити у звітності, що подається платником до органів доходів і зборів, та сплатити їх. До такого платника застосовуються штрафні санкції в порядку і розмірах, визначених розділом VII цієї Інструкції.
У разі виявлення органом доходів і зборів своєчасно не нарахованих та/або не сплачених платником сум єдиного внеску такий орган доходів і зборів обчислює суми єдиного внеску, що зазначаються у вимозі про сплату боргу (недоїмки), та застосовує до такого платника штрафні санкції в порядку і розмірах, визначених розділом VII цієї Інструкції. Сума єдиного внеску, своєчасно не нарахована та/або не сплачена в строки, встановлені Законом, обчислена органами доходів і зборів у випадках, передбачених Законом, є недоїмкою.
Як слідує з матеріалів справи, ГУ ДФС у Волинській області було нараховано позивачу як фізичній особі-підприємцю єдиний соціальний внесок за 2017-2018 роки на загальну суму 18 276,77 грн, про що зазначено у спірній вимозі про сплату боргу (недоїмки) (а.с.7); з розрахунку, наведеному у відзиві на позов видно, що за 2017 рік сума боргу становить 8 448,00 грн (704,00 грн х 12 місяців); за 2018 рік - 9 828,72 грн (819,06 грн х 12 місяців).
Разом з тим, судом встановлено, що з 20 травня 1999 року по 17 травня 2019 року (тобто, коли він був зареєстрований фізичною особою-підприємцем) позивач перебував у трудових відносинах із Комунальним підприємством «Волинська обласна клінічна лікарня» Волинської обласної ради, Колективним сільськогосподарським підприємством «Луцька рибоводно-меліоративна станція», Науково-виробничим товариством з обмеженою відповідальністю «Міліуса», Приватним підприємством «Основа-Сіт», Комунальним підприємством «Луцькводоканал», Комунальним підприємством «Луцьке», Сільськогосподарським товариством з обмеженою відповідальністю «Лище». Ці обставини підтверджується індивідуальними відомостями про застраховану особу з Реєстру застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування Пенсійного фонду України від 05 червня 2019 року форма ОК-5, довідкою КП «Луцькводоканал» № 16 від 17.05.2019, довідкою Сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю «Лище» № 78 від 17.05.2019, записами у трудовій книжці ОСОБА_1 , серія НОМЕР_1 (а.с.30-32, 17-18, 15-16).
Відповідно до пункту 1 частини першої статті 4 Закону №2464-VI платниками єдиного внеску є також роботодавці: підприємства, установи та організації, інші юридичні особи, утворені відповідно до законодавства України, незалежно від форми власності, виду діяльності та господарювання, які використовують працю фізичних осіб на умовах трудового договору (контракту) або на інших умовах, передбачених законодавством, чи за цивільно-правовими договорами (крім цивільно-правового договору, укладеного з фізичною особою - підприємцем, якщо виконувані роботи (надавані послуги) відповідають видам діяльності відповідно до відомостей з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців), у тому числі філії, представництва, відділення та інші відокремлені підрозділи зазначених підприємств, установ і організацій, інших юридичних осіб, які мають окремий баланс і самостійно ведуть розрахунки із застрахованими особами.
Згідно з пунктом 1 статті 7 Закону №2464-VI єдиний внесок нараховується для платників, зазначених у пунктах 1 (крім абзацу сьомого), частини першої статті 4 цього Закону, - на суму нарахованої кожній застрахованій особі заробітної плати за видами виплат, які включають основну та додаткову заробітну плату, інші заохочувальні та компенсаційні виплати, у тому числі в натуральній формі, що визначаються відповідно до Закону України "Про оплату праці", та суму винагороди фізичним особам за виконання робіт (надання послуг) за цивільно-правовими договорами.
Отже, перераховані вище юридичні особи як роботодавці, нараховуючи позивачу заробітну плату, сплачували за нього як страхувальники єдиний соціальний внесок, що підтверджується індивідуальними відомостями про застраховану особу з Реєстру застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування Пенсійного фонду України. Так, роботодавцем - Комунальним підприємством «Луцькводоканал» та Сільськогосподарським товариством з обмеженою відповідальністю «Лище» - Няйко В.І. нараховано заробітну плату у 2017 році на загальну суму 48 204,33 грн; а у 2018 році - Сільськогосподарським товариством з обмеженою відповідальністю «Лище» та Комунальним підприємством «Луцьке» позивачу нараховано заробітну плату на загальну суму 76 102,38 грн; із вказаних сум сплачено єдиний соціальний внесок, розмір якого перевищує мінімальний страховий внесок (а.с.32).
Водночас, відповідачем доказів щодо безпосереднього здійснення позивачем підприємницької діяльності у 2017-2018 роках, отримання інших доходів ніж від трудової діяльності як найманим працівником суду не надано.
Законом №2464-VI не врегульовано відносини щодо адміністрування єдиного внеску при одночасному перебуванні фізичної особи в трудових відносинах та здійснення підприємницької діяльності. Проте, із системного аналізу його норм вбачається, що єдиною метою збору єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування є забезпечення захисту у випадках, передбачених законодавством саме прав фізичних осіб на отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов'язкового державного соціального страхування. Вказана мета досягається шляхом регулярної сплати мінімального страхового внеску.
Таким чином, в розумінні Закону №2464-VI позивач є застрахованою особою і єдиний внесок за нього у період, за який винесена спірна вимога, нараховував та сплачував роботодавець як страхувальник в розмірі не менше мінімального внеску, що виключає обов'язок зі сплати єдиного внеску позивачем ще як особою, що зареєстрована як фізична особа-підприємець. При цьому, підприємницьку діяльність позивач фактично не здійснював, що не спростовано відповідачем.
Відповідно до практики Європейського суду з прав людини, яка сформувалась з питань імперативності правила про прийняття рішення на користь платників податків, слідує, що у разі існування неоднозначності у тлумаченні прав та/чи обов'язків платника податків слід віддавати перевагу найбільш сприятливому тлумаченню національного законодавства та приймати рішення на користь платника податків (справи "Серков проти України" (заява №39766/05), "Щокін проти України" (заяви №23759/03 та №37943/06), які відповідно до статті 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" підлягають застосуванню судами як джерела права.
Згідно з частинами першою, другою статті 6 Кодексу адміністративного судочинства України (надалі - КАС України) суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого, зокрема, людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.
Так предметом регулювання статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод є втручання держави у право на мирне володіння майном. У практиці ЄСПЛ (серед багатьох інших, наприклад, рішення ЄСПЛ у справах "Спорронґ і Льоннрот проти Швеції" від 23 вересня 1982 року, "Джеймс та інші проти Сполученого Королівства" від 21 лютого 1986 року, "Щокін проти України" від 14 жовтня 2010, "Сєрков проти України" від 07 липня 2011 року, "Колишній король Греції та інші проти Греції" від 23 листопада 2000, "БулвесАД проти Болгарії" від 22 січня 2009 року, "Трегубенко проти України" від 02 листопада 2004 року, "East/West Alliance Limited" проти України" від 23 січня 2014 року) напрацьовано три критерії, які слід оцінювати на предмет сумісності заходу втручання у право особи на мирне володіння майном із гарантіями статті 1 Першого протоколу до Конвенції, а саме: чи є втручання законним; чи має воно на меті "суспільний", "публічний" інтерес; чи є такий захід (втручання у право на мирне володіння майном) пропорційним визначеним цілям.
Втручання держави у право на мирне володіння майном є законним, якщо здійснюється на підставі закону нормативно-правового акта, що має бути доступним для заінтересованих осіб, чітким і передбачуваним з питань застосування та наслідків дії його норм.
Втручання є виправданим, якщо воно здійснюється з метою задоволення "суспільного", "публічного" інтересу втручання держави у право на мирне володіння майном може бути виправдано за наявності об'єктивної необхідності у формі суспільного, публічного, загального інтересу, який може включати інтерес держави, окремих регіонів, громад чи сфер людської діяльності. Саме національні органи влади мають здійснювати первісну оцінку наявності проблеми, що становить суспільний інтерес, вирішення якої б вимагало таких заходів. Поняття "суспільний інтерес" має широке значення (рішення від 23 листопада 2000 року в справі "Колишній король Греції та інші проти Греції"). Крім того, ЄСПЛ також визнає, що й саме по собі правильне застосування законодавства, безперечно, становить "суспільний інтерес" (рішення ЄСПЛ від 02 листопада 2004 року в справі "Трегубенко проти України").
Критерій "пропорційності" передбачає, що втручання у право власності розглядатиметься як порушення статті 1 Першого протоколу до Конвенції, якщо не було дотримано справедливої рівноваги (балансу) між інтересами держави (суспільства), пов'язаними з втручанням, та інтересами особи, яка так чи інакше страждає від втручання. "Справедлива рівновага" передбачає наявність розумного співвідношення (обґрунтованої пропорційності) між метою, визначеною для досягнення, та засобами, які використовуються. Необхідного балансу не буде дотримано, якщо особа несе "індивідуальний і надмірний тягар". При цьому з питань оцінки "пропорційності" ЄСПЛ, як і з питань наявності "суспільного", "публічного" інтересу, визнає за державою досить широку "сферу розсуду", за винятком випадків, коли такий "розсуд" не ґрунтується на розумних підставах.
Отже, з огляду на практику ЄСПЛ винесена відповідачем вимога про сплату боргу (недоїмки) не відповідає критерію "пропорційності", адже не дотримано справедливої рівноваги між інтересами держави та інтересами особи позивача, оскільки мета сплати єдиного внеску до системи загальнообов'язкового державного соціального страхування в даних правовідносинах досягається сплатою єдиного внеску роботодавцем. В свою чергу, трактування відповідачем законодавства призвело до необхідності виплати додаткових коштів (зайвих витрат) позивачем із заробітної плати за умови відсутності доходу від відповідної підприємницької діяльності.
Згідно з частинами першою, другою статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Суд на підставі аналізу норм чинного законодавства, що врегульовує спірні правовідносини, та встановлених обставин справи, перевірених письмовими доказами, дійшов висновку, що вимога про сплату боргу (недоїмки) від 15 лютого 2019 року №Ф-3208-55 є протиправною та підлягає скасуванню. Отже, позов належить задовольнити повністю.
Керуючись статтями 243-246, 255, 262, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
Позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_2 ) до Головного управління ДФС у Волинській області (43010, Волинська область, місто Луцьк, майдан Київський, 4, код ЄДРПОУ 39400859) про визнання протиправною та скасування вимоги задовольнити повністю.
Визнати протиправною та скасувати вимогу Головного управління ДФС у Волинській області від 15 лютого 2019 року № Ф-3208-55 про сплату боргу (недоїмки).
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Рішення суду може бути оскаржене в апеляційному порядку повністю або частково шляхом подання апеляційної скарги до Восьмого апеляційного адміністративного суду через Волинський окружний адміністративний суд. Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня складення судового рішення.
Суддя Т.М. Димарчук