Номер провадження: 22-ц/813/1367/19
Номер справи місцевого суду: 509/1990/17
Головуючий у першій інстанції Кириченко П.Л.
Доповідач Заїкін А. П.
13.06.2019 року м. Одеса
Єдиний унікальний номер судової справи: 509/1990/17
Одеський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
- головуючого судді - Заїкіна А.П.,
- суддів: - Погорєлової С.О., Таварткіладзе О.М.,
за участю секретаря судового засідання - Віцько А.І.,
учасники справи:
- позивач - Публічне акціонерне товариство акціонерний банк «УКРГАЗБАНК»
- відповідач -ОСОБА_4,
- треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору -1) Київський відділ державної виконавчої служби м. Одеси Головного територіального управління юстиції в Одеській області, 2) Овідіопольський районний відділ державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції в Одеській області,
розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом Публічного акціонерного товариства акціонерного банку «УКРГАЗБАНК» до ОСОБА_4, треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору - Київський відділ державної виконавчої служби м. Одеси Головного територіального управління юстиції в Одеській області, Овідіопольський районний відділ державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції в Одеській області, про зняття арешту, за апеляційною скаргою Публічного акціонерного товариства акціонерного банку «УКРГАЗБАНК», на рішення Овідіопольського районного суду Одеської області, ухвалене у складі судді Кириченка П.Л. 27 березня 2018 року,
встановив:
У червні 2017 р. Публічне акціонерне товариство Акціонерний банк «УКРГАЗБАНК» (далі - Банк) звернулося до суду з позовом до ОСОБА_4 в якому просить: зняти арешт з нерухомого майна, а саме: земельної ділянки площею 0,08 га, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1, кадастровий номер:НОМЕР_2, накладені Постановами про арешт майна та оголошення заборони на його відчуження від 20.02.2013 р. №36650950; від 31.07.2013 р. №39179810; від 10.07.2012 р. №33526299 та від 20.11.2014 р. №45407684.
Позивач обґрунтовує свої вимоги тим, що 25.09.2008 р. між Банком та ОСОБА_4 був укладений кредитний договір, за яким в забезпечення виконання зобов'язань Банку за договором іпотеки передана вищевказана земельна ділянка.
07.07.2010 р. державним виконавцем Першого Київського ВДВС МУЮ було прийнято рішення згідно постанови ДВ-5, АА № 658685 про накладення арешту на все нерухоме майно.
16.05.2011 р. державним виконавцем Першого Київського ВДВС Одеського МУЮ було прийнято рішення згідно постанови № 26445804 про накладення арешту на все нерухоме майно.
10.07.2012 р. державним виконавцем було прийнято рішення згідно постанови № 33526299 про накладення арешту на все нерухоме майно божника та оголошення заборони на його відчуження.
Крім того, на підставі заяви позивачка (стягувача) та виконавчого листу № 2-2182/11 виданого 21.04.2011 р. Київським райсудом м. Одеси про стягнення з відповідача (боржника) ОСОБА_4 (код НОМЕР_1) грошової суми в розмірі 903998.58 грн. було відкрито виконавче провадження № 36650950.
20.02.2013 р. під час здійснення примусових дій державним виконавцем Першого Київського ВДВС Одеського МУЮ в рамках виконавчого провадження № 36650950 був накладений арешт на все нерухоме майно боржника.
31.07.2013 р. під час здійснення примусових дій державним виконавцем Першого Київського ВДВС Одеського МУЮ в рамках виконавчого провадження № 36650950 був накладений арешт на все нерухоме майно боржника.
Крім того, на підставі заяви позивачка (стягувача) та виконавчого листу № 509/3416/13 виданого 07.11.2013 р. Овідіопольським райсудом Одеської області про звернення стягнення на предмет іпотеки - земельну ділянку було відкрито виконавче провадження № 45407684.
20.11.2014 р. під час здійснення примусових дій державним виконавцем Овідіопольського РВ ДВС ГТУЮ в Одеської області в рамках виконавчого провадження № 45407684 був накладений арешт на земельну ділянку площею 0,08 га, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1.
08.09.2016 р. до Київського ВДВС м. Одеси та Овідіопольського районного ВДВС направлено заяви щодо знаття вищевказаних арештів з майна, що перебуває у іпотеці Банку. 03.10.2016 р. та 05.10.2016 р. до Банку надійшли відповіді з Київського ВДВС м. Одеси та Овідіопольського районного ВДВС, згідно яких Банку пропонується звернутися до суду із заявою щодо зняття арешті, накладених на заставне майно Банку (а. с. 3 - 6).
Рішенням Овідіопольського районного суду м. Одеси від 27.03.2018 р. в задоволені позовних вимог відмовлено в повному обсязі.
Рішення суду першої інстанції обґрунтовано тим, що при розгляді справи позивач не надав належних та допустимих доказів, відповідно до ст. 77, 78 ЦПК України виконання стягнення виконавчого збору в рамках виконавчих проваджень, які були відкрити державним виконавцем в рамках норм діючого законодавства щодо примусового виконання судових рішень. Крім того, суд вважає, що позивачем з урахуванням обставин, які були встановлені під час судового розгляду, відповідно до ст. 15, 16 ЦК України, обрано не той спосіб судового захисту, а тому позивач не зміг належним чином обґрунтувати свої позовні вимоги, Позов є не обґрунтованим та задоволенню не підлягає (а. с. 62 - 63).
У квітні 2018 р. Банк подав апеляційну скаргу на рішення суду першої інстанції від 27.03.2018 р., в якій просить рішення Овідіопольського районного суду Одеської області від 27.03.2018 р. скасувати. Ухвалити нове рішення, яким задовольнити вимоги Банку та зняти арешт з вищевказаної земельної ділянки.
Апеляційна скарга обґрунтована тим, що рішення ухвалено судом першої інстанції при неповному з'ясуванні обставин, що мають значення для справи, невідповідності висновків суду обставинам справи, з порушенням норм процесуального права та неправильному застосуванні норм матеріального права. Рішення ухвалено судом першої інстанції є незаконним, містить неправильно встановлені обставини, що мають значення для справи.
Апелянт вказує на те, що іпотекодержатель в разі невиконання боржником забезпеченого іпотекою зобов'язання має право одержати задоволення своїх вимог за рахунок предмета іпотеки переважно перед іншими кредиторами цього боржника в порядку, установленому Законом №898-IV. Позов про зняття арешту, накладеного державним виконавцем, підлягає задоволенню. Зареєстрована іпотека виникла раніше накладання арешту для забезпечення реального виконання рішення суду щодо задоволення вимог стягувачів, відмінних від іпотекодержателя, тому суд повинен приймати рішення про звільнення з-під арешту іпотечного майна. При цьому не має підстав відмовляти у звільнені з-під арешту зазначеного майна у зв'язку з відсутністю факту реального порушення забезпеченого іпотекою зобов'язання боржником на момент пред'явлення відповідної вимоги. Факт порушення основного зобов'язання, забезпеченого іпотекою, виступає лише умовою реалізації гарантованих іпотекою прав іпотекодержателя і не пов'язується з його існуванням, а отже, і порушенням шляхом арешту та заборони відчуження предмета іпотеки.
У судовому засіданні представник Банку - Бондар Г.В. підтримав доводи та вимоги апеляційної скарги.
Інші учасники справи у судове засідання не з'явилися. Про дату, час і місце розгляду справи сповіщені належним чином. Причини неявки не повідомили. Відзиву на апеляційну скаргу, заяв та клопотань не надали.
Згідно із ч. 2 ст. 372 ЦПК України, неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розглядові справи.
Виходячи з вищевказаного, враховуючи строки розгляду справи, баланс інтересів сторін у якнайскорішому вирішені спору, освідомленість інших учасників справи про її розгляд, думку учасників справи, які прийняли участь у судовому засіданні про можливість розгляду справи за відсутності інших учасників, колегія суддів ухвалила розглянути справу за відсутності її інших учасників.
Згідно із частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Заслухавши суддю-доповідача, вислухавши пояснення осіб, які прийняли участь у судовому засіданні, обговоривши доводи апеляційної скарги, дослідивши докази, що стосуються фактів, на які апелянт посилається в апеляційній скарзі, перевіривши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права при постановленні рішення, колегія суддів зазначає наступне.
Відповідно до ч. ч. 1, 2, 6 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково наданими доказами та перевіряє законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.
В суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.
Здійснюючи правосуддя, суд захищає права свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законами України.
Цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін.
Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, мають рівні права щодо подання доказів, їх дослідження та доведення перед судом їх переконливості.
Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків встановлених цим Кодексом.
Суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі.
Особа, яка бере участь у справі, розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд.
Кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених ст. 61 цього Кодексу.
Докази подаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі.
Доказуванню підлягають обставини, які мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких у сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, виникає спір.
Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Згідно з положеннями ч. ч. 1, 2 та 5 ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним та обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються яка на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Відповідно до ст. 264 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: 1) чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; 3) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; 4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин; 5) чи слід позов задовольнити або в позові відмовити.
Колегія суддів вважає, що рішення суду першої інстанції вищезазначеним вимогам законодавства не відповідає. Рішення ухвалене при неправильному застосуванні норм матеріального (ст. ст.11, 16, 575 ЦК України) та процесуального (ст. ст. 82, 263, 264 ЦПК України) права.
За правилами ч. 1 ст. 575 ЦК України, іпотекою є застава нерухомого майна, що залишається у володінні заставодавця або третьої особи.
Правила про іпотеку землі та інші окремі види застав встановлюються законом (ч. 3 ст. 575 ЦК України).
Іпотека, за визначенням, наведеним у статті 1 Закону України «Про іпотеку» (далі - Закон), - це вид забезпечення виконання зобов'язання нерухомим майном, що залишається у володінні і користуванні іпотекодавця, згідно з яким іпотекодержатель має право, у разі невиконання боржником забезпеченого іпотекою зобов'язання, одержати задоволення своїх вимог за рахунок предмета іпотеки переважно перед іншими кредиторами цього боржника у порядку, встановленому цим Законом.
Статтею 12 Закону передбачено, що в разі порушення іпотекодавцем обов'язків, установлених іпотечним договором, іпотекодержатель має право вимагати дострокового виконання основного зобов'язання, а в разі його невиконання - звернути стягнення на предмет іпотеки, якщо інше не передбачено законом.
Стаття 33 цього Закону передбачає, що в разі невиконання або неналежного виконання боржником основного зобов'язання іпотекодержатель має право задовольнити свої вимоги за основним зобов'язанням шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки, якщо інше не передбачено законом. Право іпотекодержателя на звернення стягнення на предмет іпотеки також виникає з підстав, установлених статтею 12 цього Закону.
Звернення стягнення на предмет іпотеки здійснюється на підставі рішення суду, виконавчого напису нотаріуса або згідно з договором про задоволення вимог іпотекодержателя.
Відповідно до частини шостої та сьомої статті 3 Закону України «Про іпотеку» у разі порушення боржником основного зобов'язання відповідно до іпотеки іпотекодержатель має право задовольнити забезпечені нею вимоги за рахунок предмета іпотеки переважно перед іншими особами, права чи вимоги яких на передане в іпотеку нерухоме майно не зареєстровані у встановленому законом порядку або зареєстровані після державної реєстрації іпотеки. Якщо пріоритет окремого права чи вимоги на передане в іпотеку нерухоме майно виникає відповідно до закону, таке право чи вимога має пріоритет над вимогою іпотекодержателя лише у разі його/її виникнення та реєстрації до моменту державної реєстрації іпотеки. Пріоритет права іпотекодержателя на задоволення забезпечених іпотекою вимог за рахунок предмета іпотеки відносно зареєстрованих у встановленому законом порядку прав чи вимог інших осіб на передане в іпотеку нерухоме майно виникає з моменту державної реєстрації іпотеки. Зареєстровані права та вимоги на нерухоме майно підлягають задоволенню згідно з їх пріоритетом - у черговості їх державної реєстрації.
Згідно до частини першої статті 7 ЗУ «Про іпотеку» за рахунок предмета іпотеки іпотекодержатель має право задовольнити свою вимогу за основним зобов'язанням у повному обсязі або в частині, встановленій іпотечним договором, що визначена на час виконання цієї вимоги, включаючи сплату процентів, неустойки, основної суми боргу та будь-якого збільшення цієї суми, яке було прямо передбачене умовами договору, що обумовлює основне зобов'язання.
Відповідно до частини третьої статті 33 цього Закону звернення стягнення на предмет іпотеки здійснюється на підставі рішення суду, виконавчого напису нотаріуса або згідно з договором про задоволення вимог іпотекодержателя.
Оскільки накладення арешту на майно має наслідком заборону відчуження арештованого майна, то ним порушується право іпотекодержателя в разі невиконання боржником забезпеченого заставою зобов'язання одержати задоволення своїх вимог за рахунок предмета іпотеки.
Зі змісту наведених приписів Закону України «Про іпотеку» випливає, що у разі, коли належним чином зареєстрована іпотека виникла раніше за накладення арешту для задоволення вимог стягувачів, відмінних від іпотекодержателя, суд має звільнити з-під арешту іпотечне майно. При цьому, відсутні підстави для відмови у звільненні з-під арешту зазначеного майна у зв'язку з відсутністю реального порушення боржником забезпеченого іпотекою зобов'язання на момент пред'явлення відповідної вимоги; факт порушення основного зобов'язання, яке забезпечене іпотекою, виступає лише умовою реалізації гарантованих іпотекою прав іпотекодержателя і не пов'язується з його існуванням, а, отже, й порушенням шляхом арешту та заборони відчуження предмета іпотеки.
Отже дії щодо не виконання стягнення виконавчого збору в рамках виконавчих проваджень не можуть мати як наслідок відмову Банку у реалізації законного права позивача, забезпеченного іпотекою.
Доводи апелянта про те, що факт порушення основного зобов'язання, яке забезпечене іпотекою, виступає лише умовою реалізації гарантованих іпотекою прав іпотекодержателя і не пов'язується з його існуванням, а, отже, й порушенням шляхом арешту та заборони відчуження предмета іпотеки є обґрунтованими.
Таким чином, апеляційна скарга Банку є обґрунтованою, а тому підлягає задоволенню.
Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 374, п. 4 ст. 376 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги скасовує судове рішення, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з порушенням норм процесуального права або неправильному застосуванні норм матеріального права.
Оскільки висновки суду першої інстанції не відповідають обставинам справи, судом порушено норми процесуального права, неправильно застосовано норми матеріального права, що призвело до неправильного вирішення справи, колегія суддів вважає, що рішення суду першої інстанції підлягає скасуванню з ухваленням нового судового рішення про задоволення позову за вищевказаного обґрунтування.
В порядку ч. 13 ст. 141 ЦПК України необхідно стягнути з ОСОБА_4 на користь Банку судовий збір, сплачений під час розгляду справи судом першої та апеляційної інстанції у сумі 3778 грн..
Керуючись ст. ст. 367, 368, 374, 376, 381, 382, 383, 384, 390 ЦПК України, Одеський
апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ,
постановив:
Апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства акціонерного банку «УКРГАЗБАНК»- задовольнити.
Рішення Овідіопольського районного суду Одеської області від 27 березня 2018 року -скасувати. Ухвалити нове судове рішення.
Позов Публічного акціонерного товариства акціонерного банку «УКРГАЗБАНК» до ОСОБА_4, треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору - Київський відділ державної виконавчої служби м. Одеси Головного територіального управління юстиції в Одеській області, Овідіопольський районний відділ державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції в Одеській області, про зняття арешту- задовольнити.
Зняти арешт з нерухомого майна, а саме - земельної ділянки, площею - 0,08 га., яка знаходиться за адресою - АДРЕСА_1, кадастровий номер земельної ділянки - НОМЕР_2, які були накладені: 1) Державним виконавцем Першого Київського відділу державної виконавчої служби Одеського міського управління юстиції від 10 липня 2012 року ВП№33526299; 2) Державним виконавцем Першого Київського відділу державної виконавчої служби Одеського міського управління юстиції від 20 лютого 2013 року ВП№36650950; 3) Державним виконавцем Першого Київського відділу державної виконавчої служби Одеського міського управління юстиції від 31 липня 2013 року ВП№39179810; 4) Державним виконавцем відділу державної виконавчої служби Овідіопольського районного управління юстиції від 20 листопада 2014 року ВП№45407684.
Здійснити перерозподіл судових витрат.
Стягнути зОСОБА_4 (реєстраційний номер облікової картки платника податків - НОМЕР_1) на користь Публічного акціонерного товариства комерційного банку «УКРГАЗБАНК(м. Київ, вул. Єреванська, 1, Код ЄДРПОУ - 23697280) судовий збір у розмірі -3 778 (три тисячі сімсот сімдесят вісім) грн. 00 коп..
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, однак може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повної постанови.
Повна постанова складена 01 липня 2019 року.
Головуючий суддя: А. П. Заїкін
Судді: С. О. Погорєлова
О. М. Таварткіладзе