Номер провадження: 22-ц/813/3298/19
Номер справи місцевого суду: 522/10237/16-ц
Головуючий у першій інстанції Бондар В. Я.
Доповідач Ващенко Л. Г.
20.06.2019 року м. Одеса
Колегія суддів Одеського апеляційного суду у складі:
головуючого - судді Ващенко Л.Г.
суддів - Вадовської Л.М., Колеснкікова Г.Я.,
за участі секретаря - Чепрас А.І.
розглянула у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_2 на рішення Приморського районного суду м. Одеси від 20 листопада 2018 року (одноособово суддя Бондар В.Я.) у цивільній справі за позовом ОСОБА_2 до публічного акціонерного товариства «УкрСиббанк» про визнання недійсним кредитного договору,
ІІ. ОПИСОВА ЧАСТИНА
(короткий зміст позовних вимог і рішення суду першої інстанції)
07.06.2016 року ОСОБА_2 звернулась із позовом до публічного акціонерного товариства«УкрСиббанк» (далі-Банк) про визнання недійсним кредитного договору, а саме: визнання недійсним договору про надання споживчого кредиту №11083242000 від 24.11.2006 року.
Позов обґрунтовано наступним.
24.11.2006 року між позивачкою і Банком укладено договір про надання споживчого кредиту №11083242000, згідно умов якого Банк мав надати позичальнику кредит однією сумою у розмірі 60 600 доларів США на споживчі цілі строком на 252 місяці зі сплатою 11,3% річних.
Позивачка вважає, що вказаний кредитний договір є недійсним, оскільки при укладенні договору Банк свідомо та навмисно ввів її в оману щодо істотної умови кредитного договору - його ціни, тобто абсолютного значення подорожчання кредиту. Оскільки укладено договір про споживчий кредит, на дані правовідносини розповсюджується дія Закону України «Про захист прав споживачів». Всупереч вимогам Закону України «Про захист прав споживачів» Банком не була надана споживачу у письмовій формі інформація про умови кредитування. Так, реальна відсоткова процентна ставка за користування кредитом більша ніж задекларована 11,3% і якби позивачка знала сукупну вартість кредиту, то відмовилась би від його укладення. Тому вважає, що кредитний договір є недійсним і з цих підстав звернулась із позовом до суду.
Позивач просить визнати недійсним договір про надання споживчого кредиту №11083242000 від 24.11.2006 року, укладений між Акціонерним комерційним інноваційним банком «УкрСиббанк», назву якого змінено на публічне акціонерне товариство «УкрСиббанк».
У судовому засіданні в суді першої інстанції 20.11.2018 року представник позивача підтримала позов і просила його задовольнити.
Представник Банка у судовому засіданні 20.11.2018 року заперечувала проти задоволення позову, посилаючись на його безпідставність.
Рішенням Приморського районного суду м. Одеси від 20.11.2018 року в задоволенні позову відмовлено.
(короткий зміст вимог апеляційної скарги)
В апеляційній скарзі ОСОБА_2 просить рішення судупершої інстанції від 20.11.2018 року скасувати, ухвалите нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити, посилаючись на незаконність, необґрунтованість рішення суду, порушення судом норм матеріального та процесуального права.
(узагальнені доводи особи, яка подала апеляційну скаргу)
Апеляційна скарга ОСОБА_2 зазначає:
Суд першої інстанції дійшов до невірного висновку щодо відсутності правових підстав для визнання договору про надання споживчого кредиту недійсним, оскільки договір про надання споживчого кредиту № 11083242000 від 24.11.2006 року не відповідає вимогам ст.ст. 11, 18 Закону України «Про захист прав споживачів», зокрема відповідачем не доведено належними та допустимими доказами надання позичальнику, як споживачу фінансових послуг банка, повної інформації про кредитні умови, а саме: орієнтовану сукупну вартість кредиту (в процентному значенні та грошовому виразі) з урахуванням процентної ставки за кредитом і вартості всіх послуг, пов'язаних з одержанням кредиту та укладенням договору про надання споживчого кредиту, податковий режим сплати процентів та про державні субсидії, або інформацію про те, від кого споживач може одержати такі відомості.
Валютні ризики під час виконання зобов'язань за кредитним договором покладено на споживача й не надано інформацію щодо методики, яка використовується банком для визначення валютного курсу, строків і комісій, пов'язаних із конвертацією валюти платежу у валюту зобов'язання під час погашення заборгованості за кредитом та процентами.
Також, судом не надано жодної оцінки тому факту, що графік платежів із зазначенням сум погашення основного боргу, відсотків за користування кредитом та інших супутних послуг чи фінансових зобов'язань споживача за кожним платіжним періодом взагалі між сторонами не укладався, про що свідчать витребувані матеріали кредитної справи, і, як наслідок, на момент укладення договору взагалі відсутня інформація щодо кінцевих сум погашення кредиту.
Крім того, відсоткова ставка, що вказана в договорі про надання споживчого кредиту (11,3% річних) не відповідає реально сплачуваній відсотковій ставці. Зазначена у договорі сума кредиту не відповідає його умовам і вартості кредиту. Орієнтована сукупна вартість кредиту становить значно більшу суму, проте така сума в договорі відсутня, як і будь-які посилання на неї.
Банк використав нечесну підприємницьку діяльність та ввів її в оману, внаслідок чого вона не могла здійснити свій свідомий вибір при укладенні кредитного договору, а суд не дослідив вказані обставини, і, як наслідок прийняв незаконне рішення.
Обґрунтовуючи рішення суд послався на п. 10.12 договору про надання споживчого кредиту, в якому зазначено, що перед підписанням договору, позичальником отримано інформаційний лист відповідно до вимог чинного законодавства, зокрема п.2 ст. 11 Закону України «Про захист прав споживачів». Позичальник жодного інформаційного листа перед підписанням договору не отримувала, а Банк, належними та допустимими доказами не довів протилежного.
Банком не виконана ухвала суду від 14.09.2017 року про витребування документу, який підтверджує письмове ознайомлення позичальника перед підписанням кредитного договору з його умовами, зокрема з інформацією про орієнтовану сукупну вартість кредиту з урахуванням відсоткової ставки за кредитом та вартості всіх послуг, пов'язаних з одержанням кредиту та укладенням договору про надання споживчого кредиту й не надано пояснень щодо неможливості подання такого доказу.
Позивачка зверталась до суду із клопотанням про призначення судової економічної експертизи, проте суд відмовив у задоволенні цього клопотання.
Оскільки Банк належними та допустимими доказами не підтвердив факт повідомлення споживача про те, що він несе валютні ризики під час виконання зобов'язань за цим договором, а також, не надав письмові докази про повідомлення позивача про кредитні умови, вважає, що суд першої інстанції дійшов передчасного висновку щодо отримання позичальником від Банка необхідної, повної та достатньої інформації щодо наданого кредиту.
Вчинений сторонами правочин містить несправедливі умови, оскільки його наслідком є істотний дисбаланс договірних прав та обов'язків на шкоду позивача.
(узагальнені доводи та заперечення інших учасників справи)
У відзиві на апеляційну скаргу представник Банка просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду від 20.11.2018 року без змін, зазначаючи:
Статтею 203 ЦК України встановлені вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину. Згідно із ч. 3 ст. 203 ЦК України, волевиявлення учасників правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі.
Спірний договір відображає повне розуміння сторонами предмету цього договору та всіх питань зазначених в ньому.
Особистий підпис позичальника свідчить про те, що вона погодилась на всі умови, які зазначені у кредитному договорі і тривалий час їх виконувала, сплачуючи суми на погашення кредиту.
З матеріалів справи вбачається, що протягом дії кредитного договору, позичальник не зверталась до Банка із пропозицією щодо внесення будь-яких змін до запропонованої редакції договору, за роз'ясненнями положень, які були їй не зрозумілі, або за додатковою інформацією щодо умов кредитування, тим самим погоджуючись зі всіма умовами такого договору.
Своїм підписом на кредитному договорі, сторони зафіксували свою згоду з тим, що ними узгоджені усі істотні умови. Позичальник повністю розуміє значення своїх дій і керує ними, розуміє всі умови цього кредитного договору, свої права та обов'язки за ним і погоджується з ними. Тобто оспорюваний договір відображає повне розуміння сторонами його предмету та інших питань, зазначених в ньому.
Суд першої інстанції дійшов вірного висновку щодо відсутності правових підстав для визнання недійсним кредитного договору. Водночас, позичальник, не навела належних підстав, які б свідчили про те, що оспорюваний договір порушує її права і охоронювані законом інтереси.
Відповідно до вимог ст. 356 ЦПК України, позовна давність це строк, у межах якого особа може звернутись до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.
Обставини, на які посилається позичальник, як на підставу своїх позовних вимог, були відомі останній під час укладення кредитного договору, відтак перебіг строку позовної давності, розпочався з дня наступного за днем укладення кредитного договору, тобто з 24.11.2006 року.
З огляду на те, що позичальник звернулась до суду у 2016 році, строк позовної давності для вимог позичальника сплив, поважних причин його пропуску у позовній заяві позичальник не зазначила, а сплив позовної давності є підставою для відмови у позові.
Правові підстави для визнання недійсним кредитного договору відсутні, позичальник не навела інших підстав, що оспорюваний договір порушує її права і охоронювані законом інтереси.
ІІІ. МОТИВУВАЛЬНА ЧАСТИНА
(встановлені судом першої інстанції та неоспорені обставини, а також обставини, встановлені судом апеляційної інстанції, і визначені відповідно до них правовідносини)
Судом першої інстанції встановлені і сторонами неоспорені такі обставини.
24.11.2006 року між позивачкою і Банком укладено договір про надання споживчого кредиту №11083242000, згідно умов якого Банк мав надати позичальнику кредит однією сумою у розмірі 60 600 доларів США на споживчі цілі строком на 252 місяці, але не пізніше 27.11.2027 року, зі сплатою 11,3% річних (п.п.1.1., 1.1.1, 1.1.2,1.3 кредитного договору, а.с.4-8,189-192).
Розділ 1 договору про надання споживчого кредиту визначає предмет договору, а саме, розмір кредиту, строки повернення кредиту, сплату щомісячного ануїтетного платежу у розмірі 635 доларів США, розмір якого може змінитися у випадку зміни процентної ставки згідно із п.п.1.3.1,10.2 договору, порядок нарахування процентів (а.с.4,4 зворот, 189,189 зворот).
За використання кредитних коштів у межах встановленого строку кредитування процентна ставка встановлена у розмірі 11,3 %. У випадку, якщо Банк не повідомив позичальника про зміну розміру ставки на наступний місяць строку кредитування у порядку, передбаченому п. 10.2 договору, застосовується розмір процентної ставки, діючий за договором у попередньому періоді (а.с.4 зворот,189 зворот).
За змістом п. 10.13 договору про надання споживчого кредиту від 24.11.2006 року, підписанням цього договору позичальник свідчить про те, що всі умови даного договору йому цілком зрозумілі і він вважає їх справедливими по відношенню до нього; перед підписанням договору позичальником отримано інформаційний лист відповідно до вимог чинного законодавства України, зокрема п.2 ст. 11 Закону України «Про захист прав споживачів» (а.с.8,192).
У червні 2016 року ОСОБА_2 звернулась із позовом про визнання недійсним кредитного договору від 24.11.2006 року з підстав порушення вимог ст. 11 Закону України «Про захист прав споживачів» (а.с.2-8).
20.11.2018 року представник позивачки подав до суду першої інстанції клопотання про призначення судової економічної експертизи для з'ясування питань про те, яким є орієнтовна сукупна вартість кредиту та який розмір складає документально обґрунтований щомісячний платіж, у задоволенні якого, на підставі ухвали суду від 20.11.2018 року, відмовлено (а.с.208,209,217,218).
Судом апеляційної інстанції нові обставини не встановлювались і нові докази не досліджувались.
Між сторонами виникли правовідносини щодо визнання недійсним договору про надання споживчого кредиту, які регулюються ЦК України і Законом України «Про захист право споживачів» (далі-Закон).
(доводи, за якими суд апеляційної інстанції погодився або не погодився з висновками суду першої інстанції)
Суд першої інстанції, відмовляючи у позові виходив з того, що позивачка не довела своїх вимог (а.с.219-223).
Колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції у цій частині з таких підстав.
Договором є домовленість сторін договору, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Сторони договору є вільними в укладені договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з врахуванням вимог ЦК України, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими (ст. ст. 6, 626 ч.1, 627 ч.1, 628 ч.1 ЦК України).
Договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди зі всіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, визначені законом як істотні або необхідні для договорів даного виду, а також всі ті умови, щодо яких за заявою хоч би однієї зі сторін повинна бути досягнута згода (ст. 638 ч.1 ЦК України).
Перед укладенням договору про надання споживчого кредиту, відповідно до ст. 11 Закону, кредитодавець зобов'язаний повідомити споживача у письмові формі про: мету, для якої споживчий кредит може бути витрачений; форми його забезпечення; наявні форми кредитування з коротким описом відмінностей між ними, в тому числі зобов'язання споживача; тип відсоткової ставки; орієнтовну сукупну вартість кредиту та вартість послуги з оформлення договору; строк на який кредит може бути одержаний; варіанти повернення кредиту, включаючи кількість платежів, їх частоту та обсяги; необхідність здійснення оцінки майна та, якщо вона є необхідною, ким вона здійснюється; податковий режим сплати відсотків та про державні субсидії, на які споживач має право або відомості про те, від кого споживач може одержати докладнішу інформацію; переваги та недоліки пропонованих систем кредитування.
24.11.2006 року між позивачкою і Банком укладено договір про надання споживчого кредиту №11083242000.
Підписанням цього договору позичальник засвідчила про те, що всі умови договору їй цілком зрозумілі і вона вважає їх справедливими по відношенню до неї; перед підписанням договору позичальником отримано інформаційний лист відповідно до вимог чинного законодавства України, зокрема п.2 ст. 11 Закону України «Про захист прав споживачів» (п. 10.3 договору).
Кредитним договором визначений розмір кредиту, строки його повернення, сплату щомісячного ануїтетного платежу у розмірі 635 доларів США, розмір якого може змінитися у випадку зміни процентної ставки згідно із п.п.1.3.1,10.2 договору, а також порядок нарахування процентів.
В період з листопада 2006 року по червень 2016 року позичальник визнавала умови договору, виконуючи його.
Оскільки перед підписанням договору позичальником отримано інформаційний лист відповідно до п.2 ст. 11 Закону України «Про захист прав споживачів», що вбачається зі змісту договору і належними та допустимими доказами зазначені обставини не спростовані,висновок суду про відмову у позові за недоведеністю вимог є правильним.
(мотиви прийняття або відхилення кожного аргументу, викладеного учасниками справи в апеляційній скарзі та відзиві на апеляційну скаргу)
Доводи позивачки у скарзі про те, що: Банк не виконав вимоги ст. 11 Закону і не проінформував її про умови кредитування, а також про орієнтовну сукупну вартість кредиту; Банк не надав графік платежів по кредиту; Банк використав нечесну підприємницьку діяльність та ввів її в оману, внаслідок чого вона не могла здійснити свій свідомий вибір при укладенні кредитного договору; Банк не виконав ухвалу суду від 14.09.2017 року про витребування документу, який підтверджує письмове ознайомлення позичальника перед підписанням кредитного договору з його умовами; суд відмовив у задоволенні клопотання про призначення експертизи; правочин містить несправедливі умови, оскільки його наслідком є істотний дисбаланс договірних прав та обов'язків на шкоду позивача- не заслуговують на увагу.
Пункт 10.13 договору про надання споживчого кредиту від 24.11.2006 року, зокрема зазначає, що підписанням цього договору позичальник свідчить про те, що всі умови даного договору їй цілком зрозумілі і вона вважає їх справедливими по відношенню до неї, а також, що перед підписанням договору вона отримала інформаційний лист відповідно до вимог чинного законодавства України, зокрема п.2 ст. 11 Закону України «Про захист прав споживачів».
Твердження позивачки, що Банк використав нечесну підприємницьку діяльність та ввів її в оману, що правочин містить несправедливі умови, всупереч ст. ст. 77- 81 ЦПК України, належними, допустимими, достатніми та достовірними доказами не підтверджені, разом з тим, доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Розділ 1 договору про надання споживчого кредиту визначає предмет договору, у тому числі, розмір кредиту, строки повернення кредиту, сплату щомісячного ануїтетного платежу у розмірі 635 доларів США, розмір якого може змінитися у випадку зміни процентної ставки згідно із п.п.1.3.1,10.2 договору, порядок нарахування процентів.
Відсутність графіку платежів по кредиту, саме по собі, не є безумовною підставою для визнання правочину недійсним з підстав ст. 11 Закону України «Про захист прав споживачів».
Та обставина, що Банк не вимогу суду не надав інформаційний лист, а також, що суд відмовив позивачці у задоволенні клопотання про призначення експертизи не є підставою для скасування рішення суду і прийняття нового судового рішення.
Про отримання інформаційного листа відповідно до п.2 ст. 11 Закону України «Про захист прав споживачів» підтвердила сама позивачка, що вбачається зі змісту оспорюваного договору.
Апеляційна скарга не містить доводів стосовно незаконності ухвали суду про відмову у задоволенні клопотання про призначення експертизи.
(чи були і ким порушені, невизнані або оспорені права, свободи чи інтереси, за захистом яких особа звернулася до суду)
Оскільки позивачка не довела своїх вимог, відсутні підстави для ствердження про порушення прав або інтересів позивачки, за захистом яких вона звернулася до суду.
(висновки за результатами розгляду апеляційної скарги з посиланням на норми права, якими керувався суд апеляційної інстанції)
Суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права (ст. 375 ч.1 ЦПК України).
Позивачка, як споживач, в силу ст. 22 ч.3 Закону України «Про захист прав споживачів», звільнена від судових витрат.
Судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Інші судові витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються: у разі задоволення позову - на відповідача; у разі відмови в позові - на позивача; у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Якщо інше не передбачено законом, у разі залишення позову без задоволення, закриття провадження у справі або залишення без розгляду позову позивача, звільненого від сплати судових витрат, судові витрати, понесені відповідачем, компенсуються за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України (ст. 141 ч.1, ч.2 п.п.1-3, ч.7 ЦПК України).
Зважаючи на те, що колегія суддів відхиляє апеляційну скаргу позивачки, яка звільнена від судових витрат, судові витрати, понесені відповідачем, компенсуються за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.
ІV. РЕЗОЛЮТИВНА ЧАСТИНА
Керуючись ст. ст. 367, 374 ч.1 п.1, 375 ч.1, 381, 382, 382, 384 ЦПК України, колегія суддів,
Апеляційну скаргу ОСОБА_2 - відхилити.
Рішення Приморського районного суду м. Одеси від 20 листопада 2018 року - залишити без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття.
Касаційна скарга на постанову суду апеляційної інстанції може бути подана до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного тексту постанови.
Повний текст постанови суду апеляційної інстанції складено 01.07.2019 року.
Судді Одеського апеляційного суду Л.Г. Ващенко
Л.М. Вадовська
Г.Я. Колесніков