01 липня 2019 року Справа № 915/1598/19
м.Миколаїв
Господарський суд Миколаївської області у складі судді Мавродієвої М.В.,
розглянувши заяву: Товариства з обмеженою відповідальністю “ЕЛСІЗ”
(49000, м.Дніпро, вул.152-ї дивізії, буд.3, оф.517, код ЄДРПОУ 39669322)
про стягнення з Державного підприємства “Миколаївський бронетанковий завод”
(54017, м.Миколаїв, вул.1 Слобідська, буд.120, код ЄДРПОУ 07856371)
заборгованості за Договором поставки №21/03-01 від 21.03.2018 у розмірі 68535,05 грн, з яких: 45799,88 грн основний борг, 13361,97 грн пеня, 7176,20 грн інфляційних втрат, 2197,0 грн - 3% річних, -
18.06.2019 Товариство з обмеженою відповідальністю “ЕЛСІЗ” звернулось до Господарського суду Миколаївської області з заявою №8/06-2019 від 12.06.2019 (вх.№10101/19) про видачу судового наказу про стягнення з Державного підприємства “Миколаївський бронетанковий завод” заборгованості за Договором поставки №21/03-01 від 21.03.2018 у розмірі 68535,05 грн, з яких: 45799,88 грн основний борг, 13361,97 грн пеня, 7176,20 грн інфляційні втрати, 2197,0 грн - 3% річних.
Згідно з Витягом з протоколу автоматизованого розподілу від 18.06.2019 здійснено автоматизований розподіл судової справи між суддями, присвоєно єдиний унікальний номер судової справи 915/1598/19 та визначено головуючим суддею Мавродієву М.В.
У відповідності до ч.2 ст.12 ГПК України наказне провадження призначене для розгляду справ за заявами про стягнення грошових сум незначного розміру, щодо яких відсутній спір або про наявність його заявнику невідомо.
Відповідно до ч.ч.1, 4 ст.147 ГПК України судовий наказ є особливою формою судового рішення, що видається судом за результатами розгляду вимог, передбачених ст.148 цього Кодексу. Судовий наказ підлягає виконанню за правилами, встановленими законом для виконання судових рішень.
Приписами ст.148 ГПК України визначено, що судовий наказ може бути видано тільки за вимогами про стягнення грошової заборгованості за договором, укладеним в письмовій (в тому числі електронній) формі, якщо сума вимоги не перевищує ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб. Особа має право звернутися до суду з вимогами, визначеними у частині першій цієї статті, в наказному або спрощеному позовному провадженні на свій вибір.
У відповідності до ч.ч.1, 2 ст.154 ГПК України суд розглядає заяву про видачу судового наказу протягом п'яти днів з дня її надходження. Розгляд проводиться без судового засідання і повідомлення заявника і боржника. За результатами розгляду заяви про видачу судового наказу суд видає судовий наказ або постановляє ухвалу про відмову у видачі судового наказу.
Суддя постановляє ухвалу про відмову у видачі судового наказу не пізніше десяти днів з дня надходження до суду заяви про видачу судового наказу (ч.2 ст.152 ГПК України).
Розглянувши подану заяву про видачу судового наказу та додані до неї документи, суд дійшов висновку про відмову у видачі судового наказу, з огляду на наступне.
У відповідності до п.п.1), 8) ч.1 ст.152 ГПК України суддя відмовляє у видачі судового наказу, зокрема, якщо: заяву подано з порушенням вимог статті 150 цього Кодексу; із поданої заяви не вбачається виникнення або порушення права грошової вимоги, за якою заявником подано заяву про видачу судового наказу.
Згідно з вимогами ч.ч.2, 3 ст.150 ГПК України у заяві повинно бути зазначено: вимоги заявника і обставини, на яких вони ґрунтуються. До заяви про видачу судового наказу, зокрема, додаються: копія договору, укладеного в письмовій формі, за яким пред'явлено вимоги про стягнення грошової заборгованості; інші документи або їх копії, що підтверджують обставини, якими заявник обґрунтовує свої вимоги.
Таким чином, для задоволення заяви про видачу судового наказу, суд повинен перевірити виникнення або порушення права грошової вимоги, за якою заявником подано заяву про видачу судового наказу, на підставі викладених у ній обставин та доданих до заяви доказів.
Відповідно до ст.ст.76, 77, 78 ГПК України належними, допустимими та достовірними доказами є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини, які входять в предмет доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
Згідно ст.86 цього Кодексу суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, в також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Із змісту заяви, поданої Товариством з обмеженою відповідальністю “ЕЛСІЗ” вбачається, що заявник просить стягнути з боржника суму 45799,88 грн заборгованості, яка виникла за Договором поставки №21/03-01 від 21.03.2018, а саме за поставлений товар за видатковими накладними: №164 від 11.04.2018 на суму 55775,88 грн, №212 від 23.04.2018 на суму 22824,0 грн. Заявник зазначає, що свої зобов'язання стосовно поставки на адресу боржника товару зазначеного у Специфікації №1 до Договору поставки №21/03-01 від 21.03.2018 ТОВ “ЕЛСІЗ” виконало в повному обсязі 23.04.2018. Загальна вартість поставленого товару склала 78599,88 грн. Як вказано заявником у заяві, боржником було здійснено часткову оплату за отриманий ним товар, заборгованість відповідача перед позивачем зменшилась до 45799,88 грн, в підтвердження чого заявником надано акт взаєморозрахунків між позивачем та відповідачем станом на 12.06.2019. Позивачем на адресу відповідача направлена претензія №01-07/2019 від 07.03.2019. Заборгованість в сумі 45799,88 грн відповідачем не погашена.
До заяви додано копію зазначеного договору, специфікацію, претензію про сплату заборгованості та лист №858 від 03.04.2019 (відповідь на претензію) відповідача, в якому не має посилань на Договір поставки №21/03-01 від 21.03.2018. Також заявником надано видаткові накладні, які не містять підпису та печатки боржника - ДП “Миколаївський бронетанковий завод”
Акт звірки взаєморозрахунків, який додано до заяви, містить посилання на період: 01.01.2018 - 12.06.2019 та складений станом на 12.06.2019, містить дебет - 78599,88 грн, кредит - взаємозалік 32800,0 грн та заборгованість в сумі 45799,88 грн, який підписаний лише заявником - ТОВ “ЕЛСІЗ”.
Інших доказів на підтвердження вимог щодо видачі судового наказу, а саме щодо підтвердження договірних взаємовідносин сторін та виникнення заявленої до стягнення суми заборгованості у заяві не вказано та до неї не додано.
Тобто, із вищенаведеного вбачається, що вимоги заявника і обставини, на яких вони ґрунтуються, не підтверджуються доданими до заяви документами.
Крім того, заявлені позивачем вимоги щодо стягнення з відповідача 7176,20 грн інфляційних втрат та 2197,0 грн - 3% річних, нарахованих на суму заборгованості також не підлягають задоволенню, оскільки є похідними від цієї суми.
На підставі викладеного, суд дійшов до висновку, що у задоволенні заяви про видачу судового наказу в частині стягнення з відповідача 45799,88 грн основного боргу, 7176,20 грн інфляційних втрат та 2197,0 грн - 3% річних, слід відмовити на підставі п.п.1), 8) ч.1.ст.152 ГПК України.
За змістом ч.1 ст.153 цього Кодексу відмова у видачі судового наказу з підстав, передбачених пунктами 1, 2, 8, 9 частини першої статті 152 цього Кодексу, не є перешкодою для повторного звернення з такою самою заявою після усунення її недоліків.
Щодо видачі судового наказу в частині вимог про стягнення з боржника пені в сумі 13361,97 грн за несвоєчасність виконання зобов'язань за Договором поставки №21/03-01 від 21.03.2018, слід зазначити наступне.
Відповідно до ч.1 ст.148 ГПК України судовий наказ може бути видано тільки за вимогами про стягнення грошової заборгованості за договором, укладеним у письмовій (в тому числі електронній) формі, якщо сума вимоги не перевищує ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.
Згідно ч.1 ст.230 ГК України штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.
Отже згідно норм ст.230 ГК України вимога про стягнення пені є вимогою про стягнення штрафних санкцій за невиконання або неналежне виконання господарського зобов'язання, а сама пеня є видом забезпечення виконання зобов'язання та відповідальності за порушення грошового зобов'язання.
Заявлена заявником до стягнення пеня в сумі 13361,97 грн є штрафною санкцією в розумінні приписів ч.1 ст.230 ГК України, а отже за своєю правовою природою не є основним зобов'язанням, тобто вимога заявника в цій частині не відповідає ч.1 ст.148 ГПК України.
У відповідності до п.3) ч.1 ст.152 ГПК України суддя відмовляє у видачі судового наказу, якщо заявлено вимогу, яка не відповідає вимогам статті 148 цього Кодексу.
Приписами ч.ч.2, 3 ст.152 ГПК України визначено, що про відмову у видачі судового наказу суддя постановляє ухвалу не пізніше десяти днів з дня надходження до суду заяви про видачу судового наказу. У разі якщо в заяві про видачу судового наказу містяться вимоги, частина з яких не підлягає розгляду в порядку наказного провадження, суд постановляє ухвалу про відмову у видачі судового наказу лише в частині цих вимог. У разі якщо заявлені вимоги між собою взаємопов'язані і окремий їх розгляд неможливий, суд відмовляє у видачі судового наказу.
Оскільки вимога про стягнення пені за несвоєчасність виконання зобов'язань за договором має розглядатись у позовному провадженні, з дослідженням та перевіркою судом нарахованих сум, підстав та періодів таких нарахувань, суд дійшов висновку, що відсутні правові підстави у видачі судового наказу згідно поданої ТОВ “ЕЛСІЗ” заяви в частині стягнення з ДП “Миколаївський бронетанковий завод” 13361,97 грн пені за несвоєчасність виконання зобов'язань за договором.
Частиною 2 ст.153 ГПК України передбачено, що відмова у видачі судового наказу з підстав, передбачених пунктами 3-6 частини першої статті 152 цього Кодексу, унеможливлює повторне звернення з такою самою заявою. Заявник у цьому випадку має право звернутися з тими самими вимогами у позовному порядку.
У разі відмови у видачі судового наказу внесена сума судового збору стягувачу не повертається. У разі пред'явлення стягувачем позову до боржника у порядку позовного провадження сума судового збору, сплаченого за подання заяви про видачу судового наказу, зараховується до суми судового збору, встановленої за подання позовної заяви (ч.2 ст.151 ГПК України).
Керуючись п.п.1), 3), 8) ч.1, ч.2 ст.152, ст.ст.153, 234, 235 Господарського процесуального кодексу України, суд, -
Відмовити Товариству з обмеженою відповідальністю “ЕЛСІЗ” у видачі судового наказу про стягнення з Державного підприємства “Миколаївський бронетанковий завод” 45799,88 грн заборгованості за Договором поставки №21/03-01 від 21.03.2018, 13361,97 грн пені, 7176,20 грн інфляційних втрат, 2197,0 грн - 3% річних.
Ухвала суду, у відповідності до ч.2 ст.235 Господарського процесуального кодексу України, набирає законної сили з моменту її підписання суддею (суддями).
Відповідно до п.1) ч.1 ст.255 ГПК України, ухвала про відмову у видачі судового наказу може бути оскаржена в апеляційному порядку у строки визначені ст.256 ГПК України.
Повний текст ухвали складено та підписано 01.07.2019.
Суддя М.В.Мавродієва